Окупований Крим: територія страху

Не так давно виповнилося 11 років з моменту початку окупації українського Криму – коли сусідом, коли він ще був сусідом, який задовго до цього надав міжнародні гарантії щодо територіальної цілісності України, було підступно встромлено ножа у спину сусідній державі, окуповано українську територію та вчинено численні воєнні та інші злочини.

Для мене особисто Крим – це щось більше, ніж  українська земля. Більше, ніж автономія. Там я почав свою професійну діяльність як помічник прокурора та слідчий. Там я набув практичних навичок із захисту прав людини у поліції, в’язниці та пробації. Там я зрозумів наскільки український шлях становлення правової держави буде тернистим.

Але вже тоді я мав гостре передчуття російського реваншу з огляду на засилля проросійських поглядів в органах влади. Дуже болючою була справа підпалу Меджлісу, коли доводилося «насідати» на міліцію з огляду на систематичне саботування вказівок щодо активізації досудового розслідування за фактом злочину.

Але, можу сказати, перший практичний досвід у Криму надав мені розуміння того, що таке катування і чому цей огидний феномен існує та продовжує поширюватися. Власне, Крим вже тоді змінив моє ставлення до катування: від раціональних дій, спрямованих на отримання зізнань підозрюваних, до нерідко ірраціональних дій, які лише приховують раціоналізм отримання незаконного результату на кшталт вибивання зізнань, неформального покарання або залякування.

Я тоді не міг уявити, що обсяги та масштаби катувань у Криму будуть такими, які вони стали після лютого 2014 року, адже на той час була психологічна межа, що такого – саме такого – бути не може в принципі. На жаль, я помилявся. Російські окупанти не лише взяли під контроль частину території України. Вони принесли практику катувань, свавільних затримань та позасудових страт, яку ніколи не бачив Крим.

Тому сьогодні я з великим задоволенням хочу представити аудиторії людину, яка, власне не потребує представлення, а саме керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя пана Ігоря Поночовного. Дуже сподіваюся що, цей матеріал, люб’язно наданий прокуратурою АР Крим та м. Севастополя, прочитають не лише українці, проте й наші зарубіжні партнери, а також усі, хто вагається ними стати. Мій особистий меседж як людини та українця – це нагадати, що політика толерування дій агресора – це сприяння агресору.

---

Той рівень толерантності до катувань, яка спричинила російська окупація українського Криму, не може не мати наслідків. Водночас хотілося б нагадати, що злочини катування не мають ані строків давності, ані помилувань, ані амністій. І тому робота прокуратури АР Крим та м. Севастополя – це не просто стандартні юридичні процедури, досудові розслідування, доказування та відстоювання позицій обвинувачення в суді. З точку зору майбутнього української держави – безмежно важливий внесок у збереження історичної пам’яті та забезпечення абсолютної нетолерантності до катувань, яка, як на мою думку, є одним зі стовпів системи кримінальної юстиції будь-якої демократичної держави.

Російська агресія та подальша окупація АР Крим принесла на півострів хвилю репресій та позасудових страт. Першою жертвою став Решат Аметов.

3 березня 2014 року на площі біля будівлі Ради Міністрів АР Крим у м. Сімферополі Решат Аметов був підступно викрадений, насильно поміщений у автомобіль та доставлений до штаб-квартири незаконного збройного формування під назвою «Самооборона Криму». Саме це місце було останнім місцем роботи мобільного терміналу жертви. На превеликий жаль, тіло Решата з ознаками насильницької смерті та катувань виявлено за два тижні поблизу села Земляничне Білогірського району АР Крим.

Слідчий відділ Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо викрадення та умисного вбивства Аметова Р.М. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 438, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 110 КК України.

Під час досудового розслідування були отримані докази, що свідчать про те, що викрадення Аметова Р.М. було здійснено трьома особами: двома учасниками незаконного збройного формування «Самооборона Криму» під керівництвом колишнього військовослужбовця Збройних сил РФ, яким 22 серпня 2019 року повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 260 КК України (участь у діяльності незаконного збройного формування) та ч. 3 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі людини за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки).

29 вересня 2023 року двом учасниками незаконного збройного формування «Самооборона Криму» повідомлено про нову підозру за ч. 2 ст. 110 КК України (Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України за попередньою змовою групою осіб) та ч. 1 ст. 111 КК України (Державна зрада). В цей же день колишньому військовослужбовцю Збройних сил РФ повідомлено про нову підозру за ч. 2 ст. 110 КК України.

З основного кримінального провадження виділено матеріали досудового розслідування стосовно зазначених трьох осібта 30 жовтня 2023 року обвинувальний акт за обвинуваченням вказаних осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 110 та двох з них з них додатково за ч. 1 ст. 111 КК України скеровано до суду[1].

Першим українським воїном у Криму, хто загинув від російських агресорів, став прапорщик Збройних Сил України Сергій Кокурін.

Так, 18 березня 2014 року представниками «самооборони Криму» та Збройних Сил Російської Федерації здійснено силове захоплення військової частини А3674, розташованої у м. Сімферополь АР Крим. Під час вказаного захоплення отримав смертельне поранення військовослужбовець цієї військової частини Сергій Кокурін, який того дня заступив у наряд по парку та перебував на спостережній вишці[2].

Триває розслідування фактів вбивства через необережність, умисних середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, незаконного перешкоджання проведенню мітингів на підтримку територіальної цілісності України із застосуванням фізичного насильства, побиття громадян 26 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також за фактом незаконного переслідування учасників проукраїнського мітингу за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ст. 340, ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 162 КК України (так звана «справа 26 лютого»), повідомлено про підозру працівникам окупаційних правоохоронних та судових органів, а саме п’яти працівникам «Прокуратуры Республики Крым», трьом працівникам «Главного следственного управления Следственного комитета Российской Федерации по Республике Крым» та  дев’яти «суддям Республики Крым» за ч. 1 ст. 438 КК України.

08 липня 2021 року з матеріалів вказаного кримінального провадження виділені матеріали кримінального провадження  за підозрою трьох «суддів» «Верховного суду Республіки Крим», які у складі судової колегії у порушення вимог ст. ст. 13, 27, 64, 65, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, розглянули кримінальну справу в порядку, визначеному процесуальним законодавством Російської Федерації, в ході чого допустили порушення права на справедливий і офіційний судовий процес щодо Чийгоза А.З., у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Зокрема, вказаними суддями упереджено та не об’єктивно надано оцінку зібраним доказам, яка повинна була ґрунтуватися виключно на законі, через що в подальшому останніми встановлено підстави для визнання Чийгоза А.З. винним у кримінальному правопорушенні, яке останній фактично не вчиняв, а також в порушення положень ч. 4 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) Чийгозу А.З. під час суду всіх необхідних прав та засобів захисту не забезпечено, не надано права на судовий розгляд за його присутності та визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК РФ, тобто в організації масових заворушень, що супроводжувались застосуванням насилля та пошкодженням майна, а фактично – за участь 26 лютого 2014 року у проукраїнському мітингу біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

В межах вказаного кримінального провадження отримано дозвіл суду на здійснення спеціального досудового розслідування та 12 жовтня 2021 року обвинувальний акт скеровано до суду. Розгляд обвинувального акту здійснюється Дніпровським районним судом м. Києва.

Крім того, з 2014 року триває розслідування у 9 кримінальних провадженнях щодо насильницького зникнення 13 осіб.

Так, 27 вересня 2014 року близько 19 години у м. Білогірськ невстановлені особи у форменому одязі викрали двох жителів півострова, а саме Ісляма Джеппарова та Джавдета Іслямова, і вивезли на мікроавтобусі у невідомому напрямку. На теперішній час їх місцезнаходження не встановлено.

Також, 07 березня 2014 року, цинічно порушуючи норми Конвенції щодо захисту цивільного населення під час війни, представники незаконно створеного озброєного формування «Самооборона Криму», яке створено для підтримки окупаційної влади, вчинили умисні дії щодо Івана Бондарця та Валерія Ващука. На теперішній час їх місцезнаходження не встановлено.

14 березня 2014 року представники незаконно створеного озброєного формування «Самооборона Криму» вчинили умисні дії щодо Василя Черниша. Його місцезнаходження дотепер не встановлено.

26 травня 2014 року безвісно зник Тимур Шаймарданов.

30 травня 2014 року безвісно зник Сейран Зінедінов.

Викрадення продовжилися 27 серпня 2015 року у м. Сімферополь, де дві особи, одягнуті в поліцейську форму, силоміць посадили в мікроавтобус та увезли в невідомому напрямку Мухтара Арісланова. Його місцезнаходження дотепер не встановлено.

03 жовтня 2015 року Ескандер Апселямов пішов з місця свого тимчасового проживання у м. Сімферополь і не повернувся.

У м. Керч безвісті зникли Руслан Ганієв та Арлен Тєрєхов.

11 квітня 2016 року після прибуття на автостанцію м. Саки було втрачено зв’язок з Арсеном Алієвим, який виїхав з м. Бахчисарай до м. Саки АР Крим.

24 травня 2016 року у м. Бахчисарай невідомі особи, із застосуванням фізичної сили, затягли до автомобіля члена виконавчої ради Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова та вивезли його у невідомому напрямку. На теперішній час його місцезнаходження не встановлено.

Щодо катування, то всього за процесуального керівництва прокуратури АР Крим та м. Севастополя правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування 26 кримінальних проваджень за фактами катування та нелюдського поводження.

