Відображення злочинного статусу «злодія в законі» у практиці ЄСПЛ (Ashlarba v. Georgia)
6. 15 лютого 2006 року було розпочато кримінальне розслідування діяльності пана А.К. через його ймовірні зв’язки з кримінальним світом за статтею 223(1) КК. Зокрема, його підозрювали в тому, що він був “злодієм в законі”, який керував злочинними синдикатами і брав участь у вирішенні різних приватних суперечок за допомогою кримінальних дій.
Під час розслідування було допитано низку відповідних свідків – співробітників в’язниць, де пан А.К. відбував попередні терміни ув’язнення, членів його сім’ї та інших близьких осіб, які підтвердили, що пан А.К. дійсно отримав звання “злодія в законі” в 1999 році через кримінальний ритуал “хрещення“. Відтоді він брав участь в управлінні “злодійським світом”, відповідно до спеціальних правил, що регулюють поведінку членів злочинного світу.
8. Заявника та ще одну особу, пана Ю.А., було заарештовано за підозрою у приналежності до “злодійського світу”, що є злочином, відповідальність за який передбачена частиною 1 статті 223(1) КК. На допиті того ж дня заявник підтвердив, що він знав пана А.К. упродовж тридцяти років і знав, що той має кримінальне звання “злодія в законі”. Заявник додав, що злодій в законі, на його думку, був “праведником“.
10. Батумський міський суд визнав заявника та пана Ю.А. членами “злодійського світу” (стаття 223(1) § 1 КК), засудивши їх до 5 та 7 років позбавлення волі відповідно, тоді як пан А.К. був визнаний “злодієм в законі” (стаття 223(1) § 2 КК) та засуджений до 10 років позбавлення волі.
11. Діяльність, інкримінована заявнику, була описана судом у загальних рисах наступним чином: “Визнаючи злодійський світ, [заявник] публічно висловлював свою підтримку злодійському світу через власний спосіб життя та брав активну участь у досягненні цілей цього світу… шляхом отримання прибутку для його членів та інших осіб, а також шляхом тероризування та застосування примусу щодо пересічних громадян; [заявник] поширював особливі правила злодійського світу через власні дії та шляхом надання допомоги злодію в законі в управлінні цим світом”.
ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
21. Існує низка соціально-правових досліджень феноменів “злодіїв у законі” та “злодійського світу”. Узагальнення найбільш значущих висновків цих досліджень дає наступну картину.
22. Так званий “злодійський світ” вважається основою сучасної структури організованої злочинності на всьому пострадянському просторі, включаючи Грузію. Цей професійний злочинний світ має своїх визнаних лідерів, складні ритуали ініціації та кодекс поведінки. Він має особливо добре організовану структуру влади, сувору систему підпорядкування і контролю над своїми (злочинними) членами, а іноді і над різними секторами суспільства.
Історія інституту “злодійського світу” радянських часів сягає корінням в імперську Росію.
Традиційна структура радянського злочинного синдикату, починаючи з часів революції 1917 року, була побудована на ідеях ієрархії та суворого підпорядкування “злодійському кодексу”. Члени цих злочинних організацій на той час були палкими антикомуністами і здебільшого повинні були вести скромне, нематеріалістичне життя. Однак з розвитком радянської епохи почали з’являтися нові типи злочинців і кримінальних структур, які насправді були зацікавлені лише в накопиченні багатства і влади.
Ці люди поривали з традиційними уявленнями про “злодійський світ” і формували нові угруповання, засновані на суто матеріалістичних інтересах. Також стверджується, що радянська держава сприяла демонтажу традиційної структури злочинного світу, що, у свою чергу, призвело до піднесення “злодіїв у законі” доміфічного статусу.
23. “Злодії в законі” – це найвпливовіші злочинці, яким підкоряються інші злочинці, і які користуються беззаперечним авторитетом і високим статусом у кримінальному світі в країнах, що раніше входили до СРСР. Вони є елітою організованого злочинного світу, еквівалентною званню “хрещеного батька” в італійській мафії.
Звання “злодія в законі” зазвичай надається злочинцеві старшим за віком “злодієм в законі” під часкримінального ритуалу, відомого як “хрещення“. Власники цього звання вважаються охоронцями “злодійського кодексу“.
“Злодій в законі” рідко скоює злочин сам. Однією з найпомітніших особливостей контролю, який здійснюють “злодії в законі”, є їхній авторитет у кримінальних колах, що ґрунтується на репутації.
Таким чином, фізична присутність жодним чином не є визначальним фактором влади та авторитету кримінальних авторитетів. Натомість, добре розвинена мережа комунікацій та позитивне сприйняття кримінальних авторитетів громадськістю забезпечують їхній вплив у кримінальному світі.
Загалом, “злодії в законі” повинні виконувати чотири основні функції для того, щоб підтримувати ефективне лідерство у злочинному світі: (1) інформаційна функція (тобто збір, аналіз та оцінка інформації з широкого кола питань, у тому числі щодо конкретних осіб та подій); (2) організаційна функція (тобто планування різних конкретних видів діяльності та делегування обов’язків іншим членам злочинного світу); (3) нормативно-регулятивна функція (тобто поширення злочинної ідеології, романтизація злочинного життя, вербування молоді, підтримання злодійського кодексу в злочинному середовищі); та (4) функція прийняття рішень (спрямування та координація діяльності інших афілійованих організованих злочинних груп, таких як квартирні злодії, рекетири, грабіжники, кишенькові злодії, викрадачі транспортних засобів, викрадачі).
Крім того, одним з найважливіших завдань “злодія в законі” було адміністрування спільного грошового фонду злочинного світу (общака).
Слід також підкреслити, що “злодії в законі” мали контроль і владу не лише над злочинцями, а й над суспільством загалом. У минулому вони вважалися поважними соціальними авторитетами і часто використовувалися як посередники у вирішенні конфліктів.
Завдяки своїм величезним багатствам і авторитету вони були прикладом для наслідування для молодих людей. Дійсно, значущість зв’язків і перетинів між соціальними та кримінальними елітами часто відзначалася як одна з найяскравіших рис інституту “злодіїв у законі”.
24. Усі ці події глибоко вплинули на формування кримінальних владних структур у грузинському громадянському суспільстві та тюремному світі, починаючи з радянських часів. Крім того, грузинські “злодії в законі” вважалися однією з найпотужніших і найвпливовіших етнічних груп серед своїх колег у радянській кримінальній еліті (за статистикою, грузинські “злодії в законі” становили31,6% від загальної кількості кримінальних авторитетів і були другою за чисельністю етнічною групою після російських “злодіїв в законі”, які становили33,1% цієї групи).
Рішення грузинських “злодіїв у законі” традиційно мали особливу вагу для злочинців такого ж або нижчого рангу. У 1985 році ЦК Компартії Грузії наказав правоохоронним органам розправитися зі “злодіями в законі” в країні. Щоб підкреслити важливість цієї місії, ЦК дав зрозуміти, що посадовці, які не виконають це завдання, самі будуть розглядатися як порушники закону, і з ними будуть поводитися відповідним чином.
До 1986 року було заарештовано 52 грузинських “злодіїв у законі”. Однак національні суди виносили максимально м’які вироки. Частково це пояснювалося відсутністю відповідної законодавчої бази для ефективного переслідування організованої злочинності (на той час не існувало закону, який би забороняв бути кримінальним авторитетом).
Так, четверо “злодіїв у законі” були ув’язнені за порушення правил пробації, дев’ятеро – за бродяжництво та інші форми “паразитичного способу життя”, чотирнадцять – за незаконне володіння або зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів, дев’ятнадцять – за торгівлю наркотиками, а решта шість “злодіїв у законі” були ув’язнені за різні незаконні дії незначного характеру. У будь-якому випадку, ув’язненим “злодіям у законі” було важко ефективно перешкоджати займатися своєю справою, оскільки вони могли легко продовжувати керувати злочинним світом зі своїх тюремних камер.
ОЦІНКА СУДУ
(a) Загальні принципи
33. Стаття 7 § 1 Конвенції виходить за рамки заборони ретроспективного застосування кримінального закону на шкоду обвинуваченому. Вона також встановлює більш загальний принцип, згідно з яким тільки закон може визначати злочин і встановлювати покарання. Вона забороняє, зокрема, поширювати сферу дії існуючих злочинів на діяння, які раніше не вважалися кримінальними правопорушеннями, а також встановлює принцип, згідно з яким кримінальний закон не повинен розширено тлумачитися на шкоду обвинуваченому, наприклад, за аналогією. Звідси випливає, що злочини та відповідні покарання повинні бути чітко визначені законом.
Ця вимога вважається виконаною, якщо особа може знати з формулювання відповідного положення і, за необхідності, за допомогою його тлумачення судом, за які дії або бездіяльність вона буде притягнута до кримінальної відповідальності.
Говорячи про “закон”, стаття 7 Конвенції посилається на те саме поняття, на яке Конвенція посилається в інших місцях, використовуючи цей термін, – поняття, яке охоплює статутне право, а також прецедентне право і передбачає якісні вимоги, в тому числі вимоги доступності та передбачуваності (Cantoni v. France, 15 November 1996, § 29; Coëme and Others v. Belgium, № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 and 33210/96, § 145; Sud Fondi S.r.l. and Others v. Italy, № 75909/01, §§ 107-108, 20 January 2009).
34. Як наслідок принципу, що закони повинні мати загальне застосування, формулювання законів не завжди є точними. Це означає, що багато законів неминуче сформульовані в термінах, які більшою чи меншою мірою є розпливчастими, а їх тлумачення і застосування залежать від практики.
Отже, в будь-якій системі права, незалежно від того, наскільки чітко сформульована правова норма, в тому числі кримінально-правова, неминучим є елемент судового тлумачення.
Завжди існуватиме потреба в роз’ясненні сумнівних моментів і в адаптації до мінливих обставин. Хоча визначеність є дуже бажаною, вона може призвести до надмірної жорсткості, і закон повинен бути здатним йти в ногу з мінливими обставинами. Закон все ще може відповідати вимозі передбачуваності, якщо зацікавлена особа повинна отримати відповідну юридичну консультацію, щоб оцінити, в міру, яка є розумною за даних обставин, наслідки, які може спричинити певна дія (Achour v. France [GC], № 67335/01, § 54; Huhtamäki v. Finland, № 54468/09, § 44, 6 March 2012).
(b) Застосування до цієї справи
35. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що заявника було засуджено за належність до “злодійського світу” за частиною 1 статті 223 КК.
Суть спору полягає в тому, чи був зміст цього конкретного злочину достатньо зрозумілим і передбачуваним для того, щоб заявник міг заздалегідь регулювати свою поведінку.
36. Суд зазначає, що належність до “злодійського світу” – злочин, заборонений частиною першою статті 223(1) КК, тісно пов’язаний зі злочином “злодія в законі”, який переслідується відповідно до частини другої тієї ж кримінальної статті; обидва злочини відображають добре відомий інститут організованої злочинності, і стали об’єктом ширшого законодавчого пакету, прийнятого грузинським парламентом 20 грудня 2005 року з метою посилення боротьби зі злочинними синдикатами. Увага Суду раніше вже зверталася на функціонування цього небезпечного злочинного співтовариства та його мстиві правила в контексті грузинської пенітенціарної системи (Tsintsabadze v. Georgia, № 35403/06, §§ 61, 66-69, 87-92, 15 February 2011).
Тепер, в контексті даної справи, в Суді були детально роз’яснені висновки кількох соціально-правових досліджень щодо впливу кримінального інституту “злодійського світу” на грузинське суспільство в цілому.
Як наслідок, проводячи паралелі з визнаним соціальним лихом, яке представляють інші організації мафіозного типу (Raimondo v. Italy, 22 February 1994, § 30), Суд відзначає обґрунтованість рішення держави-відповідача створити 20 грудня 2005 року законодавчу базу для більш ефективної боротьби з цією злочинною діяльністю.
37. Дійсно, відповідні дослідження показали, що існування та функціонування “злодійського світу” заразило не лише пенітенціарний сектор, але й суспільство в цілому в Грузії, в тому числі його найбільш вразливих членів, а саме молодь, задовго до прийняття антикримінального законодавчого пакету від 20 грудня 2005 року.
Беручи до уваги ці дослідження та подання Уряду, Суд зазначає, що це злочинне явище вже було настільки глибоко вкорінене в суспільстві, а суспільний авторитет “злодіїв у законі” був настільки високим, що серед пересічних членів суспільства такі кримінальні поняття, як “злодійський світ“, “злодій в законі“, “вирішення спорів з використанням авторитету злодія в законі“, “общак” тощо, були загальновідомими та широко зрозумілими.
38. Отже, Суд вважає, що, запровадивши 20 грудня 2005 року два нових злочини, а саме: належність до “злодійського світу” та “злодій у законі“, грузинський законодавець лише криміналізував поняття та дії, пов’язані з кримінальною (“злодійською“) субкультурою, точне значення яких вже було добре відомо широкому загалу. Цікаво, що грузинський законодавець вирішив зберегти розмовну мову в юридичному визначенні цих злочинів; на думку Суду, це, очевидно, було зроблено для того, щоб суть нових криміналізованих злочинів була легше зрозуміла широкій громадськості.
З огляду на це, Суд не переконують спроби заявника представити себе як особу, якій поняття, що стосуються цієї кримінальної субкультури, є абсолютно чужими, особливо з огляду на те, що він прямо вказував на протилежне у своїх показаннях національному слідству. Так, заявник стверджував, що він знав, що пан А.К. мав особливий статус “злодія в законі“, і що, загалом, “злодій в законі“, на його думку, є “праведною людиною“.
Крім того, відвідуючи свого ув’язненого знайомого, кандидата на “хрещення” як “злодія в законі“, заявник, обговорюючи фінансові питання, пов’язані з управлінням спільним фондом злодійського світу (общаком), також висловлював думки, які чітко підтверджували його зацікавленість у долі відповідної кримінальної субкультури, “злодійського світу“, і його розуміння особливого набору правил, що регулюють її діяльність.
Крім того, добровільно взявши участь у неофіційному вирішенні двох приватних спорів, заявник не посоромився використати свій власний авторитет як старшого члена злодійського світу та авторитет свого боса, титулованого “злодія в законі” пана А.К., як засіб переконання.
39. Найголовніше, Суд зазначає, що внесення статті 223(1) до КК, яка чітко ставила поза законом два окремі злочини, пов’язані з інститутом “злодійського світу“, було лише частиною ширшого законодавчого пакету від 20 грудня 2005 року, метою якого було посилення боротьби з організованою злочинністю.
Іншим важливим законодавчим актом, прийнятим того ж дня, став Закон “Про боротьбу з організованою злочинністю і рекетом”, розділ 3 якого вичерпно роз’яснював громадськості визначення таких вже розмовних термінів, як “злодійський світ“, “належати до злодійського світу“, “вирішення спорів з використанням авторитету злодія в законі“, “бути злодієм в законі” і т.д.
Як наслідок, Суд вважає, що стаття 223(1) у поєднанні з юридичними визначеннями, що містяться у розділі 3 Закону “Про організовану злочинність і рекет”, доносить до відома пересічної особи всі необхідні складові елементи двох кримінальних правопорушень, пов’язаних з функціонуванням “злодійського світу“.
40. Відповідно, Суд доходить висновку, що після криміналізації 20 грудня 2005 року злочину належності до “злодійського світу” заявник, якщо не завдяки загальній обізнаності, заснованій на поступовому поширенні протягом десятиліть субкультури “злодійського світу” серед широких верств населення, то завдяки посиланням на статтю 3 Закону “Про організовану злочинність та рекет” та, за необхідності, за допомогою відповідної юридичної консультації (Del Rio Prada v. Spain [GC], № 42750/09, § 79), міг легко передбачити, які з його дій тягнуть за собою кримінальну відповідальність за пунктом 1 частини 1 статті 223 КК.
41. Таким чином, порушення статті 7 Конвенції не було.
Ashlarba v. Georgia, application № 45554/08, judgment 15 July 2014
Поділіться цим вмістом:
