Звіт Уряду Князівства Ліхтенштейн про візит до Ліхтенштейну, здійснений ЄКЗК з 20 по 24 червня 2016 року

Під час свого періодичного візиту до Ліхтенштейну делегація ЄКЗК розглянула заходи, вжиті владою Ліхтенштейну для виконання різних рекомендацій, наданих Комітетом за результатами попередніх візитів. У зв’язку з цим особлива увага була приділена реалізації на практиці основоположних гарантій проти неналежного поводження з боку поліції та режиму, що пропонується різним категоріям ув’язнених у в’язниці у Вадуці. Делегація також вивчила правові гарантії, пов’язані з примусовим поміщенням психіатричних пацієнтів до психіатричних закладів. Крім того, вона відвідала будинок для людей похилого віку.

II. ФАКТИ, ВИЯВЛЕНІ ПІД ЧАС ВІЗИТУ, ТА ЗАПРОПОНОВАНІ ЗАХОДИ

A. ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ В ПОЛІЦІЇ

1. Попередні зауваження

8. З часу останнього візиту ЄКЗК у 2007 році правова база, що регулює позбавлення волі підозрюваних у вчиненні кримінальних злочинів поліцією, зазнала значних змін.

Масштабна реформа кримінального законодавства, яка тривала під час візиту 2007 року, була завершена 20 вересня 2007 року з прийняттям численних поправок до Кримінально-процесуального кодексу (Strafprozessordnung, StPO) та Закону про ювенальну юстицію (Jugendgerichtsgesetz, JGG). Відповідні положення, які у доповіді ЄКЗК за результатами візиту 2007 року були названі «проєктами», залишилися незмінними.

Слід нагадати, що про кожне затримання особи поліцією необхідно негайно повідомити компетентного прокурора та суддю. Прокурор повинен подати до суду «без зволікання» (unverzüglich), але не пізніше 48 годин, клопотання про взяття особи під варту. Після цього суддя повинен невідкладно, але не пізніше 48 годин з моменту отримання повідомлення прокурора, заслухати відповідну особу і прийняти рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Таким чином, в принципі, підозрюваний у скоєнні злочину може перебувати під вартою в поліції до 96 годин, після чого його заслуховує суддя і переводить до в’язниці (або звільняє). Через відсутність у Головному управлінні Національної поліції реєстру затриманих осіб, залишається незрозумілим, як довго на практиці підозрювані у вчиненні кримінальних злочинів утримуються під вартою в поліції.

9. Що стосується позбавлення волі осіб з інших причин, ніж підозра у вчиненні кримінального правопорушення, то відповідне законодавство було переглянуто у липні 2007 року. Згідно з новою статтею 24(h) Закону «Про поліцію», особи можуть бути взяті під варту, якщо вони становлять небезпеку для себе чи інших осіб або серйозну загрозу громадській безпеці та порядку (на строк не більше 24 годин). Крім того, особи можуть бути позбавлені волі поліцією з метою встановлення особи (на невизначений термін). Крім того, іноземні громадяни можуть утримуватися під вартою в поліції відповідно до законодавства про іноземців максимум 24 години з метою ідентифікації особи або до 96 годин до судового розгляду їхнього затримання з метою депортації (до переведення до в’язниці).

2. Неналежне поводження

10. ЄКЗК із задоволенням відзначає, що, на відміну від візиту 2007 року, його делегація не почула жодних тверджень – і не виявила жодних інших ознак – надмірного застосування сили або інших форм фізичного неналежного поводження з особами, затриманими працівниками поліції.

11. Разом з тим, у ЄКЗК є побоювання щодо практики, коли працівники поліції іноді носять маски під час затримання. Комітет вважає, що лише виняткові обставини можуть виправдати заходи з приховування особи працівників правоохоронних органів, які виконують свої обов’язки. У разі застосування таких заходів мають бути передбачені відповідні гарантії того, що відповідні посадові особи можуть бути притягнуті до відповідальності за свої дії (наприклад, за допомогою чітко видимого номера на форменому одязі).

Комітет рекомендує владі Ліхтенштейну вжити заходів для забезпечення ефективного виконання вищезазначених приписів на практиці.

3. Захист від неналежного поводження

12. ЄКЗК дуже занепокоєний тим фактом, що, на відміну від ситуації, виявленої під час попередніх візитів, у Головному управлінні Національної поліції більше не існує паперового журналу обліку затриманих, а черговий офіцер не зміг надати жодного електронного журналу обліку затриманих. Таким чином, делегація не змогла в повній мірі оцінити реалізацію на практиці основоположних гарантій проти неналежного поводження.

На думку ЄКЗК, кожен орган поліції повинен мати повний реєстр тримання під вартою, в якому реєструються всі аспекти тримання під вартою та всі заходи, вжиті у зв’язку з цим, таким чином, щоб керівництво поліції та інспекційні органи могли отримати доступ до них ретроспективно (на папері або в електронному вигляді), зокрема, щодо дотримання на практиці основоположних гарантій.

Цей реєстр повинен містити таку інформацію: ім’я відповідної особи, коли і з якої причини було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; коли особа прибула до приміщення поліції; коли їй було повідомлено про її права; коли вона мала контакти з близькими родичами, адвокатом, лікарем або представником консульської служби та/або побачення з ними; коли її було переведено; коли вона постала перед прокурором або суддею; коли вона була взята під варту або звільнена. Реєстр повинен включати всі випадки перебування осіб, позбавлених волі в органах поліції, з будь-якої причини.

Комітет рекомендує негайно відновити ведення реєстру затриманих осіб (в електронному або паперовому вигляді) у Головному управлінні Національної поліції, враховуючи попередні зауваження.

13. ЄКЗК вітає той факт, що відповідно до нової статті 128а Strafprozessordnung, особи, які були затримані (festgenommen) поліцією, тепер мають право повідомити про це члена сім’ї або довірену особу «при затриманні або негайно після нього». Крім того, право на повідомлення про взяття під варту тепер також офіційно гарантується особам, які були взяті під варту відповідно до Закону про поліцію. Наскільки змогла переконатися делегація, особам, затриманим поліцією, зазвичай надається можливість негайно повідомити про це члена сім’ї або довірену особу[1].

14. На жаль, закон прямо не поширює право на повідомлення про затримання на осіб, яких доставляють до поліції для встановлення особи. ЄКЗК повторює свою рекомендацію владі Ліхтенштейну вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб усім особам, позбавленим волі поліцією з будь-яких причин, було офіційно гарантовано з самого початку їхнього позбавлення волі право повідомити родича або іншу особу на їхній вибір про своє становище.

15. Крім того, делегацію поінформували про те, що право на повідомлення про затримання може бути відкладено, якщо вважається, що таке повідомлення може поставити під загрозу розслідування, що триває. На практиці такі рішення приймалися слідчим поліції, який веде кримінальну справу.

У зв’язку з цим ЄКЗК хотів би нагадати, що обмеження права на повідомлення повинні супроводжуватися відповідними гарантіями. Зокрема, будь-яка затримка повинна бути зафіксована у письмовій формі із зазначенням причин і вимагати чіткого схвалення старшого офіцера поліції, не пов’язаного з даною справою, або прокурора. Комітет рекомендує владі Ліхтенштейну вжити необхідних заходів для забезпечення ефективного виконання цих приписів на практиці.

16. ЄКЗК хоче нагадати, що право на доступ до адвоката з самого початку позбавлення волі є фундаментальною гарантією проти неналежного поводження. Можливість швидкого доступу до адвоката матиме стримуючий вплив на тих, хто має намір жорстоко поводитися з затриманими особами; крім того, адвокат має всі можливості для вжиття відповідних заходів у разі, якщо неналежне поводження дійсно має місце.

У зв’язку з цим Комітет зазначає, що стаття 128а Strafprozessordnung передбачає, що затримані особи мають право повідомити про це адвоката з моменту затримання або відразу після нього.

Більшість затриманих осіб, з якими спілкувалася делегація, зазначили, що їм була надана можливість зв’язатися з адвокатом під час перебування під вартою у поліції (у тому числі до першого допиту), і не було отримано жодної скарги на те, що співробітники поліції відхиляли їхні прохання про присутність адвоката під час допиту.

17. Незважаючи на це, викликає жаль той факт, що право користуватися допомогою адвоката, тобто зустрічатися з адвокатом і бути присутнім під час допиту в поліції, все ще не гарантується законом з самого початку позбавлення волі, а лише з моменту офіційного набуття особою статусу обвинуваченого (Beschuldigter), на відміну від статусу підозрюваного у вчиненні злочину (Verdächtigter). Крім того, право на доступ до адвоката як таке не поширюється на осіб, які були затримані поліцією з метою встановлення особи або взяті під варту відповідно до § 24h Закону про поліцію[2].

18. Крім того, викликає занепокоєння той факт, що змінений Strafprozessordnung все ще передбачає можливість нагляду за розмовами між затриманою особою та її адвокатом (на строк до одного місяця). Крім того, у присутності адвоката може бути відмовлено під час допиту, «якщо вважається за необхідне запобігти негативному впливу присутності адвоката на розслідування або збір доказів».

У зв’язку з цим ЄКЗК повинен підкреслити, що його метою гарантування ефективного права на доступ до адвоката є запобігання неналежному поводженню, а не забезпечення належної правової процедури або права на захист. З досвіду ЄКЗК, саме в період, що настає одразу після позбавлення волі, ризик залякування та неналежного поводження є найбільшим. ЄКЗК визнає, що законні інтереси поліцейського розслідування можуть, у виняткових випадках, виправдовувати затримку на певний період у доступі затриманої особи до адвоката за її вибором.

Однак, як підкреслюється у звіті за результатами візиту 2007 року, не може бути жодного розумного виправдання тому, що право на розмову з адвокатом наодинці та на присутність адвоката під час допиту було повністю відмовлено упродовж періоду, про який йде мова. ЄКЗК також хотів би нагадати, що ЄСПЛ неодноразово підкреслював важливість присутності адвоката під час допитів у поліції для осіб, позбавлених волі.

Якщо, у виняткових випадках, доступ затриманої особи до адвоката за її власним вибором затримується або у ньому відмовляється, має бути забезпечений доступ до іншого, незалежного адвоката, якому можна довіряти, що він не поставить під загрозу законні інтереси слідства.

19. КЗК закликає владу Ліхтенштейну вжити необхідних заходів, у тому числі на законодавчому рівні, для забезпечення того, щоб:

право на зустріч з адвокатом та його/її присутність під час допиту в поліції мали всі особи, позбавлені волі, з моменту, коли вони зобов’язані залишатися в поліції;
особам, позбавленим волі поліцією, ніколи повністю не відмовляли у праві на конфіденційну розмову з адвокатом та на присутність адвоката під час допиту.

20. ЄКЗК хоче ще раз підкреслити, що існування права на доступ до адвоката може вважатися ефективною гарантією проти неналежного поводження лише в тому випадку, якщо особи, які перебувають під вартою у поліції і не мають можливості оплатити послуги адвоката, користуються повноцінною системою правової допомоги. Якщо це не так, право на доступ до адвоката в багатьох випадках залишиться суто теоретичним.

Позитивним зрушенням є те, що всім особам, затриманим поліцією, було запропоновано безкоштовну телефонну розмову з адвокатом через цілодобову гарячу лінію Асоціації адвокатів (Rechtsanwaltlicher Journaldienst).

Однак незаможні особи не могли скористатися присутністю адвоката під час допиту в поліції. В інформаційному листі для затриманих осіб, який використовувався під час візиту, чітко зазначалося, що витрати на допомогу адвоката має нести сама затримана особа. Згідно з цією пам’яткою, про допомогу безоплатного адвоката можна було просити лише після того, як суддя вирішить, що відповідна особа має бути взята під варту. У додатковому спеціальному інформаційному листі Асоціації адвокатів аналогічно зазначалося, що (лише) первинна консультація адвоката по телефону є безкоштовною.

Тому ЄКЗК рекомендує вжити заходів, у тому числі на законодавчому рівні, для забезпечення створення повноцінної та належним чином фінансованої системи правової допомоги незаможним особам на стадії тримання під вартою у поліції. Ця система повинна застосовуватися з самого початку затримання у поліції. Відповідні зміни мають бути внесені до інформаційних листів, що надаються затриманим особам.

21. Делегація не отримала жодної скарги від затриманих осіб щодо доступу до лікаря під час їхнього перебування в Головному управлінні Національної поліції. В інформаційній пам’ятці про права затриманих осіб також чітко зазначено, що кожна затримана особа має право на безоплатний медичний огляд, а також на присутність під час такого огляду іншого лікаря на власний вибір (за рахунок затриманої особи).

22. ЄКЗК із задоволенням відзначає, що інформаційний бюлетень (Informationsblatt Freiheitsentzug), в якому у доступній формі викладено права затриманих осіб, тепер доступний у Головному управлінні Національної поліції різними мовами, як це було рекомендовано Комітетом у попередніх звітах про візити, на додаток до спеціального інформаційного бюлетеня про цілодобову «гарячу лінію» Асоціації адвокатів. Інформація, зібрана під час візиту, свідчить про те, що обидві форми зазвичай надаються затриманим особам після їх прибуття до Головного управління Національної поліції.

Разом з тим, викликає занепокоєння той факт, що особам, затриманим відповідно до законодавства про поліцію (наприклад, особам, які страждають на психічні розлади), та особам, затриманим з метою встановлення особи, як правило, не повідомляють про їхні права.

ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб усі особи, які були позбавлені волі поліцією поза межами кримінального права, були поінформовані про свої права з самого початку їхнього позбавлення волі (тобто з моменту, коли вони зобов’язані залишатися в поліції). З цією метою слід розробити спеціальний інформаційний листок, який видається кожній такій особі після її прибуття до Головного управління Національної поліції.

23. Що стосується неповнолітніх, ЄКЗК занепокоєний тим, що, незважаючи на конкретну рекомендацію, надану Комітетом у доповіді за результатами візиту 2007 року, неповнолітніх все ще можуть піддавати допитам у поліції та вимагати підписання заяв без присутності адвоката або довіреної особи.

Визнаючи існування певних додаткових гарантій для неповнолітніх (наприклад, обов’язкове повідомлення батьків та право на присутність довіреної особи під час допиту), ЄКЗК ще раз наголошує, що для ефективного захисту цієї вікової групи не слід покладати на неповнолітнього обов’язок вимагати присутності адвоката або довіреної особи. Така присутність має бути обов’язковою.

Тому Комітет повторює свою рекомендацію владі Ліхтенштейну вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб затримані неповнолітні не піддавалися поліцейським допитам і не змушувалися підписувати будь-які заяви, пов’язані зі злочином, у вчиненні якого вони підозрюються, без присутності адвоката і, в ідеалі, довіреної дорослої особи. Відповідні зміни мають бути внесені до чинного законодавства.

4. Умови тримання під вартою

24. Головне управління Національної поліції, яке розташоване в одній будівлі з Державною в’язницею, є єдиною установою в Ліхтенштейні, де особи можуть утримуватися під вартою в поліції. Вона складається з однієї багатомісної камери для тримання під вартою (28 кв.м.), а також однієї (одномісної) камери безпеки, матеріальні умови в яких залишаються задовільними.

Комітет вітає той факт, що місткість камери для тримання під вартою була додатково зменшена до шести місць і що ця місткість, за повідомленнями, не перевищувалася упродовж останніх років.

B. ДЕРЖАВНА В’ЯЗНИЦЯ У ВАДУЦІ

1. Попередні зауваження

25. Державна в’язниця у Вадуці вже відвідувалася ЄКЗК у 1993, 1999 та 2007 роках.

Спочатку створена як в’язниця попереднього ув’язнення, ця в’язниця також утримує засуджених, в основному тих, хто відбуває короткі терміни ув’язнення (до двох років), для того, щоб полегшити часті контакти з їхніми сім’ями. Всі інші засуджені – зазвичай близько 8-10 осіб – відбувають покарання в сусідніх країнах, переважно в австрійських установах на підставі двостороннього договору між Ліхтенштейном та Австрією.

З 2012 року кілька ув’язнених також були переведені до сусідньої в’язниці відкритого типу (в’язниця Saxerried) у Швейцарії в рамках пілотного проекту.

Іноді в Державній в’язниці також утримуються іноземні громадяни, затримані відповідно до законодавства про іноземців.

У дуже виняткових випадках в установі також утримуються неповнолітні.

26. Будучи спроектованою як в’язниця попереднього ув’язнення, Державна в’язниця не має ані місця, ані ресурсів для забезпечення належних умов для роботи та інших видів діяльності, зокрема, для засуджених ув’язнених. Влада Ліхтенштейну добре обізнана з цією проблемою, і вже кілька років розглядаються можливі шляхи її вирішення.

Делегацію поінформували, що в цьому контексті на початку 2016 року було створено робочу групу у складі представників Міністерства юстиції, поліції, Управління соціального захисту (Amt für Soziale Dienste), керівництва в’язниць, судової влади та служби пробації (Bewährungshilfe), яка має на меті внести пропозиції щодо майбутнього виконання покарань в країні. Очікується, що робоча група представить свій остаточний звіт уряду до кінця жовтня 2016 року. ЄКЗК хотів би отримати копію остаточного звіту робочої групи, а також інформацію про заходи, вжиті владою Ліхтенштейну у світлі цього звіту.

27. З часу останнього візиту ЄКПТ у 2007 році законодавча база, що регулює виконання покарань та попереднє ув’язнення, зазнала повного перегляду з набуттям чинності 1 січня 2008 року нового Закону про виконання покарань (Strafvollzugsgesetz, StrVG) та нових Правил внутрішнього розпорядку в’язниці.

28. Що стосується тримання під вартою іноземних громадян відповідно до законодавства про іноземців, то відповідні положення містяться в новому Законі про іноземців (прийнятому у вересні 2008 року). Стаття 62 цього закону передбачає, що затримані іммігранти не повинні утримуватися разом із засудженими або особами, які перебувають під вартою, що їм повинні, наскільки це можливо, пропонуватися відповідні види діяльності і що їм повинна надаватися медична допомога, необхідна за станом їхнього здоров’я.

Разом з тим, викликає жаль той факт, що в усіх інших відношеннях, зокрема, щодо контактів із зовнішнім світом, затримані іммігранти підпорядковуються тим же правилам, що й ув’язнені. У зв’язку з цим ЄКЗК хотів би підкреслити, що умови тримання під вартою нелегальних мігрантів повинні відображати характер їхнього позбавлення волі, з обмеженими обмеженнями та різноманітним режимом діяльності. Зокрема, вони повинні мати всі можливості для підтримання повноцінних контактів із зовнішнім світом (включаючи часті телефонні дзвінки та побачення) і повинні бути якомога менше обмежені у свободі пересування в межах місця тримання під вартою.

ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну вжити необхідних заходів для забезпечення встановлення та застосування на практиці конкретних правил тримання під вартою нелегальних мігрантів з урахуванням зауважень, зроблених Комітетом у пунктах 75-100 його 19-ї Загальної доповіді (CPT/Inf (2009) 27).

29. З часу візиту 2007 року офіційна місткість Державної в’язниці була додатково зменшена з 22 до 20 місць. В усіх інших відношеннях опис установи, наданий у звіті за результатами візиту 1993 року, залишається в цілому актуальним.

На момент візиту в установі перебувало семеро ув’язнених, усі вони були іноземними громадянами: шестеро чоловіків (один засуджений і п’ятеро підслідних), а також одна жінка, яка перебувала під вартою в очікуванні екстрадиції. Неповнолітніх та іммігрантів серед ув’язнених не було. У 2015 році ув’язнені перебували у в’язниці в середньому 57 днів.

2. Неналежне поводження

30. Як і під час попередніх візитів, делегація не отримала жодних повідомлень про неналежне поводження з ув’язненими з боку працівників установи. Навпаки, атмосфера у в’язниці виглядала спокійною, а ув’язнені позитивно відгукувалися про те, як персонал взаємодіяв з ними.

3. Умови тримання під вартою

31. Матеріально-побутові умови тримання під вартою залишалися в цілому дуже добрими. Всі ув’язнені розміщувалися в просторих і чистих одномісних камерах, які були добре обладнані (у тому числі з санітарним вузлом).

32. Що стосується режиму, то ув’язнені, які не повинні були бути відокремлені від інших ув’язнених, могли проводити за межами своїх камер до 6 з половиною годин на день. Упродовж цього часу чоловіки-засуджені, як правило, мали доступ до загальної кімнати/бібліотеки та добре обладнаного фітнес-залу. Ув’язнені жінки могли користуватися велотренажером у своєму невеликому крилі. Усі ув’язнені могли брати книги з невеликої бібліотеки, а запрошений пастор регулярно організовував релігійні заходи, в тому числі для ув’язнених нехристиянського віросповідання. Засуджені також могли користуватися комп’ютером (без доступу до Інтернету) для набору кореспонденції. Під час візиту більшості ув’язнених пропонували хоча б якусь оплачувану роботу, хоча в деяких випадках вона обмежувалася кількома годинами на тиждень. Однак, ніякої освіти і майже ніяких інших видів діяльності не пропонувалося.

ЄКЗК визнає виклики, з якими стикається адміністрація у забезпеченні належного режиму для всіх ув’язнених в установі обмеженого розміру, призначеній для розміщення ув’язнених різних категорій, багато з яких перебувають у в’язниці лише упродовж коротких періодів часу. З огляду на це, Комітет позитивно оцінює зусилля, спрямовані на те, щоб надати окремим ув’язненим можливість працювати відповідно до їхніх здібностей, а також компенсувати обмежений режим шляхом надання частого доступу до відкритого прогулянкового двору та тренажерного залу.

Тим не менш, існуючих заходів все ще недостатньо, особливо для засуджених, які утримуються в установі упродовж тривалого часу. Метою має бути забезпечення того, щоб усі ув’язнені проводили розумну частину дня (тобто вісім годин або більше) за межами своїх камер, займаючись цілеспрямованою діяльністю різного характеру (наприклад, працею, навчанням та відпочинком/об’єднанням), пристосованою до їхніх потреб. Чим довший строк тримання під вартою, тим більш різноманітною має бути ця діяльність.

Комітет закликає владу Ліхтенштейну продовжувати докладати зусиль для розширення пропозиції заходів для всіх ув’язнених у Державній в’язниці у світлі попередніх зауважень.

33. Визнаючи, що на практиці ув’язнених не примушують займатися фізичними вправами на свіжому повітрі, ЄКЗК з подивом відзначає, що, відповідно до Strafvollzugsgesetz та Правил внутрішнього розпорядку, фізичні вправи на свіжому повітрі є обов’язковими для всіх ув’язнених у дні, коли вони не працюють на вулиці. Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку, винятки могли бути зроблені лише за медичними показаннями, засвідченими в’язничним лікарем. ЄКЗК хотів би підкреслити, що ув’язнених ніколи не слід примушувати до прогулянок на свіжому повітрі. Це анахронічне правило має бути скасоване.

34. Засуджені чоловіки мали доступ до відносно просторого двору для прогулянок на свіжому повітрі, де вони могли грати в настільний теніс, настільний футбол та шахи на свіжому повітрі, в той час як жінки-засуджені та засуджені, які мали бути ізольовані від решти ув’язнених, могли користуватися лише голим бетонним майданчиком на даху в’язниці. Останній був оточений високими стінами (близько 4 м), які перешкоджали будь-якому огляду ззовні, і не мав жодного обладнання, яке могло б зробити його більш привабливим (окрім стільця). ЄКЗК пропонує владі Ліхтенштейну переглянути дизайн подвір’я, щоб зробити його більш привабливим (наприклад, шляхом створення горизонтального вигляду назовні) та обладнати його хоча б елементарним спортивним інвентарем.

35. Крім того, викликає жаль той факт, що жоден з двох відкритих спортивних майданчиків не був обладнаний накриттям від несприятливих погодних умов. Необхідно вжити заходів для усунення цього недоліку.

36. На момент візиту в державній в’язниці утримувалася лише одна ув’язнена жінка. Делегацію поінформували, що така ситуація не є рідкістю. Вищезгадана ув’язнена майже весь день проводила на самоті. Їй запропонували певну роботу (пакування), і вона мала доступ до двору на даху на одну-півтори години на день. Її людські контакти обмежувалися випадковими контактами з офіцерами в’язниці та відвідуваннями чоловіка і адвоката.

У випадку, коли в установі утримується лише одна жінка, вона де-факто може бути піддана режиму, схожому на одиночне ув’язнення. Тому ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну продовжувати докладати зусиль для забезпечення ув’язнених жінок у таких випадках цілеспрямованою діяльністю та належними людськими контактами. Слід також розглянути можливість проведення заходів, включаючи доступ до відкритого двору, в яких ув’язнені чоловіки і жінки могли б брати участь разом (під наглядом персоналу).

37. Однак ув’язнені, які мали бути відокремлені від інших ув’язнених (що, очевидно, часто траплялося з ув’язненими під вартою на початковому етапі попереднього ув’язнення), проводили значно менше часу за межами своїх камер. У деяких випадках вони були замкнені в камерах до 23 годин на добу. Адміністрація в’язниці намагалася пом’якшити наслідки такого режиму, наприклад, пропонуючи відповідним ув’язненим більше однієї години прогулянок на свіжому повітрі. ЄКЗК закликає владу Ліхтенштейну активізувати свої зусилля для забезпечення цілеспрямованої діяльності за межами камер також для ув’язнених, які перебувають у режимі роздільного тримання.

4. Охорона здоров’я

38. Медичний персонал у в’язниці не працює. Замість цього в’язниця уклала договір з лікарем, який відвідував установу один раз на тиждень у другій половині дня. Засуджені можуть звертатися до нього або до своїх лікарів (а також до стоматологів) за запитом. Інших медичних працівників, які б регулярно відвідували в’язницю, не було.

39. ЄКЗК особливо занепокоєний тим, що, незважаючи на конкретну рекомендацію, неодноразово надану Комітетом після попередніх візитів, новоприбулі ув’язнені все ще не проходили медичний огляд після прибуття до в’язниці. Делегацію поінформували, що на практиці з новоприбулими ув’язненими, як правило, лише розмовляють з лікарем під час його наступного чергового візиту до в’язниці (тобто до одного тижня після прибуття ув’язненого). На думку ЄКЗК, систематичний медичний огляд при надходженні є необхідним, зокрема, для запобігання самогубствам і поширенню інфекційних захворювань, а також для своєчасної реєстрації тілесних ушкоджень.

ЄКЗК закликає владу Ліхтенштейну вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб усі особи, які потрапляють до Державної в’язниці (незалежно від їхнього правового статусу), були оглянуті лікарем або кваліфікованою медсестрою, яка підпорядковується лікарю, упродовж 24 годин з моменту їхнього прибуття, а також для заведення медичної картки на кожного ув’язненого.

40. Що стосується реєстрації тілесних ушкоджень, то делегацію поінформували, що за останні роки жодна особа не прибула до в’язниці з видимими тілесними ушкодженнями. Однак, враховуючи, що новоприбулі ув’язнені, як правило, не піддаються медичному огляду при надходженні, вищезгадане твердження не обов’язково дає точну картину ситуації. Крім того, під час консультацій з в’язничним лікарем з’ясувалося, що не існує чітких інструкцій та процедур щодо реєстрації та звітування про тілесні ушкодження.

ЄКЗК хоче підкреслити, що справа, складена після медичного обстеження ув’язненого при надходженні або під час ув’язнення, повинна містити:

повний звіт про об’єктивні медичні висновки, отримані в результаті ретельного обстеження (з додаванням «карти тіла» для позначення травматичних ушкоджень, якщо ув’язнений має тілесні ушкодження). Бажано також сфотографувати будь-які тілесні ушкодження;
повний звіт про заяви, зроблені відповідною особою, які мають відношення до медичного огляду (включаючи опис стану здоров’я та будь-які заяви про неналежне поводження);
спостереження лікаря у світлі пунктів i) та ii) вище, із зазначенням відповідності між будь-якими зробленими заявами та об’єктивними медичними висновками.

Крім того, у разі виявлення тілесних ушкоджень, які узгоджуються із заявами про неналежне поводження, зробленими ув’язненим (або які, навіть за відсутності таких заяв, свідчать про неналежне поводження), ця інформація повинна негайно і систематично доводитися до відома компетентного прокурора, незалежно від побажань відповідної особи.

ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну вжити необхідних заходів (у тому числі шляхом видання інструкцій) для забезпечення ефективного виконання вищезазначених приписів на практиці.

41. Що стосується лікарської таємниці, ЄКЗК занепокоєний тим, що Правила внутрішнього розпорядку передбачають, що ув’язнені, які бажають відвідати лікаря, повинні вказати причини такого прохання; відповідні форми, які ув’язнені повинні були заповнити, були видимими для персоналу, який виконує покарання.

ЄКЗК рекомендує вжити заходів для забезпечення конфіденційного доступу ув’язнених до лікаря (наприклад, шляхом подання таких бланків у запечатаних конвертах) та внести відповідні зміни до Правил внутрішнього розпорядку.

42. ЄКЗК вітає той факт, що ув’язнені більше не залучаються до розподілу ліків серед інших ув’язнених. Комітет також визнає зусилля влади Ліхтенштейну, спрямовані на пошук життєздатного і безпечного рішення для розподілу ліків серед ув’язнених за відсутності медичного персоналу. З цією метою за кілька тижнів до візиту ЄКЗК було запроваджено нову процедуру: в’язничний лікар надсилає свої рецепти до мобільної служби допомоги на дому «Familienhilfe Liechtenstein», приватної компанії, яка також роздає ліки багатьом пацієнтам у громаді. «Familienhilfe Liechtenstein» потім розфасовувала індивідуальні дози ліків для кожного ув’язненого. Однак фактичний розподіл ліків серед ув’язнених все ще здійснювався в’язничним персоналом, який пройшов спеціальну підготовку з питань розподілу ліків (і, зокрема, з питань запобігання підпільному збору та торгівлі ліками серед ув’язнених).

43. Поодинокі медичні записи про ув’язнених, яких оглядав лікар у в’язниці, зберігалися на особистому ноутбуці в’язничного лікаря, який був замкнений у шафі, ключ від якої мав лише він. Таким чином, доступ до записів був можливий лише тоді, коли лікар був присутній в установі. Крім того, лікар повідомив делегації, що коли він приступив до виконання своїх обов’язків (у 2011 році), йому не було передано жодних медичних карток і не було жодних заходів, які б гарантували, що після закінчення його контракту з установою медичні картки ув’язнених залишаться в установі.

ЄКЗК рекомендує вжити заходів для забезпечення оперативного доступу (уповноважених осіб) до медичних карток ув’язнених у будь-який час у разі виникнення надзвичайної ситуації, у тому числі під час відсутності лікаря та після закінчення його (і будь-якого іншого майбутнього в’язничного лікаря) контракту з установою.

44. Позитивним зрушенням є те, що психолог тепер відвідує в’язницю кілька разів на місяць, а лікар-психіатр завжди доступний за викликом у разі потреби.

Разом з тим, коли ув’язнений Державної в’язниці потребував стаціонарної психіатричної допомоги, єдиним рішенням було переведення відповідної особи до психіатричного відділення лікарні загального профілю у м. Ранквайль (Австрія). Через обмежені можливості останнього відділення таке переведення іноді вдавалося організувати лише з певною затримкою. Делегацію поінформували, що влада Ліхтенштейну проводить консультації з кантональною владою Граубюндена (Швейцарія) щодо можливого доступу до інших захищених лікарняних палат для ув’язнених Державної в’язниці.

ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну продовжувати докладати зусиль для забезпечення того, щоб усі ув’язнені, які потребують психіатричної стаціонарної допомоги/лікування, переводилися до відповідної лікарні без невиправданих затримок; він хотів би бути поінформованим про будь-який розвиток подій у цьому відношенні.

5. Інші питання

a. Персонал

45. На момент візиту персонал Державної в’язниці Ліхтенштейну складався з виконуючого обов’язки директора, п’яти штатних співробітників в’язниці (Vollzugsbeamte) і шести співробітників, які працювали за контрактом на умовах неповного робочого дня (що еквівалентно 2,5 штатних посад). Співробітники установи – це колишні поліцейські, які пройшли внутрішню підготовку без відриву від виробництва і мають ті ж самі повноваження та обов’язки, що й штатні працівники в’язниці. Позитивним зрушенням є те, що до складу персоналу була прийнята одна жінка.

ЄКЗК закликає владу Ліхтенштейну забезпечити щоденну присутність жінки-офіцера/працівника в’язниці.

b. Контакти із зовнішнім світом

46. ЄКЗК вітає політику адміністрації в’язниць, яка дозволяє ув’язненим отримувати побачення та здійснювати телефонні дзвінки понад мінімальні права, передбачені законом. На практиці ув’язнені (на яких не було накладено судових обмежень на контакти із зовнішнім світом), як правило, мали щонайменше два побачення тривалістю одна година на тиждень (а в деяких випадках – значно більше) та щонайменше два телефонні дзвінки на тиждень загальною тривалістю дві години.

47. Разом з тим, деякі з існуючих правових положень та застосовних правил є явно надто обмежувальними.

48. По-перше, засуджені ув’язнені (включаючи неповнолітніх) мають право лише на одне півгодинне побачення на тиждень (включаючи одне побачення, яке може бути продовжене щонайменше до однієї години кожні шість тижнів), тоді як особи, які перебувають під вартою (включаючи неповнолітніх), мають право щонайменше на два півгодинних побачення на тиждень.

ЄКЗК вважає, що всі ув’язнені повинні мати право на щонайменше одну годину побачень щотижня. Це право має бути більш сприятливим для неповнолітніх ув’язнених. Комітет рекомендує внести відповідні зміни до чинних правил.

49. По-друге, ЄКЗК здивований тим фактом, що, згідно з відповідним законодавством, як засудженим, так і особам, які перебувають під вартою, за загальним правилом, заборонено здійснювати будь-які телефонні дзвінки. На думку ЄКЗК, існування такого правила є неприйнятним, а також несумісним з Європейськими пенітенціарними правилами.

Комітет рекомендує владі Ліхтенштейну внести зміни до відповідного законодавства з метою забезпечення того, щоб усі ув’язнені (у тому числі ті, що перебувають під слідством), як правило, мали право на регулярний і частий доступ до телефону.

50. Крім того, Комітет зазначає, що, згідно з національним законодавством, особи, які перебувають під вартою, повинні запитувати дозвіл компетентного суду на кожне побачення або телефонний дзвінок. У зв’язку з цим ЄКЗК вважає, що ув’язнені під вартою повинні мати право на побачення і телефонні дзвінки в принципі, а не отримувати дозвіл судді. Цей припис також викладений у Європейських в’язничних правилах. Будь-яка відмова в дозволі на такі контакти в конкретному випадку має бути конкретно обґрунтована потребами розслідування та застосовуватися упродовж певного періоду часу. Якщо вважається, що існує постійний ризик змови, окремі побачення (або телефонні дзвінки) завжди можна контролювати.

ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну вжити заходів для забезпечення перегляду правил, що регулюють контакти осіб, які перебувають під вартою, із зовнішнім світом, у світлі попередніх зауважень.

51. Нарешті, беручи до уваги загальну високу частку іноземних громадян у Державній в’язниці та високу вартість міжнародних телефонних дзвінків, ЄКЗК закликає владу Ліхтенштейну вивчити можливість використання сучасних технологій для полегшення спілкування між ув’язненими та їхніми сім’ями (наприклад, за допомогою системи голосового/відеозв’язку через Інтернет). Такі засоби зв’язку все частіше використовуються в інших європейських країнах і можуть бути безпечними за умови належного нагляду з боку персоналу.

c. Дисципліна

52. Відповідно до Strafvollzugsgesetz (StrVG), найсуворішим дисциплінарним стягненням, яке може бути застосоване до ув’язнених (у тому числі неповнолітніх), є одиночне ув’язнення (Hausarrest) на строк до 4-х тижнів.

Визнаючи, що останніми роками дисциплінарні стягнення майже не застосовувалися до ув’язнених, ЄКЗК хоче підкреслити, що будь-яка форма ізоляції може мати негативний вплив на фізичне та/або психічне здоров’я ув’язнених, а тим більше неповнолітніх. Тому Комітет вважає, що максимально можливий термін одиночного ув’язнення в чотири тижні для дорослих ув’язнених є надмірним.

Враховуючи потенційно дуже шкідливий вплив одиночного ув’язнення на психічне та/або фізичне здоров’я відповідних ув’язнених, цей період повинен становити не більше 14 днів за певне правопорушення, а бажано менше.

Що стосується неповнолітніх, ЄКЗК відзначає зростаючу тенденцію на міжнародному рівні сприяти скасуванню одиночного ув’язнення як дисциплінарного покарання для неповнолітніх. Особливо слід згадати Мінімальні стандартні правила ООН щодо поводження з в’язнями (Правила Нельсона Мандели), які нещодавно були переглянуті одноголосною резолюцією Генеральної Асамблеї, і які чітко передбачають у Правилі 45 (2), що одиночне ув’язнення не повинно застосовуватися до неповнолітніх. Комітет повністю підтримує такий підхід. Комітет рекомендує владі Ліхтенштейну вжити заходів для забезпечення ефективного виконання вищезазначених приписів на практиці та внести відповідні зміни до відповідних законодавчих положень.

53. ЄКЗК із занепокоєнням відзначає, що покарання у вигляді одиночного ув’язнення, як правило, тягне за собою повну заборону на контакти із зовнішнім світом. Комітет рекомендує владі Ліхтенштейну вжити заходів, у тому числі на законодавчому рівні, для забезпечення того, щоб дисциплінарне покарання у вигляді одиночного ув’язнення не призводило до повної заборони контактів із сім’єю і щоб будь-які обмеження контактів із сім’єю як форма дисциплінарного покарання застосовувалися лише тоді, коли правопорушення стосується таких контактів.

54. Інформація, зібрана під час візиту, свідчить про те, що дисциплінарні процедури, як правило, здійснюються згідно з відповідним законодавством. Однак, відповідно до закону, письмова копія рішення мала надаватися ув’язненим лише на їхню вимогу. На думку ЄКЗК, письмова копія повинна видаватися автоматично, а відповідний ув’язнений повинен підтвердити отримання рішення своїм підписом.

ЄКЗК рекомендує владі Ліхтенштейну вжити заходів для забезпечення систематичного надання ув’язненим копії дисциплінарного рішення, інформування їх про причини прийняття рішення та можливості подачі апеляції. У цьому контексті ув’язненим, які мають труднощі з розумінням німецької мови, повинна надаватися необхідна допомога.

55. Відповідно до статті 111 Strafvollzugsgesetz ( StrVG), санкція у вигляді одиночного ув’язнення не може бути застосована, якщо лікар вважає, що цей захід може завдати шкоди здоров’ю ув’язненого. У зв’язку з цим викликає жаль той факт, що закон не передбачає щоденного відвідування ув’язнених, які перебувають в одиночному ув’язненні, медичним працівником. ЄКЗК рекомендує усунути цей недолік.

d. Питання, пов’язані з безпекою

56. Делегацію поінформували про те, що лише дуже рідко ув’язнені поміщаються до спостережної камери установи і що засоби механічного обмеження свободи більше не застосовуються. Однак делегація не змогла отримати чіткої картини ситуації, оскільки спеціальний реєстр щодо їх застосування досі не запроваджено, незважаючи на конкретну рекомендацію, неодноразово надану Комітетом за результатами попередніх візитів.

ЄКЗК повторює свою рекомендацію владі Ліхтенштейну без подальших зволікань вжити заходів для забезпечення створення такого реєстру (що містив би, зокрема, таку інформацію: час початку і закінчення застосування заходу, обставини справи, причини поміщення; дата і час поміщення; прізвища осіб, які віддали розпорядження про поміщення; дата і час закінчення поміщення; відвідування медичним персоналом).

57. Крім того, викликає занепокоєння той факт, що на ув’язнених регулярно надягали наручники під час транспортування до суду або поза межами медичних установ (наприклад, до стоматолога), що також суперечить відповідному положенню Закону про поліцію. На думку ЄКЗК, до застосування наручників під час транспортування слід вдаватися лише тоді, коли оцінка ризиків у конкретній справі чітко виправдовує це.

e. Інформація для ув’язнених та процедури подання скарг

58. Після прибуття до в’язниці ув’язнені отримували відповідну інформацію, у тому числі копію Правил внутрішнього розпорядку в’язниці. Останні також доступні різними мовами, і новоприбулим ув’язненим зазвичай надається їх копія.

59. Згідно з відповідним законодавством, ув’язнені мають право подавати скарги начальнику установи на будь-яке прийняте рішення або поведінку персоналу, що зачіпає їхні права. Крім того, скарги на рішення, прийняті директором, можна подавати до Комісії з розгляду скарг в адміністративних справах (Beschwerdekommission für Verwaltungsangelegenheiten).

Тим не менш, шкода, що Регламент парламенту містить лише дуже елементарну інформацію про існуючі процедури розгляду скарг. Розділ 17 просто передбачає, що «Після сніданку засуджені можуть звертатися з письмовими або усними проханнями […] або скаргами (пункт 2 статті 114 Закону «Про виконання покарань») до відповідального співробітника». Не надано жодної інформації щодо порядку подання таких скарг, тобто, хто є відповідним органом з розгляду скарг та як можна подати скаргу на конфіденційній основі.

Комітет рекомендує систематично інформувати ув’язнених про порядок подання внутрішніх та/або зовнішніх скарг. Крім того, слід вжити заходів для забезпечення того, щоб ув’язнені могли подавати скарги на конфіденційній основі (наприклад, за допомогою скриньок для скарг та/або закритих конвертів).

[1] Jeder Festgenommene ist bei der Festnahme oder unmittelbar danach über den gegen ihn bestehenden Tatverdacht und den Grund seiner Festnahme sowie darüber zu unterrichten, dass er berechtigt sei, einen Angehörigen oder eine andere Vertrauensperson und einen Verteidiger zu verständigen und dass er das Recht habe, nicht auszusagen. Dabei ist er darauf aufmerksam zu machen, dass seine Aussage seiner Verteidigung dienen, aber auch als Beweis gegen ihn Verwendung finden könne.

[2] Polizeigewahrsam

1) Die Landespolizei kann eine Person vorübergehend in Gewahrsam nehmen, wenn: a) dies zum Schutz dieser oder einer anderen Person gegen eine Gefahr für Leib oder Leben oder für die Verhinderung oder Beseitigung einer erheblichen Gefährdung der öffentlichen Sicherheit und Ordnung erforderlich ist; b) sie sich dem Vollzug einer Freiheitsstrafe, der Untersuchungs- oder der Ausschaffungshaft oder einer vorbeugenden Massnahme nach dem Strafgesetzbuch entzogen hat; c) dies zur Sicherstellung des Vollzuges einer Wegweisung oder Fernhaltung (Art. 24f) notwendig ist; d) sie bei der Missachtung des Betretungsverbotes nach Art. 24g auf frischer Tat ertappt wird.

2) Der Polizeigewahrsam darf nur gegen Personen angeordnet werden, die das 14. Lebensjahr vollendet haben.

3) Personen, die sich nach Abs. 1 Bst. a in Gewahrsam befinden und erkennbar einer ärztlichen Begutachtung bedürfen, sind unverzüglich durch einen Arzt zu untersuchen. Dies gilt insbesondere bei Verdacht auf Suizid oder bei Vorliegen von Gründen, die zu Massnahmen im Zusammenhang mit der fürsorgerischen Unterbringung nach Art. 18d ff. SHG führen können.

4) Die in Gewahrsam genommene Person ist über den Grund der Massnahme in Kenntnis zu setzen. Zudem ist ihr Gelegenheit zu geben, eine Person ihres Vertrauens zu verständigen, soweit dadurch der Zweck der Massnahme nicht gefährdet wird.

5) Der Polizeigewahrsam ist aufzuheben, sobald die Voraussetzungen für dessen Anordnung weggefallen sind; in jedem Fall spätestens nach 24 Stunden.

6) Vorbehalten bleibt die Fortdauer der freiheitsentziehenden Massnahme aufgrund anderer Rechtsvorschriften.

…

Liechtenstein CPT from 20 to 24 June 2016 Завантажити

Поділіться цим вмістом: