Medvid v. Ukraine: Перспективи звільнення для довічно ув’язнених в Україні
Заява стосується запровадження можливості скорочення строку довічного позбавлення волі, призначеного в Україні, та його відповідності вимогам статті 3 Конвенції.
ФАКТИ
2. Заявник народився 1984 року та утримується у Роменській виправній колонії № 56, с. Перехрестівка, Сумська область, Україна.
5. 18 червня 2003 року Апеляційний суд Київської області засудив заявника до довічного позбавлення волі за подвійне вбивство, вчинене у грудні 2002 року. Цей вирок був залишений без змін Верховним Судом 2 жовтня 2003 року.
6. У період з 2014 по 2019 рік заявник подав до національних судів кілька безуспішних клопотань про заміну його довічного ув’язнення на п’ятнадцять років позбавлення волі.
7. У лютому 2021 року заявник подав клопотання про умовно-дострокове звільнення; це клопотання було відхилено судами двох рівнів юрисдикції за відсутністю будь-яких правових підстав відповідно 15 квітня 2021 року та 16 листопада 2022 року.
8. 1 грудня 2022 року в Роменській виправній колонії була скликана комісія для вивчення ступеня виправлення заявника. Комісія встановила, що заявник не відповідає вимогам для подання заяви про заміну довічного ув’язнення на певний строк позбавлення волі. За твердженням Уряду, заявник був ознайомлений з висновком комісії до 31 грудня 2022 року, тоді як заявник стверджував, що отримав повний текст висновку комісії лише в середині серпня 2023 року.
ВІДПОВІДНА ПРАВОВА БАЗА ТА ПРАКТИКА
СТАН НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПРАКТИКИ ДО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ВІД 18 ЖОВТНЯ 2022 РОКУ
Кримінальний кодекс 2001 року
9. 5 квітня 2001 року Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний кодекс, який набув чинності 1 вересня 2001 року.
…
Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року у справі про перегляд вироку щодо особи, яка відбуває довічне позбавлення волі
10. Посилаючись, зокрема, на практику Суду, Конституційний Суд України визнав неконституційними частини перші статей 81 та 82 КК України в частині, що не поширюється на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. У своєму рішенні суд зазначив, зокрема, що при внесенні змін до відповідного законодавства з метою надання можливості заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням або умовно-дострокового звільнення слід враховувати, що заміна довічного позбавлення волі на певний строк позбавлення волі не повинна бути передумовою для умовно-дострокового звільнення.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі № 1-42/2004
11. У 2019 році Суд встановив у справі Petukhov v. Ukraine (no. 2) (no. 41216/13, 12 March 2019), порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з недостатністю медичної допомоги, наданої п. Пєтухову, та неможливістю скорочення його довічного ув’язнення. Пан Петухов подав заяву про перегляд його справи Верховним Судом на підставі рішення Європейського суду. Велика Палата Верховного Суду відхилила його заяву. Зокрема, щодо неможливості скорочення його довічного ув’язнення Велика Палата Верховного Суду послалася на висновки Суду за статтею 46 Конвенції (а саме, що незменшуваність довічного ув’язнення є системною проблемою, яка вимагає реформування системи перегляду довічних вироків) і зазначила, що вона не уповноважена законом переглядати довічний вирок (Kupinskyy v. Ukraine, no. 5084/18, §§ 32 and 40, 10 November 2022).
ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА ПІСЛЯ ЗМІН ВІД 18 ЖОВТНЯ 2022 РОКУ
Кримінальний кодекс 2001 року
12. Законом № 2690-IX від 18 жовтня 2022 року («Закон про внесення змін») статті 81 та 82 Кодексу були доповнені, наскільки це стосується справи, наступними положеннями:
Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: … 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк … .
Стаття 82. Заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким
1. Невідбута частина покарання у виді .. покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м’яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни …
…
5. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п’ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п’ятнадцяти років призначеного судом покарання.
13. Зміни від 18 жовтня 2022 року, які набули чинності 6 листопада 2022 року, запровадили систему, яка мала на меті зробити довічне ув’язнення більш м’яким. Система передбачає можливість для особи, яка відбуває довічне ув’язнення, після відбуття щонайменше 15 років початкового довічного ув’язнення подати клопотання про його заміну на строкове ув’язнення на строк від п’ятнадцяти до двадцяти років, яке буде відбуватися з моменту заміни покарання. Строк позбавлення волі на певний строк може бути додатково скорочений за належну поведінку. Беручи до уваги можливість такого скорочення, за новим законодавством, згаданим вище, мінімальний термін, який має відбути довічно ув’язнений, становить 26 років і 3 місяці (15 років початкового довічного ув’язнення плюс 15 років строкового ув’язнення мінус скорочення строку за хорошу поведінку).
