Інкарцерація суспільства: політична економія карцерного інтересу
Політичний інтерес до збереження та розширення карцерної системи має щонайменше чотири взаємопов’язані виміри, прояви яких простежуються як у пенальній політиці, так і у статистичній динаміці.
Перший вимір – електоральний. Пенальний популізм, тобто риторика «жорсткості» щодо злочинності, є одним з найдешевших та найефективніших політичних ресурсів: він не потребує ані структурних реформ, ані інвестицій у соціальну сферу, натомість дає негайний символічний дивіденд; зростання середнього показника з 112 у 2021 році до 127 у 2025 році збігається у часі зі згортанням декарцераційних стратегій у низці держав-членів Ради Європи.
Другий вимір – безпековий. Сек’юритизація міграції, розширення підстав для тримання під вартою, реакція держав на пандемічні та воєнні виклики перетворюють позбавлення волі на універсальний інструмент управління невизначеністю; частка осіб без остаточного вироку у 30 %, а в окремих країнах понад 45 %, свідчить, що тримання під вартою застосовується не як виняток, а як засіб превентивного контролю над тими, кого влада визначає як джерело ризику.
Третій вимір – власне дисциплінарний. Турецький приклад, де в’язничне населення за рік зросло на 89 тис. осіб, демонструє, що в’язниця є найбільш надійним інструментом нейтралізації політичних опонентів та демонстрації сили режиму, а російський приклад демонструє зворотний бік того самого інтересу: ув’язнені є ресурсом держави, який може бути витрачений на війну, коли цього вимагає політична доцільність.
Четвертий вимір – легітимаційний. Самі практики запобігання неналежному поводженню – моніторингові візити, звітування, стандартизація, оцінювання ризиків, класифікація ув’язнених, електронний нагляд – можуть бути інкорпоровані у паноптичну архітектуру та служити її вдосконаленню, а не подоланню. Дискурс прав людини та дискурс дисципліни не лише співіснують, а й взаємно підсилюють один одного: заборона катувань як абсолютна норма не заперечується, а інструменталізується, стаючи елементом легітимації карцерної системи, яка продовжує відтворювати те, що ця норма забороняє.
У світі одночасно перебувають в ув’язненні щонайменше 12 млн осіб; з урахуванням неповної статистики авторитарних держав, неофіційних місць несвободи та інших неврахованих форм ув’язнення реальна кількість може становити 13–15 млн осіб. Інкарцерація суспільства триває тому, що вона відповідає інтересам тих, хто ухвалює рішення, а не тому, що вона є юридично неминучою.
Поділіться цим вмістом:


