Частково спільна думка судді Serghides: Еволюціонує не тільки сама Конвенція, але й середовище, в якому вона розвивається
1. Ця справа стосується нездатності держави-відповідача щодо її процесуального зобов’язання за ст. 3 Конвенції провести ефективне розслідування заяв заявників про сексуальне насильство над дітьми. Заявники на момент стверджуваного сексуального насильства були дітьми, які проживали у дитячому будинку в Болгарії, куди їх влаштувала держава-відповідач і де вони перебували, поки їх не усиновили у червні 2012 року та поки вони не переїхали до Італії. Після того, як заявники оселилися в Італії, відповідні органи Болгарії були проінформовані про ці звинувачення. Хоча держава-відповідач все-таки провела розслідування, рішення справедливо підтверджує, що вжиті дії не відповідали рівню ефективності, необхідного державам-членам для цілей їх процесуальних зобов’язань, передбачених ст. 3 Конвенції. Зокрема, держава-відповідач не дотримувалася деяких версій розслідування, які могли б виявитися доречними за обставин справи (п.п. 212-228).
2. Я погоджуюся з п. 3 резолютивної частини судового рішення щодо того, що мало місце порушення процесуального аспекту ст. 3 Конвенції, та з усіма іншими пунктами резолютивної частини. Метою цієї частково спільної думки є з’ясування та детальне роз’яснення гармонійного взаємозв’язку між тлумаченням та застосуванням Конвенції та інших договорів Ради Європи (РЄ), таких як Конвенція РЄ про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства 2007 («Лансаротська конвенція»), а також інші міжнародні правові договори, такі як Конвенція ООН про права дитини 1989 року. Документи, зазначені у рішенні, були враховані Судом при тлумаченні та застосуванні ст. 3 Конвенції та встановлено порушення цього положення. Проте я хочу підкреслити, що ці договори слід розглядати як частину того самого середовища, в якому розвиваються положення Конвенції – як у цій справі – ст. 3 Конвенції, і що це середовище також розвивається. Таку єдність середовища, де слід знайти Конвенцію та інші договори, також можна пояснити тим, що Конвенція є частиною міжнародного права[1] і що міжнародне право не є фрагментованим.
3. Пітер Стівен сказав, що природа космосу – це не якась порожнеча або ніщо, а «сама має структуру, яка впливає на форму кожної існуючої речі»[2]. За його словами, існує живий взаємозв’язок між живими істотами та їх оточенням: наприклад, на птаха впливає повітря, у якому він піднімається над небом, а на рибу вода, у якій вона плаває. За аналогією, як і все живе, Конвенція як живий інструмент зазнає впливу середовища, в якому вона процвітає. Простір або середовище Конвенції[3] не є порожнім, не статичним і не існує у вакуумі; скоріше, вона має свою власну структуру, динамічність та життя, що ґрунтується, зокрема, на головній меті Конвенції, а саме на ефективному захисті прав людини, що також сприяє досягненню сутності Конвенції. Дійсно, конвенційне середовище існує у багатому контексті та рамках правового розвитку міжнародного права, конституційного права європейських держав та, що найважливіше, поряд з іншими договорами СЄ, новішими за Конвенцію, які захищають конкретні права людини у світлі сучасних умов та сучасні потреби захисту прав людини. Повторюю, пропозиція полягає в тому, що, як і в Конвенції, її середовище також еволюціонує, і що воно впливає на всі положення Конвенції, а також на їх зв’язок із реальними умовами життя та посилює основну мету Конвенції.
4. Ця справа є прикладом взаємних відносин (а) між Конвенцією та іншим договором РЄ, а саме Лансаротською конвенцією, і (б) між Конвенцією та іншим міжнародним договором, а саме Конвенцією ООН про права дитини 1989 року. Лансаротська конвенція та зазначена Конвенція ООН були розроблені з урахуванням стандартів, встановлених прецедентною практикою Суду щодо насильства над дітьми, зокрема щодо процесуального обов’язку провести ефективне розслідування (п. 214). У свою чергу, рішення, піддаючи тлумаченню ст. 3 Конвенції, Суд використовує Лансаротську конвенцію та Конвенцію ООН для висвітлення очікувань щодо процедурних зобов’язань держав – гармонійних відносин, за яких один міжнародний документ впливає на тлумачення іншого. Оскільки стандарти міжнародного права просуваються вперед, стають більш вдосконаленими та вдосконаленими, а держави-члени СЄ ратифікують нові договори, Конвенція також рухається вперед синхронно. У той же час Конвенція залишається твердою та непохитною щодо ключових цінностей та основних принципів РЄ проти мінливих вітрів, які можуть підірвати саму її сутність.
5. Принцип ефективності, який лежить в основі всіх положень Конвенції, не допускає тлумачення, яке суперечить тексту окремого положення Конвенції, а, навпаки, має на меті надати йому повну силу; водночас вона має на меті виявити та реалізувати об’єкт та мету відповідного положення Конвенції; крім того, вона вимагає, наскільки це можливо, тлумачення Конвенції у світлі та у зовнішній гармонії з існуючими стандартами захисту прав людини, закріпленими в інших договорах РЄ та міжнародних документах з прав людини. Таким чином, Конвенція прагне до своєї мети досягнення більшої єдності між її державами-членами та подальшої реалізації прав людини та основних свобод, як це передбачено у її преамбулі.
6. Ця функція принципу ефективності, яка застосовується до кожного договору, особливо доречна, коли мова йде про Конвенцію. Метою Ради Європи є захист трьох стовпів справедливості в Європі: верховенства права, демократії та прав людини. Хоча Суд має незалежну юрисдикцію щодо тлумачення та еволюції Конвенції, він є частиною ширших рамок Ради Європи, і тому це суперечило б демократичним цінностям інституту, якби Конвенція не рухалася рука об руку з іншими договорами, прийнятими 47 державами-членами. Один орган Ради не може рухатися в іншому напрямку до іншого, особливо у світлі доктрини живого інструменту, згідно з якою Конвенція постійно розвивається для того, щоб представляти і реагувати на сучасні стандарти в суспільстві і завжди бути ефективною в умовах сучасності.
7. Як висновок, хоча Суд має вищі повноваження щодо тлумачення та застосування Конвенції, він робить цього без ігнорування середовища, в якому діє Конвенція, яке також розвивається. Крім того, відповідні міжнародні договори та документи, особливо додаткові договори та документи Ради Європи, слід розглядати як частину одного середовища, в рамках якого Конвенція діє з ними в еволюційних відносинах.
[1] See, inter alia, Al Adsani v. the United Kingdom [GC], no. 35763/97, § 55, ECHR 2001‑XI. See also Article 31 § 3 (c) of the Vienna Convention on the Law of Treaties 1969, according to which, for the interpretation of a treaty, any relevant rules of international law are to be taken into account together with its context (see, on this point and in relation to the interpretation of the Convention, inter alia, Loizidou v. Turkey (merits), 18 December 1996, § 43, Reports of Judgments and Decisions 1996‑VI).
[2]Peter S. Steven, Patterns in Nature, London, 1976, reprinted 1977, at p. 4.
[3] On the Convention environment, see Georgios A. Serghides, “The European Convention on Human Rights as a ‘Living Instrument’ in the Light of the Principle of Effectiveness”, in Robert Spano, Iulia Motoc, Branko Lubarda, Paulo Pinto de Albuquerque and Marialena Tsirli (eds.), assisted by Aikaterini Lazana, Fair Trial: Regional and International Perspectives – Procès equitable : perspectives régionales et internationales – Liber Amicorum Linos-Alexandre Sicilianos, Limal, 2020, 537, at pp. 541-543.
