16.06.2022 опублікував звіт про свій спеціальний візит до Грузії у травні 2021 року разом із відповіддю грузинської влади.
ВСТУП
A. Візит, звіт і подальші дії
1. На виконання статті 7 Європейської конвенції про запобігання катуванням і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – Конвенція), делегація ЄКЗК здійснила візит до Грузії з 17 по 24 травня 2021 року. Цей візит був таким, який на думку Комітету був «необхідним за даних обставин» (див. пункт 1 статті 7 Конвенції), і його метою було переглянути, у світлі інформації, що надійшла до ЄКЗК, виконання рекомендацій Комітету, викладених у звіті про його періодичний візит 2018 року, щодо кроків, необхідних для боротьби з явищами насильства у середовищі ув’язнених, залякування та вимагання, а також пливу неформальної ієрархії ув’язнених у пенітенціарних установах напіввідкритого типу для засуджених осіб (так (так звані «зони»). Це був 9-й періодичний візит Комітету до Грузії та 3-й ad hoc візит.
2. Візит здійснили троє членів ЄКЗК, Микола Гнатовський (голова делегації), Разван Гораціу Раду та Маріка Велі. Допомогу надавли Борис Водз, керівник відділу Секретаріату КЗК, а також Марцена Ксель, лікар, колишній керівник медичного відділу пенітенціарної служби Польщі (експерт) і двоє перекладачів, Тамріко Мікадзе та Мара Цакадзе.
3. Делегація відвідала всі три «зони» країни, а саме в’язницю № 14 у Гегуті, в’язницю № 15 у Ксані та в’язницю № 17 в Руставі. Далі делегація спрямувала до колонії закритого типу № 1 у Кутаїсі та охоронювану палату клініки VivaMedi у Тбілісі, щоб опитати ув’язнених, нещодавно переведених туди з в’язниць № 14 та № 17.
4. Звіт про візит було прийнято ЄКЗК на його 106-му засіданні, яке відбулося з 25 по 29 жовтня 2021 року, і передано владі Грузії 17 листопада 2021 року. Різні рекомендації, коментарі та запити на інформацію, зроблені Комітетом, виділені жирним шрифтом у цьому звіті. ЄКЗК просить грузинську владу протягом 3-х місяців надати відповідь з повним звітом про дії, вжиті грузинською владою для виконання рекомендацій Комітету, відповіді на коментарі та запити на інформацію, сформульовані в цьому звіті.
B. Консультації, проведені делегацією, і проявлена співпраця
5. На завершення візиту делегація провела переговори на високому рівні з Раті Брегадзе, Міністром юстиції та Бекою Дзамашвілі, його заступником і Генеральним директором Спеціальної пенітенціарної служби. У переговорах також на запрошення Міністра взяв участь заступник Народного захисника (Омбудсмена) Грузії Георгій Бурджанадзе.
Крім того, на початку візиту делегація зустрілася з Лондою Толорая, Державним інспектором, щоб обговорити дії, вжиті Службою державного інспектора (SIS) для розслідування можливих випадків жорстокого поводження та насильства між ув’язненими у пенітенціарних установах напіввідкритого типу.
6. Керівництво та персонал відвіданих установ добре співпрацювали з делегацією. Делегація мала швидкий доступ до всіх приміщень, які вона мала намір відвідати, могла зустрітися приватно з особами, з якими делегація хотіла поговорити, і отримала доступ до всієї необхідної інформації. Це дійсно було позитивним (особливо в контексті триваючої пандемії Covid-19) та продемонструвало, що інформація про візит Комітету та мандат CPT була розповсюджена серед відповідних установ.
Комітет також бажає висловити свою вдячність за ефективну допомогу, надану його делегації до та під час візиту Кетеван Сараджішвілі, посадовцем Міністерства юстиції з питань комунікацій, призначеним грузинською владою.
7. Як наголошував Комітет у минулому, принцип співпраці, викладений у статті 3 Конвенції, не обмежується кроками, вжитими для полегшення завдання делегацій, що прибувають з візитами. Принцип співпраці також вимагає вжиття рішучих заходів у відповідь на рекомендації Комітету. У цьому відношенні ЄКЗК стурбований тим, що досягнуто незначного прогресу або взагалі його немає у виконанні давніх рекомендацій Комітету, згаданих у пункті 1 вище.
ЄКЗК вірить, що влада Грузії вирішить ці невирішені питання та поінформує Комітет про заходи, вжиті у відповідь на цей звіт.
8. З моменту першого візиту ЄКЗК до Грузії (у травні 2001 року) грузинська влада (як уже згадувалося в пункті 1 вище) вважала важливим дотримуватися стандартної практики вимагати публікації звітів про візит Комітету разом із відповідними відповідями уряду. ЄКЗК вітає такий підхід.
Зазначивши, що в останні роки і Комітет міністрів, і Парламентська асамблея Ради Європи заохочували держави-члени Ради Європи, які ще не зробили цього, запитувати автоматичну публікацю майбутніх звітів про візити ЄКЗК та відповідних відповідей уряду.
Грузинській владі пропонується розглянути можливість завчасного дозволу на публікацію всіх майбутніх звітів про візити ЄКЗК щодо Грузії та кореспондуючих відповідей уряду, з урахуванням можливості затримки публікації у конкретному випадку.
II. ФАКТИ, ЗНАЙДЕНІ ПІД ЧАС ВІЗИТУ, ТА ЗАПРОПОНОВАНІ ДІЇ
A. Основні висновки делегації ЄКЗК у пенітенціарних установах напіввідкритого типу
9. З самого початку слід підкреслити, що делегація ЄКЗК не отримала жодних заяв про жорстоке поводження з ув’язненими з боку персоналу в жодній з трьох відвіданих «зон». Навпаки, делегація зауважила, що стосунки між персоналом і ув’язненими були загалом позитивними, і навіть м’якими.
10. Три пенітенціарні установи напіввідкритого типу мали певні спільні риси. Це були установи відносно великої місткості, з утриманням значної кількості виключно дорослих засуджених чоловіків (відповідно 1812 ув’язнених у Ксані, 1506 – у Руставі, 680 – у Гегуті) було дозволено вільно пересуватися всередині місць розміщення та прилеглих відкритих територій протягом дня, хоча при цьому для переважної більшості з них практично не було організованої діяльності: оплачувана робота (загальне технічне обслуговування, прибирання, прання, пекарня, роздача їжі тощо) була запропонована лише невеликій кількості ув’язнених, була відсутня освіта або професійне навчання, жодна організована спортивна діяльність, а будь-які художні майстерні чи класи, які могли існувати, були призупинені з початку пандемії Covid-19.
Крім того, не існувало чіткої політики розподілу (окрім дозволу розміщення ув’язнених у тих самих камерах, що й друзі та товариші по тюремному ув’язненню з тих самих міст чи регіонів), і не робилося жодних спроб відокремити рецидивістів від тих, хто вчинив злочини вперше (останні переважно були молоді ув’язнені віком до 25 років). Можна виправдано поставити запитання, чи був це найкращий підхід, коли в той же час проголошеною метою адміністрації пенітенціарної установи було протидіяти впливу неформальної ієрархії ув’язнених (див. пункт 12 нижче).
Більше того, за таких обставин молоді люди ризикували, як на думку ЄКЗК, набагато більше бути «зарахованими» (добровільно чи ні) до неофіційної «кримінальної академії», аніж отримати будь-які реальні перспективи соціальної реабілітації. Комітет вітав би зауваження грузинської влади з цього питання.
11. Вищезгадана ситуація ускладнювалася надзвичайно низькою присутністю персоналу у трьох «зонах». У будь-яку зміну лише 21 працівник служби охорони у Ксані міг бути присутнім, 13 – у Руставі (розподілені між 4 блоками ув’язнених) та приблизно 20 у Гегуті. У цьому контексті, як це визнають керівництво установ та персонал, було неможливо для персоналу здійснювати належний контроль.
12. Делегація також була стурбована тим, що спостерігала очевидні ознаки присутності неофіційної ієрархії ув’язнених, такі як типові символи (зокрема, восьмикутні зірки «воровського/злодійського світу» та вовки, що гарчать, відомі також як «оскали») розміщені над дверима камер і на стінах камер (особливо у в’язниці № 17).
Крім того, в усіх в’язницях (але знову ж таки переважно в Руставі, потім у Ксані, найменше – у Гегуті) спостерігалася явна відмінність в умовах у камерах: у той час як більшість ув’язнених мусили жити в тісних і досить напівзруйнованих приміщеннях, деякі з них ув’язнені (ймовірно, ті, хто займає вищі ранги в ієрархії ув’язнених) мали відносно комфортні умови, з більшою житловою площею, відремонтованими камерами (з паркетною або кахельною підлогою) і великою кількістю нестандартного обладнання (великі телевізори, DVD, hi-fi, кондиціонери, кухонні куточки тощо).
І останнє, але не менш важливе: ряд ув’язнених підтвердили делегації існування ієрархії та збирання (точніше вимагання) грошей (з ув’язнених, а частіше з їхніх сімей) до незаконного фонду в’язнів («общак»).
13. Поєднання вищезазначених факторів обумовлює високі ризики насильства серед ув’язнених, залякування та вимагання ув’язнених.
Декілька ув’язнених, з якими спілкувалася делегація, згадували словесні образи та погрози (фізичного насильства та/або смерті по відношенню до них самих та їхніх сімей) з боку інших ув’язнених у трьох відвіданих в’язницях, зазвичай у контексті недієздатності ув’язненого (або будь-яких родичів, здатних заплатити замість нього) або рідко небажання робити внески до «общака».
Примітно також, що багато в’язнів явно демонстрували страх говорити з делегацією. У цьому контексті навряд чи дивно, що лише один задекларував явне твердження про фізичне насильство між ув’язненими (що складалося з ударів кулаками по обличчю – як повідомляється, що призвело до пошкодження зуба – та по лівому вуху), що було отримано від ув’язненого, опитаного у в’язниці № 2 (куди його перевели з в’язниці Гегуті).
14. Під час відвідування СІЗО № 17 у Руставі, що мало місце 20 травня 2021 року, делегація стала свідком бійки між ув’язненими, в результаті якої госпіталізували ув’язненого з політравмою.
Як уже згадувалося у пункті 3 вище, лікарі делегації прослідували за машиною швидкої допомоги до клініки VivaMedi у Тбілісі (приватної клініки, яка має дві палати для ув’язнених з режимом охорони на основі контракту з Міністерством юстиції) та мали розмову з відповідним ув’язненим та лікарем, який надавав йому медичну допомогу, а також дослідили вже наявну медичну документацію. Під час опитування лікарями делегації у госпіталізованого ув’язненого виявлено дві рани на голові (на маківці та в правій тім’яній ділянці), які вже були перев’язані. Також у нього виявлено два підшкірних синці паралельно витягнутої форми розміром 2,5 х 1 см кожен, а на лівому плечі садна шкіри неправильної форми темно-червоного кольору розміром приблизно 3,5 х 2 см. Крім того, на лівому плечі та лівому передпліччі у нього були подовжені множинні синці, а на лівому передпліччі виявлена гематома розміром 2,6 х 1 см. Лікарі делегації також відзначили наявність кровоточивої рани (довжиною 1,7 см) з гладкими краями та гострими кутами на носі ув’язненого, а також численні роздратування на обличчі. Лікар клініки VivaMedi повідомив лікарям Комітету, що у в’язня перелом лівої малої гомілкової кістки (литкової кістки) з вивихом та струс головного мозку.
Комітет просить надати йому інформацію про результати розслідування цієї справи, зокрема щодо проведених слідчих дій (включаючи висновки судово-медичної експертизи) та будь-яких кримінальних та/або дисциплінарних санкцій, накладених у результаті.
15. Слід також зазначити, що після візиту (у липні 2021 року) Комітет дізнався про випадок, коли – під час масової бійки між ув’язненими у в’язниці № 17 у Руставі (як повідомляється, спричинена розбіжностями щодо збору та використання «общака» – загинув ув’язнений. Розслідування цієї справи було ініційовано посадовими особами SIS. Комітет також хотів би отримати інформацію про результати цієї справи.
16. Незважаючи на постійне занепокоєння Комітету щодо процедур реєстрації та звітності (див. пункти 26 і 27 нижче), судово-медичний лікар делегації виявив у відповідній медичній документації у трьох відвіданих «зонах» докази численних останніх тілесних ушкоджень (травм), які через їхню природу та локалізацію навряд чи виникли випадково.
Наприклад, у в’язниці № 15 судово-медичний лікар делегації відзначив велику кількість тілесних ушкоджень (зафіксованих тюремними лікарями як «випадкові»), таких як: припухлість і набряк в області носа; садна на лобі; садна в області очей; гіперемія; потертості в області потилиці; кілька різаних ран в області живота; сильні забої в ділянці шиї (обидва останні описані в медичних картах колонії як «самоушкодження»).
У в’язниці № 17 в Руставі судово-медичний експерт делегації виявив наступні випадки травм, що вказують на насильство між ув’язненими: (справа № 1) синці в потиличній області, навколо обох очей і з обох боків скроневої області. площа; (справа № 2) забої правої сторони грудної клітки 2 см в діаметрі, рвані травми справа над бровою; (випадок №3) травми навколо правого ока; (справа № 4) садна правої брови; (справа № 5) рвані рани тім’яної ділянки та верхньої частини голови.
Крім того, принаймні в одному випадку (23 січня 2021 року) троє ув’язнених були доставлені до лікаря колонії № 17 майже одночасно (з інтервалом у 10 хвилин між консультаціями), де у трьох були наявні тілесні ушкодження (на думку судово-медичного експерту Комітету) внаслідок насильства між ув’язненими: у ув’язненого А – синці та садна в скроневій ділянці, садна на лівому плечі та в ділянці зап’ястя, садна на правій стороні шиї та на лівому плечі; у ув’язненого В були гематоми в тім’яній ділянці, в ділянці чола, гематома в лівій лобовій ділянці, синці в правій скроневій ділянці та травми в тім’яній ділянці; у ув’язненого С були синці в області правої очної орбіти, садна в області носа, синці на лівій губі та на лівій нозі. У трьох випадках тюремний лікар лише записав пояснення ув’язнених (ідентичні для всіх трьох), що вони «впали зі своїх двоярусних ліжок».
У в’язниці № 14 у Гегуті було зареєстровано менше таких травм, хоча лікарі делегації помітили деякі (наприклад, розріз повік), де записане пояснення («посковзнувся в душі») виглядало неправдоподібним.
17. Крім того, два випадки смерті, зафіксовані у відповідній медичній документації у в’язниці № 15 у 2018 році як «самогубства», викликали серйозні сумніви у судово-медичного експерта делегації: в одному випадку були рвані рани (травми) в області горла та в іншого була глибока рана в області шиї, що було б незвичайним способом самогубства. Комітет хотів би отримати більш детальну інформацію про ці два випадки смерті (включаючи відповідні протоколи розтину).
18. Делегація опитала декількох ув’язнених, травми яких були зафіксовані тюремними лікарями, та була вражена тим, наскільки вони неохоче розповідали про походження своїх травм. У деяких випадках ув’язнені повторювали пояснення, які вони вже надали тюремним лікарям, які, на думку судово-медичного експерта делегації, були неправдоподібними з медичної точки зору.
Однак ані тюремні лікарі, ані будь-який інший зацікавлений персонал (наприклад, оперативні співробітники), очевидно, не робили жодних спроб усунути цю невідповідність і провести подальше розслідування.
19. Варто також відзначити, що у трьох «зонах» були деякі ув’язнені, які були ізольовані за власним бажанням (та/або за рішенням адміністрації) для їх власної безпеки; крім того, у трьох в’язницях, які було відвідано, відповідне керівництво дотримувалося тієї самої політики переведення ув’язнених, які вважалися такими, що мають більші ризики як порівняти з іншими ув’язненими, до закритих в’язниць (в’язниця № 2 у Кутаїсі, в’язниця № 3 у Батумі та в’язниця № 8 у Тбілісі/Глдані). Причому такі переведення були відносно нерідкими. Це було чітким свідченням того, що насильство між ув’язненими було справжньою проблемою у трьох пенітенціарних установах напіввідкритого типу.
