ECHR Case Law, Human Rights, Migration, Політика протидії тортурам

Умови утримання в центрі для нелегальних мігрантів як нелюдське поводження («Monir Lotfy v. Cyprus», application № 37139/13, judgment 29.06.2021)

Дуже цікава справа ЄСПЛ щодо умов утримання в центрі для нелегальних мігрантів та різних поліцейських дільницях на Кіпрі.

Справа цікава тим, як Уряд Кіпру «відбився» від численних звинувачень у застосуванні нелюдського поводження з боку персоналу центру для утримання нелегальних мігрантів, хоча визнання значної частини скарг явно необґрунтованими було наслідком пасивної поведінки самого заявника та крайної суперечливості його тверджень про застосування до нього нелюдського поводження.

Резюме справи: просте обмеження права заявника на 4 м.кв., встановлено в результаті простої калькуляції – навіть без кваліфікуючих ознак – становить порушення ст. 3 Конвенції.

Крім того, справа відзначається тим, що і заявник, і Уряд, і ЄСПЛ – усі активно користувалися відповідними доповідями ЄКЗК щодо ситуації з дотриманням прав затриманих у поліцейських дільницях та інших місцях несвободи на Кіпрі. Тому цікавим та важливим є те, що, як зазначив ЄСПЛ, посилання на доповіді ЄКЗК є надзвичайно важливим. Проте лише використання доповідей на обґрунтування скарги до ЄСПЛ є недостатнім.

Відтак заявнику потрібно надавати власний конкретизований опис нелюдського поводження або неналежних умов ув’язнення навіть якщо певні установи стала об’єктом критики з боку ЄКЗК.

Заявник мав тривалу імміграційну історію відносин з кіпрською владою після першого приїзду до Кіпру в 1991 році. Упродовж періоду 1991–2012 років заявника двічі депортували. Більше того, хоча заявник отримав кіпрське громадянство, воно згодом було скасовано, і провадження, яке заявник порушив для оскарження цього рішення, було невдалим (п. 5).

Після скасування його громадянства та другої депортації у червні 2012 року заявник у невстановлену дату знову незаконно в’їхав до Кіпр (п. 6).

10 лютого 2013 року заявник був заарештований поліцією під час випадкової перевірки особи на вулиці, а наступного дня щодо нього було видано розпорядження про затримання та депортацію згідно зі ст. 14(6) Закону про іноземців та імміграцію. Його помістили під варту до блоку № 10 Центральної в’язниці Нікосії (п. 7).

18 лютого 2013 року заявник був переведений до Центру для затриманих в Менойї (надалі – Центр в Менойї) (п. 8).

19 червня 2013 року Міністр внутрішніх справ розглянув питання про затримання заявника та вирішив продовжити його ще на 6 місяців. Згідно з внутрішніми примітками в матеріалах справи видно, що заявник не мав паспорта і що було дано вказівки щодо видачі проїзного документа, щоб заявника можна було депортувати. Також було зазначено, що заявник не співпрацював з органами влади щодо видачі паспорта (п. 9).

Заявника утримували з 11 лютого 2013 року до його депортації 8 липня 2014 року в місцях імміграційного затримання у різних закладах.

Зокрема:

  • 11 – 18 лютого 2013 року у блоці №10 Центральної в’язниці Нікосії;
  • 18 лютого – 6 липня 2013 року у Центрі в Менойї;
  • 06 – 18 липня 2013 року в поліцейському відділенні Арадіппу;
  • 19 липня – 8 вересня 2013 року у блоці №10 Центральної в’язниці Нікосії;
  • 08 – 12 вересня 2013 року в поліцейському відділенні Поліс Хрисохус;
  • 12 – 30 вересня 2013 року в поліцейському відділенні Айя-Напі;
  • 30 вересня 2013 року – 08 липня 2014 року в Центрі в Менойї.

Заявник не надав опису умов його утримання (п. 46).

До своєї скарги заявник додав лист до «Європейського комітету з прав людини» [sic] від 27 жовтня 2013 року, в якому він скаржився, що, перебуваючи під вартою в Центрі в Менойї, йому було відмовлено у доступі до ліків або до лікарні. У тому ж листі заявник скаржився на те, що 19 жовтня 2013 року він просив перевести його до лікарні, але влада відмовила йому, і його привезли до лікаря лише через 5 днів (п. 64).

Крім того, у своїх зауваженнях від 16 січня 2017 року заявник стверджував, що з медичної документації, поданої Урядом, випливало, що 19 березня 2013 року він не зміг прийняти ліки, оскільки йому надягли наручники (п. 65).

За версією Уряду, згідно з медичною картою заявника, 19 березня 2013 року заявник відмовився приймати ліки, допоки його наручники не будуть зняті (п. 66)

14 жовтня 2013 року заявник випив шампунь і був доставлений до лікарні (п. 67).

18 жовтня 2013 року заявник просив його доставити до лікарні. В його записах зазначено, що заявник бажав потрапити до лікарні, оскільки у нього «пошкодження в моїй голові. Це змусило мене не спати вночі» [sic]. Того ж дня на 21 жовтня 2013 року була призначена зустріч з лікарем у Центрі. Однак на останню дату заявник письмово відмовився від огляду лікарем і заявив, що почувається добре (п. 68).

19 жовтня 2013 року заявник не просив його доставити до лікарні. Однак його доставили до загальної лікарні Ларнаки, оскільки він випив шампунь. Його оглянув лікар у відділі надзвичайних ситуацій, під час чого заявник заявив, що його побили і у що нього запаморочення. Згідно з висновками лікаря, у заявника були різні садна. Було проведено рентгенографічне дослідження, однак переломів виявлено не було. Заявнику призначили ліки, і лікар запропонував пройти обстеження у психіатра, оскільки заявник вважав, що його життя перебуває під загрозою (п. 69).

27 жовтня 2013 року заявник не просив його доставити до лікарні. Згідно з матеріалами його особистої справи, 29 жовтня 2013 року він попросив відвідати стоматолога, і того ж дня було призначено зустріч. Коли заявнику повідомили про зустріч із стоматологом, заявник передумав і сказав, що не бажає відвідувати лікаря з особистих причин. У його профайлі про це була зроблена відповідна примітка співробітником поліції. Заявник відмовився підписати відповідну форму щодо своєї відмови. Також було зазначено, що заявник постійно створював проблеми черговим офіцерам (п. 70).

7 січня 2014 року заявника було доставлено до лікарні після завдання подряпин тупим предметом. Лікар зафіксував, що заявник погрожував випити шампунь ще раз і просив психіатричного обстеження. Наступного дня заявника доставили до психіатра загальної лікарні Ларнаки, який оглянув заявника та зазначив, що заявник має ознаки логореї з висуванням різних вимог, які було неможливо задовольнити в Менойї (п. 71).

