18 Січ

Щодо закону про створення слідчих Міністерства юстиції

Гадаю, що ситуація навколо цієї ініціативи, яка Міністерством юстиції ретельно приховувалася до останнього моменту, потребує максимально широкого громадського обговорення. Адже йдеться не просто про внесення змін до статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає тих, хто має повноваження здійснювати досудове розслідування.

Нагадаю, що Законом № 1798-VIII від 21.12.2016 статтю 216 КПК України доповнено новою частиною: «6. Слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України».

Думка науковців, правозахисників та практиків щодо створення пенітенціарних слідчих Міністерства юстиції є єдиною: створення інституту слідчих Міністерства юстиції є неприпустимим. Особливу та вкрай потрібну принциповість з цього питання 17.01.2017 року проявила Уповноважений ВРУ з прав людини пані В.Лутковська, закликавши Міністерство юстиції зробити очевидно потрібне для усунення цієї неприродної ініціативи в контексті «пенітенціарної реформи» Міністерства юстиції: 1) якомога швидше скасувати зміни законодавства, що стосуються надання слідчих повноважень ДКВСУ; 2) негайно зупинити створення слідчих підрозділів ДКВСУ.

Така єдність науки, практики та правозахисту мала б змусити керівників Міністерства юстиції переглянути свої позиції з цього питання. Але цього поки що на спостерігається.

Давайте спробуємо розібратися: Звідки? Навіщо? Кому вигідно?

Свою думку з цього приводу я лаконічно висловив одразу ж після внесення відповідних змін до статті 216 КПК України. Проте я маю усі підстави ще більше побоюватися, що йдеться про певну змову з метою узурпації добрячого шматка владних повноважень та встановлення тотального контролю за будь-яких рухом та навіть позитивними тенденціями у пенітенціарній системі. Тому, власне, й вирішив опублікувати цей пост.

Отже, згідно зі інформацією, поданою на сайті Верховної Ради України, ініціатива внесення поправок до зазначеного вище закону відходила від народних депутатів І.С.Алексєєва (реєстр. картка № 285) та А.В.Помазанова (реєстр. картка № 288). Політична належність – відповідна. Висновки – очевидні.

Згодом і Міністерство юстиції, включаючи керівництво Міністерства, повністю взяло на себе відповідальність за ініціювання та лобіювання таких законодавчих змін до КПК України в частині наділення Міністерства юстиції слідчими функціями, а відтак – за усі правові та фактичні наслідки подібних новел. 31.12.2016 року, коли країна вже набагато менше думала про пенітенціарну реформу, зазначена позиція була подана на сайті Міністерства юстиції.

Першим, чого не можна не помітити, це те, що, як на думку Міністерства юстиції, Закон України «Про Вищу раду правосуддя» начебто був покликаний «розв’язати одвічні проблеми пенітенціарної системи». Я перепрошую за питання, проте де Вища рада правосуддя, а де пенітенціарна система? Хтось може пояснити?

За такою логікою Міністерства юстиції, законом про Вищу раду правосуддя з таким же успіхом можна було вносити зміни до законодавства про надра та про розвиток сільського господарства.

На думку Міністерства, саме створення слідчих підрозділів Міністерства юстиції дозволить «навести порядок у тюрмах». Чесно, не розумію формулювання проблеми: як пенітенціарна служба жила до цього? І як Міністр юстиції наводив порядок у тюрмах упродовж останніх трьох років, будучи прямо й безпосередньо відповідальним за формування кримінально-виконавчої політики у цій країні?

Міністерство юстиції пише про «слідчий цивільний підрозділ». Уявимо собі «слідчий цивільний підрозділ СБУ» або «слідчий цивільний підрозділ НАБУ».

Міністерство юстиції з притаманною для нього помпезною величчю пише про «зобов’язання з метою наведення ладу та встановлення справедливості в закладах відбування покарань». Після цих слів стає страшно від уявлень про обсяги пенітенціарної злочинності, якщо у Міністерства юстиції нарешті увірвався терпець і виникла нагальна потреба «навести лад та встановити справедливість у закладах відбування покарань». Отже, останні три роки, «ладу та справедливості у закладах відбування покарань, виявляється, не було?

В цілому, гадаю, вже існує більш ніж нагальна потреба у виданні тлумачного словничка термінів Міністерства юстиції у сфері пенітенціарної реформи, адже із самого початку оголошення пенітенціарної реформи керівники Міністерства юстиції вирішили штовхати «реформу» за допомогою вельми витонченого та практично орієнтованого категорійного апарату: «рабовласницька праця», «гулагівське минуле», «гулагівські методи роботи», «кати-пенітенціарії» тощо. На цьому ж етапі Міністерство юстиції не залишає уважного читача постів офіційного сайту Мінюсту та надає змогу насолодитися новими категоріями, що впроваджуються до науково-практичного обігу: «оперативна реакція на злочини в межах системи», «установи, які мають відношення до системи», «розуміння ув’язненими та адміністрацією колоній невідворотності покарання», «заклади утримання ув’язнених», «наступний злочин», «подальші рецидиви», «психологія поведінки ув’язнених».

За інформацією Міністерства юстиції, його пенітенціарні слідчі підрозділи будуть сформовані протягом січня – лютого 2017 року. І це на фоні того, що на Міністерство юстиції ледве-ледве «перетравило» конкурси на посади керівників міжрегіональних управлінь, і навіть до цього часу «перетравлює». Південне МРУ до цього часу перебуває без керівника внаслідок політичних та економічних апетитів багатьох осіб та гострої економічної конкуренції.

Це на фоні того, що в установах існує просто шалений некомплект людей. В слідчих ізоляторах на зміну ледве виходить третина (!) людей. І замість того, щоб запросити на роботу вкрай потрібних працівників ланки молодших інспекторів, які б забезпечували хоча б мінімальні вимоги динамічної безпеки, створивши більш привабливі умови їх праці та надавши більшу зарплатню, Міністерство юстиції декларує створення штату слідчих з великими окладами та соціальними гарантіями, які природно притаманні посадам слідчих у будь-якому слідчому підрозділі будь-якого відомства. Керівництво Міністерства юстиції не подумало про те, як будуть ставитися молодші інспектори до таких ініціатив? Керівництво Міністерства юстиції не подумало, що це може надати ще більший імпульс обсягам корупції?

Обґрунтовуючи потребу у слідчих підрозділах Міністерство юстиції, останнє зазначає, що «реальна кількість випадків катувань в установах відбування покарань продовжує залишатися невідомою». Пані та панове, ви розумієте, що ви пишете? Якщо ні, то я вас «обрадую» наступним: в Україні ніколи не було відкритої для суспільства статистики катувань у пенітенціарній системі, так само як і будь-якої іншої статистики, а після пенітенціарної «реформи» і без того тонесенький струмочок статистичних даних, який виливався з ДПтСУ, «совсєм іссяк».

Тепер перейдемо до самого закону, яким було внесено зміни до статті 216 КПК України.

Можна припустити, що розробкою зазначеного проекту займався Департамент організаційного забезпечення діяльності служб кримінально-виконавчої служби Міністерства юстиції. Іншими словами, зазначені поправки є результатом впливу з боку Генеральної прокуратури, яка, як це здається, намагається придумати ну хоч будь-які альтернативи на заміну «пенітенціарного» нагляду, який від прокуратури відібрали за Конституцією України.

Моя громадянська позиція з цього питання є наступною.

Шановні пані та панове, передусім давайте просто прислухаємося до словосполучення «пенітенціарні слідчі» (у нашому випадку, «слідчі Міністерства юстиції»). Чи не викликає у вас це словосполучення здивування, непорозуміння та неприйняття? Саме по собі. Без занурення до глибокого правового аналізу.

Особисто для мене воно є неприйнятним навіть крізь призму понятійного апарату як такого. Слідчі пенітенціарної служби? Що далі? Слідчі архівної служби? Слідчі виконавчої служби?

В останньому випадку це також буде більш ніж слушним, адже у сфері приватної виконавчої діяльності можна прогнозувати велику кількість зловживань. Звучить дивно, проте логіка Міністерства юстиції є саме такою.

Давайте назвемо речі своїми іменами. Ну дуже закортілося Міністерству юстиції мати своїх кишенькових слідчих. Ну чому поліція, ДБР, СБУ, податківці та НАБУ мають слідчий апарат, а ми, цивільні чиновники від юстиції, своїх слідчих не маємо? Ну дійсно, чому? Чому ми дозволяємо якимось там «варягам» лізти у свої справи? Такому недопустимому стану справ й було покладено край завдяки цьому прогресивному закону.

Можна нагадати, що проект Закону «Про пенітенціарну систему», який розроблявся робочою групою на чолі з Першим заступником Міністра юстиції, здається, усі забули. Між тим у цьому проекті, який розроблявся таємно, передбачалося покласти функцію оперативно-розшукової діяльності в пенітенціарних установах на територіальні органи поліції. Беручи це до уваги, я свого часу надіслав листа до Національної поліції з питаннями, чи хоче (може, бажає) Національна поліція перебрати на себе цю функцію. Національна поліція відповіла, мовляв, «нам не треба ширпотреба», вказавши, що про такі ініціативи Міністерства юстиції їй взагалі не відомо, а перебирати функцію оперативно-розшукової діяльності в пенітенціарних установах ніхто не збирається.

Тому, можливо, Міністерство юстиції й вирішило надати імпульсу такій «реформі», проте у зворотному напрямку, не лише залишивши функцію оперативно-розшукової діяльності в пенітенціарних установах за Міністерством юстиції, проте й на додаток посиливши таку функцію з одночасним створенням інституту слідчих Міністерство юстиції.

Створення інституту слідчих Міністерства юстиції означає створення власної охранки, свого роду такої собі «опричнини від юстиції». Хіба сам центральний апарат Міністерства юстиції та його відповідні «приміщення» не буде частиною «пенітенціарної системи», яка на майбутнє відгородиться від суспільства та інших правоохоронних органів залізною стіною своїх слідчих та оперативних працівників, які будуть виконувати накази (теоретично не завжди законні) самого Міністра й виключно Міністра?

Наділення Міністерства юстиції функціями правоохоронного органу є проявом крайньої, якщо не сказати тотальної мілітаризації. Це звело нанівець навіть ті декларації (я не кажу про дії, яких насправді й не було) щодо демілітаризації пенітенціарної системи. Пояснення Міністерства юстиції щодо доцільності створення слідчих Міністерства юстиції, опубліковане майже таємно 31.12.2016 року, коли усі готувалися до новорічних свят, особисто мене не здивувало. Для мене це був ще один приклад цілеспрямованої політики Міністерства юстиції у напрямку до ще більшого занурення пенітенціарної системи до таємності та законспірованості. Причому це відбувається на фоні величезної кількості інтерв’ю, відеопрезентацій, відеороликів про «реформу» пенітенціарної системи, які здебільшого мають однаковий зміст та лише ховають у тумані слів конкретні ідеї та дії.

Внаслідок створення інституту слідчих Міністерства юстиції останнє у самий банальний спосіб вбило ідею пенітенціарних інспекцій, якою Рада Європи опікувалася упродовж останніх двох років. Міністерству юстиції було створено усі умови для того, щоб ліквідувати численні атавізми радянського часу у вигляду прокурорського нагляду за пенітенціарними установами. Міністерству юстиції було запропоновано готовий рецепт та механізм, який відповідає і сучасним європейським стандартам, і оонівським правилам, а головне – сучасним українським реаліям та потребам пенітенціарної системи. Проте все це було Міністерством юстиції або проігнороване, або відхилено як непотрібне. Відділ інспектування ще не запрацював, не зважаючи на найгострішу потребо розвитку саме цього напрямку діяльності (навіть прізвище керівника пенітенціарної інспекції на сайті Міністерства юстиції до цього часу не вказане). Плюс можна згадати той скандал, який супроводжував призначення на цю важливу посаду (з першої спроби) «потрібної» (для окремих зацікавлених осіб) людини.

Іншими словами, подальший розвиток корумпованої за своєї природою ідеї пенітенціарних слідчих відбувається за рахунок саботажу концепції пенітенціарних інспекцій, які вкрай потрібні українській пенітенціарній системі. Замість того, що кинути усі сили на створення дієвого механізму інспектування, Міністерство юстиції, з тріском проваливши усі задекларовані конкурси по посади, маючи тотальний некомплект бажаючих працювати в пенітенціарній системі, потрібні ресурси чомусь використовує у тій сфері, саме існування якої суперечить міжнародним стандартам, потребам, логіці та ще багато чому.

Влади ніколи не буває багато. З огляду на вже задекларовані та реалізовані апетити Міністерства юстиції можна з великою долею ймовірності очікувати майбутні законопроекти щодо збільшення повноважень самих пенітенціарних слідчих та оперативних працівників Міністерства юстиції. Тому мені дуже шкода самих засуджених та ув’язнених, які дійсно повірили у те, що було представлено як «пенітенціарна реформа», і, як наслідок, були обмануті. На заміну «злому» оперу та більш-менш «доброму» прокурору прийшли той саме опер, але в же у супроводі слідчого. Вже без прокурора (на перспективу). При цьому пенітенціарна інспекція буде як маргінал буде посідати останнє місце в системі акторів, які мають бути фундаментом пенітенціарної системи сучасної демократичної держави.

Виникає також й наступне питання: чи будуть розповсюджуватися повноваження слідчих Міністерства юстиції на діяльність служб пробації? Гадаю, що так. Відтак виникає безліч питань щодо розмежування компетенції слідчих юстиції та слідчих поліції. Проте Міністерством юстиції це навіть не оговорюється.

Тепер щодо «міжнародних стандартів» та «міжнародного досвіду», на яких Міністерство юстиції наголошувало в обґрунтування цієї законодавчої новели, водночас уникаючи посилань на конкретні приклади.

Є такий документ, який називається Європейські пенітенціарні (в’язничні) правила. Документ, який чиновники Міністерства юстиції, мабуть, не читали. Адже, якщо б вони знали та читали цей документ, то знали б наступне.

Європейські пенітенціарні (в’язничні) правила містять мало прямих заборон. Проте серед цієї мінімальної кількості заборон (або, краще сказати, рекомендацій НЕ робити щось) є надзвичайно імперативна рекомендація щодо підпорядкування пенітенціарних установ.

Так, відповідно до Правила 71, за пенітенціарні установи повинні відповідати органи державної влади, не підпорядковані військовому відомству, поліції або карного розшуку.

Це означає не лише, що Міністерство оборони, Національна поліція, Служба безпеки або інші поліцейські за своєю природою структури не можуть мати у підпорядкуванні пенітенціарні установи.

Цей стандарт означає також наступне: для органу державної влади, відповідального за пенітенціарну систему, є неприпустимим мати у безпосередньому підпорядкуванні вузькопрофільні військові підрозділи, поліцейські підрозділи та підрозділи карного розшуку. Це повною мірою стосується і слідчих підрозділів (з огляду на європейське тлумачення поняття «поліцейський»).

Є інший міжнародний стандарт (наразі оонівський), який називається Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, де надається визначення поняттю «посадова особа з підтримання правопорядку». Це поняття включає «посадових осіб …, які мають поліцейські повноваження (особливо повноваження із затримання правопорушників»).

Ключовим є те, що слідчі Міністерства юстиції будуть саме поліцейськими в розумінні як оонівських, так європейських стандартів. І цього Міністерство юстиції аж ніяк навіть не приховує, говорячи про необхідність «надання Мін’юсту функцій правоохоронного органу».

Підсумовуючи викладене вище, можна впевнено сказати: створення інституту пенітенціарних слідчих Міністерства юстиції суперечить і логіці, і міжнародним стандартам. Я маю обґрунтовані побоювання, що цей інститут суттєво нашкодить пенітенціарній системі та усім спробам реформування цієї системи.

Ця законодавча новела є штучно вигаданою й неприродною спробою захопити більший обсяг влади у пенітенціарній системи на шкоду реальним інтересам  реформування пенітенціарної системи та усіх осіб, які мак чи інакше мають відношення до цієї системи.

Висновок є очевидним: необхідно негайно внести зміни до статті 216 КПК України, якими повернути її до редакції, яка існувала до цієї спроби Міністерства юстиції мати власний каральний орган – слідчу та оперативно-розшукову пенітенціарну поліцію.

 

EPPD_2017_4_1_Ягунов

Конституційне подання Уповноваженого ВРУ з пра влюдини щодо надання нових повноважень слідчим органів ДКВСУ