Інше

Не(?)легітимна практика катувань: тонка червона лінія

Дуже сумний, але показовий приклад, наскільки справа боротьби з катувань на нелюдським поводженням – це аж ніяк не спрощений підхід у вигляді формальних заборон певних дій, які вважаються катуванням та нелюдським поводженням за визначенням. Іноді навіть демократичні країні не застраховані від схвалення окремих рішень та дій органів влади, які з огляду на Конвенцію про захист прав людини однозначно є катуванням.

У березні 2020 року американське Управління з контролю за продуктами і ліками (U.S. Food and Drug Administration) заборонила електрошокові пристрої, які проводилися і застосовувалися у the Judge Rotenberg Educational Center – навчальному закладі для людей із затримкою розвитку, емоційними розладами і розладами аутичного спектру.

Захисники прав інвалідів називали таке застосування електрошоку тортурами і стверджували, що воно призводить до серйозних психологічних і фізичних травм. Представники the Judge Rotenberg Educational Center, а також батьки і опікуни пацієнтів дотримувалися думки, що учнів допустимо бити струмом в тих випадках, коли інші методи не допомагають.

The U.S. Court of Appeals for the D.C. Circuit, що розглядав справу, зробив висновок, що Управління з контролю за продуктами і ліками США не мала права забороняти електрошокові пристрої, оскільки це поза компетенцією цього відомства. Як наслідок, the Judge Rotenberg Educational Center привітав судове рішення і оголосив, що повернеться до використання електрошоку.

Необхідно нагадати, що у країнах Ради Європи питання застосування електрошокової терапії до пацієнтів психіатричних лікувальних закладів детально розкриваються у 8-й загальній доповіді ЄКЗК («Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998).

Електрошокотерапія (ЕШТ) є одним із відомих засобів для лікування пацієнтів, що страждають певними психічними захворюваннями. Однак, слід ретельно стежити за тим, щоб ЕШТ обов’язково була занесена до плану лікування (амбулаторної картки), а її застосування супроводжувалось належними гарантіями безпеки[1].

Комітет дуже непокоять випадки, коли ЕШТ застосовується у своєму немодифікованому вигляді (тобто без анестезії та міорелаксантів); у такому вигляді метод не може вважатись прийнятним в сучасній психіатричній практиці. Окрім ризику отримати переломи, розриви або інші неблагополучні в медичному плані наслідки, сама процедура спричинює деградацію як пацієнта, так і персоналу, який її застосовує. Тому ЕШТ повинна завжди застосовуватись лише у модифікованому вигляді. ЕШТ повинна застосовуватись таким чином, щоб за цим не могли спостерігати інші пацієнти (бажано в окремо відведеному і спеціально обладнаному для такої мети приміщенні), і лише працівниками персоналу, які спеціально навчені застосувати такий спосіб лікування. Окрім того, застосування ЕШТ повинно детально фіксуватись в окремій книзі записів. Лише в такий спосіб керівництво лікувального закладу може встановити, що мало місце якесь небажане застосування цього методу, і обговорити це питання з персоналом[2].

Іншою основною вимогою є здійснення постійної перевірки стану здоров’я пацієнтів та перегляд приписаних їм медикаментів. Це, зокрема, дозволить прийняти вмотивоване рішення про можливість виписки пацієнта з лікарні, або про переведення його до іншого середовища, де існує менше обмежень[3].

Особиста і конфіденційна амбулаторна картка повинна бути доступною пацієнту. У цій амбулаторній картці повинна бути зафіксована діагностична інформація (включаючи результати будь-якого спеціального обстеження пацієнта), а також поточні записи про стан соматичного та психічного здоров’я пацієнта та про лікування пацієнта. Пацієнт повинен мати змогу знайомитись із своєю амбулаторною карткою, якщо тільки для цього не існує протипоказань терапевтичного порядку. На прохання пацієнта, інформація, яка міститься в амбулаторній картці, повинна бути надана членам його родини або його адвокату. У випадку переведення пацієнта ця амбулаторна картка повинна бути передана лікарям закладу, до якого перевели пацієнта. У випадку виписки пацієнта з лікувального закладу, ця амбулаторна картка повинна бути – за згодою пацієнта – відіслана лікареві, лікарська практика якого знаходиться поза межами лікувального закладу[4].

Пацієнт, в принципі, повинен мати змогу дати вільну та усвідомлену згоду на лікування[5].

Поміщення пацієнта без його на те згоди до лікувального психіатричного закладу не повинне сприйматись як дозвіл на лікування пацієнта без отримання його на те згоди. Це означає, що кожен пацієнт, який в змозі приймати рішення, незалежно від того, в який спосіб він був госпіталізований – добровільно, чи ні – повинен мати можливість відмовитись від лікування або від іншого медичного втручання. Кожен відступ від цього основного принципу повинен мати правові підстави і застосовуватись лише у виняткових випадках, які є точно і чітко визначеними[6].

Згода на лікування, звичайно ж, може бути визнана як вільна та усвідомлена лише в тому випадку, коли вона основана на повній, точній та зрозумілій інформації про стан здоров’я пацієнта та лікування, яке йому пропонується[7].

Представлення ЕШТ як «лікування сном» є прикладом скоріше неповної, аніж повної та точної інформації про лікування[8].

Кожен пацієнт повинен регулярно отримувати належну інформацію про стан свого здоров’я та лікування, яке пропонується йому приписати. Належна інформація (результати тощо) повинна також бути надана пацієнту після лікування[9].


[1] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 39.

[2] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 39.

[3] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 40.

[4] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 40.

[5] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 41.

[6] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 41.

[7] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 41.

[8] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 41.

[9] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 41.