Дмитро Ягунов: «Русская береза» як інструмент російського імперіалізму

Береза посідає особливе місце в російському символічному просторі, функціонуючи (зокрема, завдяки Сергію Єсеніну) не просто як російський національний символ, а як інструмент цілеспрямованої ідеологічної роботи. На відміну від більшості національних символів, які акцентують силу, велич чи стійкість нації, береза в російському культурному коді системно пов’язується з жертовністю, скорботою та пасивним стражданням. Ця особливість перетворює її на ефективний механізм легітимації російської колоніальної політики через інверсію ролей агресора й жертви.

Символічна політика Російської Федерації демонструє послідовне використання образу берези для досягнення взаємопов’язаних цілей: сакралізації військових втрат без рефлексії щодо характеру воєнних дій, гендерної маніпуляції через фемінізацію національного символу, натуралізації присутності на окупованих територіях та створення ілюзії спільної жертви між агресором і жертвою агресії.

Контекст та політична географія

За словами російського історика Ігоря Нарського, перетворення берези на національний символ почалося після Великої Вітчизняної війни і зусиллями фронтового покоління. З цього моменту береза перетворюється на символ визволеної і переможної країни. У цьому зв’язку береза стає не просто жіночим деревом, а деревом скорботних матерів. Це не просто дерево, яке висаджується на кладовищі, але це дерево, яке супроводжує монументи полеглим бійцям Великої Вітчизняної війни всюди[1].

Формування «патріотичних почуттів» дошкільнят здійснюється через реалізацію проєкту «Береза – символ Росії»[2]. Відповідно, проведення лекцій для дітей з фокусом на березі як символі держави становить частину державної політики: «Неофіційні символи є і у Росії. За багато років вони стали невід’ємною частиною нашої Батьківщини, її серцем і душею. Одним з них є береза – символ краси російської природи»[3].

На порталі «Санкт-Петербург. Мережа міських порталів» міститься інформація про те, що «дорогою з Санкт-Петербурга до Ладозького озера є незвичайний березовий гай. Пам’ятний гай, де висаджено 900 білостовбурних берез. На згадку про кожен день блокади Ленінграда висаджено цей гай. 900 берез – 900 днів блокади. Нещодавно з’явилася традиція – школярі пов’язують на кожній берізці червоні піонерські краватки, на згадку про дітей, які загинули під час блокади Ленінграда»[4].

Окупаційна влада в українському місті Севастополь нав’язує дітям відповідний наратив: «Береза – улюблене дерево російського народу. Про неї народ складав пісні, прислів’я, приказки. Поети оспівували березу у своїх віршах, художники зображували її на своїх полотнах. Для російської людини немає дерева ріднішого, ніж береза. У стародавні часи на Русі березу вважали «своїм тотемом, родоначальницею і покровителькою». Російська береза — символ Росії»[5].

Російська влада навіть запровадила до обігу таке поняття як «еколого-патріотична акція», прикладом чого може служити акція, коли 300 курсантів Міністерства надзвичайних ситуацій Російської Федерації заклали «березовий гай Героїв Росії»[6]

Крім того, що є більш важливим, березовий гай став офіційним інструментом сакралізації російських окупантів, які загинули під час російської агресії в Україні.

Так, у березні 2023 року в Улан-Уде знову висадили берези в пам’ять про загиблих на СВО окупантів[7]. У вересні 2025 року під назвою діти учасників «Спеціальної військової операції» висадили п’ять берез у селі Міас (Челябінська область), що є ще одним прикладом «березової» пропаганди[8]. У жовтні 2025 року Законодавчі збори Іркутської області повідомили про нову «алею слави» на ангарському кладовищі «Березовий гай», створену в пам’ять про загиблих окупантів[9]. У листопаді 2025 року окупанти з батальйону імені Салавата Юлаєва (башкирський підрозділ Росгвардії) висадили у так званій «Донецькій Народній Республіці» берези[10].

Власне, політика «березоізації» – це не лише російська політика. Вона є характерною і для країн, які перебувають під контролем Російської Федерації. Так, у травні 2025 року у Мінську відкрили пам’ятний знак «Березовий гай», присвячений радянським воїнам, які загинули під час визволення міста у Другій світовій війні[11].

Насамкінець, можна наголосити на важливій деталі: бум уваги до берез та березових гаїв стався одразу ж після російської агресії 2022 року[12].

Так, у квітні 2024 року відповідна акція із залученням дітей мала місце в окупованій росіянами Луганській області[13]. Той факт, що пропагандистська подія, що мала місце у дитячому садочку, презентувалася на рівні ТАСС, говорить про важливість подібних заходів для керівництва російської диктатури.

У жовтні 2024 року подібна масштабна акція пройшла у місті Красноярськ[14].

«З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно» (Володимир Ленін, 1922)

Береза як символ російського мілітаризму знайшла своє відображення у радянському кіно. Так, без заперечень можна сказати, що не існує жодного радянського громадянина, який би не дивився стрічку «Біле сонце пустелі» (1970), яка продовжує бути надзвичайно популярною серед громадян сучасної Російської неоімперії.

«Біле сонце пустелі» – це не безневинна пригодницька комедія, а ідеологічний конструкт, який нормалізує імперське насильство через культурну зневагу та патерналістську риторику цивілізаторської місії. Фільм легітимізує насильницьку радянізацію Туркестану, перетворюючи червоноармійця на агента «порядку». Басмачі – реальні борці за незалежність — демонізуються як бандити. Радянська окупація естетизується як героїчна місія, а геноцид туркестанського народу романтизується в авантюрній притчі.

В контексті «березової» теми можна згадати важливий момент, як окупант Сухов пише листи своїй коханій жінці Катерині Матвіївні в Самару та уявляє її не де небудь, а саме у березовому гаю.

Береза як символ «скорбящих матерей»: перетворення агресора на жертву та механізми символічної інверсії

Центральним елементом цієї символічної стратегії є послідовне асоціювання берези з материнською скорботою замість героїчної військової традиції. Меморіали «павшим воїнам» на території Росії та окупованих землях систематично включають берези як обов’язковий елемент ландшафтного дизайну. Ця практика створює специфічний наратив: російські військові постають не як агресори, а як «діти», яких «втратила» Батьківщина-мати.

Показовим прикладом є меморіальні комплекси, присвячені війнам у Чечні, Грузії, Сирії та Україні. Незалежно від характеру конфлікту – чи то придушення національно-визвольного руху, чи відверта агресія проти сусідньої держави – символічне оформлення залишається незмінним: «берези», «вічний вогонь», образи «матерів, що плачуть» тощо. Контекст воєнних дій, їх правова кваліфікація, питання агресії повністю елімінуються з символічного простору.

Акцент на втратах замість завоювань

Традиційна імперська символіка зазвичай героїзує завоювання, підкреслює могутність і експансію. Російська символічна система діє інакше: вона системно акцентує втрати, скорботу, жертовність. Береза стає маркером не тріумфу, а страждання. Ця стратегія виконує важливу ідеологічну функцію: позбавляє можливості критичної рефлексії щодо доцільності та моральності військових авантюр.

Коли суспільству пропонується не славити перемоги, а оплакувати втрати, питання про причини цих втрат стає табуйованим. Критика військової політики інтерпретується як «зневага до пам’яті загиблих», «образа матерів» тощо. Береза як символ скорботи створює захисний ідеологічний периметр навколо будь-яких воєнних дій держави.

Меморіалізація без контекстуалізації

Практика встановлення пам’ятників «павшим воїнам» на окупованих територіях (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Крим, окуповані райони Донецької та Луганської областей) демонструє наступний рівень маніпуляції. Ці меморіали систематично включають берези, створюючи візуальний код «місця скорботи».

Проте контекст цієї «скорботи» ретельно приховується: ці «павші» брали участь у окупації чужих територій, катуваннях, зґвалтуваннях, етнічних чистках, порушеннях міжнародного гуманітарного права. Береза виконує функцію символічного обілення: вона нібито свідчить про «жертовність» і «страждання», але приховує хижацьку природу дій.

Гендерна маніпуляція: фемінізація як стратегія легітимації

У російському культурному коді береза послідовно гендерується як «жіноче дерево» – на противагу «чоловічому» дубу. Ця гендерна маркіровка не є нейтральною; вона несе специфічне ідеологічне навантаження. Береза асоціюється з пасивністю, беззахисністю, вразливістю, покірністю – якостями, які в патріархальній культурі приписуються «справжній жіночності».

Поєднання національного символу з такими характеристиками створює парадоксальну ситуацію: нація-агресор репрезентує себе через символ беззахисності. Ця символічна операція дозволяє конструювати образ Росії не як хижака, а як «вразливої жертви», яка «змушена захищатися».

Материнська скорбота як виправдання майбутньої агресії

Культ материнської скорботи, втілений у символі берези, виконує важливу проспективну функцію. Він не лише легітимізує минулі воєнні дії, а й створює передумови для виправдання майбутніх. Логіка цієї маніпуляції така: оскільки матері страждають від втрати синів, держава зобов’язана «захистити» інших матерів від подібних страждань через превентивну агресію.

Цей механізм особливо яскраво проявився в риториці навколо агресії проти України: нібито Росія «захищає російськомовне населення» (читай: «матерів і дітей») від «нацистів». Береза на меморіалах «павшим» у попередніх війнах стає символічним виправданням нової агресії.

«Захист матерів» як легітимація російської колоніальної експансії

Фемінізація національного символу створює можливість для специфічної риторичної фігури: військова агресія презентується як «захист жінок і дітей». Ця стратегія має глибокі корені в патріархальній культурі, де «захист беззахисних» є головним виправданням чоловічого насильства.

Береза як «жіночий» символ матеріалізує цю риторику: вона нібито втілює ті «беззахисні елементи», які потребують «захисту». При цьому справжні жертви російської агресії – жінки та діти окупованих територій – повністю виключаються з цього наративу.

Колоніальна функція символу: натуралізація окупації та маскування імперіалізму через «природність»

Береза належить до тих рослин, які можуть рости в різних кліматичних зонах – від тундри до степу. Ця біологічна особливість використовується для символічного маскування імперської експансії. Коли береза висаджується біля військових меморіалів на окупованих територіях (від Калінінграда до Курильських островів, від Придністров’я до Сирії), це створює ілюзію «природності» російської присутності.

«Дивіться, – промовляє цей символ, – береза росте тут так само природно, як і в Росії. Отже, і російська присутність є природною». Біологічна адаптивність рослини стає метафорою «права» на окупацію: якщо береза може рости всюди, то й Росія може бути всюди.

Монументи «павшим» як маркери колонізації

Практика встановлення меморіалів «павшим російським воїнам» на окупованих територіях є класичним колоніальним інструментом. Ці монументи виконують функцію символічних міток, що позначають територію як «російську». Береза підсилює цей ефект: вона не просто маркер, а «живий» символ, який «вростає» в ландшафт.

Показово, що такі меморіали майже завжди встановлюються на найвидніших місцях – центральних площах, у парках, біля адміністративних будівель. Їхня функція – не стільки вшанування пам’яті (адже ці «павші» як правило є агресорами), скільки демонстрація власності: «Ця земля тепер наша, ось монумент нашим мертвим як доказ».

Натуралізація присутності через «природний» символ

Використання живої рослини (берези) замість мертвого каменю (традиційних монументів) створює специфічний ефект. Жива береза «вростає» в місцевий ландшафт, стає його частиною. З часом вона може навіть сприйматися як «місцева», особливо молодшими поколіннями, які не пам’ятають часу до окупації.

Ця стратегія особливо ефективна на територіях з тривалою окупацією. Наприклад, у Калінінграді (колишньому Кенігсберзі) берези біля радянських монументів вже сприймаються багатьма мешканцями як «природний» елемент міського ландшафту, хоча насправді є маркерами колонізації та етнічної чистки.

Експорт жертовності: створення ілюзії спільної долі

Систематична висадка берез біля меморіалів «радянським визволителям» та «павшим російським воїнам» на територіях Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії створює візуальний код «спільної жертви». Ці берези нібито свідчать: «Ми всі разом страждали, ми всі разом втрачали».

Проте ця «спільність» є маніпуляцією. Береза маркує не спільне страждання, а односторонню жертовність: місцеві народи приносяться в жертву російським імперським амбіціям, а береза символізує не їхню жертву, а «скорботу російських матерів» про загиблих окупантів.

