«Хто оцінює оцінювача?»: дисертація про дисциплінарну відповідальність адвоката як дзеркало інституційної кризи самоврядування

Нещодавно з’явилася ґрунтовна дисертація О.О. Зубрицького «Правові та організаційні засади процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності» (НУ «ОЮА», 2026, 277 с.). Це серйозна праця: комплексний аналіз національного законодавства, добротний огляд зарубіжного досвіду, низка справді корисних пропозицій — від публічного реєстру дисциплінарних рішень до законодавчого врегулювання спрощеного провадження. Саме тому вона заслуговує не компліменту, а дискусії. Бо за фасадом коректного процедурного аналізу проступає те, про що робота воліє мовчати, — і це мовчання має системний характер.

Сформулюю тезу прямо: дисертація, найімовірніше ненавмисно, фактично легітимізує статус-кво, за якого органи адвокатського самоврядування продовжують функціонувати без перевиборів. Вона переводить розмову з площини «дефект інституції» у площину «удосконалення процедури» — і тим самим нормалізує те, що нормалізації не підлягає.

1. ЛЕГІТИМНІСТЬ, УЖАТА ДО «1%»

Питання легітимності складу КДКА, повноваження яких давно сплинули, у роботі присутнє — але присутнє так, що краще б воно було відсутнім. В аналітичній частині (≈ с. 154) автор обережно фіксує: континуїтет КДКА «забезпечує безперервність діяльності», проте через закінчення строку повноважень членів КДКА «породжує проблему легітимності» та формує заклики до реформування — з покликанням на відповіді п’яти адвокатів під час анкетування. В емпіричній частині (Питання 7) ця проблема прямо винесена окремим варіантом — «легітимність КДКА у зв’язку з продовженням повноважень без виборів» — і набрала 1% (5 респондентів).

Тут і починається методологічна пастка. Цифра «1%» подається як вимір значущості проблеми. Але легітимність органу влади не визначається соціологією схвалення. Питання про те, чи має право діяти орган із вичерпаним мандатом, — це питання права, а не опитування. Якби 99% респондентів схвалювали склад, повноваження якого закінчилися, це не подовжило б їхній мандат ані на день. Подавати конституційно-правову ваду як маргінальну преференцію меншості — означає підмінити юридичну категорію статистичною. Показово й те, що терміни «перевибори», «переобрання», «ротація» в тексті не вживаються жодного разу. Проблему названо описово — «континуїтет», «продовження повноважень» — тобто мовою, яка згладжує, а не загострює.

2. СЛОН, ЯКОГО НЕ ПОМІТИЛИ: РІШЕННЯ РАУ № 51

Найгостріше — те, чого в роботі немає взагалі. У дисертації про процедуру притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності немає жодної згадки про Рішення Ради адвокатів України № 51 від 20 вересня 2024 року. А саме це рішення є, на моє переконання, найгострішою точкою всієї конструкції.

Нагадаю його зміст: КДКА регіону продовжує розглядати дисциплінарну скаргу по суті після скасування судом її рішення, якщо рішення про порушення дисциплінарної справи залишається діючим. Іншими словами: судовий контроль над результатом дисциплінарного провадження перетворюється на обертові двері. Суд скасовує рішення КДКА — і та сама КДКА (нерідко того самого складу з вичерпаним мандатом) розглядає справу знову. Скасування судом стає не крапкою, а комою.

Складімо два елементи разом. З одного боку — орган, чий електоральний мандат сплинув (п. 1). З іншого — нормативний механізм, що суттєво послаблює практичну дієвість судового перегляду його рішень (Рішення № 51). У сумі це дає інституцію, яка (а) не має чинного мандата довіри професійної спільноти і (б) значною мірою резистентна до зовнішнього судового коригування. Дисертація, яка претендує на комплексний аналіз процедури, оминає обидва вузли. Можна сперечатися, але результат однаковий: найбільш проблемний контур системи виведено за дужки дослідження.

3. СОЛОДКІ ЦИФРИ І ПИТАННЯ МЕТОДУ

Емпіричні висновки роботи навдивовижу безхмарні. 70% оцінюють роботу КДКА/ВКДКА позитивно, лише 12% — негативно (Питання 5). 75% вважають стягнення пропорційними (Питання 8). 43% переконані, що процедура «функціонує належним чином» (Питання 10). Картина мало не ідилічна.

Проблема в тому, хто оцінює оцінювача. Вибірка — 105 респондентів, з яких 11 — самі члени КДКА. Тобто понад десяту частину «експертної оцінки» дають особи, чию роботу й оцінюють. Решта 94 — практикуючі адвокати, чий професійний статус, доступ до професії та дисциплінарне благополуччя перебувають у руках тих самих КДКА. Просити регульовану спільноту анонімно оцінити свого регулятора, від лояльності до якого вона залежить, — і отримати схвальні цифри — це не відкриття, а передбачуваний артефакт методу. Низький відсоток критики тут вимірює радше обережність респондентів, аніж якість інституції.

Соціологія схвалення в умовах асиметрії влади не є нейтральним інструментом. Її висновки треба читати з поправкою на структуру залежності — а цієї поправки в роботі немає.

4. ЗАМКНЕНЕ КОЛО ВПРОВАДЖЕННЯ

Акти впровадження (Додаток В) додають останній штрих. Результати дослідження «впроваджено» у практичну діяльність КДКА Одеської області й засвідчено підписами її керівництва. Тобто інституція, що є предметом вивчення, сама сертифікує дослідження про себе. Тут варто звернути увагу й на персональні перетини: ті самі особи з’являються і в академічному ланцюжку (кафедра, наукове середовище), і у складі дисциплінарного органу, який досліджується та який «впроваджує» висновки про власну ефективність. Я свідомо не роблю з цього звинувачення — я лише фіксую структуру. Але саме структура тут і промовляє: коло предмета, методу, оцінювача та бенефіціара впровадження замикається на одних і тих самих вузлах. Незалежність оцінки за такої конфігурації стає радше декларацією, ніж властивістю.

5. «УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ» ПРОТИ «ДЕФЕКТУ ІНСТИТУЦІЇ»

Якщо звести спостереження докупи, проступає послідовна риторична оптика. Критика в роботі є — але майже всюди вона звучить вустами самої ВКДКА. Тобто система критикується не ззовні, а цитуванням власного апексного органу. Сама модель самоврядування — НААУ, ВКДКА, спосіб формування й оновлення складу КДКА — від структурної критики захищена. Немає жодного слова про конфлікт інтересів у складі дисциплінарних органів; принцип неприпустимості тиску дисциплінарним механізмом за правову позицію згадано декларативно; незалежність складу КДКА від керівництва НААУ не проблематизується. Усе зведено до формули «удосконалення процедури», а не «дефект інституції».

Це і є головна вада роботи — не фактологічна, а світоглядна. Коли орган із вичерпаним мандатом, захищений Рішенням № 51 від наслідків судового перегляду, описують у термінах «оптимізації строків» і «підвищення прозорості», відбувається тиха підміна: проблему влади перейменовують на проблему адміністрування. А наукова робота, яка приймає цю рамку як належне, — хоче вона того чи ні — починає виконувати функцію легітимації.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ — ДО ДИСКУСІЇ

Я не ставлю під сумнів кваліфікацію автора чи цінність окремих пропозицій. Я ставлю питання інакше: чи може дослідження дисциплінарної процедури вважатися повним, якщо воно оминає (1) питання легітимності складу органу, який цю процедуру здійснює, (2) Рішення РАУ № 51 як механізм нейтралізації судового контролю і (3) структурну залежність самих респондентів від оцінюваного регулятора?

Як на мене, відповідь очевидна. І тоді сама поява такої «безхмарної» дисертації стає симптомом — не причиною — кризи, яку вона описує. Бо найкраща ілюстрація проблеми легітимності — це наукова праця, що детально вчить, як удосконалити процедуру органу, чиє право діяти лишилося поза розглядом.

Запрошую колег до предметної дискусії. Особливо цікаво почути контраргументи від тих, хто вважає континуїтет КДКА суто технічним питанням, а не питанням мандата.