Доповідь ЄКЗК про візит до Литви, здійснений з 12 по 22 лютого 2024 року
1. На виконання статті 7 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, делегація ЄКЗК з 12 по 22 лютого 2024 року здійснила візит до Литви. Комітет визнав цей візит «необхідним за даних обставин» (пункт 1 статті 7 Конвенції), а його метою було вивчення виконання рекомендацій Комітету, сформульованих у доповіді за результатами періодичного візиту, здійсненого у 2021 році, зокрема щодо поширеного насильства між ув’язненими, а також великої кількості нелегальних наркотиків у поєднанні з відсутністю цілеспрямованих стратегій допомоги великій кількості ув’язнених, які вживають наркотичні засоби. Це був дев’ятий візит Комітету до Литви.
2. Візит здійснювали наступні члени КЗК: 1) Ваня Коста Рамош (голова делегації); 2) Дмитро Ягунов; 3) Віктор Захарія.
3. Їх підтримувала Даля Жукаускене з Секретаріату ЄКЗК, а також експерт Маржена Ксель, лікар, колишній керівник Медичного департаменту Пенітенціарної служби Польщі.
4. Під час візиту делегація відвідала в’язницю в Алітусі, в’язницю у м. Маріямполі, в’язницю №2 м. Правенішкес та в’язницю у Вільнюсі.
II. ФАКТИ, ВИЯВЛЕНІ ПІД ЧАС ВІЗИТУ, ТА ЗАПРОПОНОВАНІ ЗАХОДИ
1. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ
a. Оновлена інформація про заходи, вжиті литовською владою
11. Під час зустрічі з високопосадовцями Міністерства юстиції та Пенітенціарної служби на початку візиту делегацію ЄКЗК було поінформовано про останні події, що стосуються пенітенціарної системи, а також про заходи, вжиті для виконання рекомендацій ЄКЗК.
12. 1 січня 2023 року набула чинності нова редакція Пенітенціарного кодексу. За інформацією литовської влади, новий кодекс передбачає заходи щодо вдосконалення інструментів ресоціалізації ув’язнених, щоб краще мотивувати їх до позитивних змін. Також надаються ширші можливості для ув’язнених отримувати необхідне лікування від адиктивних розладів і більш якісні послуги психологічної підтримки, а також підвищується доступність соціальних послуг. Крім того, розширюються можливості працевлаштування ув’язнених шляхом запровадження самозайнятості та заохочення волонтерства. Для зміцнення соціальних навичок ув’язнених більше не обмежуються побачення з дітьми, дозволяються частіші дзвінки родичам, а також створюються більш сприятливі умови для переведення ув’язнених до в’язниць відкритого типу.
13. З часу останнього візиту ЄКЗК у 2021 році кількість ув’язнених зменшилася ще на 10,5%. Станом на 1 лютого 2024 року загальна місткість в’язниць Литви становила 6406 місць, а загальна кількість ув’язнених – 4566 осіб, тобто 71,3% від норми заповнення. Крім того, за даними щорічної кримінальної статистики Ради Європи – SPACE I 2023, incarceration rate в Литві знизився з 323,7 на 100 тис. осіб у 2013 році до 174 у 2023 році. Це надзвичайно позитивний розвиток. Як повідомляється, ці зміни були спричинені декриміналізацією певних правопорушень та скороченням строків позбавлення волі за окремі злочини (відповідні зміни до законодавства набули чинності влітку 2023 року).
14. Делегацію також поінформували про проєкт змін до КК (який обговорювався в парламенті під час візиту) щодо керівних принципів призначення покарання. Наразі відправною точкою для призначення покарання у вигляді позбавлення волі є середньоарифметичне значення санкції, і лише за наявності пом’якшуючих або обтяжуючих обставин строк покарання може бути відповідно скоригований. Якщо зміни, запропоновані Міністерством юстиції, будуть прийняті, то мінімальний термін покарання, зазначений у санкції, буде відправною точкою для призначення покарання у вигляді позбавлення волі, і лише за наявності обтяжуючих обставин термін покарання може бути збільшений понад цей мінімум. Міністерство юстиції сподівається, що такі зміни сприятимуть значному скороченню термінів ув’язнення і дозволять досягти середньоєвропейського рівня ув’язнення в Литві до 2030 року. ЄКЗК хотів би отримати інформацію про прийняття цих проектів поправок та їхню імплементацію.
15. У Програмі розвитку системи правосуддя, прийнятій Урядом Литви у жовтні 2021 року, підкреслюється, що пенітенціарна система Литви не заохочує ув’язнених змінювати свої злочинні звички, і що основними причинами цієї невдачі є:
– брак кваліфікованого персоналу (непривабливі умови праці, відсутність необхідної підготовки, слабка мотивація)
– фрагментарна ресоціалізація ув’язнених (непослідовний процес динамічного нагляду, обмежена доступність лікування від залежності, обмежені можливості отримання освіти, значно нижчий рівень зайнятості, ніж в інших країнах ЄС, відсутність міжінституційної співпраці в процесі ресоціалізації);
– непридатність більшої частини інфраструктури для тривалого тримання під вартою (небезпечні та негідні умови проживання, застарілі та дорогі системи безпеки, нецифрові процеси управління).
Для вирішення цих проблем Уряд запропонував оптимізувати кількість в’язничного персоналу та підвищити його кваліфікацію, оптимізувати систему ресоціалізації ув’язнених та модернізувати в’язничну інфраструктуру.
16. У Лютому 2022 року Директор Департаменту виконання покарань затвердив Стратегічні напрямки діяльності Департаменту виконання покарань на 2022-2030 роки. У преамбулі документа визнається, що з 2000 року (коли управління пенітенціарною системою було передано від МВС до МЮ) литовський уряд прийняв кілька стратегічних документів, спрямованих на модернізацію пенітенціарної системи.
У Керівних принципах перераховано низку цілей, затверджених цими стратегічними документами, які, на жаль, не були досягнуті. До них відносяться повна реконструкція в’язниці в Правенішкесі, в’язниці в Алітусі і головної ділянки Каунаської в’язниці, закриття в’язниці у Маріямполе, відкриття в’язниць в Клайпеді (на 800 місць), під Вільнюсом (на 1620 місць), у Шяуляї (на 1180 місць), в Паневежисі (на 400 місць), а також відкриття нового Навчального Центру і т.д.
ЄКЗК хотів би підкреслити, що у нього є серйозні побоювання щодо будівництва дуже великих в’язничних комплексів, які в минулому виявилися складними в управлінні і нездатними надавати цільові послуги, необхідні різним групам населення, що перебувають у них. Проектування різних компонентів комплексу та структури управління матиме важливе значення для уникнення можливих негативних наслідків для повсякденних контактів між ув’язненими та персоналом, можливостей для забезпечення цілеспрямованого режиму та контактів ув’язнених із зовнішнім світом.
17. Під час візиту 2024 року делегацію поінформували, що з 2020 року 661 місце було переобладнано з гуртожиткового типу у приміщення камерного типу і що до кінця 2027 року ще 1041 місце буде переобладнано аналогічним чином.
Крім того, у 2024 році очікується підписання договору про державно-приватне партнерство щодо будівництва нової Шяуляйської в’язниці, яка замінить існуючу, а сама в’язниця має бути збудована до 2027 року.
18. ЄКЗК неодноразово висловлював свою думку про те, що ризик залякування і насильства є вищим у великих в’язничних гуртожитках і що такі умови розміщення можуть сприяти розвитку в’язничної субкультури та сприяти підтримці й згуртованості організованих кримінальних структур. Крім того, крім того, що таке розміщення надзвичайно ускладнює, якщо не унеможливлює, належний контроль з боку персоналу, воно також неминуче призводить до відсутності приватного життя ув’язнених у їхньому повсякденному житті.
Комітет ще раз закликає литовську владу вжити всіх можливих заходів для значного прискорення процесу модернізації в’язничної інфраструктури і, особливо, її переведення на розміщення у приміщеннях камерного типу.
19. Литовська влада поінформувала делегацію про те, що Департамент виконання покарань і підпорядковані йому установи були реорганізовані, і з 1 січня 2023 року вони стали однією юридичною особою – Пенітенціарною службою. За словами влади, організаційна реформа дозволила скоротити технічний/адміністративний персонал і збільшити кількість персоналу з ресоціалізації, який безпосередньо працює з ув’язненими (наприклад, кількість соціальних працівників, як повідомляється, була збільшена на 194% – з 18 до 53 соціальних працівників (станом на кінець жовтня 2023 року)).
У кожній в’язниці було диференційовано обов’язки персоналу, відповідального за ресоціалізацію ув’язнених. Розпочато перехід до командного підходу, створено такі групи, як група соціальної роботи та психологічного втручання, група оцінки та аналізу, група контактних офіцерів виправних установ та група працевлаштування.
20. Пенітенціарна служба надала делегації інформацію щодо кількості неформальних лідерів ув’язнених у кожній в’язниці та заходів, вжитих для припинення їх домінування, включаючи ротацію між камерами та в’язницями, періодичні обшуки та профілактичні перевірки, регулярні профілактичні бесіди, моніторинг та оцінку ризиків, відокремлення від інших ув’язнених (наскільки це можливо) шляхом розміщення їх на окремих поверхах та/або в окремих камерах, що зачиняються, а також подальше навчання персоналу.
21. ЄКЗК позитивно відзначає значне зменшення кількості ув’язнених, які перебувають у дисциплінарних ізоляторах за відмову проживати у закріплених за ними блоках. За інформацією литовської влади, докладаються всі зусилля для пошуку альтернативних рішень для таких ув’язнених, і лише в дуже невеликій кількості випадків, коли адміністрація в’язниці, як повідомляється, не змогла підтвердити наявність ризику для них жити разом із загальною кількістю ув’язнених, ув’язнені були дисциплінарно покарані за таку відмову.
b. Відвідані пенітенціарні установи
23. Делегація ЄКЗК здійснила повторні візити до Алітуської, Маріямпольської, Правенішкської та Вільнюської в’язниць.
24. На момент візиту в Алітусській в’язниці (місткістю 965 осіб) утримувалося 788 дорослих засуджених чоловіків, у тому числі 13 довічно ув’язнених. Ув’язнені були розміщені в 13 блоках (розміщених в одному з семи секторів); лише в п’яти блоках були передбачені камери камерного типу, а в решті – гуртожитки, обладнані до 16 ліжко-місць.
25. У Маріямпольській в’язниці (місткістю 900 осіб) утримувалося 592 дорослих засуджених чоловічої статі, у тому числі вісім довічно ув’язнених. Ув’язнені розміщувалися в 27 блоках (розміщених в одному з чотирьох секторів); лише в семи блоках передбачалося розміщення камерного типу, а переважна більшість блоків складалася з спальних приміщень, обладнаних до 25 ліжок.
26. В’язниця № 2 у м. Правенішкес була створена після реорганізації пенітенціарної системи шляхом злиття Сектору 2 колишньої в’язниці в м. Правенішкес і колишньої в’язничної лікарні, розташованої приблизно в одному кілометрі від неї (після реорганізації в’язнична лікарня стала Відділенням охорони здоров’я для стаціонарного та амбулаторного лікування в структурі другої в’язниці в м. Правенішкес).
На момент візиту в основній частині 2-ї в’язниці м. Правенішкес (місткістю 1100 осіб) утримувався 761 дорослий ув’язнений чоловічої статі (один з них – ув’язнений у попередньому ув’язненні), у тому числі 63 довічно ув’язнених. У відділенні особистої гігієни (місткістю 348 осіб) утримувалося 177 дорослих чоловіків (шестеро з них перебували під слідством), у тому числі двоє засуджених до довічного ув’язнення.
На основній території установи ув’язнені розміщувалися у 20 приміщеннях (розміщених в одному з п’яти секторів); лише у чотирьох приміщеннях були камери камерного типу, а в більшості приміщень були спальні кімнати, обладнані до 21 ліжка.
27. У Вільнюській в’язниці (місткість – 632), що складається з двох частин, утримуються 368 дорослих ув’язнених чоловічої статі (99 з них перебувають під слідством і вісім довічно ув’язнених) в основній частині і 57 дорослих ув’язнених (десять жінок на відкритому режимі, вісім чоловіків на напіввідкритому режимі і 39 чоловіків на відкритому режимі) у допоміжній частині, розташованій на відстані близько одного кілометра від неї. Делегація відвідала лише основну територію в’язниці.
На основній території ув’язнені були розміщені у трьох блоках – Блок № 1 (5-поверхова будівля зі спальними приміщеннями на середніх трьох поверхах (до десяти ліжок), на кожному поверсі – до 70-80 ув’язнених), Блок № 2 (3-поверхова будівля з приміщеннями камерного типу) та Блок № 3 (одноповерхова будівля, в якій знаходиться реабілітаційний та постреабілітаційний центри).
c. Жорстоке поводження з боку персоналу
28. Делегація не отримала жодних повідомлень про умисне фізичне жорстоке поводження з ув’язненими з боку персоналу в відвіданих в’язницях. Загалом, ув’язнені, з якими спілкувалася делегація, стверджували, що в’язничний персонал поводився з ними коректно. Однак делегація зауважила, що через нестачу персоналу (яка в деяких в’язницях досягла катастрофічно низького рівня), між ув’язненими та персоналом було дуже мало змістовного спілкування.
29. Однак, як і під час візиту ЄКЗК у 2021 році, у в’язниці Алітус кілька ув’язнених поскаржилися на надмірне застосування сили під час обшуків у камерах. Крім того, у цій в’язниці делегація отримала скарги на використання персоналом грубої та образливої мови по відношенню до ув’язнених ромів; також були скарги на використання принизливої мови у в’язницях Алітус та Маріямполе.
У всіх відвіданих в’язницях делегація також чула скарги на те, що персонал погрожував ув’язненим переведенням до камер або блоків, де розміщуються ув’язнені з вищої касти неформальної в’язничної ієрархії. Таке переведення означало б, що відповідний ув’язнений повинен був би відмовитися (оскільки правила неформальної ієрархії не дозволяють змішувати ув’язнених з різних каст) і тоді він ризикував би отримати дисциплінарне стягнення.
ЄКЗК вкотре закликає литовську владу вжити ефективних заходів через керівництво в’язниць для забезпечення того, щоб співробітники місць позбавлення волі отримали чітке повідомлення про те, що надмірне застосування сили, словесні образи і погрози, а також інші форми неповаги або провокаційної поведінки по відношенню до ув’язнених є неприйнятними і будуть розглядатися відповідно до тяжкості злочину.
Крім того, в’язничний персонал повинен бути чітко і регулярно проінструктований про те, що будь-який співробітник, який толерує, покладається, заохочує або бере участь у змові з іншими ув’язненими в каральних діях проти ув’язнених, буде притягнутий до кримінальної відповідальності або дисциплінарного покарання.
Адміністрація в’язниць повинна демонструвати підвищену пильність, забезпечуючи регулярну присутність керівників в’язниць у місцях позбавлення волі, їхній безпосередній контакт з ув’язненими, ефективне розслідування скарг ув’язнених та покращення підготовки в’язничного персоналу.
2. НАСИЛЬСТВО МІЖ УВ’ЯЗНЕНИМИ
a. Фіксація тілесних ушкоджень та розслідування
30. Як і під час попередніх візитів, делегація ЄКЗК отримала багато достовірних повідомлень про насильство між ув’язненими, включаючи поранення гострими предметами, побиття, ошпарювання, знущання та інші форми психологічного тиску, вимагання та примушування до вчинення нових злочинів та дисциплінарних проступків. Такі твердження були отримані від ув’язнених, які перебували в різних відділеннях усіх відвіданих в’язниць.
31. Комітет зазначає, що у грудні 2022 року Директор Державної пенітенціарної служби затвердив «Порядок запобігання насильницьким діям та розслідування випадків отримання тілесних ушкоджень заарештованими та засудженими особами, підготовки, оформлення та обліку цих документів у місцях виконання покарань (відбування арешту)» (далі – Порядок).
Згідно з Порядком, потерпілий ув’язнений доставляється до медичної частини, оглядається медичним працівником, складається акт медичного огляду потерпілого, а тілесні ушкодження фіксуються в особистій контурній картці потерпілого. Медичний працівник складає акт медичного огляду, в якому зазначає дату і час огляду, детально описує ознаки видимих тілесних ушкоджень та їх розміри, а також обставини, за яких вони виникли, на які вказує потерпіла особа. Акт медичного огляду та бланк особистого обстеження реєструються у спеціальному журналі.
32. Під час візиту медичний працівник делегації перевірив журнали обліку тілесних ушкоджень та відповідну медичну документацію, приділяючи особливу увагу записам, зробленим упродовж шести тижнів, що передували візиту ЄКЗК (зокрема, упродовж перших шести тижнів 2024 року). У всіх відвіданих в’язницях, окрім Маріямпольської, огляди переважно проводила медсестра, а для позначення травматичних ушкоджень використовувалися карти тіла.
На жаль, на основі отриманих даних Комітет знову змушений констатувати, що фіксація травм продовжує залишатися неякісною, за винятком в’язниці в Маріямполе (коли це робив лікар). Під час медичних оглядів тілесні ушкодження не фотографувалися, опис тілесних ушкоджень, як правило, був досить стислим і розпливчастим (незважаючи на те, що Порядок вимагає детального опису), а записи, як правило, не містили зауважень медичного працівника щодо можливого походження тілесних ушкоджень або відповідності тілесних ушкоджень заявам, зробленим обстежуваною особою (якщо така заява була зроблена, чого часто не відбувалося, незважаючи на вимоги Порядку). На думку делегації, медичний персонал відвіданих установ, на жаль, не пройшов належної підготовки з питань фіксації тілесних ушкоджень (і навіть з питань надання медичної допомоги в місцях позбавлення волі в цілому).
33. ЄКЗК ще раз закликає литовську владу забезпечити, щоб тілесні ушкодження, які демонструють ув’язнені (при надходженні до в’язниці або після насильницького інциденту), реєструвалися у детальний і всебічний спосіб, як того вимагає національне законодавство.
Крім того, всі тілесні ушкодження слід детально фотографувати, а фотографії зберігати разом з картами тіла для позначення травматичних ушкоджень в індивідуальній медичній картці ув’язненого. За необхідності слід провести додаткові обстеження (томографію, гінекологічний огляд).
Слід також вжити заходів для того, щоб у протоколі, складеному після комплексного медичного обстеження, містилися спостереження лікаря із зазначенням, за можливості, відповідності будь-яких заяв, зроблених оглянутим ув’язненим, об’єктивним медичним висновкам; за необхідності, слід прийняти відповідні законодавчі зміни.
Крім того, слід встановити процедуру, яка б гарантувала, що кожного разу, коли лікар фіксує тілесні ушкодження, які відповідають заявам про жорстоке поводження, зафіксована інформація систематично доводилася до відома компетентних органів прокуратури, а саме прокурора та директора установи. Результати кожного обстеження, включаючи вищезазначені заяви та зауваження медичного працівника, мають бути надані ув’язненому та його адвокату.
Крім того, ЄКЗК рекомендує литовській владі забезпечити спеціальну підготовку медичних працівників, які працюють у в’язницях. Окрім розвитку необхідної компетентності у документуванні та інтерпретації тілесних ушкоджень, а також забезпечення повного розуміння обов’язків і процедур звітності, навчання повинно охоплювати техніку опитування осіб, які могли зазнати жорстокого поводження (у тому числі з боку інших ув’язнених). Слід також згадати про переглянутий Стамбульський протокол щодо ефективного розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.
34. У кожній в’язниці делегація знайшла медичні записи про тілесні ушкодження, що свідчать про насильство між ув’язненими, більшість з яких, однак, пояснювалися відповідними ув’язненими як «нещасний випадок».
У в’язниці Алітус у записах за перші шість тижнів 2024 року згадувалося про трьох ув’язнених з травмами навколо очей (поріз або гематома) і трьох ув’язнених з набряком збоку голови (один з них, як стверджувалося, зазнав нападу з боку іншого ув’язненого, щодо інших п’яти випадків у медичних документах не було надано жодних пояснень). Один ув’язнений був доставлений до медичної частини для обстеження після того, як інший ув’язнений завдав йому удар ножицями в живіт, і був переведений до лікарні каретою швидкої допомоги.
У в’язниці Маріямполе в записах за перші шість тижнів 2024 року згадується ув’язнений з набряком і синцем навколо ока (ув’язнений стверджував, що впав під час гри в баскетбол), ще троє ув’язнених мали незначні ушкодження на обличчі після нібито падіння. Троє інших ув’язнених, які отримали різні незначні травми (порізи або синці на обличчі, кровотеча з носа, біль у грудях), розповіли медичному персоналу, що на них напали інші ув’язнені.
Один ув’язнений з множинними гематомами (на правій стороні обличчя, з обох боків спини (деякі з них – паралельні підшкірні гематоми розміром 20х3 см), а також гематома на правому лікті) стверджував, що він впав зі сходів у своєму блоці. Інший ув’язнений з тієї ж камери, якого привезли на медичний огляд через місяць після першого, мав схожі ушкодження (гематоми під обома очима, численні гематоми на грудях, руках і ногах) і так само пояснив, що «впав зі сходів».
Примітно, що друге звернення ув’язненого до медичної частини було вже третім за останні півроку (щоразу він стверджував, що травми були отримані внаслідок нещасного випадку), і лише після того, як делегація ЄКЗК висловила занепокоєння щодо його безпеки, ув’язнений був переведений до іншого відділення.
У 2-й в’язниці м. Правенішкес у записах за перші шість тижнів 2024 року згадуються сім ув’язнених з гематомами навколо очей (в одному випадку ув’язнений також мав опухле вухо, набряк лівої частини спини та значні червоні сліди на правій руці та обох ногах; його заява щодо походження травм не була записана), а також четверо ув’язнених з множинними ушкодженнями обличчя та волосистої частини голови. Окрім одного запису, в якому зазначалося, що відповідний ув’язнений нібито був побитий іншим ув’язненим, не було зафіксовано жодних пояснень від ув’язнених щодо обставин отримання ними тілесних ушкоджень.
У Вільнюській в’язниці в записах за перші шість тижнів 2024 року згадується ув’язнений, який отримав перелом вилиці та верхньої щелепи (що потребує хірургічного втручання) після того, як нібито послизнувся і впав у душі. Інший був доставлений до лікарні з раною тім’яної частини голови діаметром 5 см, яку він отримав, як стверджується, після падіння в камері і удару головою об батарею після вживання п’яти таблеток протисудомного препарату, що належав його сусіду по камері. Ще двоє ув’язнених мали гематоми навколо очей, які вони нібито отримали під час занять спортом на прогулянковому дворі.
35. Комітет зазначає, що згідно з Порядком, будь-який співробітник, який побачив травмованого ув’язненого, зобов’язаний доповісти про травму черговому старшому офіцеру охорони, травми повинні бути зафіксовані відеореєстратором або пристроєм з фотографічною функцією, а травмований ув’язнений повинен бути доставлений до медичної частини. Хоча опитані ув’язнені підтвердили, що при виявленні тілесних ушкоджень співробітники установи діяли відповідно до Порядку, в медичних картках не було жодної фотографії. У Порядку також зазначено, що про виявлені тілесні ушкодження складається офіційний акт, який разом з іншими відповідними документами реєструється в системі документообігу, а начальник охорони негайно інформує начальника установи або його заступника (а у випадку заподіяння собі тілесних ушкоджень – координатора Групи з управління кризовими ситуаціями).
37. Листом від 10 червня 2024 року литовська влада поінформувала Комітет про те, що вона розпочала перегляд практики та процедур розслідування випадків травмування ув’язнених. Як повідомляється, першим кроком є розробка єдиного реєстру травм ув’язнених для всіх в’язниць, запуск якого запланований на 1 липня 2024 року. Влада очікує, що цей реєстр покращить моніторинг та аналіз реєстрації та розслідування травм, а також сприятиме роботі комісій з питань запобігання насильству в кожній в’язниці.
38. Відповідно до п. 1 частини 1 статті 3 та статті 168 КПК, кримінальне провадження не може бути розпочато, якщо не було вчинено діяння, яке має ознаки злочину або кримінального проступку.
Згідно з інформацією, наданою Литовською пенітенціарною службою щодо чотирьох відвіданих в’язниць, упродовж 2023 року було зафіксовано 106 випадків (19 в Алітусській в’язниці, 25 у Маріямпольській в’язниці, у 2-й Правенішкській в’язниці та 13 у Вільнюській в’язниці), коли було прийнято рішення не розпочинати досудове розслідування за фактом заподіяння тілесних ушкоджень, оскільки не було скоєно діяння, яке має ознаки злочину або кримінального проступку.
39. Відповідно до частини 4 статті 140 КК, особа підлягає відповідальності за заподіяння фізичного болю або легкого розладу здоров’я лише за наявності скарги потерпілого або заяви його законного представника, або вимоги прокурора, або коли досудове розслідування розпочато за фактом виявлення ознак домашнього насильства.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 3 та статті 168 КПК, прокурор або особа, яка проводить досудове розслідування, отримавши скаргу, заяву чи повідомлення, а в разі необхідності – додаткові пояснення, не розпочинає досудове розслідування, якщо немає скарги потерпілого або заяви його законного представника, або вимоги прокурора про початок процесу.
Згідно з інформацією, наданою Литовською пенітенціарною службою щодо чотирьох відвіданих в’язниць, упродовж 2023 року було зафіксовано 95 випадків (31 випадок в Алітусі, 27 – у Маріямполе, 32 – у 2-й в’язниці м. Правенішкес та шість – у Вільнюській в’язниці), коли було прийнято рішення не розпочинати досудове розслідування за відсутності скарги від потерпілого.
40. Листом від 10 червня 2024 року литовська влада повідомила Комітет, що у квітні 2024 року Пенітенціарна служба розпочала обговорення з прокурорами Алітуської, Каунаської, Маріямпольської та Вільнюської районних прокуратур з метою сприяння початку досудового розслідування випадків насильства між ув’язненими за статтею 140 КК, враховуючи той факт, що жертви рідко подають скарги через страх перед репресіями та дотримання неформальної ієрархії серед в’язнів. За повідомленнями, Пенітенціарна служба підкреслила, що досудове розслідування може бути ініційоване прокурором за обмежених обставин, коли правопорушення вважається суспільно значущим або якщо жертва не в змозі захистити свої інтереси. Литовська влада поінформувала Комітет, що після цих обговорень 27 травня 2024 року за запитом прокурора було розпочато перше досудове розслідування інциденту із застосуванням насильства за статтею 140 КК у в’язниці Маріямполе.
Комітет вітає цей розвиток подій, оскільки він є значним кроком на шляху до зниження рівня насильства серед ув’язнених. Дійсно, з огляду на ситуацію, описану в цій доповіді, всі тілесні ушкодження, які, як підозрюється, були отримані в результаті насильства між ув’язненими, повинні розглядатися як такі, що мають суспільне значення і, отже, повинні призводити до досудового розслідування, ініційованого прокурором, навіть за відсутності скарги від потерпілого.
Комітет хотів би знати результати цього досудового розслідування та регулярно отримувати інформацію про подібні досудові розслідування, розпочаті на вимогу прокурора.
У разі підозри у застосуванні насильства начальник служби безпеки також інформує старших слідчих підрозділу кримінальної розвідки або досудового розслідування Управління кримінальної розвідки пенітенціарної служби. Голова Управління кримінальної розвідки пенітенціарної служби ініціює з’ясування отриманої інформації та прийняття процесуального рішення в порядку, встановленому КПК, як описано в пункті 45 нижче.
36. Порядок вимагає, щоб статистичні дані про тілесні ушкодження подавалися начальнику установи щоквартально. Делегація проаналізувала такі звіти за 2023 рік у всіх чотирьох відвіданих в’язницях.
У в’язниці в Алітусі з 226 зареєстрованих травм майже половина (112) були визнані нещасними випадками, і лише 43 були зареєстровані як результат насильства між ув’язненими.
У в’язниці Маріямполе з 389 зареєстрованих травм більше половини (192) були визнані нещасними випадками, і лише 51 була зареєстрована як результат насильства між ув’язненими.
У 2-й в’язниці м. Правенішкес із 237 зареєстрованих тілесних ушкоджень більше половини (152) були визнані нещасними випадками, і лише 30 були зареєстровані як результат насильства між ув’язненими.
У Вільнюській в’язниці з 92 зареєстрованих травм більше половини (59) були визнані нещасними випадками, і лише чотири були зареєстровані як результат насильства між ув’язненими.
Варто зазначити, що делегація також чула твердження (як від жертв насильства між ув’язненими, так і від кривдників) про те, що в багатьох випадках намагалися «покарати/навчити когось», не залишаючи легко помітних слідів, таких як, наприклад, на обличчі.
41. Про відмову в ініціації досудового розслідування особа, яка проводить досудове розслідування, складає мотивовану постанову, копію якої упродовж 24 годин надсилає прокурору для перевірки її законності та обґрунтованості. У разі відмови в порушенні досудового розслідування за відсутності скарги, а також за наявності ознак адміністративного правопорушення або злочину, передбаченого іншими нормативно-правовими актами, особа, яка проводить досудове розслідування, постановою про відмову в порушенні досудового розслідування надсилає скаргу, заяву чи повідомлення для вирішення в порядку, передбаченому законом.
У випадках насильства між ув’язненими така передача тягне за собою дисциплінарне розслідування щодо порушення статті 50, абзац 2, пункт 8 Пенітенціарного кодексу, яка забороняє ув’язненим вимагати від інших ув’язнених надання будь-яких послуг або застосовувати фізичне чи психологічне насильство. Згідно з інформацією, наданою Литовською пенітенціарною службою щодо чотирьох відвіданих в’язниць, упродовж 2023 року було зафіксовано 98 випадків (34 в Алітусі, у Маріямполе, 15 у 2-й в’язниці м. Правенішкес та 12 у Вільнюській в’язниці), коли ув’язнений був дисциплінарно покараний за таке порушення.
42. За інформацією, наданою Литовською пенітенціарною службою, упродовж 2023 року було розпочато 31 досудове розслідування злочину за статтею 140 КК (Заподіяння фізичного болю або легкого розладу здоров’я). З них лише 13 було розпочато в чотирьох відвіданих в’язницях (це найбільші в’язниці Литви, в яких утримується приблизно 2500 ув’язнених) – по чотири в Алітусській, Маріямпольській та 2-й Правенішкській в’язницях, а також одне у Вільнюській в’язниці.
Цікаво, що майже стільки ж (11 досудових розслідувань за тим самим злочином) було розпочато у 2023 році у Паневежській в’язниці (в якій утримується близько 200 жінок). Комітет рекомендує литовській владі заохотити Литовську пенітенціарну службу ретельно вивчити, які чинники (окрім значно слабшого прояву неформальної ієрархії ув’язнених з її неписаними правилами, що забороняють подавати скарги) спричиняють таку значну різницю в показниках між Паневежською в’язницею та чоловічими в’язницями, а також визначити, який передовий досвід, якщо такий є, слід перейняти у чоловічих в’язницях.
43. Делегація опитала більшість ув’язнених, чиї тілесні ушкодження були зафіксовані упродовж перших шести тижнів 2024 року (у деяких випадках тілесні ушкодження все ще були видимими). Лише невелика кількість з них визнала, що зазнала нападу з боку іншого ув’язненого. Більшість не бажали відкрито говорити про обставини отримання тілесних ушкоджень. Вони пояснили делегації, що згідно з неписаними правилами серед ув’язнених, ув’язнений не має права скаржитися на фізичне насильство, і що заборонено не тільки називати ім’я кривдника (кривдників), але й навіть припускати, що фізичне насильство взагалі мало місце. Після пояснення цього опитані ув’язнені продовжували стверджувати, що тілесні ушкодження, яких вони зазнали, були спричинені «нещасним випадком» – падінням зі сходів, наштовхнувшись на двері, послизнувшись у душі, впавши з ліжка, – і при цьому неоднозначно посміхалися.
44. Комітет бере до уваги інформацію, надану листом литовської влади від 10 червня 2024 року, про те, що нещодавно відремонтована секція у в’язниці Маріямполе була визначена як безпечна зона для жертв насильства між ув’язненими. Як повідомляється, ця зона, вільна від неформальної ієрархії серед ув’язнених і наркотиків, може вмістити до 20 ув’язнених, які зазнали нападу або перебувають під високим ризиком нападу. Призначені офіцери зв’язку та безпеки, а також соціальний працівник і фахівець з активних видів діяльності будуть забезпечувати змістовну діяльність, спрямовану на подолання наслідків відносної ізоляції. За словами литовської влади, якщо цей пілотний проект виявиться успішним, подібні безпечні зони будуть створені і в інших в’язницях. Комітет хотів би отримати оновлену інформацію про хід реалізації цього пілотного проекту і рекомендує створити подібні підрозділи і в інших в’язницях.
45. Делегація також проаналізувала кілька рішень, прийнятих відділом досудового розслідування Управління кримінальної розвідки Державної пенітенціарної служби, про відмову в порушенні досудового розслідування за фактом отримання ув’язненим тілесних ушкоджень.
Комітет зазначає, що для з’ясування обставин інциденту допитуються свідки (як правило, ув’язнені з тієї ж камери, гуртожитку або блоку, які в більшості випадків стверджують, що нічого не бачили), в’язничні офіцери, які працюють у цьому блоці, а також перевіряються записи камер відеоспостереження, якщо вони є в наявності. У доповіді також зазначається, що у більш простих випадках – коли персонал втрутився, щоб зупинити напад, але жертва не бажає подавати кримінальну заяву – винуватець несе дисциплінарне покарання відповідно до Пенітенціарного кодексу. Однак, коли немає кримінальної заяви і після спроб з’ясування обставин немає інформації про особу правопорушника, або якщо дійшли висновку, що це був нещасний випадок, єдиним можливим рішенням, яке залишається, є відмова у відкритті досудового розслідування.
46. Комітет також зазначає, що іноді зусилля зі з’ясування обставин є незадовільно безрезультатними. Наприклад, ув’язнений з Алітуської в’язниці прийшов на контрольний пост і заявив, що він відмовляється залишатися у призначеному йому підрозділі, блоці № 2. Співробітник помітив численні травми на голові ув’язненого, і його доставили до медчастини, а звідти перевели до лікарні для обстеження. У медичній довідці, виданій лікарнею, зазначалося про «поверхневі травми голови (без ознак черепно-мозкової травми), забій повіки та преокулярної ділянки, садна та сліди забою на спині та грудях, забій зап’ястя та частини кисті, відсутність чітких ліній переломів кісток».
Ув’язнений стверджував, що він впав і ні до кого не має претензій; він відмовився надавати будь-які інші подробиці. У звіті відділу кримінальної розвідки зазначалося, що його співробітники мали оперативну інформацію про те, що ув’язнений був побитий у своєму гуртожитку співкамерниками з того ж відділу. У звіті про експертизу відеозаписів зазначалося, що відповідний ув’язнений увійшов до свого гуртожитку, а через півгодини вийшов звідти з видимим слідом на голові, якого раніше там не було. Слідству не вдалося встановити особу (осіб) злочинця (злочинців) і, за відсутності заяви про злочин, було прийнято рішення про відмову в порушенні досудового розслідування за ознаками злочину, передбаченого статтею 140 КК (Заподіяння фізичного болю або легкого тілесного ушкодження). За інформацією Пенітенціарної служби, єдиним результатом стало те, що відповідний ув’язнений був переведений до іншого підрозділу, а його співкамерники були лише дисциплінарно покарані за порушення правил внутрішнього розпорядку, зокрема, за відсутність нагрудних знаків.
47. Комітет неодноразово підкреслював, що обов’язок піклуватися про ув’язнених, які перебувають під їхньою опікою, включає в себе обов’язок захищати їх від інших ув’язнених, які можуть бажати заподіяти їм шкоду. Крім того, існує процесуальне зобов’язання державних органів порушувати і проводити ефективне розслідування всіх обґрунтованих заяв про жорстоке поводження, у тому числі, якщо воно було застосоване приватними особами. Таке розслідування повинно привести до встановлення фактів, виявлення та, за необхідності, покарання винних осіб.
Висновки візиту 2024 року показують, що через збереження першопричин насильства між ув’язненими, які детально описані в наступних розділах (незаконне вживання наркотиків, неформальна ієрархія серед ув’язнених і катастрофічно низька присутність персоналу в місцях позбавлення волі в більш широкому контексті переважаючого розміщення в’язнів у гуртожитках), а також прикрий брак довіри ув’язнених до здатності персоналу гарантувати їхню безпеку, литовська влада все ще далека від того, щоб повною мірою виконати свої вищезгадані обов’язки.
б. Багатогранні причини насильства між ув’язненими
I. ВЖИВАННЯ НЕЗАКОННИХ НАРКОТИКІВ
48. Результати візиту 2024 року свідчать про те, що проблема залякування та насильства серед ув’язнених залишається, як і раніше, значною мірою пов’язаною з високим рівнем поширеності вживання незаконних наркотиків. За словами багатьох ув’язнених, з якими спілкувалася делегація, у більшості випадків жертви зазнавали насильства та залякування з боку інших ув’язнених через те, що накопичили борги або потрапили в неприємності, пов’язані з вживанням чи продажем наркотиків. Водночас Комітет позитивно відзначає, що нарешті значно зменшилася кількість ув’язнених, які були покарані поміщенням до дисциплінарного ізолятора за відмову проживати у закріпленому за ними блоці з міркувань безпеки.
Ув’язнені, які вживають наркотики, опинилися в замкненому колі, оскільки їм потрібні великі гроші, щоб мати можливість купувати наркотики або сплачувати адміністративні штрафи за вживання наркотиків у в’язниці. Крім того, участь у продажу наркотиків у в’язницях, де можливості працевлаштування обмежені, часто є єдиним способом заробітку. Делегація також отримала скарги на низьку якість харчування, що, як стверджується, здебільшого пов’язано з тим, що ув’язнені, які працюють на кухні, крадуть продукти харчування, щоб обміняти їх на наркотики.
49. Знову ж таки, як і в минулому, в усіх відвіданих в’язницях можна було легко дістати весь спектр заборонених наркотиків, у тому числі синтетичні наркотики, які ув’язнені називають «Хімка» (New Psychoactive Substances, NPS), а також фентаніл та амфетамін. У деяких приміщеннях ув’язнені демонстрували делегації ЄКЗК наркотики, які вони вживають (NPS та фентаніл), шприци та саморобне обладнання для куріння заборонених речовин; крім того, кілька ув’язнених під час інтерв’ю з делегацією перебували у стані наркотичного сп’яніння.
«Розподіл праці» між кастами полягав у тому, що ув’язнені з найнижчої касти, «недоторканні», зазвичай вживали наркотики і передавали їх у в’язниці, а ув’язнені з вищої касти організовували потрапляння незаконних наркотиків до в’язниці і контролювали їх продаж у ній (докладніше про характеристики різних каст див. у наступному розділі). Засуджені розповіли делегації, що ціна одного сантиметра картатого аркуша паперу, розпиленого або попередньо просоченого NPS, становить приблизно від 1 до 5 євро, однієї пачки фентанілу – від 10 до 50 євро, а однієї кришечки від пляшки з розпиленим тютюном – приблизно 10 євро.
50. Керівництво відвіданих в’язниць підтвердило, що найпопулярнішими наркотиками є синтетичні каннабіноїди, канабіс та метадон. За повідомленнями, заборонені наркотики потрапляють до в’язниць здебільшого через закидання, дрони, побачення, через ув’язнених, які повертаються з відпусток, а також через схованки у вантажівках, які привозять будівельні матеріали. Делегація також почула про нещодавні випадки, коли персонал був спійманий із забороненими предметами.
Як і раніше, ув’язнені також отримували поштою паперові предмети, попередньо просочені NPS або обприскані ним. Делегацію поінформували, що у жовтні 2023 року у Вільнюській в’язниці розпочався пілотний проєкт («Безпечний лист»), згідно з яким ув’язнені, обвинувачені або засуджені за злочини, передбачені главою XXXVII Кримінального кодексу, а також ті, хто вживав наркотичні або психотропні речовини під час перебування у в’язниці, вносяться до списку ув’язнених під посиленим наглядом. Таким ув’язненим вручалися лише ксерокопії отриманих листів.
51. Наприкінці візиту делегація привітала цю ініціативу, спрямовану на перекриття одного з найпопулярніших шляхів потрапляння незаконних наркотиків до в’язниць. Однак вона висловила сумніви, що копіювання листів лише такої обмеженої групи ув’язнених (особливо коли більшість ув’язнених мешкають у спільних гуртожитках) буде дійсно ефективним. Інтерв’ю, проведені делегацією у Вільнюській в’язниці, лише посилили такі побоювання – тамтешні ув’язнені були впевнені, що в разі потреби попередньо змочені листи все одно потраплять до ув’язнених, які перебувають під посиленим наглядом, через ув’язнених, які не були у списку.
Листом від 10 червня 2024 року литовська влада поінформувала Комітет, що після обговорення з делегацією ЄКЗК наприкінці візиту сфера застосування проєкту «Безпечний лист» була змінена, і тепер усі вхідні листи в закритих і напіввідкритих в’язницях скануються (за винятком листів, отриманих від адвокатів, міжнародних, урядових або муніципальних установ). Як повідомляється, кільком в’язницям, які потребували додаткового часу для технічної підготовки, наприклад, придбання необхідного ІТ-обладнання, було дозволено відтермінувати впровадження цього механізму, але не пізніше 31 грудня 2024 року. Комітет хотів би отримати інформацію про результати оновленого пілотного проекту.
52. За даними, наданими Головним лікарем Пенітенціарної служби, кількість ув’язнених з діагнозом «залежність» збільшилася: алкогольна у 2022 році – 124, у 2023 році – 279; опіоїди у 2022 році – 165, у 2023 році – 424; інші наркотики у 2022 році – 297, у 2023 році – 363.
Комітет особливо занепокоєний таким значним зростанням кількості ув’язнених, залежних від опіоїдів, особливо з огляду на те, що заходи зі зменшення шкоди здебільшого обмежувалися лише метадоном.
53. Комітет зазначає, що у грудні 2022 року директор Пенітенціарної служби затвердив Алгоритм надання допомоги ув’язненим, які вживають психоактивні речовини (далі – Алгоритм), який встановлює принципи виявлення та належного реагування на вживання психоактивних речовин (ПАР) в установах виконання покарань, а також визначає порядок надання та координації допомоги ув’язненим під час відбування покарання та після звільнення з місць позбавлення волі.
Алгоритм передбачає виявлення фактів вживання ПАР та передачу інформації, надання первинної медичної допомоги, детоксикацію, психосоціальну реабілітацію, допомогу в денному центрі, допомогу в реабілітаційному центрі, постреабілітаційну підтримку, підготовку до звільнення, надання замісної підтримувальної терапії, забезпечення набором налоксону, підготовку фахівців та застосування інших заходів підтримки.
54. Відповідно до Алгоритму, до реабілітаційного центру (РЦ) можуть бути направлені засуджені: 1) особи, у яких діагностовано залежність від ПАР та які виявили бажання проходити реабілітацію в РЦ; 2) ті, хто пройшов вступний етап програми реабілітації від РС, якщо такий є (включаючи двотижневу психосоціальну реабілітацію або вступну групову програму) і письмово висловив своє бажання брати участь у програмі реабілітації; 3) новоприбулі ув’язнені, які брали участь у реабілітаційних програмах у громаді та висловили бажання продовжити своє відновлення в РЦ.
55. Однак делегація зазначила, що у різних в’язницях прийняті власні процедури щодо функціонування реабілітаційних центрів. Наприклад, у в’язниці Алітус до РЦ можуть бути прийняті в’язні, які: 1) визнають, що мають залежність від ПАР, мають діагностований синдром залежності, не вживають ПАР на момент звернення, пройшли детоксикацію, якщо вживали метадон під час перебування у в’язниці, пройшли перший етап програми (вступну групу) і виявили бажання брати участь в інших етапах програми, а також погодилися дотримуватися внутрішніх правил РЦ; 2) не підтримують неформальну ієрархію серед ув’язнених; 3) вміють розмовляти, читати і писати литовською мовою; 4) відбувають покарання на пом’якшеному або звичайному режимі; 5) не мають діагнозу психічного розладу, який може перешкоджати процесу реабілітації; 6) на момент подачі заяви їм залишилося відбути більше 9 місяців покарання.
Комітет занепокоєний тим, що такий широкий перелік критеріїв, деякі з яких, як видається, не є повністю обґрунтованими (наприклад, знання мови або нечіткий виняток для осіб з психічними розладами), може надмірно обмежувати доступ ув’язнених до реабілітації. ЄКЗК хотів би отримати коментарі литовської влади з цього питання, а також інформацію про те, чи існують такі ж ретельно розроблені критерії прийому в інших в’язницях.
Крім того, Комітет зазначає, що правила неформальної ієрархії ув’язнених забороняють будь-яку «співпрацю» з владою, що, серед іншого, означає, що ув’язнені, які бажають отримати лікування від залежності в реабілітаційному центрі, автоматично потрапляють до найнижчої касти («недоторканних»), підписавши заяву про те, що вони не підтримують неформальну ієрархію ув’язнених. Тому не дивно, що, як і під час візиту 2021 року, деякі опитані в’язні заявили, що не бажають брати участь у реабілітаційних програмах.
56. Відповідно до Алгоритму, штатний розпис РЦ має становити: один лікар-нарколог на шість осіб, один психолог на 20 осіб, один лікар-психіатр на 20 осіб, один соціальний працівник на 20 осіб, один контактний працівник на 10 осіб, а також інші спеціалісти відповідно до індивідуальних потреб.
Однак Комітет зазначає, що в жодній з відвіданих РЦ у чотирьох в’язницях не було необхідної кількості персоналу; дійсно, нестача персоналу, очевидно, є дуже серйозною проблемою для успішного проведення реабілітаційних програм.
57. У в’язниці в Алітусі в РЦ, розрахованому на 15 ліжок, під час візиту перебувало лише шість ув’язнених, як стверджується, через брак персоналу (єдиними співробітниками були два консультанти з питань залежності, один на повну ставку, а інший – на половину ставки). Делегація також зазначила, що реабілітація в основному базується на вивченні Біблії, а не на 12-кроковій Міннесотській моделі (деякі нерелігійні ув’язнені скаржилися на це).
У Маріямпольській в’язниці в РЦ, розрахованому на 10 ліжок, під час візиту перебувало лише семеро ув’язнених. Єдиний персонал – три консультанти з питань залежності (дві посади на повний робочий день), а також в’язничний психолог, який працював неповний робочий день. Ув’язнені не були незадоволені наданим лікуванням, хоча висловили побажання бачити психолога частіше.
У в’язниці № 2 м. Правенішкес РЦ, розрахований на 25 ліжок, під час візиту приймав лише 13 ув’язнених, як стверджується, через брак персоналу (було лише два консультанти з питань залежності, які займали півтори штатні посади). Ув’язнені, з якими були проведені інтерв’ю, здавалося, були задоволені лікуванням і заходами, що надаються персоналом і волонтерами з НУО.
У Вільнюській в’язниці в РЦ, розрахованому на 12 ліжок, під час візиту перебувало 11 ув’язнених (у тому числі двоє ув’язнених, які були розміщені там для захисту на їхнє прохання). Більшість ув’язнених були незадоволені лікуванням і запропонованими заходами; через брак персоналу ув’язнені, як стверджувалося, проводили більшу частину часу за переглядом телевізора. Єдиним штатним працівником був один консультант з питань залежності, який працював на повну ставку.
58. Комітет зазначає, що у травні 2023 року Парламент Литви затвердив Національну програму контролю над наркотиками, тютюном та алкоголем, профілактики споживання та зменшення шкоди до 2035 року, а у травні 2024 року Уряд схвалив План імплементації на 2024 – 2026 роки, який передбачає такі заходи в рамках пенітенціарної системи: підвищення доступності послуг з лікування наркозалежності (забезпечення роботи денних центрів, денні центри, центри довгострокової реабілітації та постреабілітаційні групи в кожній в’язниці), створення мотиваційних ініціатив для заохочення ув’язнених до лікування залежностей, а також постійне підвищення кваліфікації в’язничного персоналу, який працює з проблемами залежності, у співпраці з Республіканським центром з лікування адиктивних розладів.
59. Литовська влада також поінформувала Комітет про інші заходи, вжиті для надання допомоги ув’язненим, які мають проблеми із залежністю:
– підготовлено методичні рекомендації щодо замісної терапії бупренорфіном і проведено навчання 40 медичних працівників щодо такої замісної терапії (включаючи призначення та використання бупренорфіну), а в листопаді 2023 року, як повідомляється, розпочато замісну терапію бупренорфіном для близько восьми ув’язнених, які вживають опіоїди.
– у рамках пілотного проєкту у 2024 році презервативи будуть у вільному доступі у в’язницях (раніше безкоштовні презервативи видавалися лише для побачень з родичами; інші ув’язнені могли придбати презервативи лише за власний кошт).
– з метою прискорення обміну інформацією між фахівцями та приділення більшої уваги наслідкам для здоров’я ув’язнених, які вживають наркотики, до складу в’язничних медичних частин були інтегровані консультанти з питань залежності та кейс-менеджери.
– з січня 2024 року всі ув’язнені при надходженні (а в подальшому – раз на рік) проходять скринінг на гепатит С.
– всі ув’язнені мають доступ до нікотинової замісної терапії, яка може бути розпочата за бажанням ув’язненого або за рекомендацією лікаря.
60. Комітет вітає законодавчі, стратегічні та організаційні заходи, вжиті литовською владою для підтримки ув’язнених з проблемами залежності. ЄКЗК рекомендує посилити їхні зусилля шляхом подальшого зміцнення співпраці з Департаментом контролю над наркотиками, тютюном і алкоголем при Уряді Литовської Республіки та Республіканським центром з лікування адиктивних розладів, зокрема, шляхом стандартизації реабілітаційних програм, подальшої диверсифікації методів лікування опіоїдною агоністичною терапією (ОАТ) і, що особливо важливо, шляхом залучення необхідної кількості мультидисциплінарних спеціалістів.
Комітет також закликає литовську владу робити більше для захисту ув’язнених, які (поки що) не вживають наркотики, від тиску з метою схилити їх до вживання наркотиків у середовищі, наповненому незаконним вживанням наркотиків, а також шляхом заохочення інших ув’язнених, зокрема, шляхом надання їм вільних від наркотиків блоків з чіткими критеріями для перебування.
61. Комітет із занепокоєнням відзначає, що через відсутність процедури прийому ліків під наглядом медичного персоналу деякі «цінні» ліки, що відпускаються за рецептом (наприклад, циклодол, карбамазепін і навіть метадон), як стверджується, іноді продаються/обмінюються на чорному ринку у в’язницях.
ЄКЗК рекомендує литовській владі запровадити в усіх в’язницях процедуру контрольованого прийому препаратів, які можуть стати предметом зловживання, що має здійснюватися виключно медичним персоналом. Процедура прийому під наглядом має бути запроваджена як один з ключових компонентів програм ЗПТ, щоб мінімізувати можливість продажу доз на чорному ринку.
Крім того, це також допомагає забезпечити підтримання достатнього рівня опіоїдів у крові та тканинах (що зменшує потребу в додаткових опіоїдах) і дає можливість медичному персоналу щодня оцінювати дотримання програми, а також загальний стан здоров’я та благополуччя ув’язненого.
Наприклад, у випадку з метадоном медичний персонал повинен перевіряти, чи дійсно ув’язнений проковтнув препарат; у випадку з бупренорфіном медичний персонал повинен проконтролювати, щоб таблетка була покладена під язик ув’язненому і залишена для розсмоктування на три-п’ять хвилин.
62. Засуджені, які вживають наркотики внутрішньовенно, розповіли делегації, що вони користуються спільними голками з іншими засудженими і що вони стерилізують їх, промиваючи водою та рідиною для миття посуду (деякі засуджені вважали, що цього достатньо, інші знали, що це не дезінфікує голки належним чином, але казали, що не мають більше нічого іншого). Засуджені розповідали, що отримували голки та шприци, крадучи їх у медпунктах та лікарнях, або ж робили їх самостійно з кулькових ручок. На думку Комітету, така ситуація створює високий ризик передачі інфекційних захворювань, таких як гепатит С та ВІЛ. Це викликало особливе занепокоєння у в’язниці в Алітусі, де на момент візиту перебувало 134 з 197 ув’язнених з ВІЛ-інфекцією в Литві (і яка вже пережила спалах ВІЛ-інфекції в 2005 році, коли було виявлено 308 нових випадків за один рік). Це загрожує здоров’ю і, навіть, життю ув’язнених і, потенційно, персоналу в’язниці, з можливим подальшим поширенням епідемії на суспільство.
Що стосується контролю за поширенням інфекційних захворювань, Комітет вітає плани литовської влади запровадити розповсюдження презервативів у в’язницях. Однак він стурбований тим, що, незважаючи на неодноразові рекомендації ЄКЗК, жодних інших заходів зі зменшення шкоди (наприклад, програм обміну шприців, заходів з охорони здоров’я, спрямованих на більш безпечну ін’єкційну поведінку та зменшення ризикованої сексуальної поведінки, тощо) досі не було запроваджено.
ЄКЗК рекомендує литовській владі запровадити вищезгадані заходи зі зменшення шкоди в усіх в’язницях. Необхідно широко впроваджувати інформування, освіту та консультування з питань зменшення шкоди, включаючи інформування про ризики передозування. Повна інформація про існування таких заходів зменшення шкоди повинна надаватися медичним персоналом ув’язненим одразу після надходження до в’язниці, використовуючи, за необхідності, відповідні зрозумілі формати.
II. НЕФОРМАЛЬНА ІЄРАРХІЯ УВ’ЯЗНЕНИХ
63. Як і під час усіх попередніх візитів ЄКЗК до Литви, делегація виявила, що належність до певної касти в неформальній ієрархії ув’язнених все ще є практично неминучою.
Під час інтерв’ю з ув’язненими делегація ЄКЗК зазначила, що ці касти виглядають наступним чином:
- bachūrai/vierchai/liūtai (хлопці/ватажки/леви) – найвища каста;
- dūchai (привиди) – особисті кухарі ув’язнених найвищої касти;
- baranai/paprasti (барани/звичайні) – каста середнього рівня, звичайні в’язні;
- nuskriaustieji (принижені) – найнижча каста, «недоторканні», яка мала власну суб-ієрархію: gaidžiai (півні) – «круті» «недоторканні», ožiai/kazlabanditai (козли/козлобандити) – донощики, šliapos (російське кримінальне жаргонізм на позначення чоловічих статевих органів) – найнижча група «недоторканних», до якої переважно входили ув’язнені, засуджені за статеві злочини);
- drambliai (слони) – ув’язнені, які відмовляються жити за правилами субкультури, здебільшого сприймаються іншими ув’язненими як такі, що мають ще нижчий статус, ніж «недоторканні».
64. За повідомленнями, після прибуття до в’язниці новоприбулих ув’язнених співробітники запитували, до якої касти вони належать і в якому блоці, на їхню думку, вони можуть бути безпечно розміщені. Вперше ув’язнених «призначали» до певної касти інші ув’язнені на основі вчиненого ними злочину, зв’язків з організованою злочинністю (якщо такі були), фінансового становища або навіть на основі неусвідомленого порушення одного з багатьох неписаних правил в’язничної субкультури, таких як, наприклад, рукостискання, спільна сигарета або пиття з однієї кружки з «недоторканним» (після цього такі ув’язнені одразу ж і назавжди ставали самими «недоторканними»).
65. Під час інтерв’ю з ув’язненими, які належать до найнижчої і досить численної касти («недоторканних»), делегація запитувала про вплив їхнього статусу на їхнє повсякденне життя.
Такі ув’язнені пояснили, що їм не дозволяється «мати власну думку, підвищувати голос, бити ув’язненого з вищої касти або чинити фізичний опір, коли його б’є ув’язнений з вищої касти».
Крім того, вони розповіли, що їм доводилося щодня годинами стояти на варті за межами блоку і повідомляти інших ув’язнених, коли вони бачили, що до (неукомплектованого) блоку наближається в’язничний персонал (делегація була свідком цього неодноразово в усіх відвіданих в’язницях).
Крім того, деякі ув’язнені розповідали, що їм доводилося поступатися місцем у черзі до лікаря ув’язненим з вищої касти, інші – брати на себе провину за дисциплінарні порушення, скоєні ув’язненими з вищої касти (щоб останні не втратили свого статусу і пільг, які надаються «ув’язненим, які «добре поводяться»).
Усі роботи з обслуговування в’язниць виконували «недоторканні», а з них лише найнижча категорія – «šliapos» – прибирала туалети.
Офіційно всі ув’язнені повинні були самі прибирати свої кімнати/камери в гуртожитках (ротуючи завдання між собою), але насправді ув’язнені, які працювали прибиральниками, прибирали не тільки коридори та інші місця загального користування, а й кімнати/камери ув’язнених вищої касти (останні іноді «дякували» їм, даючи сигарети, чай або залишаючи їжу, але делегація також чула скарги на словесні і навіть фізичні образи).
66. У в’язниці Алітус делегація поспілкувалася з ув’язненим-прибиральником, якого, окрім прибирання коридорів і душових, змушували прибирати спальні приміщення ув’язнених вищої касти, прати їхню білизну і стояти на варті; коли він спробував заперечити, його, за його словами, побили і пригрозили, що поб’ють знову, якщо він спробує покинути частину. Ув’язнений також скаржився, що йому не дозволяли користуватися кухнею у відділенні.
За повідомленнями, багато «недоторканних», особливо ті, хто працює в обслуговуючому персоналу, також отримували вказівки від ув’язнених з найвищої касти підбирати наркотики, мобільні телефони та інші заборонені предмети і передавати їх з одного відділення до іншого (в якості винагороди деякі ув’язнені говорили, що можуть залишити собі певну кількість наркотиків або мобільний телефон, або що на їхній рахунок буде перераховано певну суму грошей); хоча багато ув’язнених стверджували, що можуть відмовитися від виконання таких вказівок, дехто говорив, що не може цього зробити, побоюючись репресій.
67. На думку ЄКЗК, становище ув’язнених, які належать до найнижчої касти в Литві, яке в деяких випадках може становити сучасне рабство (у формі примусової праці), може розглядатися як триваюче порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє, серед іншого, всі форми поводження, що принижує гідність, і зобов’язує державні органи влади вживати належних заходів для запобігання такому поводженню, в тому числі з боку приватних осіб, включаючи співкамерників.
68. У зв’язку з цим слід згадати два нещодавні рішення Європейського суду з прав людини – у справі S.P. and Others v. Russia (№ 36463/11 та 10 інших) від 2 серпня 2023 року та у справі D. v. Latvia (№ 76680/17) від 11 січня 2024 року.
У справі S.P. and Others v. Russia Суд встановив, що стигматизація та фізична і соціальна сегрегація ув’язнених, які належали до найнижчої касти, «у поєднанні з їх призначенням на чорну роботу та відмовою у задоволенні основних потреб, таких як постільна білизна, гігієна та медична допомога, підкріплена погрозами насильства, а також періодичним фізичним та сексуальним насильством, призвела до того, що вони зазнали психічного занепокоєння та фізичних страждань, які, ймовірно, перевищували неминучий рівень страждань, притаманний ув’язненню під вартою, навіть якщо не усі заявники зазнали фізичного або сексуального насильства. Така ситуація, в якій заявники перебували роками через те, що їх було зараховано до групи «ізгоїв», становила нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у розумінні статті 3 Конвенції».
У справі D. v. Latvia Суд також встановив, що «життя в такому ворожому середовищі часто призводило до постійного накопичення стресу, особливо для осіб, які зазнали несправедливості, і не лише від безпосередніх або хронічних загроз. Одне лише очікування таких загроз також може спричинити тривалу психічну травму і тривогу, інтенсивність якої перевищує рівень стресу, спричиненого утриманням під вартою за звичайних умов. Відсутність прямої участі держави в актах жорстокого поводження, які відповідали умовам жорстокості, що дає підстави для застосування статті 3 Конвенції, не звільняє державу від її зобов’язань за цим положенням. Зокрема, національні органи влади зобов’язані вживати заходів для забезпечення того, щоб особи, які перебувають під їхньою юрисдикцією, не піддавалися катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, включаючи таке жорстоке поводження з боку приватних осіб».
69. Керівництво відвіданих в’язниць визнало, що існування неформальної ієрархії ув’язнених надзвичайно ускладнює ресоціалізацію ув’язнених, заважає багатьом ув’язненим пройти реабілітацію від наркотичної залежності, перешкоджає повсякденній роботі персоналу, а ув’язнені, які належать до найнижчої касти, піддаються тиску з метою скоєння нових злочинів у в’язниці.
Комітет відзначив, що Міністерство юстиції досі не прийняло спеціальної стратегії або не видало інструкцій про те, як боротися з явищем неформальної ієрархії серед ув’язнених, і тому кожна в’язниця була змушена намагатися знайти рішення самостійно. Наприклад, у Вільнюській в’язниці після дослідження якості життя, проведеного у 2022 році, керівництво розробило план дій на 2023-2024 роки для вирішення основних проблем, виявлених у дослідженні.
Запропоновані заходи для боротьби з субкультурою включали проведення тренінгів для персоналу та ув’язнених щодо шкідливих аспектів субкультури, підготовку графіка прибирання кухонь на кожному поверсі, заохочення ув’язнених та персоналу, які чинили опір в’язничній субкультурі, контроль за розподілом їжі в їдальні, залучення ув’язнених з усіх неформальних груп до участі у спортивних та культурних заходах, тощо.
Комітет вітає зусилля керівництва Вільнюської в’язниці, спрямовані на розуміння та вирішення ключових проблем повсякденного життя в’язнів. Однак, як показують результати візиту 2024 року, за майже два роки, що минули з часу проведення дослідження, не відбулося помітних змін у неформальній ієрархії ув’язнених у Вільнюській в’язниці. В їдальні ув’язнені з різних каст отримували їжу з різних люків (під наглядом в’язничного персоналу), не проводилося жодних культурних заходів або спортивних змагань за участю всіх ув’язнених (нібито через те, що ув’язнені з найвищої касти завжди відмовлялися брати в них участь), а керівництво в’язниці, як і раніше, не було готове доручити ув’язненим з найвищої касти прибирати власні кухні (натомість це все ще робили ув’язнені з найнижчої касти – прибиральники з поверху поверхом нижче).
70. Комітет неодноразово рекомендував литовській владі прийняти цілеспрямовану стратегію боротьби з неформальною ієрархією серед ув’язнених; таке багатогранне явище, яке десятиліттями пронизувало всі сфери в’язничного життя, можна подолати лише спільними зусиллями та централізованим керівництвом.
У світлі висновків візиту 2024 року ЄКЗК знову закликає литовську владу прийняти спеціальну стратегію протидії неформальній ієрархії серед ув’язнених, яка має ґрунтуватися на останніх дослідженнях.
71. Комітет також зазначає, що з січня 2022 року засуджені ув’язнені мають можливість займатися самозайнятістю та отримувати додатковий дохід, продаючи свою продукцію в Інтернеті.
Відповідно до частини 5 статті 56 Пенітенціарного кодексу, однією з умов визнання самозайнятості трудовою діяльністю є доведення засудженим факту отримання доходу від самозайнятості, середній розмір якого за останні три місяці є не меншим за мінімальний місячний розмір грошового забезпечення, що виплачується працюючим засудженим.
Таке визнання є надзвичайно важливим, оскільки створює ефект доміно позитивних наслідків. Згідно зі статтею 36 Пенітенціарного, однією з умов переведення засудженого зі звичайного на полегшений режим є працевлаштування упродовж щонайменше останніх 3-х місяців (або упродовж щонайменше чверті строку покарання, якщо він відбуває покарання менше одного року). Як стало відомо делегації під час бесід з ув’язненими, однією з найбажаніших переваг перебування на полегшеному режимі є відпустка додому від трьох до десяти днів один раз на 2 – 4 місяці.
Крім того, згідно зі статтею 37 Пенітенціарного кодексу, ув’язнені, які перебувають на полегшеному режимі в колоніях напіввідкритого типу, після виконання певних умов, визначених законом, переводяться до колонії відкритого типу (з ще більшими пільгами, такими як наявність мобільного телефону, доступ до Інтернету, дозвіл залишати місце ув’язнення до 14 годин на добу і т.д.).
72. Комітет високо оцінює зусилля литовської влади щодо створення більших можливостей для працевлаштування ув’язнених, особливо з огляду на значний брак можливостей, які пропонує держава. За умови належного виконання, перспектива м’якого режиму (з можливістю відпустки додому, переведення до в’язниці відкритого типу та дострокового звільнення) може стати одним з ключових факторів, що мотивують ув’язнених відмовитися від субкультури. Однак, виходячи з інтерв’ю з ув’язненими та персоналом під час візиту 2024 року, Комітет занепокоєний тим, що цією ініціативою зловживають.
Делегація зазначила, що більшість самозайнятих ув’язнених були ув’язненими з найвищої касти (це було особливо помітно у Вільнюській в’язниці). Їх самозайнятість включала виготовлення біжутерії з бісеру, відливання свічок, в’язання, дизайн візиток, розробку індивідуальних планів фізичних вправ, надання послуг персонального тренера тощо.
Делегація дізналася, що ці ув’язнені без проблем заробляли необхідну щомісячну суму від продажу своїх творінь (які в деяких випадках, швидше за все, навіть не були виготовлені ними, судячи з дуже запилених і занедбаних робочих поверхонь в їхніх камерах/кімнатах), оскільки, за поясненнями персоналу та інших в’язнів, вироби купували їхні заможні знайомі у громаді. З іншого боку, ув’язнені з найнижчої касти, як правило, з набагато бідніших верств населення, дуже часто не могли продати достатньо, щоб досягти необхідної щомісячної суми, незважаючи на те, що виготовляли предмети, створення яких вимагало значно більше часу і зусиль (наприклад, шашки або шахові дошки, моделі кораблів тощо).
73. Керівництво установ визнало, що існують можливості для зловживань системою, і повідомило делегації, що намагається реагувати на них відповідним чином. Делегацію поінформували, що у випадках, коли адміністрація має інформацію про те, що ув’язнений симулює самозайнятість, приймаються рішення не визнавати це як трудову діяльність. Однак, як повідомили делегації, такі рішення часто оскаржуються ув’язненими, які належать до найвищих каст, і, як повідомлялося, вже були випадки, коли адміністрація колонії програла справу в суді.
Як зазначила делегація під час бесід з ув’язненими, які належать до найнижчої касти, така ситуація породила серед них гірке переконання, що «свободу можна купити за 140 євро на місяць». Комітет вважає дуже занепокоєним той факт , що існуюча система де-факто допомагає увічнити владу неформальної ієрархії ув’язнених (ще більше посилюючи нерівність і сприяючи зловживанням).
ЄКЗК рекомендує литовській владі переглянути застосування цього заходу, який був прийнятий з добрими намірами, та поінформувати Комітет про кроки, вжиті для обмеження можливостей для потенційних зловживань системою самозайнятості.
III. ВІДСУТНІСТЬ ПЕРСОНАЛУ В МІСЦЯХ РОЗМІЩЕННЯ
74. Комітет вбачає дуже чіткий зв’язок між висновками щодо насильства між ув’язненими та широким розповсюдженням незаконних наркотиків і кількістю персоналу, присутнього в житлових приміщеннях. Ця кількість є абсолютно недостатньою для забезпечення виконання обов’язку в’язничного персоналу захищати ув’язнених від інших ув’язнених, які можуть бажати заподіяти їм шкоду, або запобігати надходженню незаконних наркотиків до в’язниць та їх продажу вже на території в’язниці.
Крім того, така кількість персоналу не дозволяє встановити повноцінний контакт між персоналом і ув’язненими, до якого нібито прагне литовська влада, і який привів би до кращого розуміння персоналом ув’язнених, допомоги їм у вирішенні повсякденних питань, мотивації їх до позитивної діяльності і, найголовніше, до завоювання їхньої довіри, якої зараз так явно не вистачає. Достатній рівень укомплектованості персоналом є основою для створення справжньої динамічної безпеки, якої все ще катастрофічно не вистачає в литовських в’язницях.
75. У в’язниці в Алітусі (де під час візиту утримувалося 788 ув’язнених) у зоні тримання під вартою упродовж дня перебувало приблизно 35 співробітників; 43 зі 160 посад (27%) молодших спеціалістів з питань безпеки були вакантними.
У Маріямпольській в’язниці (під час візиту в ній утримувалося 592 ув’язнених) у зоні тримання під вартою упродовж дня перебувало приблизно 36 співробітників; 31 зі 175 посад (18%) молодших спеціалістів з питань безпеки були вакантними.
У в’язниці № 2 м. Правенішкес (під час візиту в основній частині в’язниці утримувався 761 ув’язнений) у зоні тримання під вартою упродовж дня перебувало приблизно 26 співробітників; 39 з 299 посад (13%) молодших спеціалістів з питань безпеки були вакантними.
У Вільнюській в’язниці, в житловому блоці з гуртожитками, упродовж дня на поверсі було приблизно п’ять співробітників охорони (з приблизно 70-80 ув’язненими); 46 з 210 посад (22%) молодших спеціалістів з безпеки були вакантними.
76. Делегації розповіли, що в ідеалі контактні офіцери (колишні начальники відділень) повинні бути присутніми у відділенні (з приблизно 30 ув’язненими) приблизно півдня кожного дня, але в реальності один контактний офіцер часто відповідав за чотири або п’ять відділень, що фактично означало лише коротке відвідування кожного з відділень щодня; це, безумовно, абсолютно неприйнятна ситуація.
Засуджені розповіли членам делегації, що максимум вони бачили співробітника, який приходив на обхід раз на годину, але траплялося, що співробітники приходили лише вранці, щоб відчинити камеру, і ввечері, щоб зачинити її на ніч. Делегація помітила явну нестачу персоналу в усіх відвіданих в’язницях (за невеликим винятком Вільнюської в’язниці); члени делегації годинами проводили в камерах, розмовляючи з ув’язненими, а персоналу, як правило, не було в полі зору.
Дійсно, кількість персоналу, присутнього в місцях розміщення ув’язнених у відвіданих в’язницях, була настільки катастрофічно низькою (співвідношення в основному коливалося від 15 ув’язнених на одного співробітника до 30 на одного), що у делегації ЄКЗК не могло не скластися враження, що персонал (і адміністрація) відвіданих в’язниць змушені боротися з дня на день з абсолютно недостатніми людськими ресурсами, без належного фінансування і без необхідної підтримки з боку литовської влади.
77. ЄКЗК повторює, що проблема насильства між ув’язненими не може бути вирішена без відновлення контролю над ситуацією у в’язницях з боку адміністрації та персоналу за допомогою набагато більш динамічних заходів безпеки. Для цього персонал в’язниць повинен мати можливість здійснювати свої повноваження належним чином.
Це означає, зокрема, що рівень укомплектованості штату має бути достатнім для того, щоб працівники в’язниць могли здійснювати належний нагляд за ув’язненими, ефективно підтримувати один одного у виконанні своїх завдань та спілкуватися з ув’язненими у змістовний спосіб, зміцнюючи довіру та віру в їхню здатність захистити їх.
Невелика кількість персоналу в місцях тримання ув’язнених підвищує ризик насильства та залякування між ув’язненими, а також напруженості у відносинах між персоналом та ув’язненими та перешкоджає розвитку необхідних позитивних взаємовідносин між ними.
Комітет відзначає, що всі державні установи Литви (поліція, митниця, прикордонна служба тощо), за повідомленнями, стикаються з проблемами при наборі необхідної кількості персоналу, і розуміє, що пенітенціарна служба може розглядатися як порівняно менш приваблива. Тому він вітає інформацію литовської влади про те, що з березня 2024 року заробітна плата початкового рівня в пенітенціарній службі буде такою ж, як і в поліції.
78. Визнаючи всі виклики, ЄКЗК вкотре закликає литовську владу знайти термінове рішення для значного збільшення кількості персоналу в’язниць, який працює в безпосередньому контакті з ув’язненими. Якщо цього не буде зроблено, зменшити надходження нелегальних наркотиків і викорінити вплив неформальної ієрархії серед ув’язнених, а отже, суттєво знизити рівень насильства між ув’язненими, буде практично неможливо.
3. ІНШІ ПИТАННЯ ЩОДО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
79. Доступ до первинної медичної допомоги в цілому був забезпечений, за винятком в’язниці в Алітусі, де мізерна присутність лікаря загальної практики упродовж 6 днів на місяць призвела до неприйнятних затримок у наданні медичної оцінки та лікування. Повна відсутність психіатра в цій в’язниці також викликає велике занепокоєння, враховуючи кількість ув’язнених з психічними розладами. ЄКЗК рекомендує вжити невідкладних заходів для збільшення присутності лікаря загальної практики та заповнення вакантної посади психіатра в Алітусській в’язниці.
80. Комітет був занепокоєний, дізнавшись про відсутність доступу до психіатричної допомоги для ув’язненого у Вільнюській в’язниці, у якого був діагностований психічний розлад, але який, за повідомленнями, упродовж 10 тижнів, що передували візиту ЄКЗК, відмовлявся приймати призначені йому антипсихотичні препарати і, таким чином, ставав все більш агресивним і небезпечним для себе та інших.
Комітет зазначив, що психіатр, який працює у Вільнюській в’язниці, не знав про цю ситуацію і не вжив жодних заходів, щоб допомогти ув’язненому дотримуватися режиму лікування. Тому делегація зробила негайне зауваження відповідно до пункту 5 статті 8 Конвенції і звернулася до литовської влади з проханням терміново провести повторну оцінку стану психічного здоров’я цього ув’язненого з метою переведення його до відповідного психіатричного закладу, де його потреби в психіатричній допомозі могли б бути належним чином і безпечно задоволені. Литовській владі було запропоновано поінформувати ЄКЗК про вжиті заходи упродовж 3-х тижнів.
Листом від 13 березня 2024 року литовська влада повідомила ЄКЗК, що відповідний ув’язнений погодився на добровільну госпіталізацію і що 1 березня 2024 року його було переведено до психіатричної палати Відділу охорони здоров’я (у 2-й в’язниці м. Правенішкес), де, за повідомленнями, стан його психічного здоров’я помітно покращився після лікування. ЄКЗК вітає цю інформацію і сподівається, що литовська влада буде вживати заходів для забезпечення своєчасного доступу всіх ув’язнених до психіатричної допомоги в майбутньому.
81. Крім того, Комітет був стурбований тим, що, незважаючи на велику кількість самогубств у в’язницях, жодна з відвіданих в’язниць не має програми запобігання самогубствам.
ЄКЗК рекомендує литовській владі невідкладно розробити комплексну та ефективну політику запобігання самогубствам, а також постійну програму запобігання самогубствам. Політика запобігання самогубствам має забезпечити, зокрема, щоб усі особи, які мають ризик самогубства, отримували доступ до оцінки та лікування психічного здоров’я, консультування та підтримки, а також належного моніторингу та спілкування з іншими ув’язненими.
Крім того, ЄКЗК повторює свою рекомендацію щодо розробки стратегії боротьби з неформальною ієрархією серед ув’язнених, оскільки її значний негативний вплив може суттєво підвищити ризик самогубств серед ув’язнених.
4. ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ
82. На завершення, Комітет відзначає позитивні заходи, вжиті литовською владою з часу останнього візиту ЄКЗК у 2021 році, а також після візиту у 2024 році. Це включає подальше зменшення кількості ув’язнених, прийняття нового Пенітенціарного кодексу (який запровадив низку заходів для мотивації ув’язнених до більш активної участі в їхній реінтеграції в суспільство), різке зменшення кількості ув’язнених, які отримують дисциплінарне стягнення у вигляді ув’язнення за відмову проживати в призначеному для них підрозділі, а також активізацію зусиль щодо надання ув’язненим альтернативних рішень їхніх труднощів. Він також вітає кроки, спрямовані на посилення допомоги, що надається ув’язненим із залежністю, та підвищення ефективності розслідувань випадків насильства між ув’язненими.
83. Комітет також зазначає, що інтерв’ю з ув’язненими свідчать про те, що правила, продиктовані неформальною ієрархією ув’язнених, змінюються і, можливо, навіть повільно слабшають (хоча, головним чином, через загальні суспільні зміни та зміну поколінь). Однак неформальна ієрархія ув’язнених залишається ключовим елементом у збереженні нелегальної торгівлі наркотиками (і мобільними телефонами) у в’язницях, а також у використанні їх для сприяння вчиненню нових злочинів. У багатьох випадках ця діяльність тісно пов’язана з організованою злочинністю в суспільстві і, як така, потребує набагато більш рішучої боротьби з боку литовської влади.
Тому Комітет, як і раніше, занепокоєний відсутністю цільового плану дій Міністерства юстиції, спрямованого на боротьбу з неформальною ієрархією ув’язнених та її згубною діяльністю і наслідками, і, таким чином, на надання командам управління в’язницями чітких і конкретних практичних рекомендацій і підтримки з точки зору людських і додаткових ресурсів.
84. Очевидно, що ще багато чого належить зробити для значного зменшення надходження до в’язниць заборонених наркотиків та викорінення впливу неформальної ієрархії ув’язнених, що є ключовими причинами поширеного, ендемічного насильства між ув’язненими (чому сприяє розміщення в місцях позбавлення волі гуртожиткового типу), в тіні якого багато ув’язнених живуть у страху. Без ретельно продуманого стратегічного підходу та радикального і невідкладного збільшення кількості персоналу, що виконує покарання (який повинен отримувати адекватну винагороду, проходити відповідну підготовку та бути мотивованим), жахлива ситуація, що склалася в литовських в’язницях, зберігатиметься, що матиме дуже шкідливі наслідки для багатьох людей і для литовського суспільства в цілому.
Комітет сподівається, що литовська влада інвестуватиме більше ресурсів у вирішення складних питань, порушених у цій доповіді, та виконання рекомендацій, викладених вище.
Report to the Lithuanian Government on the visit to Lithuania carried out by the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (CPT) from 12 to 22 February 2024
Поділіться цим вмістом:
