Одиночне ув’язнення: Застосовні принципи

Чому потрібне додаткове обґрунтування

• Ізоляція обмежує права більше, ніж це передбачає саме ув’язнення
• Додаткові обмеження мають бути окремо обґрунтовані
• Стандарти ЄКПЛ та судова практика ЄСПЛ визначають відповідні критерії
• Мнемонічна абревіатура PLANN узагальнює п’ять основних вимог

P — Пропорційність

• Обмеження має бути пов’язане з фактичною або потенційною шкодою, заподіяною ув’язненому або загрозою її заподіяння
• Ізоляція є серйозним обмеженням → шкода, що її виправдовує, має бути настільки ж серйозною
• Має бути єдиним засобом, здатним усунути ризик
• Довший термін = необхідне сильніше обґрунтування + більші зусилля для забезпечення ефективності
• Більшість юрисдикцій обмежують її найсерйознішими дисциплінарними порушеннями — цей принцип застосовується повсюдно

L — Законність

• Кожна дозволена форма має мати чітку внутрішньодержавну правову основу
• Закон має бути доведений у зрозумілій формі до відома тих, на кого він поширюється
• Закон повинен визначати: 1) точні обставини застосування; 2) уповноважених осіб, що приймають рішення; 3) процедури, яких слід дотримуватися; 4) право ув’язненого на подання зауважень; 5) обов’язок надавати якомога повніші обґрунтування (за винятком обмежених випадків, пов’язаних із безпекою); 6) частоту та процедуру перегляду; 7) процедури оскарження
• Кожен тип режиму одиночного ув’язнення повинен бути чітко розмежований у законі

A — Підзвітність

• Необхідно вести повний облік усіх рішень та переглядів
• У документації має бути зафіксовано: фактори, що враховувалися; інформація, на яку спиралися; думка ув’язненого (або його відмова)
• Усі взаємодії персоналу під час утримання в одиночній камері повинні фіксуватися, включаючи: 1) спроби налагодити контакт із ув’язненим; 2) реакції ув’язненого

N — Необхідність

• Допустимі лише обмеження, необхідні для безпечного, упорядкованого утримання та вимог правосуддя
• Не допускається автоматичне позбавлення: 1) відвідувань, телефонних дзвінків, листування; 2) доступу до ресурсів, що зазвичай доступні (наприклад, матеріалів для читання)
• Режим повинен бути достатньо гнучким, щоб послабити будь-які обмеження, які не є індивідуально необхідними

N — Недискримінаційний

• Можуть враховуватися лише релевантні фактори; нерелевантні фактори повинні бути виключені
• Влада повинна активно контролювати застосування одиночного ув’язнення, щоб виявити: 1) непропорційне застосування щодо окремих осіб або груп; 2) застосування без об’єктивного та розумного обґрунтування
• Необхідний системний нагляд, а не лише розгляд кожного випадку окремо

Одиночне ув’язнення ще більш обмежує і без того дуже обмежені права осіб, позбавлених волі. Ці додаткові обмеження не притаманні позбавленню волі як такому, і отже повинні бути окремо обґрунтовані. Для перевірки того, чи є застосування будь-якого специфічного заходу виправданим, доцільно використовувати традиційні критерії, закріплені в положеннях Європейської конвенції з прав людини і розвинуті у практиці Європейського суду з прав людини:

Пропорційним: будь-яке додаткове обмеження прав ув’язненого повинно бути пов’язане з реальною або потенційною шкодою, яку спричинили або можуть спричинити його дії (або з потенційною шкодою, якої йому може бути завдано) в пенітенціарній установі. Враховуючи, що одиночне ув’язнення є серйозним обмеженням прав ув’язненого і містить в собі ризики для самого ув’язненого, фактична або потенційна шкода повинна бути принаймні настільки же серйозною, наскільки серйозним є сам захід, і піддаватися усуненню тільки за допомогою цього заходу. Це знайшло своє відображення, наприклад, у тому, що в більшості країн особи утримуються в одиночній камері як покарання лише за найсерйозніші дисциплінарні проступки, але цей принцип повинен дотримуватися щоразу, коли застосовується цей захід. Чим довше триває одиночне ув’язнення, тим переконливішими мають бути підстави для нього і тим пильніше належить стежити за тим, щоб застосування цього заходу досягло визначеної мети.

Правомірним: необхідно передбачити в національному законодавстві відповідні положення для кожного виду одиночного ув’язнення, що допускається в країні. Ці положення мають бути розумними. Їх необхідно повідомити у зрозумілій формі всім, хто може піддаватися одиночному ув’язненню. У законі слід чітко визначити конкретні обставини, за яких кожний вид одиночного ув’язнення може бути застосований; осіб, які можуть його призначати; процедури, яких мають дотримуватися такі особи; право ув’язненого висловлювати свої погляди в рамках процедури прийняття рішення про застосування одиночного ув’язнення; вимогу інформувати ув’язненого, щодо якого було вирішено застосувати такий захід, у якомога докладнішій формі, про підстави прийняття такого рішення (зрозуміло, що у певних випадках можуть існувати розумні підстави не надавати специфічної інформації з причин дотримання безпеки або в цілях захисту інтересів третіх осіб); періодичність та порядок перегляду рішень, а також процедуру оскарження рішень. Режим кожного виду одиночного ув’язнення повинен бути встановлений законом, при цьому кожний з режимів має чітко відрізнятися від інших.

Підзвітним: повинні здійснюватися та зберігатися докладні записи стосовно рішень про одиночне ув’язнення особи та стосовно перегляду таких рішень. Записи повинні чітко вказувати на фактори, які було взято до уваги при винесенні рішень, та на інформацію, на

яку вони спиралися. Також мають здійснюватися записи про участь ув’язненої особи в процедурі прийняття рішень про її поміщення в одиночну камеру або про її відмову брати участь у такій процедурі. Крім того, повинні докладно реєструватися всі контакти персоналу тюремної установи з особою під час її одиночного ув’язнення, спроби налагодити з нею діалог та її реакція на такі спроби.

Необхідним: правило, згідно з яким допускаються тільки такі обмеження, які є необхідними для безпечного і належного утримання особи та дотримання вимог правосуддя, однаковою мірою застосовуються і до осіб, що перебувають в одиночному ув’язненні. Відповідно, під одиночного ув’язнення особу не повинно бути, наприклад, автоматично позбавлено права на побачення, телефонні розмови та листування або доступу до видів діяльності, що зазвичай є доступними для ув’язнених осіб (як-от матеріалів для читання). Так само, режим має бути достатньо гнучким, або дозволяти усувати будь-які обмеження, які у конкретних випадках не вважаються необхідними.

Недискримінаційним: при прийнятті рішення про одиночне ув’язнення особи треба стежити не тільки за тим, щоб бралися до уваги всі питання, які є важливими у справі, але також за тим, щоб не бралися до уваги ті питання, які не мають значення для справи. Органи влади повинні стежити за застосуванням будь-якого виду одиночного ув’язнення для того, щоб переконатися, що цей захід не застосовується непропорційно, без об’єктивного і розумного виправдання і не є спрямованим проти конкретного ув’язненого або групи ув’язнених.