Згідно з медичною картою заявника, між 8 березня 2013 року і 26 червня 2014 року заявника 82 рази доставляли до лікарні або оглядали лікарі в Центрі в Менойї, і йому, зокрема, надавали ліки та різні препарати (п. 72).

Заявник, перебуваючи в Центрі в Менойї, був поміщений до одиночної камери з 24 квітня по 1 травня 2014 року та з 14 по 19 травня 2014 року за неналежну поведінку. 14 травня 2014 року заявник надіслав скаргу через місцеву НУО «KISA» до Омбудсмена Кіпру (п. 73).

Листом від 11 серпня 2015 року Омбудсмен повідомив НУО «KISA», що, оскільки заявник вже був депортований, то Омбудсмен не може розслідувати цю скаргу (п. 74).

Твердження щодо жорстокого поводження

Інцидент від 17 липня 2013 року

Версія заявника

16 липня 2013 року заявника було повідомлено, що він повинен наступного дня з’явитися перед Верховним Судом у зв’язку з поданням заяви habeas corpus, тож об 01:00 його перевезуть до блоку №10 Центральної в’язниці Нікосії з поліцейського відділення Арадіппу. Однак 17 липня 2013 року об 02:30 ночі його доставили з поліцейської дільниці Арадіппу до відділу імміграційної поліції в Нікосії, де упродовж наступних 6 годин його тримали прикутим наручниками до стільця. Коли він поскаржився, офіцери напали на нього. Заявник направив скаргу від 17 липня 2013 року факсом своїм адвокатам, до НУО «Future Worlds Center» та різних ЗМІ (п. 75).

Версія Уряду

Згідно з даними поліції, 17 липня 2013 року заявника доставили з поліцейської дільниці Арадіппу близько об 02:50 ночі та перевели до відділу імміграційної поліції в Нікосії, куди він прибув близько об 04:00. Заявник тримався там до 08:00, допоки його не було передано до Верховного Суду на слухання, призначене на  08:45 ранку. Заявника не приковували наручниками до стільця і не поводились з ним жодним чином, що можна було б розцінити як нелюдське поводження. Заявник направив скаргу факсом із центру до шести одержувачів, невідомих владі (п. 76).

Інцидент від 9 жовтня 2013 року у слідчому ізоляторі в Менойї

Версія заявника

9 жовтня 2013 року заявник зазнав жорстокого поводження з боку 1-го, а згодом 8-ми поліцейських. Замість того, щоб розглядати його скарги, влада порушила проти нього кримінальне провадження (п. 77).

21 березня 2014 року заявник надіслав факсом лист до Омбудсмена, в якому скаржився на те, що його побили 5 співробітників поліції, і стверджував, що згодом він скаржився на це лікарю в лікарні, але лікар не зробив звіту про це (п. 78).

Заявник також повідомив НУО «KISA», зокрема, про цей інцидент. Потім НУО «KISA» скерувала лист від 14 травня 2014 року до Омбудсмена та Міністра юстиції та громадського порядку. У листі було зазначено, що заявник скаржився на цей інцидент і що з ним жорстоко поводились, і що коли він попросив кадри із затриманих телевізійних камер, адміністрація повідомила його, що в цей день камери не працювали і нічого не записували. У листі також зазначалося, що заявник скаржився на те, що офіцери не носили жодних знаків, і тому він не міг бачити їх імен чи номерів (п. 79).

Версія Уряду

9 жовтня 2013 року, близько 15:30, у Центрі стався інцидент між заявником та двома офіцерами А.К. та Y.M., після звичайної перевірки камер (п. 80).

У рапортах, наданих того дня, А.К. та Y.M. заявили, що коли вони закінчили обшук, заявник почав стукати у двері, кричачи, що офіцери зламали йому шампунь (пляшку) під час обшуку і що він хотів побачити чергового офіцера. Тоді троє з офіцерів привели заявника до чергового офіцера, який перевірив пляшку та переконався, що пляшка не розбита. Заявник кричав, що збирається подати скаргу щодо цих перевірок камер, але черговий офіцер повідомив його, що вони продовжать, і доручив співробітникам повернути заявника до його камери. Піднімаючись сходами, заявник образив офіцерів, а потім, опинившись у коридорі, що вів до його камери, вдарив офіцера Y.M. в шию. Троє офіцерів намагалися надягти на заявника наручники, щоб знерухомити його, але до того, як вони змогли це зробити, заявнику вдалося вдарити ногою офіцера А.К. Після того, як офіцерам вдалося надягти наручники на заявника, вони повернули його до чергового працівника, який наказав провести заявника до приймальні, щоб заспокоїти його (п. 81).

Згідно з внутрішнім звітом від тієї дати, виявляється, що в камері заявника були знайдені тупі предмети (два невеликі, тупі шматки металу, гвинт та дві затискачі) (п. 82).

Обидва офіцери (А.К. та Y.M.) відвідали the Accident and Emergency Department of Larnaca General Hospital. Лікар, який оглянув Y.M. виявив, що він відчував біль і почервоніння зліва на шиї, а також біль у шиї під час пальпації. У своїй доповіді він зазначив, що патологічних ушкоджень на рентгені шиї не виявлено. Y.M. було призначено м’яку шийну пов’язку та ліки. Лікар, який оглянув А.К., виявив почервоніння та чутливість на шкірі лівого стегна. Йому призначили ліки та дводенний лікарняний (п. 83).

Заявника того ж дня було доставлено доthe Accident and Emergency Department of Larnaca General Hospital до іншого лікаря, але, згідно зі звітом лікаря, заявник відмовився від огляду (п. 84).

Наступного дня заявника перевели до старої лікарні загального профілю в Ларнаці через проблему зі шкірою. Його оглянув дерматолог, який призначив лікування. Лікар не зафіксував жодних травм, а заявник не скаржився лікареві на будь-які травми чи жорстоке поводження з боку поліції (п. 85).

Інцидент розслідував поліцейський відділок Кофіну після того, як два зазначених вище офіцери подали скаргу на заявника (п. 86).

18 жовтня 2013 року заявника звинуватили у нападі на двох працівників поліції. Після того як заявнику було висунуте офіційне обвинувачення, він не зазначив, що з ним жорстоко поводилися, і хоча йому була надана можливість зробити письмову заяву, в якій виклав свою версію подій, він цього не зробив (п. 87).

Кримінальне провадження було порушено проти заявника до окружного суду Ларнаки 11 лютого 2014 року за напад на двох працівників поліції під час виконання ними службових обов’язків. Проте провадження було припинено, оскільки заявник був депортований до того, як відбувся суд (п. 88).

Подальша заява заявника

18 лютого 2014 року заявник дав письмову заяву слідчому з the Independent Authority for Investigation of Allegations and Complaints against the Police в контексті розслідування за скаргами кількох затриманих на конкретного співробітника Центру в Менойї, включаючи заявника. У своїй заяві заявник посилався на інцидент 9 жовтня 2013 року, зазначивши, що того дня, вранці, він мав намір їхати до лікарні, бо йому було погано.

Він пішов прийняти душ перед від’їздом, але один з офіцерів штовхнув двері, коли він приймав душ. Заявник протестував і просив, щоб його відвели до чергового офіцера. Заявник був доставлений до офіцера після того, як він одягнувся, і коли заявник запитав, чи існує закон, що дозволяє таку поведінку, черговий офіцер відповів, що є.

Потім заявник сказав, що більше не хоче їхати до лікарні, і що він буде скаржитися директору Центру. Співробітники Центру зателефонували іншому офіцерові, який сказав черговому офіцеру доставити його до лікарні, і вони поговорять з ним про проблему пізніше.

Коли заявник повторив, що більше не хоче їхати до лікарні, черговий офіцер брудно вилаявся на адресу заявника і сказав повернутися до своєї камери. Тоді інший офіцер (G.), вдарив його два-три рази в спину.

Після цього п’ятеро співробітників супроводили заявника до його камери. По дорозі до камери заявник знову зустрівся із співробітником G., який зробив жест, що означав, що він матиме справу з заявником пізніше. Потім заявник сказав співробітникові G. піднятися нагору, якщо він хоче мати з ним справу. Коли заявник та п’ятеро офіцерів знаходились на сходах, які не були закриті камерами, п’ятеро офіцерів почали бити його руками та ногами по різних частинах тіла. Вони ще тричі вдарили його по дорозі до камери. Вони наділи йому наручники. Його руки були опухлими, і у нього набряк за лівим вухом.

Через деякий час заявника доставили до загальної лікарні Ларнаки, де його оглянув лікар. Він сказав лікареві, що його побили співробітники поліції, а потім офіцер поговорив з лікарем у приватній манері. Заявник заявив, що не знає, що саме відобразив лікар у медичному звіті (п. 89).

Інцидент від 19 жовтня 2013 року в Центрі в Менойї

Версія заявника

Заявник стверджував, що коли він просив його доставити до лікарні 19 жовтня 2013 року, його побили офіцери в Центрі в Менойї (п. 90).

Інцидент від 29 жовтня 2013 року у Центрі в Менойї

Версія заявника

29 жовтня 2013 року заявник мав зустріч із стоматологом, але коли поліція приїхала за ним, вони почали його «бити» і принижували, наказавши зняти одяг і змусивши прийняти душ за присутності офіцерів. Заявник попросив поговорити з «босом», але вони сказали йому, що він зайнятий, і якщо він не хоче приймати душ, він повернеться до своєї секції (п. 92).

Тієї ж дати заявник надіслав лист зі скаргою на вищезазначений інцидент. Лист був адресований, зокрема, пану P.P. який був головою Complaints Committee of the Menoyia Detention Centre (п. 92).

Версія Уряду

У силу чинних на той час правил безпеки Центру, кожен затриманий після свого прибуття або виїзду з Центру повинен був прийняти душ з міркувань безпеки, щоб переконатись, що затриманий не сховав небезпечних предметів, які б могли бути використані для заподіяння шкоди собі чи іншим або які могли б використані для втечі. Душова процедура відбувалася за присутності офіцера тієї ж статі. Згодом це положення було скасовано (п. 94).

Лист заявника було адресовано пану P.P., медіа-каналу, його адвокату, ЄКЗК, НУО «KISA» та НУО «Future Worlds Center». Згідно з особистими справами заявника, лист було фактично надіслано факсом і лише до ЄКЗК та НУО «Future Worlds Center» (п. 95).

Того ранку заявник домовився про прийом до стоматолога об 10:00, але він відмовився їхати (п. 96).

6 грудня 2012 року ЄКЗК оприлюднив звіт про свій візит на Кіпр з 12 по 19 травня 2008 року. ЄКЗК відвідав, серед інших поліцейських установ, блок № 10 Центральної в’язниці Нікосії (п. 100):

58. За умови усунення виявлених вище недоліків, існуючі поліцейські ізолятори, які було відвідано на Кіпрі, були придатними для розміщення затриманих осіб на короткий проміжок часу, тобто упродовж декількох днів. Однак, як раніше зазначав ЄКЗК, поліцейські ізолятори, як правило, залишатимуться непридатними для тривалого тримання осіб. Дійсно, жоден із відвіданих поліцейських закладів не забезпечував матеріальні умови або можливості для діяльності, на яку можуть очікувати особи, затримані на тривалий термін.

9 грудня 2014 року ЄКЗК опублікував звіт про свій візит до Кіпру з 23 вересня по 1 жовтня 2013 року. Слід зазначити, що до цього візиту, 28 січня 2013 року, центр для утримання нелегальних мігрантів в Меної був відкритий (п.п. 101-102).

Відповідні витяги звіту читаються наступним чином (виноски пропущені та наголос зроблено в оригіналі) (п. 102):

24. На початку візиту делегацію було поінформовано про те, що блоки №9 та №10 поліцейської в’язниці, в яких раніше розміщувались підозрювані в кримінальних злочинах та нелегальні мігранти, нещодавно були виведені з експлуатації та передані назад до Центральної в’язниці Нікосії. Також повідомлялося, що певні відділення поліції тепер спеціально визначені як придатні для затримання на строк понад 24 години; а саме Лакатамія, Пера Хоріо, Арадіппу, Лімассол, Айя-Напа, Пафос та Поліс Хрисохус. Решта поліцейських відділень були класифіковані як такі, що підходять лише для утримання осіб на період до 24 годин.

Делегація Комітету зауважила, що більшість поліцейських установ для затримання осіб на період понад 24 години, були відремонтовані і що вони, як правило, пропонують задовільні матеріальні умови утримання. … Однак у поліцейському відділенні Арадіппу в камерах площею 7 м.кв. розміщувались двоє людей на двоярусних ліжках, а зона утримання була поганою через несправність системи витяжки повітря та погані гігієнічні умови. У деяких камерах також не функціонувало штучне освітлення. Крім того, у поліцейських дільницях Арадіппу та Пера Хоріо доступ до природного освітлення був незадовільним у більшості камер через конструкцію невеликих непрозорих вікон, покритих шарами сітки.

ЄКЗК рекомендує органам влади Кіпру вжити заходів для забезпечення того, щоб у камерах поліцейського відділення Арадіппу не вміщувалося більше однієї людини. Крім того, вищезазначені недоліки у цьому відділенні поліції, а також у відділенні поліції Пера Хоріо повинні бути усунені.

25. Усі відділення поліції, призначені для затримання осіб на строк більше 24 годин, тепер обладнані зонами для відпочинку поза камерами. Це є покращенням порівняно з попереднім візитом до Кіпру у 2008 році. Такі місця були обладнані столами та стільцями, прикріпленими до підлоги, а в деяких випадках також телевізором; вони мали доступ до природного освітлення . Щодня затримані могли проводити в цих місцях відпочинку кілька годин і більше. Однак жодна з цих позакамерних зон не забезпечувала можливість фізичних вправ на свіжому повітрі. ЄКЗК рекомендує усунути цей недолік у всіх цих поліцейських відділеннях.

26. Загалом, умови утримання у цих поліцейських відділеннях можна вважати прийнятними для утримання упродовж декількох днів.

38. Прикро, що дизайн та планування приміщень у Центрі у Менойї створюють враження карцерного середовища; заблоковані вікна, важкі двері для камер, охоронювані кімнати загального користування. В’язнична атмосфера перенаповнена суворими правилами та режимом. Суворий режим, карцерне середовище та тривалі періоди тримання під вартою виявилися цілеспрямованою політикою, спрямованою на заохочення затриманих осіб «добровільно» виїхати з країни. Тим не менш, делегація ЄКЗК виявила ознаки того, що керівництво Центру визнало необхідність зменшити надмірний пунітивний підхід до затриманих, наприклад, припинити систематичне використання наручників, та запровадити більш динамічний підхід до питань безпеки.

ЄКЗК рекомендує владі Кіпру вжити необхідних заходів, щоб створити менш обмежувальне середовище в Центрі в Менойї.

39. Делегація Комітету отримала низку заяв про фізичне жорстоке поводження із затриманими персоналом. Деякі з цих тверджень вже були доведені до відома the Independent Authority for the Investigation of Complaints against the Police. Ці скарги в основному стосувались періоду до серпня 2013 року, коли режим, що діяв у Центрі, був набагато жорсткішим. Крім того, кілька затриманих осіб, які стверджували про жорстоке поводження, назвали одного конкретного офіцера Центру як головного винуватця насильства; керівництво Центру визнало, що їм відомо про ці твердження.

Зовсім недавно один затриманий заявив, що пізно ввечері 16 вересня 2013 року в камеру увійшла група офіцерів для проведення обшуку, і що всі мешканці камери, крім нього, були доставлені до загальної кімнати для очікування. Потім офіцери в камері завдавали ударів руками та ногами по його тілу, і один офіцер, з яким він мав словесні суперечки на початку дня, вдарив його ногами в область геніталій. Наступного дня затриманий поскаржився на заступника директора і був доставлений до місцевого медичного центру до лікаря, де він, як повідомляється, пояснив, що сталося. Подібні звинувачення у зловживанні під час нічних обшуків осередків надходили від інших затриманих.

Ряд затриманих також скаржилися на кілька випадків расових зловживань та образливих висловлювань з боку персоналу, в тому числі з боку керівників окремих структурних блоків Центру. Так, затримані були, за словами окремих офіцерів, «нікчемними» та «паразитами держави», які повинні повернутися до своїх країн.

У світлі інформації, зібраної під час візиту 2013 року, ЄКЗК рекомендує усім офіцерам Центру в Менойї нагадати, що будь-яка форма жорстокого поводження із затриманими – будь-то фізична чи словесна, включаючи расистську поведінку – є неприйнятною і буде покарана відповідно. Крім того, ЄКЗК хотів би бути проінформований про результати розслідування заяв про жорстоке поводження, до яких звернуто увагу відома the Independent Authority for the Investigation of Complaints against the Police.

43. Матеріальні умови в більшості випадків були у задовільному стані, враховуючи те, що Центр функціонував лише з кінця січня 2013 року. Чотири крила були однаковими; кожне з восьми багатокамерних камер, що містять вісім ліжок, дві кімнати для спільної роботи (одна для курців, одна для некурців), комунальна санітарія та їдальня. Кожна камера містила чотири двоярусні ліжка, шафу та низький стіл, прикріплений до підлоги; все з нержавіючої сталі. Був хороший доступ до природного освітлення та достатня вентиляція. Однак умови життя були обмеженими, оскільки до восьми осіб утримувались у камері площею лише близько 17 м.кв. (тобто трохи більше 2 м.кв. житлової площі на одного затриманого), що набагато нижче норми ЄКЗК у 4 м.кв. житлової площі на затриманого.

ЄКЗК рекомендує органам влади Кіпру зменшити офіційну наповненість багатокамерних камер до 4-х осіб замість нинішніх 8-ми.

44. Коли затримані були зачинені у своїх камерах, вони мали вимагати доступу до санітарно-технічних приміщень через домофон, який в цілому надавався без значних затримок, оскільки двері камери могли бути електронно розблоковані персоналом для кожного крила. Однак надходили твердження, що іноді деякі співробітники не відчиняли двері камер, в результаті чого затримані були змушені мочитися у пляшку. Співробітникам слід нагадати, щоб вони негайно відчиняли двері для всіх людей, які потребують доступу до туалету упродовж затримання.

45. Делегація позитивно відзначила, що затримані (як чоловіки, так і жінки) мали змогу отримати доступ до одного з двох відкритих майданчиків для тренувань, що прилягали до крила, де була розташована їх камера, приблизно упродовж 3,5 годин щодня. Однак затриманим не дозволялося отримати доступ до крил у ці періоди, і вони повинні були залишатися у дворах. Крім того, на відкритих майданчиках для тренувань було незадовільне укриття від дощу й сонця та відсутні умови для відпочинку. Упродовж решти дня вони були замкнені в своїх камерах (з 12:00 до 15:00) або в коридорі свого крила; дві кімнати для спілкування були обладнані чотирма металевими столами, кожен із шістьма табуретками, прикріпленими до підлоги, і телевізором. Нещодавно були надані деякі настільні ігри. Між 22:30 та 07:30 ранку усіх затриманих закривали у своїх кімнатах із вимкненим світлом. Подібний режим існував для затриманих жінок. ЄКЗК вважає, що затримані повинні мати доступ до загальних кімнат та їдальні в періоди, коли їм надається доступ до майданчиків для тренувань на відкритому повітрі, і що штучне освітлення в кімнатах житла має бути доступним після 22:30.

Організованих видів діяльності не пропонувалось. Делегацію ЄКЗК було проінформовано про те, що Червоний Хрест та інші неурядові організації було запрошено для надання допомоги у проведенні певних заходів. Тим не менш, то є обов’язком кіпрської влади забезпечувати впровадження в Центрі цілого ряду цілеспрямованих заходів, які можуть бути доповнені внесками інших організацій.

ЄКЗК рекомендує владі Кіпру запровадити цілий ряд заходів для осіб, які утримуються в Центрі в Менойї. Чим довшим є період затримання осіб, тим більш різноманітними мають бути види діяльності, які пропонується затриманим. Слід також вжити заходів, щоб дозволити доступ до приміщень для спілкування під час фізичних вправ на свіжому повітрі.

Крім того, майданчики для тренувань на відкритому повітрі повинні бути обладнані належним укриттям та умовами для відпочинку, а також забезпечене штучне освітлення в камерах після 22:30.

48. Комітет вже давно наголошує на важливості імміграційного центру, де медичний персонал має бути присутній цілодобово. На час візиту 2013 року Центр у Менойї відвідував терапевт раз на тиждень у понеділок з 09:00 до 14:00, а медсестра була присутня 2 години на день максимум 3 дні на тиждень. За відсутності лікаря затриманих, які потребували медичної допомоги, зазвичай доставляли до місцевої клініки Кофіну, де лікар приймав рішення про те, чи слід доставляти відповідну особу до лікарні для більш спеціалізованого лікування. За 8 місяців, упродовж яких працював Центр, за станом охорони здоров’я було здійснено 1227 відвідувань. … На думку ЄКЗК, заклад загальної заповнюваності близько 120 осіб повинен відвідувати терапевт щодня упродовж 4 годин і мати щоденну присутність медсестри близько 8 годин. Крім того, слід передбачити можливість затриманих відвідувати гінеколога та психіатра, коли це потрібно.

ЄКЗК рекомендує владі Кіпру вжити необхідних заходів для надання Центру в Менойї відповідних медичних ресурсів у світлі зазначених вище зауважень.

Суд не вважає необхідним визначати, чи вичерпав заявник національні засоби правового захисту у значенні п. 1 ст. 35 Конвенції, оскільки Суд вважає, що скарги заявника в будь-якому випадку є явно необґрунтованими з наступних причин (п. 125).

Скарги щодо стверджуваного жорстокого поводження 17 липня, 9 жовтня та 19 жовтня 2013 року

Суд повторює, що твердження про жорстоке поводження повинні бути підтверджені відповідними доказами («Labita v. Italy» [GC], № 26772/95, п. 121). Оцінюючи докази, Суд прийняв стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додав, що докази можуть випливати із співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або подібних неспростованих презумпцій факту  («El-Masri v  the former Yugoslav Republic of Macedonia [GC], № 39630/09, п. 151). Рівень переконання, необхідний для досягнення конкретного висновку, та розподіл тягаря доказування невід’ємно пов’язані зі специфікою фактів, характером висунутих тверджень та правом Конвенції (п. 126).

По-перше, стосовно скарги заявника щодо заявленого ним приковування його наручниками до стільця та нападу працівників поліції 17 липня 2013 року в підрозділі імміграційної поліції в Нікосії (п. 75), Суд зазначає, що заявник не скаржився на заявлене жорстоке поводження до будь-якого органу державної влади. Його скарга від цієї дати не надходила і не надсилалася до жодного державного органу (п.п. 75-76). Його адвокат, якому було надіслано лист, не передав цю скаргу компетентним органам. Важливіше, однак, схоже, що ані заявник, якого одразу після цього було доставлено до Верховного Суду для першого провадження у справі habeas corpus, ані його адвокат, який представляв заявника в цьому провадженні, не скаржились на таке стверджуване поводження у цьому суді. Ця бездіяльність залишається незрозумілою. Крім того, Суд не може ігнорувати, що заява заявника про неналежне поводження є абстрактною та позбавленою будь-яких фактичних деталей. Таким чином, він встановлює, що заявник не висунув аргументованої заяви про жорстоке поводження з ним (п. 127).

По-друге, щодо скарги заявника щодо стверджуваного жорстокого поводження 9 жовтня 2013 року з боку офіцерів Центру в Менойї, є цілком очевидним, що цього дня між співробітниками та заявником стався інцидент. Уряд стверджував, що співробітники застосували силу проти заявника, щоб надягти на нього наручники та доставити до камери після нападу на двох з них (п. 128).

З матеріалів справи випливає, що двох співробітників та заявника було доставлено до the Accident and Emergency Department of Larnaca General Hospital для огляду трьома різними лікарями. Медичні висновки експертиз офіцерів збігаються з їхньою версією подій (п. 81, п. 83). Згідно з медичною картою, заявник відмовився від обстеження та не скаржився на жорстоке поводження (п. 84). Маючи на увазі, що заявника регулярно доставляли до лікарні, а з його медичної справи видно, що лікарі реєстрували його скарги в інших випадках, включаючи скарги на побиття, Суд не має підстав сумніватися в правдивості запису лікаря того дня. У зв’язку з цим Суд також надає ваги тому факту, що коли наступного дня заявника доставили до іншої лікарні з дерматологічною проблемою, лікар не зафіксував ніяких травм, а заявник не скаржився на будь-які з них та/або що він зазнав жорстокого поводження напередодні (п. 85). Крім того, з матеріалів справи випливає, що заявник не подавав свої заяви про жорстоке поводження, хоча він мав можливість це зробити раніше (п. 87), більше 4-х місяців після заявленого інциденту, і зробив це лише в контексті іншого розслідування, а потім – у подальшому листуванні (п.п. 78-79). Пояснення щодо цієї затримки заявником не надано (п. 129).

Більше того, Суд зазначає, що у своїй скарзі заявник скаржився на те, що з ним жорстоко поводився один, а потім вже вісім офіцерів, не надавши додаткових деталей інциденту, але потім у своїй заяві від 18 лютого 2014 року та подальшій кореспонденції він посилався на п’ятьох поліцейських (п.п. 77-78, 89). У вищезазначеній заяві заявник зазначив, що офіцери били його руками та ногами по різних частинах тіла на сходах, а потім знову по дорозі до камери. Однак така сила могла б призвести до того, що заявник отримав би більш серйозні тілесні ушкодження, ніж ті, що викладені в його заяві, а саме набряки на руках та за лівим вухом, які могли бути спричинені наручниками та спробами знерухомити його. Суд зазначає, що заявник – який був законно представлений у цьому провадженні – не надав жодних пояснень цим розбіжностям і вважає, що вони погіршують довіру до його висновку (п. 130).

За цих обставин Суд не може не дійти висновку, що заявник не обґрунтував належним чином свою скаргу про жорстоке поводження з боку офіцерів у вказану дату (п. 131).

Нарешті, тією мірою, якою заявник скаржився на те, що його побили співробітники поліції з Центрі в Менойї 19 жовтня 2013 року після прохання перевести його до лікарні (п. 64, п. 69), Суд зазначає, що заявник не надав взагалі будь-які подробиці щодо того, що нібито сталося, і точного поводження, якому він нібито піддавався. Його лист від 27 жовтня 2013 року не був надісланий жодному національному органу влади. Крім того, його версія подій не збігається з медичною картою, з якої, як видно, він не просив того дня їхати до лікарні, але в будь-якому випадку його туди доставили, бо він випив шампунь. Лікар, який його оглянув, зазначив, що заявник скаржився на запаморочення і що його побили. Лікар також зазначив, що у заявника були різні садна (п. 69). Однак, за відсутності будь-яких деталей, наданих заявником щодо способу, яким було завдано йому заявлене побиття, вони самі по собі недостатніми для того, щоб закласти основу спірної скарги на жорстоке поводження (п. 132).

Насамкінець, беручи до уваги всі вищезазначені міркування, Суд дійшов висновку, що заявник не подав аргументованої скарги на те, що з ним жорстоко поводились у жодну із зазначених вище дат. Звідси випливає, що його скарги є явно необґрунтованими і повинні бути визнані неприйнятними відповідно до п. 3(а) та п. 4 ст. 35 Конвенції (п. 133).

Скарга щодо стверджуваного жорстокого поводження 29 жовтня 2013 року.

Як Суд неодноразово зазначав, жорстоке поводження повинно досягти мінімального рівня суворості, щоб воно підпадало під дію ст. 3 Конвенції. Оцінка цього мінімуму є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, такі як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках стать, вік та стан здоров’я жертви. Суд визнавав поводження «нелюдським», оскільки, серед іншого, воно було умисним, застосовувалося безперервно упродовж годин і спричиняло фактичне тілесне ушкодження або сильні фізичні та психічні страждання. Поводження є таким, що «принижує гідність», коли воно викликає у своїх жертв почуття страху, страждань та неповноцінності, здатне принизити та знеславити їх. Щоб покарання чи пов’язане з ним поводження було «нелюдським» або «таким, що принижує гідність», страждання або приниження, у будь-якому випадку, повинні виходити за межі того неминучого елемента страждання або приниження, пов’язаного з певною формою законного поводження чи покарання. Питання про те, чи було метою поводження принизити жертву, є ще одним фактором, який слід враховувати, але відсутність будь-якої такої мети не може остаточно виключити висновок про порушення ст. 3 («Labita v. Italy», п. 120) (п. 134).

Переходячи до обставин цієї справи, Суд зазначає, що скарга заявника стосується приймання душу, який заявник був зобов’язаний прийняти за присутності офіцерів (скільки було офіцерів – заявник не вказує) перед відвідуванням стоматолога. Уряд стверджував, що в силу регламенту Центру душові процедури за присутності офіцерів проводились як заходи безпеки. Проте заявник стверджував, що це було саме покарання, а не захід безпеки. Заявник у рамках цього провадження поскаржився лише на один такий інцидент (п. 135).

Суд зазначає, по-перше, що присутні офіцери були тієї самої статі, що і заявник. По-друге, хоча заявник скаржився на те, що вони принижували його, наказавши йому приймати душ за їхньої присутності, заявник не стверджував, що під час прийняття душу співробітники принижували його, вербально чи фізично знущалися над ним (see, mutatis mutandis, «Dejnek v. Poland», № 9635/13, п.п. 59-66; «Jaeger v. Estonia», № 1574/13, п.п. 42‑44; «Czechowski v. Poland» (dec.), № 22605/03; see also, mutatis mutandis, «Rakuzovs v. Latvia», № 47183/13, п.п. 26-32). Також не проводився обстеження всього тіла (п. 135).

Беручи до уваги тривалість часу, проведеного заявником у Центрі в Менойї, його часті трансфери з Центру до лікарні головним чином для призначення лікарів та той факт, що це, здається, був одноразовим випадком, Суд має застереження щодо загального обґрунтування безпеки, висунутого урядом. Незважаючи на це, беручи до уваги обставини інциденту та, зокрема, відсутність будь-яких принижуючих та/або каральних елементів, Суд приходить до висновку, що, хоча приймання душу перед офіцерами повинно спричинити моральні незручності для заявника, ця незручність сама по собі не досягає мінімального рівня суворості, необхідного, щоб потрапити в сферу дії ст. 3 Конвенції (п. 137).

Відповідно, Суд вважає, що ця скарга також є явно необґрунтованою і повинна бути визнана неприйнятною відповідно до п. 3(а) та п. 4 ст. 35 Конвенції (ст. 138).

Процесуальний аспект

Суд дійшов висновку, що вимоги заявника, передбачені ст. 3 Конвенції, є явно необґрунтованими через його неспроможність подати справу prima facie і, отже, продемонструвати основу аргументованого позову (see, mutatis mutandis, «Airey v. Ireland», п. 18; «Walter v. Italy» (dec.), № 18059/06). У зв’язку з цим Суд повторює, беручи до уваги загальний обов’язок держави, передбачений ст. 1 Конвенції, «забезпечувати кожному, хто перебуває під юрисдикцією [його], права та свободи, визначені [Конвенцією]», що положення ст. 3 вимагають, що повинна існувати якась форма ефективного офіційного розслідування, коли особа достовірно стверджує, що вона зазнала поводження, що порушує ст. 3 Конвенції, з боку, зокрема, поліції або інших подібних органів (see «Bouyid v. Belgium» [GC], № 23380/09, п. 116). Однак, оскільки у цій справі Суд встановив, що заявник не подав достовірної скарги відповідно до матеріальної частини ст. 3 Конвенції, його процесуальна скарга відповідно до цього положення також повинна бути відхилена як явно необґрунтована у значенні п. 3(а) та п. 4 ст. 35 Конвенції (п. 139).

Скарги щодо одиночної камери Центру в Менойї

Відповідно до п. 1 ст. 35 Конвенції Суд може розглядати справу лише «упродовж 6 місяців з дати прийняття остаточного рішення». Крім того, якщо скарга не включена до первинної заяви, строк шестимісячного строку не переривається до дати, коли скарга вперше подана до Суду (see, for example, «Eylem Baş v. Turkey», № 11435/07, п. 42; «Bayam v. Turkey», № 26896/02, п. 31; «Allan v. the United Kingdom» (dec.), № 48539/99) (п. 142).

У цій справі 6 місяців стосовно скарг заявника щодо одиночної ізоляції почали тривати відповідно 1 травня 2014 року та 19 травня 2014 року. Однак вони були вперше подані заявником у його зауваженнях від 16 січня 2017 року і не згадувалися в жодному повідомленні до цієї дати (п. 143).

Відповідно, Суд вважає, що зазначені скарги були подані несвоєчасно, і тому їх слід відхилити як неприйнятні відповідно до п. 1 та п. 4 ст. 35 (п. 144).

Скарги щодо доступу до медичної допомоги у Центрі в Менойї

Суд повторює, що, хоча ст. 3 Конвенції не може трактуватися як загальне зобов’язання звільнити затриманих за станом здоров’я, держава зобов’язує захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених волі. Суд визнає, що медична допомога, яка надається у в’язниці, не завжди може бути на такому ж рівні, як у медичних закладах для суспільства в цілому. Тим не менше, держава повинна забезпечити, щоб охорона здоров’я затриманих була забезпечено належним чином, зокрема, шляхом надання їм відповідної медичної допомоги (see, among other authorities, «Seagal v. Cyprus», № 50756/13, п. 125) (п. 147).

Суд зазначає, по-перше, стосовно інциденту 19 березня 2013 року, що ця скарга вперше була подана заявником у його зауваженнях від 16 січня 2017 року. Крім того, вона не згадувалась в жодному повідомленні до цієї дати. Звідси випливає, що скарга була подана несвоєчасно, і тому її слід відхилити як неприйнятну відповідно до п. 1 та п. 4 ст. 35 Конвенції (п. 148).

По-друге, згідно з медичною документацією, наданою Урядом, та матеріалами справи в цілому, заявник у цій справі не страждав від будь-якого конкретного стану здоров’я, який міг би зробити його ув’язнення більш обтяжливим. Проаналізувавши великі обсяги медичних записів, Суд встановив, що немає жодних ознак того, що заявник не отримував належної медичної допомоги та/або лікування під час утримання в Центрі в Менойї. Навпаки, здається, що під час тримання під вартою він регулярно звертався і отримував медичну допомогу та лікування, включаючи ліки та препарати, не тільки в клініці на місці, проте й у лікарні. Крім того, Суд уже встановив, що його версія подій 19 жовтня 2013 року не збігається з медичною картою (п. 132). Це правда, що під час тримання під вартою у заявника погіршилось психологічне здоров’я, і він двічі випивав шампунь, перебуваючи під вартою у Центрі в Менойї, і подряпався, але його тоді доставляли до лікарні, а також відвідували психіатр. Слід визнати, що за цих обставин більш ретельне психіатричне спостереження могло б бути корисним заявнику, але з огляду на той факт, що він продовжував отримувати медичну допомогу упродовж усього свого тримання в Менойї, Суд вважає, що цього недостатньо для того, щоб порушити питання відповідно до ст. 3 Конвенції (п. 149).

Отже, на підставі представлених доказів Суд встановлює, що твердження заявника щодо відсутності необхідної медичної допомоги під час утримання його у Центрі в Менойї не було належно обґрунтованим. Звідси випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою і її слід відхилити відповідно до п. 3(а) та п. 4 ст. 35 Конвенції (п. 150).

Скарги щодо матеріальних умов утримання заявника

Скарга щодо блоку №10 Центральної в’язниці Нікосії, поліцейського відділення Арадіппу, поліцейського відділення Поліс Хрисохус та поліцейського відділення Айя-Напі.

Суд вважає непотрібним розглядати питання щодо вичерпання національних засобів правового захисту відповідно до цього пункту або про те, чи входить перший період тримання заявника під вартою в центральних тюрмах Нікосії у шестимісячний строк, оскільки він вважає, що скарга заявника щодо утримання у вищезазначених закладах у будь-якому випадку є неприйнятною з наступних причин (п. 163)

Суд зазначає, по-перше, що у своїй заяві заявник не описував умови утримання в жодному з цих закладів; він не вказав конкретних деталей про камери чи інші аспекти фізичних умов, таких як освітлення, вентиляція, санітарні умови, фізичні вправи та харчування. Він також не надав жодних деталей у своїх подальших спостереженнях та не піддав сумнівам опис Уряду умов свого ж ув’язнення. Його заява ґрунтувалася на характері цих установ як таких та тривалості його утримання в цих закладах (п. 164).

Суд уже постановив, що поліцейські відділення та інші подібні установи, які за своєю суттю є місцями, призначеними для розміщення людей на дуже короткий час, не є відповідними місцями для затримання людей, які чекають на застосування такого адміністративного заходжу як депортація (see, for example, «Haghilo», п. 160, and «Thuo», п. 159, both cited above, with further references; see also «S.Z. v. Greece», № 66702/13, п. 40, with further references). Однак, оцінюючи, чи мало місце порушення ст. 3 Конвенції, Суд бере до уваги висновки, зроблені ЄКЗК щодо умов утримання в таких закладах на тривалий період, конкретних недоліків щодо тримання заявника під вартою в кожному конкретному випадку, зокрема, перенаселеність, відсутність відкритого простору для фізичних вправ, погані санітарні умови, неякісна їжа, а також тривалість утримання заявника (see, inter alia, «Haghilo», cited above, п.п. 160-69; «H.A. and Others v  Greece», № 19951/16, п.п. 166-70; «S.Z. v. Greece», cited above, п. 40; «Thuo», cited above, п.п. 159-63; see also «Preci v. Greece» (dec.) [Committee], № 9387/15; «Ciocan and Others v. Greece» (dec.) [Committee], № 41806/13; «Chazaryan and Others v. Greece», [Committee], № 76951/12, де у всіх Суд постановив, що утримання в установі такого типу на короткі періоди не призводить автоматично до встановлення порушення ст. 3 Конвенції) (п. 165).

Беручи до уваги вищевикладене, Суд зазначає наступне (п. 166).

Заявника утримували у блоці №10 Центральної в’язниці Нікосії упродовж 7 днів з 11 по 18 лютого 2013 року. З 6 липня по 30 вересня 2013 року заявника утримували у поліцейському відділенні Арадіппу упродовж 20 днів, потім знову в блоці №10 на 1 місяць і 20 днів, у поліцейському відділенні Поліса Хрисохуса упродовж 4 днів, та в поліцейському відділенні Айя-Напи упродовж 18 днів (п. 167).

Суд зазначає, що у вищезазначених закладах заявник мав від 3,5 до 10,8 м.кв. особистого простору. У Центральній в’язниці Нікосії, де його тримали найдовше, він мав 4,5 м.кв., у дільниці Айя-Напа близько 9,4 м.кв. а в дільниці Поліс Хрисохус – близько 10,8 м.кв. У цих трьох приміщеннях він мав доступ до природного освітлення та свіжого повітря, а також доступ до санітарних приміщень та засобів гігієни. І в Центральній вязниці Нікосії, і в дільниці Айя-Напа він мав доступ до фізичних вправ на відкритому повітрі. Хоча в дільниці Поліс Хрисохус заявник мав доступ лише до внутрішнього двору для позакамерних вправ, його там затримали лише 4 дні, а потім перевели до дільниці Айя-Напа (п. 168).

