Порохова бочка під кріслами політичних еліт: що насправді означають 25 тисяч задекларованих стволів

Днями у Вінниці відбулося засідання робочої групи щодо гармонізації законопроєктів про цивільну вогнепальну зброю з правом ЄС. Йшлося про законопроєкти «Про право на цивільну вогнепальну зброю» (реєстр. № 5708) та про зміни до КУпАП і Кримінального кодексу (реєстр. № 5709), які мають узгодити з Директивою (ЄС) 2021/555 про контроль за придбанням і володінням зброєю. Участь у засіданні взяли заступник Міністра внутрішніх справ України, представник Європейської Комісії та представники правоохоронних органів.

Заступник міністра навів статистику. Від 25 листопада 2024 року, коли набув чинності Закон № 3899-IX, який уперше запровадив механізм декларування знайденої або отриманої громадянами вогнепальної зброї, в Україні задекларовано майже 25 тисяч одиниць вогнепальної зброї та близько 15 мільйонів боєприпасів. Зброю задекларували понад 22 тисячі громадян. Йдеться не про мисливські рушниці, а переважно про бойову, зокрема трофейну, зброю: серед задекларованого, за даними МВС, найбільше автоматів. Це офіційні дані МВС. Подані вони як успіх. Я пропоную прочитати їх інакше: як попередження та привід подумати про майбутнє державності.

Для точності: останні опубліковані письмові дані Національної поліції трохи нижчі, станом на 10 серпня 2026 року задекларовано 23132 одиниці вогнепальної зброї та 14063441 боєприпас. Тому там, де йдеться про динаміку, я спираюся саме на точні опубліковані цифри Національної поліції та МВС.

Почнімо з бази для розрахунку, бо без неї будь-які показники на 100 тисяч населення перетворюються на маніпуляцію. Станом на вересень 2026 року точної офіційної чисельності населення України немає, оцінки суттєво розходяться.

За даними аналітиків Forbes, на підконтрольній території проживає приблизно 30,5 млн осіб, а в межах міжнародно визнаних кордонів – близько 35–35,5 млн. МВФ оцінює населення України у 2026 році в 33,38 млн осіб. Найвищу цифру дає Worldometer на основі даних ООН: 39,5 млн. осіб на середину 2026 року. Однак ця цифра враховує окуповані території та значною мірою спирається на довоєнну методологію. Реалістичний діапазон для підконтрольної території становить приблизно 28–33 млн осіб, причому демографи НАН України вказують на нижню межу, близько 29 млн.

Тому всі розрахунки нижче зроблено на чітко визначеній базі: 29 млн осіб, оціночна чисельність населення підконтрольної території. Для довоєнного 2021 року використано базу 37,5 млн осіб – оціночну чисельність населення тодішньої підконтрольної території (без Криму та окупованих частин Донецької й Луганської областей), з якої надходила кримінальна статистика.

На цій базі маємо таку картину.

На кожні 100 тисяч населення припадає приблизно 86 одиниць задекларованої вогнепальної зброї та близько 51700 задекларованих набоїв. Якщо рахувати за точними даними Національної поліції на 10 серпня 2026 року, показники становлять близько 80 одиниць зброї та близько 48500 набоїв на 100 тисяч населення. Задекларували зброю приблизно 76 осіб на 100 тисяч населення, тобто менше ніж 0,08 % мешканців.

Якщо взяти іншу базу, цифри зсуваються, але суть не змінюється: за 28 млн населення показник становить близько 89 одиниць на 100 тисяч, за 33 млн – близько 76, а за «довоєнною» логікою Worldometer (39,5 млн) – близько 63. Розбіжність у півтора раза між крайніми оцінками сама по собі промовиста: держава, яка не знає, скільки в ній живе людей, тим паче не знає, скільки в цих людей зброї.

А зброї багато. За даними Національної поліції (квітень 2026 року) в Україні зареєстровано 812 тисяч власників зброї та спеціальних засобів, які мають 1166001 одиницю такого озброєння різних типів – переважно мисливську, травматичну, газову й пневматичну зброю та спецзасоби. На базі 29 млн це приблизно 2800 власників і близько 4020 одиниць легального озброєння на 100 тисяч населення: легальну зброю або спецзасоби має приблизно 2,8 % мешканців, тобто кожен тридцять шостий.

Усе, що задекларовано з листопада 2024 року, становить лише близько 2% від обсягу легального реєстру, хоча йдеться про принципово іншу зброю: у реєстрі переважає мисливська, а серед задекларованого – бойова (23132 одиниці на 10 серпня 2026 року, або 25 тисяч за даними, озвученими у Вінниці, проти 1166001).

Кількість незареєстрованої зброї за оцінками європейських партнерів, які у серпні 2024 року оприлюднив заступник Міністра внутрішніх справ, становить від 2 до 5 млн одиниць, що перебувають на руках у громадян з 2014 року. Тобто нелегальних стволів у цивільних руках може бути від 1,7 до 4,3 раза більше, ніж легальних одиниць разом зі спецзасобами (а порівняно лише з легальною вогнепальною зброєю – ще більше), або від 6900 до 17200 одиниць на 100 тисяч населення.

На цьому тлі 25 тис. задекларованих одиниць – це від 0,5% до 1,25 % оціночного нелегального арсеналу. Показово, що сама Національна поліція у квітні 2026 року офіційно відповіла на запит журналістів, що даних про орієнтовну кількість нелегальної (незареєстрованої) зброї, яка може перебувати в обігу в Україні, вона не має. Держава, яка будує політику декларування, визнає, що не знає розміру того, що декларує.

Тепер внутрішня структура цифр.

На одного декларанта припадає в середньому 1,14 одиниці зброї. За перший рік дії закону до поліції з повідомленням про знайдену зброю звернулися понад 13,7 тисячі осіб, переважно з прифронтових регіонів та Києва. А от на одну одиницю зброї припадає в середньому 600 набоїв, на одного декларанта – близько 680. Це вже не «знайшов рушницю в посадці». Це арсенал, розрахований на тривалу стрілянину. П’ятнадцять мільйонів набоїв – обсяг, яким можна забезпечити бойові дії підрозділу, а не полювання чи самооборону. Причому йдеться лише про те, що люди самі вирішили показати державі.

І цей показник з часом не зменшується, а зростає. Станом на 1 березня 2025 року на одну задекларовану одиницю припадало близько 280 набоїв (майже 4,7 тис. одиниць і понад 1,3 млн. боєприпасів). Наприкінці листопада 2025 року – близько 510 (понад 15 тис. одиниць і 7,7 млн. боєприпасів). На 21 квітня 2026 року – близько 570 (19929 одиниць і 11385497 боєприпасів). На 10 серпня 2026 року – близько 610 (23132 одиниці і 14063441 боєприпас). Кожна одиниця зброї, задекларована між квітнем і серпнем 2026 року, «принесла» із собою в середньому понад 830 набоїв. Від березня 2025 до серпня 2026 року кількість задекларованої зброї зросла приблизно вп’ятеро (у 4,9 раза), а кількість задекларованих боєприпасів – майже в одинадцять разів (у 10,8 раза).

Подивімося на темп. Від 25 листопада 2024 року минуло близько 22 місяців. Отже, у середньому за місяць декларується приблизно 1100 одиниць, тобто близько 37 стволів на добу на всю країну.

Проте темп декларування зброї постійно падає. За перші три місяці, до 1 березня 2025 року, задекларовано майже 4,7 тисячі одиниць, тобто приблизно 49 на добу. Від березня до кінця листопада 2025 року – ще близько 10,3 тисячі, приблизно 38 на добу. Від кінця листопада 2025 року до 21 квітня 2026 року – близько 4,9 тисячі, приблизно 34 на добу. Від 21 квітня до 10 серпня 2026 року – 3203 одиниці, приблизно 29 на добу, або менше ніж 900 на місяць. За півтора року добовий темп знизився приблизно на 40 %. Натомість темп декларування боєприпасів з весни 2025 року майже не змінюється і тримається на рівні 23–26 тисяч набоїв на добу. Стволів приходить дедалі менше, набоїв – стільки ж.

Якщо зіставити цей темп з оцінкою нелегального арсеналу, отримуємо ще один промовистий показник. За нинішнього темпу (близько 29 одиниць на добу, або приблизно 10,5 тисячі на рік) задекларувати навіть нижню межу оцінки, 2 млн. одиниць, вдалося б приблизно за 190 років, а верхню, 5 млн, – приблизно за 470 років.

Звідси перший висновок: декларування працює як фільтр доброї волі. Декларують ті, хто і так законослухняний. Хто збирається використати зброю у злочинних цілях, у реєстр не прийде. Тому 25 тисяч – це не «виведено з тіні», а «видно з вікна». Статистика декларування нічого не говорить про нелегальний ринок, про канали витоку з фронту, про перепродаж через месенджери, про контрабанду.

ЩО ПОКАЗУЄ КРИМІНАЛЬНА СТАТИСТИКА

Тепер про те, як ця насиченість зброєю відображається в офіційній кримінальній статистиці щодо кримінальних правопорушень, вчинених з використанням вогнепальної зброї.

У 2013 році їх зареєстровано 761 (587). У 2014 році – абсолютний максимум 2523, причому підозру повідомлено лише в 833 провадженнях, приблизно в третині. Далі тривале зниження до історичного мінімуму 2021 року: 300 правопорушень (251), тобто підозра була приблизно в 84 % випадків. Після повномасштабного вторгнення кількість зросла більш ніж ушестеро: 1 929 (517) у 2022 році та 1 867 (459) у 2023 році. У 2024 році – 832 (436), у 2025 році – 821 (362). За січень–серпень 2026 року зареєстровано 617 правопорушень (233). У річному вимірі це приблизно 925, тобто на 13 % більше, ніж у 2025 році, і втричі більше, ніж у 2021 році.

Якщо перерахувати на 100 тисяч населення, картина стає ще різкішою. У 2021 році на базі 37,5 млн осіб показник становив приблизно 0,80 на 100 тисяч. У 2025 році на базі 29 млн осіб – приблизно 2,83, а у 2026 році (річна оцінка) – приблизно 3,19. Тобто в абсолютних числах зростання трикратне, а в розрахунку на 100 тисяч населення показник 2026 року приблизно в 4 рази перевищує показник 2021 року.

Умисні вбивства з використанням вогнепальної зброї. Від 36 проваджень (34) у 2021 році до 247 (126) у 2022 році та безпрецедентних 909 у 2023 році, з яких підозру повідомлено лише в 173, приблизно в 19 %. Далі 295 (154) у 2024 році, 187 (120) у 2025 році та 111 (88) за січень–серпень 2026 року. Рівень 2025 року в абсолютних числах більш ніж уп’ятеро перевищує рівень 2021 року, а на 100 тисяч населення (0,64 проти 0,1) – майже всемеро.

Умисні тяжкі тілесні ушкодження з використанням вогнепальної зброї. Категорія невелика, але показова. У 2021 році – одне правопорушення. З 2022 року сформувався новий, вищий рівень: 18 у 2022 році, 14 у 2023 році, 14 у 2024 році, 16 у 2025 році. За січень–серпень 2026 року вже 13, і в річному вимірі це буде найвищий показник з 2014 року.

Кримінальні правопорушення з використанням вибухових речовин. Від 20 (17) у 2021 році до 31 у 2022 році, 63 у 2023 році, 86 у 2024 році та 98 (32) у 2025 році, найвищого показника з 2015 року. На 100 тисяч населення це приблизно 0,34 проти 0,05 у 2021 році, тобто понад ушестеро більше. Водночас частка проваджень із повідомленням про підозру впала з 85 % у 2021 році до приблизно 22 % у 2023 році та 21 % у 2024 році.

Розбій з використанням вогнепальної зброї рухається у протилежному напрямку: 17 у 2021 році, 14 у 2025 році і лише 3 за вісім місяців 2026 року. Так само за січень–серпень 2026 року зареєстровано лише 26 правопорушень із вибухівкою, що в річному вимірі означало б падіння приблизно на 60 % порівняно з 2025 роком.

ЧОМУ ЦИМ ЦИФРАМ НЕ МОЖНА ВІРИТИ НА СЛОВО

На перший погляд офіційна статистика заспокоює: після шоку 2022–2023 років збройна злочинність нібито повернулася до рівня, значно нижчого за 2014 і навіть 2015 рік. Але така інтерпретація не витримує зіставлення з реальністю.

По-перше, різні виміри обігу зброї. Окремо від статистики злочинів із використанням вогнепальної зброї слід оцінювати її незаконний обіг. Цей показник характеризує реагування на незаконне поводження зі зброєю та її виготовлення; він не показує, скільки разів зброю застосували для вчинення інших злочинів.

По-друге, розходження з хронікою. У 2024–2025 роках фіксується приблизно 820–830 збройних злочинів на рік, майже удвічі менше, ніж у 2015 році (1526), коли не було ні майже мільйонної армії, ні десятків тисяч трофейних стволів, ні сотень нападів на працівників ТЦК. 2026 рік відкрився серією вибухових атак на поліцію у Львові, Миколаєві та Дніпрі, розстрілом чотирьох поліцейських на Черкащині, стріляниною в Києві, а офіційна статистика фіксує падіння злочинів із вибухівкою і майже повне зникнення збройних розбоїв.

По-третє, обвал розкриття. Частка проваджень, у яких встановлено підозрюваного, впала з 84 % у 2021 році до 25–27 % у 2022–2023 роках для злочинів із вогнепальною зброєю і з 94 % до 19 % для вбивств із вогнепальною зброєю у 2023 році.

По-четверте, змішування з воєнними подіями. У 2023 році вбивства становили майже половину всіх злочинів із вогнепальною зброєю (909 з 1 867), тоді як у 2021 році – 12 %, а у 2025 році – 23 %.

Висновок тут не в тому, що статистику фальсифікують. Висновок у тому, що вона структурно не здатна відобразити мілітаризацію повсякденного життя. А покладатися лише на неї означає малювати небезпечно оптимістичну картину.

ПОРОХОВА БОЧКА

А тепер про головне. Ми маємо суспільство, у якому мільйони людей пройшли або проходять через війну, отримали навички поводження зі зброєю, досвід насильства, травму, втому і глибоку недовіру до інституцій. Ми маємо, за оцінками, від двох до п’яти мільйонів одиниць неврахованої зброї, кількість якої сама поліція офіційно не знає. Ми маємо кримінальну статистику, яка вже фіксує зростання збройних злочинів у 2026 році, хоча структурно занижує їхній масштаб. Ми маємо державу, яка не знає навіть чисельності власного населення. Ми маємо правову модель, побудовану на тимчасових нормах воєнного часу: задекларована зброя залишається в людини до кінця воєнного стану, а після цього її необхідно здати протягом 90 днів. Тобто понад 23 тисячі стволів і понад 14 мільйонів набоїв мають одночасно повернутися державі саме в той момент, коли система буде найбільш перевантажена. За 90 днів це понад 250 одиниць на добу – майже вдев’ятеро більше, ніж нинішній добовий темп декларування. І ми маємо неминучий момент, коли війна закінчиться, а сотні тисяч людей повернуться додому з досвідом, травмою і часто зі зброєю.

Історія повоєнних суспільств показує: небезпека зброї досягає піку не під час війни, а після неї. Коли зникає спільний ворог, зброя шукає нових цілей. Ними стають сусіди, родина, конкуренти, чиновники, політики. Кримінальна динаміка повоєнного періоду – це серйозний ризик, до якого потрібно готуватися. Наголошу окремо: абсолютна більшість ветеранів інтегрується мирно, і вони насамперед захисники правопорядку, а не загроза йому. Ризик породжує не ветеран, а середовище, до якого він повертається: насичене зброєю, без закону, без стимулів здавати зброю і без належної соціальної політики.

Тому політичні еліти, які, так само і все населення України, сидять на пороховій бочці. Не метафорично, а буквально. Під кріслами в Києві й у громадах лежать мільйони набоїв, про які держава нічого не знає, і десятки тисяч стволів, про які вона знає лише завдяки добрій волі громадян. Кожен тиждень зволікання з ухваленням закону, кожна чергова «доопрацьована редакція», кожна робоча група без результату наближають момент, коли ця бочка вибухне. І вибухне вона не на фронті, а в тилу: у школах, на ринках, у приймальнях, на вулицях.

Двадцять п’ять тисяч задекларованих стволів – це не звіт про успіх. Це видима верхівка айсберга. І тим, хто сьогодні ухвалює рішення, варто нарешті зрозуміти: коли айсберг перевернеться, першими постраждають ті, хто стоїть найближче до його вершини.