04.08.2020 у засобах масової інформації з’явилося повідомлення Міністерства юстиції України про «масовий розпродаж пенітенціарних установ», що подано суспільству як найбільше досягнення Міністерства юстиції України при формуванні та реалізації пенітенціарної політики України.

Почувши пафосну назву «Великий розпродаж в’язниць», можна подумати, що за своєю соціальною значущістю цей ярмарок пенітенціарних щедрот від МЮ України передує Великому підкоренню Дикого Заходу та Великому будівництву Суецького каналу.

Перед тим як доводити заголовок цієї статті, хотілося б, передусім, нагадати, що проект закону від 03.06.2020, за яким можна було без будь-яких обмежень та за надуманими мотивами продавати будь-яку пенітенціарну установу за дискреційним повноваженням Міністра юстиції України, 27.07.2020 повернуто авторам законопроекту, а відтак усі дії Міністерства юстиції України щодо «великої пенітенціарної приватизації» здійснюються за відсутності законних на то підстав.

Головне науково-експертне управління ВРУ з приводу цього проекту закону зазначило таке:

  1. У супровідних до проекту документах відсутня інформація з відповідними розрахунками, зокрема, щодо: обсягу поточних та прогнозованих надходжень коштів від продажу такого майна, потреб у додатковому фінансуванні будівництва, реконструкції (реставрації), капітального ремонту об’єктів ДКВСУ.
  2. Належного фінансово-економічного обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) до проекту не додано.
  3. Існує ризик фінансування, у тому числі, й об’єктів ДКВСУ, які безпосередньо не забезпечують виконання встановлених законодавством завдань і функцій, що не відповідає меті проекту, який, за змістом пояснювальної записки, спрямований на поліпшення умов саме в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
  4. Приватизації не підлягає майно ДКВСУ, яке безпосередньо забезпечує виконання встановлених законодавством завдань і функцій. Разом із тим, згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 4 цього Закону у разі, якщо майно ДКВСУ не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об’єктами, що підлягають приватизації.
  5. Подані супровідні документи не містять належного обґрунтування пропонованих пропорцій розподілу визначених проектом надходжень між загальним та спеціальним фондом Державного бюджету України саме у зазначених у проекті розмірах.

У свою чергу Комітет Верховної Ради України з питань бюджету висловився наступним чином з приводу законопроекту про приватизацію пенітенціарних установ:

  1. Положення законопроекту щодо включення коштів від продажу нерухомого майна ДКВСУ до доходів державного бюджету не відповідають бюджетному законодавству та законодавству з питань приватизації (на що також звернуто увагу у висновках Мінфіну і ГНЕУ), насамперед нормам:
  2. Реалізація положень законопроекту може мати наслідком втрати можливих надходжень до загального фонду у разі продажу нерухомого майна ДКВСУ, збільшення доходів спеціального фонду для ДКВСУ (Мін’юсту), а також зменшення видатків ДКВСУ орієнтовно на 94 млн грн на утримання законсервованих установ виконання покарань внаслідок їх реалізації.
  3. До законопроекту не надано фінансово-економічного обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) та пропозицій щодо скорочення витрат бюджету та/або джерел додаткових надходжень бюджету для досягнення збалансованості бюджету, що не відповідає вимогам частини першої статті 27 Кодексу та частини третьої статті 91 Регламенту Верховної Ради України. Аналогічні зауваження наведені у висновках Мінфіну і ГНЕУ.
  4. Виникає питання щодо доцільності здійснення видатків на проведення будівництва, реконструкції (реставрації) та капітального ремонту об’єктів ДКВС із спеціального фонду державного бюджету за рахунок коштів від продажу нерухомого майна ДКВСУ з огляду на таке.
  5. Виникають сумніви щодо доцільності спрямування частини коштів від продажу майна ДКВСУ до спеціального фонду бюджету, зважаючи на, по суті, несистематичний (ситуативний) характер пропонованого джерела, зокрема, через обмеженість відповідного майна, що відповідно обумовлюватиме нерівномірність надходжень таких коштів або ж в цілому їх відсутність у певний, можливо тривалий, період, тим паче, що й визначена мета використання відповідних коштів передбачає спрямування їх на видатки, які власне не є постійними.
  6. Зважаючи, що кошти від продажу нерухомого майна ДКВСУ не можуть бути стабільним джерелом надходжень державного бюджету і за своєю сутністю є разовими (тимчасовими) надходженнями та, як зазначає ГНЕУ, мають несистематичний (ситуативний) характер, вбачається недоречним врегулювання відповідного питання на постійній основі у Кодексі.

Після цього вступу зауважимо на таке.

Основною тезою, що більш ніж декларативно висувається Міністерством юстиції України, є те, що внаслідок масового скорочення в’язничного населення України не потрібна така, мовляв, велика кількість пенітенціарних установ.

«Зайві», як на думку Міністерства юстиції України, пенітенціарні установи потрібно негайно продати приватним особам, а гроші, отримані від продажу пенітенціарних установ, начебто негайно підуть на поліпшення умов утримання ув’язнених та засуджених.

Чи дійсно це буде і чи можливо це навіть на теоретичному рівні – можна проглянути зауваження ГНЕУ та профільного комітету ВРУ.

Проте щодо кримінології, треба зауважити, що, дійсно, Україна продемонструвала більш ніж суттєве зниження в’язничного населення (як в абсолютних, так і відносних показниках).

Дійсно, Україна вже давно не є лідером за кількістю ув’язнених на 100 тис. населення. Так, за період 205 – 2018 років кількість ув’язнених в Україні скоротилася з 71 тис. до 56 тис. ув’язнених (зниження на 21%), а incarceration rate впав зі 195 до 157 (зниження на 19%).

Дійсно, що в Україні рівень наповнення пенітенціарних установ формально є взірцем для рівняння для всього світу, що можна наочно спостерігати з поданої нижче таблиці:

Країни ЄвропиРівень наповнення в’язниць (%)
Кіпр141
Бельгія121
Греція114
Румунія110
Угорщина110
Словенія109
Франція107
Італія106
Англія та Уельс105
Сербія105
Мальта103
Чехія101
Фінляндія101
Швеція96
Шотландія93
Нідерланди74
Росія73
Норвегія88
Ірландія87
Україна68
Вірменія42

Але існує велика кількість питань, які залишаються без відповіді, і залишення без відповіді цих питань є формою політики Міністерства юстиції України, що, власне, не є дивним для пенітенціарної системи України.

Перше питання можна сформулювати наступним чином: невже боротьба зі злочинністю в Україні, яка проводиться МВС України, на фоні війни з Росією та загострення соціальних протиріч у суспільстві, а також реабілітація злочинців у пенітенціарних установах МЮ України досягли таких космічних успіхів, що дійсно Українській державі не потрібні «зайві» в’язниці на найближче століття?

Невже ці «зайві» в’язниці є таким нестерпним тягарем для української держави, що продаж цих «зайвих» установ буде «чарівною паличкою» для рятування української економіки?

Невже МЮ України є унікальною та екстраординарною організацією, на яку не розповсюджуються глобальні тенденції та світові економічні закони?

Невже субкультура МЮ Україна дозволяє Україні стояти осторонь глобальних процесів, у тому числі тих, що пов’язані зі зміною сутності та кількісних показників пенітенціарної політики сучасних національних держав?

Невже тверде рожеве слово МЮ України – це надійне страхування України від ризиків зростання в’язничного населення на найближчі так 50-70 років?

Якщо Ви вірите слову МЮ України, то ця стаття – не для Вас.

Проте давайте ближче до статистики. Не тієї, що від МЮ України, а до глобальної, яку МЮ України стабільно ігнорує при формуванні пенітенціарної політики в Україні.

Варто наголосити ще раз, що дійсно в Україні має місце зменшення кількості в’язничного населення. Проте аналогічним показником характеризується такі ж економічно «стабільні» країни, наприклад Росія, до яких наближається також й Румунія.

За період 2015 – 2018 років Росія демонструє зниження загальної кількості ув’язнених на 9% та зниження кількості ув’язнених на 100 тис населення на 10%.

Ще такий приклад може надати Румунія, яка демонструє зниження загальної кількості ув’язнених на 24% та зниження кількості ув’язнених на 100 тис населення на 22%.

Навпаки, економічно «занедбана» Італія демонструє зростання кількості ув’язнених на 13% та зростання кількості ув’язнених на 100 тис населення на 14%.

Не менш економічно «занедбана» Туреччина демонструє зростання кількості ув’язнених на 35% та зростання кількості ув’язнених на 100 тис населення на 31%.

Проте навіть наш найближчий сусід – республіка Білорусь демонструє зростання кількості ув’язнених на 19% та зростання кількості ув’язнених на 100 тис населення на 19%.

Ті, хто пов’язує такі тенденції у Білорусі з диктаторськими моментами, то раджу не поспішати з такими висновками, адже зростання кількості ув’язнених як в абсолютних, так і відносних показниках – це світова тенденція, яку МЮ України вперто та демонстративно ігнорує, чим ставить під загрозу і національні інтереси, і громадський порядок у найбільшій перспективі.

Вже сьогодні є очевидним: витрати держави на консервацію установ, які можуть використатися, є набагато менше витрат на подолання ризиків, з якими України зустрінеться у найближчому майбутньому. Отже, йдеться про таку собі диверсію.

