Дмитро Ягунов: Про чутки і про пенітенціарну реформу

10 лютого 2016 року Міністерство юстиції презентувало свої яскраві картинки та малюнки, які мали продемонструвати великий день в історії світової пенітенціарної думки – початок фундаментальної реформи пенітенціарної системи України, яка має усі шанси бути взірцем для пенітенціарних реформаторів усіх країн.

Нагадаю, що до цього часу пенітенціарна система у переважній більшості була представлена катами, корупціонерами та особами, які поєднували в собі зазначені вище брудні якості. Чесних та порядних людей було там зовсім небагато. Проблема поглиблювалася тим, що керівний склад обласного рівня ДПтСУ, як це було однозначно встановлено, «…до кінця не розумів чим він, власне, займається…».

10.11.2016 року ми будемо говорити про завершення дев’ятого місяця реформи пенітенціарної системи України, яка вирвала цю систему з міцних обойм гулагівського минулого, рабовласницьких відносин та масових тортур.

Чесно кажучи, говори поки що немає про що, адже той тонесенький інформаційний струмочок, який був на сайті ДПтСУ, було перекрито. Свій інформаційний ресурс щодо стану справ у пенітенціарній системі Міністерство юстиції так і не створило в азарті революційного піднесення та поєднаного з ним емоційного збудження.

Можливо, такі струмочки і взагалі не потрібні, адже усі бажаючі можуть дізнаватися про стан справ з інтерв’ю керівників Міністерство юстиції, мовляв, на скільки кроків ми відійшли від ГУЛАГу. Одразу ж згадується той радянський анекдот, про те, що ми «крокуємо до комунізму семимильними кроками, а м’яса в магазинах немає, тому що стада за нами не встигають». Але, відставити жарти. Ми говоримо про серйозні речі. Давайте спробуємо зробити певні висновки… Вибачте, але висновки робити немає з чого… Можна говорити лише про плітки та чутки, які з’являються час від часу. А чуткі є такими:

Говорять, що внаслідок нових конкурсів відбулося звичайнісіньке рейдерське захоплення пенітенціарної системи.

Говорять, що до центрального апарату Міністерства юстиції (умовно кажучи, «пенітенціарних департаментів») зайшло геть зовсім неорганізоване й абсолютне не злочинне угруповання (щось на кшталт «стаї товаріщей»), створене за принципом “зємлячєства”, яке, як говорять “злиє язикі”, ставило за мету встановити контроль за перерозподілом коштів в системі. Звичайно, цей захід був спрямований на відхід від ганебного гулагівського минулого.

Говорять, що більшість конкурсів на нові посади в центральному апараті Міністерства юстиції були корупційними. Новопосадовці призначалися всупереч рекомендаціям, результатам конкурсів та здоровому глузду.

Говорять, що і сам процес створення так званих міжрегіональних управлінь пенітенціарної служби супроводжувався значними корупційними впливами. Ну, наприклад, чого варті ті «шарахання» з п’яти до шести управлінь. Говорять, що просто потрібна була, начебто, була ще одна посада для ще однієї своєї людини.

Говорять, що блискуча ідея закриття Лук’янівського слідчого ізолятору провалилася. Виявляється, що ця ідея не є, власне, такою вже й блискучою. Так само, які й ідея щодо закриття половини усіх пенітенціарних установ.

Говорять, що усі декларації щодо покращення умов роботи працівників установ поки  що неактуальні, а сама щирість душі про їх долю поки що не на часі.

Говорять, що Міністерство юстиції аж ніяк насправді не створювало систему пробації, адже, мовляв, і закон про пробацію фактично було написано ще сім років тому. І сама «повноцінна служба пробації» насправді не є такою чудодійною силою і не буде забезпечувати 2% рецидив, про що так яскраво мріє Міністерство юстиції.

Отакі ось абсолютно безпідставні плітки й чутки… Давайте реформувати далі!