Ще одна бельгійська справа – відома «Справа бродяг», яка прямо стосується питання реабілітації девіантів та національної системи соціального контроля, що, як на прикладі Бельгії, мала коріння ще у законодавстві початку ХІХ століття.

Справа побудована на скаргах трьох “бродяг”, до яких було застосовано Закони 1849 та 1891 років, за яким «кожна особа, яку затримано як бродягу, має бути заарештована та передана до поліцейського суду» який «передає бродягу «у розпорядження Уряду для тримання під вартою в центрі для бродяг».

Скаржники, inter alia, скаржилися на застосування до них обов’язкової праці на порушення, як вони вважали, статті 4 Конвенції.

З цього приводу ЄСПЛ зазначив, що «обов’язок працювати, покладений на трьох заявників, не перевищував «звичайних» меж у значенні пункту 3(а) статті 4 Конвенції, оскільки вказаний обов’язок мав на меті сприяти їхній реабілітації та ґрунтувався на загальному стандарті, статті 6 Акту 1891 року, який знаходить свій еквівалент у кількох державах-членах Ради Європи».

Результат розгляду:

• порушення п. 4 ст. 5;
• відсутність порушення : п. 1 ст. 5, п. 4 ст. 5, ст. 4, ст. 3, ст. 8, ст. 13.