У справі «Rogalski v. Poland», заявника, адвоката, притягнули до дисциплінарної відповідальності за його нібито недостатньо обґрунтовану заяву про вчинення прокурором кримінального правопорушення (отримання неправомірної вигоди). Порушення за ст. 10 Конвенції в цій справі спричинила відсутність ретельної перевірки дисциплінарними органами непрямих доказів, наданих заявником.

23 листопада 2012 року дисциплінарний інспектор Варшавської колегії адвокатів звинуватив заявника в тому, що він, виконуючи свої професійні обов’язки, не проявив поміркованості, подавши заяву про злочин без «обґрунтованої підозри».

39. Суд повторює, що особливий статус адвокатів, у свою чергу, надає їм центральне місце у відправленні правосуддя як посередникам між громадськістю та судами. Така позиція пояснює звичайні обмеження на поведінку членів адвокатури. Зважаючи на ключову роль адвокатів у цій сфері, законно очікувати, що вони сприятимуть належному здійсненню правосуддя і, таким чином, підтримуватимуть довіру громадськості до нього (see «Schöpfer v. Switzerland», judgment of 20 May 1998, п.п. 1052-1053, п.п. 29-30, with further references; «Schmidt v. Austria», № 513/05, п. 42, 17 July 2008, with further references).

44. Залишається з’ясувати, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві». Це вимагає від Суду з’ясувати, чи було воно пропорційним переслідуваній законній меті і чи були підстави, наведені національними органами влади, релевантними і достатніми.

45. У цій справі заявник отримав дисциплінарне стягнення за подання від імені свого клієнта кримінальної скарги про вчинення прокурором кримінального правопорушення без належних фактичних підстав, поміркованості, пропорційності або обережності. У цьому сенсі національний суд засудив заявника за те, що він прийняв вказівки свого клієнта, коли звинувачення у хабарництві, висунуті проти М.П., на думку районного прокурора, не були підкріплені жодним доказом або вказівкою на будь-яку фактичну обставину, а також за те, що він сформулював свої звинувачення в різких виразах. Як наслідок, заявника було оштрафовано та тимчасово заборонено займатися професійною діяльністю.

46. Суд зазначає, що межі допустимої критики можуть, за певних обставин, бути ширшими щодо державних службовців, які здійснюють свої повноваження, ніж щодо приватних осіб («Nikula v. Finland», № 31611/96, п. 48). У цій справі критика мала форму офіційного кримінального обвинувачення в тому, що прокурор М.П. отримав хабар, вчинивши тяжкий службовий злочин.

47. Заявник не робив жодних особистих нападів на М.П. і не посилався на будь-які його особисті якості (на противагу, mutatis mutandis, «Mikhaylovav. Ukraine», № 10644/08, п. 89, 6 березня 2018 року). Він також не робив своїх звинувачень публічно (див., mutatis mutandis, «Zakharov v. Russia», № 14881/03, п. 23, 05 жовтня 2006 року). Натомість заявник дотримався процедури повідомлення про злочин. Суд зазначає, що коли, як у цій справі, звинувачення містяться в офіційному повідомленні, адресованому компетентній вищій посадовій особі (районному прокурору), лише за виняткових обставин кримінальне або дисциплінарне провадження проти особи, яка подала таке повідомлення, може бути виправданим у розумінні статті 10 Конвенції («Grigoriades v. Greece», 25 November 1997, п. 47; «Kazakov v. Russia», № 1758/02, п. 29, 18 December 2008; «Zakharov, cited above, п. 23; «Sofranschi v. Moldova», № 34690/05, п. 33, 21 December 2010). У цій справі, на думку органів влади, заявник порушив принцип належного здійснення правосуддя, подавши кримінальну заяву без обґрунтованої підозри. Однак Суду не було надано жодних доказів, які б вказували на злий умисел з боку заявника, або будь-яких інших елементів, які можна було б розглядати як виняткові обставини, що виправдовують дисциплінарне провадження.

48. Крім того, Суд повторює, що одним із принципів верховенства права є те, що громадяни повинні мати можливість повідомляти компетентним державним органам про поведінку державних службовців, яка, на їхню думку, є неправомірною або незаконною (see «Medžlis Islamske Zajednice Brčko and Others v. Bosnia and Herzegovina» [GC], no. 17224/11, п. 82, 27 June 2017; «Zakharov», cited above, п. 26; «Lešník», cited above, п. 55).

49. Суд зазначає, що за польським законодавством кожен, кому стало відомо про вчинення кримінального правопорушення, що переслідується ex officio, має громадянський обов’язок повідомити про таке правопорушення. Більше того, адвокати не несуть відповідальності за достовірність фактів, наданих їм їхніми клієнтами. Видається, що заявник діяв за вказівками або принаймні з відома та згоди свого клієнта, навіть якщо останній згодом заперечував наявність у нього будь-яких знань, які б дозволили йому сформулювати відповідне обвинувачення.

50. У цій справі дисциплінарні органи вважали, що заявник не вказав жодних обставин на підтвердження висунутого ним обвинувачення. Однак, на думку Суду, правопорушення, про яке заявник стверджував від імені свого клієнта, не було повністю позбавлене будь-яких аргументів на підтримку його версії подій (contrast, mutatis mutandis, «Schmidt», cited above, п. 41, and Peruzzi v. Italy,no. 39294/09, п. 60, 30 June 2015; and contrast «L.P. and Carvalho», п. 70; «Čeferin», п. 63; «Steur», п. 41, all cited above).

Суд приймає аргумент заявника про те, що саме через характер пасивних заяв про хабарництво особи, які повідомляють про такі дії, не мають доступу до доказів злочину, якщо тільки вони не намагалися запропонувати хабар або не були свідками такої події.

Хоча інформація про зустрічі з Central Anticorruption Bureau була неточною і виявилася непідтвердженою, заявник також вказав на працівників певної компанії, яких він назвав ймовірними особами, що пропонували хабар.

Що стосується первісного кримінального розслідування стосовно клієнта заявника, Суд вважає, що дійсно існував prima facie сумнів щодо того, чому його було закрито на підставі того, що не було достатніх доказів для обґрунтування підозри у вчиненні злочину, якщо прокурор не отримав жодного експертного висновку.

Нарешті, повідомлення заявника про корупцію розглядалося органами влади лише упродовж восьми днів, після чого було прийнято рішення не проводити розслідування. Це залишає певний простір для сумнівів щодо того, чи ретельно органи влади перевірили непрямі докази, надані заявником.

З огляду на ці елементи, не можна стверджувати, що заявник не зміг довести, в тій мірі, в якій це дозволяли обставини, що інформація, яку він розкрив, була точною і достовірною (contrast, mutatis mutandis, «Gawlik», cited above, п. 78).

51. Крім того, хоча Колегія адвокатів є незалежним професійним об’єднанням адвокатів, Суд висловлює занепокоєння тим фактом, що дисциплінарне провадження проти заявника було розпочато за повідомленням прокурора вищого рівня, якому стало відомо про повідомлення заявника про злочин, що мав непублічний характер.

52. При оцінці пропорційності втручання також слід враховувати характер і суворість накладеного покарання («Ceylan v. Turkey» [GC], № 23556/94, п. 37). У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявника було оштрафовано і що сума штрафу не була надмірною; вона не була найм’якшою, але й не була найсуворішою санкцією за професійну неправомірну поведінку.

З іншого боку, як стверджував заявник, в результаті дисциплінарного провадження його професійна репутація значно постраждала, він втратив бажання працювати адвокатом, а його юридична практика постраждала фінансово, оскільки кошти були відвернуті на дисциплінарне провадження. Крім того, йому на один рік заборонили займатися професійною діяльністю.

53. У світлі наведених вище міркувань Суд вважає, що дисциплінарні органи не навели відповідних і достатніх підстав для свого рішення та вийшли за межі своєї свободи розсуду, визнавши заявника винним і наклавши на нього штраф за неетичну поведінку (see, mutatis mutandis, «Peruzzi», п. 66; «Schmidt», п. 44; «Kincses», п. 43, all cited above; «Wingerter v. Germany» (dec.), no. 43718/98, 21 March 2002).

54. Цей висновок сам по собі дозволяє Суду дійти висновку, що мало місце порушення статті 10 Конвенції.