Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (надалі – Комітет) є частиною унікального європейського механізму захисту прав людини. Цей орган, що почав функціонувати в листопаді 1989 року, доповнив систему контролю за дотриманням прав і основоположних свобод людини, центром якої є Європейський суд з прав людини, завдяки системі моніторингу місць несвободи у 47 країнах. Комітет налагодив змістовний постійний діалог з кожною державою-членом Ради Європи з питань викорінення катувань та нелюдського поводження у місцях несвободи та усунення передумов для них.

За понад тридцять років своєї історії Комітет відвідав держави-члени Ради Європи близько 500 разів, і за підсумками таких відвідань підготував та ухвалив відповідні доповіді. Загалом Комітетом відвідано понад три тисячі відділів поліції та понад 1,2 тис. в’язниць різного типу та режиму, а також сотні міграційних центрів, психіатричних закладів, будинків соціальної допомоги та інших місцях, де людина може опинитися у стані несвободи. До багатьох з цих установ експерти Комітету поверталися, щоб оцінити стан виконання його рекомендацій та оцінити зміни у ситуації.

Делегації Комітету провели десятки тисяч конфіденційних інтерв’ю з такими особами, а також з персоналом місць несвободи, що дозволило створити солідну емпіричну основу для формулювання рекомендацій, адресованих урядам держав-членів Ради Європи. Реалістичність та практичність цих рекомендацій, готовність спільно з урядами держав шукати оптимальні шляхи для поліпшення ситуації осіб, які перебувають в умовах несвободи, створили репутацію Комітету та сприяли готовності до конструктивної співпраці з ним усіх європейських держав. Регулярне використання доповідей та стандартів Комітету Європейським судом з прав людини у його рішеннях є одним зі способів забезпечення дотримання положень статті 3 Європейської конвенції з прав людини – однієї з основоположних у будь-якому демократичному суспільстві.

Як і в будь-якій іншій державі, в Україні запобігання катуванням та іншим формам неналежного поводження вимагає постійної, прискіпливої та глибокої уваги з боку всіх державних органів держави. Місця несвободи в Україні традиційно відрізнялися підвищеним ризиком неналежного ставлення до осіб, які в них утримуються. Належне виконання державою її позитивних обов’язків, що випливають зі статей 27 та 28 Конституції України, значною мірою може бути забезпечене шляхом імплементації рекомендацій Комітету та рішень Європейського суду з прав людини, особливо тих, що мають пілотний та квазіпілотний характер.

У цьому контексті важливо наголосити: українські судді, прокурори, слідчі, поліцейські та персонал місць несвободи мають зрозуміти, а краще – відчути, що європейські стандарти захисту прав людини не можна сприймати як «накинуті» Україні ззовні. Насправді позиції, що відстоюються Комітетом, та усі елементи європейської системи захисту прав людини, – це не чуже, а наше, українське, власне.

Це – спільна європейська спадщина. Це – відображення тих європейських цінностей, на яких має будуватися Україна та які лягли в основу її Конституції та її європейського вибору.

Тому я щиро сподіваюся, що це практичне видання українського вченого, експерта з пенітенціарних питань та адвоката Дмитра Ягунова сприятиме розумінню суддями, прокурорами, слідчими, офіцерами в’язничної служби, поліцейськими, адвокатами, експертами з питань кримінальної юстиції та усіма іншими, від кого залежить наскільки гуманним буде поводження з людиною в місцях свободи, прав людини як найвищої цінності.

Микола Гнатовський

Президент Європейського комітету із запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, Перший віце-президент Української асоціації міжнародного права, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка