Human Rights, Human Trafficking, States, United Kingdom, Адвокатська практика, Судова практика

«V.C.L. and A.N. v. the United Kingdom» (applications № 77587/12 and 74603/12, judgment 16.02.2021)

1. Ці заяви стосуються судового переслідування та притягнення до відповідальності неповнолітніх заявників, обох яких визнано жертвами торгівлі людьми призначеним уповноваженим «компетентним органом» (Competent Authority), за кримінальні злочини, пов’язані з їхньою роботою садівниками на плантаціях з вирощування конопель та виробництва канабісу.

ФАКТИ

2. Заявники народилися у 1994 та 1992 роках відповідно та проживають у Міддлсексі та Лондоні. Заявник у заяві №77587/12 (далі – «перший заявник»), якому було надано правову допомогу, представляла пані Philippa Southwell з лондонської юридичної фірми Birds Solicitors. Заявник у заяві №74603/12 (далі – «другий заявник») був представлений the AIRE Centre, юридичною благодійною організацією, що базується в Лондоні, та професором P. Chandran, адвокатом, що перебуває у Лондоні у 1 Pump Court Chambers.

3. Уряд представляв його Уповноважений, J. Gaughan з Міністерства закордонних справ і справ Співдружності (the Foreign and Commonwealth Office).

4. Факти справ, подані сторонами, можна підсумувати таким чином.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ПРОТИ ПЕРШОГО ЗАЯВНИКА ТА ВИНЕСЕННЯ ВИРОКУ ЩОДО НЬОГО

5. 6 травня 2009 року перший заявник був виявлений поліцією за адресою у Кембриджі під час виконання ордеру щодо заборони незаконного обігу наркотиків. За адресою був будинок із чотирма спальнями, який був перетворений на складне промислове вирощування коноплі, що містило 420 рослин коноплі приблизною вартістю понад 130 тисяч фунтів стерлінгів. Перший заявник був знайдений один у приміщенні, у нього був мобільний телефон з оплаченим доступом до мережі та 100 фунтів стерлінгів готівкою.

6. Перший заявник після його виявлення був допитаний за присутності призначеного захисника та відповідної дорослої особи. Він стверджував, що йому було 15 років (факт, який уряд тепер визнає правильним), що його прийомний батько незаконно переправив його до Сполученого Королівства, що після прибуття він зустрів двох громадян В’єтнаму, які відвезли його за адресою у Кембриджі, і хоча перший заявник зрозумів, що там вирощують канабіс, він не знав, що це незаконно. Першому заявнику було повідомлено про підозру у співучасті у виробництва заборонених наркотиків.

7. Соціальні служби оцінили вік першого заявника та дійшли висновку, що йому виповниться 18 років у січні 2010 року. Згодом окружний суддя магістратського суду встановив, що йому було щонайменше 17 років.

8. На попередньому слуханні в Суді корони 21 травня 2009 року справу було відкладено для надання можливості стороні захисту сформулювати правову позицію та підготуватися до процесу в цілому. За декілька днів після цього благодійна організація «Refugee and Migrant Justice», яка займається юридичними консультаціями та представництвом, повідомила тодішнього захисника першого заявника про занепокоєння щодо того, що він міг стати жертвою торгівлі людьми, і що це «помітили» соціальні служби. Крім того, вони зазначили, що соціальні служби можуть звернутися до Королівської прокуратури (CPS) щодо припинення справи, але якщо ні, то справа має бути розглянута в суді.

9. 13 серпня 2009 року перший заявник мав нараду з захисником. Не було записів про будь-яке дослідження питання торгівлі людьми. Перший заявник спочатку висловився, що він не винуватий і зазначив, що він наляканий, але, отримавши пораду адвоката, перший заявник підтвердив, що має намір визнати себе винуватим.

10. 20 серпня 2009 року після консультації з адвокатом перший заявник визнав себе винуватим у виготовленні наркотиків класу B.

11. 4 вересня 2009 року під час конференції, на якій першому заявнику не допомагав відповідний дорослий, інший адвокат порадив йому, що він може подати заяву про відкликання заяви про визнання вини на тій підставі, що він став жертвою торгівлі людьми та примусової праці. Проте перший заявник сказав адвокату, що він не боїться стверджуваних торговців людьми. Тим не менш, винесення вироку було відкладено, щоб дочекатися отримання звіту від соціальних служб про те, чи вважається заявник жертвою торгівлі людьми.

12. 14 жовтня 2009 року CPS знову переглянула своє рішення про притягнення до відповідальності та дійшла висновку, що немає достовірних доказів того, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми. Проте наступного дня CPS отримала листа від the United Kingdom Border Agency (UKBA), в якому вказувалося, що обставини справи першого заявника були розглянуті одним із двох компетентних органів (див. пункти 75 – 76 нижче), який дійшов висновку, що були достатні підстави вважати, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми. Тому першому заявнику було надано 45 днів «періоду на роздуми» (reflection period), а розгляд справи було відкладено на тій підставі, що це відповідало інтересам першого заявника.

13. 27 листопада 2009 року UKBA надіслало листа представнику першого заявника. UKBA зазначило, що кримінальне розслідування, пов’язане з торгівлею людьми, все ще триває, але встановило, що обставини першого заявника свідчать про такі ознаки торгівлі людьми: заявника було виявлено на плантації з вирощування коноплі, де йдеться про злочини, пов’язані з дорослими; його не зарахували до школи; і йому було заборонено залишати територію. У ньому також зазначено, що в світлі його «достовірної інформації», яка залишалася послідовною під час різноманітних зустрічей із соціальними службами, вважалося, що заявника продали до Сполученого Королівства.

14. 8 грудня 2009 року справа була вивчена юристом CPS, але згодом головний прокурор підтвердив, що у справі має бути висунуте обвинувачення. Хоча жодних офіційних причин для цього рішення не було надано, у листі до члена парламенту від 10 грудня тодішній керівник CPS пояснив, що судове переслідування не було припинено, оскільки злочини були надзвичайно серйозними, у справі були відсутні ознаки «захисту від насильства» (defence of duress), а такожне було явних доказів торгівлі людьми.

15. На слуханні від 14 грудня 2009 року CPS стверджувала, що бути жертвою торгівлі людьми не є формою захисту; скоріше, рішення про висунення звинувачення було прийнято в світлі інформації, яку вони мали, і таку інформацію потрібно було постійно аналізувати. Подавати заяву про звільнення було б безглуздо, оскільки примус заявника не був достатнім виправданням дій заявника (duress was not a viable defence). Однак суддя вказав, що заява про звільнення була обґрунтованою, і встановив графік включення до списку на початку 2010 року, якщо заяву буде подано. Згодом перший заявник зазначив, що бажає змінити свою заяву про визнання себе винуватим.

16. 16 грудня 2009 року наново призначений заявнику захисник повідомив першим адвокатам заявника, що соціальні служби були «надмірними», виступаючи за зміну заяви щодо визнання вини. Він повторив свою думку про те, що той факт, що перший заявник не був наляканий і доглядав за рослинами в обмін на допомогу в пошуку своєї сім’ї, що робило це питання неактуальним.

17. На засіданні 19 січня 2010 року перший заявник підтримав свою позицію. Схоже, що це рішення було прийнято після зустрічі з його адвокатами, на якій йому було повідомлено, що висновок про те, що він став жертвою торгівлі людьми, остаточно не підтвердився; що в будь-якому випадку CPS не була зобов’язана – і не мала наміру – відкликати обвинувачення; і що хоча рішення про судове переслідування можна було оскаржити у Високому суді, це був тривалий процес, який мав мало шансів на успіх. Згідно з поданням Корони, докази свідчать про те, що перший заявник не був жертвою торгівлі людьми. Представник Корони детально ознайомився з фактами, зазначивши, зокрема, що заявника знайшли у звичайному будинку з мобільним телефоном (з балансом, достатнім для здійснення дзвінків) та грошима; в оцінці торгівлі людьми він зазначив, що сім’я заявника у В’єтнамі не перебуває під загрозою; у В’єтнамі у заявника не було боргів; і заявник не зазнав насильства до його затримання. Тому Корона не знайшла «жодних підстав» для перегляду своєї початкової оцінки того, що перший заявник має бути притягнутий до відповідальності в інтересах суспільства (should be prosecuted in the public interest). Першого заявника було засуджено до 20 місяців позбавлення волі в установі для неповнолітніх.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ПРОТИ ДРУГОГО ЗАЯВНИКА ТА ВИНЕСЕННЯ ВИРОКУ ЩОДО НЬОГО

18. 21 квітня 2009 року поліцейські відвідали житлове приміщення в Лондоні після отримання декількох повідомлень про ймовірну крадіжку зі зломом. Їм повідомили, що в саду позаду приміщення було помічено велику групу чоловіків, які вдерлися туди. Коли вони прийшли туди, вони виявили плантацію з дуже складним виробництвом коноплі. Другий заявник разом із кількома іншими громадянами В’єтнаму був знайдений неподалік від приміщення, де вони ховалися від поліції, яка проникла на плантацію. Їх усіх заарештували.

19. У другого заявника при затриманні поліцією було виявлено 70 фунтів стерлінгів. За допомогою перекладача його опитали у відділку поліції. Оскільки другий заявник спочатку вказав свій рік народження як 1972-й, його вважали дорослим (пізніше було визнано, що його фактичний рік народження був 1992-й).

20. Під час допиту в поліції другий заявник зазначив, що після виїзду з В’єтнаму він поїхав до Сполученого Королівства через Чеську Республіку. Невдовзі після прибуття він зустрів кількох в’єтнамців, у тому числі чоловіка («H»), який дав йому житло, одяг та їжу на тиждень. Поки він залишався вдома, йому сказали, що йому «краще не виходити»; однак, коли його запитали, чи утримували його там проти його волі, він відповів ні. За тиждень його відвезли на плантацію з виробництва коноплі в автомобілі, сало якого був закритий від поглядів ззовні. За словами другого заявника, вікна приміщення, де розташована була плантація, були замуровані, єдині двері були замкнені зовні, і він вважав, що плантація охоронялася. Його робота включала полив рослин та приготування їжі. Він спав, їв та працював безпорадно у будинку, де було розташована плантації, проте за роботу йому не платили.

21. Другий заявник стверджував, що спочатку він не знав, що рослини на плантації були незаконними. Однак він запідозрив це та мав намір втекти, бо був наляканий. Приблизно в цей час H дозволив йому залишити плантацію разом з деякими іншими на кілька днів, але коли заявник сказав H під час телефонної розмови, що не хоче повертатися, Н сказав йому, що його можуть убити у випадку, якщо він перестане працювати. Потім його та інших забрали та повернули на плантацію.

22. Після допитів заявнику було висунуто звинувачення у причетності до виробництва наркотичного засобу класу B, а саме канабісу.

23. На слуханні в магістратському суді 30 квітня 2009 року другий заявник вказав 1992-й рік як рік свого народження. Після цього справу було відкрито на підставі того, що йому було 17 років.

24. 1 червня 2009 року сторона обвинувачення провела перевірку матеріалів справи. Схоже, сторона обвинувачення вважала, що другого заявника було незаконно ввезено до Сполученого Королівства, оскільки його батьки профінансували його подорож до життя, яке, як сподівалися, було б кращим.

25. Другому заявнику було надано правову допомогу. В інструкціях для його адвоката є примітка, яка вказує на те, що його «продали до Сполученого Королівства», хоча джерело цього запису не було встановлено, і заявник пізніше визнав, що він не використовував цей термін.

26. Адвокат мав побачення з другим заявником по конференції 1 липня 2009 року, приймаючи інструкції безпосередньо від нього за допомогою перекладача. Заявник сказав адвокату, що покинув свій дім у В’єтнамі та нелегально прибув до Сполученого Королівства через Чеську Республіку. Після прибуття він зв’язався з двоюрідним братом у Лондоні. Під час пошуку роботи деякі в’єтнамці познайомили його з H, який надав йому житло, їжу та гроші. Потім його залучили працювати на плантацію, яка, як він спочатку думав, виробляла лікарські трави. В основному він був замкнений на плантації та не міг вийти. Приблизно через 10 днів він зрозумів, що рослини були канабісом, і попросив дозволу піти. Йому погрожували, що якщо він піде, його можуть вбити або вб’ють. Хоча одного разу він пішов з кількома колегами до будинку одного з їхніх родичів, H зв’язався з ними там, і в результаті подальших погроз вони повернулися на плантацію.

27. Оскільки другий заявник визнав, що він міг втекти з дому родича свого колеги, адвокат не вважав, що заява про вставлення факту застосування примусу до заявника буде задоволена. Другий заявник визнав себе винуватим липні 2009 року.

28. Після визнання заявником своєї вини спеціаліст з Youth Offending Team підготував  pre-sentence report. У довироковій доповіді було зазначено, що другий заявник шкодує про своє рішення прийняти пропозицію працювати на плантації. Він визнав, що його мотивацією була «фінансова вигода», яка не була ані прийнятною, ані виправданою. Другий заявник взяв на себе відповідальність за своє рішення діяти у відповідний спосіб та продемонстрував певний рівень каяття.

29. 25 вересня 2009 року другого заявника було засуджено до 18 місяців позбавлення волі із обов’язковим залученням заявника до навчальних програм. Йому зарахували визнання вини, а також врахували його молодий вік, той факт, що він покинув В’єтнам, щоб покращити своє життя, а також його добру поведінку під час перебування під вартою.

ПОДАЛЬШІ ВИСНОВКИ ЩОДО СТАТУСУ ДРУГОГО ЗАЯВНИКА ЯК ЖЕРТВИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЯМИ

30. У квітні 2010 року новий соліситор другого заявника передав його справу до Національної лінії порад та інформації щодо торгівлі дітьми the National Society for the Prevention of Cruelty to Children National Child Trafficking Advice and Information Line (NSPCC NCTAIL»)).

31. В інтерв’ю із соціальним працівником NSPCC NCTAIL другий заявник зазначив, що його сім’я заплатила за його поїздку до Чеської Республіки після того, як на нього напала поліція, де заявник ледь не був заарештований під час антиурядового протесту в Ханої. Він один полетів до Чехії, де його зустрів чоловік, який забрав у нього паспорт. Заявник пробув у будинку цього чоловіка близько 2-х тижнів, і упродовж цього часу йому доводилося залишатися у своїй кімнаті, якщо він не прав і не прибирав. Потім разом із двома жінками його доправили до Лондона на вантажівці. Після прибуття чоловік підібрав трьох пасажирів і відвіз їх до будинку жінки. Звідти заявник зателефонував своїй матері, щоб отримати контактні дані свого двоюрідного брата в Лондоні. Потім другий заявник зв’язався зі своєю двоюрідною сестрою, і жінки, з якими він подорожував, взяли його зустрітися з нею на ринку. Вони сказали йому повернутися на місце зустрічі наступного дня, і вони влаштують для нього роботу. Другий заявник залишився у своєї двоюрідної сестри на одну ніч, але оскільки він погано знав її (і взагалі не знав її чоловіка), то він не хотів більше заважати. Тому він повернувся до місця зустрічі, де зустрів Н.

32. На основі інтерв’ю соціальний працівник дійшов висновку, що існують розумні підстави вважати другого заявника жертвою торгівлі дітьми з В’єтнаму до Сполученого Королівства. Зокрема, вона зазначила, що: очевидно, існували чіткі зв’язки між людьми, які організували його поїздку з В’єтнаму, тими, хто утримував його в Чехії та перевіз до Сполученого Королівства, і тими, хто використовував його для роботи на плантації з вирощування канабісу. Його або не випускали, або його закривали у приміщеннях, де його переховували чи експлуатували відповідні особи; йому не повідомляли про кримінальний характер роботи на плантації канабісу; його зачиняли у будинку, де була розташована конопляна плантація, та говорили, що його вб’ють, якщо він піде; і він був змушений жити в нездорових умовах на плантації, без оплати.

33. Згодом справу другого заявника розглянув один із двох компетентних органів (див. пункти 75 – 76 нижче). 16 листопада 2010 року UKBA повідомила його, що компетентний орган дійшов висновку, що він став жертвою торгівлі людьми. Хоча компетентний орган вважав, що деякі аспекти його заяви про те, що він став жертвою торгівлі людьми, підірвали його довіру (факт, що йому дозволили перебувати без нагляду стверджуваних торгівців людьми і залишитися зі своїм двоюрідним братом на одну ніч, факт, що він не був послідовним щодо існування телефона на плантації з вирощування конопель, і факт, що йому було дозволено вийти з плантації з вирощування коноплі), було враховано, що, виходячи з балансу ймовірностей, були підстави вважати, що його дійсно продали до Сполученого Королівства. На його думку, розповідь про вербування та переміщення другого заявника з В’єтнаму до Сполученого Королівства підпадає під визначення торгівлі людьми з метою трудової експлуатації за Конвенцією Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (the Anti-Trafficking Convention). Він також вважав, що існує зв’язок між тими, хто організував його поїздку з В’єтнаму, тими, хто утримував його в Чеській Республіці та доставив його до Сполученого Королівства, і тими, хто залучив його до роботи на плантації з вирощування коноплі, і що він був у стані залежності та вразливості, що могло б певною мірою пояснити, чому йому дозволили залишити плантацію та чому він повернувся. Що стосується роботи, яку виконував заявник, то він був знайдений у місці експлуатації, яке охоронялося та замикалося ззовні, а умови життя та праці відповідали умовам експлуатації.

34. Однак, оскільки йому виповнилося 18 років і він не отримував жодної консультації, не було визнано, що він був людиною, яка «потребує допомоги». Таким чином, він більше не вважався жертвою торгівлі людьми та не мав права на дозвіл на проживання.

35. Адвокат другого заявника також звернувся до психолога, який підготував звіт у березні 2011 року. Звіт психолога ґрунтувався на розповіді, яку заявник надав інтерв’юеру NSPCC NCTAIL. Психолог дійшов висновку, що другий заявник зазнав психологічного стресу внаслідок численних травматичних переживань у неповнолітньому віці, включаючи напад поліції у В’єтнамі та його вивезення до Сполученого Королівства. Його симптоми відповідали критеріям для діагностики посттравматичного стресового розладу (ПТСР) і великого депресивного розладу. На думку психолога, його симптоми відповідали його історії. Крім того, психолог вважав, що розповідь другого заявника інтерв’юеру NSPCC «загалом узгоджується» з розповіддю, наданою поліції, і незначні невідповідності можна пояснити його посттравматичним розладом. З огляду на його історію з поліцією у В’єтнамі, він був би наляканий, злий та збентежений після арешту. І навпаки, інтерв’ю NSPCC NCTAIL було проведено у менш тривожному контексті професіоналом, який має досвід роботи з дітьми-жертвами торгівлі людьми.

36. 28 червня 2011 року спеціальний юрист CPS переглянув справу другого заявника у світлі оновлених вказівок CPS, а також висновків NSPCC NCTAIL та UKBA. Беручи до уваги той факт, що другий заявник був дитиною зрілого віку, невідповідності у наданих ним свідченнях, той факт, що він мав мобільний телефон та міг викликати допомогу, той факт, що йому дозволили побачитися зі своїм двоюрідним братом і не утримувався на плантації проти його волі, відсутність тілесних ушкоджень у нього чи будь-кого з інших «садівників», той факт, що він мав при собі певну суму грошей, коли його затримали, і ймовірність того, що він міг мати втік з плантації з вирощування коноплі, вона твердо дотримувалася думки, що він не був жертвою торгівлі людьми, а відтак суспільні інтереси вимагають судового переслідування. Дійшовши такого висновку, вона вважала, що початкові свідчення другого заявника (див. пункти 20 – 21 вище), ймовірно, були найближчими до правди.

37. 7 листопада 2011 року NSPCC NCTAIL підготувало додатковий звіт. У ньому соціальний працівник, який підготував попередній звіт, взяв до уваги подальшу документацію, пов’язану в основному з кримінальним провадженням, і обміркував, чи необхідно змінити думку, викладену в попередньому звіті (див. пункти 31 – 32 вище). Вона дійшла висновку, що в цих документах немає нових матеріалів, які б змусили її змінити свою професійну думку. Насправді вона вважала, що матеріал у деяких документах у поєднанні з її великим досвідом у сфері торгівлі дітьми підтверджує її висновок про те, що другий заявник був жертвою торгівлі людьми на момент свого арешту. У зв’язку з цим вона зазначила, що розповіді потенційних дітей-жертв торгівлі різними фахівцям у різних контекстах рідко повністю узгоджуються.

АПЕЛЯЦІЯ ЗАЯВНИКІВ НА ОБВИНУВАЛЬНИЙ ВИРОК

38. Перший заявник просив дозволу оскаржити – з порушенням процесуальних строків – засудження та відповідний вирок. Він стверджував, що йому слід було порадити відмовитися від визнання вини та подати заяву про зупинення провадження, оскільки він був дійсною жертвою торгівлі людьми і, як наслідок, не повинен був притягатися до кримінальної відповідальності. Він також скаржився, що не було присутнього належного дорослого, коли він вирішив не змінювати свою заяву, і що CPS не довела, чому саме судове переслідування відповідає інтересам суспільства.

39. Оскільки це був один із перших випадків, коли проблема торгівлі дітьми з метою трудової експлуатації була порушена після набуття чинності Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, дозвіл було надано. Суд прокоментував наступним чином:

«…суду справді здається, що є два питання, які можуть викликати занепокоєння. По-перше, виникає враження, що щось пішло не так, коли один державний орган (Міністерство внутрішніх справ) визнає, що людина стала жертвою торгівлі людьми, а інший державний орган (CPS) дійшов протилежного висновку, нібито не знаючи про це. Можна стверджувати, що у питаннях публічного права, коли Уряд через Міністерство внутрішніх справ визнає, що особа стала жертвою торгівлі людьми, CPS має діяти на тій самій основі, якщо немає серйозних причин діяти інакше. По-друге, заявнику, схоже, не дали належних порад щодо його позиції, яка була незвичайною».

40. Другий заявник також просив поновити процесуальні строки для цілей подання апеляції на його обвинувальний вирок. У своїй уточненій апеляції на обвинувальний вирок він стверджував, зокрема, що його засудження призвело до порушення його прав, оскільки як неповнолітній та жертва торгівлі людьми та примусової праці всупереч статті 4 Конвенції він мав право на захист, а не на переслідування. Зокрема, він стверджував, що CPS мала б провести набагато ширше розслідування щодо того, чи його продали до Сполученого Королівства та чи не експлуатували його на плантації з вирощування канабісу. Він частково покладався на докази спеціаліста служби у справах дітей NSPCC NCTAIL, який, посилаючись на вказівки, опубліковані CPS та Асоціацією керівних офіцерів поліції (далі «ACPO» – див. пункт 74 нижче), стверджував, що відповідна реакція у справі другого заявника полягала б у тому, щоб поліція направила до місцевої служби у справах дітей одразу ж після його затримання на конопляній плантації. Потім поліція повинна була надати якомога більше інформації, щоб допомогти службам у справах дітей провести відповідну оцінку торгівлі людьми, а інші потреби соціального забезпечення мали бути визначені та вимагали реакції на них у контексті безпеки та захисту дітей. Підстави для апеляції також містили посилання на звіт Команди з питань експлуатації дітей та захисту в Інтернеті (CEOP, a National Crime Agency – see paragraphs 81-83 below) у якому зазначено, що, незважаючи на те, що будь-яка дитина, виявлена на конопляній плантації, швидше за все, стала жертвою торгівлі людьми, існувала тенденція до судового переслідування, а не до захисту в’єтнамських дітей, яких знайшли на цих плантаціях.

41. Другий заявник також стверджував, що захист від примусу, вироблений у загальному праві (the common law defence of duress), був непридатним для справ, які стосуються дітей, які стали жертвами торгівлі людьми, оскільки дитина, яка стала жертвою торгівлі людьми, за законом не могла давати згоду на свою власну торгівлю.

42. Дозвіл було надано, і його скаргу було об’єднано з апеляцією першого заявника.

43. У рішенні, винесеному 20 лютого 2012 року, Апеляційний суд встановив, що стаття 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (так зване «положення про звільнення від покарання» – див. пункт 103 нижче) спрямована на рішення про застосування покарання, а не на рішення прокуратури і, отже, не може тлумачитися як створення імунітету для жертв торгівлі людьми, які були залучені до злочинної діяльності; Апеляційний суд також не міг розширити поняття «захист від примусу», усунувши обмеження, властиві йому. Узагальнюючи основні принципи, сформульовані у нещодавній прецедентній практиці, суд зазначив, що виконання зобов’язань Сполученого Королівства за Конвенцією про заходи щодо протидії торгівлі людьми:

«зазвичай це досягається шляхом належного використання давно встановлених повноважень обвинувачення, яке дозволяє Королівській прокуратурі, якими б вагомими не були докази, вирішити, що було б недоцільно продовжувати або продовжувати кримінальне переслідування підозрюваного, який не може скористатися застосованим до нього примусом як засобом захисту, але який підпадає під захисну сферу дії статті 26 [Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми]. Це вимагає ухвалення рішення CPS у конкретній справі у світлі всіх наявних доказів. Ця відповідальність покладена не на суд, а на прокуратуру. Суд може втрутитися до окремої справи, якщо в ній зловживають шляхом використання «остаточної санкції» призупинення провадження (the court may intervene in an individual case if its process is abused by using the ‘ultimate sanction’ of a stay of the proceedings). Обов’язок довести, що має або мало місце зловживання внаслідок неналежного використання своїх повноважень прокурора, покладається на підсудного. … Той факт, що він виникає для розгляду в контексті належного виконання зобов’язань Сполученого Королівства за Конвенцією, не передбачає створення нових принципів. Натомість добре встановлені принципи застосовуються в конкретному контексті зобов’язання за статтею 26 Конвенції – не більше і не менше. Окрім конкретної юрисдикції щодо зупинення провадження у разі зловживання процесуальними правами, суд може також, якщо він вважає доцільним під час виконання своїх обов’язків щодо винесення вироку, застосувати зобов’язання за статтею 26 Конвенції мовою самої статті, розглядаючи підсудного в спосіб, який не є покаранням, шляхом постановлення повного або умовного звільнення».

44. Суд визначив основне питання в апеляціях щодо того, чи було зловживанням процесуальними правами рішення прокуратури про притягнення до відповідальності. Однак, повністю розглянувши факти справ заявників, суд відхилив їх скаргу на вирок.

45. Стосовно першого заявника суд зазначив, що:

«Відкриваючи справу перед Короною, адвокат зосередився на доказах, які свідчать про те, що апелянта не можна назвати жертвою торгівлі людьми. При ньому знайшли готівку. Йому надали мобільний телефон та кредит на користування цим телефоном. Будинок був звичайним будинком, далеким від тимчасової в’язниці, де, за словами обвинуваченого, його залишали та щотижня забезпечували продуктами. Розповідь апелянта під час поліцейського інтерв’ю, в якому він сказав, що він прибув у пошуках прийомного батька, контрастувала з тим, що він сказав у рамках здійснення оцінки торгівлі людьми (Trafficking Assessment). Коли йому поставили запитання, щоб визначити, ким може бути цей прийомний батько, він не зміг дати жодного зрозумілого пояснення. Його переміщення країною після прибуття та його нібито випадкова присутність у Кембриджі, коли він просто наштовхнувся на двох інших співвітчизників, які запропонували йому можливість поїхати до Кембриджу, несумісні з тим, що він став жертвою торгівлі людьми. За кілька місяців з’явилася інформація про певний «помірний тиск або погрози», які чинилися на підсудного, але сама Trafficking Assessment надала інформацію про те, що апелянту було зрозуміло, що його родині у В’єтнамі нічого не загрожує, що у нього ні перед ким не було боргів у В’єтнамі, і що він не зазнав насильства до свого арешту. Держава детально вивчила факти та дійшла висновку, що не було «будь-якої причини переглядати свою початкову оцінку суспільних інтересів щодо того, що апелянт» є особою, яку слід притягнути до відповідальності.

Враховуючи прискіпливу ретельність і детальне вивчення всіх відповідних доказів, наданих як адвокатом обвинувачення, так і Королівською прокуратурою, а також справедливий і зважений підхід, якого дотримувався суддя [C] протягом цього тривалого провадження, перспективи цієї апеляції були безперспективними.

По суті, аргумент, висунутий [захисником], базується на тому, що, враховуючи інформацію, доступну захисту на момент винесення вироку, слід було подати клопотання про відкликання явки з повинною. Однак, як він погоджується, нічого не вказує на те, що визнання вини можна вважати недійсним або що теоретичний захист від примусу мав би будь-яку реальну перспективу успіху. Незважаючи на це, якби клопотання про відкликання заяви про визнання вини було подано, а потім задоволено на підставі фактору віку апелянта та висновків на його користь у зв’язку з торгівлею людьми, судді було б запропоновано розглянути клопотання про призупинення кримінального переслідування, і, ймовірно, що [sic.] якби така заява була подана, суддя б її задовольнив. Це все має цілком спекулятивний характер і не відповідає дійсності. Навіть якби вдалося переконати суддю дозволити апелянту відкликати свою заяву про визнання вини щодо аргументу на підтримку ухвали про призупинення провадження, неминучим результатом будь-якого такого слухання було б рішення продовжити судове переслідування, що було б повністю виправданим. З огляду на факти, рішення про притягнення до кримінальної відповідальності було цілком обґрунтованим. Такою була б думка судді [C], і ми дійшли безсумнівного висновку».

46. Однак суд задовольнив апеляцію першого заявника на вирок в частині призначеного покарання, оскільки встановив, що, враховуючи його вік та визнання провини, 12 місяців позбавлення волі було б достатнім.

47. Стосовно другого заявника суд зазначив, що, приймаючи рішення про притягнення його до відповідальності, CPS не мав інформації з висновку UKBA про те, що він був дитиною, яка була жертвою торгівлі людьми. Однак, навіть якби цей звіт був доступний, UKBA та CPS виконували різні обов’язки, і жоден не міг би зобов’язувати іншого. Суд зробив наступні зауваження:

«По суті, аргумент на підтримку твердження про те, що засудження є несправедливим, принаймні спочатку ґрунтувався на категоричному твердженні про те, що всі, хто брав участь у справі, упустили справжню суть, що апелянт прямо підпадав під положення статті 26 Конвенції, і що він був проданий до країни. [Адвокат] стверджував, що Королівська прокуратура повинна була провести набагато більш детальне розслідування щодо того, чи апелянта продали до цієї країни та чи експлуатували його на конопляній плантації; що ті, хто діяв від апелянта, мали попередити Королівську прокуратуру про ту саму проблему та запросити їх провести подальше розслідування; і справді, на одному етапі сама суддя допустила недбальство, не визнавши проблеми та вимагаючи подальшого розслідування.

[Адвокат] висунув ґрунтовні аргументи з критикою процесу, кульмінацією якого був вирок. Частково він посилався на сучасні керівниці принципи та кодекси практики, які є частиною джерел, процитованих раніше в рішенні. Після ретельного аналізу його доводів виявилося, що багато тисяч осіб, які, виконуючи свої обов’язки, можуть бути залучені до розслідування та судового переслідування правопорушень, повинні вважатися такими, що знають і повністю оцінюють масштаби та потенційний вплив кожної окремої публікації. вказівки чи поради щоразу, коли особу, яка, можливо, підпадає під дію Конвенції, заарештовано. Це якось нереально. Незважаючи на те, що неминуче має бути широке розуміння того, як працюють різні органи, на які покладено ці обов’язки, CPS, ACPO або навіть кожен інший компетентний орган, не може відразу оцінити кожну вказівку чи пораду, видану будь-яким іншим органом. У цій конкретній справі, наприклад, Центр з експлуатації та онлайнового захисту дітей, який представляє ACPO, опублікував свій звіт того самого дня, коли [заявник] сам був допитаний після його арешту. У будь-якому випадку, як нам здається, на початкових етапах після імплементації Конвенції основним фокусом уваги було розрізнення між тими, кого «незаконно ввезли» в країну, і тими, кого до неї «продали». Але, що більш важливо, критика ігнорує факти, і зокрема вплив розповідей апелянта в інтерв’ю на його адвокатів та автора звіту перед вироком щодо обставин, за яких він став іммігрантом у цю країну та працював на конопляній плантації. Необхідно підкреслити, що ці джерела були інструкціями та поясненнями, наданими самим апелянтом. Докази, доступні тим, хто діяв від його імені, про те, що його «переправили» як волонтера, не мають відповіді. Крім того, виявилося, що він вирішив почати працювати з [H], а не знайти роботу у некримінальному місці (будинку) або поблизу нього, наданому його двоюрідним братом, і що він вирішив працювати, спочатку без очевидних труднощів. Після цього період роботи апелянта на плантації з вирощування конопель до його арешту був дуже коротким. Це було перервано незначною перервою. При собі він мав готівку. Після арешту він продовжував спілкуватися зі своєю родиною у В’єтнамі та своїм двоюрідним братом в Англії, не зазначаючи, що він скаржився чи висловлював будь-яке занепокоєння.

Незважаючи на зусилля [адвоката] переконати нас у протилежній точці зору, на цей момент не було жодних доказів у Суді корони, чи в цьому відношенні в CPS чи, власне, захисті, які б припускали, що апелянта продали до цієї країни або що він підпадав під захисну сферу дії статті 26 Конвенції. Докази радше полягали в тому, що він був волонтером, «перевезеним» у цю країну, щоб покращити собі життя, і що він мав дім із членом сім’ї, до якого він міг поїхали і куди б його чекали. Суттєвим моментом, що пом’якшував його відповідальність, належним чином взятим до уваги на основі вказівок апелянта, було те, що він був дуже молодим і перебував у вразливому становищі як нелегальний мігрант, і що протягом свого короткого часу працював на конопляній плантації, як і його співвідповідачі, які його експлуатували. Це забезпечило реальне пом’якшення, але в світлі фактів, якими вони здавалися, і на підставі Керівництва для прокурорів (Guidance to Prosecutors), чинного на той час, рішення про притягнення до відповідальності, а не про проведення подальших розслідувань, не передбачало будь-якого неправильного застосування прокурорського розсуду, достатнього, щоб обґрунтувати висновок про те, що це переслідування становило зловживання процесом на підставі порушення статті 26 Конвенції».

48. Суд також висловив сумніви щодо цінності експертних свідчень, які були оприлюднені після засудження другого заявника та постановлення вироку (див. пункти 30 – 37 вище). Це було зроблено не для того, щоб поставити під сумнів добросовісність експертів, а радше для визнання того факту, що їхні висновки залежали від розповіді другого заявника про події. Крім того, нові матеріали не підтверджують твердження про те, що він був жертвою примусової праці. Навпаки, це припускало, що він вирішив працювати на конопляній плантації, коли мав безпечний дім із членом сім’ї, і докази того, що він був «змушений» працювати в таких умовах, були в кращому випадку «туманними. Отже, його засудження не можна назвати дуже несправедливим.

49. Однак, з огляду на молодий вік другого заявника, його визнання провини та надзвичайно короткий період, який він працював на конопляній плантації, суд зазначив, що суд повинен зменшити його покарання до 4 місяців тримання під вартою з обов’язковим залученням заявника до навчання під час відбування покарання.

50. На завершення суд зазначив, що:

«Оскільки питання у справах, пов’язаних зі статтею 26 Конвенції, часто є надзвичайно делікатними, ми дослідили величезну кількість доказів, отриманих після винесення вироку, більшість з яких, за результатами аналізу, повторюються. Ми також перевірили численні публікації та розглянули всі експертні докази. У контексті нових доказів ми визначимо серію міркувань широкого загального впливу.

d) У численних рішеннях цього суду чітко зазначено, що підсудному надається одна можливість надати своїм захисникам свої вказівки щодо питання про визнання вини. Потім позиція його захисту формується та обґрунтовується, і йому надають правничу допомогу щодо визнання вини у світлі цих інструкцій. Лише у виняткових випадках суд вважає за доцільне дозволити обвинуваченому надати те, що фактично означало б нові вказівки щодо фактів для цілей оскарження обвинувального вироку. У контексті статті 26 Конвенції немає особливої ​​категорії виняткових обставин».

51. Обидва заявники подали клопотання про дозвіл на оскарження до Верховного Суду. Перший заявник попросив підтвердити наступні положення права: чи використання дискреційних повноважень CPS щодо переслідування дитини, визнаної компетентним органом жертвою торгівлі людьми, вичерпало зобов’язання Сполученого Королівства згідно з національним і міжнародним правом щодо цієї дитини; і за яким стандартом доказів CPS мала визнати дитину достовірно встановленою жертвою торгівлі людьми, щоб дитина не була притягнута до відповідальності. Другий заявник посилався на статтю 4 Конвенції та стверджував, що факти справи порушують питання щодо того, якою мірою CPS має надавати вагу позитивним висновкам тих, хто відповідає за визначення статусу дитини, яка могла бути жертвою торгівлі людьми.

52. Заяви щодо дозволу на звернення до Верховного Суду було відхилено.

Перегляд остаточного рішення першого заявника

53. 22 січня 2014 року адвокати з Treasury Solicitor’s Department звернулися з проханням переглянути Остаточне рішення першого заявника (див. пункт 13 вище) на основі інформації, що міститься в матеріалах CPS, і коментарів, зроблених суддею при винесенні йому вироку.

54. У рішенні від 31 липня 2014 року компетентний орган (the Competent Authority) зазначив, що фінальне рішення залишиться в силі. На його думку, надана інформація не змінила ключових моментів справи, які полягали в тому, що першого заявника знайшли на конопляній плантації, коли він був неповнолітнім. Відповідно до Палермського протоколу та Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми, для того, щоб вважатися жертвою торгівлі людьми, як правило, повинні бути присутні три складові елементи: особа повинна бути об’єктом акту вербування, транспортування, передачі, переховування або отримання (дія); за допомогою погрози силою чи іншим способом примусу (засоби) з метою експлуатації, включаючи, зокрема, примусову працю або послуги (мета). Проте елемент «засоби» не потрібен, якщо особа була дитиною, оскільки вона не могла дати інформовану згоду. У справі першого заявника він працював на інших людей садівником, а тому його завербували. Крім того, він був замкнений у власності, що вважалося приховуванням. Нарешті, робота, яку він виконував, була незаконною, тому вигоди, які він отримував за її виконання, не були пропорційними роботі, яку він мав виконувати. Отже, на думку компетентного органу, було цілком очевидно, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми. Оскільки суддя під час його кримінального процесу сумнівався в тому, що він став жертвою торгівлі людьми, його висновки щодо достовірності стосувалися другорядних питань, які не стосувалися суті елементів, що складали визначення торгівлі людьми.

Подальша апеляція першого заявника

55. 13 грудня 2013 року перший заявник подав клопотання про перегляд свого вироку на основі нових доказів та нових правових аргументів. Перше являло собою нові медичні докази, які вказували на те, що перший заявник мав, за балансом ймовірностей, синдром Аспергера разом із симптомами посттравматичного стресового розладу і, як наслідок, ймовірно, був соціально наївним і вразливим до експлуатації. Стосовно останнього перший заявник стверджував, що те, що прокуратура не провела розслідування щодо торгівлі людьми, порушила статтю 4 Конвенції, і вимагав визнання незаконним рішення про притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, прокуратура не врахувала належним чином той факт, що перший заявник був неповнолітнім, який був визнаний жертвою торгівлі людьми як UKBA, так і соціальними службами.

56. 14 квітня 2016 року Комісія з перегляду кримінальних справ (the Criminal Cases Review Commission (CCRC)) вирішила повернути справу першого заявника до апеляційного суду на таких підставах: були наявні нові докази, які свідчать про те, що CPS мала визнати заявника дитиною, яка стала жертвою торгівлі людьми, і була змушена вчинити злочин як прямий наслідок своєї ситуації, що стала жертвою торгівлі людьми; що існувала реальна ймовірність того, що Апеляційний суд скасує його визнання провини та визнає, що притягнення його до відповідальності без належної уваги до зобов’язань Сполученого Королівства згідно зі статтею 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми було зловживанням процесом; і тому існувала реальна можливість того, що його обвинувальний вирок буде скасовано. Крім того, було зазначено, що Керівні засади CPS від 2009 року (the 2009 CPS guidance) виявилося недосконалими; хоча в них згадується ступінь тиску чи примусу, якому можуть піддаватися діти-жертви, вони не підкреслювали, що примушування до вчинення правопорушення не є обов’язковим.

57. Апеляцію першого заявника було розглянуто разом із п’ятьма іншими апеляціями, в яких засуджені обвинувачені стверджували, що їх не слід було притягувати до кримінальної відповідальності, оскільки існував зв’язок між їхніми злочинами та їхнім статусом жертви торгівлі людьми.

58. Підстави для апеляції першого заявника полягали в тому, що, якби інформація, яка згодом стала відомою, була відома CPS до прийняття рішення про притягнення до відповідальності, і якби до цих фактів було застосовано вказівки статті 26 Конвенції, CPS та/або апеляційний суд не дійшов би висновку, що притягнення його до відповідальності відповідає суспільним інтересам; (ii) що Корона вчинила неправильно, застосувавши вимогу сили/примусу до питання про те, чи був він дитиною, що стала жертвою торгівлі людьми, у значенні статті 26 Конвенції; (iii) що Корона, оцінюючи, чи був він експлуатованою дитиною, взяла до уваги несуттєві міркування та не врахувала матеріальні міркування; (iv) що Корона не зрозуміла центрального значення того, чи став він жертвою торгівлі людьми, для суспільних інтересів у його переслідуванні; та (v) що рішення про притягнення його до відповідальності та заборону застосування статті 26 Конвенції є незаконним через неспроможність розпочати кримінальне розслідування щодо того, чи став він жертвою торгівлі людьми чи ні, як того вимагає стаття 4 Конвенції, яке б обумовило прийнтяття рішення в інтересах суспільства.

59. Перед слуханням представники першого заявника підготували записку про компетентні органи (note on Competent Authorities), щоб сприяти Апеляційному суду розглянути взаємозв’язок між ідентифікацією компетентним органом потенційної жертви за Національним механізмом перенаправлення (National Referral Mechanism) та тим, як це вписується в рамки кримінального правосуддя. Зазначалося, що Держава має процесуальне зобов’язання, яке є процесуальним зобов’язанням за статтею 4 Конвенції, а саме розслідувати випадки потенційної торгівлі людьми. Як компетентні органи, так і місцеві органи влади оцінили та ідентифікували першого заявника як дитину, що стала жертвою торгівлі людьми. Ця інформація призвела до настання позитивного зобов’язання поліції та Корони провести розслідування, яке відповідає вимогам статті 4 Конвенції щодо звинувачень у торгівлі дітьми. Вони обидва мали низку можливостей виконати це зобов’язання, але не змогли цього зробити. Проте як компетентний орган, так і місцевий орган влади діяли відповідно до своїх обов’язків. Корона повинна, як наслідок, мати сміливість усунути свої недоліки за статтею 4 Конвенції, а також недоліки поліції, щоб не підірвати оцінки компетентного органу та місцевого органу влади.

60. Anti-Slavery International стверджувало перед Апеляційним судом, що для дотримання міжнародних конвенцій суд повинен застосувати «закон про примус» (the law of duress), щоб особи, які не могли скористатися статтею 45 the Modern Slavery Act 2015 (яка відображала «звільнення від покарання» (non-punishment provision) у Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми – див. пункт 103 нижче), оскільки ця стаття не була чинною у відповідний час, перебували у тому ж становищі, що й ті, хто міг на нього покладатися.

61. Рішення було винесено 9 лютого 2017 року. Апеляційний суд дійшов висновку, що навіть до набрання чинності Закону про сучасне рабство 2015 року (the Modern Slavery Act 2015) закон діяв на практиці у спосіб, який повністю відповідав міжнародним зобов’язанням Сполученого Королівства. Таким чином, він відхилив будь-яку пропозицію про те, що поточний підхід – особливо щодо захисту від примусу – має бути переглянуто для випадків, які не охоплюються Законом 2015 року. У справі про неповнолітніх суд повторив, що як тільки було встановлено, що дитина стала жертвою торгівлі з метою експлуатації, відповідним питанням є те, чи існує достатній зв’язок між торгівлею та злочином; не було необхідності доводити наявність примусу до вчинення правопорушення (як це вимагалося б у випадку з дорослою особою). Хоча суд визнав, що це не було зрозуміло у Керівних засадах CPS 2009 року (the 2009 CPS guidance), і Керівні засади 2011 року та 2015 року були більш чіткими.