У межах досудового розслідування в тому числі досліджуються факти катування потерпілих із застосуванням сексуального насильства над ними.

У травні 2014 року представниками окупаційних силових органів затримано Сенцова О.Г., Кольченка О.О., Афанасьєва Г.С., Чирнія О.М. нібито за організацію та вчинення терористичного акту та готування до вчинення терористичних актів. У подальшому до останніх були застосовані недозволені методи дізнання, в тому числі катування. Потерпілих етаповано з м. Сімферополя до м. Москви та вироком Північно-Кавказького військового суду м. Ростова Сенцова О.Г. засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 20 років, Кольченка О.О. – 10 років позбавлення волі, Чирнія О.М. та Афанасьєва Г.С. – 7 років позбавлення волі кожному.

Крім того, за процесуального керівництва прокуратури АР Крим та м.  Cевастополя розслідується кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 КК України за фактом позбавлення волі Андрія Захтея представниками незаконно створених правоохоронних органів на тимчасово окупованій території півострова Крим, які з 8 по 11 серпня 2016 року незаконно утримували потерпілого у м. Сімферополі, змушували надати неправдиві свідчення щодо себе шляхом застосування насильства та катування.

Водночас, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 438 КК України за фактом незаконного затримання Євгенія Панова, якого 06 серпня 2016 року у м. Сімферополь викрали представники так званих правоохоронних органів, піддавали насильству та катуванню через його проукраїнську громадську позицію.

Крім того, здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 438 КК України за фактами проведення представниками ФСБ РФ 30 серпня 2016 року незаконного обшуку та подальшого затримання Михайловського О.Ю. у  м. Євпаторії та його катування з метою зізнання у вчиненні злочинів, які він не скоював, а фактично – за проукраїнську позицію, що є порушенням законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. 27 вересня 2023 року трьом працівникам ФСБ РФ повідомлено про підозру за   ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 438 КК України, а 31.01.2024 обвинувальних акт стосовно них скеровано до суду.

Також, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1, 2 ст. 146, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 151, ч. 1 ст. 438 КК України за фактами проведення незаконного обшуку та затримання Мінадірова  Д.А. співробітниками «СВ УФСБ Росії по Республіці Крим і  м. Севастополю», які в подальшому здійснили його незаконне ув’язнення та, з метою отримання неправдивих зізнань у вчиненні злочинів, здійснили катування.

28 червня 2024 року одному із співробітників СВ УФСБ Росії по Республіці Крим і м. Севастополю повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 438 КК України, а іншому – за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 438 КК України. 06 листопада 2024 року матеріали досудового розслідування стосовно вказаних осіб виділені в окреме провадження, в якому їм повідомлено про додаткову підозру за ч. 1 ст. 111 КК України.

За підтримання публічного обвинувачення прокуратурою автономії вироком Подільського районного суду м. Києві від 19 грудня 2022 року засуджені за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, представники «Управління ФСБ Росії по Республіці Крим та м. Севастополю» Шамбазов А.Р. та Тішенін А.В., які у лютому 2015 року викрали та катували учасника Революції Гідності Костенка О.Ф. з метою визнання ним вини у вчиненні «злочинів» на Майдані Незалежності у м. Києві.

За процесуального керівництва прокуратури АР Крим та м.  Cевастополя в січні 2023 направлено до суду обвинувальний акт за обвинуваченням Безлєра І.М. за ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 110 КК України, який в березні 2014 року застосовував катування, нелюдське поводження та свавільне ув’язнення у приміщенні військкомату в м. Сімферополі до багатьох активістів Автомайдану. Вироком Солом’янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року визнано винним та заочно засуджено Безлєра І.М. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438, ч. 2 ст. 110 КК України, та призначено покарання за ч. 1 ст. 438 КК України у виді позбавлення волі строком 12 років, за ч. 2 ст. 110 КК України звільнено у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Робота у напрямку документування фактів катувань на території АР Крим триває. Прокуратура автономії робить усе, щоб жоден злочин не залишився без передбаченої законом реакції, щоб кожен окупант або їх пособник, який вчинив злочини, отримав заслужене покарання згідно з законом.

Прокуратура Автономної Республіки Крим та м.  Cевастополь намагається відновити історичну справедливість та привернути увагу міжнародного співтовариства до фактичного стану справ на півострові, мешканці якого перебувають під тиском катувань та страху, який принесли на українську землю окупанти.

---

---

[1] Після скоєння зазначеного злочину один із підозрюваних покинув територію АР Крим та брав участь у бойових діях у складі терористичної організації «Донецька народна республіка», а потім він вчинив аналогічний злочин, пов’язаний з організацією викрадення трьох співробітників спецпідрозділу «Альфа» Служби безпеки України у квітні 2014 року.

[2] Наразі Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом смертельного поранення пана Сергія Кокуріна.