Говорячи про динаміку в’язничного населення за період з 2000 року, можна продемонструвати наступні тенденції:

Період 2000 – 2018 роківВ’язничне населення (млн., 2000)В’язничне населення (млн., 2018)Зміна в’язничного населенняЗміна населення регіону
Африка0,9021,162+ 28,8 %+ 57,5 %
Америки2,6903,787+ 40,8 %+ 21,1 %
Азія2, 0234,164+ 37,7 %+ 21,8 %
Європа2,0131,566– 22 %+ 4,4 %
Океанія0,0340,064+ 86,5 %+ 32,1 %
В цілому8,56410,744+ 24 %+ 24,2 %

Говорячи про динаміку в’язничного населення за період з 2015 року до 2018 року, можна продемонструвати наступні тенденції зміни абсолютних показників:

 В’язничне населення (млн., 2015)В’язничне населення (млн, 2018)Зміна в’язничного населення в цілому (2015 – 2018)    
Африка1,0381,162+ 12 %
Америки3,783,787+ 0,02 %
Азія3,8974,164+ 7 %
Європа1,5851,566– 1%
Океанія0,0550,064+ 17 %
В цілому10,35710,744+ 3,7 %

Говорячи про динаміку в’язничного населення за період з 2015 року до 2018 року за відносними показниками, можна продемонструвати наступні тенденції:

 Incarceration rate (2015)Incarceration rate (2018)Зміна Incarceration rate (2015 – 2018)
Африка9497+ 3 %
Америки387376– 3 %
Азія9297+ 5 %
Європа192187– 2 %
Океанія140157+ 12 %
В цілому144,4145,5+ 0,7 %

Отже, світ сьогодні демонструє невпинне зростання в’язничного населення, що стосується як кількісних, так і якісних показників. Станом за сьогодні приблизно 12 млн. людей перебувають за гратами. І ніхто в світі не додумався виставляти в’язниці на оптовий продаж, та й ще на додаток з цього хизуватися перед своїм власним населенням.

А тепер – базове питання.

Для чого існують в’язниці? Не занурюючись до безодні теорій покарання, просто скажемо просто: для того, щоб погані хлопці були відокремлені від решти суспільства за вчинення дій, які суспільство не може толерувати з міркувань своєї безпеки.

Водночас йдеться про зростання рівня злочинності в Україні, яка, нагадую, перебуває у стані війни та водночас у стані карантину ( незалежно від штучності або дійсності його природи).

Зростання рівня злочинності приховує МВС і Національна поліція, проте населення вже відчуває себе у 90-х роках минулого століття з огляду на кількість цинічних та кривавих злочинів. Країна переповнена як ніколи раніше стрілецькою зброєю та вибухівкою. Країна веде війну на сході та планує відбивати наступ з півдня. І все це, як на думку МЮ України, не впливає на злочинність, її показники, судову практику та, як результат, на наповнення пенітенціарних установ.

Внаслідок карантину величезні групи населення втратили економічну основу. І все це, як на думку МЮ України, не впливає на злочинність, її показники, судову практику та, як результат, на наповнення пенітенціарних установ.

Щоб продемонструвати вплив війни на стан злочинності (звичайно, якщо статистика штучно не знижається), враховуючи стан суттєвої дисфункціональності українських органів правопорядку, варто навести приклади, які є класичними.

У цьому контексті одним з найбільш яскравих прикладів з реального життя є ситуація з поліцією Данії.

Як відомо, у 1944 році німецька окупаційна адміністрація прийняла рішення розформувати датську поліцію у зв’язку з її небажанням співпрацювати з німцями у справі подолання визвольного руху. Близько 10 тис. датських поліцейських були усунуті від повноважень, а майже 2 тис. з них – ув’язнені. Функції поліції були передані армійським підрозділам. Криміногенна ситуація змінилася неймовірно швидко. Якщо у 1939 році у Копенгагені реєструвалося 10 збройних пограбувань на рік, то у 1943 році, внаслідок об’єктивної руйнації нормальних умов життя громадян, кількість озброєних пограбувань зросла до 10 на місяць. Проте одразу ж після розпуску цивільної поліції кількість озброєних пограбувань зросла до 120 на місяць. За даними страхових компаній, кількість крадіжок зросла  більш ніж в 10 разів.

Аналогічний приклад можна знайти, коли після Другої світової війни американською окупаційною владою була розформована німецька поліція, наслідком чого стався значне зростання показників злочинності.

Тому, варто думати навіть не 10 разів, що «відрізати» візниці та продати оптом навіть без будь-якого економічного та кримінологічного обґрунтування. Тому «Великий пенітенціарний розпродаж» – це напівдиверсія та водночас напівшахрайство.

Принаймні єдине, що можна порекомендувати МЮ України, так це вивчити досвід проведення не менш великих шведського, шотландського, нідерландського, норвезького та ірландського пенітенціарних ярмарків. Ну не можуть же європейці не продавати свої візниці, якщо  у відповідних країнах відсутнє переповнення пенітенціарних установ.

Відповідно, «великий пенітенціарний розпродаж» підпадає під ознаки багатьох злочинів. Єдине питання, чому таку сором’язливість проявляє «вся королєвская рать» антикорупційних органів, так само як і вітчизняні антикорупційні кукарєку-активісти?

P.S. Окремо прошу передати керівництву МЮ України привіт від 23 сімей працівників пенітенціарної системи з смт. Коцюбинське, які проживають у гуртожитку на терріторії Ірпенського виправного центру, та працівників пенітенціарної системи, які проживають у гуртожитку на території Одеського слідчого ізолятору, які мають обґрунтовані сподівання, що після продажу відповідних установ усім, хто цього потребує, Міністр юстиції України в урочистій обстановці особисто вручить ключі від нових квартир, які вони заслужили своєю нелегкою працею.