Профессор Фергус МакНіл: Вовлечение общественности и поддержка пробации. Конференция CEP – Анталья, Турция (2025)
Загалом, санкції та заходи у громаді мають фундаментальну проблему легітимності. На відміну від Корони, пробація ніколи не була невід’ємною частиною системи кримінального правосуддя. І її легітимність залишається під питанням. Це має значення, оскільки пробація потребує іншої підтримки, щоб ефективно функціонувати.
Але щоб глибше зрозуміти проблему, ми маємо поставити інше запитання. Як пов’язані між собою неправдиві повідомлення у засобах масової інформації та факти про пробацію? Який зв’язок між цими двома речами? Перш ніж відповісти на це запитання, я хотів би повернутися до деяких своїх попередніх робіт.
В одній статті я намагався довести, що в багатьох юрисдикціях, особливо у Великій Британії, пробація надто зосередилася на просуванні своєї справи, на завоюванні підтримки громадськості, аргументуючи це тим, що вона може забезпечити контроль над злочинністю, захист громадськості та безпеку людей. Усі ці обіцянки стоять на одному боці основної дихотомії, яка існує в кожній кримінально-правовій системі. У цих системах ми маємо збалансувати бажання контролювати злочинність із необхідністю дотримання належного процесу та поваги до прав людини.
А справедливість вимагає більше, ніж боротьба зі злочинністю. Сама по собі боротьба зі злочинністю не забезпечує справедливості. Зниження рецидиву ніколи не буде задовільним показником ефективності системи правосуддя. Якби ми хотіли, ми могли б стратити всіх, хто коли-небудь скоїв злочин, і ми б мали нульовий рецидив. Ми також мали б нульову повагу до прав людини і жодного обґрунтованого судового процесу. Отже, ми маємо збалансувати ці речі.
І коли ми намагаємося просунути справу про пробацію, ми маємо намагатися забезпечити контроль, але ми також маємо думати про справедливість. Яку справедливість ми прагнемо забезпечити? І в цій статті, і як я глибоко переконаний, форми справедливості, які може запропонувати пробація, є кримінальними. Вони прагнуть відновити відносини, які були порушені злочином.
На мою думку, саме це має бути в центрі нашого послання. Але наше послання стало заплутаним. Тут маємо картину хамелеона.
Як ви знаєте, хамелеони мають особливу здатність, коли відчувають загрозу, змінювати колір, щоб пристосуватися до будь-якого середовища і стати невидимими. Про невидимість пробації ми багато говорили упродовж останніх кількох тижнів. І я думаю, що частина проблеми полягає в нас самих.
Пробація обіцяла зробити занадто багато різних речей, шукати занадто багато різних контекстів і середовищ, апелювати до занадто багатьох різних почуттів, реагувати на занадто багато різних форм політичних тиску. І проблема такої адаптивності в пошуках виживання полягає в невидимості та недовірі. Коли ми запитуємо людей про їхній досвід пробаційного нагляду, багато з них відповідають, що це є зловживанням щодо них. Не тому, що їхні куратори жорстокі. Неминуче це передбачає втручання в їхнє приватне життя та обмеження їхньої свободи. Тож у пробації є елемент страждання.
Однак для пересічної людини, для громадськості, як ми побачимо за хвилину, пробація зазвичай не вважається жорстокою або вважається недостатньо жорстокою. Тож ми маємо проблему невидимості.
І я думаю, що вихід полягає в тому, щоб задати собі питання: яке моральне послання має бути послідовним для пробації? Що таке шкода? І тут я б поставив відшкодування, реабілітацію та реінтеграцію поряд із цією важливою роботою, про яку я зараз розповім, вибачте, цією важливою роботою, про яку я зараз розповім, – осудом, про який я розповім далі.
Це не те, що я очікував. Не має значення. Давайте я поясню, що таке осуд.
Отже, в англійській мові, коли ми вживаємо слово «осуд», ми маємо на увазі висловлення суворого або крайнього несхвалення певної дії. А коли ми реагуємо на злочин, ми маємо висловити осуд, щоб чітко дати зрозуміти, що така поведінка є неприйнятною і що вона завдала значної шкоди відносинам, від яких залежить наше спільне благополуччя та процвітання. Якщо, як орган, організація чи санкція, пробація не здається достатнім засобом осуду чи запобігання, вона ніколи не задовольнить неминучий і законний попит суспільства на осуд правопорушень.
Отже, осуд має бути частиною нашої діяльності, але це не означає, що ми маємо надавати пріоритет каральним заходам, які суперечать інтересам суспільства. Тому дозвольте мені спочатку розповісти про цікаве дослідження, в якому я брав участь кілька років тому, співпрацюючи з провідною світовою командою дослідників медіа з Базельського університету, яка називається Basel Media Group. Кетрін Гарпер є головною авторкою цієї статті.
Вона є директором цієї групи. Під час спілкування ми зрозуміли, що насправді не було серйозного дослідження ролі засобів масової інформації у формуванні громадського розуміння та сприйняття громадських санкцій. Ми знали, що вони говорять, але не розуміли, який вплив мають ці висловлювання.
Тому ми провели невелике пілотне дослідження, щоб з’ясувати, що люди думають про пробацію, що говорять засоби масової інформації і як люди використовують ці засоби масової інформації для формування своїх поглядів, переконань і сприйняття пробації. Для цього ми створили мультимедійне середовище з різними історіями про пробацію, помістили туди людей і поговорили з ними про те, які повідомлення вони можуть з цього винести. Ось як ми це робили.
Ми мали чотири фокус-групи, кожна з яких складалася з семи осіб, загалом 27 осіб, 15 чоловіків і 12 жінок. Вони належали до двох різних демографічних груп, усі були мешканцями Базеля та околиць. Серед них були робітники, представники робітничого класу, прибиральники та двірники, але також були веб-дизайнери та студенти, тобто освічені представники середнього класу з різних груп.
Ми намагалися сформувати групи, які були б природно порівнянні, щоб люди обговорювали джерела інформації в колі своїх однолітків. Ми провели три етапи. Ми запитали їх про характер та джерела їхніх переконань і думок щодо покарання за порушення умов пробації.
Ми занурили їх у це нове середовище, яке ми створили. Потім ми оцінили вплив занурення на їхні реакції. Що ми виявили? Ми виявили, що моральне осудження є ключовою рисою пізньомодерного фенотипу смаку.
Дозвольте пояснити термінологію. Для соціологів пізня сучасність — це період з 1970-х років, коли суспільства стикаються з великими змінами. Глобалізація є частиною цього, так само як і зростаюча занепокоєність ризиками, зниження рівня колективного добробуту, більша індивідуалізація, більша конкуренція, атомізація — це слово, яке іноді використовується для опису фрагментації та розриву всередині суспільств, коли старі системи переконань, які тримали людей разом, втрачають свою силу та занепадають у пізньомодерний період.
Отже, в такому гарячковому, напруженому, складному соціальному контексті в системі кримінального правосуддя та в суспільстві відбувається багато речей, які впливають на смаки людей. Я вживаю це слово в тому ж значенні, в якому ми говоримо про музичні смаки, про те, що ми любимо їсти. Тож які смаки керують нашими апетитами? А коли йдеться про покарання, ми маємо апетити.
А смаки – це те, що ми віддаємо перевагу одних речей над іншими. І наші смаки є продуктом суспільства, в якому ми живемо, в якому ми існуємо як люди. І ми бачимо, що осуд, старомодна ідея, але така, що вижила і все ще має значний вплив у контексті пізньої модерності, і коли йдеться про санкції спільноти, навіть якщо переописати ці санкції мовою відплати, що було модно робити у Великій Британії кілька років тому, ми все одно не задоволені.
Осуду недостатньо. І цей висновок, що санкції спільноти не забезпечують адекватного осуду, був спільним для різних груп. Не мало значення, який у вас рівень освіти, яка у вас робота або до якої соціальної групи ви належите.
У різних дисциплінах, з різним рівнем залучення засобів масової інформації, висновок був однаковим. Існує проблема з осудом або його відсутністю. Але є різниця в обґрунтуванні цієї проблеми.
Традиціоналісти, які були представниками робітничого класу і все ще покладалися переважно на газети та телебачення як джерела інформації про санкції громади, відкидали санкції громади прямо через те, що, на їхню думку, вони не були достатньо суворими і не виконували своєї функції. Просто не говорили про всіх поганих хлопців. Це було просте послання для традиціоналістів.
The converters були більш освіченими людьми, які також використовували соціальні медіа для висловлення своїх поглядів. Вони відкидали ті самі історії з іншої причини. Вони казали, що цим історіям бракує критичного дистанціювання, і підозрювали, що нас маніпулюють цими історіями, намагаючись гуманізувати людей, які перебувають на пробації.
Ми знаємо, чого ми намагаємося досягти, коли розповідаємо ці людські історії. Тому ми не впевнені. Обидві групи в кінцевому підсумку обрали звичні кримінальні наративи і відмовилися від нових, що викликають занепокоєння, і це посилило їхню усталену схильність до покарання.
Отже, це депресивна історія. Варто зазначити, що це невелика історія, і ми не можемо бути впевнені, чи можна її узагальнити навіть у Шотландії, а тим більше в інших країнах, представлених у цій залі. Але я думаю, що головний висновок про важливість осуду та довіри до засобів масової інформації полягає в тому, що ми маємо триматися цих ідей і замислюватися над ними.
На цьому я завершу цю частину. Я просто виберу головну цитату, виділену зеленим кольором. Наші висновки свідчать, що для набагато глибшого, обдуманого діалогу про покарання, який має потенціал краще реалізувати і розвинути наші смаки, а також допомогти нам усвідомити, коли задоволення наших апетитів і потурання нашим смакам може нам зашкодити.
У багатьох наших суспільствах ми розвинули смак до покарання, який є відсталим. Насправді, він є активно шкідливим. Ми покладаємося на сумнів, який породжує повторні правопорушення. Це проста правда. Ми думаємо про сьогодення як про чарівну скриньку, яка вирішує проблеми, але все, що робить сьогодення, і це дуже важливо, — це відкладає наші проблеми. Якщо ви не збираєтеся тримати людей у в’язниці вічно, проблема реінтеграції та боротьби з рецидивами залишається.
Але ми все одно залежні від чарівної скриньки. Вона тимчасово відсуває проблему і дозволяє нам задовольнятися відчуттям, що люди, які заподіяли нам шкоду, страждають. Це нездоровий смак.
І якщо ми хочемо це змінити, ми не можемо зробити це за допомогою хитрих піар-акцій або передачі повідомлень, які люди захочуть сприйняти. Отже, єдиною альтернативою є залучення до обдуманого діалогу, який серйозно ставиться до цього смаку і спочатку працює з ним на його власних умовах. Думаючи про те, як розвивати діалог, одне з завдань, яке ми маємо виконати, — це зменшити відстань між так званою каральною громадськістю та людьми, які мають справу з пробацією.
І я маю на увазі як користувачів послуг, так і людей, які працюють у системі. Аудиторія, здається, не вірить у пропаганду. Повідомлень буде недостатньо.
Тому я вважаю, що нам потрібно створити можливості для залучення. І ми маємо багато досліджень з різних країн, які свідчать, що залучення дійсно змінює ставлення. Коли ми проводимо час, наприклад, у в’язницях, ми по-іншому дивимося на в’язниці.
Коли ми проводимо час з людьми, які перебувають на пробації, ми по-іншому дивимося на пробацію. Коли ми проводимо час у Туреччині, ми по-іншому дивимося на Туреччину. Коли ми проводимо час у Норвегії, іноді ми починаємо сумніватися, чи правильні наші переконання про те, що все ідеально.
Отже, контакт, гіпотеза контакту в дослідженні громадської думки, свідчить, що одним із найпотужніших способів зміни ставлення є контакт, залучення та взаємодія. Я хочу коротко розповісти вам про один із способів стимулювання взаємодії. «Створення» — це абсолютно неправильне слово, коли я говорю про мистецтво та культуру.
Яку справедливість ми обіцяємо? Я вважаю цілком розумним і необхідним, щоб органи пробації висловлювали осуд, щоб донести чіткі і недвозначні моральні послання про протиправні дії. Є багато причин, чому люди вчиняють правопорушення, які кореняться в соціальних нерівностях і несправедливості, яких вони зазнали до того, як вчинили правопорушення. Це складно, але це не означає, що ми не можемо висловлювати осуд за кримінальні правопорушення.
Однак наша реакція не полягає в тому, щоб відповісти на шкоду ще більшою шкодою, не піддаватися суто каральним імпульсам, щоб відплатити злом за зло, а скоріше знайти засоби реабілітації, відшкодування та реінтеграції. І, що дуже важливо, я вважаю, що ми не повинні давати надмірних обіцянок щодо боротьби зі злочинністю або захисту громадськості. Я вважаю, що це була серйозна помилка служб пробації у Великій Британії на початку століття.
Я розумію, чому керівники пробаційних служб вважали, що з урахуванням зниження підтримки підходу, орієнтованого на ризики для соціального забезпечення, їм потрібно було знайти інший спосіб переконати своїх політичних керівників підтримати їхні відомства, але стратегія визначення себе як відомства, що забезпечує захист суспільства, робить пробацію заручником долі. Ви можете бути видатним і провідним у світі відомством з найефективнішого забезпечення захисту суспільства. Але достатньо одного випадку, щоб ця репутація була зруйнована.
Тому ми не повинні давати надмірних обіцянок щодо захисту. Ми повинні намагатися створити можливості для залучення та участі, а це може означати переосмислення ролі волонтерів у наших системах пробації, пошук різних способів залучення громадських організацій, але це також означає, що ми маємо більш ретельно підходити до вибору надійних посередників. Цю фразу я запозичив з роботи над ініціативами, спрямованими на зменшення участі в бандитському насильстві, і в цій роботі було виявлено, що якщо люди, які працюють з молодими людьми, які є вразливими до участі в бандах або вже вступили до них, якщо люди, які передають повідомлення, є надійними, то потенційні Хто є надійними посланцями? У цьому контексті відповідь – люди, які мають досвід життя в бандах.
І я думаю, що в нашому контексті громадськість може більше довіряти розповідям клієнтів пробації про пробацію, ніж розповідям офіцерів пробації. Чому? Тому що пробаційні інспектори зацікавлені в тому, щоб пробація була успішною. Тому вони мають вбудовану проблему з надійністю в громадській сфері.
Люди є досвідченими споживачами інформації, яку ми їм надаємо, тому нам потрібно ретельніше обмірковувати, хто може бути надійним носієм інформації про пробацію. Співробітники система кримінальної юстиції залучають людей, волонтерів, практиків, які працюють на передовій, і я вважаю, що вони мають більше шансів завоювати довіру громадськості, оскільки вони мають авторитет захисників, на який вони можуть посилатися, щоб навести приклади та ілюстрації, які роблять їхню роботу реальною та цінною для аудиторії. Академічні кола також можуть відігравати певну роль, але я б не переоцінював її, оскільки одна з сумних рис сучасності полягає в тому, що ми менше довіряємо так званим експертам, ніж у середині 20 століття.
Отже, я не можу вирішити цю проблему за вас, але я можу співпрацювати з вами, щоб подумати над тим, що є повідомленням і хто повинен його передавати.
Тези доповіді зроблені Дмитром Ягуновим під час виступу професора Фергуса МакНіла. Власник сайту несе за повноту відображення виступу професора Фергуса МакНіла
Поділіться цим вмістом:
