«Практично марний» ліміт: як ЄСПЛ розглянув питання зловживання одиночним ув'язненням в естонських в'язницях

У цій справі Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 3 Конвенції стосовно всіх періодів між 27 червня 2015 року та 6 грудня 2017 року, які перший заявник провів у режимі камери покарання або у режимі закритої ізоляційної камери. Також було порушено статтю 3 Конвенції щодо періоду з 1 червня 2016 року по 26 вересня 2017 року, який другий заявник провів у режимі камери покарання.

Предмет

Тривале утримання в одиночній камері шляхом послідовного застосування дисциплінарних покарань у в’язниці Віру, Естонія.

Заявники	Перший заявник (Шмідт): отримав 28 дисциплінарних покарань (2015–2018 рр.), провівши до 566 днів безперервно в камері покарання. Другий заявник (Шмігол): утримувався в камері покарання протягом 482 днів практично безперервно (червень 2016 року – вересень 2017 року).
Ключове питання	Чи порушувало послідовне та тривале застосування режиму камери покарання як дисциплінарного заходу статтю 3 Конвенції
Національні суди	Естонські суди визнали незаконними періоди утримання у камері покарання тривалістю 566 та 482 дні та присудили відповідно 1 700 та 1 500 євро – суми, які ЄСПЛ згодом визнав необґрунтовано низькими.

ОЦІНКА СУДУ

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо всіх періодів утримання в одиночній камері, яких зазнали обидва заявники. Він застосував кумулятивну оцінку, вважаючи, що навіть окремо «законні» періоди утримання — якщо розглядати їх разом — піддавали заявників труднощам, що перевищували неминучий рівень страждань, властивий утриманню під вартою. 45-денний максимальний строк, встановлений законом, став «практично марним», коли було послідовно застосовано кілька покарань. Суд різко розкритикував в’язницю Віру за використання одиночного ув’язнення як звичайного дисциплінарного заходу у відповідь на відмову від роботи, а не як справжнього заходу крайньої необхідності.

Суд також встановив, що естонські органи влади не створили ефективної системи періодичної, проактивної оцінки психологічної здатності заявників витримувати тривалу ізоляцію. Рідкісний доступ до психолога в поєднанні з відсутністю регулярного незалежного перегляду обґрунтованості продовження застосування цього заходу було визнано недостатнім для дотримання стандартів Конвенції.

ПІДТВЕРДЖЕНІ КЛЮЧОВІ ПРИНЦИПИ

Ізоляція повинна застосовуватися лише у виняткових випадках і як крайній захід, на якомога коротший термін, з незалежним судовим наглядом та регулярним моніторингом психічного та фізичного здоров’я ув’язненого (Правила Нельсона Мандели; Правило 43, Європейські тюремні правила; Стандарти ЄКПП). Тривала ізоляція без належного психічного та фізичного стимулювання є шкідливою за своєю суттю і несумісна зі статтею 3, якщо вона не виправдана надзвичайними обставинами.

РЕЗУЛЬТАТ

Було встановлено порушення статті 3 Конвенції щодо всіх оскаржуваних періодів для обох заявників. Суми внутрішньої компенсації були визнані необґрунтовано низькими; обидва заявники зберегли статус жертв відповідно до статті 34. Рішення суду підтверджує, що послідовне застосування дисциплінарної ізоляції, що перевищує будь-які значущі обмеження становить нелюдське або принижуюче гідність поводження, незалежно від формальної законності кожного окремого покарання.

Період	Дні	Режим	Оцінка національного суду	Оцінка ЄСПЛ	Стаття 3 Порушення?
ПЕРШИЙ ЗАЯВНИК (заяви № 3501/20 та 43128/21) – Шмідт
27 червня – 4 вересня 2015 р.	69	Режим камери покарання	Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Законно – термін не перевищував значно встановлений законом 45-денний ліміт; заявник перебував у звичайному режимі протягом 6-52 днів між періодами.	Порушення встановлено в рамках сукупної оцінки всіх періодів з 27 червня 2015 р. по 6 грудня 2017 р. Висновок національних судів про законність не виключав висновку за статтею 3, зважаючи на загальний сукупний ефект.	Так (сукупний)
23 вересня – 25 жовтня 2015 р.	33	Режим ізоляційної камери (захід безпеки; введений після того, як заявник кинув пляшку в охоронця)	Адміністративний суд Тарту (25 жовтня 2019 р.): Законно – захід безпеки, відмінний від дисциплінарного покарання; має запобіжний характер; термін менше 45 днів; заявник перебував під звичайним режимом безпосередньо перед поміщенням.	Виявлено кумулятивне порушення. Суд зазначив, що, незважаючи на те, що режим у закритій ізоляційній камері був дещо менш суворим, він все одно становив одиночне ув’язнення (23 години на добу в камері). Після 33-денного ув’язнення безпосередньо слідував 30-денний режим у камері покарання, що скоротило фактичну перерву до лише 19 днів.	Так (сукупно)
26 жовтня – 25 листопада 2015 р.	30	Режим камери покарання	Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Законно – термін нижче 45-денного обмеження; заявник мав можливість провести розумну кількість днів у звичайному режимі між виконанням окремих покарань.	Порушення виявлено в рамках сукупної оцінки. Суд зазначив, що з червня 2015 р. по травень 2016 р. заявник провів приблизно 8 місяців з 11 в одиночній камері.	Так (сукупно)
1 грудня 2015 р. – 4 лютого 2016 р.	65	Режим камери покарання	Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 року): Законно – хоча термін дещо перевищив 45-денний ліміт, суд зазначив, що Закон про позбавлення волі не встановлює верхньої межі для послідовного застосування окремих заходів. Заявник неодноразово порушував правила ув’язнення.	Порушення визнано сукупним. ЄСПЛ висловив серйозну стурбованість тим, що 45-денний внутрішній максимум став «практично марним» у разі послідовного застосування декількох покарань, а також тим, що одиночне ув’язнення не використовувалося як крайній захід.	Так (сукупно)
11 березня – 10 травня 2016 р.	60	Режим камери покарання	Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Законно. Заявник мав доступ до соціальних програм («Навчання заміни агресивності»), перебував під медичним наглядом, мав щоденні 1-годинні прогулянки на свіжому повітрі, а також мав дозвіл на телефонні дзвінки та листування.	Виявлено кумулятивне порушення. Суд взяв до уваги участь у соціальній програмі, але визнав її недостатньою для компенсації кумулятивної шкоди від повторюваної та тривалої ізоляції.	Так (сукупно)
20 травня 2016 р. – 6 грудня 2017 р. (протягом 747-денного періоду, що закінчився 6 червня 2018 р.)	566	Режим камери покарання (безперервний)	Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Незаконно – в’язниця не оцінила психічні та фізичні наслідки тривалого утримання в одиночній камері. Присуджено компенсацію: 1 700 євро (Апеляційний суд Тарту, 1 грудня 2020 р.) за 566 днів за моральну шкоду.	Порушення ст. 3 було прямо підтверджено. ЄСПЛ погодився з вітчизняними судами щодо незаконності, але визнав суму 1 700 євро необґрунтовано низькою – заявник зберіг статус жертви. ЄСПЛ вказав на відсутність значущої періодичної оцінки психічного здоров’я здатності витримувати тривале утримання в одиночній камері.	Так (виразно)
6 грудня 2017 р. – 6 червня 2018 р. (залишок 747-денного періоду)	181	Режим камери покарання (продовження)	Адміністративний суд Тарту: провадження щодо компенсації за 7 грудня 2017 р. – 30 серпня 2018 р. в кінцевому підсумку не було розглянуто по суті (заявник звільнений у березні 2020 р.; не підтримував зв’язку; позов відхилено у жовтні 2020 р.).	Період не розглянуто по суті ЄСПЛ (заява визнана неприйнятною щодо цього періоду).	Недоступно (неприйнятна)
ДРУГИЙ ЗАЯВНИК (заява № 45907/20) – Шмігол
1 червня 2016 р. – 27 червня 2017 р.	392	Режим камери покарання (послідовні дисциплінарні покарання за відмову від роботи)	Апеляційний суд Тарту (29 березня 2018 р., справа № 3-17-356): Незаконно, оскільки терміни перевищували 45-денний ліміт. В’язниця не пояснила, як вона перевірила, що послідовне застосування покарання не зашкодить здоров’ю заявника. Адміністративний суд Тарту (14 грудня 2018 р., справа № 3-18-360): визнав моральну шкоду за цей підперіод; визнав визнання незаконності достатнім відшкодуванням.	Порушення ст. 3 підтверджено як частина 482-денного періоду. ЄСПЛ погодився з оцінкою Верховного суду; визнав компенсацію в розмірі 1 500 євро необґрунтовано низькою.	Так (виразно)
29 червня – 22 серпня 2017 р.	55	Режим камери покарання	Верховний суд (15 квітня 2020 р.): Незаконно. Нижчі суди ( ) помилилися, обмеживши відповідний період до 27 червня 2017 р. Одноденна перерва була недостатньою для пом’якшення негативних наслідків одиночного ув’язнення. Всі 482 дні (1 червня 2016 р. – 26 вересня 2017 р.) визнані незаконними. Присуджено компенсацію: 1 500 євро за 482 дні.	Порушення ст. 3 підтверджено. ЄСПЛ погодився, що одноденна перерва в одиночному ув’язненні була недостатньою для ефективного переривання режиму одиночного ув’язнення.	Так (виразно)
24 серпня – 26 вересня 2017 р.	34	Режим камери покарання	Верховний суд (15 квітня 2020 р.): Незаконно (включено до висновку про 482 дні). Присуджено 1 500 євро за весь 482-денний період, з урахуванням необхідності врахування прецедентного права ЄСПЛ щодо розміру компенсації.	Порушення ст. 3 підтверджено. 1 500 євро визнано необґрунтовано низькою сумою – заявник зберіг статус жертви відповідно до ст. 34.	Так (виразно)

Підсумок основних висновків

Перший заявник – всі періоди	Другий заявник – всі періоди	Остаточні висновки ЄСПЛ
Загальний термін утримання в одиночній камері (червень 2015 р. – грудень 2017 р.): ~28 місяців. Внутрішні суди: періоди до 10 травня 2016 р. = законні; 20 травня 2016 р. – 6 грудня 2017 р. (566 днів) = незаконні. Компенсація: 1700 євро (Апеляційний суд Тарту, 1 грудня 2020 р.).	Загальний термін утримання в одиночній камері, що розглядається: 482 дні (1 червня 2016 р. – 26 вересня 2017 р.). Всі 482 дні визнані незаконними Верховним судом (15 квітня 2020 р.), включаючи підперіоди, розділені одноденною перервою. Компенсація: 1500 євро (Верховний суд, 15 квітня 2020 р.).	Стаття 3 ЄКПЛ ПОРУШЕНА щодо: – Усіх періодів з 27 червня 2015 року по 6 грудня 2017 року (перший заявник); – Усі періоди з 1 червня 2016 р. по 26 вересня 2017 р. (другий заявник). Внутрішня компенсація (1700 євро / 1500 євро) визнана необґрунтовано низькою → обидва заявники зберегли статус жертви відповідно до ст. 34.

Примітка: ЄСПЛ підкреслив, що 45-денний внутрішній максимум для поміщення в камеру покарання став «практично марним» через послідовне застосування, і що одиночне ув’язнення має застосовуватися лише як крайній захід, на підставі справжніх підстав, з регулярним незалежним моніторингом психічного та фізичного здоров’я ув’язненого, що перебуває в ізоляції (Правила Нельсона Мандели; Правило 43 Європейських тюремних правил; Стандарти ЄКЗК).