Порожні нари, нові тюрми: навіщо Росії сім супертюрем, якщо в’язничне населення впало у чотири рази
Російська влада офіційно оголосила про плани побудувати цілий комплекс нових в’язниць. Федеральна служба виконання покарань РФ до 2035 року планує створити сім «інноваційних установ об’єднаного типу», кожна з яких поєднує колонію, тюрму та слідчий ізолятор; ці заходи закладено у нову редакцію федеральної цільової програми «Розвиток кримінально-виконавчої системи (2018–2035 роки)», затверджену 20 серпня 2026 року.
Розташування вже відоме: Калузька, Астраханська, Тюменська та Херсонська області, Татарстан, а також Бурятія і Забайкальський край. Перші установи мають запрацювати у Татарстані (до 2030 року) та Калузькій області (до 2031 року), решта п’ять – до 2035 року.
Попередня вартість однієї «мультирежимної» установи – від 13 до 20 млрд рублів, тобто від 91 до 140 млрд рублів на всі сім об’єктів. Йдеться про 5 380 місць у режимі СІЗО та 15 120 місць у колонійних дільницях – понад 20 тисяч нових в’язничних місць, і це лише в межах цих семи об’єктів, не рахуючи окремо запланованих шести нових СІЗО на 8 366 місць.
І тут головне питання. Навіщо?
Офіційне пояснення – «економія». Мін’юст РФ обіцяє скорочення витрат на утримання спецконтингенту на 25–30% за рахунок об’єднання закупівель, зміни чисельності персоналу та скорочення перевезень ув’язнених, а сама будівля нібито «окупиться» за десять років. Але подивімося на цифри, які російська влада воліє не згадувати.
За даними World Prison Brief (Institute for Crime & Justice Policy Research, University of London), динаміка в’язничного населення Росії виглядає так. У 1990 році – 698 900 ув’язнених; у 1995 році – 920 685; у 2000 році – пік, 1 060 404 особи, або 729 ув’язнених на 100 тисяч населення. Це був один із найвищих показників у світі. Далі – послідовне падіння: 2004 рік – 847 004; 2008 рік – 883 436; 2010 рік – 864 197; 2012 рік – 755 651; 2014 рік – 677 287; 2016 рік – 646 085; 2018 рік – 602 176; 2020 рік – 523 928; 2022 рік – 465 896. І, нарешті, станом на травень 2026 року – 282 000 осіб, або 197 ув’язнених на 100 тисяч населення.
Що це означає у порівнянні? За чверть століття в’язничне населення Росії скоротилося майже у чотири рази (з 1 060 404 до 282 000). Порівняно з 2012 роком – у 2,7 раза. Лише за останні шість років, з 2020-го, – майже вдвічі. І, що особливо показово, за чотири роки повномасштабної війни, з 2022 по 2026 рік, Росія «втратила» 184 тисячі ув’язнених – майже 40% усього в’язничного населення. Коефіцієнт ув’язнення впав з 729 до 197 на 100 тисяч, тобто у 3,7 раза.
Показовою є також динаміка досудового ув’язнення. У 2000 році у російських СІЗО перебувало 232 864 особи (160 на 100 тисяч населення), у 2010 році – 119 010, у 2020 році – 104 220, у 2026 році – 85 000 осіб (59 на 100 тисяч). Абсолютні цифри падають, але частка слідчо-заарештованих у загальному в’язничному населенні зросла з 14,5% у 2010 році до 30,1% у 2026 році – найвищий показник за все ХХІ століття. Тобто коли засуджених стало менше, а слідчо-заарештованих – відносно більше, репресивна машина не зупинилася: вона просто працює на іншому етапі, у слідчих ізоляторах, а не у колоніях.
І тепер – про інфраструктуру. Станом на березень 2022 року російська в’язнична система налічувала 872 установи: 204 СІЗО, 642 виправні колонії, 8 тюрем, 18 виховних колоній. Офіційна місткість системи станом на початок 2021 року становила 714 253 місця, а заповненість – 67%. Сьогодні, з 282 тисячами ув’язнених, ця ж система заповнена приблизно на 40%. Інакше кажучи, у Росії стоять порожніми понад 430 тисяч в’язничних місць. Це більше, ніж усе в’язничне населення Росії сьогодні. І саме ця держава, у якої три з п’яти нар порожні, оголошує про будівництво семи супертюрем на понад 20 тисяч місць за понад сто мільярдів рублів.
Це не економія. Це план.
Потрібно чітко розуміти природу цього різкого падіння. Скорочення в’язничного населення Росії не є наслідком жодної політики гуманізації. Навпаки, це показник політики декарцерації особливого типу: старі тюрми були звільнені від ув’язнених не тому, що держава стала милосерднішою, а тому, що ув’язнених спрямували у складі штурмових батальйонів на український фронт, де вони були фізично знищені. Російська в’язниця буквально «вичистила» саму себе на війну. Цифри World Prison Brief – це не статистика гуманізації, це статистика утилізації.
І тут виникає парадокс, який насправді не є парадоксом. Росія є в’язничною державою. Карцерний комплекс не є додатком до російської держави, він є її основою, без якої ця держава не мислиться і не може існувати. Відповідно, розбудова нових в’язниць для російської влади – це питання самовиживання, саморозвитку та існування самої російської держави. Держава, яка «витратила» своє в’язничне населення на фронті, не може залишатися без в’язничного населення. Вона мусить його відтворити.
Але в’язниці потрібно кимось заповнювати. Супертюрми на двадцять тисяч місць, на які закладено понад сто мільярдів рублів, не будуються «просто так» і не будуть стояти порожніми. Це означає, що майбутнє російського населення – і дуже дарма, що воно не хоче цього розуміти – прямо пов’язане з питанням, хто саме піде у ці в’язниці. Тюрми для власних громадян. Тюрми для залякування. Тюрми для попередження інакомислення. Тюрми для політичних опонентів, якщо такі взагалі залишаться. Це відкрито проголошений план інкарцерації населення, який влада навіть не намагається приховувати. Найближчим часом ці установи мають бути заповнені – заради укріплення самої російської влади.
Тепер про Херсонську область. Одна із семи установ запланована на тимчасово окупованій українській території. Це не деталь і не випадковість. Це месідж, який надсилається одразу багатьом адресатам і у багатьох напрямках. По-перше: «ми тут надовго, якщо не назавжди». По-друге: «ми посилюємо свій контроль навіть на тих територіях, які хтось вважає тимчасово окупованими, але які ми вважаємо раз і назавжди своїми». В’язниця на окупованій території – це найбільш відверта форма заяви про суверенітет, яку може зробити держава такого типу: не школа, не лікарня, не дорога, а тюрма. Тюрми для громадян України на окупованих територіях – це вже реальність, і нова супертюрма у Херсонській області лише інституціоналізує цю практику на десятиліття вперед.
І, нарешті, є ще один адресат цього месіджу – Європа. Не викликає жодних сумнівів, що серед майбутніх «клієнтів» російської в’язничної системи закладені і громадяни інших країн, з якими Росія збирається вести війну. Причому все це здійснюється настільки відкрито, на фоні закликів до «пацанської дипломатії» та обіцянок вирішувати міжнародні питання «по поняттям», за принципами злодійської сходки, що не варто мати жодних ілюзій щодо того, як ця держава збирається вирішувати проблеми і зі своїми власними громадянами, і з чужими – з використанням усього, на чому стоїть і чим дихає російська в’язниця і каторга.
Тому побудова цих в’язниць – це навіть не про самі в’язниці і не про людей, які будуть їх наповнювати. Це про відверту заяву усьому світу про те, чим є російська держава і якою вона буде на найближчу перспективу. Цей месідж має бути взятий до уваги. Дуже сподіваюся, що західний світ, і зокрема Європа, це побачить.


Поділіться цим вмістом:


