Офіційний показник, наданий українською владою до World Population Review, складає всього 1,4 на 100 тис. населення. За офіційної статистикою прокуратури кількість зґвалтувань з 2005 року знизилася майже втричі.

Водночас аналогічний показник для Південної Африки становить 132,4, Ботсвани – 92,9, Лесото – 82,7, Свазіленду – 77,5, Бермудських островів – 67,3, Швеції – 63,5, Суринама – 45.2, Коста-Ріки – 36,7, Нікарагуа – 31,6, Гренади – 30,6.

Не беручись аналізувати відповідні показники африканських та інших країн, тим не менш, варто поставити слушне запитання: невже кількість зґвалтувань у Швеції (63,5), Австралії (28,6), Бельгії (27,9), США (27.3), Новій Зеландії (25,8), Ісландії (24.7), Норвегії (19.2), Ізраїлі (17.6), Франції (16.2), Фінляндії (15.2), Люксембурзі (11,9), Ірландії (10,7), Австрія (10,4), Німеччини (9,4), Нідерландах (9,2), Італії (7,6), Данії (6,4), Монако (5,7), Польщі (4,1), Португалії (4), Іспанії (3,4) настільки є вищою, аніж в Україні.

Якщо говорити про пострадянський простір, то як можна пояснити значно вищу кількість зґвалтувань на 100 тис. населення у Молдові (10.3), Казахстані (8,4), Естонії (6), Литві (6,3), Киргизстан (5,9), Латвії (3,5) та навіть Росії (3,4).

Особливо значущім є те, що аналогічний показник у Туркменістані становить 0,6 випадків на 100 тис населення, у Таджикистані – 0,5, у Вірменії – 0,4, в Азербайджан – 0,2.

Усі розуміють політичні ігрища з кримінальною статистикою.
Проте чи є межа цьому феномену, якщо йдеться про такий ухил.

А потім ми маємо Кагарлик та Врадіївку. Між тим все починається зі статистики.

І пенітенціарної у тому числі.
До речі.