Beasley v. State of Texas: the Crips (питання членства у банді)

Під час розгляду питання про винуватість/невинуватість потерпілий надав свідчення, що він був разом із загиблим та третьою особою в ресторані «Чеддер» 1 лютого 1990 року, коли апелянт зайшов до ресторану разом з іншим молодим чоловіком, двома жінками та немовлям.

Потерпілий показав, що він і його друзі помітили, що апелянт nf його друг були одягнені в джинси, чорну кепку Raiders і куртку L.A. Lakers. Обидва чоловіки також мали сині бандани, що звисали з їхніх задніх кишень. Згодом загиблий та апелянт розмовляли та обмінялися номерами пейджерів. Через два дні апелянт зустрівся із загиблим і потерпілим у боулінгу, заманив їх в ізольоване місце, застрелив обох, а потім забрав їхні гроші. Коли прибула поліція, потерпілий повідомив їм, що його він був застрелений «by some Crips».

Під час етапу призначення покарання Штат представив двох свідків, які дали свідчення про приналежність апелянта до банди.

По-перше, потерпілий показав, що, перебуваючи в ресторані «Чеддер» 1 лютого, він чув, як апелянт сказав загиблому: «Я з банди the East-something Crip».

Решту свідчень щодо банди та членства в ній надав Лео Грієго, офіцер поліції з Каліфорнії.

Офіцер Грієго засвідчив, що він був офіцером поліції з Барстоу, штат Каліфорнія, де заявник жив до переїзду до Техасу, що він був офіцером поліції упродовж останніх двадцяти років, і що він взаємодіяв з бандами, включаючи the Crips, упродовж останніх п’ятнадцяти років. Офіцер Грієго також пояснив, що the Crips – це чорна вулична банда, яка «віддана спільній меті та займається насильницькою та злочинною діяльністю».

Він додав, що, зокрема, «їхньою метою є насильство, злочинна діяльність, така як торгівля наркотиками, пограбування, залякування свідків».

Офіцер Грієго пояснив, що один із способів, за допомогою якого члени банди the Crips ідентифікують себе, – це їхній розпізнавальний одяг.

Він детально пояснив, що: «Відомо, що the Crips носять синій одяг, такий як сині штани або сорочки, тенісні туфлі, шнурки, кепки з логотипом «Рейдер», куртки з логотипом «Рейдер», чорні або темно-сині сорочки, в поєднанні з іншим синім одягом….».

Офіцер Гріго також засвідчив, що коли the Crips були в іншому одязі, разом з іншим синім одягом, вони носили сині ганчірки або бандани на голові або в кишенях.

Офіцер Гріго показав, що він особисто знав апелянта. Він показав, що бачив апелянта за присутності інших відомих йому членів the Crips, і що він бачив його в одязі бандитського типу, який він раніше описав. На запитання, чи знав він про репутацію апелянта як мирного та законослухняного громадянина в громаді, офіцер Гріго відповів, що він знав про його репутацію, і що вона була поганою.

Другий апеляційний суд підтвердив рішення суду першої інстанції, постановивши, що допущені докази не є доказами стороннього злочину і тому є допустимими.

Він зазначив, що стаття 37.07 § 3 Кримінально-процесуального кодексу штату Техас і Правила доказування передбачають прийняття Штатом або обвинуваченим як доказів всього, що суд вважає доречним, включаючи попередні судимості обвинуваченого, його репутацію і характер.

Апеляційний суд відхилив аргумент заявника про недопустимість доказів, оскільки вони свідчать про невластиве йому правопорушення. Апеляційний суд спочатку зазначив, що заперечення апелянта проти допуску доказів було несвоєчасним, а потім пояснив, що показання, проти яких він заперечував, були лише думкою свідка про характер і природу банди.

Апеляційний суд прирівняв приналежність апелянта до банди до його релігійної приналежності та вирішив, що докази того, що Біслі був членом вуличної банди, яка займалася насильством та іншою злочинною діяльністю, є прийнятними на стадії призначення покарання у судовому провадженні.

Нарешті, оскільки ці докази мали на меті показати лише загальний характер банди, апеляційний суд вирішив, що Штату немає необхідності пов’язувати апелянта з кожним окремим видом злочинів, до яких могла бути причетна ця банда.

Апелянт стверджує, що всі докази, які були прийняті щодо поведінки банди, були неприйнятними. Він стверджує, що докази, які надав Штат, були доказами нерозглянутих сторонніх правопорушень банди. На думку апелянта, Штат надав докази цих нерозглянутих зовнішніх правопорушень банди для того, щоб присяжні врахували ці діяння при визначенні міри покарання. Оскільки докази, представлені Штатом, були нерозглянутими доказами сторонніх злочинів, апелянт стверджує, що прийняття нерозглянутих доказів сторонніх злочинів на етапі покарання за некараний злочин було помилкою, яку можна було б виправити (Grunsfeld v. State, 843 S.W.2d 521 (Tex. Cr. App. 1992)

В якості альтернативи апелянт стверджує, що у випадку, якщо Суд визнає, що ці свідчення не були доказами злочину, що не підлягають судовому розгляду, Штат не зможе довести, що апелянт був членом банди the Crips або що він брав участь у злочинній діяльності, яку приписують цій банді, або знав про неї. На підтримку цього твердження апелянт посилається на справу Urbano v. State, 837 S.W.2d 114 ( Tex. Cr. App.1992) .

Крім того, апелянт, посилаючись на справу People v. Smith, 141 Ill. 2d 40, 152 Ill.Dec. 218, 565 N.E.2d 900 (1990), стверджує, що перебування за присутності членів банди саме по собі недостатньо для того, щоб довести, що особа є членом банди, а в цій справі не було надано чітких доказів того, що апелянт дійсно був членом банди the Crips.

Штат, посилаючись на справу Harris v. State, 738 S.W.2d 207, 224 (Tex. Cr. App. 1986), стверджує, що для того, щоб встановити докази стороннього правопорушення, докази повинні демонструвати, що правопорушення було вчинено і що апелянт був пов’язаний з цим правопорушенням. На думку Штату, свідчення, надані свідком щодо діяльності банди, були надані не як доказ конкретних нерозглянутих злочинів банди або апелянта, а лише як думка свідка про загальну природу і характер банди, і тому є прийнятними при призначенні покарання за статтею 37.07, § 3 (а).

Штат також стверджує, посилаючись на справи Miller-El v. State, 782 S.W.2d 892, 895-97 (Tex. Cr. App. 1990) та Murphy v. State, 777 S.W.2d 44, 63 (Tex. Cr. App. 1988), що свідчення є допустимими на етапі призначення покарання як обставини вчинення злочину або відомості про злочинця. Штат стверджує, що ця інформація є надзвичайно важливою, і присяжним слід надати якомога більше відповідної інформації, щоб вони могли прийняти максимально обґрунтоване рішення щодо покарання апелянта.

Крім того, він наголошує, що докази «відомостей про злочинця», які включають докази походження, освіти та релігійної приналежності, не обмежуються доказами, що характеризують особу, а тому докази щодо членства апелянта в банді є допустимими.

З протоколу видно, що заперечення проти спірних свідчень були своєчасними, і відповідно ми розглянемо справу по суті.

Стаття 37.07, § 3 (а) Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що «незалежно від визнання вини і від того, чи буде покарання оцінюватися суддею або присяжними, докази можуть бути представлені Штатом та обвинуваченим, як це дозволено Правилами доказів, з будь-якого питання, яке суд вважає важливим для винесення вироку, включаючи попередні судимості обвинуваченого, його загальну репутацію і його характер».

Таким чином, якщо суд першої інстанції визнає докази, що стосуються характеру або репутації обвинуваченого, важливими, вони можуть бути прийняті під час винесення вироку, якщо це дозволено Правилами доказування. Правило 404(c) Правил доказів штату Техас передбачає, що при призначенні покарання «обвинувачений або сторона обвинувачення може надати докази щодо попередніх судимостей обвинуваченого [та] [інші] докази щодо його характеру можуть бути надані обвинуваченим або стороною обвинувачення».

Правило 401 Правил кримінального судочинства визначає «доречні докази» як «докази, які мають будь-яку тенденцію робити існування будь-якого факту, що має значення для вирішення справи, більш вірогідним або менш вірогідним, ніж це було б за відсутності доказів».

У справі Ybarra v. State, 775 S.W.2d 409 (Tex. App. Waco 1989, no pet.), Десятий апеляційний суд постановив, що членство в банді є допустимим для демонстрації характеру обвинуваченого. Суд додав, що «якщо репутація членства в банді дає присяжним цінну інформацію про характер обвинуваченого, це має бути дозволено».

Суд у справі Ybarra обґрунтував, що докази членства в банді є доречними, оскільки присяжні можуть зробити висновок про характер обвинуваченого на підставі того, що він є членом банди.

Посилання апелянта на справу Ybarra є недоречним.

Справу, що розглядається, можна відрізнити від справи Urbano v. State, 837 S.W.2d 114 (Tex. Cr. App. 1992), проаналізувавши мету представлення доказів про банду в обох справах. У справі Urbano Суд постановив, що «Раціональні присяжні не могли зробити висновок поза розумним сумнівом лише на підставі членства [Урбано] в банді про те, що він був обізнаний з усіма правилами банди».

У цій справі докази членства в банді були прийняті не для оцінки присяжними характеру обвинуваченого, а для того, щоб показати, чи знав Urbano, що він буде просуватися по ієрархії та брати участь у прибутках, що довело б наявність елементу винагороди.

У цьому випадку, з усіх «доказів банди», які були представлені на стадії призначення покарання, раціональні присяжні могли б зробити висновок, що Штат встановив три факти: 1) апелянт був членом банди the Crips; 2) банда the Crips була причетна до неправомірних дій; 3) банда the Crips мала погану репутацію в суспільстві.

Що стосується приналежності апелянта до банди, свідчення офіцера Гріго показали, що він особисто бачив, як апелянт носив кольори та одяг банди, які вказували на приналежність апелянта до банди the Crips.

Крім того, офіцер Грієго показав, що він бачив апелянта в присутності інших відомих членів банди the Crips. Штат також довів, що the Crips була бандою, яка була причетна до протиправної поведінки. Знову ж таки, вони досягли цього завдяки свідченням офіцера Гріго. Офіцер Грієго засвідчив, що банда займалася насильницькою і злочинною поведінкою, «такою як торгівля наркотиками, пограбування, залякування свідків». Зрештою, зважаючи на всі докази, які були заслухані щодо неправомірних дій банди, розсудливий суд присяжних міг зробити висновок, що репутація банди дійсно була поганою.

Докази щодо членства апелянта в банді є важливими, оскільки вони стосуються його характеру. Однак однієї цієї інформації може бути недостатньо для того, щоб присяжні прийняли обґрунтоване рішення про особу апелянта.

Для присяжних важливо знати, якими видами діяльності зазвичай займається банда, щоб вони могли визначити, чи є членство в банді позитивним або негативним аспектом його характеру, а отже, і його характеру в цілому. Тільки після того, як присяжним буде надана ця інформація, вони зможуть справедливо оцінити, як членство в угрупованні впливає на характер члена угруповання.

Ми вважаємо, що немає необхідності пов’язувати обвинуваченого з поганими діями або проступками, до яких зазвичай вдаються члени банди, якщо присяжним 1) надані докази членства обвинуваченого в банді, 2) надані докази характеру і репутації банди, 3) від них не вимагається визначати, чи вчинив обвинувачений погані дії або проступки, і 4) їх просять лише врахувати репутацію або характер обвинуваченого.

Справедливе тлумачення статті 37.07 § 3 (а) і правила 404 (с) передбачає, що судді повинні бути надані всі відповідні докази для того, щоб оцінити справедливе і відповідне покарання.

Відповідно, рішення апеляційного суду залишається в силі.

Beasley v. State of Texas, 902 S.W.2d 452 (1995). No. 1365-93. Court of Criminal Appeals of Texas, June 28, 1995.