Вступне слово Йосипа Бронза

Шановні друзі та колеги!

Як засвідчив час, Одеська адвокатура підтримує свої глибокі традиції щодо правозахисної, наукової та видавничої діяльності в частині поширення знань про міжнародні стандарти з прав людини серед адвокатів, прокурорів, суддів, слідчих, працівників поліції та інших професій, які пов’язані із забезпеченням прав людини.

Тому я надзвичайно радий вітати вас на сторінках цього нового узагальнення практики Європейського суду з прав людини, присвяченого питанням захисту прав потерпілих від катування та нелюдського поводження.

Час, що минув з моменту вступу України до Ради Європи, переконливо засвідчив актуальність питань захисту прав та законних інтересів потерпілих від катувань та інших форм нелюдського поводження.

На жаль, за чинним національним законодавством потерпілі та, що є більш важливим, потерпілі від катувань та нелюдського поводження поки що не отримали достатніх правових інструментів для захисту своїх прав у кримінальному процесі та місцях несвободи. З огляду на поширеність практики катувань та нелюдського поводження в українських місцях несвободи та правоохоронних органах це, безумовно, становить фундаментальну проблему вітчизняної правової системи.

Прогалини захисту прав потерпілих у кримінальному процесі на сучасному етапі багато в чому компенсуються та вирішуються за рахунок Конвенції про захист прав людини та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

З одного боку, Європейський суд наголошує, що Конвенція з прав людини не надає будь-якого права на звинувачення чи визнання особи винною у вчиненні кримінального правопорушення («Perez v. France» [GC]). Конвенція не надає жодного права на «особисту помсту». Отже, ніхто не може окремо відстоювати своє право вимагати, аби треті особи були притягнуті до відповідальності або засуджені («Oleksandr Petrovych Kulakov v. Ukraine» (dec.)).

З іншого боку, немає жодного сумніву, що потерпілі від злочинів та їх родини, так само як і суспільство, має легітимний інтерес у кримінальному переслідуванні та покаранні злочинців («Gäfgen v. Germany» [GC]). ЄСПЛ наголосив, що, оцінюючи справедливість судового провадження в цілому, Суд оцінює ступінь дотримання прав обвинуваченого, проте водночас бере до уваги інтереси суспільства та потерпілого, щоб злочин було належним чином покарано («Al-Khawaja and Tahery v. the UK» [GC]).

Проте у випадку дій або бездіяльності, які підпадають під сферу застосування статті 3 Конвенції, гарантії та відповідні можливості потерпілих є більш широкими. Так, потерпілий повинен мати можливість брати дієву участь у розслідуванні в тій чи іншій формі («Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine»; «Mocanu and Others v. Romania» [GC]; «Ognyanova and Choban v. Bulgaria»). Поняття ефективного засобу правового захисту щодо тверджень про жорстоке поводження включає в себе ефективний доступ заявника до процесу розслідування («Ogorodnik v. Ukraine»; «Kirpichenko v. Ukraine»).

Тому це видання адвоката та вченого Дмитра Ягунова спрямоване на заповнення цього вакууму в правозахисній діяльності адвокатів, які виконують важливу та відповідальну місію із захисту прав потерпілих від катувань та нелюдського поводження.

З огляду на практичні потреби адвокатів із захисту прав потерпілих взагалі та потерпілих від різних форм катувань і нелюдського поводження (включаючи захист прав осіб, які утримуються у місцях несвободи) це нове видання адвоката Дмитра Ягунова є більш ніж актуальним та важливим.