Інше

Європейські правила пробації : переклад, тлумачення та допоміжні матеріали

Шановні друзі та колеги!

У 2013 році за підтримки Ради Європи було опубліковано перший в Україні переклад та коментар до Європейських правил пробації. Через численні питання від практичних працівників пробації маю приємну нагоду поділитися відповідним файлом.

Цей коментар розроблявся мною крізь призму ідеї, відомого англійського фахівця з питань пробації Д. Вітфілда: «Вихваляння системи пробації з ліричним ентузіазмом ні в якому разі не було нашою метою. Ми мали намір скоріше дослідити її розсудливо та критично» (Вітфілд Д. Вступ до служби пробації: Монографія. Видання 2-ге, перероб. та доповн. – К.: Атіка).

Власне, саме це відображено у вступній частині видання, де розкриваються важливі трансформації англійської служби пробації упродовж ХХ століття.

Зазначені трансформації є вкрай важливим для того, щоб виключати зайвий (іноді шкідливий) ентузіазм та вимагати від пробації бути «чарівною паличкою» у роботі зі злочинцями. Саме це ми с колегами обговорювали з 2007 року та прописували у проекті закону про пробацію, положення якого успішно перейшли до чинного закону: «Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом …».

У виданні, електронна версія якого пропонується увазі шановним практикам та вченим, я ставив питання, яке є актуальним і сьогодні, так само як і відповіді на нього: «Що ж стоїть на заваді створення в Україні служби пробації?».

По-перше, зайва міфологізація пробації.

Цей фактор справляє надзвичайно негативний вплив на майбутнє української моделі відповідної служби. «Пережовування» тези, що «пробація краща за в’язницю», що вона «дешевша за в’язницю», що пробація «приводить до зниження в’язничного населення» та «зменшує навантаження на державний бюджет» навряд чи надасть нового імпульсу розвитку наукової думки щодо національної моделі пробації. Уже давно настав час забути ці аксіоми та рухатися далі в напрямку реальних досліджень переваг тих чи інших форм реалізації методу пробації. Причому, на сучасному етапі це особливо стосується «оцінки ризиків» та запровадження цього концепту на практиці.

По-друге, це – міфологізація цілей покарання.

Ідея про те, що реабілітація злочинців за допомогою покарання – це міф (принаймні на тому рівні, на якому ведуться наукові дискусії в Україні), у західних країнах вже давно сприймається як доведений факт. «Жонглювання» реабілітацією (що нерідко трапляється у вітчизняній науці) насправді призводить до свого роду наукового лицемірства при конструюванні кримінально-правових норм, а головне – при їх практичній реалізації. І це не може не стосуватися пробації як методу роботи зі злочинцями як в умовах вільного суспільства, так і в умовах закритих інституцій.

Щиро сподіваюся, що це видання, не зважаючи на те, що воно було надруковано раніше, стане до нагоди у практичній діяльності практичних працівників пробації.

З повагою,

Дмитро Ягунов