20. Як ще одне можливе свідчення впливу неформальної ієрархії ув’язнених (особливо з огляду на інші фактори, описані в пунктах 13, 16 і 18-20 вище), була дуже низька кількість офіційних дисциплінарних санкцій у відвіданих «зонах». Здавалося очевидним, що як дял керівництва, так і для членів ієрархії ув’язнених існувало мовчазне розуміння того, що будь-яка «неналежна поведінка» та будь-які внутрішні конфлікти між ув’язненими повинні у першу чергу вирішуватися неформально між ув’язненими (і без офіційного залучення адміністрації).
Так само, фактично не було зареєстровано жодної офіційної скарги, і дуже небагато зареєстрованих стосувалися виключно кримінальних справ ув’язнених (і, отже, розглядалися системою кримінального правосуддя (тобто прокуратурою та судами, а не в’язницями та їх керівництвом) або, у рідкісних випадках на порядку денному перебували такі питання, як відмова у переведенні до іншої установи або відмова у достроковому (умовно) звільненні.
21. Враховуючи оголошені грузинською владою плани щодо майбутнього трьох «зон» (див. пункт 23 нижче), Комітет не зупинятиметься детально на питанні матеріальних умов у пенітенціарних установах. На цьому етапі доцільно згадати те, що в’язниця № 15 залишалася переповненою (навіть порівняно з її офіційною місткістю: місткість – 1388, фактична кількість ув’язнених – 1812) і що умови були особливо поганими у старих блоках (блоки 1 – 3, що датуються 1970-ті роками) у в’язниці № 17 у Руставі: пошкоджені стіни, підлога та стеля, просочування води, ліжка, щільно натиснуті один на одного (іноді стикаючись) з імпровізованими перегородками з простирадл та ковдр.
Найгірші умови спостерігалися в блоці № 4 у в’язниці № 14 у Гегуті, яка, за загальним визнанням, була тимчасовою організацією для розміщення працюючих ув’язнених, у той час як їхній «звичайний» блок (блок № 2) не працював після значного затоплення водою, що сталося незадовго до початку пандемії Covid-19. Незважаючи на те, що загалом вони були чистими, добре освітленими та вентильованими, достатньо великими та відповідним чином мебльованими, імпровізовані камери в блоці № 4 становили серйозну пожежну небезпеку, оскільки стіни були виготовлені з картону, де електричних проводка була частково незахищеною (або в усякому разі непрофесійно встановленою самими ув’язненими).
Комітет хотів би отримати підтвердження того, що – до закриття установи (див. пункт 23 нижче) – блок № 2 у в’язниці № 14 у Гегуті буде відремонтовано, а ув’язнених повернуть туди з блоку № 4 якнайшвидше. Комітет також рекомендує вивести з експлуатації блок № 4 як приміщення для ув’язнених, як тільки блок № 2 буде знову введено в експлуатацію.
22. У в’язниці № 17 у Руставі делегація зауважила, що розміщення у старих блоках (блоки 1 –3) все ще базується на гуртожитках великої місткості.
Комітет багато разів наголошував у минулому, що ризик залякування та насильства є вищим у гуртожитках великої місткості, що таке розміщення може сприяти розвитку злочинної субкультури та підтримувати згуртованість злочинних організацій. Воно також може зробити належний контроль за ув’язненими з боку персоналу надзвичайно складним, якщо не неможливим. Краще сказати, у випадку заворушень у в’язниці буде важко уникнути зовнішнього втручання із застосуванням значної сили. З таким розміщенням відповідний розподіл окремих ув’язнених на основі методик оцінки індивідуальних ризиків та потреб також стає майже неможливим.
У контексті планів грузинської влади (див. пункт 23 нижче), Комітет рекомендує вжити заходів для поступового виключення такого типу розміщення ув’язнених з пенітенціарної системи Грузії.
В. Кроки, заплановані владою Грузії щодо пенітенціарних установ напіввідкритого типу
23. Як уже зазначалося вище у пункті 5, після спеціального візиту відбулися переговори на високому рівні делегації з Міністром юстиції та його заступником, відповідальним за Спеціальну пенітенціарну службу. Делегація із задоволенням відзначила, що Міністр не заперечує висновків делегації щодо впливу неформальної ієрархії ув’язнених та явища насильства між ув’язненими у в’язницях напіввідкритого типу. Міністр посилався на Стратегію та План дій грузинського уряду з реформування пенітенціарної системи, який передбачав, inter alia, закриття трьох «зон» та заміну їх меншими установами, кожна з яких має макет (менші модульні блоки), що дозволяє краще диверсифікувати режим та здійснювати розподіл з більш організованою та індивідуальною діяльністю (з більшою увагою до реабілітації та ресоціалізації) та з більшою кількістю персоналу відповідних категорій. План дій також передбачав додаткові кроки для відокремлення лідерів неофіційної ієрархії ув’язнених від решти ув’язнених, щоб усунути їхній вплив на інших ув’язнених.
Міністр запевнив делегацію, що всі вказані заходи, тимчасово відкладені через необхідність подолання наслідків пандемії Covid-19 у пенітенціарній системі, мають бути повністю реалізовані не пізніше 2025 року.
24. Комітет вітає задекларовану владою Грузії рішучість реалізувати вказані вище заходи у першочерговому порядку. У відповідь на цей звіт Комітет просить надати йому детальну оновлену інформацію про кроки, які вже вжито, та кроки, що вживаються, а також про ті кроки, які все ще передбачаються (із вказанням точних термінів) у рамках Стратегії та Плану дій щодо розвитку пенітенціарні системи та системи попередження злочинності, зокрема щодо пенітенціарних установ напіввідкритого типу («зон»). Комітет також хотів би отримати інформацію про бюджетні асигнування, виділені для забезпечення виконання Плану дій.
25. У цьому контексті Комітет повторює свої рекомендації, надані у звіті про періодичний візит 2018 року щодо насильства між ув’язненими, матеріальних умов, режиму та діяльності (а також оцінки індивідуального ризику та потреб та індивідуального планування покарання) та персоналу пенітенціарних установ. Усі ці рекомендації залишаються в силі в світлі зауважень Комітету, зроблених під час ad hoc візиту 2021 року.
Для наочності та для зручності читача повні тексти вищезазначених рекомендацій відтворюються нижче.
Пункт 53 звіту про візит за 2018 рік
«ЄКЗК закликає грузинську владу дати вказівки керівництву та персоналу в’язниці № 15 (і всіх інших пенітенціарних установ у Грузії) проявляти постійну пильність і використовувати усі належні засоби для запобігання та боротьби з насильством між ув’язненими та залякуванням. Це має включати постійний моніторинг поведінки ув’язнених (включаючи ідентифікацію ймовірних злочинців та жертв), належну реєстрацію підтверджених та очікуваних випадків залякування/насильства між ув’язненими та звітування про них, а також ретельне розслідування всіх інцидентів. Необхідно також вжити заходів для захисту фактичних або потенційних жертв від фактичних або потенційних злочинців (наприклад, шляхом переведення їх до різних закладів або іншим чином запобігання їм будь-яких контактів один з одним).
Крім того, у в’язниці № 15 (а також за необхідності в інших в’язницях) має бути покладено край практиці делегування повноважень неформальним лідерам ув’язнених та їх використання для підтримки порядку та безпеки серед ув’язнених. Усі неформальні лідери ув’язнених та їхнє близьке оточення повинні бути позбавлені привілеїв, якими не користуються інші ув’язнені, у тому числі щодо матеріальних умов. У цьому контексті можна розглянути питання про відокремлення неформальних лідерів та їхнього близького оточення від решти ув’язнених на основі відповідної індивідуальної оцінки ризиків та потреб».
Пункт 47 звіту про візит за 2018 рік
«Комітет повторює свою рекомендацію владі Грузії забезпечити належне дотримання мінімального стандарту 4 м² житлової площі на одного ув’язненого в багатомісних камерах (не враховуючи площі, яку займає будь-який туалет у камері) у всіх пенітенціарних установах, для всіх категорій ув’язнених; для одномісних камер норматив має бути не менше 6 м². У новозбудованих в’язницях стандарти, бажано, мають бути ще вищими».
Пункт 48 звіту про візит за 2018 рік
«ЄКЗК знову закликає грузинську владу вжити рішучих кроків для розвитку програм діяльності як для засуджених, так і для ув’язнених. Метою має бути забезпечення того, щоб ув’язнені могли проводити розумну частину дня (8 годин або більше) поза камерою, займаючись цілеспрямованою діяльністю різного характеру (робота, навчання, спорт тощо), яка відповідає потребам кожної категорії ув’язнених (повнолітні «довирокові» або засуджені ув’язнені, ув’язнені-«довічники», ув’язнені жінки тощо)».
Пункт 74 звіту про візит за 2018 рік
«Комітет рекомендує грузинській владі повністю запровадити на практиці нові положення про індивідуальну оцінку ризиків та індивідуальні плани відбування покарання в усіх в’язницях та щодо всіх ув’язнених. У цьому контексті слід звернути особливу увагу на процесуальні гарантії, згадані вище, а у випадку індивідуальних планів відбування покарання – на залучення (наскільки це можливо) ув’язнених до складання та перегляду планів, щоб забезпечити їхню бажання брати участь у реалізації планів та їх соціальної реабілітації».
Пункт 96 звіту про візит за 2018 рік
«Комітет закликає грузинську владу активізувати свої зусилля щодо збільшення штату пенітенціарних установ, що має стосуватися персоналу пенітенціарних установ, а також соціальних працівників і психологів. Для початку необхідно докласти зусиль для заповнення всіх вакантних посад.
У цьому контексті Комітет вважає, що будь-яке значне збільшення персоналу буде неможливим, якщо зарплати персоналу не стануть більш конкурентоспроможними порівняно з тими, що пропонуються в поліції та приватному секторі».
Пункт 98 звіту про візит за 2018 рік
«Комітет рекомендує докладати постійних зусиль для збільшення кількості персоналу пенітенціарних установ, навченого динамічній безпеці та розміщеного в місцях розміщення ув’язнених».
C. Інші питання, що мають відношення до мандату ЄКЗК
26. Як це було під час періодичного візиту 2018 року детальна реєстрація травм, виявлених в ув’язнених відповідно до Стамбульського протоколу (з «картами тіла» та фотографіями), і звітність про ці деталі здійснювалася тюремними лікарями, лише якщо була пряма скарга ув’язненого на жорстоке поводження з боку персоналу і тільки за письмовою згодою ув’язненого.
Комітет повторює свою рекомендацію щодо внесення змін до існуючої процедури, щоб вимагати використання «карти тіла» та фотографування та надавати таку інформацію щоразу, коли в’язничні лікарі вважають, що є підстави підозрювати факт жорстокого поводження чи насильства між ув’язненими, незалежно від чи висував відповідний ув’язнений будь-які заяви та погоджувався на такий запис і репортаж.
27. Щодо процедури повідомлення про тілесні ушкодження, делегація була поінформована про те, що відповідно до нещодавно виданого міністерського наказу (листопад 2020 р.) в’язничні лікарі були зобов’язані безпосередньо інформувати Службу державного інспектора щоразу, коли вони підозрювали, що помічені тілесні ушкодження могли бути наслідком жорстоке поводження з боку тюремного персоналу.
Однак ця вимога не поширювалася на тілесні ушкодження, які, ймовірно, стали результатом насильства між ув’язненими (навіть якщо відповідний ув’язнений стверджував, що йому завдали тілесні ушкодження один або більше інших ув’язнених). У таких випадках тюремні лікарі повідомляли керівника установи, який, у свою чергу, звітував до Генеральної інспекції Міністерства юстиції (тобто внутрішнього, відомчого контролюючого органу). Враховуючи ситуацію, яку спостерігала делегація у трьох відвіданих «зонах» (див. пункти 13 – 19 вище), це не можна вважати достатнім.
Комітет рекомендує внести зміни до відповідних положень, щоб вимагати від лікарів пенітенціарних установ безпосередньо повідомляти Службу державного інспектора про будь-які тілесні ушкодження, помічені в ув’язнених, які, на їхню думку, могли бути завдані іншими ув’язненими.
28. У центрі уваги цього ad hoc візиту не було проведення загальної оцінки медичних послуг у в’язницях напіввідкритого типу. Отже, Комітет обмежиться згадуванням деяких позитивних аспектів, таких як відносно швидкий і легкий доступ до зовнішніх консультацій та госпіталізації, а також доступність тестування та лікування інфекційних захворювань, включаючи туберкульоз та гепатит. Делегація також отримала загалом позитивне враження від підходу, застосованого у відвіданих в’язницях для боротьби з пандемією Covid-19, включаючи систематичне та часто повторюване тестування як ув’язнених, так і персоналу, розміщення всіх новоприбулих ув’язнених на карантин та ізоляцію ув’язнених, про яких відомо, що є наявне захворювання або підозра на захворювання, забезпечення засобами індивідуального захисту (маски та дезінфікуючі засоби) та постійна вакцинація ув’язнених та персоналу.
Тим не менш, у трьох відвіданих закладах спостерігалися постійні проблеми щодо надання психіатричної допомоги (психіатрична та психологічна допомога). Крім того, після нещодавньої (2020 р.) реорганізації служб охорони здоров’я пенітенціарних установ делегації було повідомлено, що деякі лікарі та медсестри залишили свої посади, внаслідок чого чисельність персоналу була значно скорочена.
Загалом Комітет дотримується своєї думки, що передача відповідальності за надання послуг з охорони здоров’я у в’язницях до Міністерства у справах внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій, праці, охорони здоров’я та соціальних питань необхідна для покращення якості медичної допомоги шляхом її кращої інтеграції до системи громадського здоров’я, а також посилити професійну незалежність медичного персоналу, який працює у пенітенціарних установах. Комітет переконаний, що настав час розпочати конкретну підготовку до такої передачі, яка включає точні терміни.
29. Упродовж місяців, що передували ad hoc візиту 2021 року, Народний захисник (Омбудсмен) неодноразово, офіційно та відкрито засуджував фактичну неможливість проводити належну роботу з моніторингу в «зонах» через погрози та залякування з боку членів ієрархії ув’язнених та, як повідомляється, відсутність реакції з боку керівництва та персоналу в’язниці.
У цьому контексті Комітет вітає заяву нового Міністра юстиції про готовність позитивно співпрацювати з Народним захисником та дозволити НПМ виконувати свою роль у повному обсязі та без перешкод у всіх пенітенціарних установах.
Крім того, Комітет із задоволенням відзначає той факт, що під час спеціального візиту відбулася зустріч між Міністром і заступниками Народного захисника, а також той факт, що Міністр вирішив запросити заступника Народного захисника пана Георгія Бурджанадзе до переговорів високого рівня з Комітетом 24 травня 2021 року.
30. Що стосується контакту із зовнішнім світом, Комітет відзначив як позитивний момент те, що, незважаючи на триваючу пандемію Covid-19, ув’язненим продовжували дозволяти короткострокові побачення (хоча виключно в установах для побачень закритого типу, без фізичного контакту між ув’язненими та їхніми відвідувачами) та був достатній доступ до телефону в трьох «зонах». Що стосується довгострокових побачень, то їх тимчасово призупинили, але запропонували ув’язненим компенсацію у вигляді відеозустрічей (за технологією VoIP).
Тим не менш, через вимогу до родичів ув’язнених використовувати комп’ютери, розташовані в регіональних офісах Служби пробації, доступ до відеозустрічей був де-факто неможливим для ув’язнених-іноземців (та ув’язнених-грузинів, родичі яких проживали за кордоном). Комітет закликає грузинську владу шукати шляхи усунення цієї дискримінаційної практики.
У більш загальному плані Комітет рекомендує знову надати ув’язненим доступ до короткострокових побачень у достатньо відкритих умовах («за столом») і до довгострокових побачень, як тільки епідеміологічна ситуація в Грузії покращиться.