Ілюзія «спільної жертви»

Особливо цинічною є практика висадки берез біля меморіалів на місцях масових злочинів радянського режиму проти місцевого населення. Коли береза росте поруч з пам’ятником депортованим народам чи жертвам сталінських репресій, вона створює візуальний зв’язок між різними типами жертв: нібито й окупанти, й окуповані є рівними жертвами «трагічної історії».

Ця стратегія стирає відмінність між агресором і жертвою агресії, між катом і його жертвою. Береза стає інструментом ревізіоністської історичної політики: вона візуально прирівнює жертви Голодомору до «павших» радянських солдатів, жертви депортацій до окупантів.

Стирання різниці між агресором і жертвою

Найглибший рівень цієї маніпуляції полягає в повному стиранні моральної та правової різниці між тими, хто здійснює агресію, і тими, хто від неї страждає. Коли береза росте і біля меморіалу жертвам окупації, і біля монумента окупантам, вона створює візуальну та символічну еквівалентність.

Ця стратегія особливо небезпечна в контексті постколоніальної пам’яті. Молодші покоління, які не мають особистої пам’яті про події, можуть сприймати цю візуальну еквівалентність як історичну істину: нібито «всі страждали однаково», нібито немає агресорів і жертв, є лише «трагедія війни».

Сакралізація через «природність»: береза як квазірелігійний символ

Береза в російському символічному просторі поступово трансформується з природного об’єкта на квазірелігійний символ. Ця трансформація здійснюється через систему ритуалів, наративів та візуальних практик.

Висадка берези перетворюється на сакральний акт, аналогічний встановленню хреста чи ікони. Дерево стає об’єктом «паломництва» – до меморіалів з березами організовуються екскурсії школярів, ветерани проводять біля них урочисті заходи. Береза набуває статусу «свідка» історичних подій, їй приписується здатність «пам’ятати» та «скорбити».

Жертовність як категорія сакрального

У релігійних системах жертва зазвичай має сакральний статус: вона освячує, очищує, створює зв’язок між профанним і священним. Береза як символ жертовності привносить цей релігійний підтекст у світську сферу меморіалізації.

«Павші воїни», біля пам’яті яких висаджені берези, набувають статусу квазірелігійних жертв. Їхня смерть сакралізується, перетворюється на священний акт. При цьому контекст їхніх дій (агресія, окупація, військові злочини) повністю елімінується з цього сакрального наративу.

Ця сакралізація робить неможливою критичну рефлексію. Поставити під сумнів доцільність війни, в якій загинули ці «священні жертви», означає вчинити святотатство, образити священне.

Природа як легітимація культури: екологічний фасад імперіалізму

Використання живої рослини як національного символу створює екологічний фасад для імперіалістичної політики. Береза нібито втілює гармонію з природою, органічність, життя. Як держава, що обрала таким символ, може бути агресивною?

Ця маніпуляція особливо ефективна в сучасному контексті зростання екологічної свідомості. Береза дозволяє Росії конструювати образ «екологічно свідомої» держави, що «дбає про природу», навіть коли її військові дії призводять до екологічних катастроф (підрив Каховської ГЕС, забруднення територій уламками ракет тощо).

Береза як маркер колонізації: анекдот про український опір

Ставлення українців до берези – не як до дерева, а як до імперського символу – яскраво відображає старий анекдот. Українець рубає березу біля свого будинку. Коли сусід здивовано запитує про причину, той відповідає класичною формулою: «Та раптом приїде москаль, побачить березу і скаже – це ж моя Батьківщина!»

Цей анекдот демонструє глибоке розуміння механізмів колонізації через символічне присвоєння простору. Береза функціонує як природний маркер «русского мира» – дерево, через яке імперія маркує територію як «свою». Український селянин передбачає логіку колонізатора: будь-який російський символ на українській землі стає підставою для територіальних претензій.

Анекдот розкриває парадокс колоніальної ситуації: українцю доводиться змінювати власний ландшафт не з естетичних чи практичних міркувань, а щоб запобігти символічному привласненню території. Це превентивний опір – усунення потенційного приводу для імперської ідентифікації простору як «російського».

Гумор тут виконує функцію деколоніального дискурсу, викриваючи абсурдність імперської логіки, де наявність берези перетворюється на геополітичний аргумент. Водночас анекдот фіксує травматичний досвід: український простір постійно під загрозою переозначення через культурні та природні символи імперії.

З іншого боку, анекдот, власне, не анекдот, а реальність. Можна пригадати, як у березні 2019 року в окупованому Росією Севастополі в ході ліквідації Сталінградського ринку комунальники знищили зелені насадження. Зокрема, їх «жертвою» стало досить рідкісне для кримського клімату дерево — береза. «Розчленування» співробітниками комунальних служб «символу Росії» викликало істерику у однієї з місцевих мешканок, яка побачила в цій дії аналогію з легендами про «бандерівців», які нібито розчленовували людей на лісопилках у карпатських лісах. Відповідне відео було опубліковано в інтернеті: «У мене з учорашнього дня не проходить відчуття, що я перебуваю на похоронах, тому що вбивають найдорожче, — журиться жінка. — Ця берізка, розпиляна, як юна дівчина — подивіться на її білий стовбур, — це те, що є символом нашого часу»[15].

Висновки: деконструкція символу як інструмент деколонізації

Отже, у російській імперській політиці «березова» естетика створює специфічну атмосферу «світлої скорботи» навколо мілітаристичної жертовності. Березові алеї романтизують смерть «за Батьківщину», створюючи візуальну мову, що нормалізує постійне відтворення військових втрат. Відповідно, простір кладовища організується для підтримки імперського наративу про війну та жертву.

Аналіз функціонування образу берези в російській символічній політиці виявляє складний механізм легітимації колоніального насильства через інверсію ролей агресора й жертви. Береза виконує кілька взаємопов’язаних функцій:

• Символічна інверсія: перетворює агресора на жертву через акцент на скорботі замість рефлексії про характер військових дій.

• Гендерна маніпуляція: фемінізує національний символ для створення образу «беззахисності», що парадоксально легітимізує агресію як “захист”.

• Натуралізація окупації: використовує біологічні властивості рослини для символічного маскування колонізації як “природного” процесу.

• Експорт жертовності: створює ілюзію “спільної жертви” між окупантами й окупованими, стираючи моральну різницю між ними.

• Ритуалізація насильства: перетворює висадку берез на ритуал закріплення колоніального панування.

• Сакралізація агресії: надає воєнним діям квазірелігійного статусу “священної жертви”.

---

[1] Guberniya – Chelyabinsk (2025).  Chelyabinsk expert explains why birch trees became Russia’s national symbol [Chelyabinskij ehkspert ob”yasnil, pochemu bereza stala nacional’nym simvolom Rossii]. Guberniya – Chelyabinsk. February 27, 2025. URL: https://gubernia74.ru/articles/news/1131636/?sphrase_id=235678

[2] Bogdan, N. (2024). Fostering patriotic feelings in preschoolers through the implementation of the project ‘Birch – a symbol of Russia’ [Formirovanie patrioticheskikh chuvstv doshkol’nikov cherez realizaciyu proekta «Bereza – simvol RossiI»]. Interactive education. Electronic newspaper [Interaktivnoe obrazovanie. Elektronnaya gazeta]. Issue № 112, April 2024 (Patriotic and spiritual-moral education). URL: https://io.nios.ru/articles2/129/14/formirovanie-patrioticheskih-chuvstv-doshkolnikov-cherez-realizaciyu-proekta-bereza

[3] Kameshkovsky Social Rehabilitation Centre for Minors [Kameshkovskij social’no-reabilitacionnyj centr dlya nesovershennoletnikh]. Beryza – symbol of russia [Beryoza – simvol rossii]. URL: https://kamsocentr.social33.ru/novosti/glavnye-novosti/beryeza-simvol-rossii/

[4] St. Petersburg. Network of City Portals (2025). Memorial Grove of 900 Birches [Pamyatnaya roshcha “900 berez”]. St. Petersburg. Network of City Portal. URL: http://spb.holme.ru/sight/598ccae23620ebcc3ff53b29

[5] Books and theatre. Branch Library No. 10, Sevastopol [Kniga i teatr. Biblioteka-filial № 10 g. Sevastopolya] (2025). Birch tree – symbol of Russia [Bereza – simvol Rossii]. URL: https://luchik.cbssev.ru

