«ДДТ-Держава», «ДДТ-народ»: безсуб’єктна пропаганда та культурна матриця імперської покірності

Я люблю творчість гурту ДДТ і Юрія Шевчука — людини, яка демонструє справжню мужність і гідність у протистоянні імперській політиці, і прошу вибачення в шанувальників інших перших протестних радянських рок-гуртів за таку особисту прихильність. Творчість Шевчука — це, по суті, історія самого СРСР, розказана зсередини, чесно і без прикрас. Але саме тому науковий пошук ставить перед нами незручне, майже нестерпне запитання: чому антиімперські, антивоєнні пісні ДДТ співають російські окупанти на танках, що йдуть війною на Україну? Це протиріччя не применшує особистої чесності артиста, але вимагає окремого, чесного дослідження культурного механізму, який дозволяє цій суперечності існувати. Відповідь на це питання є ключем до розуміння того, як щира антиімперська культура може, попри волю автора, ставати частиною імперської машини.