62. Стосовно відносин між компетентним органом (див. пункти 75 – 76 нижче) та CPS, суд зазначив, що останній не був зв’язаний рішенням першого. Він продовжував:

«Якщо виникає питання щодо того, чи є особа жертвою торгівлі людьми з метою експлуатації, поки судове переслідування розглядається або триває, CPS і поліція можуть передати до компетентного органу справу особи, відносно якої можуть бути докази того, що ця особа є жертвою торгівлі людьми. У Інструкції для компетентного органу (the Guidance to the Competent Authority) міститься положення про співпрацю з поліцією та CPS у всіх випадках до завершення обвинувачення. Нам повідомили, що співпраця налагоджена таким чином, щоб під час розгляду процедур притягнення до відповідальності було зроблено все можливе для досягнення спільної думки щодо того, чи вказують докази на те, що особа є жертвою торгівлі людьми. Це, безсумнівно, надзвичайно важливо, оскільки переконливість доказів, на які може покладатися компетентний орган, повинна бути предметом ретельної судової оцінки, коли CPS розглядає питання про зв’язок і чи відповідає суспільним інтересам судове переслідування.

Однак щодо особи, яка після засудження стверджує, що є жертвою торгівлі людьми, немає чітких вказівок або процедури щодо співпраці з CPS або отримання судових документів. Ці апеляції показали, що [було б] бажано розробити більш чіткі вказівки та процедури між CPS та компетентними органами у випадках, коли заява про визнання жертвою торгівлі людьми подається після засудження. Важливо розуміти, що суд дуже враховує висновок компетентного органу, але розглядатиме питання про переконливість доказів, на які спирався компетентний орган, і піддасть докази ретельній оцінці. З того факту, що особа «відповідає профілю» жертви торгівлі людьми, не випливає, що вона обов’язково є жертвою торгівлі людьми. Потрібен ретельний аналіз фактів, включаючи ретельне вивчення особи та належне зосередження на доказах щодо зв’язку між торгівлею людьми та злочином, у якому їх звинувачують».

63. У справі першого заявника апеляційний суд переконався, що його криміногенність та характерні особливості вчинення злочину не зникли або були значно зменшені до такого рівня, що його не слід було б притягувати до відповідальності в інтересах суспільства. Там було сказано:

«Ця сама підстава апеляції, хоча й виражена по-іншому, була в основі апеляції в останній раз у 2012 році. Як ми вже зазначали, суд постановив, що рішення про притягнення до кримінальної відповідальності було достатньо обґрунтованим. Таким чином, це не той випадок, коли суд або адвокати підсудного втратили можливість переглянути статус правопорушника як можливої ​​жертви торгівлі людьми та зв’язок із злочином. Це питання розглядалося дуже ретельно та дуже детально в Суді Корони та в цьому суді.

Для цього знадобляться переконливі свіжі докази чи аргументи, щоб переконати нас знову ступити на второвану землю. У справі апелянта насправді дуже мало свіжих доказів чи нових аргументів. Рішення Міністерства внутрішніх справ про те, що апелянт став жертвою торгівлі людьми, розглядалося в Суді корони та Апеляційному суді.

Єдиним «свіжим доказом» є медичний висновок про те, що апелянт страждає на синдром Аспергера та є соціально наївним. Надані нам доводи забезпечили те, що можна зробити з цими доказами, але ми пам’ятаємо зауваження цього суду в попередній апеляції … щодо обмеженої допомоги, наданої експертними звітами, які так сильно покладаються на пояснення, надані заявником, де вони відрізнялися від попередніх пояснень. На нашу думку, ані медичний висновок, ані його підтримка висновку з боку Міністерства внутрішніх справ недостатні, щоб підірвати визнання апелянтом вини або висновки суду в останньому випадку про те, що рішення про кримінальне переслідування в інтересах суспільства було досить виправданим.

64. Перший заявник звернувся до апеляційного суду з клопотанням про довідку про те, що питання права загального суспільного значення (law of general public importance) були предметом судової оцінки до рішення від 9 лютого 2017 року, яке має бути розглянуте Верховним Судом. Ці моменти стосувалися того, як органи прокуратури та суди повинні підходити до прийняття рішення щодо того, чи відповідає суспільним інтересам переслідування у випадках, коли підозрюваний є жертвою торгівлі людьми; чи повинні CPS і кримінальний суд бути зв’язаними висновком компетентного органу, якщо тільки це не було б нерозумним з огляду на факти; і чи слід опустити вимогу «примусу» у випадку дітей, які стали жертвами торгівлі людьми.

65. Цю заяву було відхилено 21 березня 2017 року.

ВІДПОВІДНА ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

ВІТЧИЗНЯНЕ ПРАВО ТА ПРАКТИКА

Закон про сучасне рабство 2015 року

66. Закон про сучасне рабство 2015 року («Закон 2015 року»), який набув чинності 31 липня 2015 року, містить вичерпні положення щодо торгівлі людьми.

67. Стаття 45 визначає умови, які мають бути використані для захисту, якщо існує зв’язок між торгівлею людьми та вчиненим злочином

«45. Захист жертв рабства або торгівлі людьми, які вчинили правопорушення.

(1) Особа є невинуватою у вчиненні злочину, якщо:

(a) особі виповнилося 18 років або старше, коли вона вчинила дії, які становлять злочин;

(b) особа вчинила таку дію, тому що вона змушена це зробити;

(c) примус можна віднести до рабства або відповідної експлуатації;

(d) розумна особа, яка перебуває в тій самій ситуації, що й ця особа, і має відповідні характеристики особи, не матиме реальної альтернативи вчиненню такої дії.

(2) Особа може бути змушена зробити щось іншою особою або внаслідок обставинам, в яких опинилася ця особа.

(3) Примус можна віднести до рабства або відповідної експлуатації, лише якщо: (a) це є або є частиною поведінки, яка становить правопорушення згідно з розділом 1, або поведінки, яка становить відповідну експлуатацію, або (b) це є прямим наслідком того, що особа була або була жертвою рабства або жертвою відповідної експлуатації.

(4) Особа є невинуватою у вчиненні правопорушення, якщо:

(a) особі не виповнилося 18 років, коли вона вчинила дії, які становлять злочин;

(b) особа вчиняє таку дію як прямий наслідок того, що особа є або була жертвою рабства або жертвою відповідної експлуатації;

(c) розумна особа, яка перебуває в тій самій ситуації, що й особа, та має відповідні характеристики особи, зробила б таку дію.

(5) Для цілей цього розділу:

«відповідні характеристики» означає вік, стать і будь-яку фізичну чи психічну хворобу або інвалідність;

«відповідна експлуатація» – це експлуатація (у розумінні розділу 3), яка пов’язана з тим, що експлуатована особа є або була жертвою торгівлі людьми …».

68. До набрання чинності відповідними положеннями Закону 2015 року у Сполученому Королівстві не існувало жодного закону, яке б перенесло до національного законодавства зобов’язання держави за міжнародними конвенціями щодо тих жертв торгівлі людьми, які вчинили злочини, де існував зв’язок між злочином і торгівлею людьми. Таким чином, у випадках, коли захист внаслідок примусу (the defence of duress) малоймовірно застосовний, розробка правового режиму, в якому міжнародні зобов’язання держави виконувались, залишалася за судовою системою та Короною/CPS.

Відповідні керівні принципи

Уряд

69. У 2007 році Уряд опублікував «Захист дітей, які могли стати жертвами торгівлі людьми» (Safeguarding Children who may have been Trafficked). Видання містило наступні визначення:

«Найпоширеніші терміни, які використовувалися для незаконного переміщення людей – «контрабанда» та «торгівля людьми» – мали дуже різні значення. Під час контрабанди людей іммігранти та шукачі притулку платять людям, які допомагають їм попасти до країни нелегально, після чого відносини більше не виникають. Жертви торгівлі людьми перебувають під примусом або введені в оману особою, яка організовує їх переселення. Після прибуття до країни призначення жертву торгівлі людьми примушує до експлуатації торговець або особа, під контроль якої вона доставлена чи продана».

70. Публікація також звернула увагу на (чинний на той час) Кодекс королівських прокурорів (Code for Crown Prosecutors), який передбачав, що діти, примушені до злочинної діяльності, є жертвами жорстокого поводження і не повинні притягатися до кримінальної відповідальності. Навіть коли захист внаслідок примусу (the defence of duress) не був доступним, рішення про те, чи відповідає суспільним інтересам притягнення дитини до кримінальної відповідальності, приймається безпосередньо [з урахуванням обставин].

71. У жовтні 2009 року було опубліковано «Набір інструментів боротьби з торгівлею людьми» Уряду Сполученого Королівства («Trafficking Toolkit»). Посилаючись на визначення торгівлі людьми, яке міститься в статті 4 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми, воно підкреслило різницю між торгівлею людьми та контрабандою, посилаючись на природу злочину торгівлі людьми та відносини між особою, яка організовує в’їзд мігранта, та самим мігрантом. Особливу увагу було звернуто на Конвенцію про заходи щодо протидії торгівлі людьми та заходи, спрямовані на захист жертв торгівлі людьми, включно з «можливістю не застосовувати покарання до жертв за їхню участь у протиправній діяльності, якщо вони були змушені до цього своєю ситуацією».

CPS

72. У грудні 2007 року CPS опублікувала вказівки щодо «Притягнення до відповідальності неповнолітніх обвинувачених у вчиненні злочинів, які можуть бути жертвами торгівлі людьми» («Prosecution of young defendants charged with offences who might be trafficked victims»). У них підкреслювалося, що вирощування рослин коноплі є правопорушенням, яке ймовірно вчинять діти, які стали жертвами торгівлі людьми. Відповідно до вказівок, прокурори повинні бути напоготові щодо можливості того, що за таких обставин неповнолітній правопорушник насправді може бути жертвою торгівлі людьми та вчинити злочини під примусом. Якщо є чіткі докази того, що підліток мав дійсний захист внаслідок примусу (a credible defence of duress), справу слід припинити. Якщо інформація щодо примусу була менш достовірною, додаткову інформацію слід отримати від поліції та служб пробації для неповнолітніх правопорушників (youth offender teams), щоб можна було обґрунтовано встановити суспільний інтерес у продовженні судового переслідування. Будь-який підліток, який міг стати жертвою торгівлі людьми, має бути захищеним законом щодо опіки над дитиною, якщо є занепокоєння, що він/вона працювали під примусом, або якщо його/її благополуччя було під загрозою.

73. Посібник CPS щодо торгівлі людьми та контрабанди («The CPS Guidance on Human Trafficking and Smuggling»), який востаннє оновлювався до арешту заявників 4 лютого 2009 року) визначив два правопорушення, виділені останніми випадками як такі, що ймовірно були вчинені дітьми-жертвами торгівлі людьми, одне з яких було «вирощування коноплі». Він продовжував:

«Прокуратура має бути напоготові щодо можливості того, що за таких обставин неповнолітній правопорушник насправді може стати жертвою торгівлі людьми та вчинити злочин під примусом.

Діти, які постраждали від торгівлі людьми, можуть не бажати розкривати обставини своєї експлуатації після прибуття до Сполученого Королівства через побоювання помсти з боку торговця чи власника або через недоречну лояльність до них. Це небажання розголошувати реальні обставини, за яких вони прибули до країни, може мати наслідки для низки кримінальних процесів щодо неповнолітніх.

Торговець людьми, можливо, навчив дитину не розкривати владі свою справжню особу чи обставини. У деяких випадках їх могли навчити неправдивій версії подій та попередити не розголошувати жодних подробиць, крім цього, оскільки це призведе до їхньої депортації.

Так само, як і дорослі, діти могли зазнавати більшого психологічного примусу чи погроз, наприклад, погрози повідомити про них владі; погрози насильства щодо членів сім’ї дитини; утримання їх у соціальній ізоляції; кажучи їм, що вони/їх сім’я винні великі суми грошей і що вони повинні працювати, щоб заплатити за це; або через погрози чаклунства.

Якщо є чіткі докази того, що підліток має надійний захист внаслідок примусу, справу слід припинити на підставі доказів. Якщо інформація щодо примусу є менш достовірною, додаткову інформацію слід отримати від поліції та груп неповнолітніх правопорушників, щоб можна було ретельно розглянути суспільний інтерес у продовженні судового переслідування. Прокурори також повинні бути уважними до того факту, що відповідна доросла особа під час допиту може бути торговцем людьми або особою, яка є союзником торговця людьми.

Будь-яка дитина, яка може стати жертвою торгівлі людьми, має бути забезпечена захистом національного законодавства про догляд за дітьми, якщо є занепокоєння, що вона працювала під примусом або якщо її добробут був під загрозою. Прокуратура також попереджена про вказівки DCSF і Міністерства внутрішніх справ щодо захисту дітей, які могли стати жертвами торгівлі людьми (the DCSF and Home Office Guidance Safeguarding children who may have been trafficked).

Британський центр боротьби з торгівлею людьми (UKHTC) має робити відповідні запити, щоб встановити, чи можуть діти бути потенційними жертвами торгівлі людьми. Якщо інформація виявить можливість того, що вони можуть бути жертвами торгівлі людьми, він має зв’язатися з прокурором і посадовою особою, яка веде справу, щоб переконатися, що політичні вказівки дотримані, а докази переглянуто у світлі нової інформації. Це керівництво відображає рішення у справі «R v. O» [2008] EWCA Crim 2835».

Асоціація керівних офіцерів поліції (ACPO)

74. 16 серпня 2010 року група ACPO з питань захисту дітей розслідування та жорстокого поводження (the ACPO Child Protection and Abuse Investigation Group) опублікувала документ під назвою «Позиція керівництва ACPO щодо захисту дітей, вирощування коноплі та щодо дітей і молодих людей, виявлених на плантаціях з вирощування конопель» («Position from ACPO Lead’s on Child Protection and Cannabis Cultivation on Children and Young People Recovered in Cannabis Farms”. It provided, insofar as relevant»). Документ передбачав, у відповідній частині:

1. Поліція повинна бути напоготові щодо можливості того, що будь-яка особа, доросла чи дитина, виявлена ​​на плантації з вирощування коноплі та виготовлення канабісу, може бути жертвою торгівлі людьми. Стратегічні оцінки CEOP, складені на основі оперативно-розшукових даних, наданих поліцією, UKBA, службами у справах дітей та неурядовими організаціями, висвітлюють випадки торгівлі дітьми та молодими людьми до Великобританії та експлуатації на плантаціях з виготовлення канабісу. Дані оперативно-розшукової діяльності вказують на те, що інколи, як наслідок недостатньої обізнаності з проблемою, молоді люди не ідентифікуються як жертви, їх законний захист [від примусу] не визнається, і в кінцевому підсумку молодих людей звинувачують, переслідують та засуджують за правопорушення, вчинені під час їх експлуатації. Це суперечить зобов’язанням поліції щодо захисту, якщо молода особа стала жертвою злочину. Це також суперечить обов’язкам щодо торгівлі дітьми, перерахованим у Конвенції Ради Європи щодо торгівлі людьми, яка вказує на те, що будь-яка особа віком до 18 років не може давати згоду на власну торгівлю. Керівництво ACPO з питань захисту дітей та розслідування жорстокого поводження та керівництво ACPO з питань протидії вирощування конопель схвалили наступний підхід.

2. Відповідно до вказівок «Safeguarding Children Who May Have Been Trafficked», поліція повинна співпрацювати з місцевою владою, щоб забезпечити раннє виявлення жертв торгівлі людьми, перш ніж потрапити на будь-яку нелегальну конопляну плантацію. На стадії планування будь-яких поліцейських операцій або інших втручань поліції на плантації з вирощування конопель подвійне оперативне планування має бути зосереджено не лише на вилученні незаконних наркотиків та арешті учасників злочинних організацій, а й на захисті будь-яких дітей, які піддаються експлуатації на території плантації. Слід запровадити міжвідомчі стратегії та протоколи для раннього виявлення та сповіщення для просування у співпраці з місцевими службами у справах дітей та представниками UKBA. Поліцейська група, яка веде підготовку поліцейської операції, повинна проконсультуватися з командою із захисту дітей (Child Protection Team) і, якщо очікується, що діти стали жертвами торгівлі людьми, можуть залучити до операції офіцерів із захисту дітей, щоб забезпечити реалізацію заходів безпеки.

3. Кожну особу, яку ідентифікують або стверджують, що вона є дитиною чи молодою особою на плантації з вирощування коноплі, слід оцінювати в кожному конкретному випадку, щоб визначити, чи не стала вона жертвою торгівлі людьми. Якщо обставини викликають обґрунтовану підозру, що така особа піддається експлуатації або жорстокому поводженню, необхідно вжити заходів із захисту благополуччя дітей.

4. Жодне рішення щодо повідомлення про підозру проти таких осіб не повинно ухвалюватися, доки не будуть проведені усі відповідні оцінки. Прокурори та чергові адвокати зобов’язані проводити повне та належне отримання та подальшу оцінку доказів у кримінальних справах щодо осіб, які можуть бути жертвами торгівлі людьми. Вони мають бути активними у встановленні того, чи є підозрюваний потенційною жертвою торгівлі людьми. Таким чином, інформація про занепокоєння про факт торгівлі людьми має бути повністю передана CPS. Випадки, коли особи з тактичних цілей стверджують, що їм менше 18 років, є поширеними. Однак, у випадках сумнівів, молодій особі слід надати перевагу цьому сумніву відповідно до Конвенції Ради Європи, доки не буде доступна інформація про протилежне. Якщо немає офіційних записів або інших достовірних доказів для підтвердження віку, місцева влада повинна провести оцінку віку відповідно до вимог методики Мертона (Merton compliant age assessment).

5. Після виявлення будь-якої молодої людини на плантації конопляі її слід негайно доставити до безпечного місця. Необхідно перевірити PNC або UKBA CID (центральну розвідувальну базу даних), щоб переконатися, що поліція використовує всі доступні ресурси для пошуку інформації про молоду особу.

6. Потрібно направити запит до місцевої служби у справах дітей для відповідного обстеження. Служби у справах дітей повинні бути готові до такого направлення та  бути залученими вже на етапі планування до входу до приміщення. Представник місцевої влади має бути проінформований про обставини, за яких було ідентифіковано молоду людину, та про занепокоєння щодо торгівлі людьми. Поліція повинна надавати якомога більше інформації, щоб допомогти службам у справах дітей провести відповідну оцінку. Представник місцевої влади повинен прибути до поліцейської дільниці (або іншого безпечного місця, куди доставлено молоду людину) протягом години після повідомлення, щоб провести спільну оцінку та скласти план захисту, розроблений для реалізації заходів безпеки щодо молодої людини. Для цього потрібен перекладач, який зможе безпечно спілкуватися з молодою особою її рідною мовою.

7. Загальна мета місцевої влади та поліції має полягати в тому, щоб запевнити молоду людину в її безпеці…

8. Будь-які інші потреби у сфері добробуту мають бути визначені та отримати відповідну реакцію на них у контексті безпеки та захисту дітей.

9. Усі проведені оцінки повинні узгоджуватися між місцевою владою та місцевою поліцією. Використовувані оцінки мають відповідати існуючим стандартам захисту дітей і використовувати міжвідомчу структуру, викладену в настанові «Working Together to Safeguard Children’ guidance (2010)». Оцінки проводитимуться відповідною особою з питань захисту дітей у відповідному органі та повинні проводитися на постійній основі. Керівництво місцевих органів влади, поліції та UKBA має зустрітися упродовж  5 днів після первинної спільної оцінки, щоб обговорити опитування молодої людини, поточну стратегію та план її захисту.

10. Коли молода людина опиниться в безпеці та в більш стабільному середовищі, місцеві служби у справах дітей повинні провести оцінку на предмет залучення молодої людини до торгівлі людьми. … Якщо в результаті оцінки факт торгівлі людьми підтверджується, інформацію слід направити до відповідних компетентних органів у рамках Національного механізму перенаправлення (the National Referral Mechanism). … Процеси охорони та захисту дітей мають бути запроваджені відповідно до потреб молодої людини.

12. Якщо є підозра, що молода людина є потенційною жертвою торгівлі людьми, обов’язком поліції за сприяння місцевих органів влади є розслідування звинувачень у торгівлі людьми відповідно до статті 47 Закону про дітей (the Children’s Act). Важливо, щоб порушники переслідувалися за злочини, пов’язані з торгівлею людьми, щоб захистити майбутніх дітей від експлуатації та діяти як стримуючий фактор для інших».

Національний механізм перенаправлення та компетентні органи

75. 1 квітня 2009 року, щоб кореспондувати набранню чинності Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (див. пункт 102 нижче), Уряд створив Національний механізм перенаправлення (the National Referral Mechanis (NRM)), щоб забезпечити основу для ідентифікації та перенаправлення потенційних жертв сучасного рабства та забезпечення їм належної підтримки. Щоб бути направленими до NRM, потенційні жертви торгівлі людьми повинні спочатку бути направлені до одного з двох компетентних органів Сполученого Королівства, які відповідають за прийняття остаточних рішень щодо того, чи стала особа жертвою торгівлі людьми з метою експлуатації. Компетентними органами є the United Kingdom Human Trafficking Centre, within the National Crime Agency) та Home Office.

76. Компетентні органи спочатку приймають рішення щодо наявності «розумних підстав». Порогом для прийняття такого рішення є «Я підозрюю, але не можу довести», і позитивне рішення, що обумовлює 45-денний період «відновлення та роздумів» (recovery and reflection period). Після закінчення цього періоду той самий компетентний орган має прийняти рішення про «переконливі підстави», порогом якого є «баланс ймовірностей», тобто те, що «більш ймовірно, ніж ні», що особа стала жертвою торгівлі людьми.

