Human Rights, Papers

Реєстри небезпечних злочинців в системі соціального контролю сучасних держав: до питання про дотримання прав людини

У більшості сучасних країн набуває поширення практика внесення небезпечних осіб, здебільшого тих, хто вчинив тяжкі насильницькі та/або sex offences, до спеціальних реєстрів.

У штаті Аляска (США) відповідно до Закону «Про реєстрацію злочинців, що вчинили статеві злочини», кожен такий злочинець або особа, яка раніше засуджувалася за викрадення дітей, повинна зареєструватися у відповідних державних структурах при перетині кордону штату. Важливою особливістю цього закону є те, що він має зворотну силу та поширюється на осіб цієї категорії, навіть якщо вони вчиняли злочини до набрання ним чинності. У справі Smith v. Doe Верховним Судом США (6 проти 3) було зазначено, що положення Alaska Sex Offender Registration Act не порушують права та свободи, передбачені законодавством, через те, що його положення є «не-пунітивними» та становлять «цивільну програму, спрямовану на убезпечення суспільства»[1].

Щодо зворотної сили подібних законів, якими широко характеризується сучасна американська, канадська та європейська пенальність, то це становить не лише юридичну проблему з огляду на стандарти прав людини. Це становить проблему, у першу чергу, політичну. Кожного разу, коли йдеться про зворотну силу подібних кримінальних законів, ми можемо шукати ознаки чергового конфлікту між елітами («туристами») та рештою суспільства («бродягами»).

Майже аналогічно подібне питання було вирішено Верховним Судом США у справі Connecticut Department of Public Safety v. Doe: у зазначеному рішенні Суд постановив, що оприлюднення інформації про сексуального злочинця у відповідному реєстрі не порушує належну правову процедуру (due process)[2].

Подібними положеннями характеризується законодавство в інших країнах.

Так, у Канаді National Sex Offender Registry було запроваджено в 2004 році. На рівні провінції відповідні заходи вперше було запроваджено в Онтаріо ще 2001 року[3].

Провінції КанадиЗакони про обов’язкову реєстрацію sex offenders
Alberta2004
British Columbia2005
Manitoba2004
New Brunswick2005
Newfoundland and Labrador2004
Northwest Territories2005
Nova Scotia2004
Nunavut2004
Ontario2001
Prince Edward Island2004
Quebec2005
Saskatchewan2004
Yukon2005

У Великій Британії налічується понад 100 тис. осіб, внесених до спеціального реєстру – Violent and Sex Offender Register. Відповідні закони почали прийматися, починаючи з 1997 року[4].

Британські заморські території та Коронні володіння також запровадили законодавчі положення щодо реєстрації sex offenders: Бермудські острови – 2001 рік[5], острів Мен – 2001 рік[6], Джерсі – 2010 рік[7], острови Піткерн – 2010 рік[8], Гібралтар – 2011 рік[9], Гернсі – 2014 рік[10].

Республіка Ірландія запровадила відповідне законодавство у 2001 році[11].

Інші європейські країни можуть надати аналогічні приклади.

Франція прийняла закон про реєстрацію sex offenders у 2004 році (набрав чинності з 2005 року). Громадяни Франції, які засуджені в іноземних судах за правопорушення, подібні до зареєстрованих у Франції, також повинні реєструватися після повернення до Франції.

Питання створення та ведення французького реєстру sex offenders були предметом справи Європейського суду з прав людини «Gardel v. France»[12].

Так, Національний реєстр осіб, що вчинили статеві або насильницькі злочини, було запроваджено Законом Франції «Про адаптацію системи правосуддя до змін тенденцій злочинності» (2004). Він мав за мету запобігання повторному вчиненню статевих правопорушень, полегшуючи встановлення правопорушників та дозволяючи швидко їх розшукати в будь-який час. Низка перехідних норм викладали детальний механізм унесення до цього реєстру осіб, які вчинили такі правопорушення ще до набрання чинності вище зазначеним законом. Ці положення застосовуються до осіб, які вчинили такі злочини до моменту набрання чинності цим законом. Вони також застосовувалися до осіб, що відбували покарання у вигляді позбавлення волі, до набрання чинності цим законом (за клопотанням прокурора) (п. 17)[13].

У цій справі сторони не оспорювали того, що втручання, яке розглядається, відбувалося відповідно до закону і мало законну мету запобігання порушенню правопорядку та вчиненню злочинів. Тому ЄСПЛ мав розглянути, чи втручання було необхідним з позиції вимог Конвенції (п. 59).

Для цілей нашого дослідження важливо наголосити, що ЄСПЛ не піддавав сумніву запобіжну спрямованість такого реєстру, до якого було внесено заявника після його засудження до 15 років позбавлення волі за зґвалтування неповнолітньої: метою реєстру було запобігання вчиненню злочинів та, зокрема, боротьба з рецидивізмом й полегшення виявлення статевих злочинців (п. 63)[14].

У цій справі заявника було автоматично внесено до реєстру відповідно до національного закону. Його було належним чином сповіщено про внесення до реєстру та повідомлено про обов’язки, які на нього покладаються (п. 65). Щодо обов’язку надавати докази свого місця проживання кожні 6 місяців і будь-якої зміни місця проживання під загрозою покарання у вигляді позбавлення волі чи сплати штрафу Суд уже ухвалював, що це не стосується питань, які випливають зі статті 8 Конвенції (п. 66).

Отже, ЄСПЛ не лише зробив легітимним створення та використання подібних реєстрів як засобу соціального контролю, проте й наголосив, що при внесенні заявника до реєстру статевих злочинців було дотримано справедливий баланс між конкуруючими приватними та публічними інтересами. Держава не вийшла за межі свободи розсуду в цьому питанні. Відтак, не було порушено статті 8 Конвенції в цій справі (п. 71)[15].

Крім того, необхідно згадати рішення ЄСПЛ щодо прийнятності у справі «David Adamson v. the United Kingdom»[16].

У зазначеній справі заявник вчинив єдине непристойне посягання та був зобов’язаний повідомляти поліцію про свої дані згідно із Sex Offenders Act 1997. Заявник поскаржився, що внесення його до такого реєстру означає порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ постановив, що, хоча мало місце втручання у права заявника, передбачені статтею 8 Конвенції, це втручання було необхідним та пропорційним «запобіганню злочинності та захисту прав і свобод інших осіб». ЄСПЛ також постановив, що внесення заявника до реєстру не становить форму нелюдського поводження, забороненого статтею 3 Конвенції. Також ЄСПЛ постановив, що внесення особи до відвідного реєстру не є покаранням навіть у світлі автономного тлумачення Конвенції (стаття 7 Конвенції). Так, Суд наголосив, що заходи із внесення особи до реєстру діють абсолютно окремо від звичайних процедур призначення покарання, і вони вимагали від заявника не більше аніж звичайної реєстрації, а тому не можна стверджувати, що заходи, накладені на заявника, становили «покарання» у значенні статті 7 Конвенції[17].

У справі «Massey v. the United Kingdom» заявник був засуджений за сексуальні домагання до різних осіб упродовж багатьох років за допомогою телефонних дзвінків та згодом засуджений до 6 років позбавлення волі. В цілому заявника було визнано винним у 16 домаганнях та виправдано за 4 епізодами. Водночас на нього було покладено обов’язок реєструватися на невизначний строк. У цій справі ЄСПЛ, посилаючись на справу «David Adamson v. the United Kingdom», встановив, що втручання у особисте життя злочинця за статтею 8 Конвенції було необхідним та пропорційним для попередження злочинів[18].

У справі «Robert William Andrew Ibbotson v. the United Kingdom» заявник був засуджений згідно із Sex Offenders Act 1997. Заявник стверджував, що перебування в реєстрі є додатковим покаранням, яке накладається після того, як його засудили за злочин, що є несумісним зі статтею 7 Конвенції. Однак Європейська комісія з прав людини визнала заяву неприйнятною. Було встановлено, що ці вимоги мають скоріше превентивний, ніж каральний характер – у тому сенсі, що включення до реєстру може допомогти відмовити особу від повторного злочину. Крім того, Комісія наголосила, що хоча недотримання вимог про реєстрацію може становити склад злочину, сама вимога реєстрації не є пунітивною за своєю природою[19].

Україна також не залишилася в стороні від цього позитивістського тренду внаслідок прийняття закону про реєстрацію sex offenders: «Єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи – автоматизована електронна база даних, створена для забезпечення збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку, узагальнення даних про осіб, які вчинили злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, у тому числі осіб, судимість яких за такі злочини знята або погашена в установленому законом порядку»[20].

ДжерелоЯгунов Д. В. Пенітенціарна політика як складова соціального контролю : монографія. Одеса : Фенікс, 2020. 674 с.


[1] Smith v. Doe, 538 U.S. 84 (2003).

[2] Connecticut Department of Public Safety v. Doe (01-1231) 538 U.S. 1 (2003) 271 F.3d 38. URL: www.law.cornell.edu/supct/html/01-1231.ZS.html

[3] Global Survey of Sex Offender Registration and Notification Systemsю Washington, DC: U.S. Department of Justice Office of Justice Programs Office of Sex Offender Sentencing, Monitoring, Apprehending, Registering, and Tracking, 2016. 32 р., Р. 3.

[4] Global Survey of Sex Offender Registration and Notification Systemsю Washington, DC: U.S. Department of Justice Office of Justice Programs Office of Sex Offender Sentencing, Monitoring, Apprehending, Registering, and Tracking, 2016. 32 р., Р. 3.

[5] Criminal Code Act 1907 (Bermuda) 329G & 329H49

[6] Sex Offenders Act 2006 (Isle of Man)

[7] Sex Offenders (Jersey) Law 2010. Revised Edition. 23.815.

[8] Laws of Pitcairn, Henderson, Ducie & Oeno Islands, Ch. XLIV (Sexual Offences (Notification And Prevention) Ordinance)

[9] Crimes Act 2011. Pt. 1354 (Gibraltar)

[10] The Criminal Justice (Sex Offenders and Miscellaneous Provisions) (Bailiwick of Guernsey) Law, 2013 (Amendment) Ordinance, 2015

[11] Sex Offenders Act 2001 (Ireland). URL: www.irishstatutebook.ie/eli/2001/act/18/enacted/en/html

[12] «Gardel v. France», application № 16428/05, Judgment 17.12.2009. URL: https://hudoc.echr.coe.int

[13] «Gardel v. France», application № 16428/05, Judgment 17.12.2009. URL: https://hudoc.echr.coe.int

[14] «Gardel v. France», application № 16428/05, Judgment 17.12.2009.

[15] «Gardel v. France», application № 16428/05,  judgment 17.12.2009.

[16] «David Adamson v. the UK» (dec.), application № 42293/98, decision 26.01.1999.

[17] «David Adamson v. the UK» (dec.), application № 42293/98, decision 26.01.1999.

[18] «Massey v. the UK», application № 14399/02, judgment 16.11.2004

[19] «Robert William Andrew Ibbotson v. the UK» (dec.), application № 40146/98б decision 21.10.1998

[20] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/409-20#Text