Ця справа стосується неспроможності держави-відповідача провести ефективне розслідування скарг заявників про те, що вони були жертвами примусової чи обов’язкової праці та торгівлі людьми.

«ZOLETIC AND OTHERS v. AZERBAIJAN»

Application no. 20116/12

JUDGMENT

07 October 2021

Переклад Дмитра Ягунова

www.yagunov.in.ua

ВСТУП

1. Справа стосується стверджуваної неспроможності держави-відповідача провести ефективне розслідування скарг заявників про те, що вони були жертвами примусової чи обов’язкової праці та торгівлі людьми, а також стверджуваної неспроможності національних органів влади та судів розглянути позовні вимоги щодо захисту матеріальних (грошових) інтересів заявників на порушення пункту 2 статті 4 Конвенції, статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

2. Персональні дані заявників наведені в Додатку. Заявників представляв пан M. Bakhishov, адвокат, який на момент подання заяви практикував в Азербайджані.

3. Уряд представляв його Уповноважений, пан Ч. Əsgərov.

4. Факти справи, подані сторонами, можна коротко викласти таким чином.

Перебування заявників в Азербайджані

Версія подій заявників

5. За словами заявників, вони були найняті в Боснії та Герцеговині та вивезені до Азербайджану групами по десять або більше осіб як тимчасові іноземні будівельники представниками компанії «Serbaz Design and Construction LLC» (надалі – «Serbaz»), яка, згідно з матеріалами справи, була компанією, зареєстрованою в Азербайджані в 2007 році та була активною у будівельному секторі приблизно до кінця 2009 року (див. пункти 25, 47, 57, 102 – 103 і 107 нижче). Більшість заявників залишалися в Азербайджані протягом 6-ти місяців або довше. Заявники не вказали точних дат прибуття до Азербайджану та виїзду кожного заявника з цієї країни.

6. «Serbaz» організував їхню подорож до Азербайджану повітряним транспортом на основі туристичних віз, виданих після прибуття до аеропорту Баку на період 30 днів або більше. Після в’їзду до Азербайджану паспорти заявників було вилучено представники «Serbaz». Жодних індивідуальних дозволів на роботу для них від влади не було отримано.

7. Перебуваючи в Баку, заявники проживали в п’яти будинках, перетворених на гуртожитки, у кімнатах з двоярусними ліжками, які ділили від 12 до 24 осіб. Гуртожитки не були забезпечені питною водою, гарячою водою, газом та опаленням. Через накопичення сміття умови проживання у гуртожитках були антисанітарними. Медична допомога заявникам не надавалася. Заявники повинні були дотримуватися суворих внутрішніх правил, встановлених «Serbaz». На стінах та дверях гуртожитків були вивішені повідомлення про відповідні правила, написані рідною мовою [заявників]. Хоча самі заявники не надали детального опису всіх цих правил, вони зазначили, що їх возили на роботу та назад автобусом, а в інший час їм не дозволяли залишати гуртожиток без спеціального письмового дозволу, виданого представники «Serbaz». Порушення правил каралися штрафами, побиттям, утриманням у «спеціально відведеному місці» та фізичними погрозами.

8. Заявники працювали на будівництві кількох будівель у Баку, включаючи Buta Palace, Baku Expo Center та 28 Mall. Деякі особи, яких залучив «Serbaz», працювали на будівництві навчально-тренувального центру Курської олімпіади в Мінгечавірі на замовлення Міністерства молоді та спорту.

9. З травня 2009 року заявники не отримували жодної заробітної плати та не могли задовольнити життєві потреби. Згідно з позицією заявників, кожного з них було позбавлено приблизно 10 тис. доларів США (USD) заробітної плати.

10. На підтвердження своїх доводів, поданих до Суду, заявники надали копію звіту, підготовленого трьома неурядовими організаціями з різних країн: «ASTRA» (Сербія), «La Strada» (Боснія і Герцеговина) та «Cooperation for Social Development» (Хорватія) у співпраці з азербайджанською НУО «Азербайджанський міграційний центр» (Azərbaycan Miqrasiya Mərkəzi – «AMC»), опублікованого 27 листопада 2009 року (звіт «ASTRA»). Зміст звіту «ASTRA» підсумовано в пунктах 101 – 117 нижче.

11. Заявники також надали копію листа Данської ради у справах біженців від 22 жовтня 2010 року, адресованого «AMC», у якому вказувалося, що в листопаді 2009 року Данська рада у справах біженців доставила гуманітарну допомогу, включаючи переважно продукти харчування та іншу допомогу, загальною вартістю з яких 6899 азербайджанських манатів (AZN) мігрантам з Боснії та Герцеговини, Сербії та Північної Македонії. Там уточнювалося, що допомога надавалася за кошти Міжнародної організації з міграції, представники якої разом із представниками «АМС» брали участь у процесі доставки допомоги мігрантам.

Доводи Уряду щодо подій, пов’язаних із перебуванням заявників в Азербайджані

12. Не представивши власної версії подій, Уряд поставив під сумнів правдивість фактичних тверджень заявників, зазначивши, що не існує жодних доказів, які б підтверджували твердження заявників та підтверджували «існування» цих фактів.

Виїзд заявників з Азербайджану

13. Ані заявники, ані Уряд не надали будь-якої інформації про обставини, за яких заявники залишили Азербайджан.

14. З матеріалів справи випливає, що в жовтні 2009 року кілька неурядових організацій, у тому числі «AMC» та три неурядові організації з Балкан (згадані в пункті 10 вище) дізналися про стверджувану ситуацію заявників та їхні скарги щодо «Serbaz».

15. Схоже, що 22 жовтня 2009 року та у невстановлену пізнішу дату «AMC» надіслав листи до Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури щодо ситуації з працівниками «Serbaz», але відповідіне отримав (див. пункти 36 – 39 нижче для більш детальної інформації). ).

16. Крім того, виявляється, що в жовтні та листопаді 2009 року «Serbaz» виплатив принаймні частину нарахованої невиплаченої заробітної плати працівникам, які на той час перебували в Азербайджані, групами доставив їх до міжнародного аеропорту Баку, повернув їхні паспорти та організував повернення до своїх відповідних країн по повітрю. До кінця листопада 2009 року всі заявники залишили Азербайджан.

Судове провадження, розпочате заявниками в Азербайджані

17. Після повернення заявників до Боснії та Герцеговини пан М. Бахішов був найнятий як їхній представник в Азербайджані.

Провадження в першій інстанції

18. 19 липня 2010 року пан М. Бахішов подав від імені заявників цивільний позов проти «Serbaz» до Сабаїльського районного суду, вимагаючи виплати кожному заявнику по 10 тис. доларів США в якості невиплаченої заробітної плати та 5 тис. доларів США як відшкодування моральної шкоди, завданої стверджуваним «порушенням їх прав і свобод». У своєму позові вони посилалися на низку положень Конституції, Кодексу законів про працю та Цивільного кодексу, зокрема щодо захисту прав людини та трудових прав іноземців, заборони примусової праці та компенсації збитків. Вони також посилалися на статтю 4 Конвенції.

19. Обсяг фактичних доводів заявників становив приблизно одну сторінку надрукованого тексту. Зокрема, вони надали по суті ті самі заяви, що й ті, які пізніше були подані в Суді (див. пункти 5 – 9 вище). Крім того, вони згадали один імовірний інцидент за участю одного працівника «Serbaz», який стався в грудні 2008 року, зазначивши, що цей конкретний працівник, M.V., був оштрафований на 500 доларів США співробітником «Serbaz» Y. (вказано лише ім’я) за те, що M.V. приніс деякі (очевидно несанкціоновані) продукти харчування до Баку, і що згодом посадовці «Serbaz», B.V. та R.L., утримували його три дні у незавершеній будівлі. Заявники також зазначили, що, оскільки їм не виплачували зарплату з травня 2009 року, вони були змушені купувати продукти в кредит і, таким чином, стали боржниками перед сусідніми магазинами, і що «ті з них, хто [заперечував] проти цієї ситуації, [було] покарано». У зв’язку з цією ситуацією їм надали різноманітну гуманітарну допомогу Данська рада у справах біженців, Бакинський офіс ОБСЄ, Бакинський офіс Міжнародної організації з міграції, «ASTRA» та «AMC».

20. З наявної в матеріалах справи копії цивільного позову заявників випливає, що документальні докази, надані разом із позовом, складалися лише з копій паспортів 29-х заявників (усіх заявників, крім заявників № 7, 10, 13 та 31 у додатку). На всіх цих копіях були головні сторінки паспортів із іменами пред’явників, фотографіями та датами народження, датами видачі та закінчення терміну дії паспортів, номерами паспортів тощо, тоді як на 14-ти копіях також була сторінка з розбірливою. азербайджанською візою (ці чотирнадцять копій стосувалися заявників № 1, 2, 3, 5, 6, 14, 15, 16, 18, 20, 21, 22, 24 та 33 у додатку). З них візи, видані заявникам № 14, 21 і 24, Muamer Kahric, Fehret Mustafica та Drago Peric, були одноразовими візами, дійсними протягом 3-х місяців і виданими в травні 2009 року або пізніше. Візи, видані заявникам № 15 і 16, Miodrag Kaurin та Predrag Kaurin, були багаторазовими візами, дійсними на 1 рік і виданими відповідно в серпні 2009 року та липні 2009 року. Усі інші візи були одноразовими, дійсними протягом 1-го місяця. З них віза заявника № 18, Sabahudin Makic, була видана в жовтні 2008 року, а всі інші візи були видані в травні 2009 року або пізніше. Окрім вищезазначених 14-ти копій, на копіях двох інших паспортів також було зображено те, що могло бути азербайджанською візою, однак ці дві копії не були повністю розбірливими. Наскільки це було зрозуміло, одномісячна віза для заявника № 23, Elvedin Opardija, могла бути видана в березні 2009 року, тоді як одномісячна віза заявнику № 32, Goran Vujatovic, могла бути видана у червні 2008 року. З решти 13-ти копій паспортів, які не включали копії віз, чотири мали сторінки з сербськими чи хорватськими штампами про виїзд та/або в’їзд, що відповідають різним місяцям 2009 року. У решті 9-ти копій паспортів не було ані копій сторінок із візами, ані штампів про в’їзд чи виїзд.

21. Жодних інших доказів чи документів, таких як будь-які звіти НУО, не було зазначено як докази, подані на підтримку позову. Стосовно таких інших доказів, наданих до суду першої інстанції, представник заявників зазначив у своїх поясненнях до Суду, а також у своїй наступній апеляції до Бакинського апеляційного суду (див. пункт 29 нижче), що під час провадження у першій інстанції він намагався надати суду копію звіту «ASTRA» і що він також офіційно просив суд надіслати запити до вищезазначених НУО та міжнародних організацій, які надавали допомогу працівникам «Serbaz» перед їх від’їздом з Азербайджану. Проте, за словами адвоката, суд відмовив у прийнятті до розгляду звіту «ASTRA» та відхилив інше його клопотання (копій будь-яких проміжних рішень щодо цих клопотань в матеріалах справи немає).

22. Відповідача «Serbaz» представляв адвокат, який стверджував, що для цілей кількох масштабних й важливих будівельних проектів в Азербайджані «Serbaz» запросив ряд іноземних робітників відповідно до угоди про відрядження, укладеної 14 травня 2007 року з її материнською компанією «Acora Business Ltd» («Acora»), яка зареєстрована в Ангільї (Британська Вест-Індія). Відряджені працівники були працівниками компанії «Acora», яка відповідала за виплату їм заробітної плати та усі інші питання, пов’язані з роботою. За угодою про відрядження «Serbaz» відповідав лише за забезпечення їх проживанням та харчуванням. Адвокат «Serbaz» стверджував, що вимоги заявників до «Serbaz» щодо матеріальної та моральної шкоди були необґрунтованими.

23. На підтвердження своїх доводів «Serbaz» надав суду незавірені фотокопії свого статуту та угоди про відрядження між «Acora» та «Serbaz» (відсутні в матеріалах справи). «Serbaz» пояснив, що більше не володіє оригіналами цих документів, оскільки ці документи були «вилучені» у «Serbaz» керівництвом «Acora» та не були повернуті. У зв’язку з цим «Serbaz» також надав копію оголошення, розміщеного ним у газеті «Vergiler», опублікованого 28 липня 2010 року (через кілька днів після того, як заявники подали свій позов – див. пункт 18 вище). У повідомленні зазначалося, що оригінали установчого документу (статуту) «Serbaz» та свідоцтва про податкову ідентифікацію були втрачені, а тому більше не дійсні.

24. 21 жовтня 2010 року Сабаїльський районний суд відхилив позов заявників.

25. Суд зазначив, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію, виданим Міністерством юстиції, «Serbaz» було зареєстровано в Азербайджані 16 березня 2007 року. Згідно з копією статуту, це була дочірня компанія, що повністю належала «Acora», яка мала була зареєстрована в Ангільї 30 червня 2006 року. Після втрати оригіналу статуту 11 серпня 2010 року податковий департамент міста Баку повторно видав «Serbaz» завірені копії своїх «установчих документів». Крім того, суд взяв до уваги копію угоди про відрядження від 14 травня 2007 року між «Acora» та «Serbaz», у якій зазначено, що «Acora» зобов’язалася відрядити співробітників до «Serbaz» на максимальний термін у 3 місяці. Згідно з угодою про відрядження, відряджені працівники вважалися працівниками компанії «Acora», яка відповідала за виплату їм заробітної плати.

26. Суд також послався на листи різних органів влади, зокрема (як підсумовано в рішенні суду):

(i) лист Міністерства податків від 19 листопада 2009 року, адресований «AMC», у якому зазначено, що «Serbaz» подав податкові декларації за 2006 – 2009 роки щодо сум, сплачених за «найману працю». Однак ця форма декларації не передбачала поіменного розподілу податків, сплачених щодо кожного працівника;

(ii) лист від 17 грудня 2009 року Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми Міністерства внутрішніх справ (далі – Департамент по боротьбі з торгівлею людьми), де останній зазначив, що в невизначений час він розглянув запит від громадян Боснії та Герцеговини, Сербії та Північної Македонії, які працюють у «Serbaz», скаржилися на те, що вони стали жертвами торгівлі людьми. Однак, оскільки останні працівники покинули Азербайджан до 26 листопада 2009 року, після отримання від компанії остаточного розрахунку належної заробітної плати, було неможливо проводити перевірку за їхніми скаргами;

(iii) лист Уповноваженого з прав людини (Омбудсмена) від 22 грудня 2009 року, в якому зазначено, що «Serbaz» виконував будівельні роботи на різних об’єктах розвитку та будівництва державного значення, що згідно з інформацією, наданою «Serbaz», виникла необхідність звільнити ряд працівників через важку фінансову ситуацію компанії, а тим працівникам, які бажали повернутися на батьківщину, було виплачено належну їм заробітну плату та було репатрійовано за складеним графіком.

27. На підставі вищевикладеного суд встановив, що заявники були безпосередньо найняті в «Acora» та не можуть вважатися працівниками «Serbaz», що їхня заробітна плата мала виплачуватися «Acora», що вони були просто відряджені до «Serbaz», що там між заявниками та «Serbaz» не укладалися трудові договори, і що заявники не надали жодних доказів протилежного. Таким чином, «Serbaz» не може нести відповідальності за будь-яку ймовірну невиплату заробітної плати або інші скарги, пов’язані з працевлаштуванням. Як товариство з обмеженою відповідальністю воно також не відповідало за зобов’язаннями своєї материнської компанії перед третіми особами. Відповідно, позов заявників проти «Serbaz» не мав ані законодавчої, ані договірної основи, а тому позов міг бути поданий лише проти «Acora».

28. Нарешті, суд постановив, що твердження заявників щодо порушення їхніх прав та свобод є необґрунтованими. Суд [першої інстанції] зазначив, що, як випливає з вищезазначених листів різних державних органів, не вдалося встановити, що будь-які права чи свободи іноземних працівників були порушені «Serbaz».

Апеляційне та касаційне провадження

29. 1 грудня 2010 року (з доповненням від 24 січня 2011 року) адвокат заявників подав апеляцію на рішення суду першої інстанції, по суті повторюючи попередні доводи. Крім того, він зробив, зокрема, такі фактичні та юридичні доводи:

(i) до від’їзду заявників з Азербайджану вони отримували допомогу (продовольчі товари, медичну та іншу допомогу) від різних міжнародних організацій і НУО, згаданих вище. Він зазначив, що подавав клопотання до суду першої інстанції про направлення запитів до цих організацій для підтвердження цього факту та отримання інформації про надану допомогу, однак клопотання було відхилено;

(ii) він намагався подати звіт «ASTRA» до суду першої інстанції як доказ, але суд відмовився прийняти його без будь-яких обґрунтувань;

(iii) той факт, що заявники перебували та працювали в Азербайджані на основі туристичних віз та без дозволу на роботу, порушував національне законодавство, зокрема законодавство про туризм, і вказував на те, що вони були піддані примусовій праці;

(iv) фактично заявники були працівниками «Serbaz», а не «Acora», і «Serbaz» незаконно піддав їх примусовій праці без підписання трудових договорів відповідно до вимог Конституції, Кодексу законів про працю, Закону про працю міграції, іншого законодавства Азербайджану, а також міжнародних договорів, учасником яких був Азербайджан. У зв’язку з цим «АМС» також подав запит до Міністерство юстиції (орган, відповідальний за реєстрацію юридичних осіб), чи «Acora» справді існувала» як компанія, але не отримав відповіді;

(v) довіра суду першої інстанції до копій документів, наданих «Serbaz», включаючи незавірену копію угоди про відрядження, порушувала вимоги статті 89 Цивільного процесуального кодексу, оскільки ці документи були неприйнятними як докази.

30. Представник відповідача повторив свої доводи, зроблені в суді першої інстанції.

