В’язнична субкультура як основа держави, або “духовність” і традиційні цінності” — евфемізм насильства

В контексті актуальних венесуельських подій згадав «Generation Пі» по Віктору Пелевіну, точніше діалог між головним героєм та класичним представником «братків» зразку «буреломних 90-х», в період яких, як відомо «вижила як могли».

«— Познайомся, це Вовчик Малий. Наш «дах». У нього замовлення до тебе. Ти слухай уважно, запам’ятай.

— Вони нас там за людей не вважають. Думають, що ми всі — лайно і звірі. А чому таке ставлення? Бо їхні фільми дивимося, на їхніх тачках їздимо, навіть хавку — і то їхню їмо. А самі виробляємо тільки бабки, які, за всіма поняттями, теж їхні — долари. Я, звичайно, не економіст, але я точно відчуваю: тут щось гниле, якась лажа. Просто втратили на якийсь час духовність через всю цю байду. Адже ми ж Росія! Це ж, подумати страшно, велика країна! Згоден? Я тобі зараз ідею просто на пальцях поясню. Наш бізнес виходить на міжнародну арену. І там крутяться всякі бабки: чеченські, колумбійські… Ну, ти зрозумів. Якщо на них просто подивитися як на бабки — то вони всі однакові. Але за кожними бабками стоїть якась національна ідея. Раніше це був комунізм. А тепер він закінчився, і ніякої такої ідеї немає взагалі — крім бабок. Але ж за бабками не можуть стояти просто бабки, тому що абсолютно незрозуміло, чому одні попереду, а інші позаду. Склади мені чітку російську ідею! Щоб я міг будь-якій суці з будь-якого там Гарварда на пальцях пояснити: тир-пир, вісім дірок — і не фіга так дивитися! Щоб вони не думали, що ми там в Росії гроші вкрали і залізні двері поставили. Щоб вони таку духовність відчули, як в сорок п’ятому під Сталінградом! Зрозумів?

Ось так. Спочатку завдання здалося мені нескладним. Але, сівши за стіл, я з жахом зрозумів, що нічого, абсолютно нічого не спадає на думку. Федір Михайлович, підкажіть, що таке російська національна ідея? Після звернення до духу Достоєвського виникли особливі надії… Деякі побічні ефекти… Хоча, звичайно, можна було тішити себе думкою, що шукана ідея настільки трансцендентна, що це єдиний спосіб хоч якось зафіксувати її на папері. … Загалом, я написав як міг. Ну, на мою думку, я облажався».

В умовах сьогодення це, переконаний, стає ще більш актуальним, навіть без «братків». Наведений фрагмент являє собою гостру діагностику кризи триваючої пост-радянської російської ідентичності, де кримінальний авторитет артикулює центральну проблему неоімперіалізму: неможливість існування без império. Показово, що замовлення на «національну ідею» виходить саме від організованої злочинності – це не випадковість, а симптом симбіозу між організованою злочинністю та державою, що є конститутивною ознакою російської неоімперії.

Текст демонструє класичну неоімперську тріаду: комплекс меншовартості щодо Заходу («за людей не вважають»), компенсаторний великодержавний шовінізм («велика країна»), та ностальгію за імперським минулим («як в сорок п’ятому під Сталінградом»). Примітно, що навіть у своїй критиці культурної залежності («їхні фільми», «їхні тачки») персонаж оперує виключно матеріальними категоріями, виявляючи неспроможність помислити культуру поза споживанням.

Ключовий момент – визнання, що після краху комунізму залишилися лише «бабки», але «за бабками не можуть стояти просто бабки». Ця теза розкриває сутність російського неоімперіалізму: капіталістична акумуляція потребує ідеологічної легітимації, яку пострадянська Росія шукає в реанімації імперських наративів. «Духовність» у цьому дискурсі функціонує як евфемізм для імперської експансії та насильства.

Фінальна неспроможність героя сформулювати «російську ідею» без звернення до Достоєвського (класичного ідеолога православного месіанізму) та його провал симптоматичні: неімперська російська ідентичність залишається немислимою, оскільки імперськість конститутивна для цієї культурної матриці. Поєднання кримінального жаргону («поняття», «дах») з великодержавною риторикою ілюструє, як в’язнична культура (навіть не «суб») стала міцною моделлю для російської неоімперської держави, де насильство, кримінальна та в’язнична ієрархія та «поняття» замінила право та громадянське суспільство.