Європейська конвенція з прав людини, совість Європи: Послання від Маттіаса Гюйомара,
Президента ЄСПЛ

Під час розробки Європейської конвенції з прав людини пан Робертс із Великої Британії заявив: «Ця Конвенція означає, що європейська спільнота в цілому гарантує збереження живої демократії в усіх своїх державах-членах, а свобода кожної людини… є справою всіх».

Через 75 років Європа знову стикається з ескалацією геополітичної напруженості та війною на своїй території. Ці тиски посилюються дезінформацією, популізмом, відродженням авторитарних тенденцій, тривожною ерозією довіри до державних інститутів та зростаючими загрозами незалежності судової влади.

Сьогоднішня річниця Європейської конвенції закликає нас замислитися над походженням та досягненнями унікальної системи прав людини, закладеної в Конвенції, а також над відповідальністю, яку ми несемо за її подальшу життєздатність.

Походження

Варто нагадати собі, чому Конвенція була задумана як основа демократії та верховенства права і чому вона залишається незамінною сьогодні як ніколи раніше.

Підготовчі роботи до Конвенції дають уявлення про погляди її авторів, відображаючи їхню далекоглядність, актуальність їхньої місії та благородство їхніх прагнень.

Вони свідчать, що Конвенція була вираженням правового гуманізму, одночасно новим початком і захистом від тоталітаризму. Вона була розроблена не тільки для того, щоб запобігти поверненню минулих жахіть, але й для того, щоб захистити Європу від нових загроз.

Конвенція була задумана як регіональне втілення Загальної декларації прав людини 1948 року.

Унікальність Конвенції полягала в тому, що вона була першим міжнародним інструментом, який перетворив певні права, що були лише прагненням, на обов’язкові юридичні зобов’язання для держав.

Це було досягнуто шляхом створення міжнародного механізму нагляду, заснованого на праві індивідуального звернення.

Вперше в історії цей механізм дозволив особам подавати позови проти держав до міжнародного форуму.

Досягнення

Те, що колись було мрією, стало реальністю. З роками система Конвенції стала не тільки найсучаснішим і найефективнішим міжнародним механізмом забезпечення прав людини, але й найширшою системою міжнародного правосуддя.

Завдяки послідовним приєднанням Конвенція поступово охопила майже весь континент. З 12 первинних підписантів вона розширилася до 47 держав, а сьогодні є обов’язковою для 46, після виключення Росії з Ради Європи у 2022 році після її повномасштабного вторгнення в Україну. Зараз вона є гарантією прав близько 700 мільйонів людей.

За своєю суттю система є допоміжною. Вона активується лише після вичерпання внутрішніх засобів правового захисту. Основна відповідальність за захист прав, передбачених Конвенцією, покладається безпосередньо на самі держави-учасниці. Це відображає справжню природу системи: не ієрархічну, а таку, що ґрунтується на взаємодоповнюваності юрисдикцій.

Відповідальність

Конвенція стала «конституційним інструментом європейського громадського порядку». Цей порядок слід розуміти як такий, що охоплює, а не виключає національні конституційні ідентичності.

Приймаючи рішення щодо меж розсуду, наданих кожній державі в конкретній справі, Суд спирається на європейський консенсус, прислухаючись до внутрішнього законодавства з конкретного питання в Європі та беручи з нього до уваги.

Суд завжди залишається вірним меті Конвенції та поважає межі своєї судової ролі. Завдяки доктрині «живого інструменту» Суд забезпечив, що він реагує на реалії, які були непередбачуваними та немислимими на момент його прийняття, включаючи питання, пов’язані з новими технологіями та штучним інтелектом, біоетикою, зміною клімату або кінцем життя.

Завдяки судовому прагматизму судді Суду беруть до уваги сучасні виклики, з якими стикаються європейські суспільства.

Проте роль Суду полягала і продовжує полягати у встановленні істини, наданні голосу жертвам та забезпеченні відповідальності згідно із законом. З моменту виключення Російської Федерації з Ради Європи вона залишається відповідальною за порушення прав людини, вчинені до 16 вересня 2022 року. Це означає, що передбачувані порушення Європейської конвенції, вчинені в Україні до 2022 року, включаючи збиття рейсу MH17 та примусове викрадення дітей, не забуваються. Вони розслідуються, фіксуються та розглядаються. Рішення Суду є історичним документом, актом відповідальності та посланням до майбутніх поколінь: людську гідність не можна знищити, а правду не можна замовчати.

****

Один з архітекторів післявоєнного правопорядку в галузі прав людини, П’єр-Анрі Тейтген, у 1949 році застеріг: «Демократії не стають нацистськими державами за одну ніч. Зло діє хитро. Один за одним, свободи придушуються … доки громадська думка і вся національна совість не задушать.… Необхідно втрутитися, доки не стало запізно. Десь має існувати совість, яка забиватиме на сполох у свідомості нації, що зазнає загрози від цього прогресуючого розкладу, щоб попередити її про небезпеку. … Міжнародний суд у складі Ради Європи, система нагляду та гарантій, може бути цією совістю …».

Саме для таких неспокійних часів, як ці, була розроблена Конвенція, яка дала життя «Совісті Європи», і створено Суд. Загрози, від яких прагнули захиститися автори проекту, знову з’являються в нових формах.

Сьогоднішня річниця нагадує нам про відповідальність, яку ми несемо, і зміцнює оптимізм нашої волі. Лише залишаючись уважними до цієї спадщини, ми разом можемо забезпечити, щоб права, закріплені в Конвенції, залишалися практичними та ефективними для майбутніх поколінь.