Рівно два роки тому я опубліковував статтю щодо соціальних та політичних передумов катувань, зробивши наголос на аспекті, який має принципово важливе значення для цілей політики запобігання катуванням: стереотип, що у ХХІ столітті завдяки «гуманізації соціальних відносин» тортур стало менше, є небезпечним для цілей політики запобігання катуванням.
Стаття – за посиланням
Досліджуючи трансформацію модуляцій покарання («законність» – «дисципліна» – «безпека»), М. Фуко свого часу зробив важливий наголос: процес переходу від середньовічної кримінально-правової тілесної корпоральності до сучасної модуляції покарання «занадто поспішно і категорично пояснили процесом «гуманізації», відмахнувшись тим самим від необхідності подальшого аналізу».
Так само, політичний аналіз сучасних національних систем кримінальної юстиції у категоріях більшої гуманізованості, результативності та прогресивності створює негативні передумови для політики запобігання та розслідування випадків тортур, коли в основі такої превентивної діяльності лежить міф гуманізації, що приховує справжні причини тортур як політичного феномену.
Для мене символічно що рівно за два роки випадково я опинився у невеликому німецькому місті Бамберг, де у центрі розташована невелика аптека, перший погляд нічим не примітна.
Проте саме на цьому місці свого часу був розташований drudenhaus («будинок нічних духів») – спеціальна в’язниця для утримання злочинців, які вчинили найтяжчі злочини, а саме чаклунство та подібні злочини, після розгляду справ у відповідному такому собі бабрегському «ВАКС», але моделі 17-го століття.
Бамбергський друденхаус не був унікальним: менші друденхауси того ж типу були побудовані також у Цайлі-на-Майні, Хальштадті та Кронаху, але він був найбільшим і найвідомішим. В’язниця була побудована під час судових процесів над бамбергськими відьмами, які розпочалися у 1626 році, та використовувалася до їх закінчення.
Відповідно до «Каталогу», у квітні 1631 року, у в’язниці було ув’язнено 20 осіб. За весь час полювання на відьом близько 300 жителів Бамберга та 900 осіб у Хохштифті були страчені на багатті. У тому числі були страчені відомі особи, включаючи навіть мера та єпископського канцлера.
Тому, дивлячись на аптеку, можна ще раз пригадати, як у ті часи принципово відстоювалися «інтереси правосуддя»: «Нехай суддя та інші до початку продовження тортур намагаються переконати обвинуваченого в необхідності сказати правду. Судді слід також подбати про те, щоб ув’язнений увесь час між тортурами був під наглядом вартових, адже диявол відвідає його і буде його спокушати вчинити самогубство». «Суддям та засідателям треба звернути увагу додатково на те, щоб відьма їх не торкалася… Для запобігання цьому належить носити на шиї сіль, освячену на вербну неділю, освячені трави, а також віск, адже відьма здатна навести порчу не тільки дотиком, а й поганим оком і словом. Під час допиту під тортурами вони особливо здатні до чаклування, як це видно з практики». «Нехай ніхто не вважатиме за марновірство те, що відьма заводиться до зали судового засідання задом наперед. Адже каноністи визнають допустимим протидіяти суєтності суєтними ж засобами».
Тому дивлячись на те прагнення вітчизняного правосуддя «творити» його, це правосуддя максимально «суєтно», мимоволі думаєш: а як нащадки через 300 – 400 років будуть оцінювати таку «суєтність»?
І насамкінець дуже цікава та водночас іронічна деталь.
Під час Тридцятирічної війни, 11 лютого 1632 року, коли шведська армія попрямувала до Бамберга, князь-єпископ велів закрити в’язницю. Останні десять ув’язнених «відьом» були звільнені, але за однієї умови: вони повинні були присягнути, що не відчували жорстокого поводження і не піддавалися тортурам.
Нічого не нагадує?
