Одеська обласна прокуратура: виправдання особи за 12-річне кримінальне переслідування не є підставою для відшкодування моральної шкоди

У цивільних провадженнх про відшкодування моральної шкоди за тривале кримінальне переслідування Одеська обласна прокуратура зайняла позицію, яка заслуговує на окремий правовий аналіз — якщо не на окремий розділ у підручнику з кримінального процесу під робочою назвою «Як не нести відповідальності ні за що і ніколи».

ВИПРАВДАННЯ — ЦЕ НЕ НЕВИНУВАТІСТЬ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Логіка, викладена у відзиві прокурора Одеської обласної прокуратури Костянтина Мерімеріна, є такою: виправдувальний вирок — це виключно процесуальна констатація того, що сторона обвинувачення не змогла довести вину поза розумним сумнівом. Не більше. Це жодним чином не означає, що особа злочину не вчиняла. А отже — виправдання як юридичний факт у розумінні деліктного права нічого не породжує: ні права на реабілітацію у повному обсязі, ні, тим більше, права на відшкодування моральної шкоди.

Зручна конструкція. Держава більше 12 років здійснює кримінальне переслідування, позбавляє свободи на 3 роки, обмежує свободу, руйнує соціальні зв’язки, завдає незворотної шкоди репутації — а в підсумку виявляється, що виправдувальний вирок є лише «процесуальним результатом», а не підтвердженням невинуватості. Відповідальності немає. Всі вільні. У прямому і переносному сенсі.

Така позиція, до речі, прямо суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини. У справах Sekanina v. Austria, Rushiti v. Austria та O. v. Norway Суд послідовно наголошує: після виправдання будь-які офіційні висловлювання чи процесуальні позиції, що ставлять під сумнів невинуватість особи, є порушенням статті 6 § 2 Конвенції. Презумпція невинуватості не закінчується у момент ухвалення вироку — вона продовжує діяти і після нього, у тому числі у суміжних цивільних провадженнях.

Відзив прокуратури, який наполягає на тому, що виправдання не доводить невчинення злочину — це, за стандартами Страсбурзького суду, класичне порушення статті 6 § 2. Щоправда, у цивільному провадженні, де прокуратура є відповідачем, а не обвинувачем. Деталь, яка, вочевидь, не вважається істотною.

МОВЧАННЯ ЯК «ВИМУШЕНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ПАУЗА»

Виникло закономірне питання: якщо держава вважала виправдання необґрунтованим — чому не оскаржила вирок? Відповідь у відзиві є, і вона варта окремої уваги.

Виявляється, відсутність апеляційного оскарження жодним чином не свідчить про визнання вироку законним. Це лише «вимушена процесуальна пауза», зумовлена приписами статей 416 та 421 КПК України: оскільки попередній виправдувальний вирок скасовувався виключно з підстав істотних порушень процесуального закону, а не у зв’язку з необґрунтованістю виправдання, суд під час нового розгляду був процесуально позбавлений можливості ухвалити обвинувальний вирок.

Іншими словами: держава не могла засудити — і тому не оскаржувала. Але це аж ніяк не означає, що вона погодилася з виправданням по суті. Мовчання тут — не згода, а стратегічна пауза гравця, який знає, що партію програно процесуально, але невинуватість опонента визнавати не збирається.

НОВИЙ СТАНДАРТ І ЙОГО НАСЛІДКИ

Підсумок позиції такий: особа може перебувати під кримінальним переслідуванням 12 років. Може бути виправдана двічі. Виправдувальний вирок може набрати законної сили. ЄСПЛ може констатувати порушення статей 5 та 6 Конвенції. І все одно — держава не несе жодної відповідальності, якщо слідство свого часу мало хоч якусь доказову базу і діяло «в межах наданих повноважень».

Якщо цей стандарт буде сприйнятий судами Одеської області, презумпція невинуватості остаточно перетвориться на суто процесуальний ритуал — красиве гасло для вступного слова прокурора, яке безслідно зникає після ухвалення виправдувального вироку. Держава отримає зручний інструмент: переслідувати, виправдовувати і при цьому не відповідати — достатньо лише не залишати слідів відвертої протиправності.