Відповідна судова практика

R v. O [2008] EWCA Crim 2835

77. Неповнолітня апелянтка у цій справі визнала себе винною у зберіганні фальшивого посвідчення особи з наміром використовувати його як своє власне та була засуджена до 8 місяців позбавлення волі за вирахуванням 16 днів перебування під вартою. Незважаючи на те, що «The Poppy Project» (організація, яка підтримує вразливих жінок, які були продані до Англії та були змушені займатися проституцією) стверджувала, що апелянтка стала жертвою злочинної організації у сфері секс-індустрії, її адвокати діяли на основі її вказівок, ігноруючи інформацію, надану «The Poppy Project». Вони не враховували, чи могла вона стати жертвою торгівлі людьми або які наслідки міг мати її справжній вік. Її адвокати також не були ознайомлені з двома протоколами про притягнення до відповідальності неповнолітніх правопорушників та обвинувачених у вчиненні імміграційних злочинів, які можуть бути жертвами торгівлі людьми; і щодо судового переслідування неповнолітніх правопорушників, обвинувачених у злочинах, які можуть бути жертвами торгівлі людьми (див. пункти 72 – 73 вище), навіть незважаючи на те, що обидва протоколи були включені до Code for Crown Prosecutors.

78. Апелянтка оскаржила засудження, де її апеляція була задоволена. Суд зазначив:

«У цій справі на розгляді захисту були матеріали, які мали б явно викликати принаймні побоювання, що апелянтку продали до Сполученого Королівства з метою проституції. Захист мав інформацію від неї, згідно з якою їй було щонайбільше 17 років, оскільки адвокат справді подав до суду, і, можливо, взагалі лише 16 років. З протоколу затримання Корона мала б зрозуміти, що вона могла бути дуже молодою людиною.

Жодних кроків стороною захисту не було вжито для отримання додаткових доказів. Захист не розглянув питання про те, чи може вона мати захист внаслідок примусу (defence of duress). Ймовірність того, що вона стала жертвою торгівлі людьми, була проігнорована. У стенограмі немає нічого, що б свідчило про те, що будь-яка думка приділялася можливому обов’язку держави захистити її як молоду жертву. Ніхто не вважав, що якщо їй було 17 або менше, вона взагалі не мала бути в Суді корони. Адвокат захисту вважав правильним послатися на «невідворотне ув’язнення». Суддя виніс те, що вона назвала «невідворотним ув’язненням» на 8 місяців. Якщо апелянту було 17 років або менше, вирок про позбавлення волі як такий був незаконним. Заради «покарання» суддя виніс вирок без складання попередньої доповіді.

Ця апеляція на засудження, очевидно, має бути задоволена. Ми б сказали, що це є очевидним, виходячи з того, що загальне право та стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини однаково вимагають набагато вищих стандартів процесуального захисту, ніж наведені тут. Справедливого суду не було. Сподіваємося, що такий ганебний збіг обставин більше ніколи не повториться. Прокурори повинні знати про протоколи, які, хоч і відсутні в підручниках, але закріплені в їхньому Кодексі. Адвокати мають діяти належним чином, надсилаючи запити, якщо вони мають достовірні дані, які свідчать про те, що адвокати мають клієнта, який міг стати жертвою торгівлі людьми (особливо клієнта у молодому віці). Якщо є сумніви щодо віку обвинуваченого, який є можливою жертвою торгівлі людьми, має бути проведено належне розслідування, адже цього вимагає закон».

R. проти M(L) [2010] EWCA Crim 2327

79. У цій справі, яка передувала прийняттю Закону про сучасне рабство 2015 року (the Modern Slavery Act 2015), Апеляційний суд розглянув три різні апеляції, пов’язані зі стверджуваним невиконанням статті 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (що є «положенням про звільнення від покарання» – див. параграф 103 нижче). Суд зробив такі коментарі:

«Сполучене Королівство вжило значних заходів для виконання своїх зобов’язань за цією Конвенцією. Існують кримінальні злочини, пов’язані з торгівлею людьми. Що стосується статті 10, то було створено низку органів, метою яких є ідентифікація та допомога жертвам. Центр боротьби з торгівлею людьми Сполученого Королівства (UKHTC) є міжвідомчим центром, однією з функцій якого є ідентифікація тих, хто є або може стати жертвами торгівлі людьми. Національний механізм перенаправлення (NRM) також існує як механізм, за допомогою якого державні органи, в тому числі органи кримінального правосуддя, можуть передавати справи окремих осіб на розгляд. Крім того, існує низка організацій третього сектору, метою яких є ідентифікація тих, хто є або може бути жертвою торгівлі людьми. Одним із таких є Poppy Project, благодійна організація, яка значною мірою фінансується урядом для цієї мети. Зараз також існує Gangmaster’s Licensing Authority та низка інших органів.

Ці органи відповідають за ідентифікацію осіб, які мають «достатні підстави для того, щоб бути жертвами торгівлі людьми» (reasonable grounds for being treated as a victim of trafficking). Ця перевірка випливає безпосередньо зі статті 10. Якщо особу визначено як таку, що відповідає цьому пороговому критерію, вона матиме право на низку форм допомоги, включаючи період не менше 30 днів для відновлення та роздумів, упродовж якого не можуть бути вжиті заходи з вислання або депортації. Оскільки це відправна точка положень про допомогу потерпілим, перевірка розумних підстав встановлює порівняно низький поріг. Якщо він виконаний, це не означає, що було встановлено, що відповідна особа дійсно є жертвою торгівлі людьми, а скоріше, що є розумні підстави вважати, що це може бути.

Застосування статті 26 Конвенції

В Англії та Уельсі імплементація статті 26 Конвенції досягається за допомогою трьох механізмів. По-перше, англійське право визнає загальне право захисту внаслідок примусу (defences of duress) та необхідності («примус обставин») (duress of circumstances). По-друге, були розроблені спеціальні правила, якими прокурори повинні керуватися при розгляді питання про повідомлення про підозру особам, які є або могли бути жертвами торгівлі людьми. По-третє, у випадку, якщо обов’язок, покладений на прокурора щодо винесення рішення, не виконується [прокурором] належним чином, остаточною санкцією є повноваження суду призупинити обвинувачення з підстав того, що зручно, якщо не дуже точно, можна визначити як «зловживанням процесом».

Захист внаслідок примусу та/або необхідності («примус обставин») може бути під питанням, якщо правопорушення було вчинено жертвою торгівлі людьми, яка вважає, що її примусили до його вчинення. Спеціальних модифікацій загального закону щодо цих засобів захисту немає. Існують важливі обмеження для обох засобів захисту. Примус є формою захисту (за винятком вбивства та замаху на вбивство), якщо правопорушення було вчинено як прямий (а не опосередкований) результат погрози смертю чи тяжких тілесних ушкоджень, спрямованих проти обвинуваченого чи когось, достатньо близького до нього. Але захист не є встановленим, якщо було б обґрунтовано очікувати, що обвинувачений мав можливість ухилитися від дії, включно з інформуванням державних органів. Так само, захист не є встановленим, якщо обвинувачений добровільно спілкувався з людьми за обставин, які становлять примус до вчинення правопорушень. Вказані широкі положення див. у справі «R. v Z. [2005] 2 AC 467». Окремий, але дотичний захист через необхідність (defence of necessity) або «примус обставин» доступний лише тоді, коли вчинення злочину було необхідним або обґрунтовано вважалося необхідним для уникнення чи запобігання смерті або тяжким тілесним ушкодженням, якщо з об’єктивної точки зору вчинення злочину було розумним і пропорційним з огляду на зло, якого слід було уникнути або запобігти, і злочин не було б вчинено без такої необхідності…

Спеціальні вказівки для прокурорів, видані CPS з метою дотримання Конвенції, покладають на них обов’язок, який включає дії, які є ширшими, аніж простий розгляд цих засобів захисту загального права.

Наслідком цих [вказівок] є вимога до прокурорів щодо трьохланкового механізму при ухваленні відповідного процесуального рішення: (1) чи є підстави вважати, що особа стала жертвою торгівлі людьми? Якщо так, тоді (2) якщо є чіткі докази надійного захисту за загальним правом, справу буде припинено у звичайний спосіб на доказових підставах, але, що важливо, (3) навіть якщо їх немає, але злочин міг бути вчинений вчинені в результаті примусу, що виник внаслідок торгівлі людьми, прокурори повинні розглянути питання про те, чи є наявний суспільний інтерес у переслідуванні чи ні.

Перший крок не обмежується реакцією на будь-яке твердження про торгівлю людьми. Стаття 10 чітко визначає, що держави повинні вживати активних заходів для розгляду питання, коли це є реалістичною можливістю. Через зрозумілі причини одним із наслідків торгівлі людьми, особливо далеко від дому, може бути перешкоджання жертві скаржитися. Життєво важливе додаткове третє зобов’язання відповідає вимогам статті 26 Конвенції, в якій, як зрозуміло, слово «змушений» використовується в загальному сенсі відповідного міжнародного документу, і не обмежується обставинами, за яких буде встановлене право захисту відповідно до англійського загального права (the English common law defences).

Необхідно зосередитися на тому, що містить стаття 26 Конвенції, а що ні. Там не сказано, що жодна жертва торгівлі людьми не повинна бути притягнута до відповідальності, незалежно від того, яке правопорушення було скоєно. У ньому не сказано, що жодна жертва торгівлі людьми не повинна бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо правопорушення якимось чином пов’язане з торгівлею людьми або є результатом торгівлі людьми. Вона не забезпечує захист, який може бути висунутий перед судом присяжних. Те, що в ній сказано, не більше, але й не менше, ніж те, що слід уважно розглянути питання про те, чи суспільний інтерес вимагає судового переслідування та покарання, якщо підсудний є жертвою торгівлі людьми і злочин було вчинено, коли він або вона були якимось чином змушені (у широкому значенні) здійснити його. Стаття 26 Конвенції не вимагає загального імунітету від судового переслідування для жертв торгівлі людьми.

З цього випливає, що застосування статті 26 Конвенції є чутливим до фактів у кожному конкретному випадку. Ми не намагаємося провести вичерпний аналіз фактичних сценаріїв, які можуть виникнути в майбутньому. Можливо, можна висловити деякі загальні пропозиції.

i) Якщо є докази, на підставі яких захист внаслідок примусу або необхідності у загальному праві, ймовірно, матиме успіх; справа, безсумнівно, не буде розглянута на звичайних доказових підставах, які не залежать від Конвенції, але крім того, ймовірно, будуть підстави публічного порядку відповідно до Конвенції, яка веде до того самого висновку.

ii) Але випадки, коли кримінальне переслідування не відповідає інтересам суспільства, не обмежуються цим (див. вище).

iii) Переслідування може бути доцільним, якщо твердження відповідача про те, що він став жертвою торгівлі людьми, відповідає перевірці розумних підстав, але було належним чином розглянуто та відхилено Короною з вагомих доказових причин. Той факт, що особа пройшла базовий тест як особа, щодо якої є розумні підстави вважати, що вона стала жертвою торгівлі людьми, не є переконливим. І навпаки, цілком може статися, що в інших випадках [sic] реальна можливість торгівлі людьми та взаємозв’язок примусу (у широкому значенні) означає, що державна політика вимагає здійснення кримінального переслідування.

iv) Як правило, немає підстав для відмови у судовому переслідуванні, навіть якщо відповідач раніше був жертвою торгівлі людьми, проте якщо виявлено, що правопорушення було вчинено поза будь-яким розумним зв’язком з примусом (у широкому сенсі), обумовленим торгівлею людьми, і, отже, є поза статтею 26. Конвенції.

v) Більш складне рішення має місце, якщо жертва стала жертвою торгівлі людьми та зберігає певний зв’язок із торгівлею людьми, але вчинила правопорушення, яке, ймовірно, потребує судового переслідування в інтересах суспільства. Деякі з них можуть бути випадками циклу жорстокого поводження. Загальновідомо, що одним із інструментів тих, хто відповідає за незаконні операції з торгівлі людьми, є перетворення тих, хто став жертвою торгівлі та експлуатації в минулому, на помічників злочинців при експлуатації інших [жертв]. Такий цикл жорстокого поводження не є рідкістю у цій сфері, так само, як і в інших сферах, наприклад, у сфері жорстокого поводження з дітьми. У такому випадку прокурор повинен активно вирішувати питання про те, чи є вчинене правопорушення достатньо серйозним, незважаючи на будь-який зв’язок із торгівлею людьми, щоб вимагати судового переслідування. Це залежатиме від усіх обставин [конкретної] справи і, як правило, безсумнівно, особливо від тяжкості інкримінованого правопорушення, ступеня тривалого примусу та альтернатив, розумно доступних обвинуваченому».

R. проти L(C) [2013] EWCA Crim 991

80. У цій апеляції, поданій трьома дітьми та одним дорослим, які стали жертвами торгівлі злочинцями, але при цьому були притягнуті до кримінальної відповідальності та засуджені, Апеляційний суд зазначив, що

«Окреме питання, яке необхідно вирішити після того, як буде встановлено, що обвинувачений є жертвою торгівлі людьми, полягає в тому, наскільки правопорушення, в яких він звинувачується або в яких він був визнаний винним, є невід’ємною частиною або є наслідком експлуатації, жертвою якої він був. Ми не можемо бути імперативними у цьому питанні. У деяких випадках факти справді свідчать про те, що він перебував під рівнем примусу, що означає відсутність вини. Якщо так, коли такі справи підтримуються прокурором, питання про зловживання правом на ініціювання кримінального провадження, скоріш за все, матиме успіх. Саме такий тест ми застосували у цих апеляційних скаргах. В інших випадках, більш вірогідно у випадку відповідача, який уже не є дитиною, вина може бути обмеженою, але, тим не менш, значною. Для цих осіб судове переслідування цілком може бути доцільним, з належним вказанням у вироку на пом’якшення їхньої відповідальності. В інших випадках той факт, що підсудний був жертвою торгівлі людьми, надасть не більше, ніж барвисте виправдання вчиненню злочину, який не пов’язаний з його віктимізацією та не виникає внаслідок цього. У таких випадках заява про зловживання процесом притягнення до відповідальності буде явно необґрунтованою».

Відповідні звіти

The Child Exploitation and Online Protection Command (CEOP): First «scoping report»

81. CEOP є підрозділом Національного агентства Сполученого Королівства з боротьби зі злочинністю (головного агентства Сполученого Королівства з боротьби з організованою злочинністю), яке працює як на національному, так і на міжнародному рівнях, щоб притягнути до національних судів осіб, які вчинили сексуальні злочини в інтернеті.

82. Перший scoping report, опублікований у червні 2007 року, визначив в’єтнамських хлопчиків та дівчаток як особливу вразливу групу. Було встановлено, що деяких з цих дітей експлуатували на плантаціях з вирощування канабісу, а інших підозрювали в торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. Було зазначено, що щонайменше четверо дітей, визначених у наборі даних, імовірно, зазнали експлуатації на плантаціях з вирощування канабісу, але не були ідентифіковані як жертви торгівлі людьми та були заарештовані за вирощування коноплі. Згідно зі звітом, якщо ці діти дійсно стали жертвами торгівлі людьми, то «цей сумний наслідок» можна було б пояснити відсутністю обізнаності та спроможності деяких підрозділів CPS розпізнавати ознаки торгівлі дітьми.

 CEOP: Child Trafficking in the United Kingdom Strategic Threat Assessment (2009)

83. Відповідно до цієї оцінки загроз, опублікованої в квітні 2009 року, в’єтнамські діти мали найвищу ймовірність стати жертвами торгівлі людьми, ніж будь-який інший профіль, який зустрічався в дослідженні. В’єтнамські діти, яких ідентифікував CEOP, переважно займалися вирощуванням канабісу. Багатьох було заарештовано під час поліцейських рейдів на конопляні плантації, а деяких було звинувачено, притягнуто до відповідальності та засуджено за злочини, пов’язані з вирощуванням коноплі та незаконним отриманням електроенергії. Хоча CEOP зазначив, що і ACPO, і CPS видали вказівки щодо поводження з дітьми, виявлених на таких злочинних підприємствах, щоб гарантувати, що жодна дитина не постала перед судами, якщо вчинений злочин був прямим результатом торгівлі людьми, неурядові організації виявляли занепокоєння тим, що дітей притягували до відповідальності, коли це не було ані доцільно, ані в суспільних інтересах.

У звіті наголошувалося:

«Низька обізнаність серед органів правопорядку, які проводять рейди, може бути чинником відсутності перевірки на предмет торгівлі дітьми в таких ситуаціях. … Поліція та органи прокуратури мають приділяти більшу увагу тим, хто використовує дітей для роботи на цих плантаціях, а не самим дітям; і під час розслідування таких справ правоохоронці мають скористатися вже наявними вказівками та інструментами для виявлення фактів торгівлі дітьми».

CEOP: Strategic Overview 2009-10

84. У цьому огляді CEOP визначив трафік в’єтнамських дітей до Сполученого Королівства та всередині країни як одну з найбільш значущих тенденцій упродовж відповідного періоду. Більшість із цих дітей були хлопчиками віком від 13 до 17 років, яких використовували як «садівників» на плантаціях з вирощування коноплі. За даними CEOP, багато в’єтнамських неповнолітніх були звинувачені, переслідувані та засуджені за вирощування конопель та постачання канабісу, але не було засуджених в’єтнамських злочинців, які продали дітей до Сполученого Королівства.

CEOP: Child Trafficking in the United Kingdom Strategic Threat Assessment (2010)

85. У цьому звіті CEOP зазначив:

«У багатьох культурах від дітей очікують, що вони працюватимуть у ранньому віці, часто не навчаючись. Тому і батьки, і діти можуть із задоволенням скористатися можливістю працювати за кордоном, щоб заробити більше грошей для своєї родини. Дитина може навіть знати про умови, оплату та ризики. Дитина навряд чи знає про законодавство про захист дітей та права людини у країні призначення. Для державних органів важливо визнати, що будь-яка дитина, яка працює в незаконних умовах, якими б тривіальними вони не були, потенційно може опинитися в ситуації експлуатації».

86. CEОP також вказав на наявність регіональних відмінностей між профілями жертв торгівлі людьми. Згідно з досвідом, деяким в’єтнамським дітям заздалегідь сказали, що вони працюватимуть на плантаціях з вирощування коноплі, а деякі заявили, що не знали, що канабіс є незаконним, натомість вважали, що вони влаштовуються на законну роботу. У наборі даних також виявлено багато подібностей між попередніми записами жертв, що може свідчити про коучинг. У зв’язку з цим жертв часто навчали надавати владі туманну передісторію, яка потім припускала, що він/вона є економічним мігрантом, і таким чином виключала можливість торгівлі людьми. Це саме по собі було заходом контролю, оскільки метою цього було відволікти увагу органів влади максимально довго, щоб повернути жертву торговцю людьми. Інформація щодо оплати також різна; в той час як деякі жертви заявили, що їм не заплатили, інші змогли переказати гроші додому своїм сім’ям. Наприклад, один хлопець заявив, що йому платили 100 фунтів стерлінгів за один або два місяці роботи на плантації з вирощування конопель.

87. У звіті також зазначено, що «зростає занепокоєння тим, що дітей переслідують і засуджують за вирощування коноплі та постачання канабісу, але на сьогоднішній день не було засуджених (за злочини, пов’язані з торгівлею людьми) злочинців, які торгували дітьми або експлуатували цих дітей».

88. Свідчення в’єтнамських жертв свідчать про схожість маршруту до Сполученого Королівства. Багато летіли з агентом до Росії, а потім їх транспортували вантажівками в Україну, Польщу, Чехію, Німеччину та Францію.

89. У Сполученому Королівстві найчастіше ідентифікованими пунктами призначення були Вест-Мідлендс, Іст-Мідлендс і Великий Лондон.

90. Усі діти, виявлені на плантаціях з вирощування коноплі, працювали «садівниками», доглядаючи за плантаціями та поливаючи рослини конопель. Часто їх зачиняли всередині приміщень наодинці та навіть примушували ночувати там. Багато хто сказав, що залишався у приміщеннях упродовж усього періоду експлуатації, тоді як ті, хто ризикнув вийти, заявили, що їх супроводжував член злочинної мережі.

91. У доповіді також зазначено, що в’єтнамські жертви, як правило, дуже насторожено ставилися до влади та дуже мало розповідали про свій досвід або своїх викрадачів. Це могло бути тому, що вони боялися за членів сім’ї або не довіряли владі, ґрунтуючись на своєму досвіді у В’єтнамі або на тому, що їм сказали викрадачі.

92. Стосовно судового переслідування в’єтнамських жертв торгівлі людьми CEOP зробив наступні коментарі:

«Незважаючи на підвищення рівня обізнаності з боку CEOP, різних служб у справах дітей, неурядових організацій та інших лобістських груп, до дітей, виявлених на плантаціях з вирощування канабісу, все ще ставляться як до правопорушників, а не як до жертв. ACPO Child Protection and Abuse Investigation спільно з CEOP розробили вказівки щодо процедур, яких необхідно вживати, якщо дитину виявляють на такій плантації, а також вказівки щодо оцінки віку, які ставлять захист дитини на перший план. У першочерговому порядку слід проводити оцінку торгівлі людьми та вік, якщо це необхідно, але CEOP засвідчив, що це відбувається не завжди. Незважаючи на схвалення ACPO, вказівки не є обов’язковими: дотримання рекомендованих процедур залежить від окремих підрозділів поліції».

CEOP «Police response to recovering a child or young person from a cannabis farm» (2010)

93. У цьому звіті, який також був опублікований у грудні 2010 року, CEOP зазначив, що будь-яка дитина, виявлена на плантації з вирощування конопель, швидше за все, є жертвою торгівлі людьми. Проте було зазначено, що, незважаючи на це визнання, продовжується тенденція до судового переслідування, а не до захисту таких дітей. У період з березня 2009 року по лютий 2010 року було виявлено 37 в’єтнамських дітей і 2 китайських дітей, яких продали до Сполученого Королівства з метою вирощування коноплі. Щонайменше 26 були звинувачені безпосередньо у виробництві, вирощуванні чи постачанні коноплі. Справи проти 13 дітей було припинено, але 8 з решти 16 дітей були визнані винуватими принаймні в одному злочині. 6 дітей були засуджені до позбавлення волі на строк від 18 місяців до 2 років з відбування покарання в установах для неповнолітніх.

ВІДПОВІДНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ТА ПРАКТИКА

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2001 року («Палермський протокол»)

94. Стаття 3 Палермського протоколу, ратифікованого Сполученим Королівством 9 лютого 2006 року, передбачає, що:

Для цілей цього Протоколу:

a) «торгівля людьми”» означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів;

b) згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті (a) цієї статті, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із заходів впливу, зазначених у підпункті (a);

c) вербування, перевезення, передача, приховування або отримання дитини  з  метою експлуатації вважаються «торгівлею людьми» навіть у тому разі, якщо вони не пов’язані  із застосуванням будь-якого із заходів впливу, зазначених у підпункті (a) цієї статті;

d) “дитина” означає будь-яку особу, що не досягла 18-літнього віку.

Конвенція ООН про права дитини 1989 року

95. Ця Конвенція, яка була ратифікована Сполученим Королівством у 1991 році, передбачає:

Стаття 3

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров’я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 32

1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.

2. Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. 3 цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, Держави-учасниці, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;

b) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;

с) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33

Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.

Стаття 35

Держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Стаття 36

Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії

96. Стаття 3 Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії, який був ратифікований Сполученим Королівством у лютому 2009 року, передбачає, що:

Стаття 3

1. Кожна держава-учасниця забезпечує щоб, як мінімум, наступні діяння і види діяльності були повною мірою охоплені її кримінальним або карним правом,  незалежно від того, чи були ці злочини вчинені на національному або транснаціональному рівні, або в індивідуальному чи організованому порядку:

a) у контексті торгівлі дітьми, визначеній у статті 2;

i) пропозиція, передача чи отримання будь-якими  засобами дитини з метою:

a. сексуальної експлуатації дитини;

b. передачі органів дитини за винагороду;

c. використання дитини на примусових роботах;

ii) неправомірне  схиляння в якості посередництва до згоди на усиновлення дитини з порушенням застосовних міжнародно-правових актів щодо усиновлення;

b) пропозиція, отримання, передача чи надання  дитини для цілей дитячої проституції, визначеній у статті 2;

c) виробництво, розподіл, розповсюдження, імпорт, експорт, пропозиція, продаж або зберігання у вищезазначених цілях дитячої порнографії, визначеної у статті 2.

2. Враховуючи положення національного законодавства держави-учасниці, аналогічні положення застосовуються  до  спроби вчинення  будь-якого  з  цих  діянь,  а  також  до  пособництва та співучасті у вчиненні будь-якого з цих діянь.

3. Кожна  держава-учасниця  передбачає належні міри покарання за ці злочини, виходячи зі ступеня їхньої тяжкості.

4. З  урахуванням положень свого національного законодавства кожна держава-учасниця у відповідних випадках вживає заходів щодо визначення відповідальності юридичних осіб за злочини, передбачені у пункті  1 цієї статті. З урахуванням правових принципів держави-учасниці ця відповідальність юридични осіб може бути кримінальною, цивільною або адміністративною.

5. Держави-учасниці вживають всіх відповідних правових та адміністративних заходів з метою забезпечення того, щоб всі особи,  які  мають  відношення до всиновлення дитини, діяли відповідно до положень застосовних міжнародно-правових актів.

Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи обов’язкову працю, 1930 (№ 29)

97. Конвенція МОП була ратифікована Сполученим Королівством у 1931 році. У відповідній частині вона передбачає:

Стаття 1

1. Кожний член Міжнародної Організації Праці, який ратифікує цю Конвенцію,  зобов’язується скасувати застосування примусової чи обов’язкової праці в усіх її формах у якомога коротший строк.

Стаття 2

1. В розумінні цієї Конвенції термін примусова чи обов’язкова праця означає будь-яку роботіу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи  під  загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Стаття 25

Незаконне притягнення до примусової чи обов’язкової праці переслідуватиметься у кримінальному порядку, і кожний член Організації,  який ратифікує цю Конвенцію, буде зобов’язаний забезпечити дійсну  ефективність і суворе додержання санкцій, що диктуються законом.

Протокол 2014 року до Конвенції МОП про примусову працю 1930 року (P029)

98. Стаття 4 Протоколу передбачає, що:

Стаття 4

1. Кожен член Організації забезпечує, щоб усі жертви примусової чи обов’язкової праці, незалежно від їхньої фізичної присутності чи правового статусу на національній території, мали доступ до адекватним та ефективним засобам правового захисту, таким як відшкодування збитків.

2. Кожен член Організації, відповідно до основних принципів своєї правої системи, вживає необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб компетентні органи мали право не залучати до відповідальності жертв примусової чи обов’язкової праці та не накладати на них санкцій за їх участь у протиправних діяннях, які були ними скоєно не з власної волі – а безпосередньо з їхньої вимушеної участі у примусовому чи обов’язковому праці.

Індікатори МОП щодо примусової праці

99. МОП розробила показники примусової праці, які випливають із теоретичного та практичного досвіду Спеціальної програми дій МОП щодо боротьби з примусовою працею. Ці показники ґрунтуються на визначенні примусової праці, наведеному в Конвенції МОП про примусову працю, і є цінним орієнтиром для визначення примусової праці. Вони є

1. Погрози або фактичні фізичні ушкодження працівника.

2. Обмеження пересування і замикання на робочому місці або на обмеженій території.

3. Боргова кабала: коли працівник працює, щоб виплатити борг або позику, і не отримує грошей за свої послуги. Роботодавець може надати харчування та житло за настільки завищеними цінами, що працівник не може уникнути боргу.

4. Утримання заробітної плати або надмірне зниження заробітної плати, що порушує раніше укладені домовленості.

5. Зберігання паспортів та документів, що посвідчують особу, щоб працівник не міг виїхати, або підтвердити свою особу та статус.

МОП: Конвенція про заборону та негайні заходи  щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці  N 182 1999 року (№ 182)

100. Ця Конвенція, яка була ратифікована Сполученим Королівством 22 березня 2000 р., передбачає:

Стаття 1

Кожна держава-член,   яка  ратифікує  цю  Конвенцію,  негайно вживає ефективних заходів щодо забезпечення в терміновому  порядку заборони та ліквідації найгірших форм дитячої праці.

Стаття 2

В цілях цієї Конвенції термін «дитина» застосовується до всіх осіб віком до 18 років.

Стаття 3.

В цілях цієї Конвенції термін «найгірші форми дитячої  праці» включає:

a) усі форми рабства або практику,  подібну  до  рабства, як наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність,  а  також  примусова  чи  обов’язкова  праця, включаючи   примусове   чи   обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

b) використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;

c) використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема, для  виробництв та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних договорах;

d) роботу,  яка  за своїм характером чи умовами,  в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи  моральності дітей.

Стаття 6

1. Кожна держава-член розробляє та здійснює програми дій з ліквідації, у пріоритетному порядку, найгірших форм дитячої праці.

2. Такі програми дій розробляються та  здійснюються  після консультацій з відповідними урядовими відомствами та організаціями роботодавців і трудящих,  беручи до уваги,  в  разі  необхідності,

думки інших заінтересованих груп.

Стаття 7

1. Кожна держава-член вживає  всіх  необхідних  заходів для забезпечення ефективного застосування та дотримання положень,  які втілюють  в  життя  цю Конвенцію,  в тому числі шляхом введення та застосування  кримінальних  або,  залежно  від   обставин,   інших санкцій.

2. Кожна держава-член, враховуючи важливість освіти у справі ліквідації дитячої праці,  вживає  в  установлені  строки  заходи, спрямовані на:

a) недопущення залучення  дітей  до  найгірших  форм  дитячої праці;

b) надання  необхідної та належної  прямої допомоги для припинення заняття дітей найгіршими формами дитячої праці та для  їхньої реабілітації і соціальної інтеграції;

c) надання всім дітям звільненим від найгірших форм дитячої праці  доступу до  безплатної початкової освіти, та, в разі можливості та необхідності до професійно-технічної підготовки;

d) виявлення дітей, які знаходяться в особливо важкому стані, та допомога таким дітям;

e) врахування особливостей становища дівчат.

3. Кожна держава-член призначає компетентний орган, відповідальний за застосування положень,  які втілюють у життя цю Конвенцію.

МОП: Рекомендація заборони та негайних дій ліквідації найгірших форм дитячої праці N 190

101. Положення цієї Рекомендації доповнюють Конвенцію 1999 року та повинні застосовуватися разом з нею. Вона передбачає, у відповідній частині:

2. Програми  дій,  про  які  йде  мова  у  статті 6 Конвенції,  розробляються  та  впроваджуються  як  невідкладні питання у консультаціях із відповідними урядовими інституціями  та організаціями  роботодавців  і  працівників,  із врахуванням точки зору дітей,  на яких безпосередньо вплинули найгірші форми дитячої праці,  їхніх  сімей та,  у разі необхідності,  інших зацікавлених груп,  які відповідають цілям Конвенції та цієї Рекомендації. Такі програми повинні бути спрямовані, серед іншого, на:

a) визначення та денонсацію найгірших форм дитячої праці;

b) недопущення залучення  дітей  до  найгірших  форм  дитячої праці  чи  припинення  заняття  ними,  захист їх від репресалій та забезпечення їхньої реабілітації та соціальної інтеграції шляхом заходів, які задовольняють їхні освітні, фізичні та психологічні потреби;

c) звернення особливої уваги на:

i) молодших дітей;

ii) дівчаток;

iii) проблему з випадками прихованої  праці,  де  дівчатка складають групу особливого ризику;

iv) інші групи дітей з спеціальною вразливістю   чи потребами;

d) визначення,  звернення та робота з групами населення, діти яких зазнають особливого ризику;

e) інформування,  активізація та мобілізація суспільної думки та зацікавлених груп, включаючи дітей та їхні сім’ї.

9. Члени  Організації  повинні  гарантувати,  що компетентні органи, які несуть відповідальність за впровадження національних положень про заборону та ліквідацію найгірших форм дитячої праці, співпрацюють один із одним та узгоджують свою діяльність.

12. Члени  Організації  повинні  визнати, що кримінальними злочинами слід вважати такі найгірші форми дитячої праці:

a) всі форми рабства або практику,  подібну  до  рабства,  як наприклад, продаж  дітей  та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

b) використання, вербування або пропонування дітей для заняття проституцією,    виробництва    порнографії чи для порнографічних вистав;

c) використання, вербування або пропонування дітей для незаконної діяльності, зокрема для виробництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних домовах, чи для діяльності, яка передбачає протизаконне носіння чи використання вогнепальної чи іншої зброї.

13. Члени Організації повинні забезпечити, щоб порушення національних положень  про  заборону та ліквідацію кожного з вказаних у пункті (d) статті 3 Конвенції видів робіт каралися, застосовуючи у разі необхідності кримінальну відповідальність.

Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 року (“the Anti-Trafficking Convention”)

102. Окрім прийняття такого ж визначення торгівлі людьми, що й у Палермському протоколі (див. статтю 4), стаття 10 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми, яка набула чинності щодо Сполученого Королівства 1 квітня 2009 року, передбачала:

Стаття 10

Виявлення жертв

1. Кожна Сторона забезпечує свої компетентні органи особами, які мають відповідну освіту й кваліфікацію для  попередження й боротьби з торгівлею людьми, виявлення жертв цієї торгівлі й допомоги їм, зокрема дітям, і забезпечує співробітництво  різних органів між собою, а також з відповідними організаціями підтримки, для установлення жертв у порядку, що враховує особливе становище жертв – жінок і дітей і, у відповідних випадках, видачі їм дозволу на проживання згідно з умовами, передбаченими статтею 14 цієї Конвенції.

2. Кожна Сторона вживає таких законодавчих або інших заходів, які можуть бути  необхідними для виявлення жертв, у випадку потреби, у взаємодії з іншими Сторонами й відповідними організаціями підтримки. Якщо у компетентних органів є достатні підстави  вважати, що особа стала жертвою торгівлі людьми, кожна Сторона гарантує,  що ця особа не буде вивезена з її території доти,  доки компетентні органи не завершать процедуру визнання жертви правопорушення, передбачену статтею 18 цієї Конвенції, а також гарантує  отримання  цією  особою допомоги, передбаченої пунктами 1 і 2 статті 12.

3. Коли вік жертви невизначений і є підстави вважати, що жертва – дитина, вона  вважається  дитиною та їй надається спеціальний захист до встановлення її віку.

4. Як тільки несупроводжувана дитина визнана  жертвою, кожна Сторона:

a) забезпечує представництво цієї дитини законним опікуном, організацією або органом влади,  які діють у  найліпших  інтересах цієї дитини;

b) робить необхідні кроки для встановлення її особи та громадянства;

c) докладає всіх зусиль для встановлення місцеперебування її сім’ї, коли це є в найкращих інтересах дитини.

103. Стаття 26 містила таке «положення про звільнення від покарання»:

Кожна Сторона згідно з основними принципами своєї правової системи передбачає можливість не призначати покарання жертвам за участь у протиправній діяльності в тій частині, у якій вони були примушені так учиняти.

104. Стаття 35 передбачає, що «кожна Сторона заохочує органи державні влади й посадових осіб до співробітництва з неурядовими організаціями, іншими відповідними організаціями й членами громадянського суспільства для запровадження стратегічного партнерства з метою досягнення цілей цієї Конвенції.

Організація з безпеки та співробітництва в Європі («ОБСЄ»): Декларація міністрів про боротьбу з усіма формами торгівлі людьми (Вільнюс, 6 – 7 грудня 2011 року)

105. У відповідній частині Декларація передбачає:

«8. Ми заохочуємо та підтримуємо міждисциплінарне співробітництво, міжсекторальне навчання та багатостороннє партнерство. Ми високо оцінюємо ініціативи, вжиті Спеціальним представником ОБСЄ під егідою Альянсу проти торгівлі людьми, і беремо до уваги конференцію Альянсу проти торгівлі людьми 2010 року щодо незахищеної праці та прихованої експлуатаці (торгівля людьми з метою домашньої підневільної праці); а також конференції Альянсу проти торгівлі людьми 2011 року щодо запобігання торгівлі людьми з метою трудової експлуатації (гідна праця та соціальна справедливість); та Спільний семінар експертів ОБСЄ/ЮНОДК щодо використання режимів боротьби з відмиванням грошей для боротьби з торгівлею людьми.

9. Ми визнаємо необхідність посилення реагування кримінальної юстиції на торгівлю людьми, включаючи судове переслідування торговців людьми та їхніх спільників, водночас забезпечуючи, щоб з жертвами поводилися з дотриманням їхніх прав людини та щоб вони мали доступ до правосуддя, правничої допомоги, ефективних засобів правового захисту та інших послуг, які можуть бути надано. Ми вивчатимемо такі методи розслідування, як фінансові розслідування, покращуватимемо обмін інформацією про організовані злочинні групи та сприятимемо транскордонній співпраці між правоохоронними та судовими органами для ефективного виявлення як торговців людьми, так і потенційних жертв торгівлі людьми.

10. Ми визнаємо, що необхідно вжити відповідних заходів для забезпечення того, щоб ідентифіковані жертви торгівлі людьми не каралися за участь у протиправній діяльності в тій мірі, в якій вони були змушені це робити. Ми закликаємо держави-учасниці запровадити комплексні та належні заходи щодо допомоги жертвам торгівлі людьми».

ВІДПОВІДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЄС

106. Директива 2011/36 про запобігання торгівлі людьми та боротьбу з нею від 5 квітня 2011 року («Директива про боротьбу з торгівлею людьми») передбачає як доречне:

«Жертви торгівлі людьми повинні, відповідно до основних принципів правових систем відповідних держав-членів, бути захищені від судового переслідування або покарання за злочинні дії, такі як використання фальшивих документів, або правопорушення, передбачені законодавством, про проституцію чи імміграцію, до яких вони були примушені як прямий наслідок того, що стали жертвами торгівлі людьми. Метою такого захисту є захист прав людини жертв, уникнення подальшої віктимізації та заохочення їх виступати у якості свідків у кримінальному провадженні проти злочинців. Ця гарантія не повинна виключати переслідування або покарання за правопорушення, які особа добровільно вчинила або в яких брала участь.

Стаття 2

Правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми

«1. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення покарання за наступні умисні дії:

Вербування, транспортування, передача, переховування або прийом осіб, у тому числі обмін або передача контролю над цими особами, шляхом погрози силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або вразливим становищем, або надання чи отримання платежів чи переваг для досягнення згоди особи, яка контролює іншу особу, з метою експлуатації.

2. Вразливе становище означає ситуацію, в якій відповідна особа не має реальної чи прийнятної альтернативи, окрім як підкоритися зловживанню.

3. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, включаючи жебракування, рабство або практику, подібну до рабства, підневільне становище або експлуатацію злочинної діяльності, або видалення органів.

4. Згода жертви торгівлі людьми на експлуатацію, навмисну ​​чи фактичну, не має значення, якщо було використано будь-який із засобів, викладених у параграфі 1.

5. Якщо дії, зазначені в пункті 1, стосуються дитини, це карається злочин торгівлі людьми, навіть якщо жоден із засобів, викладених у параграфі 1, не застосовувався.

6. Для цілей цієї Директиви «дитина» означає будь-яку особу віком до 18 років».

Стаття 8

Непритягнення до відповідальності або незастосування покарання до потерпілого

«Держави-члени, відповідно до основних принципів своїх правових систем, вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб компетентні національні органи мали право не переслідувати та не застосовувати покарання до жертв торгівлі людьми за їх участь у злочинній діяльності, яку вони були змушені вчинити як прямий наслідок того, що були примушені до будь-якої з дій, зазначених у статті 2».

Стаття 9

Розслідування та переслідування

«1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, зазначених у статтях 2 і 3, не залежало від повідомлення або звинувачення жертви, і що кримінальне провадження може тривати, навіть якщо жертва відкликала свою заяву.

2. Держави-члени вживають необхідних заходів, щоб уможливити переслідування правопорушень, зазначених у статтях 2 і 3, упродовж достатнього періоду часу після того, як жертва досягла повноліття, якщо цього вимагає характер діяння.

3. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення відповідної підготовки осіб, підрозділів або служб, відповідальних за розслідування або судове переслідування правопорушень, зазначених у статтях 2 і 3.

4. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб ефективні інструменти розслідування, таких як ті, що використовуються проти організованій злочинності чи інших серйозних злочинів, були доступні особам, підрозділам або службам, відповідальним за розслідування або судове переслідування злочинів, зазначених у статтях 2. і 3.»

107. Держави-члени повинні були ввести в дію закони, правила та адміністративні положення, необхідні для виконання Директиви до 6 квітня 2013 року.

ПРАВО

ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

108. Беручи до уваги подібний предмет заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх разом в одному рішенні.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 4 КОНВЕНЦІЇ

109. Перший заявник скаржився за статтею 4 Конвенції на те, що Королівська прокуратура (CPS) не змогла належним чином захистити його після торгівлі людьми, а також на те, що стаття 26 Конвенції щодо заходів з протидії торгівлі людьми не була виконана належним чином. Пізніше він переглянув свої скарги, стверджуючи, що під час кримінального провадження поліція та CPS не провели розслідування, яке відповідає вимогам статті 4 Конвенції щодо того, чи став він жертвою торгівлі людьми; і що не було вжито оперативних заходів для його захисту.

110. Другий заявник скаржився, що його судове переслідування порушило статтю 4 Конвенції, оскільки поліція, прокуратура та судові органи не змогли ідентифікувати його як жертву торгівлі людьми до його засудження, що не дозволило органам влади надати йому захист, якого він потребував; що законодавча база, яка діяла на той час, у поєднанні з обмеженою доступністю судового втручання позбавила його захисту, на який він мав право як жертва торгівлі людьми; і що його судове переслідування, засудження та ув’язнення означали, що до тих пір, поки його не було визнано жертвою торгівлі людьми після засудження, він був позбавлений захисту, на який мав право, і можливості домогтися розслідування та притягнення до відповідальності щодо своїх торговців людьми. Пізніше він переглянув свої доводи, щоб додатково стверджувати, що Сполучене Королівство не виконало свого обов’язку розслідувати торговців людьми, які торгували ним же; що Держава не виконала свій обов’язок ідентифікувати його як жертву торгівлі людьми, коли він вперше потрапив до уваги органів влади; що Держава не застосувала відповідний тест для ідентифікації дитини, яка стала жертвою торгівлі людьми, і що апеляційний суд застосував тест примусу, який був заборонений законом; і що національний суд не дотримався обов’язку з некриміналізації жертв торгівлі людьми за злочини, пов’язані зі статусом жертви.

111. Стаття 4 Конвенції про захист прав людини говорить, у відповідній частині:

1. Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю.

Межі розгляду даної скарги

112. На початку важливо уточнити обсяг скарги за статтею 4 Конвенції для цілей судового розгляду. Основна скарга заявників полягає в тому, що, переслідуючи їх за кримінальні злочини, пов’язані з їхньою роботою на плантаціях з виробництва коноплі, Держава не виконала свого обов’язку захистити їх як жертв торгівлі людьми. Заявники не стверджують, що Держава не спромоглася заборонити або покарати торгівлю людьми, і хоча вони припустили, що заходи, вжиті для розслідування та покарання осіб, які торгували заявниками, самі по собі були неадекватними, жоден із заявників не подав таку скаргу в національних судах, і як така вона зараз не може розглядатися судом.

113. На підтвердження своїх вимог заявники значною мірою посилалися на статтю 26 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми, яка вимагає від Держав-учасниць передбачити можливість не застосовувати покарання до жертв торгівлі людьми за їхню участь у протиправній діяльності тією мірою, якою вони були змушені діяти так, як вони діяли (див. пункт 103 вище). Зокрема, вони стверджують, що Держава-відповідач не виконала цей обов’язок і що CPS і національні суди неправильно шукали докази того, що вони були примушені вчинити кримінальні злочини, незважаючи на те, що як Конвенція про про заходи щодо протидії торгівлі людьми, так і Директива про заборону торгівлю людьми чітко визначають, що діти можуть бути визнані жертвами торгівлі людьми за відсутності будь-яких засобів примусу. Однак для Суду питання у цій справі полягає не в тому, що Держава не передбачила звільнення від покарання жертв торгівлі людьми, або в тому, що, визнавши, що заявники були жертвами торгівлі людьми, влада не вважала, що вони були жертвами торгівлі людьми, які були примушені до вчинення злочинів. Проблема скоріше полягає в тому, що CPS у своїх початкових рішеннях про притягнення до відповідальності та/або в подальших переглядах цих рішень не погодилася з висновками компетентного органу та встановила, що заявники насправді не були жертвами торгівлі людьми, і цей висновок був визнано Апеляційним судом достатньо обґрунтованим. Таким чином, на думку Суду, вищезазначені питання насправді не випливають з фактів справ, що розглядаються. У будь-якому випадку юрисдикція Суду обмежена Європейською конвенцією з прав людини. Він не має компетенції тлумачити положення Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми або оцінювати дотримання державою-відповідачем стандартів, які містяться в ній (see, mutatis mutandis, «National Union of Rail, Maritime and Transport Workers v. the United Kingdom», no. 31045/10, п. 106).

114. Таким чином, Суд обмежиться розглядом питання про те, чи, виходячи з фактів розглянутих справ, держава-відповідач виконала свої позитивні зобов’язання за статтею 4 Конвенції про захист прав людини.

ПРИЙНЯТНІСТЬ

Статус потерпілого

Доводи сторін

115. Уряд стверджував, що заявники не могли стверджувати, що вони «жертви» стверджуваного порушення, оскільки національні суди підтримали висновок CPS про те, що вони не були достовірними жертвами торгівлі людьми або, як у випадку другого заявника, достовірними жертвами примусової праці.

116. Заявники, з іншого боку, зазначили, що компетентний орган визнав їх жертвами торгівлі людьми, які заслуговують довіри. Крім того, цей висновок не позбавив їх статусу жертв, оскільки позитивне зобов’язання держави виходило за межі обов’язку визнати їх жертвами торгівлі людьми.

117. Обидва заявники були виявлені на плантаціях з вирощування коноплі або поблизу них у квітні/травні 2009 року. Першого заявника було виявлено під час виконання ордера на припинення незаконного використання наркотичних засобів (див. пункт 5 вище), тоді як другого заявника було виявлено після того, як поліцію викликали до помешкання (див. пункт 18 вище). У той час, здається, були чіткі докази того, що вирощування коноплі було видом діяльності, якою зазвичай займалися діти-жертви торгівлі людьми. І керівні принципи, опубліковані CPS у грудні 2007 року, і керівні принципи щодо торгівлі людьми та контрабанди (яке востаннє оновлювалося до арешту заявників 4 лютого 2009 року) підкреслювало «культивування рослин коноплі» як злочин, який може бути вчинені дітьми-жертвами торгівлі людьми (див. пункти 72 – 73 вище). Більше того, у першій «доповіді» Команди із запобігання експлуатації та захисту дітей в Інтернеті (CEOP), опублікованій у червні 2007 року, визначено в’єтнамських хлопчиків і дівчаток як особливу вразливу групу. Доповідь вказувала, що деякі з цих дітей були виявлені під час експлуатації на плантаціях з вирощування коноплі, тоді як інших підозрювали в торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації (див. пункти 81 – 82 вище). У подальшій оцінці загроз, опублікованій у квітні 2009 року, CEOP зазначив, що в’єтнамські діти мають найвищу ймовірність стати жертвами торгівлі людьми, ніж будь-який інший профіль, який зустрічався в дослідженні. В’єтнамські діти, ідентифіковані CEOP, в основному залучалися до вирощування канабісу, і багато з них були заарештовані під час поліцейських рейдів на плантації з вирощування коноплі. Є важливим те, що CEOP зазначив у звіті, що як Асоціація керівних офіцерів поліції (ACPO), так і CPS випустили вказівки щодо поводження з дітьми, виявленими на таких злочинних підприємствах, щоб гарантувати, що жодна дитина не постала перед судами, коли було вчинено злочин, що був прямим наслідком торгівлі людьми (див. пункт 83 вище).

118. Здається, не було жодних сумнівів у тому, що перший заявник був неповнолітнім; навпаки, єдина суперечка щодо його віку стосувалася того, було йому 15 чи 17 років, коли його виявили (див. пункти 6 і 7 вище). З огляду на той факт, що він був неповнолітнім, якого було виявлено під час запланованого поліцейського рейду на плантацію з вирощування конопель, Суд вважає, що з самого початку поліція, а згодом і CPS повинні були знати про існування обставин, які викликають достовірну підозру, що перший заявник був жертвою торгівлі людьми.

119. Після виявлення поблизу плантації з вирощування коноплі другий заявник вказав 1972 рік свого народження (див. пункт 19 вище). Однак через 9 днів, після того як йому вже було повідомлено про підозру у причетності до виробництва контрольованого наркотику класу B, на слуханні в магістратському суді він назвав 1992 рік свого народження. Після цього справу було відкрито на підставі того, що йому було 17 років (див. пункт 23 вище). Щонайпізніше з цього моменту CPS повинна була знати про існування обставин, які викликають достовірну підозру, що він став жертвою торгівлі людьми.

120. Таким чином, в обох випадках позитивне зобов’язання вжити оперативних заходів для захисту заявників як потенційних жертв торгівлі людьми виникло невдовзі після їх виявлення. Крім того, з огляду на той факт, що потенційний обсяг цього зобов’язання виходить за межі ідентифікації їх як жертв торгівлі людьми (див. пункт 153 нижче), жоден із заявників не був позбавлений свого «статусу жертви» у значенні статті 34 Конвенції рішенням компетентного органу.

121. Таким чином, Суд тепер розгляне, чи зважаючи на всі обставини справи кожного заявника, держава виконала свій обов’язок згідно зі статтею 4 Конвенції вжити оперативних заходів для його захисту.

Інші підстави неприйнятності

122. Уряд також стверджував, що скарги заявників є явно необґрунтованими, оскільки вони повністю стосуються фактичних питань, які були справедливо вирішені національними судами.

123. Проте Суд вважає, що скарги заявників за статтею 4 Конвенції порушують досить складні питання факту та права, тому їх не можна відхилити як явно необґрунтовані у значенні у пункті 3(а) статті 35 Конвенції. Суд також переконався, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути оголошені прийнятними.

Доводи сторін

Перший заявник

124. Перший заявник стверджував, що позиція CPS прямо суперечить ідентифікації заявника компетентним органом як дитини, яка стала жертвою торгівлі людьми з метою злочинної експлуатації, а також окремому оцінюванню торгівлі людьми, проведеному місцевою владою, яка також встановила, що заявник був жертвою торгівлі людьми, проданої з метою злочинної експлуатації. Компетентний орган був органом, призначеним Урядом для виконання своїх зобов’язань щодо ідентифікації жертв торгівлі людьми, і, на думку першого заявника, у світлі його висновків, будь-які твердження про те, що він не був жертвою торгівлі людьми, були абсолютно неправильними. Незважаючи на те, що CPS нібито розглянула звіти місцевих органів влади та компетентного органу, які встановили, що він став жертвою торгівлі людьми, CPS дійшла протилежної точки зору без будь-яких суттєвих доказів, здатних замінити висновок компетентного органу. У апеляційному провадженні не було жодних письмових записів про ці перевірки, а також жодних доказів адвокатів, які проводили перевірку, не було подано.

125. Крім того, він стверджував, що CPS та поліція не провели жодного розслідування чи перегляду відповідно до статті 4 Конвенції, які б виправдали відступ CPS від рішення компетентного органу. Зокрема, незважаючи на велике очікування, що  жертви торгівлі людьми будуть виявлені на плантації з вирощування конопель, CPS не передбачила необхідність залучення експертів із захисту дітей та соціальних служб для того, щоб отримати та захистити будь-яких виявлених дітей; крім того, перший заявник не був забезпечений процесуальними гарантіями та правами, які б дозволили йому допомогти та взяти участь у кримінальному розслідуванні обставин його торгівлі людьми; крім того, Держава не провела аналіз зібраних доказів у світлі відомих методів контролю за торгівлею людьми.

126. Згідно з скаргою до Суду першого заявника, факти справи свідчать про набагато більшу проблему, а саме про незадовільнений процес ідентифікації, застосований органами кримінальної юстиції, що призвело до тривалого покарання жертв за злочини, вчинені як прямий наслідок торгівлі людьми. На думку заявника, Уряд не прийняв спеціального законодавства чи заходів для імплементації статті 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми, щоб забезпечити реалізацію принципу звільнення від покарання, а наявні національні заходи були недостатніми для захисту жертв торгівлі людьми.

127. За словами першого заявника, на відповідальних органах системи кримінальної юстиції та прокуратуру при реалізації нею своїх повноважень було покладено обов’язок забезпечити проведення ефективного розслідування, яке дозволило б як притягнути до відповідальності винних осіб, так і встановити справжніх жертв торгівлі людьми; щоб були запроваджені захисні заходи, коли ймовірна або фактична жертва торгівлі людьми вступила з ними у контакт з метою захисту її або її добробуту; щоб державні агенти були належним чином і адекватно навчені виявляти випадки торгівлі людьми та реагувати на них, не покладаючись на самоідентифікацію жертви; і щоб існувала система законів, політики та процедур для забезпечення того, щоб принцип непритягнення до відповідальності жертв торгівлі людьми був реальним та ефективним, а не теоретичним та ілюзорним.

Другий заявник

128. Другий заявник стверджував, що за статтею 4 Конвенції існував неявний обов’язок ідентифікувати жертв торгівлі людьми, оскільки неможливість правильно ідентифікувати жертву торгівлі людьми, ймовірно, призведе до того, що жертва буде позбавлена своїх основних прав, і стороні обвинувачення буде відмовлено у заявленні необхідного свідка для обвинувачення винного. Другий заявник стверджував, що він був позбавлений захисту, на який він мав право як жертва торгівлі людьми через те, що поліція, прокуратура та судові органи не встановили його як такого до його засудження, незважаючи на те, що на момент його арешту поліція та прокуратура добре знали, що багатьох в’єтнамських дітей продали до Сполученого Королівства та всередині нього з метою експлуатації для цілей вирощування коноплі. На думку другого заявника, виходячи з наявних доказів, у тому числі заяв, які він сам зробив після арешту, поліція та прокуратура, які брали участь у його справі, повинні були знати про обставини, які викликають достовірну підозру, що він став жертвою торгівлі людьми. Той факт, що другий заявник сам не стверджував, що є жертвою торгівлі людьми, не мав значення, оскільки від жертв торгівлі людьми не можна було очікувати самоідентифікації.

129. Оскільки він був неповнолітнім, він стверджував, що обов’язок ідентифікації був особливо важливим, оскільки поліція, прокурори та судді не могли поважати принцип найкращих інтересів дитини, якщо вони належним чином не ідентифікували дитину як жертву торгівлі людьми.

130. Другий заявник стверджував, що існуюча на той час правова база для захисту дітей, які могли стати жертвами торгівлі людьми, була незадовільненою. По-перше, вказівки щодо використання повноважень прокурора не були достатньо надійними, щоб забезпечити ідентифікацію жертв торгівлі людьми, звинувачених у скоєнні правопорушень, з метою припинення судового переслідування за обставин, коли кримінальне переслідування суперечить правам людини обвинуваченого; а обмежувальний перегляд, застосований апеляційним судом при розгляді оскаржень щодо здійснення цього дискреційного права, був надто обмеженим, щоб захистити жертв торгівлі людьми. По-друге, національне законодавство не криміналізувало внутрішню торгівлю людьми у Сполученому Королівстві, в результаті чого прокурори помилково зосереджувалися лише на тому, чи був він нелегальним мігрантом чи був проданим до Сполученого Королівства, водночас не звертаючи уваги на те, чи був він жертвою внутрішньої торгівлі людьми з метою експлуатації на плантації з вирощування конопель або жертвою примусової праці чи рабства як такого.

131. Стосовно фактів своєї справи заявник стверджував, що оскільки під час його арешту були явні ознаки торгівлі людьми, поліція та прокуратура повинні були направити його до Національного механізму перенаправлення (NRM), і що суддя не повинен був засуджувати його. Їх нездатність вжити вказаних вище заходів мало для нього важливі наслідки, оскільки його засудження, ймовірно, перешкодило б йому отримати доступ до законної роботи та іншим чином насолоджуватися безпечним і безпечним існуванням у державі-відповідачі.

Уряд

Щодо першого заявника

132. Уряд стверджував, що справа стосувалася виключно фактичних питань, які були справедливо вирішені національними судами. CPS дійшла висновку, що перший заявник не був жертвою торгівлі людьми; не було встановлено відповідного зв’язку між правопорушенням і торгівлею людьми. Апеляційні суди підтримали цю думку. Перший заявник не намагався переконати Суд корони в тому, що він був жертвою торгівлі людьми або в тому, що існує зв’язок між торгівлею людьми та злочином, але навіть якби він це зробив, Апеляційний суд дійшов «безсумнівного висновку», що аргумент будуть відхилені на підставі встановлених фактів.

133. Насправді Уряд стверджував, що відправною точкою у справі було те, що апеляційний суд двічі поспіль ретельно розглянув справу першого заявника та вирішив, що CPS мала усі підстава та повноваження дійти висновку, що заявник не був жертвою торгівлі людьми, і що відповідний зв’язок між злочином та його ймовірним статусом дитини, яка стала жертвою торгівлі людьми, не було виявлено. Цей висновок був зроблений не через тлумачення закону на його шкоду, а через фактичні обставини його справи.

134. На думку Уряду, підхід, реалізований національними органами влади, відповідав як національній, так і міжнародній правовій базі. Перший заявник був позначений як потенційна жертва торгівлі людьми, незважаючи на те, що ані перший заявник, ані його адвокати не стверджували, що це так. Потім першому заявникові було надано 45 днів «для роздумів», упродовж яких не було вжито жодних дій щодо його судового переслідування. Звіти, в яких компетентний орган дійшов висновку, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми, були розглянуті CPS. Рішення про судове переслідування прийняло до уваги конкретні вказівки CPS, які визнавали вразливість жертв торгівлі людьми (особливо дітей), і визнавало, що якщо особа стала жертвою торгівлі людьми, це може вплинути як на наявність достатніх доказів для судового переслідування, так і на те, чи існує суспільний інтерес для цього. Після первинного рішення про висунення обвинувачення справа була проаналізована адвокатом та юридичним представником після отримання оцінки щодо торгівлі людьми; справа було додатково проаналізована головним юристом [Корони], призначеним для розгляду справи, після отримання рішення з обґрунтованих підстав; і рішення [головного юриста] згодом було схвалено головним прокурором Кембриджширу (the Chief Crown Prosecutor for Cambridgeshire). Процедури, дотримані в Суді корони, надали першому заявнику та його захисникам достатньо часу та чітку можливість висунути аргументи, засновані на його ідентифікації як жертви торгівлі людьми, як до, так і після того, як він визнав свою вину. Нарешті, Апеляційний суд двічі розглядав справу на підставі того, що дитина не повинна притягуватись до кримінальної відповідальності за правопорушення, якщо існує достатній зв’язок між торгівлею людьми з метою експлуатації та правопорушенням, і що немає необхідності доводити, що мав місце примус до вчинення злочину.

135. Оскільки перший заявник намагався сформулювати свої аргументи на основі непроведення національними органами розслідування, Уряд стверджував, що національні органи влади фактично провели усі належні слідчі дії. Заявник був оцінений прикордонним відомством (the Border Agency) і визнаний ним жертвою торгівлі людьми; на цій підставі та як вразливій безпритульній дитині заявнику було надано допомогу; було вжито оперативних заходів для організації проживання, навчання, імміграційної допомоги та для захисту його від експлуатації у випадку його звільнення з в’язниці; поліція та прокуратура підтримували зв’язок з іншими державними установами; і така позиція отримала підтримку. Проте прокуратура не була зв’язана рішенням прикордонного відомства.

136. Нарешті, Уряд стверджував, що для Суду було б неправильно імпортувати статтю 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми до статті 4 Конвенції або втручатися до висновків судів щодо того, який орган має остаточну владу за національним законодавством розглядати фактичну ситуацію з метою реалізації прав, які захищаються Конвенцією. Останнє особливо стосується випадків, коли суди детально розглянули це питання, усвідомлюючи, що таким чином вони відступають від рішення компетентного органу про те, що відповідач є жертвою торгівлі людьми.

Що стосується другого заявника

137. На початку Уряд стверджував, що оскільки другий заявник лише скаржився в національних судах на те, що його засудження було явно несправедливим, оскільки він не мав бути притягнутий до відповідальності як жертва торгівлі людьми, а тому розгляд Судом його скарги має бути обмеженим. Заявник не скаржився в країні на будь-яке непроведення належного кримінального розслідування обставин його ймовірної торгівлі людьми; він також не стверджував, що або матеріальне кримінальне право, або застосовна процедура були несумісними зі статтею 4 Конвенції.

138. Як і у випадку з першим заявником, Уряд також стверджував, що CPS мала право виробити незалежну від прикордонної служби правову позицію щодо того, чи була ця особа жертвою торгівлі людьми, і сформувати думку, що, беручи до уваги серйозність правопорушення та всі супутні обставини, судове переслідування заявника відповідало суспільним інтересам. Отже, рішення, ухвалене the Border Agency, не підірвало фактичного висновку національних судів ані в першій інстанції, ані в апеляції, а відтак з цього випливало, що другого заявника не було притягнуто до відповідальності за будь-яке правопорушення, вчинене за обставин, захищених статтею 4 Конвенції.

139. У цьому відношенні Уряд стверджував, що CPS, у двох послідовних випадках, а потім і Апеляційний суд, який мав на увазі пояснення, надане NSPCC NCTAIL щодо моделі невідповідностей у звіті другого заявника, ретельно розглянули його і мав право вважати, що заявник не був жертвою торгівлі людьми і що притягнення заявника до відповідальності відповідає суспільним інтересам.

140. На думку Уряду, хоча стаття 4 Конвенції не діяла у вакуумі, і можна було взяти до уваги визначення з Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми та Палермського протоколу, з цього не випливає, що конкретні процесуальні зобов’язання в інших міжнародних документах, таких як положення про звільнення від покарання у статті 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми, слід розуміти як частину самої Конвенції. Навпаки, все, що вимагалося відповідно до Конвенції, полягало в тому, що будь-яке розслідування та судовий розгляд повинні були здійснюватися на основі, яка демонструє повагу до свобод, гарантованих статтею 4 Конвенції про захист прав людини. На думку Уряду, у справі другого заявника влада переконливо вчинила так. По-перше, CPS мав право на власний розсуд вирішувати чи притягувати заявника до кримінальної відповідальності чи ні, і це рішення ґрунтувалося не лише на доказах проти нього, проте й на тому, чи відповідало, у світлі навколишніх фактичних обставин, продовження проти заявника інтересам суспільства. По-друге, другий заявник міг оскаржити рішення про притягнення його до кримінальної відповідальності, або зробивши подання до CPS, стверджуючи, що провадження було зловживанням процесом, або шляхом судового перегляду рішення. По-третє, після того, як рішення Прикордонного відомства було передано CPS, прокуратура замовила перевірку ex post facto спеціальним юристом із розгляду справ, який врахував як докази, які були доступні на момент судового переслідування, так і ті докази, що було отримано згодом. Спеціальний юрист, призначений прокуратурою, дійшов обґрунтованого висновку, що початкові свідчення, надані другим заявником, були найближчими до правди та що не було достовірної підозри, що заявник став жертвою торгівлі людьми. Зрештою, Апеляційний суд уважно розглянув його справу, перш ніж дійти висновку, що CPS мала повноваження ухвалити саме таке рішення.

141. Оскільки другий заявник скаржився на непроведення розслідування, його ситуація як потенційної жертви торгівлі людьми була ретельно досліджена компетентним органом, його адвокатами, свідками-експертами, такими як свідок NSPCC та психіатр, також CPS та національними судами.

Доводи третіх осіб, які вступили в справу

Група експертів з питань торгівлі людьми («GRETA»)

142. GRETA підкреслила, що для цілей захисту та допомоги жертвам торгівлі людьми вкрай важливо їх правильно ідентифікувати. Тим не менш, незважаючи на вказівки, надані Асоціацією керівних офіцерів поліції (ACPO) щодо захисту дітей, виявлених на плантаціях з вирощування коноплі, у Сполученому Королівстві мали місце випадки, коли жертв торгівлі людьми заарештовували, переслідували та засуджували за вирощування канабісу. На думку GRETA, це пов’язано з тим, що відповідні фахівці, з якими вони контактували, не ідентифікували їх як можливих жертв. Зокрема, виявилося, що призначені чергові адвокати нерідко радили дітям, які займаються вирощуванням конопель, визнати вину, щоб менше часу проводити під вартою. GRETA у своїй першій доповіді щодо Сполученого Королівства закликала державу забезпечити повне застосування вказівок ACPO, щоб уникнути застосування покарань до ідентифікованих жертв торгівлі людьми за їхню участь у протиправній діяльності настільки, наскільки вони були змушені робити так.

143. GRETA також зазначила, що мета статті 26 Конвенції мала захистити права людини жертв та уникнути подальшої віктимізації. Криміналізація жертв суперечила зобов’язанню держави надавати їм підтримку й допомогу та перешкоджала їм проявляти ініціативу та співпрацювати з розслідуванням осіб, відповідальних за торгівлю ними.

Anti-Slavery International

144. Anti-Slavery International стверджувала, що статтю 4 Конвенції слід тлумачити у світлі зобов’язань держави-відповідача за міжнародними договорами, такими як Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, Директива ЄС про боротьбу з торгівлею людьми та Конвенція про права дитини. Це означало наявність особливих і посилених зобов’язань щодо дітей, які стали жертвами торгівлі людьми, інтереси яких мають бути вирішальними в будь-якій процедурі прийняття рішень. У зв’язку з цим дітям, які стали жертвами торгівлі людьми, слід забезпечити посилений захист від покарання, оскільки важко уявити випадок, коли покарання відповідало б найкращим інтересам дитини, потерпілої від торгівлі людьми.

145. Крім того, при оцінці того, чи є особа жертвою торгівлі людьми, достовірність даних має розглядатися з точки зору торгівлі людьми; так звані «традиційні» несприятливі фактори довіри можуть бути неактуальними та можуть мати навіть протилежний ефект. Наприклад, це був широко дискредитований «міф» про те, що людину не примушували, якщо така людина а не скористалася можливістю втекти. Існувало кілька причин, чому особа могла не втекти, як визнається в Керівництві Міністерства внутрішніх справ щодо запобігання торгівлі людьми (the Home Office Guidance on trafficking).

Liberty

146. Liberty стверджувала, що позитивне зобов’язання за статтею 4 Конвенції слід тлумачити у світлі статті 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми та Директиви ЄС про боротьбу з торгівлею людьми, щоб активувати позитивний обов’язок держави запроваджувати законодавчі та інші заходи, які можуть конкретно й ефективно захистити жертв торгівлі людьми від незаконного покарання за злочини, пов’язані з торгівлею людьми. Ці заходи повинні стосуватися всього ланцюга кримінального права, включаючи поліцію, прокуратуру та суди. За відсутності таких заходів усі державні суб’єкти повинні залишатися під позитивним зобов’язанням за статтею 4 Конвенції діяти з урахуванням необхідності запобігання незаконному покаранню жертв торгівлі людьми за злочини, пов’язані з торгівлею людьми. Це необхідно для захисту жертв торгівлі людьми від подальшої шкоди.

147. На думку Liberty, у системі кримінального правосуддя Сполученого Королівства існували значні прогалини у відповідних процесуальних гарантіях. Сполучене Королівство не вжило будь-яких конкретних заходів, спрямованих на звільнення від покарання жертв торгівлі людьми. І хоча існували вичерпні вказівки для прокурорів, жодних подібних заходів не було реалізовано в діяльності поліції, яка, ймовірно, першою зіткнеться з потенційними жертвами торгівлі людьми. Однак ідентифікація на ранній стадії може гарантувати, що жертва торгівлі людьми ніколи не потрапить до системи кримінального правосуддя. Подібним чином у судів не було чіткого обов’язку проводити розслідування щодо наявності у обвинувачених статусу потенційної жертви, коли вони вперше постали перед правосуддям за підозрою у вчиненні злочину або пізніше. Крім того, юрисдикція щодо зловживання владою [з боку сторони обвинувачення] була явно незадовільненою, оскільки вона значною мірою залежала від заяви, поданої від імені відповідача: у випадках, коли відповідач визнав себе винуватим, суд більше не міг зупинити провадження. Хоча існувала процедура скасування заяви про визнання вини, вона також залежала від того, чи відповідач подав заяву.

ОЦІНКА СУДУ

Загальні принципи

Сфера застосування статті 4 Конвенції

148. Є наразі загальновизнаним, що як національна, так і транснаціональна торгівля людьми, незалежно від того, чи пов’язана вона з організованою злочинністю, підпадає під дію статті 4 Конвенції (see «S.M. v. Croatia» [GC], no. 60561/14, § 296, 25 June 2020). Таким чином, немає необхідності визначати, чи є поводження, на яке скаржиться заявник, «рабством», «підневільним станом» або «примусовою [або] обов’язковою працею» (see Rantsev v. Cyprus and Russia, no. 25965/04, § 282, ECHR 2010 (extracts)).

149. Оскаржувана поведінка може призвести до порушення статті 4 Конвенції, лише якщо всі складові елементи визначення торгівлі людьми, що міститься в статті 3(a) Палермського протоколу та статті 4(a) Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (часто описується як «дія», «засіб» і «мета», хоча вказувати «засоби» у випадку дитини не обов’язково) присутні (див. пункти 94 і 102 вище). Питання про те, чи включає конкретна ситуація всі складові елементи, є фактичним питанням, яке має бути розглянуто у світлі всіх відповідних обставин справи (see «S.M. v. Croatia» [GC], no. 60561/14, § 302). Подібним чином, питання про те, чи особа пропонує себе працювати добровільно, є фактичним питанням, яке має розглядатися у світлі всіх відповідних обставин. Однак Суд чітко дав зрозуміти, що коли роботодавець зловживає своєю владою або використовує вразливість своїх працівників, щоб експлуатувати їх, вони не пропонують себе на роботу добровільно. У зв’язку з цим попередньої згоди потерпілого недостатньо, щоб виключити кваліфікацію роботи як примусової (see «Chowdury and Others v. Greece», № 21884/15, § 96, 30 March 2017).

Позитивні зобов’язання держави за статтею 4 Конвенції

150. Позитивні зобов’язання держав-членів за статтею 4 Конвенції мають тлумачитися у світлі Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та розглядатися як такі, що вимагають не лише запобігання, проте й захисту жертв та відповідних розслідувань. Суд керується Конвенцією про заходи щодо протидії торгівлі людьми та способом її тлумачення GRETA (see «Chowdury and Others», cited above, § 104).

151. Стаття 4 Конвенції передбачає конкретне позитивне зобов’язання держав-членів щодо покарання та ефективного судового переслідування будь-яких дій, спрямованих на утримання особи в рабстві, підневільному стані чи примусовій чи обов’язковій праці («Siliadin v. France», №  73316/01, §§ 89 and 112). Щоб виконати це зобов’язання, держави-члени зобов’язані запровадити законодавчу та адміністративну базу для запобігання торгівлі людьми та покарання за неї, а також для захисту жертв (see «Rantsev», cited above, § 285).

152. Як і статті 2 і 3 Конвенції, стаття 4 Конвенції може, за певних обставин, вимагати від держави вжиття оперативних заходів для захисту жертв або потенційних жертв торгівлі людьми. Для того, щоб позитивне зобов’язання вжити оперативних заходів виникло за обставин конкретної справи, необхідно продемонструвати, що державні органи знали або повинні були знати про обставини, які викликають достовірну підозру, що ідентифікована особа перебували або перебуває під реальним і безпосереднім ризиком стати жертвами торгівлі чи експлуатації у значенні статті 3(a) Палермського протоколу та статті 4(a) Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Коли це так, буде порушення статті 4 Конвенції, якщо влада не вживатиме відповідних заходів у межах своїх повноважень, щоб усунути особу від такої ситуації чи ризику (see «Rantsev», cited above, § 286, with further references).

153. Щодо типу оперативних заходів, які можуть вимагатися статтею 4 Конвенції, Суд визнав доречним те, що Конвенція про заходи щодо протидії торгівлі людьми закликає держави-члени вжити низку заходів для запобігання торгівлі людьми та захисту права потерпілих. Запобіжні заходи включають заходи щодо посилення координації на національному рівні між різними органами, які займаються боротьбою з торгівлею людьми, і запобігання попиту на всі форми експлуатації людей. Заходи захисту включають сприяння ідентифікації жертв кваліфікованими особами та допомогу жертвам у їхньому фізичному, психологічному та соціальному відновленні  (see «Chowdury», cited above, § 110).

154. Однак, беручи до уваги труднощі, пов’язані з поліцейською діяльністю у сучасних суспільствах, і оперативний вибір, який необхідно зробити з точки зору пріоритетів і ресурсів, зобов’язання вживати оперативних заходів слід тлумачити таким чином, щоб не накладати неможливий або непропорційний тягар на органи влади (see «Rantsev», cited above, § 287).

155. Подібно до статей 2 і 3 Конвенції, стаття 4 Конвенції також передбачає процедурне зобов’язання щодо розслідування ситуацій потенційної торгівлі людьми. Вимога провести розслідування не залежить від скарги потерпілого чи найближчих родичів: як тільки справа прийде до відома органів влади, вони повинні діяти за власною ініціативою (see «Rantsev», cited above, § 287).

156. Зі сказаного вище випливає, що загальна структура позитивних зобов’язань за статтею 4 Конвенції включає: (1) обов’язок запровадити законодавчу та адміністративну базу для заборони торгівлі людьми та покарання за неї; (2) обов’язок, за певних обставин, вживати оперативних заходів для захисту жертв або потенційних жертв торгівлі людьми; і (3) процесуальне зобов’язання розслідувати ситуації потенційної торгівлі людьми. Загалом, перші два аспекти позитивних зобов’язань можна позначити як матеріальні, тоді як третій аспект позначає (позитивні) процедурні зобов’язання держав (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 306).

Судове переслідування жертв і потенційних жертв торгівлі людьми

157. На сьогоднішній день Суд не мав можливості розглянути справу щодо притягнення до відповідальності жертви чи потенційної жертви торгівлі людьми. Отже, це перший випадок, коли його покликали розглянути, чи може і коли таке судове переслідування порушувати питання за статтею 4 Конвенції.

158. Зрозуміло, що жодна загальна заборона переслідування жертв торгівлі людьми не може бути витлумачена з Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми або будь-якого іншого міжнародного документа. Дійсно, положення про «звільнення від покарання» у статті 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми, статті 8 Директиви про боротьбу з торгівлею людьми та статті 4(2) Протоколу 2014 року до Конвенції МОП про примусову працю (див., відповідно, пункти 103, 106 і 98 вище) містять дві важливі кваліфікації: жертва торгівлі людьми повинна була бути примушеною до вчинення злочинної діяльності; і, якщо це так, національні органи влади повинні мати право, але не зобов’язані, не переслідувати. Незважаючи на те, що примус не є необхідним для того, щоб «підвести» дитину під дію статті 26 Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми або статті 8 Директиви про боротьбу з торгівлею людьми, в обох документах немає нічого, що можна було б тлумачити як таке, що перешкоджає судовому переслідуванню жертв торгівлі дітьми за будь-яких обставин.

159. Тим не менш, Суд вважає, що судове переслідування жертв або потенційних жертв торгівлі людьми може, за певних обставин, суперечити обов’язку держави вживати оперативних заходів для їх захисту, якщо вони знають або повинні знати, обставин, які викликають достовірну підозру, що особа стала жертвою торгівлі людьми. На думку Суду, обов’язок вживати оперативних заходів згідно зі статтею 4 Конвенції має дві головні цілі: захистити жертву торгівлі людьми від подальшої шкоди, а також сприяти його чи її реабілітації. Аксіомою є те, що судове переслідування жертв торгівлі людьми зашкодить їхньому фізичному, психологічному та соціальному відновленню та потенційно може зробити їх уразливими до повторної торгівлі людьми на майбутнє. Мало того, що їм доведеться пройти через випробування кримінальним переслідуванням, але кримінальне засудження може стати перешкодою для їх подальшої інтеграції до суспільства. Крім того, ув’язнення може перешкодити їхньому доступу до підтримки та послуг, які передбачені Конвенцією про заходи щодо протидії торгівлі людьми.

160. Для того, щоб судове переслідування жертви або потенційної жертви торгівлі людьми продемонструвало повагу до свобод, гарантованих статтею 4 Конвенції, раннє виявлення жертв має першочергове значення. З цього випливає, що як тільки державним органам стає відомо або повинно бути відомо про обставини, які викликають достовірне припущення, що особа, підозрювана у вчиненні кримінального правопорушення, могла стати жертвою торгівлі людьми або експлуатації, жертву слід негайно оцінити особами, навченими та кваліфікованими для роботи з жертвами торгівлі людьми. Така оцінка має ґрунтуватися на критеріях, визначених у Палермському протоколі та Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (а саме те, що особа піддавалася акту вербування, транспортування, передачі, переховування чи отримання шляхом погрози силою або іншої форми примусу з метою експлуатації), особливо враховуючи той факт, що загроза застосування сили та/або примусу не потрібні, якщо особа є дитиною (див. пункти 94 і 102 вище).

161. Крім того, враховуючи те, що статус особи як жертви торгівлі людьми може вплинути на наявність достатніх доказів для судового переслідування, а також на те, чи відповідає це суспільним інтересам, будь-яке рішення про те, чи переслідувати потенційну жертву торгівлі людьми, повинно –  наскільки це можливо – ухвалюватися лише після оцінки торгівлі людьми кваліфікованою особою. Це особливо є важливим, коли йдеться про дітей. Суд визнав, що оскільки діти є особливо вразливими, заходи, які застосовує держава для захисту їх від актів насильства, які підпадають під сферу дії статей 3 та 8, повинні бути ефективними та включати розумні кроки для запобігання жорстокому поводженню, про яке органи влади мав або повинен був знати, а також ефективний засіб стримування проти таких серйозних порушень особистої недоторканності (see, for example, «Söderman v. Sweden» [GC], no. 5786/08, § 81; «M.P. and Others v. Bulgaria», no. 22457/08, § 108, 15 November 2011; «Z and Others v. the United Kingdom» [GC], no. 29392/95, § 73). Такі заходи мають бути спрямовані на забезпечення поваги до людської гідності та захист найкращих інтересів дитини (see «Söderman», cited above, § 81). Оскільки торгівля людьми загрожує людській гідності та основним свободам жертв (see «Rantsev», cited above, § 282), те ж саме стосується заходів захисту від дій, які підпадають під дію статті 4 Конвенції.

162. Після того, як оцінка торгівлі людьми була зроблена кваліфікованою особою, будь-яке наступне рішення прокуратури повинно брати до уваги цю оцінку. Хоча прокурор може не бути зв’язаним висновками, зробленими в ході такої оцінки торгівлі людьми, прокурор повинен мати чіткі причини, які відповідають визначенню торгівлі людьми, що міститься в Палермському протоколі та Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми, щоб не погоджуватися з такими висновками.

Застосування цих принципів до цих справ

Перший заявник

163. Суд уже зазначав, що оскільки перший заявник був виявлений поліцією на плантації з вирощування коноплі під час виконання ордеру з протидії незаконного обігу наркотиків, влада повинна була бути уважною до можливості того, що він та будь-які інші молоді люди, яких там виявили, могли бути жертва торгівлі людьми. Тим не менш, незважаючи на те, що не було жодних очевидних сумнівів щодо того, що він був неповнолітнім (див. пункти 6 і 7 вище), ані поліція, ані CPS не скерували заявника до одного з компетентних органів Сполученого Королівства для проведення оцінки. Натомість його звинуватили у причетності до промислового виробництва наркотичних засобів (див. пункт 6 вище).

164. Соціальні служби, провівши оцінку віку, здається, «виявили» занепокоєння щодо того, що він може бути жертвою торгівлі людьми, і приблизно через 3 тижні після такого виявлення суддя з у справах біженців і мігрантів (Refugee and Migrant Justice) поінформував його законних представників про ці занепокоєння (див. пункти 7 – 8 вище). Тим не менше, без будь-якої оцінки компетентним органом, у серпні 2009 року заявник за порадою його адвоката визнав вину у вчиненні злочину, інкримінованого заявникові (див. пункт 10 вище). Однак постановлення вироку було відкладено, щоб дочекатися оцінки щодо торгівлі людьми (див. пункт 11 вище).

165. На цьому етапі CPS переглянула рішення про притягнення до відповідальності, але дійшла висновку, що немає достовірних доказів того, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми (див. пункт 12 вище). Жодних інших причин для цього рішення Суду надано не було.

166. Після заключного рішення (conclusive decision) компетентного органу, в якому було встановлено, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми (див. пункт 13 вище), CPS знову переглянула справу та ще раз підтвердила своє рішення про притягнення до відповідальності (див. пункт 14 вище). Офіційних причин для такого рішення не було надано, але в листі до члена парламенту CPS пояснила, що кримінальне переслідування не було припинено, оскільки злочини були дуже серйозними, не було встановлено підстав для здійснення захисту внаслідок насильства, а також не було чітких доказів торгівлі людьми (див. пункт 14 вище). Незважаючи на заперечення прокуратури, суддя першої інстанції надав першому заявнику можливість подати клопотання про скасування своєї заяви про визнання вини (див. пункт 15 вище). Однак, знову ж таки, вочевидь, за порадою адвоката, який вважав пропозицію «надмірною», заявник вирішив підтримати свою заяву про визнання вини (див. пункт 16 вище). Ця порада принаймні частково ґрунтувалася на тому факті, що прокуратура не мала наміру відкликати обвинувачення (див. пункт 17 вище).

167. Незважаючи на те, що згодом першому заявнику було поновлено процесуальні строки на апеляційне оскарження вироку (див. пункти 38-39 вище), у лютому 2012 року його апеляцію було відхилено, оскільки Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення про притягнення до кримінальної відповідальності було достатньо обґрунтованим. У цьому провадженні Корона зосередилася на доказах, які, на її думку, свідчать про те, що перший заявник не був жертвою торгівлі людьми, включаючи той факт, що у нього знайшли готівку та мобільний телефон, плантація була в будинку, а не мала вигляд «тимчасової в’язниці», першого заявника щотижня забезпечували продуктами харчування, і в його показаннях були деякі невідповідності (див. пункт 45 вище).

168. Проте майже через два роки компетентний орган (the Competent Authority) переглянув своє рішення у світлі матеріалів прокуратури, але дійшов висновку, що ця інформація не змінила його остаточне рішення. Зокрема, було встановлено, що інформація, надана CPS, не змінила факту наявності двох ключових елементів визначення «торгівлі людьми», які були необхідні у випадку неповнолітніх (це «дія» та «мета»). На його думку, перший заявник був завербований і переховувався у власності (дія) з метою експлуатації (цілі). Примус (засоби) не був потрібен у випадку неповнолітнього, оскільки він не міг дати інформовану згоду. На думку компетентного органу, фактори, на які посилався суддя під час кримінального провадження, стосувалися лише периферійних питань іта не охоплювали суті елементів, які склали визначення торгівлі людьми (див. пункти 53 – 54 вище).

169. Згодом справу першого заявника було повернуто до Апеляційного суду, проте апеляцію заявника знову було відхилено. З цього приводу Апеляційний суд встановив, що з огляду на вік заявника, той факт, що він не був фактично позбавленим свободи, мав значну кількість готівки та телефон, а також наявність деяких псперечностей в його показаннях, це було компетенцією Корони вирішувати, чи має бути продовжене кримінальне переслідування, оскільки не було встановлено відповідного зв’язку між торгівлею людьми та правопорушенням (див. пункти 55 – 63 вище).

170. Однак Корона не вважала, що було встановлено відповідний зв’язок між торгівлею людьми та кримінальним злочином. Радше, Корона неодноразово встановлювала відсутність чітких доказів того, що перший заявник став жертвою торгівлі людьми (див. пункти 12, 14 і 45 вище). Крім того, на жодному етапі Корона не наводила жодних чітких причин для отримання висновку, відмінного від висновку компетентного органу, і в тій мірі, в якій будь-які причини можна отримати з інформації, наданій члену парламенту (див. пункт 14 вище) та до Апеляційного суду (див. пункт 45 вище), як зазначив сам компетентний орган, вони стосувалися периферійних питань і не вникали в суть елементів, необхідних для встановлення «торгівлі людьми» (див. пункти 53 – 54 вище). Апеляційний суд, двічі відхиляючи апеляцію першого заявника, здається, посилався на ті самі причини (див. пункти 45 та 55 – 63 вище).

171. На момент арешту першого заявника в’єтнамські неповнолітні вже були визначені як конкретна вразлива група (див. вказівки, опубліковані CPS у грудні 2007 року та 4 лютого 2009 року, викладені в пунктах 72 – 73 вище; перший CEOP «Звіт про огляд», опублікований у червні 2007 року, викладений у пунктах 81 – 82 вище; та оцінка загроз CEOP від ​​квітня 2009 року, викладена у пункті 83 вище). Більше того, як CPS вказав у своїх настановах, опублікованих у лютому 2009 року, діти, які стали жертвами торгівлі людьми, можуть неохоче розкривати обставини своєї експлуатації через страх помсти, через недоречну лояльність до своїх торговців або через те, що їх навчали. Вони також можуть піддаватися більшому психологічному примусу або погрозам, наприклад, погрозам донести на них владі, погрозам їхнім сім’ям або утримуючи їх у соціальній ізоляції (див. пункт 73 вище). Отже, той факт, що перший заявник мав готівку та мобільний телефон, що плантація сама по собі не була «в’язницею», що заявника забезпечували продуктами харчування та те, що його показання часом були непослідовними, не міг, крім того, унеможливлювати висновок про те, що заявник був жертвою торгівлею людьми.

172. CPS могла б не погодитись із остаточним рішенням (conclusive decision) на підставі чітких причин, які узгоджувалися з визначенням торгівлі людьми, що міститься в Палермському протоколі та Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Якби CPS визнала, що перший заявник був дитиною, яка є жертвою торгівлі людьми, вона також могла б притягнути його до відповідальності, якщо б висловила думку, користуючись мовою, яку використовує Апеляційний суд, що не було зв’язку між злочином та торгівлею людьми. Однак жодної з цих двох речей тут не сталося. Натомість, незважаючи на те, що перший заявник був виявлений за обставин, які самі по собі викликали достовірну підозру, що він став жертвою торгівлі людьми, його справу не було передано до NRM. Натомість йому було пред’явлено звинувачення у вчиненні злочину, в якому він визнав вину за порадою свого захисника. Незважаючи на те, що згодом він був визнаний компетентним органом як жертва торгівлі людьми, прокуратура, не надавши належних обґрунтувань для свого рішення, не погодилася з такою оцінкою, і Апеляційний суд, посилаючись на ті самі неадекватні причини, двічі визнав, що рішення про притягнення його до відповідальності було виправданим.

173. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що не можна сказати, що держава виконала свій обов’язок за статтею 4 Конвенції щодо вжиття оперативних заходів для захисту першого заявника, як спочатку як потенційної жертви торгівлі людьми, так і згодом, як особа, визнана компетентним органом жертвою торгівлі людьми.

174. Відповідно, Суд визнає, що мало місце порушення статті 4 Конвенції.

Другий заявник

175. 21 квітня 2009 року поліція виявила другого заявника неподалік від плантації з вирощування конопель (див. пункт 18 вище). З ним поводилися як з дорослим, оскільки спочатку другий заявник вказав свого народження як 1972-й рік, тобто йому було б 37 років (див. пункт 19 вище). З огляду на те, що насправді йому було 17 років, незрозуміло, наскільки достовірним було його твердження, що йому 37 років. У будь-якому випадку, навіть якби поліція не мала підстав сумніватися в тому, що він був дорослим, розповідь, яку він надав під час свого першого допиту в поліції, мала б викликати деяке занепокоєння. Зокрема, він стверджував, що двері були замкнені ззовні, і він вважав, що плантація охоронялася; що йому не платили за роботу; і що його можуть убити, якщо він кине роботу (див. пункти 20 і 21 вище). Тим не менш, жодного направлення до компетентного органу не відбулося. Натомість його звинуватили у причетності до виробництва наркотиків класу B (див. пункт 22 вище).

176. 30 квітня 2009 року під час слухання у магістратському суді другий заявник вказав рік свого народження як 1992-й. З цього моменту було визнано, що йому було 17 років (див. пункт 23 вище). З огляду на те, що було відомо про становище в’єтнамських молодих людей, які працюють садівниками на плантаціях з вирощування конопель (див. пункти 72 – 73, 81 – 83 вище), Суд вважає, що з цього моменту, щонайпізніше, прокуратура повинна була знати про наявність обставин, які викликають достовірну підозру, що другий заявник став жертвою торгівлі людьми (див. пункт 119 вище). Однак, незважаючи на те, що 1 червня 2009 року прокуратура провела перевірку файлів, у ході якої вона дійшла висновку, що другого заявника було незаконно ввезено до Сполученого Королівства, оскільки його батьки профінансували його подорож (див. пункт 24 вище), другого заявника направили лише до National Society for the Prevention of Cruelty to Children National Child Trafficking Advice and Information Line (NSPCC NCTAIL) у квітні 2010 року (див. пункт 30 вище); і лише в листопаді того ж року заявника оцінив компетентний орган (див. пункт 33 вище).

178. 28 червня 2011 року спеціальний юрист, залучений прокуратурою, переглянув справу другого заявника у світлі висновків NSPCC NCTAIL та компетентного органу. Беручи до уваги певні невідповідності у показаннях заявника, той факт, що заявник міг втекти, той факт, що у нього знайшли гроші та той факт, що він не отримав тілесних ушкоджень, прокуратура дійшла висновку, що заявник не був жертвою торгівлі людьми (див. пункт 36 вище). Однак майже всі ці фактори були враховані компетентним органом, коли він визнав, на основі балансу ймовірностей, що другий заявник був жертвою торгівлі людьми (див. пункт 33 вище), і залучений прокуратурою юридичний радник, здається, не пояснила, чому вона вважала, що вони виправдовують протилежний висновок. Крім того, 7 листопада 2011 року NSPCC NCTAIL підготувало додатковий звіт, у якому соціальний працівник взяв до уваги документи кримінального провадження. У будь-якому разі вона заявила, що її висновок про те, що другий заявник був жертвою торгівлі людьми на момент його арешту, був «додатково обґрунтований». При цьому вона зазначила, що розповіді потенційних дітей-жертв торгівлі різними фахівцям у різних контекстах рідко були послідовними (див. пункт 37 вище).

179. Відхиляючи його апеляцію, Апеляційний суд постановив, що критика процесу, кульмінацією якого стало винесення вироку другому заявнику, ігнорує той факт, що заявник сам надав свідчення, які свідчать про те, що його «незаконно переправили» до Сполученого Королівства. Тому він вирішив, що у Суда Корони, прокуратури або адвокатів не було жодних доказів, які б свідчили про те, що заявника дійсно продали до Сполученого Королівства (див. пункти 47 – 48 вище).

180. З усією повагою до Апеляційного суду, цей висновок важко узгодити з власними вказівками CPS, опублікованими в лютому 2009 року, в яких зазначено, що діти, які стали жертвами торгівлі людьми, можуть неохоче розкривати обставини своєї експлуатації, і, як наслідок, прокурори повинні самі бути уважним до такої можливості (див. пункт 73 вище). Подібні вказівки були викладені самим Апеляційним судом у справі «R. v. O.», в якій чітко зазначено, що прокурори повинні знати про протоколи, а адвокати повинні подавати запити, якщо є достовірні матеріали, які свідчать про те, що їхній клієнт міг стати жертвою торгівлі людьми (див. пункти 77 – 78 вище). Також важко погодитися з висновком як NSPCC NCTAIL, так і компетентного органу, що другого заявника фактично продали до Сполученого Королівства (див. пункти 32, 33 і 37 вище).

181. У цьому відношенні Суд уже постановив, що з того моменту, коли другого заявника було виявлено, певні аспекти його розповіді мали викликати занепокоєння щодо того, що він міг стати жертвою торгівлі людьми (див. пункт 175 вище). Ці занепокоєння мали лише посилитися, коли стало очевидно, що він був неповнолітнім (див. пункт 176 вище). З цього моменту держава мала позитивне зобов’язання вжити оперативних заходів для його захисту. Натомість кримінальне провадження було дозволено продовжити, а другий заявник за порадою свого адвоката визнав свою вину. Незважаючи на те, що згодом заявник був визнаний жертвою торгівлі людьми як NSPCC NCTAIL, так і компетентним органом, CPS не погодилася з цією оцінкою, не надавши чітких причин для свого рішення, яке стосувалося суті елементів, необхідних для встановлення «торгівлі людьми», і Апеляційний суд, посилаючись на ті ж причини, встановив, що рішення про притягнення заявника до кримінальної відповідальності не було зловживанням процесом.

182. У світлі вищевикладеного Суд вважає, що не можна сказати, що держава виконала свій обов’язок за статтею 4 Конвенції вжити оперативних заходів для захисту другого заявника, спочатку як потенційної жертви торгівлі людьми, а потім як особи, визнаної компетентним органом жертвою торгівлі людьми.

183. Відповідно, Суд визнає, що мало місце порушення статті 4 Конвенції.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

184. Заявники скаржилися на те, що внаслідок порушення державою свого позитивного зобов’язання за статтею 4 їм було відмовлено у справедливому судовому розгляді у значенні статті 6 Конвенції.

185. Пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає, у відповідній частині: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Допустимість

186. Суд зазначає, що скарги заявників за статтею 6 Конвенції не є явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому скарги мають бути оголошені прийнятними.

Доводи сторін

Перший заявник

187. Перший заявник стверджував, що визнання ним вини саме по собі не скасовує його права на справедливий суд. На його думку, неможливо припустити, що права жертви торгівлі людьми на справедливий судовий розгляд можуть бути позбавлені через просте визнання вини. Схоже, це було визнано CPS, яка в оновлених інструкціях застерегла від раннього визнання вини у потенційних справах про торгівлю людьми.

188. Стосовно фактів справи перший заявник стверджував, що він був позбавлений справедливого судового розгляду, оскільки поліція не змогла провести розслідування, яке могло б надати йому виправдувальні докази, хоча існувала достовірна підозра, що він став жертвою торгівлі людьми; і оцінка CPS справи була фундаментально помилковою, оскільки CPS провела свій перший перегляд до того, як компетентний орган завершив свою оцінку, згодом CPS надала занадто мало ваги цій оцінці та упродовж усього процесу CPS ігнорувала наявні ознаки торгівлі людьми. У світлі цих недоліків не було відповіді на те, що перший заявник мав би подати заяву про скасування свої заяви про визнання вини або ініціювати зловживання процесом.

Другий заявник

189. Другий заявник стверджував, що він визнав свою вину внаслідок надання йому неякісної правничої допомоги його попередніми захисниками. Йому ніколи не повідомляли, що він може бути жертвою торгівлі людьми, і його власні адвокати чи CPS не вжили жодних заходів для розслідування його справи, навіть незважаючи на висновки NSPCC NCTAIL та компетентного органу. Оскільки він був дитиною, його справу слід було автоматично передати до NRM як реакцію на захист дитини. Однак не було жодного процесу для такого направлення, і, як наслідок, другий заявник не міг стверджувати, що він відмовився від свого права на справедливий судовий розгляд. Хоча існувала велика кількість об’єктивних доказів, які вказували на ймовірність того, що заявник міг бути жертвою торгівлі людьми, жодна державна особа не визнавала цього до моменту його засудження.

Уряд

190. Уряд стверджував, що перший заявник відмовився від свого права стверджувати, що його не слід було притягувати до відповідальності через поєднання (і) його нездатності навести будь-який аргумент, що він не повинен був притягуватись до відповідальності через зловживання процесом або судовим переглядом, незважаючи на те, що йому було повідомлено про таку можливість; (ii) визнання ним своєї вини; і (iii) його подальше рішення не скористатися можливістю, прямо наданою національним судом, стверджувати, що йому слід дозволити відкликати свою заяву про визнання вини, щоб порушити будь-яке питання, що виникає внаслідок ідентифікації його компетентним органом як жертви торгівлі людьми.

191. Крім того, Уряд стверджував, що процес у цілому був справедливим. Перший заявник отримав дві окремі апеляції, кожну з яких розглядав лорд-головний суддя (Lord Chief Justice). Аргументи заявника були ретельно розглянуті, включно з аргументами про зловживання процесом та неякісну правничу допомогу. Однак Апеляційний суд постановив, що навіть якби він порушив питання про зловживання процесом у суді нижчої інстанції, це не мало б успіху. Тому його слухання було цілком справедливим відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.

192. Уряд також стверджував, що другий заявник на підставі свого визнання вини відмовився від свого права на визначення винуватості чи невинуватості національними судами.

193. У будь-якому випадку Уряд стверджував, що заявник мав безкоштовну та незалежну юридичну консультацію разом із перекладачем; і він мав перевагу значного періоду часу, між його затриманням 21 квітня 2009 року та його заявою про визнання вини на початку липня 2009 року, щоб обміркувати свою позицію. Однак на цьому етапі детальна розповідь, яку він надав своїм адвокатам, була фактично несумісною з твердженнями про торгівлю людьми та примусову працю. Незважаючи на це, в суді апеляційної інстанції за головуванням Lord Chief Justice заявнику було дозволено стверджувати, що його заява не була справедливо розглянута, і представити значну кількість матеріалів, заснованих на новій інтерпретації фактів.

Оцінка суду

194. Визначаючи, чи мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, Суд повинен відповісти на наступні запитання: перш за все, чи відсутність оцінки того, чи були заявники жертвами торгівлі людьми до того, як їм було висунуто звинувачення та засуджено за злочини, пов’язані з наркотиками, порушує будь-яке питання відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції; по-друге, чи відмовилися заявники від своїх прав за цією статтею, визнавши свою вину; і, нарешті, чи було провадження в цілому справедливим?

Чи непроведення розслідування щодо того, чи були заявники жертвами торгівлі людьми до того, як їх було пред’явлено звинувачення та засуджено за злочини, пов’язані з наркотиками, обумовило будь-яке питання за статтею 6 Конвенції?

195. Суд неодноразово наголошував на важливості етапу розслідування для підготовки кримінального провадження, оскільки докази, отримані на цьому етапі, визначають рамки, в яких обвинувачений злочин розглядатиметься під час судового розгляду (see «Salduz v. Turkey» [GC], № 36391/02, § 54, ECHR 2008, «Dvorski v. Croatia» [GC], no. 25703/11, § 108). Суд також визнав, що обвинувачений нерідко опиняється в особливо вразливому становищі на цій стадії кримінального провадження, вплив якого посилюється тим фактом, що кримінально-процесуальне законодавство має тенденцію ставати дедалі складнішим, особливо щодо норм, що регулюють збір та використання доказів. У більшості випадків ця конкретна вразливість може бути належним чином компенсована лише допомогою адвоката (see «Salduz», cited above, § 54). Справедливість судового провадження вимагає, щоб обвинувачений міг отримати весь спектр послуг, пов’язаних саме з правничою допомогою. У зв’язку з цим захисник повинен бути здатний без обмежень забезпечити основні аспекти захисту цієї особи: обговорення справи, організацію захисту, збір доказів на користь обвинуваченого, підготовку до допиту, підтримку обвинуваченого, який перебуває у скрутному становищі, і перевірку умов тримання під вартою (see Dvorski, cited above, § 108).

196. Хоча жертви торгівлі людьми не мають імунітету від судового переслідування, статус особи як жертви торгівлі людьми може вплинути на наявність достатніх доказів для судового переслідування, а також на те, чи відповідає це інтересам суспільства (див. пункт 161 вище). Таким чином, докази щодо статусу обвинуваченого як жертви торгівлі людьми є «фундаментальним аспектом» захисту, який він або вона повинні мати можливість забезпечити без обмежень.

197. У цих справах є фактом, що представники заявників могли самі направити заявників до NRM. Обидва заявники були юридично представлені з самого початку, що є фактором, який, як правило, розглядається Судом як важлива гарантія проти будь-якої несправедливості в провадженні. Другий заявник фінансувався державою (див. пункт 25 вище), і хоча в Суді немає жодних доказів цього, цілком ймовірно, що – принаймні спочатку – перший заявник також отримував правничу допомогу. Незважаючи на це, в обох випадках представники заявників, схоже, відразу відкинули можливість того, що вони були жертвами торгівлі людьми. У випадку з першим заявником можливість того, що він був жертвою торгівлі людьми, висувалася як соціальними службами, так і органами юстиції у справах біженців і мігрантів (див. пункт 8 вище); однак, навіть після того, як він отримав остаточне рішення компетентного органу, його адвокат вважав пропозицію змінити своє прохання «зайвим», оскільки, на його думку, перший заявник не був жертвою торгівлі людьми (див. пункт 16 вище). Хоча адвоката другого заявника, здається, також було проінформовано про можливість того, що заявник став жертвою торгівлі людьми (див. пункт 25 вище), це, здається, не призвело до будь-яких подальших дій з боку адвоката.

198. Тим не менш, хоча адвокати у кримінальних справах, безсумнівно, повинні бути уважними до ознак торгівлі людьми, їхня неспроможність розпізнати такі ознаки або діяти відповідно до них сама по собі не може звільнити державу та її агентів від їх відповідальності за це. Як уже зазначалося, принаймні один із заявників фінансувався державою, і Суд постановив, хоча й у контексті пункту 3(с) статті 6 Конвенції, що компетентні національні органи влади зобов’язані втрутитися у разі виявлення неспроможності адвоката забезпечити ефективне представництво (see «Daud v. Portugal», 21 April 1998, § 38). Хоча жоден із заявників не посилався на цю статтю, з цієї лінії судової практики стає зрозуміло, що держава не може приховуватись за недоліками юридичної допомоги, якщо ці недоліки становлять «явну неспроможність забезпечити ефективне представництво».

199. У справах, що розглядаються, немає необхідності визначати, чи досягли вищезазначені недоліки адвокатів заявників цього високого порогу. У контексті статті 4 Конвенції саме держава несе позитивне зобов’язання як захищати жертв торгівлі людьми, так і розслідувати ситуації потенційної торгівлі людьми, і це позитивне зобов’язання виникає за наявності обставин, які викликають достовірну підозру, що особа стала жертвою торгівлі людьми, а не через скаргу, подану потенційною жертвою або від її імені (див. пункти 152 і 155 вище). Таким чином, держава не може покладатися на будь-яку помилку юридичного представника або фактично нездатність підсудного (особливо неповнолітнього) повідомити поліції чи його законному представнику, що він став жертвою торгівлі людьми. Як зазначено у вказівках Королівської служби прокурорів 2009 року (the 2009 CPS guidance), діти, які стали жертвами торгівлі людьми, є особливо вразливою групою, яка може не знати про те, що стала жертвою торгівлі людьми, або боятися розкрити цю інформацію владі (див. пункт 73 вище). Отже, від них не можна вимагати самоідентифікації або бути покараними за невиконання цього.

200. Суд уже встановив, що неспроможність органів влади провести своєчасну оцінку того, чи дійсно заявники стали жертвами торгівлі людьми, становила порушення їхніх позитивних зобов’язань за статтею 4 Конвенції (див. пункти 174 і 183 вище). У контексті статті 6 Конвенції він вважає, що відсутність такої оцінки завадила їм отримати докази, які могли становити фундаментальний аспект їхнього захисту.

Чи відмовилися заявники від своїх прав за статтею 6 Конвенції?

201. Це правда, що ні буква, ні дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі за власним бажанням прямо чи мовчазно відмовитися від права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак, якщо така відмова має бути ефективною для цілей Конвенції, вона повинна бути встановлена ​​в недвозначний спосіб; воно не повинно суперечити жодному важливому суспільному інтересу; і воно повинно супроводжуватися мінімальними гарантіями, відповідними його важливості (see «Poitrimol v. France», 23 November 1993, § 31; «Hermi v. Italy» [GC], no. 18114/02, § 73; «Sejdovic v. Italy» [GC], no. 56581/00, § 86; «Dvorski», cited above, § 100; in addition, it must not be tainted by constraint (see «Deweer v. Belgium», 27 February 1980, §§ 52-54). У контексті угод про визнання вини Суд постановив, що, не оскаржуючи кримінальне обвинувачення, заявник може відмовитися від свого права на розгляд кримінальної справи проти нього по суті. Однак рішення прийняти угоду про визнання вини має супроводжуватися наступними умовами: (a) угода має бути прийнята з повним усвідомленням фактів справи та правових наслідків і справді добровільно; і (b) зміст угоди та справедливість способу, яким вона була досягнута між сторонами, повинні підлягати достатньому судовому розгляду («Natsvlishvili and Togonidze v. Georgia», no. 9043/05, § 92).

202. У розглянутих справах визнання своєї вини заявниками було, безсумнівно, «однозначним», і оскільки вони були представлені захисниками, їм майже напевно було відомо, що їхні справи не розглядатимуться по суті, якщо вони визнають свою вину. Однак, за відсутності будь-якої оцінки того, чи стали вони жертвами торгівлі людьми, і, якщо так, чи міг цей факт якось вплинути на їхню кримінальну відповідальність, ці заяви не були зроблені «з повним усвідомленням фактів». Крім того, враховуючи те, що торгівля людьми загрожує людській гідності та основним свободам її жертв і несумісна з демократичним суспільством і цінностями, викладеними у Конвенції(see «Rantsev», cited above, § 282), за відсутності будь-якої такої оцінки будь-яка відмова від прав заявників суперечило б важливим суспільним інтересам щодо боротьби з торгівлею людьми та захисту її жертв.

203. Це правда, що після отримання остаточного рішення суддя першої інстанції надав першому заявнику можливість подати клопотання про скасування своєї вини (див. пункт 15 вище), і що перший заявник вирішив не робити цього. Це рішення було прийнято за порадою його адвоката, який сказав йому, що навіть якщо таке клопотання буде прийнято, CPS не відкличе обвинувачення. Йому також сказали, що будь-який судовий перегляд рішення про притягнення до відповідальності матиме мало шансів на успіх (див. пункт 17 вище). На думку Суду, не можна сказати, що неповнолітній, який був заарештований та притягнутий до кримінальної відповідальності у рамках іноземної системи кримінального правосуддя, який уже визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, що не становили відмови від його прав за статтею 6 Конвенції, згодом відмовився від цих прав, вирішивши не розглядати заяви всупереч чіткій пораді свого адвоката.

204. Отже, Суд не вважає, що заявники відмовилися від своїх прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Чи було завдано шкоди справедливості провадження в цілому?

205. Як неодноразово виявляв Суд, відповідність вимогам справедливого судового розгляду має розглядатися у кожній окремій справі з огляду на розвиток провадження в цілому, а не на основі окремого розгляду одного конкретного аспекту чи одного конкретного інциденту, хоча не можна виключити, що певний фактор може бути настільки вирішальним, що дозволить оцінити справедливість судового розгляду на більш ранній стадії провадження (see, for example, «Beuze v. Belgium» [GC], no. 71409/10, § 121, 9 November 2018).

206. У цьому відношенні Суд зауважує, що, незважаючи на те, що заявники визнали вину в інкримінованих злочинах, CPS все ж переглянула своє рішення про притягнення їх до відповідальності після того, як компетентний орган (Competent Authority) визнав їх жертвами торгівлі людьми. Крім того, згодом їм обом було надано дозвіл на апеляцію навіть після пропущення строків на оскарження, та the CCRC повернула справу першого заявника до апеляційного суду для подальшого оскарження.

207. Однак, як уже зазначав Суд стосовно обох заявників, підстави, наведені CPS щодо незгоди з компетентним органом, були абсолютно неадекватними. Оскільки були наведені різні причини, вони не узгоджувалися з визначенням торгівлі людьми, що міститься у Палермському протоколі та Конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (див. пункти 170, 172, 177-181 вище).

208. Більше того, в обох випадках Апеляційний суд був насамперед стурбований тим, чи мало місце неправильне застосування дискреційних повноважень прокурора, достатнім для того, щоб рішення про притягнення заявників до відповідальності було зловживанням процесом, і, відхиляючи апеляції заявників, Апеляційний суд посилався на ті ж самі причини, які були висунуті CPS та які Суд вже визнав такими, що не відповідають визначенню торгівлі людьми в міжнародному праві (див. пункти 170, 172 і 177-181 вище). Хоча заявники посилалися на статтю 4 Конвенції, їхні справи не розглядалися через призму позитивних зобов’язань держави за цією статтею. Навпаки, Апеляційний суд обмежився відносно вузьким оглядом; відхиляючи апеляції обох заявників, Апеляційний суд чітко дав зрозуміти, що обвинуваченому надається одна можливість дати свої вказівки своїм юридичним адвокатам і що суд вважатиме доцільним лише «у виняткових випадках» дозволити підсудному надавати нові вказівки щодо фактів для цілей оскарження засудження (див. пункт 50 вище). На думку Суду, такий підхід фактично каратиме жертв торгівлі людьми за те, що вони спочатку не ідентифікували себе як жертви, і дозволятиме органам влади покладатися на те, що органи влади не виконали свій обов’язок згідно зі статтею 4 Конвенції щодо вжиття оперативних заходів для їх захисту. Отже, Суд не вважає, що апеляційне провадження усунуло недоліки провадження, які призвели до висунення заявникам обвинувачення та остаточного засудження.

209. Викладених вище міркувань достатньо, щоб дозволити Суду дійти висновку, що щодо обох заявників провадження в цілому не можна вважати «справедливим».

210. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЄЮ 6 КОНВЕНЦІЇ

211. Другий заявник також скаржився, що мало місце порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 6 Конвенції. У зв’язку з цим він стверджував, що як жертва торгівлі людьми, яку експлуатували з метою виробництва незаконних наркотиків, до нього ставилися інакше, ніж до жертв торгівлі людьми, які використовувалися для інших злочинних цілей.

212. Однак ця скарга не була висунута ані прямо, ані по суті у національних судах, і тому національні засоби правового захисту не можна вважати вичерпаними.

213. Таким чином, ця скарга має бути оголошена неприйнятною відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД

1. Вирішує одноголосно приєднатися до заяв;

2. Оголошує одноголосно скарги заявників щодо статті 4 та пункту 1 статті 6 Конвенції прийнятними, а решту заяв – неприйнятними.

3. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 4 Конвенції.

4. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.