[6] Russian Geographical Society (2015). Birch rose of remembrance. Russian Geographical Society. June 11, 2015. URL: https://rgo.ru/activity/redaction/news/beryezovaya-roshcha-pamyati

[7] Infpol (2023). Birch trees were planted again in Ulan-Ude in memory of the soldiers who died in the Special Military Operation [V Ulan-Udeh vnov’ vysadili beryozy v pamyat’ o pogibshikh na SVO bojcakh]. Infpol. September 25, 2023. URL: www.infpol.ru/256666-v-ulan-ude-vnov-vysadili-beryezy-v-pamyat-o-pogibshikh-na-svo-boytsakh

[8] Mayak (2025). Five birch trees were planted today by the children of SVO participants in the village of Miass [Pyat’ beryozok vysadili segodnya deti uchastnikov SVO v sele Miasskom]. Mayak. News of Krasnoarmeysky District Chelyabinsk Region. September 29, 2025. URL: https://mayak-74.ru/news/specoperaciya/13280

[9] Official Internet portal for legal information in the Irkutsk Region [Oficial’nyj internet-portal pravovoj informacii Irkutskoj oblasti] (2025). Two memorials commemorating SVO soldiers were unveiled in Angarsk [Dva memoriala pamyati bojcov SVO otkryli v Angarske]. October 3, 2025. URL: www.ogirk.ru/2024/10/03/dva-memoriala-pamjati-bojcov-svo-otkryli-v-angarske/

[10] Bashinform (2025). Soldiers from the Salavat Yulaev Battalion planted Bashkir birch trees in the Special Military Operation zone [Voiny batal’ona imeni Salavata Yulaeva vysadili v zone SVO bashkirskie beryozy]. Bashinform. November 3. 2025. URL: www.bashinform.ru/news/svo/2025-11-06/voiny-batalona-imeni-salavata-yulaeva-vysadili-v-zone-svo-bashkirskie-beryozy-4454455

[11] News from Belarus (2025). A memorial sign called ‘Birch Grove’ was unveiled in Minsk, dedicated to Soviet soldiers who died during the liberation of the city [U Mіns’ku vіdkrili pam’yatnij znak «Berezovij gaJ», prisvyachenij radyans’kim voїnam, yakі zaginuli pіd chas vizvolennya mіsta]. News from Belarus. May 7, 2025. URL: https://news.sb.by/articles/v-minske-otkryli-pamyatnyy-znak-berezovaya-roshcha-posvyashchennyy-pavshim-pri-osvobozhdenii-goroda

[12] Pskov Information Agency (2022). A birch grove in memory of local residents burned during the Great Patriotic War will appear in the Plyussky District [A birch grove in memory of local residents burned during the Great Patriotic War will appear in the Plyussky District]. Pskov Information Agency. April 17, 2022. URL: https://informpskov.ru/news/386750.html

[13] TASS (2024). Birch trees planted in LPR kindergarten as part of ‘Garden of Remembrance’ campaign [V LNR v detsadu vysadili berezy v ramkakh akcii “Sad pamyati”]. TASS Russian News Agency. April 14, 2024. URL: https://tass.ru/obschestvo/20531673

[14] Our Krasnoyarsk Region (2024). Twenty young birch trees were planted near the Victory Memorial in Krasnoyarsk. They became a continuation of the road, symbolising the soldier’s path to victory [20 molodyh beryoz vysadili vozle Memoriala Pobedy v Krasnoyarske. Oni stali prodolzheniem dorogi, simvoliziruyushchej put’ soldata k Pobede]. October 31, 2024. URL: https://gnkk.ru/news/20-molodykh-berez-vysadili-vozle-memoria

[15] Rakurs (2019). ‘They chopped up the symbol of Russia, just like the Bandera followers chopped up people at the sawmills’: Crimea mourns the birch tree cut down by municipal workers [Raschlenili simvol Rossiyu, kak banderovcy lyudej na lesopilkakh»: v Krymu sokrushayutsya o spilennoj kommunal’shchikami bereze]. Rakurs. March 1, 2019. URL: https://racurs.ua/n118800-aeroport-v-ujgorode-vozobnovit-rabotu-s-15-marta.html