The theoretical question “How did the indicators of family violence change after the start of the war” has the same theoretical answer:

• a significant number of potential offenders were separated from their families due to wartime circumstances;
• a significant number of victims or potential victims left the country (or at least their homes);
• the environment of domestic conflicts has decreased.

But then why are the statistics of domestic violence breaking records even in the absence of prerequisites for this?

Perhaps the point is that, continuing to form the information base of “family abusers”, the machine continues to catch up with informal quotas&?

Теоретичне питання «Як змінилися показники сімейного насильства після початку війни» має таку ж саму теоретичну відповідь:

• значна кількість потенційних кривдників відірвані від родин в силу обставин воєнного часу;
• значна кількість потенційних жертв залишила країну або принаймні свої домівки (див. п. 1);
• середовище сімейних конфліктів як таке зменшилося.

Але ж чому тоді статистика сімейного насильства б’є рекорди навіть за відсутності передумов для цього?

Можливо справа у тому, що, продовжуючи формувати інформаційну базу «сімейних кривдників», машина продовжує наздоганяти неформальні квоти?

Що ми продовжуємо створювати паноптично-карцерну державу?