Вступне слово Андрія Костіна
Пріоритетом органів прокуратури України був і залишається максимальний та ефективний захист прав, свобод та інтересів громадян від будь-яких злочинних посягань та порушень їх прав, що завжди набувало особливого значення й важливості при їх обмеженні в межах процесуального та пенітенціарного примусу. Враховуючи чергову російську військову агресію проти України, завдання прокуратури у даній сфері об’єктивно збільшилися та ускладнилися.
Перед органами кримінальної юстиції постали надскладні виклики та завдання щодо забезпечення їх стабільного функціонування та дотримання політики нульової толерантності до будь-яких форм неналежного поводження. При цьому багато пенітенціарних установ та інших місць несвободи опинилися на лінії фронту та зустрілися з проблемами відсутності харчування, медикаментів та питної води для ув’язнених та персоналу.
Відсіч Збройних Сил України російській агресії призів до того, що вже станом на березень 2022 року в Україні офіційно перебувало понад 500 російських військовослужбовців, які брали участь у збройній агресії проти України та потрапили у полон. Станом на квітень 2022 року в полоні перебувало вже понад 700 росіян зі складу збройного угруповання, що мало за мету захоплення нашої Держави. Тому одним з перших кроків України у цій площині стало створення спеціальних місць несвободи для військовополонених та забезпечення їх прав відповідно до міжнародних зобов’язань, взятих на себе нашою Державою.
Слід нагадати, що усього за час війни понад 2 тис. військовополонених було передано російській владі у рамках процедур обміну військовополоненими.
Можна впевнено сказати, що Україна продемонструвала всьому світу, що вона на відмінно склала іспит на людяність, верховенство права, відданість європейським цінностям та цивілізованість, забезпечуючи усіх військовополонених усім належним та захищаючи їх права відповідно до їх правового статусу як військовополонених. Навіть за складних умов, викликаних російською збройною агресією, органи прокуратури продовжили приділяти максимум зусиль для дотримання прав людини, враховуючи, що будь-якого відступу від статті 3 Конвенції про захист прав людини не допускається навіть за умов війни.
Упродовж та після цієї підступної війни – війни проти свободи, гуманності та європейських цінностей – майбутнє правової системи України не мислиться без проведення розслідування кожного факту катування та нелюдського поводження, вчиненого російськими загарбниками.
Як зазначено у Доповіді Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні, у районах, які опинилися під контролем російської влади в Україні, Комісія задокументувала систематичність навмисних вбивств, незаконного позбавлення волі, тортур, зґвалтувань і незаконного переміщення затриманих осіб. Порушення також були скоєні щодо осіб, депортованих з України до Російської Федерації (п. 48). У випадках позасудових страт і катувань, нападники здебільшого спрямовували свої дії проти осіб за будь-яку форму реальної чи уявної підтримки українських збройних сил або за будь-які дії, спрямовані проти російських збройних сил (п. 50). Під час отримання початкового контролю над населеними пунктами в Україні російські збройні сили вчиняли умисні вбивства, незаконні затримання, зґвалтування та сексуальне насильство в контексті обшуків помешкань, що спрямовувалися на виявлення прибічників українських збройних сил або знаходження зброї (п. 51).
Комісія виявила повсюдне і систематичне застосування тортур і жорстокого поводження з боку російської влади щодо людей, яких вона утримувала в Україні у Чернігівській, Донецькій, Харківській, Херсонській, Київській, Сумській та Запорізькій областях, та у Російській Федерації (п. 71). Було встановлено, що нападники завдавали сильного фізичного та душевного болю і страждань (п. 72).
Міжнародне співтовариство дійшло висновку на підставі задокументованих випадків, що російська влада широко застосовувала в Україні катування та жорстоке та нелюдське поводження. Крім того, спрямовування такого ставлення на конкретні категорії осіб і послідовне використання одних й тих самих методів тортур у кількох областях України, які російська влада контролювала упродовж тривалого періоду часу, дозволило зробити висновок, що російська влада застосовувала тортури систематично та повсюдно. Ці обставини, включно з елементами планування та наявними ресурсами, вказують на те, що російська влада могла вчинити тортури, шо становлять злочини проти людства.
У згаданій вище Доповіді Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні зазначено, що Комісія рекомендує розслідувати всі порушення і злочини та притягнути винних до відповідальності як на національному, так і на міжнародному рівні. Комісія закликає до застосування комплексного підходу до процесу притягнення до відповідальності, що включає як притягнення до кримінальної відповідальності, так і здійснення права жертв на встановлення істини, репарації та неповторення.
Вказані складні завдання неможливо виконати без застосування широкого масиву практики Європейського суду з прав людини та Європейського комітету з питань запобігання катуванням.
Тому це видання має виконувати важливу місію – слугувати дороговказом для прокурорів, суддів, адвокатів та формувати відповідний стиль мислення у напрямку нульової толерантності до найменших ознак неналежного поводження, особливо з огляду на виклики, створені війною.
Андрій Костін
Генеральний прокурор
Київ, квітень 2023 р.
Поділіться цим вмістом:
