“Жигани” та “урки”: від Білої Гвардії до “злодіїв в законі”

Сучасне розуміння «злодіїв в законі» має надзвичайно цікаве політичне та історичне коріння, пов’язане, як не дивно, з Російською імператорською армією та її офіцерським складом, де саме колишні білі офіцери стали каталізатором формування еліти професійного злочинного класу в Радянському Союзі.

Після Громадянської війни в Росії більшість білих офіцерів емігрували, але багато хто залишився в країні і спробував продовжити боротися проти радянської влади, проте вже здебільшого у законспірованій формі. Проте для будь-якої ідейної боротьби у суспільстві пролетаріату вже не було матеріальних ресурсів, а тому значна частина розбитих білогвардійських загонів перетворилася на звичайні банди, які грабували і вбивали до середини 20-х років. Колишні офіцери Російської імператорської армії стали жити за законами злочинного світу і показали себе жорстокими організаторами, але водночас «ідейними» злочинцями.

Багато хто з білогвардійців не був фізично знищений, а поміщений до в’язниць і таборів, де вони, як правило, трималися окремо від інших ув’язнених. Білі офіцери відрізнялися від більшості арештантів високим рівнем освіти, дисциплінованістю та неприхованою антирадянською ідеологією. Вони прагнули стати лідерами в в’язнично-табірному середовищі, до якого вони природньо ставилися з презирством за «пролетарське походження» останніх. Колишні офіцери вважали себе вищими за інших і демонстрували перевагу над іншими ув’язненими, формуючи відповідну ієрархію – як у в’язницях, так і в суспільстві.

У російській кримінальній субкультурі слово «жиган» має давнє походження, де жиганами називали представників саме з найнижчих каст – «в’язничний пролетаріат, жалюгідних жебраків, які регулярно принижувалися іншими арештантами» (Трахтенберг, 1908). Слово «жиганути» означало «вдарити когось» (Попов, 1912).

Проте саме білі офіцери створили нову касту і назвали себе «жиганами», надавши цьому поняттю не принизливого значення, як раніше, а значення нових ідейних антирадянських лідерів злочинного світу.

Головною їхньою відмінністю від інших бандитів була жорстокість, з якою вони вчиняли злочини. За свою схиблену і вже утопічну політичну ідею колишні білі офіцери були готові вбивати будь-яких супротивників, що відлякувало інших представників злочинного світу.

Колишні царські офіцери сформували окремі правила життя у таборах і в’язницях, згідно з якими заборонялося: 1) працювати на користь Радянської Республіки; 2) мати офіційну сім’ю; 3) брати участь у військових діях на користь Радянської Республіки та отримувати зброю від Радянської Республіки; 4) співпрацювати з радянською владою в якості свідка або потерпілого.

Найчастіше «жигани» збирали данину з корумпованих радянських чиновників та радянських підприємців, допоки підприємницька діяльність була дозволена (період так званої «Нової економічної політики). Будучи блискучими організаторами та маючи високий рівень освіти, жигани стали відомі за свій талант підбурювати до злочинної діяльності «босяків», «шпану» і безпритульних дітей, проте, як правило, не брали безпосередньої участі у нападах.

Проте за спливом часу колишнім босякам і безпритульним, які набували дедалі більшого більшого злочинного і в’язничного досвіду, не подобався такий стан справ. Вони виростали, ставали професійними бандитами і не бажали перебувати в підпорядкуванні своїх ідейних наставників, ідей яких вони не розуміли й не сприймали із самого початку. Як наслідок, сформувалася каста так званих «урок», багато з яких згодом увійшли до групи «злодіїв у законі».

З самого початку «злодії в законі» так себе не називали, і таку назву вони отримали від співробітників каральних органів. Самі представники касти називали себе «злодіями», «братами», «людьми», «бродягами», «законниками».

«Жигани» ідеологічно не могли об’єднатися з іншими ув’язненими, хоч і намагалися: вони висунули ідею рівності всіх членів «братства», але урки і «злодії» не поспішали їх приймати.

Загострився конфлікт лідерства. Нижчі кола злочинної в’язничної ієрархії захотіли взяти верх над «жиганами». Вони підтримували своїх лідерів – «урок». Ті відрізнялися від опонентів більшою стриманістю, їхні злочини не були забарвлені ідеологічно, і «урки» не були такі жорстокі, як «жигани». «Злодії», що вийшли з урок, ввели правило не допускати до своїх кіл злочинців, засуджених за тяжкі немайнові злочини, такі як диверсії, вбивства, зґвалтування, які часто здійснювали «жигани».

У постійній боротьбі за владу з’явилася необхідність створити єдиний звід правил, за яким могли б жити всі ув’язнені: і «жигани», і старі дореволюційні «злодії», і «урки». Було сформовано новий «закон» злочинного світу, згідно з яким деякі найбільш шановані і авторитетні злочинці отримали право називатися «злодіями». Стати «злодієм» міг тільки чоловік, який пройшов випробувальний термін. Щонайменше три роки претендент повинен був пробути «пацаном». Потім він проходив через «школу» колонії або табору і за рекомендацією інших «злодіїв» міг стати таким же.

«Жигани» залишилися без роботи, їх радикалізм і «ідейність» не подобалися іншим ув’язненим. При цьому новий «злодійський» світ перейняв від жиганського «поняття»: вимоги повної відмови від рідних і створення сім’ї, від особистої власності та участі в комерційній діяльності. І найважливіше – сувора заборона на службу в Червоній Армії і вимога не брати з рук влади зброю. І урки, і наступні покоління «злодіїв» вважали ці правила обґрунтованими і намагалися дотримуватися їх.

В якості пропаганди проти «жиганів» «урки» ввели гасло «не жити за рахунок братів». Воно компрометувало колишніх білих офіцерів, які часто існували на гроші «босяків» зі свого оточення і не заробляли самостійно.

Радянська влада також зробила внесок у зникнення класу «жиганів». Розуміючи, що колишні білі офіцери займають важливе положення в бандитській ієрархії і можуть протистояти режиму, органи почали створювати образ «чужих буржуйських злочинців», створюючи конфронтацію між «соціально близькими» та «соціально віддаленими». З двох зол вибирали менше: засуджені пролетарі та люмпени були більш «шановані» владою, ніж колишні царські офіцери. З цієї причини урки та інші касти намагалися витіснити колишніх білих офіцерів із спільноти.

Отже, на початку 1930-х років «злодії в законі» сформувалися внаслідок таких складних соціальних процесів у професійному кримінальному середовищі.