Дмитро Ягунов: Імперський цифровий Паноптикон. Коли “Великий Брат” переходить від метафори до реальності

У Москві започатковано експеримент з тотального контролю за міграційними потоками, що виходить далеко за межі традиційного адміністрування. Мер імперської столиці Сергій Собянін, виступаючи в прямому ефірі телеканалів «ТВ Центр» і «Москва 24», фактично описав систему, яка реалізує найтемніші передбачення Джорджа Оруела з його безсмертного роману “1984”. Якщо британський письменник створював художню гіперболу тоталітарного суспільства, де “Великий Брат спостерігає за тобою”, то сучасна Росія перетворює цю метафору на буденну реальність.

Створена система являє собою багаторівневий механізм тотального моніторингу, що поєднує різні технології контролю:

На кордоні, у співпраці з ФСБ, здійснюється первинне збирання біометричних даних – відбитки пальців, фотографії, повний біометричний профіль особи. У міграційному центрі відбирається геном мігранта – процедура, що виходить далеко за межі адміністративної необхідності й перетворює людину на об’єкт біологічної каталогізації.

У телефон мігранта “зашивається” спеціальна програма-шпигун, яка безперервно відстежує його переміщення – вночі й вдень, фіксуючи кожен його крок, кожне місце перебування. Ця програма створює повну цифрову тінь людини, де її фізична присутність у реальному світі миттєво дублюється в цифровому просторі контролю.

Видаються електронні карти, в які інтегрована вся зібрана інформація, що автоматично звіряється з даними Федеральної податкової служби, правоохоронних органів та інших державних структур. Створюється єдиний цифровий профіль, що об’єднує всі аспекти життя людини в одній базі даних.

Французький філософ Мішель Фуко, розвиваючи ідею Джеремі Бентама про Паноптикон – ідеальну в’язницю, де один наглядач може спостерігати за всіма ув’язненими, не будучи сам побаченим, – показав, як архітектура нагляду формує суспільство дисципліни. Московська система йде далі: вона створює Паноптикон без стін, де спостереження стає безперервним і всеохоплюючим. Якщо в концепції Бентама ув’язнений міг перебувати під наглядом, що само по собі змушувало його поводитися так, ніби спостереження ведеться постійно, то сучасні технології роблять нагляд абсолютним і безперервним.

Ключова відмінність: у класичному Паноптиконі існувала хоча б теоретична можливість уникнути погляду наглядача, знайти “сірі зони”. У цифровому Паноптиконі таких зон не існує – GPS-трекінг, біометрична ідентифікація, геномна база даних створюють систему, де кожна людина стає абсолютно прозорою для державного ока.

Коли Джордж Оруел писав свій роман у 1948 році, він створював застереження про майбутнє, де тоталітарна держава контролює кожен аспект життя громадян через телеекрани, Поліцію Думок і систему безперервного нагляду. Гасло “Великий Брат спостерігає за тобою” символізувало суспільство, де приватність знищена, а індивідуальність придушена.

Московський експеримент демонструє, що реальність може перевершити найсміливішу художню уяву. Оруелівські телеекрани здаються примітивними порівняно зі смартфонами з вбудованим шпигунським програмним забезпеченням. Поліція Думок поступається місцем алгоритмам штучного інтелекту, що аналізують поведінкові патерни в реальному часі. Система стає не просто всевидючою – вона стає передбачуваною, здатною моделювати майбутню поведінку на основі зібраних даних.

Особливо показовим є те, як Собянін презентує цю систему – не як вимушений захід або тимчасовий експеримент, а як інноваційне досягнення, джерело гордості. Він наголошує, що «така інноваційна потужна система контролю за мігрантами, яку створює Москва, майже не зустрічається в інших країнах світу» – ніби відсутність подібних систем в демократичних країнах є їхнім недоліком, а не свідомим етичним вибором.

Ця риторика нормалізує тотальний нагляд, представляючи його як технологічний прогрес, а не як загрозу фундаментальним правам людини. Коли мер столиці відкрито хвалиться системою, що відстежує кожен крок людини день і ніч, ми спостерігаємо не просто порушення прав – ми бачимо суспільство, що втратило саму концепцію приватності як цінності.

Історія тоталітарних режимів демонструє універсальний патерн: системи контролю, що спочатку запроваджуються для “особливих категорій” населення – іноземців, підозрюваних, маргіналізованих груп – неминуче розширюються на всіх громадян. Міграційний контроль стає випробувальним полігоном для технологій, що згодом застосовуються до власного населення.

Коли держава створює інфраструктуру тотального нагляду, вона не обмежується початковими цілями. Система, здатна відстежувати кожен крок мігранта, може так само легко відстежувати кожен крок будь-якого громадянина. Технологія не має внутрішніх обмежень – лише політична воля визначає масштаби її застосування.

Для України, що веде екзистенційну боротьбу з російським імперіалізмом, московський експеримент має подвійне значення. По-перше, він демонструє природу режиму, проти якого ми боремося – системи, де людина перетворюється на об’єкт тотального контролю, позбавлений базових прав і гідності. По-друге, він є застереженням: у процесі воєнної мобілізації та зміцнення безпеки ми повинні залишатися пильними, щоб не запозичити методи ворога під приводом необхідності.

Оруелівське попередження залишається актуальним: ціна свободи – вічна пильність. І коли “Великий Брат” переходить від літературної метафори до технологічної реальності, ця пильність стає не просто бажаною – вона стає умовою збереження людської гідності в цифрову епоху.