У поліцейській дільниці Арадіппу, де заявник мав близько 3,5 м.кв. особистого простору, Суд бере до уваги зауваження ЄКЗК про незадовільний доступ до природного освітлення, погані гігієнічні умови та небезпечний центр утримання (п. 102, і, зокрема, пункт 24 звіту ЄКЗК за 2014 рік). Суд також зазначає, що у цій дільниці був лише внутрішній двір. Однак він зазначає, що заявника тримали там упродовж короткого періоду 12 днів, а потім перевезли до Центральної в’язниці Нікосії, де він скористався кращими умовами та відкритим подвір’ям.

З огляду на загальні умови цих установ, як описано вище, відсутність конкретних скарг заявника та тривалість утримання заявника в цих установах, Суд вважає, що рівень, необхідний для визнання ув’язнення нелюдського й таким, що принижує гідність, поводження, не було досягнуто (compare and contrast «Haghilo», п.п. 160-69, and «Thuo», п.п. 159-62, both cited above, and «Khanh v. Cyprus», № 43639/12) (п. 170).

Суд пам’ятає про аргументи заявника, що стосуються його частих переїздів та утримання в різних закладах. Хоча, на жаль, зважаючи на вищевикладене, Суд встановлює, що вони не порушують жодних питань відповідно до ст. 3 Конвенції (п. 171).

Звідси випливає, що скарги за цим пунктом є явно необґрунтованими і повинні бути відхилені відповідно до п. 3(а) та п. 4 ст. 35 Конвенції (п. 172).

Скарга стосовно Центру в Менойї

Суд одразу ж зазначає, що заявник утримувався в цьому Центрі, який є спеціалізованим центром для утримання нелегальних мігрантів, двічі, а саме з 18 лютого по 6 липня 2013 року та з 30 вересня 2013 року до його депортації 8 липня 2014 року (п. 173).

Як і його скарга щодо інших ізоляторів, скарга заявника у формі заяви та подальших спостережень є загальною, без надання конкретних деталей про фізичні умови його утримання в цьому центрі. Крім того, заявник не спростовував опис умов ув’язнення, наданий Урядом. Заявник лише послався на звіт ЄКЗК за 2014 рік (п. 174).

Беручи до уваги висновки ЄКЗК (п. 102, і, зокрема, п.п. 37, 43-45 звіту ЄКЗК за 2014 рік), висновки Омбудсмена (п. 106), опис Уряду умов (п.п. 51-54), а також відсутність у заявника конкретної інформації щодо будь-яких конкретних недоліків, Суд доходить висновку, що виключно недостатній особистий простір, наданий затриманим під час утримання заявника в цьому центрі, порушує питання відповідно до ст. 3 Конвенції. Отже, Суд обмежить розгляд скарги за цим пунктом цим питанням (п. 175).

Що стосується заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів правового захисту, Суд зазначає у зв’язку з цим, що на момент подання даної заяви до Суду заявник утримувався у Центрі в Менойї у стверджувано неналежних умовах. Тому цей засіб можна було визнати ефективним, якщо б його використання могло б призвести до поліпшення ситуації, а не лише до відшкодування завданої шкоди (see «Mandić and Jović v. Slovenia», №№ 5774/10 and 5985/10, п. 111). Відповідно, тією мірою, якою Уряд посилався на можливість подання цивільного позову за національним законодавством, Суд вже встановив, що це є суто компенсаційним засобом правового захисту, який не забезпечує спосіб поліпшення умов утримання під вартою відповідної особи і, отже, не має необхідного запобіжного елементу (see «Danilczuk v. Cyprus», № 21318/12, п.п. 39‑41). За відсутності будь-якого іншого засобу правового захисту, висунутого Урядом, Суд вважає, що його заперечення повинно бути відхилено (п. 176).

Нарешті, Суд вважає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою та неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у ст. 35 Конвенції. Тому її необхідно визнати прийнятною (п. 177).

Висновок щодо прийнятності

З огляду на вищевикладене, Суд оголошує прийнятною скаргу на умови утримання (через відсутність особистого простору) в Центрі в Менойї (п. 178).

Суд також оголошує неприйнятною решту скарг заявника щодо матеріальних умов утримання в інших закладах, його одиночної ізоляції та відсутності доступу до медичної допомоги (п. 179).

Суд посилається на принципи, узагальнені в його прецедентній практиці щодо неналежних умов тримання під вартою (for a summary of the relevant general principles, see «Muršić v. Croatia» [GC], № 7334/13, п.п. 96-141) (п. 180).

Суд зазначає, що ЄКЗК у своєму звіті за 2014 рік висловив занепокоєння загальною проблемою недостатнього особистого простору для кожного затриманого в Центрі в Менойї, зазначивши, що умови життя були обмеженими, оскільки до 8-ми осіб утримувались у багатокамерних камерах площею лише близько 17 м.кв., тобто трохи більше 2 м.кв житлової площі на одного затриманого. Тому ЄКЗК рекомендував владі зменшити офіційний ліміт багатокамерних камер до 4-х осіб. Відповідно до інформації, наданої Урядом, ця рекомендація була реалізована з 16 січня 2016 року (п. 182).

Уряд стверджував, що заявник утримувався у камері площею 18,36 м.кв., яка на той час використовувалася для утримання до 8-ми ув’язнених, і що під час свого затримання він перебував у камері разом із від 4-х до 7-ми інших ув’язнених. Отже, Суд зазначає, що, залежно від кількості інших ув’язнених, заявник повинен був мати від 2,29 м.кв. до 4,59 м.кв. особистого простору. Отже, коли заявник утримувався разом із 7-ма іншими затриманими, він мав би лише 2,29 м.кв. особистого простору, що було явно нижче прийнятного мінімального стандарту. Беручи до уваги відповідні принципи, проголошені в його прецедентній практиці, Суд приходить до висновку, що у цій справі виникає сильна презумпція порушення ст. 3 Конвенції.

Повертаючись до того, чи існують фактори, здатні спростувати цю презумпцію, Суд зазначає, що Уряд не надав жодних документів щодо кількості затриманих, які утримувались із заявником у камері щодня упродовж усього періоду його утримання. Отже, оскільки Уряд не довів, що необхідний особистий простір заявника обмежувався на короткий час, випадково та у незначній мірі, ця презумпція не може бути поставлена під сумнів.

Поданих вище міркувань достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок, що упродовж відповідного періоду умови утримання заявника створювали для заявника труднощі, що перевищували неминучий рівень страждань, притаманних законному позбавленню свободи, і, таким чином, становили неналежне поводження, заборонене ст. 3 Конвенції (п. 185).

Відповідно, мало місце порушення ст. 3 Конвенції через умови утримання заявника в Центрі в Менойї (п. 186).

Переклад – Дмитро Ягунов (2021)

Доповіді ЄКЗК та відповіді Уряду, що використані у цій справі ЄСПЛ