«Безкінечна петля» дисциплінарного провадження: системні вади механізму відповідальності адвокатів

Сучасна українська адвокатура позиціонується як інститут, що досяг високих стандартів захисту професійних прав і відповідає європейським практикам самоврядування. Законодавчі гарантії незалежності адвокатської діяльності, закріплені у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», створюють правову основу для ефективного захисту прав адвокатів. Водночас існують системні проблеми у функціонуванні дисциплінарних органів адвокатського самоврядування, які ставлять під сумнів досягнення останніх десятиліть у розбудові незалежної адвокатури.

Найбільш гострою з цих проблем є питання повторного розгляду дисциплінарних справ тим самим складом КДКА регіону після скасування її рішення судом. Причому ця проблема набула особливої актуальності після прийняття Радою адвокатів України рішення № 51 від 20 вересня 2024 року, яке фактично легітимізувало практику повторних розглядів, незважаючи на протилежну правову позицію Верховного Суду України.

Дисциплінарне провадження щодо адвокатів є одним із ключових механізмів забезпечення професійної етики та підтримання високих стандартів адвокатської діяльності. Відповідно до чинного законодавства, адвокати користуються презумпцією невинуватості, а дисциплінарне провадження має здійснюватися з дотриманням принципів змагальності та справедливості.

Проте реальна практика функціонування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури регіонів часто суперечить цим декларованим принципам. Органи адвокатського самоврядування досі не визначилися з фундаментальними засадами дисциплінарної відповідальності, що призводить до виникнення ситуацій, коли адвокати опиняються у стані правової невизначеності та позбавляються ефективного захисту своїх професійних прав.

Для розуміння масштабу проблеми доцільно провести аналогію з кримінальним процесом.

Уявімо ситуацію, коли адвокат представляє клієнта у кримінальній справі, яка доводиться до суду, і суд виносить обвинувальний вирок. Адвокат оскаржує цей вирок до апеляційної інстанції, і апеляційний суд постановляє виправдувальний вирок. Проте уявіть собі, що навіть після постановлення виправдувального вироку прокурор мав би право повторно подати обвинувальний акт до того ж самого суду, чий вирок вже було скасовано апеляційною інстанцією, з аргументом, що, мовляв, «підозра не скасована і тому обвинувальний акт має бути розглянутий до «логічного завершення» у вигляді обвинувального вироку».

Така схема звучить як абсолютна неможливість у контексті кримінального процесу, однак саме такий стан справ закріплений як основа сучасної практики дисциплінарного провадження щодо адвокатів.

Декларування поширення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини на дисциплінарне провадження щодо адвокатів контрастує з відсутністю чіткого визнання, що КДКА є судом у розумінні Конвенції. Це призводило до ситуації, коли дисциплінарні процедури не відповідають стандартам справедливого судового розгляду. Проблема поглиблюється завдяки рішенню Ради адвокатів України від 24 вересня 2024 року № 51, яке закріпило принцип, згідно з яким навіть після скасування рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії регіону адміністративним судом справа продовжує розглядатися тим же самим складом комісії, що ухвалив перше рішення.

Порушення базових принципів будь-якого судового процесу є очевидним навіть без звернення до спеціальних правових аргументів. Загальновідомо, що суддя не може повторно розглядати справу по суті, якщо його попереднє рішення було скасовано вищою інстанцією. ЄСПЛ неодноразово підтверджував цей принцип у своїй практиці. Сама логіка процесу вимагає, щоб особа, яка ухвалила рішення по справі та висловила свою позицію по суті, не могла за будь-яких обставин повторно розглядати ту ж саму справу після скасування її рішення.

Причина цього є простою: така особа опиняється перед вибором між двома варіантами — або ухвалити рішення, яке суперечитиме її першій позиції, тим самим публічно визнавши свою помилку та створивши підстави для відповідальності органу, який вона представляє, за незаконне притягнення особи до відповідальності, або ухвалити аналогічне рішення, підтверджуючи свою попередню позицію. З точки зору психології людини, у переважній більшості випадків можна очікувати, що буде прийнято рішення, аналогічне попередньому. Таким чином, вмикається замкнуте коло, яке прирікає адвоката на довічне перебування в системі дисциплінарного провадження.

Ця проблема стосується не лише прав окремого адвоката, але й створює системне перевантаження дисциплінарних органів справами, які запускаються знову і знову за принципом замкнутого кола виключно завдяки рішенню РАУ № 51. Дисциплінарне провадження, яке має бути одним із стовпів адвокатської діяльності, базується на юридично необґрунтованому постулаті щодо повторного розгляду справи по суті тим же самим складом КДКА, рішення якої було скасовано судом.

У відповідь на формування Верховним Судом практики, яка забороняє повторний розгляд тієї ж самої дисциплінарної справи по суті, Рада адвокатів України вдалася до нормативного регулювання, яке по суті суперечить висновкам Верховного Суду. 20 вересня 2024 року було ухвалено рішення № 51 «Про розгляд кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури регіону скарги після скасування судом рішення КДКА». Офіційна публікація рішення на сайті НААУ супроводжувалася коментарем, що роз’яснював, як має діяти комісія, якщо суд скасував її рішення у дисциплінарній справі. У публічній площині асоціація акцентує увагу на тому, що скасування рішення судом з процедурних питань не означає виправдання адвоката. Орган самоврядування наполягає на тому, що розгляд здійснюється відповідно до адреси робочого місця адвоката на час первісного звернення скаржника, фактично зобов’язуючи той самий склад комісії повертатися до справи.

Аргументація на захист рішення РАУ № 51 зводиться до того, що якщо суд скасував рішення через процедурні вади, але не висловився по суті порушення, скаржник залишається без захисту, а істина — не встановленою. Тому продовження розгляду є необхідним механізмом відновлення справедливості. Проте така логіка ігнорує фундаментальні принципи справедливого судового розгляду та права на неупереджений суд. РАУ намагається обійти заборону Верховного Суду на повторний розгляд шляхом введення нового і не передбаченого законом терміну «продовження розгляду». Логіка полягає у тому, що оскільки суд скасував лише кінцеве рішення, а рішення про порушення справи залишилося чинним, процедура не завершена, і отже, комісія не починає справу заново, а продовжує її з тієї стадії, де вона була перервана незаконним рішенням.

Однак ця аргументація прямо суперечить висновкам Верховного Суду про вичерпання дії рішення про порушення справи. Дозвіл на безкінечне «продовження» розгляду справи після її судового скасування порушує принцип правової визначеності, який є одним із фундаментальних елементів верховенства права. Адвокат опиняється у стані «вічного підсудного», коли жодне судове рішення на його користь не є остаточним, оскільки КДКА може негайно відновити переслідування.

Фундаментальним аргументом проти практики повторного розгляду є теза про те, що КДКА у дисциплінарних провадженнях діє як суд, на який поширюються гарантії статті 6 Конвенції про захист прав. ЄСПЛ у справах Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium і Oleksandr Volkov v. Ukraine визнали, що органи, які вирішують питання права на професію, повинні відповідати стандартам «суду». Якщо КДКА є судом у розумінні Конвенції, то вона повинна бути судом, встановленим законом. Верховний Суд України у справі № 420/27049/21 прямо вказав, що комісія, яка здійснює повторний розгляд без законодавчих підстав, не відповідає критерію «суд, встановлений законом». Рішення РАУ № 51, яке санкціонує таку діяльність, фактично легітимізує незаконний суд.

Легітимізація підходу, закладеного в рішенні РАУ № 51, створює низку небезпечних прецедентів та ризиків для української адвокатури. Якщо КДКА має право та обов’язок продовжувати розгляд справи після кожного скасування рішення судом, процес стає нескінченним. Адвокат може роками перебувати під дамокловим мечем дисциплінарної відповідальності, що грубо порушує право на повагу до приватного життя та професійну стабільність. Повернення справи на продовження розгляду зазвичай означає повернення до того ж складу комісії, що створює ситуацію, коли адвокат змушений знову проходити через процедуру відводів перед тими ж особами, які вже одного разу проігнорували його права та діяли з конфліктом інтересів.

Якщо орган самоврядування може своїм рішенням перекрити висновки Верховного Суду, це руйнує систему стримувань і противаг. Судовий контроль втрачає сенс, якщо його результати можна обнулити адміністративним розпорядженням про продовження розгляду. Створюється небезпечний прецедент, коли професійні корпорації можуть ігнорувати судові рішення та встановлювати власні правила, що суперечать закону та судовій практиці. Це підриває довіру до системи правосуддя та адвокатського самоврядування, створює підґрунтя для свавілля та зловживань у дисциплінарних провадженнях.

Наразі у діяльності дисциплінарних органів адвокатури фактично створено сценарій «безкінечної петлі» за принципом: КДКА приймає рішення — суд його скасовує — КДКА продовжує розгляд — приймає нове рішення — суд знову скасовує — КДКА знову продовжує розгляд. Така система створює стан правової невизначеності для адвокатів та дозволяє використовувати дисциплінарні процедури як інструмент тиску та переслідування. Українська адвокатура стоїть перед вибором: або прийняти практику нескінченних повторних розглядів, що підриває основи професійної незалежності, або визнати незаконність цього рішення та взяти за основу висновки Верховного Суду.