Російська «опозиція»: приховані меседжі російського неоімперіалізму

Нещодавно у ленті Facebook натрапив на виступ Михайла Ходорковського, який доцільно навести у повному обсязі:

«Мілітаризація Європи аж до війни в Україні наочно показує, що Путін просто вигадав військову загрозу з боку НАТО. Наприклад, у період після Холодної війни кількість танків на озброєнні європейських країн скоротилася з 19 000 до трохи більше ніж 4 000, а бойових літаків – з 3,5 тис. до 1,5 тис. Значна частина тих систем озброєнь, які зараз є у розпорядженні європейських армій, були розроблені та випущені аж до 1990 року, після закінчення Холодної війни.

Європейські сили НАТО значною мірою розгубили свій військовий потенціал. Незважаючи на розширення на схід і прийом нових членів із числа колишнього соцтабору, НАТО в Європі стало слабшим в абсолютних цифрах і в долі витрат на оборону. До моменту початку війни проти України НАТО в Європі не представляло реальної загрози і трималося на американських грошах, зброї та військах.

Після путінського вторгнення в Україну НАТО переглянуло свої підходи. Наслідком війни стало фізичне розширення НАТО за рахунок Швеції та Фінляндії, кардинальне збільшення витрат на оборону і рух у напрямку єдиної європейської армії. Тобто результатом путінського протидії НАТО стало те, що Альянс тепер буде сильнішим і насправді буде спрямований проти Росії. Ось така багатоходівочка. Ось так Путін усіх переграв».

Дуже цікавою є думка Ходорковського стосовно розширення НАТО і традиційної вже для асоціації з Путіним «багатоходівочки». Російські ліберали, напевно, не видають нічого нового зі старих методичних посібників, і ця промова Ходорковського є підтвердженням того, що дійсно російська «опозиція» є, власне, кишеньковим пристроєм для путінського режиму та інструментом для продовження російської неоімперіалістичної політики та підтримки колоніалізму як всередині держави (стосовно тих країн, які й до цього часу примусово перебувають у складі Російської Федерації), так і щодо територій, які були захоплені внаслідок озброєних війн Росії вже у XXI столітті.

Власне, коли Ходорковський критикує Путіна і навіть називає вторгнення в Україну «вторгненням в Україну», у пересічного громадянина може скластися думка, що він дійсно посідає антипутінську позицію і дійсно становить приклад опозиціонера без лапок.

Проте, якщо, можливо, антипутінська риторика присутня у промові Ходорковського, то навряд подібна промова може свідчити про те, що Ходорковський та його однодумці змінили хоча б на мінімальний відсоток свою імперіалістичну сутність майбутньої російської держави, про яку вони мріють, коли такою державою буде «нова Росія без Путіна» або просто «стара Росія, але без Путіна».

Уся ця промова знищується останньою фразою, яку, можливо, мало хто помітить в силу того, що вона саме завершує цей ролик і тоне за масивом статистичної інформації та інших аргументів Ходорковського. Йдеться про те, що, мовляв, раніше НАТО було слабким, а Путін — дурень, взяв і його розширив, тобто «пробудив сплячого звіра». І якщо раніше, без Путіна, НАТО було слабким і не являло собою «загрози російському народу», то сьогодні НАТО вже дійсно є агресором проти Росії, і «народ Росії має оборонятися проти цього агресора».

Наскільки тонкий, прихований інструмент імперіалізму можна прочитати у цьому меседжі… Ходорковський намагається вбити навіть не двох, а навіть більше зайців одночасно одним пострілом:

• маркуючи Путіна як невдалого політика;
• принижуючи його статус як стратега;
• перекладаючи всю відповідальність на Путіна за пробудження «агресивного блоку НАТО», яким той не був упродовж останніх десятиліть.

І головним, як стверджує Ходорковський, НАТО є сьогодні головною загрозою для всіх росіян. А це означає, що кожен росіянин має дістати останню копійку для того, щоб наповнити воєнні бюджети і захистити «матінку-Росію» від агресивного хижацького блоку НАТО, який був пробуджений «невдахою Путіним».

Головним меседжем цього тексту є те, що дуже завуальовано неоліберальна опозиція перетворюється на того ж самого дракона, який сьогодні існує у формі путінського режиму. І власне, для того, щоб завоювати любов населення Росії, яке вже випестуване і виховане в контексті доктрини «зовнішнього ворога» (який є головною загрозою для кожного російського мужика), Ходорковський використовує той самий інструментарій. Причому досить вдало — для того, щоб продемонструвати, з одного боку, що путінський режим є невдалим не тому, що він розв’язав війну проти сусідньої держави, а тому, що він її і не виграв, і одночасно пробудив «чудовисько на кордонах з Російською імперією». І лише, мовляв, опозиція знає як (якщо вона очолить, звичайно, російські урядові структури), як протидіяти цьому монстру, який «сьогодні вже існує» і «загрожує кожному росіянину».