Dawson v. Delaware: Членство у в’язничній банді та належна правова процедура

Dawson v. Delaware, 503 U.S. 159 (1992) – це рішення Верховного Суду США, який постановив, що права особи на об’єднання та належну правову процедуру, надані Першою поправкою та Чотирнадцятою поправкою до Конституції США, не можуть бути порушені, якщо таке об’єднання не має жодного відношення до справи, що розглядається.

Щодо фактів

Рано вранці 1 грудня 1986 року Девід Доусон і троє інших ув’язнених втекли з Делаверського виправного центру в Смірні.

Доусон викрав автомобіль і попрямував на південь, тоді як інші втікачі викрали ще один автомобіль і попрямували на північ. Пограбувавши один будинок в Кентоні, Доусон проник в будинок Річарда і Мадлен Кіснер. Доусон зв’язав місіс Кіснер, яка була вдома сама і готувалася до роботи, і завдав їй 12 ножових поранень, після чого забрав її машину і трохи грошей. Наступного дня його знайшли сплячим в іншій викраденій машині в Мілфорді.

Вищий суд штату Делавер визнав Доусона винним у вбивстві першого ступеня та кількох інших злочинах 24 червня 1988 року.

На етапі винесення вироку обвинувачення планувало представити докази приналежності Доусона до «Арійського братства», в тому числі свідчення експертів про цю групу, щоб довести, що членство Доусона в ній пов’язане з його злочинами.

Зрештою, Доусон погодився на те, що «Арійське братство» було білою расистською групою, яка бере свій початок від однойменної каліфорнійської тюремної банди, в обмін на виключення свідчень експертів про цю групу.

Присяжні дійшли висновку, що обтяжуючі фактори у справі Доусона, включаючи його в’язничне минуле, втечу з в’язниці, той факт, що він вчинив вбивство разом з другим тяжким злочином, і його зв’язок з «Арійським братством» переважили пом’якшувальні фактори, і засудили його до смертної кари.

Верховний суд штату Делавер залишив смертний вирок у силі.

Висновок Суду

Під час написання висновку суддя Ренквіст зазначив, що Конституція не встановлює бар’єру для прийняття доказів переконань та асоціацій особи під час винесення вироку лише тому, що ці переконання та асоціації захищаються Першою поправкою до Конституції.

Суддя Ренквіст послався на справу Barclay v. Florida, 463 U.S. 939 (1983), у якій він писав висновок суду як асоційований суддя, як на випадок, коли такі переконання були суттєвими для встановлення мотивів вбивць.

У Barclay v. Florida Елвуд Барклай і четверо інших чорношкірих чоловіків, прагнучи розпочати расову війну, вбили білого автостопника в Джексонвілль-Біч, штат Флорида, у 1974 році. Верховний суд Флориди виніс смертний вирок Барклаю і співвідповідачу Джейкобу Джону Дугану. Однак у 1985 році суд змінив своє рішення, постановивши замінити вирок Барклаю на довічне ув’язнення з правом на умовно-дострокове звільнення через 25 років, а Дугану винести повторний вирок. Дуґан був знову засуджений до смертної кари в 1987 році і досі перебуває в камері смертників у Флориді.

Суддя Ренквіст зазначив, що через вузькість положення щодо «Арійського братства», з яким погодився суд першої інстанції штату Делавер, тобто через те, що суд першої інстанції не намагався надати докази того, що осередок, з яким був пов’язаний Доусон, брав участь або підтримував расистську діяльність, або брав участь або підтримував будь-які інші насильницькі або незаконні дії, це порушило права Доусона, передбачені як Першою, так і Чотирнадцятою поправками.

Суддя Ренквіст також зазначив, що навіть якщо відділення «Арійського братства» і дотримувалося расистських переконань, елементи расової ненависті в цій справі були відсутні. І Доусон, і Кіснер, жінка, яку він убив, були білими. Суд скасував вирок Доусону і направив справу на повторний розгляд.

Окрема думка

У своїй окремій думці суддя Томас заявив, що, на його думку, положення про «Арійське братство» безпосередньо стосується характеру Доусона, і тому воно має значення при винесенні вироку як обтяжуючий фактор.

Суддя Томас зазначив, що навіть якщо обвинувачення не надало конкретних доказів діяльності осередку «Арійського братства», присяжні могли обґрунтовано зробити висновок, що Доусон займався якоюсь незаконною або забороненою діяльністю під час свого членства в банді.

Суддя Томас процитував звіт Міністерства юстиції США 1985 року про в’язничні банди, щоб проілюструвати їхню девіантну природу, а також справу Апеляційного суду США Jones v. Hamelman (7th Cir. 1989), щоб показати, що свідчення експертів не потрібні для опису тюремної банди, якщо її існування вже було зафіксовано.

Суддя Томас вважав, що Суд застосовує подвійні стандарти до обвинувачення у цій справі і в майбутніх справах, дозволяючи Доусону представляти докази пом’якшувального характеру під час винесення вироку без чіткого пояснення таких доказів, і не дозволяючи обвинуваченню робити те ж саме.

Витяги

«Арійське братство» – це біла расистська в’язнична банда, яка виникла в Каліфорнії у відповідь на дії інших банд расових меншин.

Окремі банди, що називають себе «Арійським братством», зараз існують у в’язницях багатьох штатів, включаючи Делавер.

Короткий висновок доводить лише те, що в’язнична банда «Арійське братство» виникла в Каліфорнії в 1960-х роках, що вона сповідує білі расистські переконання і що окрема банда у в’язничній системі штату Делавер називає себе «Арійським братством».

Justice Thomas, concurring

Опис «Арійського братства» як «расистського» в’язничного угруповання містить додаткову інформацію про характер Доусона. У справі Barclay v. Florida, 463 U.S. 939 (1983) колегія суддів визнала важливим, що чорношкіра банда змовилася не просто вчиняти злочини, а вчиняти їх проти білих людей з расової ненависті.

Сама постанова чітко вказує на те, що «Арійське братство» існує не лише для того, щоб сприяти формулюванню абстрактних расистських думок, але й для того, щоб реагувати на банди расових меншин.

Дійсно, у випадку з організацією, яка стверджує, що є частиною «Арійського братства», присяжним цілком могло не знадобитися навіть те пояснення, яке міститься в цьому положенні. Суди регулярно відзначають, що «Арійське братство» є особливо жорстоким в’язничним угрупованням, що воно «вороже ставиться до чорношкірих ув’язнених, і що воно виникло під час расового насильства у в’язницях у 1960-х роках.

Бандам «Арійського братства» також приділяється значна увага як у популярних, так і в наукових працях.

See, e.g., Matthee, Stronger Prison Gang Influence Cited, L. A. Times, July 10, 1987, part 1, p. 34, col. 1 (описує членів Арійського братства як одних із найжорстокіших в’язнів); Goodgame, Mayhem in the Cellblocks, Time, Aug. 12, 1985, p. 20 (описує жорстку етику помсти «Арійського братства»); J. Fox, Organizational and Racial Conflict in Maximum-Security Prisons 136 (1982) (визначає «Арійське братство» як «екстремістську» організацію на кшталт Ку-клукс-клану); United States Dept. of Justice, Prison Gangs: Their Extent, Nature and Impact on Prisons 650190 (1985) (аналізує діяльність «Арійського братства» у в’язницях 14 штатів).