Тінатін Уплісашвілі: Тіньовий кодекс, або як неформальна в’язнична ієрархія підриває людську гідність у в’язницях пострадянських країн

У цьому експертному блозі Тінатін Уплісашвілі з Penal Reform Inrernational досліджує стійкість неформальних в’язничних ієрархій у пострадянських пенітенціарних системах, структур, що продовжують формувати в’язничне життя через насильство, соціальну ізоляцію та неформальну владу. Спираючись на останні звіти Європейського комітету з запобігання катуванням (ЄКЗК) та багаторічну документацію з різних країн, авторка аналізує, як кастові системи контролю функціонують за мовчазної згоди персоналу. Авторка досліджує історичні корені цього явища, системну змову, що його уможливлює, та непропорційну шкоду, заподіяну маргіналізованим групам.

У багатьох пенітенціарних системах пострадянських країн реальну владу у в’язницях часто здійснюють не співробітники, а ув’язнені. Їх зазвичай називають «смотрящі», «положенці» або лідери «воровського світу», і вони забезпечують дотримання жорсткої кастової системи контролю. Ця неформальна ієрархія, що регулюється неписаним кодексом, відомим як «понятія», структурує повсякденне життя та взаємодію у в’язницях, визначаючи, хто має владу, хто користується захистом, а хто піддається знущанням.

Це явище не обмежується окремими установами чи окремими національними контекстами. Європейський комітет з питань запобігання катуванням постійно документує існування неформальних ієрархій ув’язнених у всьому пострадянському регіоні. Звіти з Молдови, України, Грузії, Латвії та інших держав виявляють повторювану закономірність: широке поширення системи порядку, що підтримується ув’язненими і часто мовчазно або відкрито визнається самими тюремними властями.

Історичні основи неформальної влади

Походження цієї системи можна простежити до царської Росії, а закріпилася вона в епоху ГУЛАГу, де колективні гуртожитки та кримінальні братства сприяли формуванню структур самоврядування. Делегування повноважень певним ув’язненим не було випадковим, а було свідомим інструментом контролю. Ці структури були формалізовані в рамках кримінального етосу, де лідери неформальних ієрархій ув’язнених — ворі в законі — здійснювали владу за допомогою поєднання страху, ритуалів та контролю над спільними ресурсами (общак). У 34-му загальному звіті ЄКЗК (2024) та Стандартах щодо в’язниць CPT/Inf (2025)12 це описано як форму «в’язничного колективізму», який не тільки витримав розпад СРСР, але й продовжує формувати управління в’язницями в усьому регіоні.

Останні звіти підтверджують, що ув’язнені часто вважають ці неформальні правила більш авторитетними, ніж офіційні правила в’язниць. Згідно з висновками ЄКЗК, зробленими в закритих і напівзакритих установах, «багато ув’язнених вважають неформальні правила та ієрархію, що існують у в’язниці, […] більш важливими, ніж офіційні правила та інструкції, видані персоналом». Це сприйняття підсилюється насильством, соціальною ізоляцією та ритуальним приниженням – практиками, які найчастіше застосовуються до тих, хто займає найнижчий щабель тюремної кастової системи, таких як так звані опущенні або «недоторканні».

Механізми контролю за ув’язненими

Ці ієрархії не є розмитими чи символічними. Вони добре організовані, підтримуються визнаними лідерами та забезпечуються ритуалами, неписаними правилами та санкціями. ЄКЗК задокументував централізовані системи неформального управління, в яких ув’язнені, що виконують роль лідерів, підтримують дисципліну, розподіляють привілеї та застосовують покарання за порушення правил.

У закладах усього регіону ці кастові структури визнаються як персоналом, так і ув’язненими. Звіти ЄКЗК та незалежні дослідження показують, що в багатьох в’язницях персонал покладається на лідерів в’язниці для підтримання порядку. Ця мовчазна співпраця часто ігнорує схеми вимагання, примусову працю та системні зловживання. У деяких випадках персонал безпосередньо отримує вигоду від неформальної економіки, що підтримується цими ієрархіями. Більше того, у своїх останніх стандартах щодо неформальної ієрархії ув’язнених (CPT/Inf(2025)12), ЄКЗК зазначає, що в декількох країнах високопоставлені неформальні лідери продовжують свою злочинну діяльність зсередини в’язниць, тим самим зміцнюючи зовнішні злочинні мережі.

Зв’язок між насильством і соціальним порядком

Насильство в цих системах не є хаотичним, а функціонує як регулюючий механізм. Воно зміцнює ієрархічні структури, дисциплінує інакодумців та підтримує контроль над спільними ресурсами (общак). Наприклад, базове дослідження в Молдові показує, що вищий рівень неформального лідерства корелює з підвищеним відчуттям небезпеки як серед персоналу, так і серед ув’язнених. Неформальне управління не пом’якшує конфлікти, а навпаки, інституціоналізує їх, вбудовуючи насильство в саму структуру тюремного життя.

ЄКЗК пов’язує ці ієрархії з жорстоким поводженням та можливими порушеннями статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Свідчення ув’язнених та медичні записи засвідчують травми, отримані в результаті насильства між ув’язненими, часто в умовах, коли персонал навмисно утримується від втручання або є співучасником зловживань.

Цілеспрямоване зловживання: каста недорканих

Одним з найобурливіших аспектів неформальної ієрархії є віднесення певних осіб у в’язницях до найнижчих каст. Ці особи зазнають ритуального виключення: їх змушують прибирати туалети, спати в нелюдських умовах, їсти окремо, вони піддаються постійним приниженням і залишаються ізольованими від інших, не маючи права на фізичний контакт (дотик) з особами, що належать до інших каст. В Україні та Молдові таке поводження не обмежується поодинокими випадками, а описується як системна практика, що зачіпає широкі категорії ув’язнених, особливо тих, хто звинувачується у сексуальних злочинах, ЛГБТ+ осіб або будь-кого, хто порушує неформальний тюремний кодекс. Ця кастова система є загальноприйнятою як для персоналу, так і для ув’язнених, які часто виділяють такі категорії, як «блатні» (ув’язнені з високим статусом), «козли» (колабораціоністи), «лижники» (ті, хто відмовляється дотримуватися кодексу) та «опущені» (недоторкані). Ці ярлики мають практичні наслідки для того, як поводяться з людьми, де вони сплять і яким видам знущань вони можуть піддаватися.

Коли офіційна влада не працює: роль змови персоналу

Покладаючись на ієрархії для підтримання дисципліни, пенітенціарні системи фактично передають функції управління назовні. Це призводить до того, що деякі аналітики називають «симулякром порядку» – фасадом стабільності, побудованим на неформальному насильстві та соціальному контролі. ЄКЗК та інші спостерігачі застерігають, що такі механізми є формою інституційної відмови від повноважень, за якої держава відмовляється від своєї основної відповідальності за забезпечення безпеки, законності та людської гідності в місцях позбавлення волі.

Неформальні ієрархії процвітають в умовах, що характеризуються гуртожитковим типом розміщення, недосконалими системами класифікації, хронічною нестачею персоналу та відсутністю динамічних заходів безпеки. Ці структурні недоліки є загальними для більшості пострадянських пенітенціарних систем і створюють умови, в яких неформальні структури влади заповнюють вакуум, залишений слабким формальним управлінням. ЄКЗК зазначає, що дев’ять країн з добре налагодженими неформальними ієрархіями є колишніми радянськими республіками. Як зазначено у спеціальній нормі щодо в’язниць ЄКЗК з цього питання: «Це явище продовжує існувати, хоча і з різним ступенем впливу, у пенітенціарних системах дев’яти держав-учасниць ЄКЗК, вісім з яких є членами Ради Європи. Усі дев’ять країн раніше входили до складу Радянського Союзу». (CPT/Inf(2025)12, §4)

Шляхи реформування

Для ліквідації цих ієрархій необхідні системні реформи:

• Замінити гуртожитки на менші, контрольовані блоки
• Розробити та впровадити системи класифікації ув’язнених за рівнем ризику та вразливості
• Підготувати та залучити достатню кількість персоналу, здатного забезпечувати динамічну безпеку
• Створити механізми подання скарг, яким ув’язнені довіряють і якими вони можуть користуватися без побоювання репресій
• Заборонити та карати співробітників за співучасть у неформальній ієрархії

Висновок: Від пасивної терпимості до активної відповідальності

Неформальна тюремна ієрархія – це не пережиток радянської історії. Вона залишається діючою системою соціального контролю та зловживань, яка відкрито функціонує в сучасних в’язницях. Це провал управління, порушення основних прав і глибока суперечність у серці систем правосуддя, які заявляють про дотримання верховенства права.

Якщо держави дійсно прагнуть реформувати тюремну систему, вони повинні спочатку визнати масштаби та структуру цих ієрархій не як фольклор, а як укорінені системи влади. Тільки тоді можна буде докласти значних зусиль для їх ліквідації.

Додаткова література

1. Council of Europe CPT, 34th General Report, 2024 (pp. 6–7)
2. Council of Europe CPT, Informal Prisoner Hierarchy – CPT/Inf(2025)12
3. CPT Country Reports: Moldova (2018, 2020, 2023); Ukraine (2024); Georgia (2022); Latvia (2025)
4. Council of Europe Baseline Study: “Criminal Subculture in the Prisons of the Republic of Moldova”, 2018
5. CPT-ECHR Blog: “Simulacrum of Prison Subculture” (2024)
6. Judgments of the European Court of Human Rights related to informal prisoner hierarchies: Case of S.P and others v. Russia (Applications nos. 36463/11 and 10 others, Judgment of 2 May 2023); D. v. Latvia (Application no. 56951/17, Judgment of 28 June 2022)

Тінатін Упліcашвілі – адвокатка з прав людини, яка наразі працює в PRI. Вона є багаторічною членкинею Європейського комітету з питань запобігання катуванням (CPT), де здійснює моніторинг умов утримання під вартою в Європі. Маючи понад двадцятирічний досвід у сфері реформи кримінального правосуддя, вона очолювала та консультувала ініціативи ЄС та Ради Європи в країнах Східного сусідства. Тінатін була членом делегації CPT під час багатьох візитів, про які йдеться в цьому блозі, і мала можливість безпосередньо спостерігати за роботою деяких найскладніших пенітенціарних систем регіону. Наразі вона керує проектом, що фінансується ЄС, спрямованим на посилення підзвітності та захисту прав людини в пенітенціарній системі Туреччини.

Джерело та текст – Penal Reform International