V. v. the Czech Republic: Окрема думка судді Миколи Гнатовського

1. Я повністю підтримую і вітаю висновки Суду у цьому важливому рішенні, яке стосується смерті брата заявника, пана П.З., у психіатричній лікарні, до якої він був госпіталізований напередодні ввечері у зв’язку з погіршенням його психічного здоров’я. Пан П.З. помер під час спроб двох співробітників поліції, яких викликав медичний персонал, утримати його, лежачи обличчям вниз на підлозі, за допомогою електрошокера, який зазвичай називають «taser». Палата встановила, що стаття 2 Конвенції була порушена як у матеріальному, так і в процесуальному аспектах.

2. Дійшовши цих правильних висновків, Суд обрав обережну, якщо не сказати дещо консервативну, лінію аргументації. Метою цієї окремої думки є викладення додаткових елементів щодо кількох ключових аспектів справи.

Це стосується таких питань, як: (а) загальний підхід Суду до захисту прав людини у закритих психіатричних закладах, включаючи стандарт перевірки у справах, пов’язаних зі смертю або стверджуваним неналежним поводженням; (b) питання про стверджуване порушення негативних зобов’язань за статтею 2 Конвенції; (c) питання, пов’язані з втручанням поліції для надання допомоги медичному персоналу в терапевтичному середовищі, включаючи використання електрошокових пристроїв («tasers»).

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ПСИХІАТРИЧНОГО ЗАКЛАДУ

3. Психіатричні заклади створюють значні та численні проблеми з точки зору захисту прав людини осіб, які в них перебувають. Ці проблеми загострюються через недостатню увагу суспільства до цих закладів, обмеженість їхніх ресурсів, часто неадекватний рівень оплати праці та погані умови праці персоналу таких лікарень, незважаючи на їхню складну, але вкрай важливу функцію, яку вони виконують. Як свідчать дані ЄКЗК, який регулярно відвідує психіатричні лікарні в усіх державах-учасницях Конвенції, e психіатричних лікарнях залишається значний ризик неналежного поводження з пацієнтами.

4. Одним з факторів, який Суд завжди повинен брати до уваги при оцінці скарг, пов’язаних із заподіянням смерті або неналежного поводження з пацієнтами психіатричних лікарень, є закритий характер таких установ. На мою думку, відповідний стандарт перевірки повинен, як правило, бути таким же, як і той, що розроблений Судом для аналогічних тверджень щодо місць позбавлення волі, таких як в’язниці або поліцейські ізолятори, з додатковим врахуванням вразливого становища пацієнтів.

5.  Особи, поміщені до психіатричної лікарні без практичної (на відміну від теоретичної) можливості залишити її за власним бажанням, фактично опиняються під повним контролем персоналу. І хоча ступінь такого контролю буде варіюватися залежно від правового статусу пацієнта, він залишається вагомим фактором. Тим більше, що в багатьох європейських країнах, в тому числі і в Чеській Республіці, значна кількість осіб, які перебувають у психіатричних лікарнях, належать до категорії так званих «де-факто недобровільних пацієнтів», якщо використовувати термінологію ЄКЗК. Тому вирішальним критерієм при виборі Судом стандарту перевірки при розгляді заявлених порушень статей 2 і 3 Конвенції має бути фактичне становище пацієнтів, навіть якщо формально вважається, що вони дали згоду на госпіталізацію.

6. У певних аспектах ступінь контролю, який персонал психіатричних лікарень може здійснювати над своїми пацієнтами, може навіть перевищувати той, що існує у в’язницях та інших місцях позбавлення волі. Цей контроль є ще більш суттєвим, коли йдеться про втручання до особистої автономії пацієнта у вигляді засобів стримування, будь то ручні, механічні або, тим більше, медичні (хімічні) засоби. Коли застосування засобів обмеження, таких як, як правило, поміщення в ізолятор або прив’язування до ліжка («механічне обмеження»), вважається необхідним щодо добровільного пацієнта, а він не погоджується, такий пацієнт більше не може вважатися добровільним і, відповідно до стандартів ЄКЗК щодо засобів обмеження, його правовий статус повинен бути переглянутий. Це ще один аргумент на користь того, що Суд повинен застосовувати більш суворий контроль до лікування пацієнтів у закритих психіатричних лікарнях.

7. Також не випадково, що психіатричні лікарні є частиною мандату міжнародних та національних моніторингових органів, створених для запобігання неналежному поводженню з особами, позбавленими волі. Ними є ЄКЗК, створений відповідно до Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року як позасудовий превентивний орган, допоміжний до механізму, створеного відповідно до Європейської конвенції з прав людини; а також органи, створені відповідно до Факультативного протоколу 2002 року до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, зокрема, Підкомітет ООН з питань запобігання катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам поводження і покарання Комітету проти катувань, а також національні превентивні механізми (НПМ). У Чеській Республіці завдання національного превентивного механізму виконує Державний захисник прав.

8. Ці моніторингові органи мають право здійснювати моніторингові візити до психіатричних лікарень, і їхні фактичні висновки та будь-які рекомендації, що ґрунтуються на таких висновках, мають особливу вагу в оцінці Судом тверджень про неналежне поводження з пацієнтами. Тому можна тільки вітати те, що це рішення ґрунтується на таких висновках і рекомендаціях. На мою думку, його використання має двояке значення. З одного боку, звіти моніторингових органів допомагають Суду визначити обсяг зобов’язань держави щодо психіатричних пацієнтів у закритих закладах. Такі звіти, в тій мірі, в якій вони стосуються загальних недоліків і потенційних ризиків неналежного поводження з пацієнтами, разом з відповідями органів влади на відповідні висновки і рекомендації, дозволяють Суду бути краще поінформованим при розгляді конкретних заяв про порушення прав, гарантованих Конвенцією, на тлі цих загальних проблем, виявлених моніторинговими органами. З іншого боку, конкретна оцінка важливих індивідуальних справ, таких як ця, національними правозахисними установами (наприклад, чеським Державним захисником прав) також повинна братися до уваги Судом, особливо в ситуації, коли, як у цій справі, органи влади не виконали своїх зобов’язань, передбачених процесуальною частиною статті 2 Конвенції. Цей підхід також застосовується, mutatis mutandis, до стверджуваних порушень статті 3 Конвенції.

9. Що стосується зв’язку між статтями 2 і 3 Конвенції, то в цій справі Суд дійшов висновку, що немає необхідності розглядати скарги за останнім положенням, оскільки він розглянув і встановив порушення як у матеріальному, так і в процесуальному аспектах права на життя. На мою думку, аналіз Судом порушень за статтею 2 Конвенції у цій справі, в принципі, дозволив би йому дійти висновку, що мало місце також порушення заборони на неналежне поводження. Хоча немає необхідності прямо вказувати на це в рішенні, це міркування слід мати на увазі, застосовуючи висновки Суду у цій справі до майбутніх ситуацій, коли на кону стоятиме насамперед стаття 3 Конвенції.

СТВЕРДЖУВАНЕ НЕВИКОНАННЯ НЕГАТИВНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА СТАТТЕЮ 2 КОНВЕНЦІЇ

10.  У цій справі медичні експерти не змогли з упевненістю встановити точну причину смерті П.З. Серед можливих причин смертельного результату деякі стосуються безпосередніх дій поліції та персоналу лікарні, тоді як інші пов’язані з основними медичними станами пацієнта. Дії персоналу лікарні та поліції включають багаторазові удари електричним струмом «електрошокером», спробу утримати пацієнта в потенційно небезпечному для життя положенні лежачи, а також ін’єкції транквілізаторів та антипсихотичних препаратів, і все це протягом дуже короткого проміжку часу. Ці дії були вчинені на тлі гіпертонічної хвороби пацієнта (яка була діагностована у нього ще до трагічних подій, про які медичний персонал мав би знати), аномалії його судин (встановленої лише посмертно) та наслідків стресу і напруги, спричинених психотичним епізодом.

11. На мою думку, обставини справи цілком дозволяли Суду не тільки встановити порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті через невиконання владою своїх позитивних зобов’язань, проте й порушення через пряме невиконання своїх негативних зобов’язань внаслідок непропорційного застосування сили до П.З. працівниками поліції та персоналом лікарні. Хоча Суд був за крок до цього висновку в п. 99 рішення, він вважав за краще взагалі не висловлюватися з питання негативних зобов’язань в рамках матеріального аспекту статті 2 Конвенції.

ВТРУЧАННЯ ПОЛІЦІЇ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЕЛЕКТРОШОКОВОЇ ЗБРОЇ В ПСИХІАТРІЇ

12. У цій справі медичний персонал Психіатричної клініки Університетської лікарні Оломоуца звернувся за допомогою до поліції, щоб приборкати П.З. після того, як вони не змогли помістити його під нагляд до безпечної (ізольованої) кімнати напередодні ввечері, нібито через відсутність таких вільних кімнат у лікарні, неможливість безпечно перевести його в таку кімнату, коли вона звільнилася рано вранці 6-го листопада 2015 року, а також через нездатність медичного та допоміжного персоналу лікарні, в тому числі власної охорони, утримати цього пацієнта.

13.  У зв’язку з цим ключовим є коментар Суду, зроблений у п. 100 цього рішення, в якому зазначається, що «немає нічого незвичайного в тому, що особи, госпіталізовані до відділення невідкладної допомоги психіатричної клініки, можуть бути збудженими або схильними до насильства», і що «психіатричні заклади повинні, в принципі, бути належним чином укомплектовані та обладнані, щоб справлятися з такими пацієнтами власними силами…, з тим, щоб вдаватися до допомоги поліції лише як до крайнього заходу і в належній координації з нею…». Хоча такий підхід є правильним, основна складність полягатиме у вимозі «належної координації» медичного персоналу та поліції, а також у майже неминучій непідготовленості поліцейських до управління такими ситуаціями. Тому, відповідно до підходу до цього питання, якого послідовно дотримується ЄКЗК, слід покласти край практиці залучення працівників поліції до стримування збуджених пацієнтів у психіатричних лікарнях. При цьому, включення слів «в принципі» у наведену вище цитату є виправданим, оскільки все одно виникатимуть ситуації, коли лікарні просто не зможуть уникнути виклику поліції для надання допомоги. Важливо, щоб такі ситуації не переростали у регулярну практику, і щоб вони були оточені всілякими запобіжниками.

14.  Ця логіка також важлива для оцінки питання про те, чи можна в принципі використовувати електрошокову зброю («tasers») в психіатричних лікарнях. Належним чином цитуючи погляди ЄКЗК, Верховного комісара ООН з прав людини та Конституційного суду Чехії, Суд уникає чіткого загального твердження про те, що електрошокові пристрої не повинні використовуватися проти пацієнтів психіатричних клінік. Замість цього Суд зосереджується на відсутності відповідної правової та адміністративної бази, яка б регулювала таке застосування. Хоча це цілком законний підхід, я вважаю, що суть справи полягає саме в тому, що «tasers» ніколи не повинні використовуватися проти вразливих осіб, таких як пацієнти психіатричних клінік, за винятком ситуацій, коли немає інших способів врятувати життя або кінцівки як цього пацієнта, так і інших осіб. Іншими словами, поріг для їх застосування має бути таким же, як і для більш смертоносної зброї, наприклад, вогнепальної.

15. Як би там не було, електрошокові пристрої ніколи не повинні сприйматися як ще одна допустима форма засобів стримування в психіатричній лікарні. Також не можна допускати ручне утримання в положенні лежачи, що потенційно може призвести до асфіксії. Як показує цей випадок, такі заходи можуть легко призвести до порушення найфундаментальніших прав людини.

ВИСНОВОК

Ця справа містить багатий матеріал і стосується ключових недоліків у поводженні з психіатричними пацієнтами, вже виявлених ЄКЗК та іншими органами, що діють у сфері захисту прав людини в таких закладах. Хотілося б сподіватися, що висновки цього рішення, а також окремі частини аргументації Суду будуть взяті до уваги національними органами влади не тільки в державі-відповідачі, а й в інших країнах Європи з метою підтримки роботи персоналу психіатричних лікарень і посилення захисту прав людини їхніх пацієнтів.