Візит ЄКЗК до Молдови 2025 року: В’язнична субкультура як системна загроза

На початку червня 2025 року Європейський комітет з питань запобігання катуванням (ЄКЗК) здійснив ad hoc візит до Молдови — наступний після попереднього візиту у грудні 2022 року. Центральною темою цього візиту стали неформальні в’язничні ієрархії та в’язнична субкультура.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ

З одного боку, Комітет підтвердив раніше виявлені системні проблеми молдовської пенітенціарної системи, пов’язані з домінуванням в’язничної субкультури. З іншого — цей візит засвідчив значно більшу гостроту проблеми, ніж фіксувалося раніше. Опублікована доповідь наочно демонструє, наскільки в’язнична субкультура радянського зразка здатна продовжувати домінувати в сучасній європейській країні, фактично витісняючи формальну державну владу з пенітенціарних установ.

БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ ТИСК НА ДЕЛЕГАЦІЮ

Візит зафіксував випадок, безпрецедентний в історії Комітету: лідери неформальних в’язничних ієрархій безпосередньо чинили тиск на членів делегації, фактично погрожуючи їм. Водночас вони залякували інших ув’язнених, примушуючи їх припинити або взагалі не надавати інтерв’ю представникам ЄКЗК.

КОНТРАСТИ УМОВ УТРИМАННЯ

Як і під час попередніх візитів, було зафіксовано разючу відмінність між умовами утримання: представники в’язничної «еліти» мешкали у комфортних одно- та двокімнатних приміщеннях з просторими холами та робочими кабінетами, тоді як решта ув’язнених перебувала у переповнених гуртожитках з тарганами, клопами та іншими паразитами — в умовах, що межують із рабськими.

Під час відвідування однієї з установ у спортивному залі було виявлено велику кількість суміші, схожої на табак, — вона лежала відкрито, очевидно, на очах у персоналу установи.

ВИСНОВКИ

Ця доповідь заслуговує на ретельне вивчення з боку українських пенітенціарних адміністраторів та науковців. Молдовський досвід наочно ілюструє, яких масштабів може сягати в’язнична субкультура і які загрози для прав ув’язнених несе існування неформальних в’язничних правил, підтримуваних паралельними ієрархіями. Систематичні порушення прав, зумовлені цими практиками, за своєю суттю можуть дорівнювати неналежному поводженню у розумінні статті 3 Конвенції про захист прав людини.

В умовах триваючої війни ця проблематика набуває для України особливої гостроти. Нові ув’язнені з досвідом бойових дій неминуче формуватимуть власні ієрархії та правила, засновані на військовому братерстві, бойовому досвіді та фронтових зв’язках. Це створює передумови для кримінологічно надзвичайно цікавого — і водночас потенційно небезпечного — конфлікту субкультур: традиційної радянської в’язничної субкультури та нової субкультури, що формується навколо ветеранського досвіду. Цей феномен потребує окремих комплексних досліджень.

Звіт ЄКЗК уряду Молдови (спеціальний візит 13-12 червня 2025 року, опублікований 4 грудня 2025 року, витяги).

З часу свого першого візиту до Молдови в 1998 р. ЄКЗК висловлює серйозну стурбованість з приводу насильства та залякування між ув’язненими у в’язницях, що значною мірою пов’язано з усталеною та давно існуючою неформальною ієрархією серед ув’язнених.

З часу свого першого візиту до Молдови, здійсненого в 1998 році, насильство та залякування між ув’язненими у в’язницях, що значною мірою пов’язані з усталеною неформальною ієрархією серед ув’язнених, є предметом серйозного занепокоєння для ЄКЗК. У кількох звітах про візити Комітет закликав молдовські органи влади вжити рішучих заходів без подальших затримок для боротьби з явищем неформальної ієрархії серед ув’язнених та запобігання насильству та залякуванню між ув’язненими в усій в’язничній системі.

Насамперед, Комітет вважав, що для цього необхідно запровадити систему відповідної оцінки ризиків та потреб, позбавити неформальних в’язничних лідерів їхніх привілеїв, забезпечити розміщення ув’язнених у менших житлових приміщеннях, мати достатню кількість належним чином підготовленого персоналу та забезпечити повну підтримку з боку керівництва тих ув’язнених, які перебувають під загрозою зловживань та насильства з боку інших ув’язнених, та тих, хто не бажає брати участь у неформальній в’язничній ієрархії.

У більшості випадків, через атмосферу страху, створену неформальними лідерами ув’язнених та їхнім найближчим оточенням, повсюдне залякування та відсутність довіри до персоналу та його здатності гарантувати безпеку, особи, які стали жертвами насильства між ув’язненими, не скаржилися. Якщо персонал виявляв у них травми, вони відмовлялися надавати пояснення щодо походження травм або вказували причини, які в кращому випадку були нечіткими («був якийсь інцидент») або, частіше, явно не відповідали спостережуваним травмам (наприклад, «впав з ліжка», «послизнувся в душі», «впав на сходах» або «вдарив себе»).

У всіх трьох відвіданих установах багато ув’язнених, з якими делегація намагалася провести співбесіди, були неохочі і часто виявляли явний страх говорити, просили перервати співбесіду або навіть відмовлялися від співбесіди взагалі. Деякі з цих ув’язнених прямо заявили, що це було пов’язано зі страхом помсти з боку представників неформальної ієрархії ув’язнених за те, що вони розмовляли з делегацією.

Коли члени делегації заходили до гуртожитків, ув’язнені з вищих каст неформальної ієрархії ув’язнених систематично намагалися слідувати за ними та/або залишатися присутніми під час співбесід з іншими ув’язненими та/або контролювати те, що говорилося.

Найбільш вражаючим було те, що у в’язниці № 15 (Крикова) ув’язнені з вищих каст активно втручалися в інтерв’ю, які проводила делегація, намагалися завадити іншим в’язням розмовляти з делегацією або навіть безпосередньо тиснули на членів делегації, щоб ті припинили інтерв’ю. Вони відмовлялися залишати кімнату, де інтерв’ю мали відбуватися приватно, стверджуючи, що це не відповідає «їхнім тюремним правилам». Співробітники, які були присутні, залишалися напрочуд пасивними в цих ситуаціях.

Таке агресивне втручання в роботу делегації ЄКЗК є безпрецедентним, серйозно перешкоджало роботі делегації і, в поєднанні з пасивним підходом персоналу, є чітким показником того, що установа повністю контролюється неформальними лідерами в’язниці, а персонал, здається, боїться застосовувати свою владу.

Незважаючи на ці спроби перешкодити проведенню інтерв’ю, багато ув’язнених у всіх трьох відвіданих установах погодилися поговорити з делегацією. Вони знову описали загальну атмосферу залякування та насильства, яку використовує неформальна ієрархія ув’язнених для нав’язування своїх правил іншим особам, які утримуються у в’язниці, включаючи обов’язок регулярно сплачувати «внесок» («податок») до незаконного колективного фонду («общак»), яким керують неформальні лідери в’язниці.

Залякування та насильство включали систематичне вимагання, погрози побиттям та фізичним насильством, включаючи ляпаси, удари кулаками по обличчю, голові та спині, а також жорстоке побиття дерев’яною лопатою або дерев’яною ручкою від швабри по сідницях, спині та стегнах, тобто по частинах тіла, прихованих одягом. Ці насильницькі дії, які застосовувалися як покарання за недотримання неформальних правил, включаючи обов’язок сплачувати вищезазначений «внесок» або борги, виниклі внаслідок примусових азартних ігор, відбувалися в присутності інших ув’язнених з метою поширення страху, забезпечення покори та приниження жертви.

У кількох випадках звіти про травми, розглянуті делегацією, містили описи травм, які відповідали твердженням про насильство між ув’язненими, зробленим делегації відповідними ув’язненими, хоча офіційно ці особи вказали інші причини травм.

У всіх трьох відвіданих установах кілька ув’язнених, з якими було проведено інтерв’ю під час візиту, заявили, що особи, які зазнали насильства між ув’язненими і мали видимі травми, були змушені неформальними лідерами в’язниці залишатися в житлових приміщеннях і уникати будь-якого контакту з персоналом, а також не мали права брати участь у перекличках — під приводом того, що вони почуваються погано — доки їхні травми не загоїлися.

Крім того, делегація отримала кілька заяв у в’язниці № 2 (Ліпкани) та у в’язниці № 15 (Крикова) про те, що особи, які зазнали насильства з боку інших ув’язнених, навіть не мали можливості звернутися до медичного персоналу через перешкоди з боку ув’язнених з вищих каст. Крім того, у в’язниці № 15 (Крикова) ув’язнені з вищих каст нібито залишалися присутніми під час медичних оглядів інших ув’язнених; дійсно, у їхній присутності ув’язнені не надавали правдоподібних пояснень щодо травм, які вони мали. Це робить процедуру реєстрації та повідомлення про травми неефективною.

Висновки візиту 2025 року та дані, надані владою, ще раз вказали на те, що низка випадків насильства між ув’язненими залишалася невиявленою, оскільки жертви систематично залякувалися зловмисниками під загрозою подальшого насильства, щоб не скаржитися персоналу та не вимагати медичного огляду.

Ситуація осіб, яких вважають «приниженими» або «недоторканними», тобто тих, хто належить до найнижчої касти неформальної ієрархії ув’язнених, була такою самою, як детально описано в попередніх звітах про візити, і залишається предметом серйозного занепокоєння для ЄКЗК.

Як і під час попередніх візитів, делегація отримала багато скарг на часті словесні образи, систематичне приниження та нелюдське поводження з боку інших ув’язнених, погрози фізичного насильства у разі недотримання неформального «кодексу поведінки» та фізичне насильство.

Неформальні правила зобов’язували їх уникати контактів з іншими ув’язненими та їхніми речами, ходити по боках або вздовж стін, не дивитися в обличчя іншим особам, не вживати лайливих слів під час спілкування з іншими особами та не користуватися спільними спортивними та рекреаційними спорудами, якими користуються інші ув’язнені. Їм також заборонялося користуватися тими самими пральнями, що були у розпорядженні загального тюремного населення, а в тюрмі № 2 (Ліпкани) вони мусили користуватися занедбаними зовнішніми туалетами і могли брати воду лише з зовнішнього крана.

Крім того, цих осіб використовували як робочу силу для «брудної» роботи: їх змушували безкоштовно прибирати приміщення та спільні зони (включно з туалетами) та збирати сміття, і їм не дозволяли працювати разом з іншими ув’язненими. Крім того, їх продовжували систематично розміщувати в найгірших умовах серед усіх відвіданих в’язниць, зазвичай в окремих кімнатах або спальнях.

Як неодноразово підкреслювалося в попередніх звітах про візити, ЄКЗК вважає, що становище осіб, які вважаються «приниженими», можна розглядати як постійне порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини, яка, серед іншого, забороняє всі форми принизливого поводження та зобов’язує державні органи вживати відповідних заходів для запобігання такому поводженню, в тому числі з боку інших ув’язнених.

Подібно до тих, кого вважають «приниженими», ув’язнені, що належать до так званої касти «непутеві», часто піддавалися насильству з боку інших ув’язнених і утримувалися в порівняно поганих матеріальних умовах. Як стверджується, в деяких випадках їх змушували працювати прислугою для ув’язнених з вищих каст, застеляючи їм ліжка, праючи білизну, прибираючи та готуючи їжу.