31. Під час апеляційного засідання суд допитав як свідка представника «АМС». Вона зазначила в загальних рисах, що була в будинках, де проживали заявники в Азербайджані. Працівники, які проживали в цих будинках, скаржилися її НУО на умови життя, зарплату, відсутність медичного страхування та недостатнє харчування. У невстановлену дату вона написала від імені 272 цих працівників до Генеральної прокуратури про їхні скарги. Загалом, завдяки залученню «АМС», становище працівників покращилось, вони були забезпечені кращим харчуванням та медичною допомогою. Згодом їм виплатили зарплату, повернули документи та повернулися на батьківщину.

32. 8 лютого 2011 року Бакинський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Окрім повторення висновків суду першої інстанції, апеляційний суд також постановив, що положення Закону про трудову міграцію та Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей (далі – МКПТМ) не були застосовні до заявників, оскільки вони стосувалися законних «працівників-мігрантів», тоді як заявники не були «особами, які мігрували з однієї країни в іншу на законних підставах». Натомість заявники були «іноземними працівниками», які уклали трудові контракти з іноземною компанією («Acora») за кордоном та були тимчасово відряджені до Азербайджану для роботи в дочірній компанії цієї компанії. Відповідно до статті 6 КЗпП положення цього Кодексу не поширювалися на таких іноземних працівників.

33. Апеляційний суд встановив, що скарги заявників щодо порушення «Serbaz» їхніх прав були необґрунтованими. Апеляційний суд не розглядав доводи адвоката заявників щодо стверджуваної відмови суду першої інстанції прийняти звіт «ASTRA» та відхилення інших його клопотань.

34. Заявники подали касаційну скаргу, повторивши свої аргументи. Вони також зазначили, що, незважаючи на аргументи «Serbaz» та висновки судів нижчих інстанцій про те, що вони були відряджені до Азербайджану на періоди, що не перевищували 3-х місяців, вони фактично залишалися та працювали в Азербайджані протягом 6-ти місяців і довше, і що це відображено в копіях їхніх паспортів, що додані до позову. 23 вересня 2011 року Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, коротко повторивши висновки та аргументацію суду нижчої інстанції.

Документи щодо інших скарг і запитів, адресованих владі Азербайджану

35. Уряд Боснії та Герцеговини надав копії наступних документів.

36. У копії електронного листа від «АМС» кільком одержувачам, включаючи «ASTRA», від 28 грудня 2010 року зазначено, що президент «АМС» надсилає одержувачам «перекладену версію листа [«АМС»] до Генерального прокурора».

37. Більше того, англійський переклад листа без дати від президента «AMC» до Генерального прокурора Азербайджану, який, очевидно, був вкладений у вищевказаний електронний лист, містив, по суті, ту саму інформацію про іноземних працівників «Serbaz», що й подана заявниками до національних судів (див. пункти 5 – 9 та 19 вище). У листі також зазначено, що, на думку «АМС», посадові особи «Serbaz» вчинили кримінальні злочини, передбачені різними положеннями статті 144-1 (торгівля людьми) Кримінального кодексу. Він також зазначив, що 22 жовтня 2009 року «АМС» надіслав листа до Міністерства внутрішніх справ з проханням провести розслідування зазначених обставин, але жодних заходів вжито не було. Наостанок «АМС» звернувся до Генерального прокурора з проханням провести перевірку за даним фактом та вжити заходів.

38. Крім того, уряд Боснії та Герцеговини також надав незавірений «неофіційний переклад» англійською мовою рішення Верховного Суду Азербайджану від 12 липня 2010 року. Згідно зі змістом цього документа, «АМС» подав цивільний позов до Сабаїльського районного суду проти Генеральної прокуратури та Міністерства закордонних справ з проханням зобов’язати вищезазначені органи «прийняти відповідне процесуальне рішення» у зв’язку з листом «АМС» від 22 жовтня 2009 року. «АМС» представляв у суді пан М. Бахишов. Позов був визнаний неприйнятним Сабаїльським районним судом 28 грудня 2009 року, який постановив, що таке клопотання не могло бути заявлено у формі цивільного позову, а мало бути подано в порядку судового нагляду у кримінальному провадженні за ст. 449 Кримінально-процесуального кодексу (далі – КПК). Це рішення про неприйнятність було підтримано Бакинським апеляційним судом від 19 січня 2010 року. Рішенням від 12 липня 2010 року Верховний суд скасував рішення Бакинського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд, встановивши на відсутність процесуальних рішень, ухвалених у справі к рамках кримінального провадження, які могли бути оскаржені відповідно до статті 449 КПК, і що за таких обставин позивач міг оскаржити стверджувану бездіяльність органів влади в цивільному судочинстві.

39. У матеріалах справи немає іншої інформації щодо результатів провадження, згаданого в неофіційному перекладі вищезгаданого рішення.

40. Уряд Азербайджану та заявники не надали чітких й конкретних коментарів щодо вищезазначених документів та перекладів, наданих урядом Боснії та Герцеговини.

41. Фактичні обставини, описані нижче, випливають із документів, поданих Урядом Боснії та Герцеговини, якщо не вказано інше.

42. Наприкінці 2009 року прокуратура Боснії та Герцеговини порушила кримінальне розслідування у зв’язку зі твердженнями про примусову працю та торгівлю людьми з боку керівництва та працівників «Serbaz» за статтею 250-2 (організована злочинність), статтею 185 (запровадження стану рабства та перевезення рабів) та статтю 186 (торгівля людьми) Кримінального кодексу Боснії та Герцеговини. Зрештою, після завершення розслідування, 7 липня 2014 року тринадцяти громадянам Боснії та Герцеговини було висунуто обвинувачення у рамках цього провадження. Одинадцятьом із них висунуто обвинувачення у вчиненні злочинів організованої злочинності, поєднаної з торгівлею людьми, одному – в організованій злочинності, поєднаній з торгівлею людьми та відмиванням грошей за частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу, і одному – за участь в організованій злочинності у поєднанні з відмиванням грошей.

Запити про правову допомогу від влади Боснії та Герцеговини та інформація, надана владою Азербайджану

Перший запит про надання правової допомоги

43. 29 квітня 2010 року прокуратура Боснії та Герцеговини надіслала запит про надання правової допомоги відповідним органам Азербайджану відповідно до Європейської конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах («Конвенція про взаємну допомогу»). Прокуратура повідомила азербайджанську владу, що на момент подання запиту одинадцять громадян Боснії та Герцеговини, включаючи одного невстановленого громадянина та одного невстановленого громадянина Азербайджану (відомий лише на ім’я, С.), підозрювалися у вчиненні вищезгаданого злочину. Зокрема, прокуратура Боснії та Герцеговини отримала інформацію від колишніх працівників «Serbaz» про те, що під час роботи в Азербайджані у зазначених підозрюваних відібрали проїзні документи, що працівників розміщували у місцях з нелюдськими умовами життя, що вони були піддані різним свавільним покаранням, що їхня свобода пересування була обмежена, що вони піддавалися психічному, а іноді навіть фізичному насильству, і що працівники не отримували винагороди за свою роботу.

44. Прокуратура Боснії та Герцеговини звернулася до органів влади Азербайджану з проханням надати, зокрема, таку інформацію:

(i) різноманітну інформацію про бізнес-діяльність «Serbaz» в Азербайджані;

(ii) чи були працівники з Боснії та Герцеговини зареєстровані як іноземці з тимчасовим проживанням в Азербайджані та список відповідних працівників «Serbaz»;

(iii) чи отримували органи влади Азербайджану будь-які офіційні повідомлення про незаконне перебування в Азербайджані будь-яких працівників з Боснії та Герцеговини або будь-які скарги від громадян Боснії та Герцеговини щодо будь-яких кримінальних чи інших правопорушень або порушень прав людини, і, якщо так, які дії були вжиті захоплені азербайджанською владою;

(iv) чи наприкінці 2009 року азербайджанська влада взяла під контроль будівельні майданчики, де «Serbaz» здійснював свою діяльність;

(v) встановлення особи громадянина Азербайджану [на прізвище] С.

Відповідь на перший запит про надання правової допомоги

45. 11 квітня 2011 року посольство Азербайджану в Анкарі передало відповідь азербайджанської влади посольству Боснії та Герцеговини в Анкарі.

Відповідь містила наступні документи:

(i) лист від 21 жовтня 2010 року прокуратури м. Баку про направлення запиту про надання правової допомоги, який вона отримала через МЗСв, до Головного управління поліції м. Баку МВС;

(ii) лист від 10 листопада 2010 року Головного управління поліції м. Баку у відповідь на вищезазначений лист (інформуючи про те, що в централізованій базі даних немає інформації про те, чи шість із зазначених громадян Боснії та Герцеговини перетнули кордон Азербайджану і що ще один, М.V., «голова» «Serbaz», мав постійне місце проживання в Москві) і пересилання запиту далі до Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми МВС;

(iii) лист прокуратури м. Баку від 11 листопада 2010 року до Департаменту оперативної та статистичної інформації МВС із запитом надати інформацію щодо в’їзду та виїзду з території Азербайджану громадян Боснії та Герцеговини, зазначених у запит про надання правової допомоги (відповідь на цей лист в матеріалах справи відсутня);

(iv) лист від 18 листопада 2010 року Департаменту боротьби з торгівлею людьми у відповідь на листи, згадані в пунктах (i) і (ii) вище.

46. У вищезазначеному листі від 18 листопада 2010 року Департамент боротьби з торгівлею людьми надав, серед іншого, інформацію, підсумовану в пунктах 47 – 54 нижче.

47. Департамент по боротьбі з торгівлею людьми вивчив отриману ним «інформацію та запити» щодо громадян Боснії та Герцеговини, Сербії та Північної Македонії, які були жертвами примусової праці. Було встановлено, що «Serbaz», яка була дочірньою компанією «Acora», уклала контракти з певними державними органами та приватними компаніями на будівництво різних будівель у Баку та Мінгечевірі. У період з 2007 –  2009 рр. близько 750 працівників з Боснії та Герцеговини, Сербії та Північної Македонії були доставлені «Serbaz» до Азербайджану за туристичними візами. Вони були розміщені в 17-ти квартирах у Баку та 10-ти квартирах у Мінгечавірі. Щоб заощадити власні кошти, деякі працівники добровільно погодилися безкоштовно поселитися у більші гуртожитки за рахунок «Serbaz».

48. Робітників забезпечували зворотними авіаквитками, 4-разовим харчуванням, транспортуванням до місця роботи та назад, а також медичною допомогою. В середньому кожен працівник отримував від 2 до 2,5 тис. доларів США на місяць. Оскільки в Азербайджані не було посольств їхніх відповідних країн (найближчі посольства були в Анкарі) та оскільки будь-яка втрата їхніх документів, що посвідчують особу, в Азербайджані створила б проблеми в такій ситуації, їхні паспорти були вилучені представником «Serbaz» та громадянином Боснії та Herzegovina на ім’я S.L. для необхідних реєстраційних дій та з метою захисту. За необхідності паспорти надавали конкретним працівникам, а потім знову повертали на зберігання. Кілька робітників відвідували свої країни за сімейних обставин, але згодом поверталися до Азербайджану.

49. Після 6-місячної роботи в Азербайджані кожен працівник мав право на місячну відпустку, і на цей момент більшість працівників вирішили просто повернутися до своїх країн. Двоє названих працівників повідомили Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми, що вони повернулися на роботу в Азербайджан вдруге, оскільки були задоволені умовами праці та заробітною платою. Вісім названих робітників одружилися з азербайджанськими жінками та зрештою оселилися в Азербайджані.

50. У серпні та жовтні 2009 року двоє названих робітників померли від проблем із серцем.

51. Що стосується перевірки стверджуваних порушень прав деяких працівників з боку «Serbaz», було встановлено, що ці (неназвані) працівники отримали догану за порушення правил внутрішньої дисципліни через вживання алкоголю у робочий час та ухилення від роботи, внаслідок чого були відправлені назад на батьківщину. Більше того, за заявами «більшості трудящих», двоє осіб, серед яких M.V. (те саме ім’я робітника, згаданого в цивільному позові заявників – див. пункт 19 вище), було повернуто назад за регулярне вживання алкоголю та порушення відповідних дисциплінарних правил, що застосовуються в будівельній галузі.

52. Під час перебування в Азербайджані всі працівники мали особисті мобільні телефони та могли зв’язатися з будь-якою країною світу. До кінця 2009 року «Serbaz» перевиконала свої цілі будівництва, проте опинилася у складній фінансовій ситуації, оскільки у неї закінчилися наявні кошти. Через це компанії довелося звільнити персонал, який став зайвим.

53. У жовтні 2009 року дипломати Сербії та Боснії та Герцеговини відвідали м.Баку, зустрілися з працівниками «Serbaz», поцікавилися їх умовами праці та життя та обговорили з керівництвом «Serbaz» питання виплати належної заробітної плати та інших недоліків. Під час цих зустрічей працівники передали дипломатам колективно підписану заяву про те, що вони не мають претензій до компанії. Усім працівникам, які виявили бажання повернутися до своїх країн, було виплачено належну заробітну плату, нараховану за кінець жовтня 2009 року, і працівники організовано повернулися назад до своїх країн.

54. Декілька неназваних «опитаних робітників» заявили, що [люди з] «Serbaz» їх не били, не ображали, не експлуатували та не примушували виконувати будь-яку роботу. Відповідно, посилаючись на все зазначене вище, Департамент по боротьбі з торгівлею людьми дійшов висновку, що твердження про те, що іноземні працівники були піддані примусовій праці на території Азербайджану, не підтвердилися.

Другий запит про правову допомогу та відповідь

55. Схоже, що у вересні 2011 року органи влади Боснії та Герцеговини запросили додаткову інформацію від влади Азербайджану щодо, очевидно, ділових відносин між «Serbaz» та Міністерством молоді та спорту Азербайджану.

56. У відповідь їм було надано копію листа від 18 січня 2012 року Міністерства молоді та спорту, адресованого Насімійській окружній прокуратурі Азербайджану, з детальною інформацією, яка може бути підсумована таким чином.

57. У березні 2007 року Міністерство молоді та спорту уклало свій перший контракт із «Serbaz» щодо запланованого будівництва спортивно-виставкового комплексу. Згодом Міністерство молоді та спорту замовило у «Serbaz» у зв’язку з двома іншими проектами реконструкції та будівництва. [Крім того,] Міністерство молоді та спорту упродовж періоду 2007 – 2009 рр. включно уклало кілька контрактів із «Serbaz» щодо цих проектів, а також здійснивло ряд платежів «Serbaz» за цими контрактами. Загалом за цими контрактами Міністерство сплатило «Serbaz» 54.257447 азербайджанських манатів (AZN).

Третій запит про надання правової допомоги та відповідь

58. У листопаді 2012 року прокуратура Боснії та Герцеговини надіслала третій запит азербайджанській владі, поінформувавши, що на додаток до кримінального розслідування та паралельно з ним прокуратура проводить фінансове розслідування діяльності «Serbaz». Прокуратура запросила інформацію про всі транзакції, пов’язані з рахунком «Serbaz» у Міжнародному банку Азербайджану в 2009 – 2010 рр. Прокуратура також запитала, чи мав «Serbaz» будь-які інші банківські рахунки в Азербайджані, і, якщо так, запитав аналогічну інформацію про транзакції по вказаним рахункам.

59. У січні 2013 року органи влади Азербайджану надали запитувану інформацію у формі роздруківок банківських виписок.

Засудження чотирьох обвинувачених у Боснії та Герцеговині

60. Відповідно до копій двох рішень, наданих Урядом Боснії та Герцеговини, 28 лютого та 10 липня 2017 року, відповідно, Суд Боснії та Герцеговини засудив двох із тринадцяти обвинувачених (див. пункт 42 вище), S.L. та Н.Т., на підставі угод про визнання вини. Зазначені вироки набрали законної сили.

61. Суд Боснії та Герцеговини встановив, що було достатньо доказів на основі визнання вини та доказів, наданих обвинуваченням, щоб зробити висновок, що ці дві особи є винними у злочинах з торгівлі людьми та організованої злочинності за статтями 186(1) та 250(2) Кримінального кодексу Боснії та Герцеговини. S.L. засуджено до 1 року 9 місяців позбавлення волі. Н.Т. отримав умовне покарання. Факти, встановлені Судом Боснії та Герцеговини у вказаних двох рішеннях, були наступними.

62. У період з серпня 2007 року по листопад 2009 року S.L. та Н.Т. були частиною організованої злочинної групи, яка експлуатувала громадян Боснії та Герцеговини, Сербії та Північної Македонії, змушуючи їх працювати на будівельних майданчиках в Азербайджані. Група здійснювала ці дії під прикриттям «Serbaz», яка була філією «Acora», компанії, зареєстрованої на британській підконтрольній території. «Serbaz» уклав контракти з Міністерством молоді та спорту Азербайджану, за якими «Serbaz» завершить певні будівельні проекти. Співробітники «Serbaz» повідомили постраждалих, що якщо вони переїдуть до Азербайджану на роботу, то отримають хорошу зарплату, відмінне житло, медичне страхування та витрати на харчування. Крім того, їхні візи будуть оплачені, а перебування в Азербайджані буде врегульовано [відповідно до закону]. «Serbaz» організував переліт потерпілих до Азербайджану. Коли вони прибули, працівники «Serbaz» вилучили їхні проїзні документи, стверджуючи, що це необхідно для того, щоб урегулювати їхнє проживання. Потерпілим не повернули проїзні документи, через що вони не змогли покинути країну та повернутися додому. «Serbaz» розміщував жертв у невідповідних, переповнених приміщеннях та зловживав їхнім статусом іноземця, незнанням місцевої мови та залежністю від «Serbaz», щоб експлуатувати їх для праці. Керівництво «Serbaz» застосовувало до жертв як фізичні, так і психологічні покарання, наприклад, примушуючи їх виконувати важку й тривалу фізичну працю та піддаючи фізичному насильству. Потерпілим виплачували довільно зменшену заробітну плату. Крім того, їм було відмовлено в обіцяних їм трудових виплатах на тій підставі, що вони вчинили «дисциплінарні порушення». Постраждалих карали та штрафували за паління, за вживання алкоголю у неробочий час та за вихід з помешкання. Постраждалих позбавляли волі, оскільки їм не дозволяли залишати помешкання у неробочий час. Вони були позбавлені повноцінного харчування, отримували лише невеликі порції низькокалорійної їжі. Багато працівників, працюючи на «Serbaz», значно втратили вагу, Жертви повинні були працювати позмінно від 12 до 24 або 36 годин безперервно, 6 або 7 днів на тиждень. Потерпілі також були позбавлені доступу до належної медичної допомоги, а деякі хворіли на невиліковні захворювання. Атмосфера страху й залежності була створена в «Serbaz» причетними особами з наміром шахрайським шляхом позбавити потерпілих їхньої заробітної плати шляхом відрахувань, штрафів та відмови у належних умовах проживання, харчуванні та медичному обслуговуванні з метою незаконного привласнення грошей, перерахованих на рахунок «Serbaz» для будівельних проектів. Було підраховано, що членами «Serbaz» внаслідок реалізації організованої схеми було привласнено щонайменше 5.895040,67 конвертованих марок Боснії та Герцеговини (приблизно 3 млн. євро)

63. Уряд Боснії та Герцеговини також надав заяву, надану під присягою заявником № 1 у Додатку, паном Seudin Zoletic до прокурора Боснії та Герцеговини 21 березня 2012 року. Його заява по суті відповідала висновкам, викладеним у вищезгаданих рішеннях.

64. Згідно з інформацією, яка є у відкритому доступі на веб-сайті судової влади Боснії та Герцеговини, 28 березня 2018 року суд засудив двох інших осіб, N.C. та S.K., обвинувачених у рамках вищезазначеного кримінального провадження, після слухання за угодами про визнання вини. Суд визнав обох винними у вчиненні злочинів у рамках діяльності організованої злочинності та торгівлі людьми. Обох обвинувачених було засуджено до 1 року позбавлення волі, яке на тому ж засіданні було замінено на громадські роботи на 90 робочих днів. Повний текст вироку не опублікований. Схоже, вироки набрали законної сили.

Виправдання решти підсудних судом Боснії і Герцеговини

65. Згідно з документами, наданими урядом Боснії та Герцеговини, рішенням від 4 грудня 2019 року за результатами судового розгляду суд Боснії та Герцеговини виправдав решту 9-х обвинувачених за всіма пунктами звинувачення. Працівники «Serbaz», які були заслухані як свідки, здебільшого показали, що дані їм обіцянки здебільшого були дотримані, включно з тими, що стосувалися виду праці, який вони виконуватимуть, їх робочого часу та зарплати, яку вони отримуватимуть. Що стосується зарплати, то працівники в основному заявляли, що отримали обіцяні виплати. Єдиним проблемним періодом виявився приблизно 2009 рік, коли компанія зіткнулася з фінансовими проблемами, в результаті яких упродовж цього періоду були затримані платежі. Однак суд встановив, що ці виплати врешті-решт були здійснені, у деяких випадках після того, як працівники повернулися додому. Головним джерелом невдоволення робітників була відсутність підвищення зарплати за понаднормову роботу. Хоча суд погодився, що вони не отримали підвищеної компенсації, така робота не була ні примусовою, ні неоплачуваною. Також встановлено, що кілька працівників були оштрафовані, переважно за вживання алкоголю. Однак суд постановив, що такі штрафи були виправданими, враховуючи, що тверезість є надзвичайно важливою у небезпечних умовах будівельних робіт.

66. Суд також встановив, що працівники мешкали у дуже хороших умовах з точки зору якості житла. Залишалася ймовірність того, що деякі працівники були розміщені по-іншому, але не було жодних доказів того, що їхні умови були неадекватними або що обвинувачений мав намір знущатися над ними. Крім того, суд постановив, що свобода пересування працівників не була обмежена, про що свідчать, зокрема, фотографії, на яких вони зображені на вечерях, барбекю та спортивних заходах. Хоча працівники передали свої паспорти, коли вони прибули до Азербайджану, прохання повернути їх здебільшого були задоволені (наприклад, коли вони хотіли надіслати гроші своїм родинам). Спираючись на копії азербайджанських «посвідчень особи» трьох конкретно зазначених працівників, жоден із яких не є заявником у цій справі, суд зазначив, що працівникам було видано азербайджанські «посвідчення особи» для вільного пересування по країні.

67. Що стосується тверджень про неналежне харчування та медичне обслуговування, то суд визнав їх неправдивими, недоведеними або, принаймні, перебільшеними. Більшість працівників заявили, що не зазнавали насильства чи фізичних покарань. У рідкісних випадках, коли насильство могло мати місце, залишалося невизначеним, чи його спровокували обвинувачені чи самі працівники. Суд встановив, що, навіть якщо обвинувачених вважати підбурювачами, необхідного mens rea для злочину торгівлі людьми не було.

68. 29 січня 2021 року Апеляційна палата Суду Боснії та Герцеговини залишила в силі рішення першої інстанції та повторила, що, хоча справа може порушувати питання трудового права, елементи торгівлі людьми не були доведені.

ВІДПОВІДНА ЗАКОНОДАВЧА БАЗА, МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ТА ІНШІ ДОКУМЕНТИ

ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Конституція 1995 року

69. Стаття 35 Конституції передбачає:

Стаття 35. Право на працю

«III. Ніхто не може бути підданий примусовій праці…»

70. Стаття 148 Конституції передбачає:

Стаття 148. Акти, що становлять систему законодавства Азербайджанської Республіки

«II. Міжнародні договори, учасником яких є Азербайджанської Республіка, є невід’ємною частиною законодавства Азербайджанської Республіки…»

Кримінальний кодекс

71. Стаття 144-1 Кримінального кодексу в редакції на той час передбачала таке:

Стаття 144-1. Торгівля людьми

«144-1.1. Торгівля людьми, тобто вербування, придбання, затримання, переховування, перевезення, передача або отримання людей шляхом погрози силою чи її застосування чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання влади чи вразливого становища, або надання чи отримання платежів чи переваг для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу, з метою експлуатації – карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

144-1.2. Ті ж дії:

144-1.2.1. Вчинені щодо двох або більше осіб;

144-1.2.2. Вчинені повторно;

…

144-1.2.5. Вчинені за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною мережею (злочинною організацією);

144-1.2.6. Вчинені винним з використанням службових повноважень;

144-1.2.7. Вчинені із застосуванням або погрозою застосування насильства, що становить небезпеку для життя та здоров’я;

144-1.2.8. Вчинені із застосуванням тортур чи жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження з потерпілим; … – караються позбавленням волі на строк від 8 до 12 років.

144-1.3. Дії, передбачені статтями 144-1, 144-1, 144-2, що спричинили з необережності смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від 10 до 15 років.

Примітки:

1. Експлуатація людини, зазначена у цій статті, означає примусову працю (підневільний стан), сексуальну експлуатацію, рабство та звичаї, подібні до рабства, і залежність, що звідси виникає, незаконне вилучення органів і тканин людини, проведення незаконних медичних біодосліджень особи, використання жінки як сурогатної матері, втягнення особи в протиправну, в тому числі кримінальну, діяльність.

2. Будь-яка згода жертви торгівлі людьми на експлуатацію, її спосіб життя чи аморальна поведінка не може вважатися обставиною, що пом’якшує покарання особи, визнаної винною у торгівлі людьми».

72. Стаття 144-2 Кримінального кодексу в редакції на той час передбачала таке:

Стаття 144-2. Примусова праця

«144-2.1. Примушування особи до виконання певної роботи (служби) шляхом залякування, застосування чи погрози застосування сили, а також утримання під вартою, крім випадків, передбачених законом, – карається виправними роботами на строк до 2 років або позбавленням волі на той самий строк.

144-2.2. Ті ж дії:

144-2.2.1. Вчинені щодо двох або більше осіб;

144-2.2.2. Вчинені повторно;

…

144-2.2.5. Вчинене винним з використанням службових повноважень;

144-2.2.6. Вчинене за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною мережею (злочинною організацією), – караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

144-2.3. Дії, передбачені статтями 144-2.1 та 144-2.2, що спричинили з необережності смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років».

Кримінально-процесуальний кодекс 2000 року

73. Згідно зі статтею 37.1 КПК, залежно від характеру та тяжкості злочину кримінальне переслідування здійснюється у порядку приватного, напівпублічного або публічного кримінального обвинувачення. Відповідно до частини шостої статті 37 КПК кримінальні правопорушення, передбачені статтями 144-1 та 144-2 Кримінального кодексу, серед багатьох інших, переслідуються в порядку публічного обвинувачення.

74. Відповідно до частини першої статті 38 КПК, коли дізнавач, слідчий, прокурор отримує інформацію про підготовку чи вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо виявляє таке правопорушення, він зобов’язаний вжити заходів до захисту й збирання доказів та негайно проводити в межах своїх повноважень попереднє розслідування або розслідування в порядку, передбаченому КПК.

75. Стаття 39 КПК у відповідній частині передбачає:

Стаття 39. Обставини, що виключають кримінальне переслідування

«39.1. Кримінальне переслідування не може бути розпочате, а розпочате кримінальне переслідування підлягає припиненню (і кримінальне провадження не може бути порушено, а розпочате кримінальне провадження підлягає закриттю) за таких обставин:

39.1.1. Відсутність події злочину; … ».

Цивільно-процесуальний кодекс 2000 року

76. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК кожна сторона в цивільному процесі несе тягар доказування обґрунтованості своїх вимог та заперечень.

77. Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК письмовими доказами є документи, акти, договори, заяви, службове листування, інші документи та матеріали, засвідчені нотаріусом, що містять відомості, що мають значення для справи. Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК, документальні матеріали, отримані факсом, електронним чи іншим способом зв’язку, можуть бути прийняті як докази судом за умови встановлення автентичності цих матеріалів. Відповідно до частини третьої статті 89 до суду подаються оригінали або належним чином засвідчені копії необхідних доказів.

78. Згідно зі статтею 265.4 КПК, якщо при розгляді цивільного позову суд виявить у діях учасників справи або інших осіб наявність складу злочину, він постановляє окрему ухвалу (xüsusi qərardad), про яку повідомляється прокурор.

Кодекс законів про працю

79. Згідно зі статтею 4 Кодексу законів про працю, положення Кодексу поширюються з певними застереженнями на всі підприємства, органи та організації, засновані державними органами Азербайджану, фізичними та юридичними особами і розташовані на території Азербайджану.

Згідно зі статтею 5 Кодексу, Кодекс також застосовується, з певними застереженнями, до всіх зареєстрованих та функціонуючих в Азербайджані робочих місць, заснованих іноземними державами, іноземними фізичними та юридичними особами, міжнародними організаціями або особами без громадянства, якщо інше не передбачено законом або договорами, укладеними Азербайджанською Республікою з іноземними державами або міжнародними організаціями.

80. Стаття 6 КЗпП передбачає:

Стаття 6. Особи, на яких не поширюється дія цього Кодексу

«Цей Кодекс не поширюється на таких осіб:

…

г) іноземці, які уклали трудові договори з юридичною особою іноземної держави в цій іноземній державі та виконують свої трудові функції на підприємстві (філії або представництві) у Азербайджанській Республіці; …».

81. Статті 13.1 – 13.3 Кодексу забезпечують рівність трудових прав та обов’язків громадян Азербайджану та іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законом або міжнародними договорами, учасником яких є Азербайджан, і забороняють будь-які обмеження трудових прав іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 13.4 Кодексу в редакції, чинній на час подій, передбачала таке:

«4. Роботодавці можуть приймати на роботу іноземців або осіб без громадянства після отримання в їх відношенні індивідуальних дозволів на виконання оплачуваної трудової діяльності на території Азербайджанської Республіки в установленому законом порядку».

82. Стаття 17 КЗпП забороняє примусову працю.

Законодавство про в’їзд і перебування в Азербайджані іноземних громадян та про трудову міграцію

Закон про виїзд з країни, прибуття до країни та про паспорти від 14 червня 1994 року

83. Відповідно до статті 12 цього Закону іноземці можуть в’їжджати на територію Азербайджану та виїжджати з неї на підставі паспорта та дійсної візи. Термін тимчасового перебування іноземця в Азербайджані визначається терміном, вказаним у візі.

Закон «Про реєстрацію за місцем проживання та перебування» від 4 квітня 1996 року

84. Згідно зі статтею 6 цього Закону, який діяв на час подій, іноземець, який бажає проживати в Азербайджані на термін більше 30 днів, повинен був подати заяву (до МВС та ДМС) упродовж 3-х днів після прибуття за місцем проживання для реєстрації за місцем проживання, пред’явивши, зокрема, паспорт та візу.

Згідно зі статтею 11 Закону, іноземець, який бажав залишитися в Азербайджані на термін до 30 днів, повинен був подати заяву про реєстрацію за «місцем перебування» (таким як готель, гуртожиток та інші місця тимчасового перебування) під час прибуття до цього місця, inter alia, шляхом заповнення анкети та подання її разом з іншими документами керівництву або власнику «місця перебування».

Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 13 березня 1996 року

85. Згідно зі статтею 5 цього Закону іноземці, які бажають тимчасово проживати в Азербайджані, повинні отримати дозвіл на проживання. Дозвіл на проживання видається, зокрема, якщо іноземець отримав індивідуальний дозвіл на роботу з метою роботи в Азербайджані. Іноземці, які тимчасово або постійно проживають в Азербайджані, повинні були реєструватися за місцем проживання. Інші іноземці, які тимчасово перебували в Азербайджані, повинні були бути зареєстровані за «місцем перебування».

Закон про трудову міграцію від 28 жовтня 1999 року

86. Закон «Про трудову міграцію» від 28 жовтня 1999 року, чинний на час подій (скасований з 1 серпня 2013 року у зв’язку з прийняттям та набранням чинності нового Міграційного кодексу 2013 року), визначав «трудову міграцію» як зміну особою місця проживання з метою здійснення трудової діяльності, а «трудового мігранта» – як особу, яка мігрувала з однієї країни в іншу країну з метою здійснення оплачуваної трудової діяльності (стаття 1).

87. Положення Закону не поширювалися, зокрема, на осіб, відряджених на строк не більше 3-х місяців (стаття 3).

88. Юридичні особи, підприємці та філії та представництва іноземних юридичних осіб, які бажають працевлаштувати іноземців в Азербайджані, повинні були подати заяву про отримання відповідного дозволу відповідного органу виконавчої влади (ст. ст. 5, 16). Іноземці, які здійснюють оплачувану трудову діяльність в Азербайджані, повинні були отримати індивідуальний дозвіл на роботу, звернувшись до відповідного органу виконавчої влади через свого роботодавця (ст. ст. 6, 16).

89. Трудовому-мігранту видано посвідку на тимчасове проживання на строк дії індивідуального дозволу на працевлаштування. Після закінчення терміну дії індивідуального дозволу на працевлаштування або після розірвання трудового договору трудовий мігрант був зобов’язаний залишити територію Азербайджану. Якщо працівник-мігрант виконував оплачувану трудову діяльність в Азербайджані з порушенням вимог цього Закону, він/вона підлягали видворенню з території Азербайджану за рахунок свого роботодавця (стаття 8).

Закон про державне мито від 4 грудня 2001 року

90. Згідно зі статтею 18.58 вказаного Закону, який діяв на час подій, плата за первинну видачу індивідуального дозволу на роботу становила 1000 азербайджанських манатів (AZN), а плата за продовження дозволу становила таку ж суму.

Закон «Про протидію торгівлі людьми» від 28 червня 2005 року

91. Стаття 1 цього Закону містить визначення «торгівлі людьми» та «примусової праці», подібні до тих, що наведені в Кримінальному кодексі (див. пункти 71 – 72 вище).

92. Закон передбачає, зокрема, ухвалення Національного плану дій щодо протидії торгівлі людьми та створення Офісу національного координатора з питань протидії торгівлі людьми, [а також] спеціального підрозділу поліції з питань боротьби з торгівлею людьми. Закон також містить положення щодо запобігання торгівлі людьми, реабілітації та захисту жертв, кримінальної відповідальності та особливостей кримінальних справ щодо злочинів торгівлі людьми.

93. Відповідно до статті 26 Закону, у боротьбі з торгівлею людьми Азербайджанської Республіки співпрацює з іншими державами, їх правоохоронними органами, а також з міжнародними організаціями, які займаються боротьбою з торгівлею людьми, відповідно до міжнародних договорів, учасником яких вона є.

94. Відповідно до статті 27 Закону, громадяни Азербайджанської Респубілки, іноземні громадяни та особи без громадянства, які вчинили злочини, пов’язані з торгівлею людьми, притягуються до кримінальної відповідальності за Кримінальним кодексом Азербайджану незалежно від місця вчинення злочину.

95. Відповідно до статті 28 Закону правова допомога у кримінальних справах про торгівлю людьми надається відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Азербайджан, та законодавства Азербайджанської Республіки про правову допомогу у кримінальних справах.

ВІДПОВІДНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

96. На момент подій цієї справи Азербайджан був учасником таких відповідних міжнародних договорів:

– Женевська конвенція про рабство від 25 вересня 1926 року;

– Конвенція № 29 Міжнародної організації праці (МОП) від 28 червня 1930 р. про примусову працю («Конвенція МОП № 29»);

– Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства, від 30 квітня 1956 року;

– Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП);

– Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей від 18 грудня 1990 року (далі – МКЗПТМ);

– Протокол про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї («Палермський протокол»), що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від грудня 2000 року.

Що стосується Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 року, то Азербайджан підписав її 25 лютого 2010 року та ратифікував 23 червня 2010 року, і ця Конвенція набула чинності щодо Азербайджану 1 жовтня 2010 року.

Відповідні положення вищезазначених договорів (за винятком ICRMW, положення якої цитуються в пункті 99 нижче) та відповідний матеріал цитуються у «Siliadin v. France», no. 73316/01, §§ 50-51; «Rantsev v. Cyprus and Russia», no. 25965/04, §§ 137 – 141, 149 – 155 and 160-74; «Chowdury and Others v. Greece», no. 21884/15, §§ 39 – 44, 30 March 2017); «S.M. v. Croatia» [GC], no. 60561/14, §§ 109 – 122, 130 – 171, 25 June 2020).

97. Зокрема, стаття 2 § 1 Конвенції МОП № 29 передбачає таке:

« … термін примусова чи обов’язкова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою  якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг».

98. Палермський протокол визначає торгівлю людьми таким чином:

«Торгівля людьми» означає здійснюване з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або вразливістю становища або шляхом підкупу у вигляді платежів або вигод для отримання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан або вилучення органів».

99. Нижче наведені, зокрема, відповідні положення МКЗПТМ (схвалена резолюцією 45/158 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1990 року, ратифікована Азербайджаном 11 січня 1999 року, набула чинності 1 липня 2003 року):

Стаття 2

Для цілей цієї Конвенції:

1. Термін «трудящий-мігрант» означає особу, яка буде займатися, займається або займалася оплачуваною діяльністю в державі, громадянином якої він чи вона не є.

2.

…

f) термін «працюючий на проекті» означає трудящого-мігранта, допущеного до держави роботи з найму на певний термін для роботи виключно за конкретним проектом, здійснюваному у цій державі його чи її наймачем;

g) термін «трудовий цільового найму» означає трудящого-мігранта:

i) який посланий його чи її наймачем на обмежений та певний період часу до держави роботи за наймом для виконання конкретних функцій чи обов’язків; або

ii) який протягом обмеженого та певного періоду часу виконує роботу, яка потребує професійних, комерційних, технічних чи інших спеціальних навичок; або

iii) який на прохання його чи її наймача у державі роботи з найму виконує протягом обмеженого та певного періоду часу роботу, що має тимчасовий чи короткостроковий характер;

і який повинен залишити державу роботи за наймом або після закінчення дозволеного періоду перебування, або раніше, якщо він або вона більше не виконує цих конкретних функцій або обов’язків або не займається цією роботою;

Стаття 3

Ця Конвенція не застосовується:

b) до осіб, спрямованих або найнятих державою або від її імені поза її територією, які беруть участь у здійсненні програм розвитку або інших програм співробітництва, допуск і статус яких регулюється угодою з державою роботи за наймом і які відповідно до цієї угоди не вважаються трудящими-мігрантами;…

Стаття 11

1. Трудящий-мігрант і член його сім’ї не повинні утримуватися в рабстві чи підневільному стані.

2. Трудящий-мігрант і член його сім’ї не повинні залучатися до примусової чи обов’язкової праці.

Стаття 16

2. Працівники-мігранти та члени їх сімей мають право на ефективний захист від насильства, тілесних ушкоджень, загроз і залякування як з боку державних посадових осіб, так і з боку приватних осіб, груп чи установ.

Стаття 21

Ніхто, крім державної посадової особи, наділеної законом відповідними повноваженнями, не може в законному порядку конфіскувати, знищити або спробувати знищити документи, що посвідчують особу, документи, що дають дозвіл на в’їзд чи перебування, проживання чи поселення на національній території, або дозвіл на роботу. Ніяка санкціонована конфіскація таких документів не повинна проводитись без надання детальної розписки. У жодному разі не допускається знищення паспорта чи аналогічного документа трудящого-мігранта чи члена його сім’ї.

Стаття 69

1. Держави-учасниці, у разі, коли в межах їх території знаходяться трудящі-мігранти та члени їх сімей, які не мають постійного статусу, вживають належних заходів для того, щоб не допустити збереження такого положення.

2. У разі, коли зацікавлені Держави-учасниці розглядають можливість упорядкування становища таких осіб відповідно до застосовного національного законодавства та двосторонніх чи багатосторонніх угод, належним чином враховуються обставини їх в’їзду, тривалість їх перебування у державах роботи з найму та інші відповідні міркування, зокрема ті, що стосуються їх сімейного стану.

100. Як Азербайджан, так Боснія іта Герцеговина є сторонами Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 травня 1959 року Ради Європи («Конвенція про взаємну допомогу») (набула чинності щодо Азербайджану 2 жовтня 2003 року та стосовно Боснії та Герцеговини 24 липня 2005 року), відповідні положення якої передбачають наступне:

Стаття 1

1. Договірні Сторони зобов’язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, якнайширшу взаємну допомогу у кримінальному переслідуванні правопорушень, покарання яких, на момент прохання про  надання допомоги, підпадає під юрисдикцію судових властей запитуючої Сторони…

Стаття 3

1. Запитувана Сторона виконує, у передбачений її законодавством спосіб, будь-які судові доручення, які стосуються кримінальної справи і які надсилаються їй судовими властями запитуючої Сторони з метою забезпечення свідоцьких показань або передачі предметів, які являють собою речові докази, матеріалів судової справи або документів.

2. Якщо запитуюча Сторона бажає, щоб свідки або експерти свідчили під присягою, вона ясно зазначає це у своєму проханні, і запитувана Сторона виконує прохання, якщо законодавство її країни цього не забороняє.

ВІДПОВІДНІ ПОВІДОМЛЕННЯ ЩОДО СИТУАЦІЇ У «SERBAZ» ТА ТРУДНИХ МІГРАНТІВ В АЗЕРБАЙДЖАНІ ЗАГАЛОМ

Звіт «ASTRA»

101. Як зазначалося вище, звіт «ASTRA» від 27 листопада 2009 року був підготовлений спільно трьома НУО: «ASTRA» (Сербія), «La Strada» (Боснія і Герцеговина) та «Cooperation for Social Development» (Хорватія). Звіт має близько 12 сторінок. Звіт існує сербською (оригінал) та азербайджанською (переклад). Під час підготовки звіту автори також співпрацювали, inter alia, з «АМС». Звіт значною мірою базувався на інформації, наданій працівниками, які повернулися на батьківщину. Відповідно до звіту, скарги щодо «Serbaz» вперше з’явилися в деяких засобах масової інформації в Боснії та Герцеговині 20 жовтня 2009 року. У листопаді 2009 року неурядові організації залучилися до справи, також отримавши інформацію електронною поштою від невстановленого джерела та телефонним дзвінком від офіс ОБСЄ у Варшаві. У звіті зазначається, що його зміст є «початковою інформацією».

102. Згідно зі звітом, до 2009 року «Serbaz» вже брав участь у будівельних проектах в Азербайджані на замовлення азербайджанської влади упродовж 2 – 3 років. Для цього «Serbaz» найняв громадян Сербії, Боснії та Герцеговини та Північної Македонії та вивезла їх до Азербайджану. Визначити точну кількість робітників, вивезених до Азербайджану в цей період, не вдалося. За різними оцінками, загальна чисельність становила кілька сотень осіб, а можливо, й близько тисячі.

103. У 2009 році «Serbaz» вивіз до Азербайджану більше працівників, ніж у попередні роки. Насильство проти працівників посилилося в другій половині 2009 року. Виплату заробітної плати часто затримували, а працівникам часто платили менше, ніж обіцяли. Утримання із заробітної плати застосовувалося як покарання за порушення правил у робочий та позаробочий час. Виплата заробітної плати була повністю припинена 12 чи 13 жовтня 2009 року.

104. У звіті вказано як можливих власників «Serbaz» повні імена двох осіб, які, імовірно, були громадянами Боснії та Герцеговини або Сербії. Крім того, було встановлено чотирьох осіб, які формували «керівництво» компанії. Це були троє ймовірних громадян Боснії та Герцеговини, ідентифіковані за їхніми повними іменами, включаючи S.L. (див. пункт 60 вище), а також один громадянин Азербайджану, який, за чутками, був колишнім офіцером поліції, і його можна було ідентифікувати лише за прізвиськом «Полковник», і який, на думку працівників, діяв як зв’язковий з органами влади. Крім того, звіт ідентифікував трьох головних «наглядачів», які також відповідали за інших наглядачів: двох імовірних громадян Боснії та Герцеговини, включаючи N.T. (див. пункт 60 вище), і одного ймовірного громадянину Азербайджану, якого можна було ідентифікувати лише за ім’ям (Р.). Ці люди були описані як жорстокі та агресивні.

105. Працівників наймали на батьківщині представники «Serbaz», які просили їх підписати «контракти» у формі анкети, а не контракту, і лише в одному екземплярі для кожного працівника (очевидно, зберігається у «Serbaz»). Витрати на проїзд до Азербайджану були оплачені частково працівниками (місцевий проїзд до аеропорту вильоту) та частково «Serbaz» (авіаквитки). Повідомляється, що робітників також попросили заплатити трохи грошей наперед, як їм сказали, за візу та інші витрати з обіцянкою, що ці суми будуть відшкодовані.

106. S.L. та інші представники «Serbaz» зустрічали працівників у бакинському аеропорту та одразу відбирали у них паспорти з поясненням, що це необхідно для оформлення їх проживання. Паспорти їм не повернули до остаточного від’їзду. Їм також не надали дозволів на роботу чи посвідки на проживання, і, відповідно, вони перебували в Азербайджані нелегально після закінчення терміну дії їхніх віз.

107. Ті, хто працював у Баку, жили в п’яти будинках, а ті, хто працював у Мінгечевірі, в одному будинку. Житлові умови були поганими: не вистачало туалетів, були перебої з водою, гаряча вода була відсутня, нерідко були відсутні питна вода та достатнє опалення. Діяли суворі правила внутрішнього розпорядку, які забороняли робітникам самовільно залишати будинки у неробочий час. Харчування було поганим, одноманітним та недостатнім, через що багато робітників значно втратили вагу. Після того, як «Serbaz» «зупинив» роботу в жовтні 2009 року, порції їжі стали ще меншими. У Мінгечевирі робітникам довелося купувати додаткові продукти в кредит у місцевих магазинах, оскільки у них не було грошей.

108. Вони працювали в зміни по 12 годин або довше, які також могли бути продовжені за рішенням керівника. Одного разу N.T. продовжив одну зміну аж до 36 годин. Їм не було надано засобів індивідуальної безпеки або їх було недостатньо.

109. Робітники повинні були виходити на роботу, навіть коли вони хворіли. Жоден лікар не обслуговував їх. Була лише одна медсестра з Північної Македонії, яка не була в змозі забезпечити належний догляд. Повідомляється, що троє робітників померли від серцевих нападів, а їхні тіла «Serbaz» повернув на батьківщину.

110. Перед від’їздом до Азербайджану під час підписання «контрактів» працівникам обіцяли платити від 5 до 7 доларів США за годину (від 5 до 5,5 доларів США упродовж першого місяця і більше після цього). Але насправді їм платили від 3 до 4 доларів за годину. Як наслідок, вони отримували на 1 – 3 тис. доларів менше зарплати. З травня по серпень 2009 року заробітна плата взагалі не виплачувалася. У результаті ті, хто прибув до Азербайджану в квітні – травні 2009 року, або отримали першу виплату в серпні, або не отримали нічого до повернення. Керівництво порадило працівникам «довірити» для «власного блага» свою зарплату компанії на зберігання до закінчення терміну їх роботи. Робітники, які дотримувалися цієї поради, не могли зрештою повернути свою зарплату.

111. Працівників часто карали штрафами, які зазвичай становили від 100 до 500 доларів США, а іноді й більше, за те, що вони поверталися додому пізніше дозволеного терміну, виходили з дому без дозволу, не застеляли ліжко, зупинялися на роботі або виходити з роботи на пару хвилин раніше, надто часто відвідувати туалет на роботі, вживати алкоголь у неробочий час, рано йшли спати тощо.

112. Що стосується обмежень щодо виходу з дому без дозволу, то керівництво повідомило працівникам, що вони необхідні, оскільки вони не мають при собі паспортів і що їх може зупинити та заарештувати поліція, у такому разі «Serbaz» доведеться заплатити велику суму. У деяких випадках «Serbaz» також не дозволяв працівникам повертатися додому через сімейні обставини.

113. Звіт також містив кілька свідчень про затримання працівників на термін до 3-х днів або застосування фізичної сили до працівників керівництвом та іншими керівниками за такі речі, як, наприклад, скарги на роботу та принесення алкоголю та їжі додому з назовні.

114. У жовтні 2009 року «Полковник» повідомив працівникам, які в той час перебували в Азербайджані, що «Serbaz» припиняє свою діяльність в Азербайджані. Потім групами від 10-ти до 45-ти за кошти «Serbaz» їх повернули назад до рідних країн. Перед польотом їх попросили підписати документи про те, що їм виплачено заробітну плату та що вони жили в нормальних умовах, після чого виплатили певну суму грошей, повернули паспорти і відвезли в аеропорт. За словами деяких працівників, у них були невизначені «проблеми» з персоналом аеропорту чи авіакомпанії, оскільки їхнє перебування в Азербайджані не було врегульоване. За словами одного з них, йому довелося дати хабар співробітникам аеропорту, щоб йому дозволили вилетіти з Баку. У деяких випадках «Полковник» особисто дзвонив персоналу аеропорту, щоб працівники пропустили.

115. Згідно зі звітом, азербайджанський національний координатор з боротьби з торгівлею людьми доповів парламенту про справу «Serbaz» 28 жовтня 2009 року, зазначивши, що стверджувані умови праці робітників із Сербії та Боснії та Герцеговини не є проблемою Азербайджану, оскільки вони були найняли та підписали свої контракти у цих країнах.

116. Крім того, у звіті без зазначення дат чи подробиць зазначено, що працівники кілька разів скаржилися до азербайджанської поліції на погрози на їхню адресу, але безрезультатно. Вони також написали листа до Генеральної прокуратури, але відповіді не отримали. Крім того, за словами деяких працівників, жоден представник азербайджанської держави ніколи не відвідував їх, хоча влада «знала, що відбувається у «Serbaz»».

117. Робітники повідомили НУО, що вони звернулися за допомогою до посла Боснії та Герцеговини в Туреччині, який надіслав консула для зустрічі з ними в жовтні 2009 року. Консул зустрівся з Міністром молоді та спорту, а також з робітниками.

Рада Європи: Група експертів із протидії торгівлі людьми (GRETA)

118. Нижче наведено витяги зі звіту GRETA щодо імплементації Азербайджаном Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми – перший раунд оцінки (прийнятий 21 березня 2014 року та опублікований 23 травня 2014 року) («звіт GRETA»):

«12. … Завдяки своєму стрімкому економічному розвитку останнім часом Азербайджан приваблює все більше трудових мігрантів. Згідно з кількома повідомленнями, Азербайджан все більше стає країною призначення для людей, які продаються з метою трудової експлуатації, зокрема у будівельному секторі, і меншою мірою у сільському господарстві та домашнього господарства. Хоча азербайджанська влада усвідомлює міграційні тенденції, вона не вважає Азербайджан країною призначення для торгівлі людьми (ТЛ) з метою трудової експлуатації…

54. GRETA зазначає, що основна увага в Азербайджані була зосереджена на боротьбі з ТЛ з метою сексуальної експлуатації азербайджанських жінок за кордоном, проте недостатньо уваги приділялося ТЛ з метою трудової експлуатації, особливо в Азербайджані. … Азербайджанська влада визнає факт, що трудова експлуатація може стати проблемою через збільшення [кількості] трудових мігрантів, а також бум будівельного сектора, зокрема у контексті Перших Європейських ігор (2015 Avropa Oyunları), які будуть організовані в 2015 році у м.Баку. Члени громадянського суспільства вважають, що торгівля робітниками-мігрантами з метою трудової експлуатації стала серйозною проблемою в Азербайджані, особливо в секторах будівництва та, меншою мірою, сільського господарства та домашнього господарства. Через відсутність останніх досліджень на цю тему масштаби проблеми торгівлі людьми з метою трудової експлуатації в Азербайджані ще невідомі. Як повідомляється, працівники правоохоронних органів та інспектори праці схильні розглядати потенційні випадки торгівлі людьми з метою трудової експлуатації [лише] як трудові спори між працівником та роботодавцем. GRETA вважає, що азербайджанська влада повинна визнати явище торгівлі людьми з метою трудової експлуатації та адаптувати свою політику й практичні заходи до нової ситуації в Азербайджані.

…

101. GRETA зазначає, що в Законі про боротьбу з ТЛ від 2005 року трудові мігранти не згадуються як група, вразлива до ТЛ. … GRETA стурбована повідомленнями, згідно з якими у мігрантів вилучають паспорти, а мігранти працюють та мешкають у жахливих умовах на деяких будівельних майданчиках. Щоб запобігти тому, щоб трудові мігранти ставали жертвами торгівлі людьми з метою трудової експлуатації, необхідно зробити більше, щоб розширити їх можливості, надавши їм чіткий правовий статус і зменшивши нестабільність їх перебування в Азербайджані. GRETA розуміє, що Міграційний кодекс, який набув чинності 1 серпня 2013 року, є інструментом, який має посилити захист прав мігрантів. Зокрема, спрощується оформлення дозволів на роботу для трудових мігрантів та осіб без громадянства. До цього дозволи на роботу не продовжували більше 4-х разів…

…

106. … GRETA із занепокоєнням відзначає, що, згідно з третьою доповіддю European Commission against Racism and Intolerance щодо Азербайджану, мігранти, які працюють у деяких секторах, включаючи будівництво, сільське господарство та домашню роботу, стикаються з труднощами, що робить їх уразливими до серйозних форм насильства, у тому числі до торгівлі людьми з метою трудової експлуатації. Причинами такого стану речей є наявність дуже жорстких квот на дозволи на роботу для іноземців, висока вартість цих дозволів на роботу та час очікування для їх отримання або відновлення. Той факт, що дозвіл на роботу може бути виданий лише на 1 рік і що роботодавець повинен сплатити державі 1000 AZN (приблизно 1000 євро) для отримання дозволу на перший рік та й на кожен наступний рік, вважається заохоченням до нелегальної праці та [вказує на] вразливість трудових мігрантів. У своїх коментарях до проекту звіту азербайджанська влада підкреслила, що згідно з новим Міграційним кодексом заявки на отримання дозволу на роботу повинні розглядатися упродовж 20 днів, а дозвіл на роботу повинен бути наданий роботодавцю упродовж 3-х днів з моменту ухвалення рішення про його видачу (стаття 67). Жодних додаткових зборів не сплачуватиметься у випадках, коли потрібен новий дозвіл для трудового мігранта або особи без громадянства, які переміщуються з однієї посади на іншу в одній компанії. Згідно з GRETA, заходи, які могли б покращити ситуацію, дозволивши легальну міграцію з метою роботи до Азербайджану, включають усунення залежності трудових мігрантів від їхніх роботодавців, яким єдиним дозволено подати заявку на отримання вищезазначеного однорічного дозволу на роботу, і зменшення суми заплатити за отримання річного дозволу на роботу.

…

121. … Рейди та контроль, проведені Департаментом по боротьбі з торгівлею людьми (іноді разом зі Службою інспекції праці та Конфедерацією підприємців Азербайджану) на будівельних майданчиках та в інших місцях, де працюють трудові мігранти, наразі майже не привели до виявлення жертв ТЛ. Повідомлення про примусову працю були доведені до Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми, який приступив до перевірки приміщень, але випадків ТЛ з метою примусової праці виявлено не було…

…

162. Як зазначено в параграфі 54, за повідомленнями, посадові особи правоохоронних органів та інспектори праці схильні розглядати потенційні випадки торгівлі людьми з метою трудової експлуатації як трудові спори між працівником і роботодавцем. Здається, існує плутанина між випадками торгівлі людьми з метою трудової експлуатації та спорами щодо заробітної плати чи іншими аспектами умов праці. Нещодавно у деяких випадках азербайджанська влада у співпраці з неурядовими організаціями успішно втрутилася (у позасудовому порядку) та добилася від роботодавців виплати зарплати, належної трудовим мігрантам. Однак GRETA наголошує, що якщо ситуація стосується ТЛ для цілей примусової праці, а не лише несвоєчасної виплати заробітної плати, відшкодування заробітної плати має бути забезпечене, але не буде достатнім для компенсації моральної та матеріальної шкоди жертвам цього серйозного порушення прав людини.

195. GRETA була поінформована про так звану справу «Serbaz» про ймовірну транснаціональну торгівлю людьми з метою трудової експлуатації в Азербайджані, до якої причетні чоловіки з Боснії та Герцеговини, Сербії та «колишньої Югославської Республіки Македонія». У 2009 році ймовірні жертви відгукнулися на пропозицію працевлаштуватися будівельниками в Азербайджані від компанії «Serbaz Project Design and Construction LLC», зареєстрованої в Нідерландах і Азербайджані. Виявилося, що відразу після прибуття в Азербайджан у них відібрали паспорти та відправили працювати на різні будівництва під охороною озброєних людей. Їх зачиняли після закінчення робочого часу, розміщували в дуже поганих умовах та не платили зарплату. Більше того, працівники нібито були піддані великим грошовим штрафам за «дисциплінарні проступки», а також фізичному та психологічному насильству. Сербська неурядова організація «Astra» опублікувала звіт про випадок, згідно з яким троє працівників померли від серцевого нападу, який, очевидно, не супроводжувався жодним розслідуванням. За даними «Astra», жодних розслідувань в Азербайджані не було розпочато, а всі скарги на поліцію та прокуратуру за непроведення розслідування були відхилені.

196. Під час візиту до Азербайджану делегація GRETA включила цю справу до порядку денному на зустрічах з представниками МВС та прокуратури. Влада Азербайджану повідомила делегацію, що після опитування значної кількості зацікавлених працівників Департамент по боротьбі з торгівлею людьми дійшов висновку, що не може виявити жодних ознак торгівлі людьми чи примусової праці. Жоден з фігурантів цієї справи не був визнаний жертвою торгівлі людьми в Азербайджані. Деяким із них завдяки втручанню громадянського суспільства та азербайджанської влади було виплачено зарплату, яку їм заборгувала компанія (загалом було виплачено 4 млн. євро). У своїх коментарях до проекту звіту азербайджанська влада додала, що справу було закрито 27 квітня 2011 року, оскільки вважалося, що не було жодних підстав для порушення кримінальної справи проти компанії відповідно до статті 39.1.1 КПК. Вони також заявили, що відповідні працівники згодом не подали жодної скарги і що заява, подана від імені працівників неурядовою організацією «Азербайджанський міграційний центр» («АМС»), була відхилена Нарімановським районним судом та Бакинським апеляційним судом, рішенням від 27 квітня 2011, що залишаються в силі. GRETA нагадує, що ефективне розслідування є необхідною умовою для успішного виконання зобов’язань Сторін, які випливають із положень матеріального кримінального права (розділ IV) і положень Конвенції про розслідування, переслідування та процесуальне право (розділ V), і що це не є необхідним. отримати скаргу від можливої ​​жертви для початку розслідування або судового переслідування (див. статтю 27 Конвенції).

Council of Europe: European Commission against Racism and Intolerance (ECRI)

119. Нижче наведені витяги з третьої доповіді ECRI щодо Азербайджану –  четвертий цикл моніторингу (прийнята 23 березня 2011 року та опублікована 31 травня 2011 року):

«77. Зокрема щодо мігрантів:

«77. Що стосується, зокрема, трудових мігрантів, щоб мати можливість легально працювати, вони повинні мати дійсний дозвіл на роботу. Відповідно до системи, встановленої законом, роботодавець повинен виконати формальності для отримання необхідного дозволу на роботу та сплатити відповідний збір, який становить 1000 манатів за дозвіл. Дозволи мають термін дії один рік і не можуть бути продовжені більше ніж чотири 25 разів. Плата за продовження дозволу також становить 1000 манатів; в обох випадках ця сума відображає мету влади забезпечити, щоб працівники-мігранти замінювали місцевих працівників лише там, де існує справжня потреба. Будь-який роботодавець, який порушує ці правила, може отримати значні штрафи. ECRI зазначає, що, незважаючи на те, що запроваджена система має такі переваги, що вона є чіткою та змушує роботодавців нести повну відповідальність за свої дії, багато джерел громадянського суспільства повідомляють, що на практиці існують серйозні проблеми. Це пояснюється тим, що, зокрема, через високу вартість дозволів на роботу та час очікування для їх отримання або продовження, багато роботодавців вдаються до нелегальної практики працевлаштування. Однак, коли працівники-мігранти стають нелегально працевлаштованими, вони стають уразливими до серйозних форм зловживання. Повідомлялося про випадки, коли роботодавці свідомо наймали працівників-мігрантів без дозволу на роботу і, наприклад, згодом вилучали їхні паспорти та інші документи, що посвідчують особу, запроваджували надзвичайно важкі умови праці, затримували працівникам зарплату, не надавали їм медичне страхування або вводили обмеження. на їх свободу пересування – працівники без правових документів, наприклад, були змушені жити на будівельних майданчиках, де вони працюють, або в таборах, які вони могли залишити лише з дозволу начальника табору. У зв’язку з цим ECRI підкреслює, що трудові мігранти та члени їхніх сімей, у тому числі ті, хто не має постійного статусу, повинні мати ті ж права, що й громадяни Азербайджану, подавати скарги та користуватися ефективними засобами правового захисту в судах. Також важливо, щоб інспектори праці не були зобов’язані відповідно до застосовних положень повідомляти імміграційним органам імена працівників з нелегальним статусом, і вони повинні мати можливість зосередитися на заходах, необхідних для виправлення зловживань, скоєних роботодавцями.

78. Крім того, ECRI було повідомлено, що будь-який мігрант без документів, якого зупинили органи влади, може бути негайно депортований. Відповідні особи зазвичай не знають матеріальних норм, що регулюють проживання в Азербайджані; незважаючи на те, що орган влади, який виносить рішення про депортацію, зобов’язаний інформувати відповідних осіб про доступні засоби правового захисту, без доступу до консультацій чи правової допомоги. [Тим не менш], мігранти не мають реальних засобів оскаржити захід депортації в судах до того, як їх депортують з країни. Ці проблеми стосуються не тільки людей, які нещодавно в’їхали в країну, але також можуть стосуватися трудових мігрантів, які були найняті нелегально та які не наважуються звернутися до інспекції праці, і навіть осіб, які проживають в Азербайджані кілька років і які, з тієї чи іншої причини опинилися в нестандартній ситуації. У цьому останньому випадку, зокрема, відсутність засобів для ефективного оскарження заходу про депортацію може мати серйозні наслідки для приватного та сімейного життя відповідних осіб».

Міжнародна організація праці

120. Комітет експертів із застосування конвенцій і рекомендацій (Committee of Experts on the Application of Conventions and Recommendations (CEACR)) зробив наступне зауваження щодо застосування Конвенції МОП № 29 (прийнято 2010 року, опубліковано на 100-й сесії ILC (2011 рік):

«Статті 1(1), 2(1), 25 Конвенції.

Вразливе становище працівників-мігрантів у будівельному секторі.

Комітет бере до уваги повідомлення від 1 вересня 2010 року, отримане від International Trade Union Confederation (ITUC), яке містить коментарі щодо застосування Конвенції Азербайджаном. Він також бере до уваги відповідь Уряду на це повідомлення, отриману 29 листопада 2010 року.

Повідомлення International Trade Union Confederation містить побоювання щодо ситуації з близько 700 робітниками з Боснії та Герцеговини, колишньої Югославської Республіки Македонії та Сербії, які працювали на будівельних майданчиках, якими керує проектно-будівельна компанія «Serbaz» в Азербайджані. У зв’язку з цим МКП посилається на звіти, отримані від Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та від неурядової організації «ASTRA» (Anti-Trafficking Action) у Сербії. Відповідно до звинувачень, робітники були найняті в Боснії та Герцеговині, і, опинившись в Азербайджані, їм не надали жодних легальних дозволів на роботу, а лише туристичні візи, а також повинні були передати свої паспорти своєму роботодавцю. Без документів, що посвідчують особу, та дозволів на проживання свобода пересування працівників була обмежена, а їхня вразливість посилювалася тим фактом, що вони були змушені жити на будівельному майданчику, їм суворо заборонялося залишати його, під загрозою покарань, у тому числі фізичних покарань. Крім того, International Trade Union Confederation стверджувала, що працівники жили в жахливих умовах, не маючи достатньої кількості їжі, води та належного медичного обслуговування, що призвело до двох смертей.

International Trade Union Confederation висловило думку, що у цій справі були ознаки примусової праці, які включають, inter alia, використання погроз і зловживання вразливістю працівників; примус; обман щодо умов праці та проживання; фізичні покарання, високі гонорари за наймання; утримання заробітної плати; утримання із заробітної плати; вилучення документів; відсутність дозволів на роботу; обмеження свободи пересування; а також відсутність звичайних трудових договорів.

International Trade Union Confederation повідомляє, що представник ОБСЄ відвідав будівельні майданчики та підтвердив погані умови проживання та очевидні загрози працівникам. Парламент Азербайджану також був поінформований про ситуацію та обговорив це питання, що збіглося з поданням щорічного звіту Національного координатора Азербайджану з боротьби з торгівлею людьми, в якому, однак, зазначено, що становище сербських та боснійських робітників не підпадає під юрисдикцію Азербайджану, оскільки працівники підписали робочі угоди з «Serbaz» у своїх країнах походження. Відповідно до вищезазначеного повідомлення МКП, деякі розслідування були розпочаті національними органами влади в Боснії та Герцеговині та Азербайджані; … Також було підготовлено звернення до омбудсмена в Азербайджані, і близько 500 робітників у Боснії та Герцеговині готувалися подати справу до суду в Азербайджані, щоб вимагати невиплату заробітної плати та інші порушення прав працівників.

…

У своїй відповіді на коментарі, надані International Trade Union Confederation, Уряд заперечує звинувачення, вказуючи, що жодних прямих звернень працівників «Serbaz» щодо трудових порушень до Міністерства праці та соціального захисту населення Азербайджанської Республіки не надходило. Далі вказується, що єдина інформація щодо порушень прав працівників була отримана від НУО «Азербайджанський міграційний центр», а згодом відповідне розслідування було проведено Державною інспекцією праці, яка не підтвердила звинувачення проти компанії «Serbaz». За даними слідства, «встановлено, що у відрядження» цієї компанії перебували спеціалісти з низки іноземних держав. Нарешті, Уряд повідомляє, що жодних індивідуальних дозволів на роботу для іноземних громадян компанія «Serbaz» не отримувала…».

ПРАВО

МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

121. На початку, через те, що заявники не дуже чітко сформулювали свої скарги за Конвенцією в початковій формі заяви (compare, mutatis mutandis, S.M. v. Croatia [GC], no. 60561/14, § 335, 25 June 2020) і що Уряд висунув заперечення щодо обсягу справи (див. пункти 122-123 нижче), Суд вважає за необхідне спочатку розглянути ці питання.

122. У своїх коментарях до зауважень заявників Уряд-відповідач стверджував, що, хоча власні доводи Уряду «ґрунтувалися на фактах справи, як вони фігурують у матеріалах справи», заявники у своїх зауваженнях навели нові аргументи, які не були «підтверджені матеріалами справи». Суд вважає, що це твердження дорівнює аргументу про те, що зауваження заявників виходять за рамки первісної заяви.

123. Крім того, у своїх коментарях щодо зауважень третьої сторони, Уряду Боснії та Герцеговини, Уряд-відповідач стверджував, що доводи третьої сторони «[виходили] за межі цієї заяви і повинні бути відхилені». Уряд-відповідач вважав, зокрема, що третя сторона «намагалася замінити аргументи заявників [своїми] власними та подати нові факти та аргументи, нібито пов’язані з цією справою», і «прокоментувати факти та суть справа, базуючись на результатах провадження, проведеного значно пізніше дати подання цієї заяви». Уряд-відповідач зазначив, що, хоча, здавалося, деякі із заявників брали участь у провадженні, проведеному в Боснії та Герцеговині, вони повинні були мати доступ до документальних матеріалів, що стосуються цього провадження, і тому могли подати їх до Суду самі, чого вони вирішили не робити.

124. Суд нагадує, що для цілей статті 32 Конвенції обсяг справи, «переданої» Суду на здійснення права на індивідуальне звернення, визначається скаргою заявника. Скарга складається з двох елементів: фактичних тверджень та правових аргументів (see «Radomilja and Others v. Croatia» [GC], nos. 37685/10 and 22768/12, § 126, 20 March 2018). Згідно з принципом jura novit curia, Суд не зв’язаний правовими підставами, наведеними заявником відповідно до Конвенції та протоколів до неї, і має повноваження ухвалювати рішення щодо правової кваліфікації фактів скарги шляхом вивчення відповідно до статей або положень Конвенції, які відрізняються від тих, на які посилається заявник (see «Radomilja and Others v. Croatia» [GC], nos. 37685/10 and 22768/12, § 126; see also, among other authorities, «Molla Sali v. Greece» [GC], no. 20452/14, § 85, 19 December 2018).

125. Однак Суд не може засновувати своє рішення на фактах, які не охоплюються скаргою, маючи на увазі, що, навіть якщо Суд має юрисдикцію переглядати оскаржувані обставини у світлі Конвенції в цілому або «переглядати факти в інший спосіб», тим не менш, він обмежений фактами, представленими заявниками у світлі національного законодавства. Однак це не заважає заявнику уточнювати або конкретизувати свої початкові доводи під час провадження за Конвенцією. Суд має взяти до уваги не лише початкову заяву, але й додаткові документи, призначені для доповнення останньої шляхом усунення будь-яких початкових упущень або неясних моментів. Подібним чином Суд може з’ясувати ці факти ex officio (see «Radomilja and Others», cited above, §§ 121 – 122, 126).

126. У цій справі у своїй початковій заяві до Суду заявники надали опис своєї версії подій (як описано в пунктах 5 – 11 вище) та надали документи, що стосуються національного цивільного провадження, порушеного ними. Вони скаржилися, зокрема, на те, що «Serbaz» доставив їх до Азербайджану та «піддав примусовій праці» на порушення національного та міжнародного законодавства, примушував їх працювати без попереднього підписання контрактів та дозволів на роботу, відбирав у них документи, позбавляв свободи. обмежував пересування, а також не виплачував заявникам заробітну плату, починаючи з травня 2009 року. Заявники також скаржилися, що їхні скарги не були належним чином розглянуті національними судами, чиї рішення були невмотивованими. Вони також скаржилися на те, що національні суди не захистили їхні матеріальні інтереси та не розглянули питання моральної шкоди, завданої їм. Заявники посилалися на статтю 6 Конвенції, статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції та статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

127. 6 липня 2017 року Уряд-відповідач був повідомлений про скарги заявників із запитаннями, поставленими відповідно до пункту 2 статті 4, статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а решту заяви було оголошено неприйнятним. Стосовно пункту 2 статті 4 Конвенції Уряду було поставлено запитання щодо того, чи мало місце порушення цього положення через невиконання державою своїх позитивних зобов’язань за ним.

128. У зв’язку з цим, будучи єдиним суб’єктом тлумачення фактів справи за принципом jura novit curia, Суд вважає, що доводи заявників у їхній початковій формі заяви, по суті, складали скаргу за пунктом 2 статті 4 Конвенції, хоча заявники прямо не посилалися на це положення. Уряд не зробив жодних чітких заперечень з цього приводу і, навпаки, визнав, що торгівля людьми та примусова та обов’язкова праця становлять «предмет скарг заявників».

129. Згодом у своїх коментарях до зауважень Уряду заявники зазначили, що стаття 4 Конвенції вимагає від держав-членів карати та ефективно переслідувати будь-які дії, що суперечать цій статті, на додаток до інших позитивних зобов’язань, таких як запровадження законодавчих та адміністративних механізмів для заборони та покарання за вказані вище дії. Відповідаючи, зокрема, на заперечення Уряду про те, що заявники не вичерпали національних засобів правового захисту, оскільки вони не подали скарги щодо примусової праці та торгівлі людьми (див. пункт 171 нижче), заявники посилалися на статтю 265.4 КПК, згідно з яким цивільні суди повинні були повідомляти органи прокуратури, якщо при розгляді цивільного позову встановили в діях учасників справи або інших осіб наявність складу кримінального правопорушення. Вони також зазначили, що національні органи влади не провели належного розслідування їхніх тверджень, незважаючи на те, що їм було «добре відомо» про них (див. пункт 172 нижче).

130. З огляду на вищезазначені події, Суд вважає, що заперечення Уряду, вказане у пункті 122 вище, можна розуміти як ствердження того, що обсяг скарги заявників по суті за пунктом 2 статті 4 Конвенції, як це було спочатку стверджено у первісній скарзі, обмежувався лише справедливістю цивільного судочинства, а згодом висунуті аргументи щодо незастосування державою-відповідачем кримінально-правових механізмів захисту були новими питаннями, які виходили за межі справи, що не дозволяло Суду розглядаючи їх.

131. Однак Суд не може прийняти цей аргумент у цій справі. Це правда, що у своїй початковій заяві доводи, подані заявниками, стосувалися, inter alia, різних обставин, пов’язаних із стверджуваною примусовою чи обов’язковою працею та торгівлею людьми, яких вони зазнали, і вони прямо скаржилися лише на несприятливі для них рішення, ухвалені національними цивільними судами, без згадки про будь-які кримінальні скарги чи обов’язок держави порушити та провести ефективне кримінальне розслідування. Тим не менш, «фактичні доводи», що становлять скаргу по суті за пунктом 2 статті 4 Конвенції, як стверджували заявники та як це можна вивести з початкової заяви, оціненої в цілому, стосувалися, по-перше, поводження, яке нібито становило примусове праці та торгівлі людьми, і, по-друге, у більш загальному плані, на стверджувану неспроможність держави вжити ефективних заходів щодо їхніх скарг щодо такого поводження. На думку Суду, подальші доводи заявників, хоч і дуже стислі, являли собою уточнення цієї скарги, де вони також констатували нездатність національних органів влади застосувати кримінально-правові механізми захисту. Іншими словами, додаткові правові аргументи, наведені у зауваженнях заявників, являли собою уточнення аргументів, які були наведені у зв’язку з первісною скаргою на основі фактів, викладених у формі заяви.

132. Крім того, щодо скарги за пунктом 2 статті 4 Конвенції, зокрема, Суд зазначає, що загальна структура позитивних зобов’язань за цією статтею включає: (1) обов’язок запровадити законодавчу та адміністративну базу для заборони та покарання поводження, що суперечить цьому положенню; (2) обов’язок, за певних обставин, вживати оперативних заходів для захисту жертв або потенційних жертв такого поводження; (3) процесуальне зобов’язання розслідувати ситуації, які потенційно можуть становити таке поводження (див. пункти 182 і наступні нижче). Беручи до уваги доводи заявників, Суд зазначає, що, хоча вони посилалися на обов’язок держав запровадити відповідну законодавчу та адміністративну базу, вони не наводили жодних конкретних аргументів щодо будь-яких стверджуваних недоліків законодавчої та адміністративної системи, яка існувала у державі-відповідачі на момент розгляду справ. Вони також не стверджували, що влада не вжила жодних оперативних заходів у той час, коли вони піддалися стверджуваному поводженню, на яке скаржилися. Їхні аргументи, хоч і короткі, стосувалися лише того, що національні органи влади та суди не вжили заходів для ефективного розгляду та розслідування їхніх тверджень.

133. Відповідно, Суд визнає, що обсяг розгляданої ним справи, з точки зору її юридичної кваліфікації, включає правові питання за пунктом 2 статті 4 Конвенції та 6 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, щодо скарги за пунктом 2 статті 4 Конвенції, її обсяг у цій справі стосується стверджуваного невиконання державою-відповідачем процесуального зобов’язання щодо розслідування тверджень про потенційну торгівлю людьми та примусову або обов’язкову працю. Таким чином, скарга, по суті, має процесуальний характер.

134. Вищезазначений висновок не перешкоджає подальшій оцінці та висновку щодо фактичної застосовності та обсягу захисту, гарантованого Конвенцією для дій, на які скаржаться заявники (compare, mutatis mutandis, «S.M. v. Croatia», cited above, § 229).

135. Що стосується заперечень Уряду щодо доводів, наданих третьою стороною, Суд зазначає, що Уряд не заперечував достовірність документів, наданих третьою стороною, а натомість лише заперечував проти їх вивчення Судом. Суд повторює у цьому відношенні, що Суд  повинен враховувати не лише оригінальну заяву, але й будь-які додаткові документи, і що Суд може навіть з’ясовувати факти ex officio (див. пункт 125 вище). Крім того, відповідно до своєї широкої свободи розсуду в цьому відношенні, Суд зробить висновки, підтверджені вільною оцінкою всіх доказів, включаючи такі висновки, які можуть випливати з фактів і доводів сторін (see «Merabishvili v. Georgia» [GC], no. 72508/13, § 315, 28 November 2017). Суд також бере до уваги особливий контекст цієї справи, яка включає питання, що стосуються стверджуваної транскордонної торгівлі людьми, що також породжує питання ефективної співпраці між відповідними органами відповідних держав (див. пункт 191 нижче). Суд вважає, що певні матеріали та документи, надані третьою стороною, зокрема ті, що описані в пунктах 35 – 59 вище, мають безпосереднє відношення до фактичних та правових питань, які підпадають під сферу розгляду справи, і, справді, усувають певні фактичні недоліки. і неясність у поданнях заявників, а також у поданнях Уряду-відповідача, які не включали жодних відповідних документів. Зокрема, ці подання та документи роз’яснюють певні фактичні питання щодо стверджуваного невиконання державою-відповідачем своїх позитивних зобов’язань за пунктом 2 статті 4 Конвенції, тобто питання, яке охоплюється сферою розгляду справи. Відповідно, їх необхідно враховувати.

136. Нарешті, щодо інформації щодо кримінального провадження, проведеного у Боснії та Герцеговині, та рішень, ухвалених у рамках цих проваджень після подання цієї заяви до Суду, Суд зазначає, що, хоча ці рішення містять посилання на відповідні факти, зроблені оцінки та висновки, зроблені в цьому провадженні, не є предметом розгляду Судом у цій справі. У рамках цієї справи Суд покликаний розглянути лише ті скарги, подані проти держави-відповідача, які відповідають періоду часу до дати подання цієї заяви до Суду.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 2 СТАТТІ 4 КОНВЕНЦІЇ

137. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, статтю 1 Протоколу № 1 Конвенції та, по суті, на пункт 2 статті 4 Конвенції, заявники скаржилися на те, що вони були жертвами примусової праці та торгівлі людьми, що вони працювали без контрактів й дозволів на роботу в Азербайджані, що у них незаконно вилучили їх паспорти, а їх свобода пересування була обмежена їхнім роботодавцем, і що їм не виплачували заробітну плату, починаючи з травня 2009 року і до їх від’їзду з Азербайджану. Крім того, вони скаржилися на те, що держава-відповідач не виконала своїх процесуальних зобов’язань за Конвенцією та що національні суди, які розглядали їхні скарги, винесли необґрунтовані рішення.

138. Беручи до уваги обставини, на які скаржаться заявники, та спосіб формулювання їхніх скарг, Суд вважає доцільним розглядати скарги заявників лише за пунктом 2 статті 4 Конвенції (for a similar approach, see, for example, «T.I. and Others v. Greece», № 40311/10, § 97, 18 July 2019).

Пункт 2 статті 4 Конвенції передбачає: «2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язкову працю. …».

Прийнятність

Статус жертви

139. Суд зазначає, що Уряд не заперечував проти визнання за заявниками статусу потерпілих. Однак це питання стосується питання, яке належить до юрисдикції Суду, і яке йому не перешкоджають розглядати з власної ініціативи (see «Satakunnan Markkinapörssi Oy and Satamedia Oy v. Finland» [GC], no. 931/13, § 93, 27 June 2017). Для того, щоб мати можливість подати заяву відповідно до статті 34 Конвенції, заявник повинен бути в змозі довести, що він чи вона зазнали «безпосереднього впливу» оскарженого заходу» (see «Tănase v. Moldova» [GC], no. 7/08, § 104; «Lambert and Others v. France» [GC], no. 46043/14, § 89).

140. Суд зазначає, що копії сторінок паспорта, подані двома заявниками, містили лише нерозбірливі зображення того, що могло бути азербайджанськими візами, що 4 заявників не надали жодних копій своїх паспортів чи будь-яких інших проїзних документів і що 13 заявників інші заявники подали копії своїх паспортів без жодної сторінки з азербайджанською візою або штампами про в’їзд чи виїзд з Азербайджану. Жодного разу під час судового розгляду вказані 19 заявників не надали жодних пояснень своєї неспроможності подати чіткі документальні підтвердження того, що вони були в Азербайджані, або, принаймні, надали більш конкретну інформацію щодо точних періодів часу, упродовж яких кожен із них працював в Азербайджані. Тому виникає питання, чи ці заявники належним чином обґрунтували свої заяви про те, що вони були жертвами стверджуваного порушення.

141. У зв’язку з цим Суд зазначає, що всі заявники, включно з 19-ма згаданими вище, надали спільну узагальнену версію подій, навіть коротку та без індивідуальних фактичних деталей (див. пункти 5-9 вище). На національному рівні всі вони були сторонами у відповідних судових провадженнях (див. пункти 18-34 вище), і національні суди ніколи не ставили під сумнів твердження заявників про те, що всі вони працювали в Азербайджані. Крім того, відповідач у цьому провадженні, «Serbaz», не стверджував, що жоден із заявників не був серед тих працівників, яких «відрядили» до Азербайджану. Уряд також не стверджував, що хтось із заявників не був в Азербайджані.

142. Беручи до уваги викладене вище, Суд вважає, що всі заявники можуть стверджувати, що вони є жертвами стверджуваного порушення.

Застосування пункту 2 статті 4 Конвенції

Доводи сторін

143. Як зазначалося вище, Уряд визнав, що торгівля людьми, [а також] примусова та обов’язкова праця становлять «предмет скарг заявників». Проте, не висунувши чітко жодних заперечень щодо застосовності, Уряд надав аргументи, які, по суті, можна розуміти як аргументи, що пункт 2 статті 4 Конвенції не можна застосувати до цих скарг. Зокрема, Уряд стверджував, що заявники не висунули «обґрунтованої претензії» щодо умов роботи заявників. Уряд стверджував, що заявники не надали жодних доказів щодо своїх тверджень ані в національних судах, ані в Суді – принаймні у вигляді фотографій чи відеозаписів їхніх стверджуваних умов праці та життя. Їхні скарги були обмежені нечіткими та загальними заявами, і вони не надали детального звіту про ймовірні події, щоб «прояснити характер і масштаб своїх проблем». Вони навіть не надали детальної інформації про дати свого прибуття до Азербайджану та виїзду з нього. Що стосується листа Данської ради у справах біженців, Уряд стверджував, що час, коли ця організація нібито доставляла гуманітарну допомогу мігрантам (листопад 2009 року), «не відповідає» твердженню про те, що до листопада 2009 року заявники покинули Азербайджан та, на додаток, не вказав «категорію мігрантів» та їхні імена. Крім того, Уряд стверджував, що заявники не подали копію звіту «ASTRA» до національних судів

144. Заявники повторили свої твердження про те, що вони були жертвами торгівлі людьми та примусової праці, і зазначили, що вони надали відповідні докази, включаючи звіт «ASTRA», до Суду та національних судів.

Коментарі третьої сторони

145. Третя сторона, Уряд Боснії та Герцеговини, стверджувала, що наявні матеріали та звіти містили достатньо елементів, які підтверджують твердження заявників. Крім того, беручи до уваги ситуацію вразливості, в якій опинилися заявники, таку як стверджуване обмеження їхньої свободи пересування та нібито обмежені контакти із зовнішнім світом, відсутність у них паспортів чи інших документів, що викликало страх перед владою, стеження охоронців та відсутність грошей, заявникам на той час було б об’єктивно важко зібрати речові докази на підтвердження своїх тверджень.

Поняття примусової чи обов’язкової праці та торгівлі людьми

146. Англійське слово «labour» часто вживається у вузькому значенні фізичної праці, але [при цьому] воно також має широке значення французького слова «travail», і саме останнє слід запозичити в цьому контексті. Суд знаходить підтвердження цього у визначенні, яке міститься у пункті 1 статті 2 Конвенції №29 («будь-яка робота або служба», «tout travail ou service»), у пункті 3(d) статті Європейської конвенції («будь-яка робота чи послуга», «tout travail ou service») та у самій назві Міжнародної організації праці (Organisation Internationale du Travail), діяльність якої жодним чином не обмежується сферою ручної праці (see «Van der Mussele v. Belgium», 23 November 1983, § 33, Series A no. 70; «S.M. v. Croatia», cited above, § 282).

147. Термін «примусова праця» нагадує ідею фізичного чи психічного примусу. Що стосується терміну «обов’язкова праця», то він не може стосуватися будь-якої форми юридичного примусу чи обов’язку. Наприклад, робота, яка має бути виконана відповідно до вільно укладеного контракту, не може вважатися такою, що підпадає під дію статті 4 Конвенції лише на тій підставі, що одна із сторін взяла на себе обов’язок виконати цю роботу та буде підлягає санкціям, якщо вона не виконує свою обіцянку. Повинна бути робота, «яка вимагається під загрозою будь-якого покарання», а також виконана проти волі відповідної особи, тобто робота, для якої вона «не запропонувала себе добровільно». У наведеній вище справі «Van der Mussele» Суд встановив, що «відносну вагу» необхідно надати аргументу щодо «попередньої згоди» заявника, а тому обрав підхід, який враховує всі обставини справи. Зокрема, було зазначено, що у певних випадках або обставинах дана «послуга не може розглядатися як добровільно прийнята заздалегідь» особою. Відповідно, дійсність згоди мала бути оцінена у світлі всіх обставин справ (see «Chowdury and Others v. Greece», no. 21884/15, § 90, 30 March 2017).

148. Поняття «примусова або обов’язкова праця» за статтею 4 Конвенції спрямоване на захист від випадків серйозної експлуатації, незалежно від того, чи пов’язані вони за конкретних обставин справи з конкретним контекстом торгівлі людьми (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 300).

149. У згаданій вище справі «Chowdury and Others» Суд розробив концепцію «згоди», підкресливши, що «якщо роботодавець зловживає своєю владою або використовує вразливість своїх працівників, щоб експлуатувати їх, це означає, що працівники не запропонувати себе на роботу добровільно».

Таким чином, Суд також підкреслив, що «попередньої згоди потерпілого недостатньо, щоб виключити кваліфікацію роботи як примусової праці» і що «питання про те, чи особа пропонує себе для роботи добровільно, є фактичним питанням. який має бути розглянуто у світлі всіх відповідних обставин справи» (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 285).

150. Щоб роз’яснити концепцію «примусової чи обов’язкової праці» у значенні пункту 2 статті 4 Конвенції, Суд зазначає, що будь-яка робота, яка вимагається від особи під загрозою «покарання», не обов’язково «примусовою або обов’язковою працею», забороненою цим положенням. При цьому необхідно враховувати, зокрема, характер і обсяг діяльності, про яку йдеться. Ці обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, яка може бути обґрунтовано необхідна на основі сімейної допомоги або спільного проживання. У зв’язку з цим Суд у згаданій вище справі «Van der Mussele» покладався, зокрема, на концепцію «непропорційного тягаря» при визначенні того, чи підлягав стажисту адвокату обов’язковій праці, коли від нього вимагалося діяти безкоштовно для захисту клієнтів як призначеного адвоката (see «Chowdury and Others», cited above, § 91).

151. Поняття «покарання» слід розуміти в широкому сенсі, що підтверджується використанням терміну «будь-яке стягнення». «Покарання» може доходити до фізичного насильства чи обмеження, але воно також може приймати витончені форми, психологічного характеру, такі як погрози донести жертв до поліції або імміграційної влади, якщо їхній трудовий статус є незаконним (see «C.N. and V. v. France», no. 67724/09, § 77, 11 October 2012; «Tibet Menteş and Others v. Turkey», nos. 57818/10 and 4 others, § 67, 24 October 2017; «S.M. v. Croatia», cited above, § 284).

152. Суд вважає, що торгівля людьми за самою своєю природою та метою експлуатації базується на здійсненні повноважень, пов’язаних із правом власності. Торгівля людьми розглядає людей як товар, який можна купувати та продавати, а також примушувати до примусової праці, часто за невелику платню або без неї – зазвичай у секс-індустрії, але також і в інших місцях. Це передбачає ретельне спостереження за діяльністю жертв, пересування яких часто обмежене. Це [також] передбачає застосування насильства та погроз проти жертв, які живуть і працюють у поганих умовах. У пояснювальній доповіді, що супроводжує Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, це описано як сучасна форма старої всесвітньої работоргівлі (see «Rantsev v. Cyprus and Russia, no. 25965/04, § 281; «M. and Others v. Italy and Bulgaria», no. 40020/03, § 151, 31 July 2012).

153.  Немає сумніву, що торгівля людьми загрожує людській гідності та основним свободам її жертв. Торгівля людьми не може вважатися сумісною з демократичним суспільством, а також цінностями, викладеними в Конвенції. Враховуючи особливості Конвенції як договору про права людини та той факт, що вона є живим інструментом, який слід тлумачити у світлі сучасних умов, є вагомі підстави визнати, що глобальне явище торгівлі людьми суперечить духу та мети статті 4 Конвенції, а відтак підпадає під гарантії, які надає зазначене положення (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 292, § 303).

154. Хоча стаття 4 Конвенції посилається лише на три поняття, а саме рабство та підневільний стан у пункті 1 статті 4 Конвенції, а також на примусову або обов’язкову працю у пункті 2 статті 4 Конвенції, Суд повторює, що, як Суд роз’яснив у своєму рішенні Великої палати у справі «S.M. v. Croatia», концепція торгівлі людьми у всіх її можливих формах, якщо розглядати статтю 4 Конвенції в цілому (там само, § 286, § 297, § 303). Відповідно, концепція торгівлі людьми з метою примусової чи обов’язкової праці підпадає під дію пункту 2 статті 4 Конвенції.

155. Оскаржувана поведінка може викликати питання про торгівлю людьми відповідно до статті 4 Конвенції лише за наявності всіх складових елементів (дія, засоби, мета) міжнародного визначення торгівлі людьми. Іншими словами, відповідно до принципу гармонійного тлумачення Конвенції та інших документів міжнародного права, а також з огляду на те, що сама Конвенція не визначає поняття торгівлі людьми, неможливо охарактеризувати поведінку або ситуацію як проблему торгівлі людьми, якщо вона не відповідає критеріям, встановленим для цього явища у міжнародному праві. З точки зору статті 4 Конвенції, концепція торгівлі людьми охоплює торгівлю людьми, національну чи транснаціональну, пов’язану чи не пов’язану з організованою злочинністю, оскільки складові елементи міжнародного визначення торгівлі людьми, відповідно до Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та Протоколу про запобігання і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Тоді така поведінка або така ситуація торгівлі людьми підпадає під дію статті 4 Конвенції (там само, §§ 289 – 290, §§ 296 – 297, § 303).

Чи викликали обставини цієї справи питання за пунктом 2 статті 4 Конвенції

156. Стосовно застосовності захисту за статтею 4 Конвенції щодо питань, які оскаржуються в цій справі, Суд зазначає, що коли скарга заявника має в основному процесуальний характер, як у цій справі, він повинен перевірити чи заявники, за обставин конкретної справи, висунули аргументовану вимогу або чи були докази prima facie того, що заявники піддавалися такому забороненому поводженню. Це, по суті, відповідає підходу Суду в інших справах, які стосуються, зокрема, статті 3 Конвенції. Висновок щодо того, чи виникли процесуальні зобов’язання національних органів влади, має ґрунтуватися на обставинах, що склалися на момент висунення відповідних тверджень або коли до відома органів влади було доведено prima facie докази поводження, що суперечить статті 4 Конвенції (see, mutatis mutandis, «S.M. v. Croatia», cited above, §§ 324 – 325, with further references).

157. Суд також повторює, що питання про те, чи включала конкретна ситуація всі складові елементи «торгівлі людьми» та/або породжувала окреме питання про примусову чи обов’язкову працю, є фактичним питанням, яке має розглядатися у світлі всіх відповідних обставин. обставини справи (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 303 (iv); «Chowdury and Other»s, cited above, § 101).

158. Суд зазначає, що скарги щодо ситуації у «Serbaz» загалом стосуються приблизно періоду з травня по листопад 2009 року. Хоча заявники не надали точних дат свого прибуття до Азербайджану та від’їзду з нього, це випливає з документів, наявних у справі (див. пункт 20 вище), разом із твердженням заявників про те, що більшість із них перебували в Азербайджані упродовж 6 місяців або довше, та підтверджувальною інформацією щодо тривалості перебування (шість місяців або довше) у [відповідному] підрозділі боротьби з торгівлею людьми. У листі Департаменту від 18 листопада 2010 року (див. пункт 49 вище) період, упродовж якого заявники працювали в Азербайджані, повністю або принаймні частково збігається з періодом, щодо якого були подані скарги.

159. Заявники скаржилися у національних цивільних судах на те, що їхні паспорти були відібрані у них на період їхнього перебування в Азербайджані, що для них не було отримано дозволів на роботу, що їхні умови проживання були незадовільненими та антисанітарними, що вони не мали доступу до належної медичної допомоги, що їхня свобода пересування була обмежена їхнім роботодавцем, що їм не виплачували заробітну плату, а також що вони були піддані [свавільним] покаранням у вигляді штрафів, побиття та позбавлення свободи.

160. Суд зазначає, що фактичні доводи заявників у національних судах і Суді були загалом короткими, які не містили подробиць конкретно щодо кожного заявника або принаймні деяких із заявників. Тим не менш, наданий загальний опис умов праці та життя, яким би мізерним він не був у цивільному позові заявників, вказував на кілька ознак потенційного поводження, яке суперечить статті 4 Конвенції.

161. Більше того, заявники також посилалися як у національних судах, так і в Суді на додаткові матеріали, що підтверджують їхні доводи. Зокрема, вони посилалися на звіт «ASTRA», зміст якого надавав більш детальний опис звинувачень, висунутих щодо поводження з боку «Serbaz» з працівниками, і містив додаткову інформацію щодо потенційної ситуації з примусовою чи обов’язковою працею та торгівлею людьми. Суд вважає, що існування та зміст Звіту «ASTRA» було належним чином доведено до відома національних судів.

162. У Звіті «ASTRA» надано більше деталей та додаткової інформації щодо тверджень, висунутих заявниками, зокрема щодо, серед іншого, обставин, за яких працівників найняли в країнах їхнього походження, відсутності не лише дозволів на роботу, але й дозволів на проживання, обов’язкової роботи, навіть коли працівники були хворі, ймовірних погроз, що працівники будуть заарештовані місцевою поліцією, якщо вони покинуть помешкання без паспорта та дозволу роботодавця, ймовірної відсутності належного харчування, ймовірної надмірої понаднормової роботи та кількох ймовірних випадків стверджуваного використання застосування сили та свавільного позбавлення свободи.

163. Хоча у звіті «ASTRA» прямо зазначено, що його зміст становить «початкову інформацію», цей зміст ґрунтується на заявах працівників, які, як повідомляється, перебували в тій самій чи подібній ситуації, що й заявники, протягом того самого періоду (див. пункти 103 і наступні вище), і ці заяви могли навіть включати заяви деяких заявників. Це правда, що звіт НУО сам по собі не мав би значної доказової цінності без подальшого розслідування. Однак, враховуючи сферу компетенції НУО, залучених до підготовки звіту, а саме допомогу трудовим мігрантам та боротьбу з торгівлею людьми, наведена в ньому інформація prima facie є матеріалом, що підтверджує доводи заявників.

164. Суд зауважує, що існують деякі очевидні потенційні невідповідності між заявами заявників і заявами, наведеними у звіті «ASTRA», а також деякі внутрішні невідповідності у заявах у звіті «ASTRA». Наприклад, хоча заявники зазначили, що їм взагалі не платили з травня 2009 року, у звіті «ASTRA» в одному розділі зазначено, що повне припинення виплат відбулося в жовтні 2009 року, але пізніше зазначено, що це сталося в травні 2009 року (див. пункти 103 і 110 вище). Звіт також зазначив у різних частинах, що працівники отримували зарплату, але менше, ніж обіцяли, що деякі працівники «врешті-решт взагалі не змогли отримати свою заробітну плату», але, незважаючи на це, після від’їзду з Азербайджану працівникам було виплачено певну суму гроші. Тим не менш, Суд вважає, що обставини могли відрізнятися в залежності від індивідуальної ситуації кожного працівника і що, незважаючи на деякі неузгодженості в коротких викладах заяв, загальний зміст тверджень заявників і тверджень, що містяться у звіті «ASTRA», бло в цілому узгоджено щодо можливої ​​невиплати або затримки виплати заробітної плати та скорочення заробітної плати в різні періоди часу, починаючи з травня 2009 року.

165. Крім того, Суд зазначає, що існувала інша інформація, на яку посилалися заявники або іншим чином, очевидно, доведена до відома національних судів та інших органів влади, наприклад лист Данської ради у справах біженців (див. пункт 11 вище), інформація, що міститься у листах «АМС» до правоохоронних органів (див. пункт 37 вище), показаннях свідка представника «АМС» в Бакинському апеляційному суді (див. пункт 31 вище), а також інформації, що міститься в запитах про правову допомогу від прокуратури Боснії та Герцеговини (див. пункти 43 – 44 вище). Усе вищезазначене надає підтверджувальну інформацію щодо працівників, які, як повідомляється, перебували в такій же чи подібній ситуації, що й заявники, протягом того самого періоду часу. Що стосується аргументу Уряду про невідповідність між періодом часу, згаданим у листі Данської ради у справах біженців, і датою виїзду останніх працівників «Serbaz» з Азербайджану, Суд, беручи до уваги іншу інформацію та документи в матеріалах справи (див. параграфи 16, 26 (ii) і 114 вище), зазначає, що різні джерела надали різну або неточну інформацію щодо дати виїзду останніх працівників і що, отже, період часу, згаданий у листі, не обов’язково суперечив цій інформації.

166. Суд вважає, що вищезазначені твердження щодо фізичних та інших форм покарань, утримання документів та обмеження пересування пояснюються погрозами можливих арештів заявників місцевою поліцією через їх нелегальне перебування в Азербайджані (без [офіційної] роботи та посвідки на проживання) свідчили про можливий фізичний та психічний примус та роботу, до якої заявники примушувалися під загрозою покарання. Більше того, твердження щодо невиплати заробітної плати та [наявності] «штрафів» у формі утримань із заробітної плати, а також відсутність дозволу на роботу та проживання, показали потенційну ситуацію особливої вразливості заявників як нелегальних мігрантів без відповідних ресурсів.

167. Більше того, навіть якщо припустити, що під час найму заявники добровільно запропонували себе працювати та сумлінно вірили, що отримають свою заробітну плату, вищезазначені твердження свідчать про те, що згодом ситуація могла змінитися, оскільки результат поведінки свого роботодавця. У зв’язку з цим Суд повторює, що коли роботодавець зловживає своєю владою або користується вразливістю своїх працівників, щоб експлуатувати їх, вони не пропонують себе на роботу добровільно. Попередньої згоди жертви недостатньо, щоб виключити кваліфікацію роботи як примусової (compare «Chowdury and Others», cited above, §§ 96-97). Суд також бере до уваги твердження про примусові надмірно довгі зміни, відсутність належного харчування та медичного обслуговування, а також загальну картину примусової та залякуючої атмосфери на будівництвах «Serbaz». Суд вважає, що всі вищезазначені твердження, взяті разом, склали аргументовану вимогу про те, що заявники були піддані роботі або службі, які вимагалися від них під загрозою покарання та для виконання якої вони не пропонували себе добровільно. Відповідно, існувала аргументована претензія щодо «примусової чи обов’язкової праці» у значенні пункту 2 статті 4 Конвенції.

168. Щодо того, чи існувало питання торгівлі людьми, Суд повторює, що для виникнення такого питання мають бути наявними усі складові елементи торгівлі людьми (дія, засоби, мета) (див. пункт 155 вище). Що стосується «дії», той факт, що заявники були завербовані в Боснії та Герцеговині, групами доставлені до Азербайджану приватною компанією та колективно поселені у визначеному житлі, яке вони нібито не могли залишити без дозволу роботодавця, міг становити «вербування, транспортування, передача, переховування або отримання осіб». Щодо «засобів», то інформація у звіті «ASTRA» щодо обставин працевлаштування, зокрема відсутність належних трудових договорів (замість яких були підписані в одному екземплярі анкети, які зберігаються у роботодавця) та обіцянки вищої заробітної плати, ніж насправді заплатили, розкрили ймовірну ситуацію, яка могла становити вербування шляхом обману або шахрайства. Що стосується «мети», висновок, зроблений у пункті 167 вище, також розкриває потенційну мету експлуатації у формі примусової праці.

169. Беручи до уваги вищезазначене, Суд визнає, що у своїх позовних заявах до національних судів та цій скарзі до Суду заявники довели існування «обґрунтованої заяви» про те, що вони були жертвами транскордонної торгівлі людьми та примусового або примусової праці на території Азербайджану, серед іншого, деякими ймовірними злочинцями, які проживали в Азербайджані. У належний час, наведений нижче, Суд додатково оцінить, чи скористалися заявники належними національними засобами правового захисту та чи можна було вважати, що їх оскаржувана вимога була «привертала увагу достатнім чином», зокрема, відповідних правоохоронних органів.

170. З причин, викладених вище, пункт 2 статті 4 Конвенції підлягає застосуванню.

Вичерпання національних засобів правового захисту

171. Уряд також стверджував, що заявники не вичерпали відповідні національні засоби правового захисту, не подавши заяву в порядку кримінального судочинства щодо своїх тверджень про примусову або обов’язкову працю та торгівлю людьми або не подавши цивільний позов щодо своїх майнових претензій до належних відповідачів. Зокрема, Уряд стверджував, що примусова або обов’язкова праця та торгівля людьми є явищами, з якими не можна боротися лише за допомогою цивільних позовів, і для їх придушення потрібні кримінальні санкції. Незважаючи на те, що ці злочини караються відповідними положеннями Кримінального кодексу, заявники не подали свої відповідні заяви до органів прокуратури. Що стосується цивільно-правового компоненту їхніх скарг щодо стверджуваної матеріальної шкоди, то цивільний позов, поданий заявниками, був спрямований проти неналежного відповідача – «Serbaza», адже, як було встановлено національними судами, заявники працювали в компанії «Acora». Незважаючи на цей висновок, заявники не подали жодних цивільних позовів проти «Acora» ані в Азербайджані, ані в іншому місці. Нарешті, заявники ніколи не подавали до національних органів влади скаргу щодо стверджуваного невиконання державою-відповідачем своїх позитивних зобов’язань за пунктом 2 статті 4 Конвенції.

172. Заявники стверджували, що цивільний позов був «достатнім правовим механізмом» для вирішення їхніх скарг. Вони також зазначили, зокрема, що згідно зі статтею 265.4 КПК цивільні суди повинні повідомляти органи прокуратури, якщо під час розгляду цивільного позову встановили в діях сторін наявність складу кримінального правопорушення. до справи чи інших осіб. Однак національні суди не застосували цей захід, незважаючи на серйозність тверджень заявників. Нарешті, заявники стверджували, що національні органи «добре знали» про зміст їхніх тверджень, але не провели належного їх розслідування.

173. Третя сторона, Уряд Боснії та Герцеговини, стверджувала, що за обставин справи заявники як прямо, так і опосередковано подали свої скарги до національних органів влади, надаючи їм можливість виправити будь-які стверджувані порушення. Зокрема, у своєму цивільному позові заявники скаржилися на нібито утримання їхніх паспортів, обмеження їхньої свободи пересування роботодавцем, невиплату заробітної плати, фізичні покарання, погані умови проживання тощо. Третя сторона, ймовірно, припускає, що в контексті міжнародних зобов’язань держави-відповідача щодо запобігання торгівлі людьми та примусової праці, а також щодо відповідних регуляторних заходів та імміграційних правил, які мають застосовуватися до підприємств, що можуть використовуватися як «прикриття для людей», національні цивільні суди у цій справі належним чином не розглянули вказані вище доводи заявників.

174. Більше того, третя сторона зазначила, що «АМС» надало інформацію про скарги заявників як до Міністерства внутрішніх справ, так і до Генеральної прокуратури, яка стверджувала, що вони були піддані примусовій праці та торгівлі людьми, і вимагала розпочати кримінальне розслідування з цього приводу. Згодом «АМС» оскаржив бездіяльність правоохоронних органів у національних судах. Нарешті, азербайджанські органи влади були поінформовані про скарги заявників та інших працівників щодо ситуації на «Serbaz» через запит про надання взаємної правової допомоги, поданий прокуратурою Боснії та Герцеговини у квітні 2010 року. За словами третьої сторони, за таких обставин справа була доведена до відома органів влади достатньою мірою, і вони повинні були діяти за власною ініціативою, щоб розслідувати її, та не могли проігнорувати ініціативу жертв щодо подання офіційної кримінальної скарги.

175. Суд нагадує, що, у принципі, для скарг щодо поводження, яке суперечить статті 4 Конвенції, адекватним засобом правового захисту є подання кримінальної скарги (see «L.E. v. Greece», no. 71545/12, § 56, 21 January 2016; see also paragraphs below). У цій справі Суд вважає, що питання про вичерпання національних засобів правового захисту, як стверджували сторони, має бути приєднано до розгляду по суті, оскільки воно тісно пов’язане із сутністю скарг заявників щодо стверджуваного неспроможності держави-відповідача виконувати свої позитивні зобов’язання.

Висновок щодо прийнятності

176. Суд вважає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вона має бути оголошена прийнятною.

Доводи сторін

Заявники

177. Заявники повторили свої скарги (див. пункти 126 і 137 вище). У подальшому вони далі розвинули положення своїх скарг, стверджуючи, що національні суди не повідомили органи прокуратури про елементи кримінального правопорушення, які могли бути виявлені в їхньому цивільному позові, і що органи влади загалом не виконали своїх позитивних зобов’язань за статтею 4 Конвенції, включаючи обов’язок карати та ефективно переслідувати будь-які дії, що становлять поводження, що суперечить цій статті (див. пункти 129 і 172 вище).

Уряд

178. Доводи Уряду по суті обмежувалися його запереченнями щодо обсягу справи та прийнятності скарг, як узагальнено вище.

Коментарі третьої сторони

179. Уряд Боснії та Герцеговини, який залучився до справи на підставі пункту 1 статті 36 Конвенції, зазначив, що, навіть визнаючи, що правова база, яка існувала в державі-відповідачі, відповідає вимогам статті 4 Конвенції, ця правова база не була ефективно застосована на практиці. Сам факт того, що працівники працювали на будівництві громадських будівель на замовлення держави, перебуваючи в країні на підставі туристичних віз, поставив питання про ефективність законодавчої бази, яка регулює становище іноземних працівників. Крім того, національні органи влади не вжили жодних конкретних кроків для розслідування відповідних звинувачень, хоча їм було відомо про них з багатьох джерел, включаючи міжнародні організації та Державний департамент США. Крім того, національні цивільні суди, які розглядали позов заявників, не змогли захистити майнові інтереси, що випливають із законного очікування отримати свою заробітну плату, і ухвалили необґрунтовані рішення, ігноруючи аргументи щодо примусової праці та реалії ситуації. Третя сторона вважала, що однією з причин такого результату могла бути якість національного законодавства про туризм, трудових мігрантів і трудові права, положення якого були широкими та неточними.

ОЦІНКА СУДУ

Загальні принципи

180. Суд повторює, що згідно зі статтею 4 Конвенції держава може нести відповідальність не лише за свої прямі дії, а й за неспроможність ефективно захистити жертв рабства, підневільного стану чи примусової чи обов’язкової праці в силу своїх позитивних зобов’язань (see «C.N. and V. v. France», cited above, § 69, with further references).

181. Справи, пов’язані з торгівлею людьми за статтею 4 Конвенції, зазвичай пов’язані з питанням позитивних зобов’язань держав за Конвенцією. Справді, заявники в цих справах зазвичай є жертвами торгівлі людьми або пов’язаної з торгівлею людьми поведінки іншої приватної особи, чиї дії не можуть тягнути за собою пряму відповідальність держави (see «J. and Others v. Austria», no. 58216/12, §§ 108 – 109, 17 January 2017; «S.M. v. Croatia», cited above, § 304).

182. Загальна структура позитивних зобов’язань згідно зі статтею 4 Конвенції включає: (1) обов’язок запровадити законодавчу та адміністративну базу для заборони торгівлі людьми та покарання за неї; (2) обов’язок, за певних обставин, вживати оперативних заходів для захисту жертв або потенційних жертв торгівлі людьми; (3) процесуальні зобов’язання розслідувати випадки потенційної торгівлі людьми. Загалом, перші два аспекти позитивних зобов’язань можна позначити як матеріальні, тоді як третій аспект позначає (позитивні) процедурні зобов’язання держав (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 306).

Матеріально-правові аспекти позитивних зобов’язань

183. Для виконання свого позитивного зобов’язання щодо покарання та ефективного переслідування дій, зазначених у статті 4 Конвенції, держави-члени зобов’язані запровадити законодавчі та адміністративні рамки, які забороняють і карають примусову або обов’язкову працю, підневільний стан та рабство (see «Chowdury and Others», cited above, § 105). Отже, щоб визначити, чи мало місце порушення статті 4 Конвенції, необхідно взяти до уваги відповідну законодавчу чи нормативну базу (see «Rantsev», cited above, § 284; «C.N. and V. v. France», cited above, § 105; «S.M. v. Croatia», cited above, § 305).

184. Як і статті 2 і 3 Конвенції, стаття 4 Конвенції може, за певних обставин, вимагати від держави вжити оперативних заходів для захисту жертв або потенційних жертв поводження, яке порушує цю статтю. Для того, щоб позитивне зобов’язання вжити оперативних заходів виникло за обставин конкретної справи, необхідно продемонструвати, що державні органи знали або повинні були знати, що ідентифікована особа має або мала реальний та негайний ризик піддатися такому поводженню. У разі стверджувальної відповіді матиме місце порушення статті 4 Конвенції, якщо влада не вживе належних заходів у межах своїх повноважень, щоб усунути особу від цієї ситуації чи ризику. Беручи до уваги труднощі, пов’язані з поліцейською діяльністю сучасних суспільств, і оперативний вибір, який необхідно зробити з точки зору пріоритетів та ресурсів, зобов’язання вжити оперативних заходів необхідно, однак, тлумачити таким чином, щоб не покладати неможливий або непропорційний тягар на влади (see «C.N. v. the United Kingdom», no. 4239/08, §§ 67 – 68, 13 November 2012).

Процесуально-правові аспекти позитивних зобов’язань

185. Подібно до статей 2 і 3, стаття 4 Конвенції також передбачає процедурне зобов’язання проводити розслідування, якщо існує достовірна підозра, що права особи за цією статтею були порушені (see «C.N. v. the United Kingdom», cited above, § 69; «S.M. v. Croatia», cited above, §§ 324 – 225). Процесуальне зобов’язання за статтею 4 Конвенції, як елемент ширшої концепції позитивних зобов’язань, по суті стосується обов’язку національних органів влади застосовувати на практиці відповідні кримінально-правові механізми, запроваджені для заборони та покарання за поведінку, що суперечить цьому положенню. Це передбачає вимоги щодо ефективного розслідування тверджень про поводження, що суперечить статті 4 Конвенції. Процесуальне зобов’язання відповідно до конвергентних принципів статей 2 і 3 Конвенції визначає конкретний зміст процесуального зобов’язання відповідно до статті 4 Конвенції (see «S.M. v. Croatia», cited above, §§ 308 – 311).

186. У той час як загальний обсяг позитивних зобов’язань держави може відрізнятися у випадках, коли поводження, що суперечить Конвенції, було заподіяно через участь державних агентів, і у випадках, коли насильство вчиняється приватними особами, процесуальні вимоги є подібними (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 312).

187. Ці процесуальні вимоги передусім стосуються обов’язку органів влади розпочати та провести ефективне розслідування. Як пояснюється в прецедентній практиці Суду, це означає відкриття та проведення розслідування, здатного призвести до встановлення фактів і виявлення та – у разі необхідності – покарання винних (see «S.M. v. Croatia», cited above, § 312; «Rantsev», cited above, § 288). Щоб розслідування було ефективним, воно має бути незалежним від осіб, причетних до подій. Вимога негайності та розумної оперативності мається на увазі в усіх випадках, але якщо є можливість вивести особу зі шкідливої ​​ситуації, розслідування повинно проводитися в терміновому порядку. Жертва або її найближчий родич має бути залучений до процедури настільки, наскільки це необхідно для захисту їхніх законних інтересів («Rantsev», cited above, § 288; «L.E. v. Greece», cited above, § 68; «C.N. v. the United Kingdom», cited above, § 69).

188. Процесуальне зобов’язання є вимогою засобів, а не результатів. Немає абсолютного права на притягнення до відповідальності або засудження будь-якої конкретної особи, якщо не було явних та цілеспрямованих збоїв у прагненні притягнути до відповідальності осіб, які вчинили злочини. Таким чином, той факт, що розслідування закінчується без конкретних або лише з обмеженими результатами, не є ознакою будь-яких недоліків як таких. Крім того, процедурне зобов’язання не повинно тлумачитися таким чином, щоб покладати неможливий або непропорційний тягар на органи влади. Незважаючи на це, органи влади повинні вжити всіх розумних заходів для збору доказів та з’ясування обставин справи. Зокрема, висновки слідства мають ґрунтуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів. Недотримання очевидної лінії розслідування значною мірою підриває здатність слідства встановити обставини справи та особи винних. Що стосується рівня перевірки, який має застосувати Суд у цьому відношенні, важливо підкреслити, що, хоча Суд визнав, що Суд повинен бути обережним, беручи на себе роль суду першої інстанції з розгляду фактів, якщо це не обумовлене обставинами конкретної справи, Суд повинен застосувати «особливо ретельну перевірку», навіть якщо певні внутрішні провадження та розслідування вже відбулися (see «S.M. v. Croatia», cited above, §§ 315 – 317, with further references).

189. Дотримання процесуального зобов’язання має оцінюватися на основі кількох суттєвих параметрів. Ці елементи взаємопов’язані, і кожен із них, взятий окремо, не є самоціллю. Це критерії, які, взяті разом, дозволяють оцінити ступінь ефективності розслідування. Можливі недоліки у відповідному провадженні та процесі прийняття рішень мають становити значні недоліки, щоб порушити питання за статтею 4 Конвенції. Іншими словами, Суд не стурбований твердженнями про помилки чи окремі упущення, а лише суттєвими недоліками в провадження та відповідним процесом прийняття рішень, а саме ті, які можуть підірвати здатність розслідування встановити обставини справи або відповідальну особу (see «S.M. v. Croatia», cited above, §§ 319 – 320, with further references).

190. Крім того, у загальних рисах Суд вважає, що зобов’язання щодо ефективного розслідування є обов’язковим для правоохоронних та судових органів у таких справах. Якщо ці органи влади встановлюють, що роботодавець вдавався до торгівлі людьми та примусової праці, вони повинні діяти відповідним чином у межах своєї відповідної сфери компетенції відповідно до відповідних положень кримінального права (see «Chowdury and Others», cited above, § 116).

191. Суд повторює, що торгівля людьми є проблемою, яка часто не обмежується внутрішньою ареною. Коли людину перевозять з однієї держави в іншу, злочини, пов’язані з торгівлею людьми, можуть мати місце в державі походження, будь-якій державі транзиту та державі призначення. Відповідні докази та свідки можуть бути знайдені в усіх державах. Хоча Палермський протокол нічого не стосується питання юрисдикції, Конвенція про заходи щодо протидії торгівлі людьми чітко вимагає від кожної держави-члена встановити юрисдикцію над будь-яким злочином, пов’язаним із торгівлею людьми, скоєним на її території. Такий підхід, на думку Суду, є цілком логічним у світлі загального зобов’язання, покладеного на всі держави згідно зі статтею 4 Конвенції щодо розслідування ймовірних злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми. На додаток до зобов’язання проводити внутрішнє розслідування подій, що відбуваються на їхній власній території, держави-члени також зобов’язані ефективно співпрацювати з відповідними органами інших держав у справах про транскордонну торгівлю людьми у розслідуванні подій, які відбулися. за межами їхніх територій (see «Rantsev», cited above, § 289).

Чи виникло у цій справі зобов’язання провести розслідування

193. Як Суд встановив вище, сукупність аргументів та доводів заявників щодо їхнього нерегулярного становища та умов їхньої роботи та життя, включно з тими, які були зроблені в національному цивільному судочинстві, становила «обґрунтовану вимогу» щодо поводження, яке суперечить статті 4 Конвенції (див. пункт 169 вище).

194. Крім того, Суд вважає, з причин, зазначених нижче, що за конкретних обставин цієї справи до питання (через «обґрунтовану вимогу») було «привернуто достатнім чином» увагу відповідних національних органів влади, зокрема тих, хто відповідає за застосування кримінально-правових механізмів захисту, а тому, отже, у цій справі виник обов’язок провести розслідування, хоча самі заявники не подали офіційної кримінальної скарги.

195. Зокрема, органи влади Азербайджану були обізнані про звіт ECRI від 2011 року, висновки якого пізніше були розвинені у звіті GRETA (див. пункти 118 – 119 вище), згідно з яким багато роботодавців, які наймають працівників-мігрантів в Азербайджані, в тому числі у будівельному секторі, вдавалися до нелегальної практики працевлаштування, та, як наслідок, нелегально працевлаштовані мігранти часто виявлялися вразливими до серйозних форм зловживання. Крім того, у звіті GRETA пізніше зазначено, що правоохоронні органи в Азербайджані, як повідомляється, мали тенденцію розглядати потенційні випадки торгівлі людьми з метою трудової експлуатації як звичайні трудові суперечки між працівником і роботодавцем, і, здавалося, існує плутанина між випадками торгівлі людьми для трудова експлуатація та спорами щодо стягнення заробітної плати, а також іншими аспектами умов праці. На думку Суду, хоча загальний контекст, описаний у цих звітах, далекий від остаточного, він має значення для оцінки фактів справи.

1976. Суд також зазначає, що згідно з документами, поданими третьою стороною, «АМС» надіслав два листи-скарги до Міністерства внутрішніх справ 22 жовтня 2009 року та до Генеральної прокуратури у невстановлену пізнішу дату. «АМС» поскаржився на ситуацію у «Serbaz» та заявив, що вимагає розслідування відповідно до положень кримінального законодавства щодо фактів торгівлі людьми. Крім того, згідно з даними свідків представника «АМС», зробленими пізніше у Бакинському апеляційному суді у цивільному провадженні, порушеному заявниками, вона письмово звертался до Генеральної прокуратури від імені 272-х працівників «Serbaz» (див. пункт 31 вище). Також виявляється, що «АМС» оскаржив бездіяльність правоохоронних органів у національних судах, а їхні скарги з цього приводу дійшли до Верховного Суду. Уряд-відповідач прямо не заперечував правдивість доводів третьої сторони щодо вищезазначених листів, судової скарги та пов’язаних із цим проваджень.

197. Згодом, у квітні 2010 року та знову у 2011 і 2012 роках, прокуратура Боснії та Герцеговини звернулася до азербайджанських правоохоронних органів із запитами про надання правової допомоги, в яких описала звинувачення щодо ситуації на будівництвах «Serbaz», яка мала місце на території Азербайджану (див. пункти 43 – 59 вище).

198. У зв’язку з цим Суд зазначає, що в контексті позитивних зобов’язань за статтею 3 Конвенції, які подібні до зобов’язань за статтею 4 Конвенції, достатньо детальна інформація, що міститься в міждержавному запиті про правову допомогу щодо передбачувані тяжкі кримінальні правопорушення, які могли бути вчинені на території держави, яка отримала запит, можуть становити «обґрунтовану претензію», висунуту до органів влади цієї держави, що викликає її обов’язок додатково розслідувати ці звинувачення (see «X and Others v. Bulgaria» [GC], no. 22457/16, §§ 200 – 201, 2 February 2021).

199. Нарешті, у своєму цивільному позові, поданому в липні 2010 року, заявники також надали виклад відповідних фактів та причин, чому вони вважають, що вони були жертвами примусової праці.

200. Беручи до уваги наведені вище міркування, Суд вважає, що «аргументована претензія» заявників була достатньою мірою обґрунтована та неодноразово надавалася національним органам різними способами, включаючи листи «АМС» до правоохоронних органів, запити про правову допомогу, направлених до правоохоронних органів прокуратурою Боснії та Герцеговини, а також цивільний позов, поданий заявниками до національних судів, які повинні були повідомити про це правоохоронні органи за конкретних обставин цієї справи. Оскільки увага органів влади була «достатньо привернута» до звинувачень, про які йдеться, що становили аргументовану претензію, вони, мабуть, діяли за власною ініціативою, розпочавши та провівши ефективне розслідування, навіть незважаючи на те, що заявники не подали жодної офіційної скарги щодо кримінального правопорушення.

Чи було проведено ефективне розслідування

201. Суд зазначає, що від Уряду не надходило жодної інформації чи коментарів щодо будь-якого розслідування, проведеного національними правоохоронними органами. Навіть після подання третьою стороною документів, які підтверджують наявність скарг до національних правоохоронних органів, і документів, що стосуються листування між органами влади Боснії та Герцеговини та Азербайджану після запитів про правову допомогу, Уряд-відповідач, у своїх коментарях щодо зауважень третьої сторони, не надав будь-якої інформації щодо будь-яких внутрішніх розслідувань. Таким чином, Уряд не продемонстрував проведення ефективного розслідування.

202. Для повноти, Суд все ж візьме до уваги документи, подані третьою стороною, інші документи з матеріалів справи та відповідні міжнародні звіти, щоб визначити, чи було проведено ефективне розслідування. Однак Суд зазначає, що фактична інформація, надана з цього приводу різними джерелами, відрізняється і іноді є суперечливою.

203. Зокрема, у листі Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми від 17 грудня 2009 року, розглянутому судом першої інстанції у цивільному провадженні, зазначено, що не було можливості розслідувати будь-які скарги щодо «Serbaz», оскільки всі його працівники залишили країну до 26 листопада 2009 року. Зі змісту листа випливало, що розслідування не було розпочато.

204. Однак у своїх поданнях до GRETA азербайджанські органи влади надали інформацію, яка, здавалося, суперечить змісту вищезгаданого листа, про те, що Департамент боротьби з торгівлею людьми «опитав значну кількість зацікавлених працівників», але не зміг ідентифікувати жодного ознаками торгівлі людьми та примусової праці, і що «справу було закрито» 27 квітня 2011 року відповідно до статті 39.1.1 КПК (див. пункт 118 вище). З вищенаведеної інформації випливає, що кримінальне провадження не було порушено через «відсутність події злочину».

205. Більш детальну інформацію було надано в листі від 18 листопада 2010 року Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми, який було направлено владі Боснії та Герцеговини у відповідь на їхній перший запит про правову допомогу (див. пункти 46 – 54 вище). Зміст листа, здається, суперечить власному листу Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми від 17 грудня 2009 року. У листі зазначалося, що Департамент «розглядав» заяви щодо працівників «Serbaz». У листі містилося здебільшого дуже загальне резюме діяльності «Serbaz» та умов життя та праці його працівників. Було зазначено, що було допитано деяких працівників, які заперечували будь-які звинувачення у будь-якій примусовій праці чи торгівлі людьми та, по суті, заявили, що вся проблема обмежується деякими порушеннями дисциплінарних правил кількома працівниками, деяких із яких через це відправили додому.

206. З вищезазначеного листа не випливає, що будь-яке розслідування чи попереднє розслідування було офіційно розпочато Департаментом по боротьбі з торгівлею людьми або що були вжиті будь-які ефективні слідчі дії. Що стосується допитаних працівників, то в листі не було названо імен та не зазначено, коли і скільки з них було допитано. Не уявляється можливим зробити висновок, що будь-які потенційні жертви, включаючи заявників, були поінформовані про «експертизу», проведену Департаментом боротьби з торгівлею людьми. Немає жодної інформації про будь-які спроби ідентифікувати та допитати будь-яких потенційних або вже ідентифікованих ймовірних жертв, включаючи заявників. Суд зазначає, що, оскільки Департамент боротьби з торгівлею людьми знав, що велика кількість ймовірних жертв [примусової праці] було відправлено назад до Боснії та Герцеговини, і був поінформований про кримінальне провадження, відкрите у Боснії та Герцеговині, він міг надіслати офіційний запит про надання правової допомоги влади цієї країни відповідно до Конвенції про взаємодопомогу, вимагаючи від останніх ідентифікувати та допитати таких потенційних жертв та надати копії їхніх заяв правоохоронним органам Азербайджану.

207. Крім того, не було продемонстровано, що здійснювалися  хоч-якісь спроби ідентифікувати та допитати будь-кого з ймовірно причетних осіб, які були громадянами або резидентами Азербайджану. Незважаючи на конкретний запит щодо цього з боку органів влади Боснії та Герцеговини, здається, що не було зроблено жодних кроків для ідентифікації особи на ім’я С. Так само немає інформації щодо будь-яких кроків, вжитих для ідентифікації принаймні двох інших громадян Азербайджану, згаданих у звіті «ASTRA» (див. пункт 104 вище).

208. Підсумовуючи, з доводів сторін чи будь-яких інших матеріалів у матеріалах справи не випливає, що було проведено будь-яке ефективне кримінальне розслідування щодо тверджень заявників про примусову працю та торгівлю людьми.

Висновок

209. Беручи до уваги той факт, що не було проведено ефективного розслідування, хоча на це питання було достатньо привернуто увагу національних органів влади, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів правового захисту та визнає, що держава-відповідач не виконала виконати свої процесуальні зобов’язання розпочати та провести ефективне розслідування скарг заявників щодо стверджуваної примусової праці та торгівлі людьми.

210. Відповідно, мало місце порушення пункту 2 статті 4 Конвенції в її процесуальному аспекті.

…

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 2 статті 4 Конвенції в її процесуальному аспекті.

…

4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.