Пробація

Пробація – концепція поводження зі злочинцями, історичний розвиток якої почався у XIX столітті. Можна сказати, що це англосаксонський винахід, який отримав поширення по всьому світу. Англійські та американські заходи можуть розглядатися як перші гуманістичні кроки щодо відвернення злочинців від в’язниці з одночасним спостеріганням за ними та вжиттям соціальних заходів.

До історії питання

Англію та Уельс можна вважати колискою сучасних ресоціалізаційних поглядів, хоч сам термін «пробація» отримав своє поширення завдяки діяльності американських послідовників гуманістичних ідей. Перші спроби створити відповідні агенції та інституції були зроблені в Англії.

У 1750-х роках англійський магістратський суддя Henry Fielding та економіст Joseph Massie висували аргументовані пропозиції, що дрібні злочинці можуть бути «виправлені» без застосування суворих покарань у спеціальних «виправних будинках». Проте лише на початку 1820-х років Ворвікширський магістратський суд (Warwickshire Quarter Sessions) почав призначати окремим неповнолітнім злочинцям виключно формальне покарання у вигляді одного дня ув’язнення з одночасною передачею таких злочинців під нагляд роботодавців або батьків. Окремі англійські судді (Matthew Hill, Edward Cox) за своєю ініціативою почали впроваджувати цю практику в діяльність своїх судів.

Проте термін «пробація» отримав своє широке поширення завдяки діяльності саме американських послідовників гуманістичних ідей: «загальновизнаним є факт, що пробація отримала своє розповсюдження зі Сполучених Штатів Америки»^[1].

У свою чергу, зародження американської моделі пробації пов’язується з іменем Джона Огастеса, філантропа з американського міста Бостон. У 1841 році John Augustus взяв на поруки свого першого правопорушника, який вчиняв злочини через зловживання алкоголем, і, як свідчить історія, мав неабиякий успіх у цій справі, що не могло не пригорнути увагу з боку суддів та менеджерів різних агенцій кримінальної юстиції. Свої ідеї Огастес подав Вашингтонському товариству тверезості, членом якого він був, які у подальшому були позитивно оцінені судами м. Бостон. Джон Огастес звільняв правопорушників під заставу, яка вносилася завдяки його власному бізнесу. За період 1842 – 1858 років він узяв на поруки 1152 чоловіки та 794 жінки^[2]. Серед перших 1100 пробаціонерів тільки один злочинець не виконав своїх зобов’язань перед поручителем та судом. Завдяки філантропічній діяльності Д. Огастеса була народжена концепція пробації, яка суттєво вплинула на американську систему кримінальної юстиції^[3].

Визначення поняття

Сьогодні термін «пробація» вживається в декількох значеннях:

1. Як концепція соціальної роботи з правопорушниками та іншими соціально вразливими групами.
2. Як ієрархічна організаційна структура.
3. Як орган державної влади (служба).
4. Як умовне невинесення вироку або як умовне звільнення від покарання з випробуванням
5. Як специфічний процес виконання альтернативних покарань.
6. Стан, у якому перебуває злочинець упродовж певного терміну: злочинець (probationer) перебуває «на пробації» – тобто під пробаційним наглядом (on probation, under probation supervision).
7. Як з’єднувальна ланка між кримінальним процесом, виконанням покарань та соціальною роботою.

Головні функції служби пробації

Робота в судах

Офіцери пробації вивчають особу злочинця, який притягується до кримінальної відповідальності, і надають відповідні рекомендації суддям щодо міри покарання (так звані досудові доповіді (pre-sentence reports) або досудові дослідження (pre-sentence investigations)).

Досудова доповідь – це «вітрина» служби пробації. Сприйняття служби тими, від кого залежить винесення вироку, формується на основі якості й відповідності цього документа^[4]. Для того, щоб досудова доповідь була справді корисною, вона повинна «оживити» злочинця – тобто зрозумілою мовою показати злочинця в контексті всього його життя, а не тільки відобразити ті декілька хвилин його поведінки, які призвели його на лаву підсудних^[5].

Стандартна доповідь містить у собі такі підрозділи: вступна частина, аналіз конкретного злочину, інформація про особу злочинця, оцінка ризику вчинення рецидивного злочину, ступінь небезпеки рецидивного злочину, висновок.

Нагляд за злочинцями під час виконання альтернативних покарань та надання їм соціальних послуг

Це передбачає візити до дому злочинця, кооперацію з установами з питань працевлаштування й охорони здоров’я, релігійними організаціями та іншими соціальними службами^[6].

Надання соціальних послуг ув’язненим та підготовка їх до звільнення

В Англії соціальна робота у в’язницях стала невід’ємним завданням служби пробації з 1966 року. Офіцери пробації почали працювати у в’язницях з метою надання соціальних послуг ув’язненим. Сьогодні прикріплені до в’язниць офіцери пробації відіграють «ключову роль у забезпеченні комплексної допомоги злочинцям. Тому з цієї позиції вже недоцільно говорити про те, що служба пробації – це лише структура для виконання альтернативних покарань^[7].

Надання допомоги потерпілим від злочинів та сприяння в налагодженні діалогу між потерпілим та злочинцем

Деякі служби пробації надають послуги потерпілим від насильницьких або сексуальних злочинів^[8]. Одна з цілей пробаційного ордера полягає у «створенні умов для відшкодування злочинцем завданої потерпілому шкоди або надання послуг (виконання робіт) на користь потерпілого або громади»^[9].

У Північній Ірландії реалізація інтересів потерпілих є складовою частиною політики пробації. Служба пробації намагається враховувати інтереси потерпілих на всіх ділянках своєї роботи, тому впроваджує механізми ресторативної юстиції до практики менеджменту й нагляду за злочинцями. Потерпілим надається сприяння щодо їхньої участі в ресторативних заходах, а злочинцям надається сприяння з метою відшкодування останніми завданої шкоди^[10].

Робота в сім’ї

Офіцери пробації можуть надавати соціальні послуги сім’ям, які мають різні соціальні проблеми. Особливо актуальний цей напрям у країнах, де функціонують сімейні суди. Наприклад, в Англії на цей напрям роботи припадає приблизно 8% ресурсів служби пробації. Діяльність офіцерів пробації на цьому напрямі може стосуватися процедур примирення між чоловіком та дружиною, надання психологічної та іншої допомоги дітям, батьки яких розлучилися. Крім того, офіцери пробації також надають послуги сім’ям ув’язнених^[11].

Статус та роль офіцера пробації

Говорячи про статус та роль офіцера пробації, можна наголосити, що водночас він є^[12]:

1. Державним службовцем (хоч є винятки, через те що в деяких країнах держава делегує приватним організаціям здійснювати функції виконання покарань у суспільстві та наглядати за засудженими).
2. Соціальним працівником, який надає соціальні послуги засудженим як до альтернативних покарань, так і до позбавлення волі.
3. Соціальним працівником, який надає підтримку потерпілим від злочинів. Йдеться про надання інформаційної підтримки потерпілим щодо відбування покарання конкретним засудженим як в умовах ув’язнення, так і в умовах вільного суспільства. Інформація, що надається офіцерами пробації потерпілим, може включати деталі вироку, мови відбування засудженим покарання у в’язниці та процес його ресоціалізації, можливість умовно-дострокового звільнення засудженого та гарантії безпеки потерпілого після повернення засудженого до суспільства.
4. Посередником між потерпілим та злочинцем.
5. Учасником кримінального процесу, обов’язок якого полягає в наданні суду максимально повної соціально-психолого-біологічної характеристики про особу злочинця у формі досудової доповіді. Крім того, офіцер пробації може надавати суду рекомендації щодо міри покарання.
6. Учасником кримінально-виконавчого процесу, обов’язок якого полягає у виконанні альтернативних покарань та здійсненні нагляду за злочинцями в умовах вільного суспільства.
7. Соціальним працівником, який обслуговує інші соціально вразливі категорії населення.

Історія пробації та трансформація концепції пробації

Поява пробації була обумовлена важливими соціальними і культурними тенденціями. Пенальні реформи базувалися на ідеях гуманітаризму, поєднаних з висновками щодо неспроможності в’язниці повернути злочинців до суспільства як повноцінних його членів. Питання боротьби зі злочинністю стали аналізуватися в термінах покращення соціальних умов та створення дієвих соціальних служб для певних категорій населення. Соціальна реабілітація злочинців почала розглядатися як головна мета кримінальної та пенітенціарної політики^[13].

Пробація в Україні

У 2007 році Дитячий Фонд ООН розпочав роботу над створенням в Україні національної моделі пробації, де робоча група (Галина Овчарова, Олексій Лазаренко, Дмитро Ягунов, Олександр Беца, Олександр Лемешко, Галина Овчарова, Ірина Яковець) підготувала проєкт Концепції пробації та згодом проєкт закону про пробацію,

26 листопада 2008 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт Закону, розроблений зазначеною вище робочою групою ЮНІСЕФ та зареєстрований за ініціативою народного депутата України Віктора Швеця.

Проект ЮНІСЕФ згодом було покладено в основу чинного закону. Станом на сьогодні діяльність служби пробації в Україні наразі регламентується Законом України “Про пробацію” ^[14].

Related Entries

• Ягунов Дмитро Вікторович
• Кримінально-виконавча система
• Пенітенціарна система
• В’язнична система
• Європейський комітет з питань запобігання катуванням