Кримінально-процесуальний кодекс 2012 року
14. Відповідно до Закону про внесення змін, частина друга статті 31 КПК України була доповнена пунктом 3, згідно з яким клопотання про заміну довічного позбавлення волі на певний строк позбавлення волі має розглядатися судом у складі трьох суддів. Аналогічне положення, що встановлює порядок судового розгляду питань, пов’язаних з виконанням покарань, було додано до статті 539 КПК України. Остання стаття також передбачає право засудженого та його захисника брати участь у такому судовому розгляді.
Кримінально-виконавчий кодекс 2003 року
15. Закон про внесення змін вніс до КВК України щодо уточнення процедури, якої слід дотримуватися при поданні заяви про заміну довічного позбавлення волі на певний строк ув’язнення.
…
17. До статті 151 КВК України внесено зміни, які дозволяють довічно засудженим до позбавлення волі звертатися з клопотанням про помилування до Президента через п’ятнадцять років після відбуття покарання, а не через двадцять років, як це було передбачено раніше.
Наказ № 294/5 Міністерства юстиції українивід 19 січня 2023 року про визначення ступеня виправлення засудженого
18. Наказ, який набув чинності 2 лютого 2023 року, затвердив порядок і методику визначення ступеня виправлення засудженого та складання індивідуального плану його виправлення і ресоціалізації.
19. Порядок застосовується як до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, так і до заміни покарання більш м’яким. Згідно з методологією, коли ув’язнений подає заяву або має право на умовно-дострокове звільнення або заміну покарання більш м’яким, ступінь його виправлення оцінюється (і йому нараховуються бали) відповідно до його ставлення до: злочину, вчиненого ув’язненим, суспільного життя, в’язничних правил, роботи, приватного (сімейного) життя, вживання наркотиків/алкоголю, а також до побудови планів щодо свого майбутнього життя. Загальна оцінка засудженого також включає оцінку ризику вчинення ним повторного злочину, його прогресу у виконанні індивідуальної програми соціально-виховної роботи, його поведінки під час відбування покарання, а також його психологічних характеристик. Результати такого оцінювання відображаються у кількості балів, отриманих засудженими; особи, які набрали шістдесят один бал і більше, вважаються такими, що «стали на шлях виправлення (реабілітації)» відповідно до статей 81 і 82 Кримінального кодексу, і їм може бути рекомендована зміна призначеного покарання, про що подається клопотання до суду (див. Порядок визначення ступеня виправлення засудженого. Затверджено наказом Міністерства юстиції Україн № 294/5 від 19 січня 2023 року. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2023 року за № 116/39172).
Наказ Міністерства юстиції України № 957/21269 Міністерства юстиції від 14 червня 2012 року «Про затвердження Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів»
20. Наказом № 631/5 Міністерства юстиції, який був прийнятий 17 лютого 2023 року і набув чинності 3 березня 2023 року, до Інструкції були внесені зміни, які включають деталі роботи підрозділів із засудженими до довічного позбавлення волі відповідно до змін, внесених до Кодексу про виконання покарань.
Рішення Конституційного Суду України від 17 січня 2024 року щодо конституційності пункту 3 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України
21. Конституційний Суд України розглянув конституційну скаргу пана Л., який стверджував, що нещодавно запроваджена система, за якою довічне ув’язнення може бути замінено позбавленням волі на певний строк, суперечить Конституції, практиці Суду та вищезгаданому рішенню Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року. Суд відхилив скаргу як необґрунтовану на тій підставі, що заявник просто не погоджувався з тим, як законодавець врегулював процедуру умовно-дострокового звільнення довічно ув’язнених.
Рішення судів загальної юрисдикції щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням
22. За інформацією, наданою Урядовому уповноваженому Департаментом з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України у період з 19 січня по 1 серпня 2023 року вісімнадцятьом довічно ув’язненим було замінено довічне ув’язнення на певний строк позбавлення волі.
Міжнародні матеріали
23. Відповідні документи Ради Європи та інші міжнародно-правові документи, що стосуються винесення та перегляду довічних вироків, а також значення, яке слід надавати реабілітації, викладені у справі Kafkaris v. Cyprus ([GC], no. 21906/04, §§ 68-76); Vinter and Others v. the United Kingdom ([GC], nos. 66069/09 and 2 others, §§ 60-67); та Murray v. the Netherlands ([GC], no. 10511/10, §§ 70-76, 26 April 2016).
24. Резюме та відповідні витяги з 25-ї Загальної доповіді ЄКЗК під назвою «Становище засуджених до довічного позбавлення волі» (CPT/Inf(2016)10-part) можна знайти в рішенні Суду у справі Matiošaitis and Others v. Lithuania (nos. 22662/13 and 7 others, §§ 114-15, 23 May 2017).
25. Відповідний витяг із Доповіді Уряду України за результатами візиту ЄКЗК до України, здійсненого з 8 по 21 грудня 2017 року (CPT/Inf (2018) 41), виглядає наступним чином:
«5. Засуджені до довічного позбавлення волі
78. Що стосується режиму для довічно ув’язнених, то ситуація практично не змінилася, оскільки відповідне законодавство не було змінено, незважаючи на давні рекомендації ЄКЗК. Довічно ув’язнені продовжували бути ізольованими від інших ув’язнених і проводили до 23 годин на добу у своїх (зазвичай) дво- або тримісних камерах, маючи мало можливостей для організованої діяльності та спілкування (за винятком епізодичної роботи та обмеженого доступу до тренажерного залу, настільного тенісу та Інтернету – до однієї години на добу – у Львові та Івано-Франківську). Особливо складною була ситуація для тих ув’язнених, які роками перебували в одиночних камерах (або на власне прохання, або з міркувань безпеки, оскільки вважалося, що вони становлять небезпеку для інших ув’язнених), режим яких де-факто дорівнював одиночному ув’язненню.
79. ЄКЗК продовжує вважати, що режим для засуджених до довічного позбавлення волі в Україні має бути докорінно переглянутий і включати структуровану програму конструктивної діяльності, бажано поза камерою; соціальні працівники та психологи повинні активно працювати із засудженими до довічного позбавлення волі, заохочуючи їх до участі у цій програмі, та намагатися залучати їх до безпечного спілкування з іншими ув’язненими принаймні упродовж частини кожного дня. Немає жодних виправдань для систематичного відокремлення засуджених до довічного позбавлення волі від решти ув’язнених.
Отже, ЄКЗК вкотре закликає українську владу вдосконалити режим для засуджених до довічного позбавлення волі, зокрема, передбачивши більше спільних заходів (у тому числі доступ до роботи та освіти). Засудженим до довічного позбавлення волі в Київському СІЗО слід надати доступ до Інтернету.
Комітет також вкотре закликає українську владу якнайшвидше інтегрувати засуджених до довічного ув’язнення до загального контингенту ув’язнених після їхнього засудження (з урахуванням Європейських пенітенціарних правил та Рекомендації Комітету міністрів Rec (2003) 23 про управління адміністрацією в’язниць особами, засудженими до довічного ув’язнення, та іншими особами, засудженими до тривалих термінів позбавлення волі).
80. Крім того, в усіх установах, де тримаються довічно засуджені (крім Івано-Франківського СІЗО), персонал продовжував використовувати службових собак без намордників у приміщеннях для довічно засуджених під час конвоювання засуджених за межі камер, у тому числі для прогулянок на свіжому повітрі. ЄКЗК вкотре закликає українську владу негайно припинити цю небезпечну та залякуючу практику.
81. Крім того, Комітет повинен нагадати про основний принцип, згідно з яким для зменшення шкідливих наслідків ув’язнення та сприяння переселенню ув’язнених в умовах, що гарантують безпеку суспільства, закон повинен пропонувати реалістичну перспективу умовно-дострокового звільнення для всіх засуджених, у тому числі довічно ув’язнених. Наразі все це ще не забезпечено.
ЄКЗК вкотре закликає українську владу внести зміни до законодавства з метою надання можливості умовно-дострокового звільнення (УДЗ) усім засудженим до довічного позбавлення волі за умови перегляду загроз, які вони становлять для суспільства, на основі індивідуальної оцінки ризиків. Тут також робиться посилання на 25-ту Загальну доповідь ЄКЗК».
ОЦІНКА СУДУ
(a) Відповідні принципи, що стосуються довічного ув’язнення, реабілітації та перспективи звільнення для довічно ув’язнених
46. Практика Суду чітко встановлює, що призначення довічного ув’язнення повнолітньому правопорушнику саме по собі не забороняється і не є несумісним зі статтею 3 Конвенції або будь-якою іншою статтею Конвенції, за умови, що воно не є явно непропорційним. Однак, призначення довічного ув’язнення, яке не підлягає скороченню, дорослому правопорушнику може викликати питання за статтею 3 Конвенції. Довічне ув’язнення не стає нескорочуваним від того, що на практиці воно може бути відбуте повністю. Питання за статтею 3 Конвенції не виникає, якщо довічне ув’язнення де-юре і де-факто може бути замінено на більш м’яке покарання. Довічне ув’язнення може залишатися сумісним зі статтею 3 Конвенції лише в тому випадку, якщо існує як перспектива звільнення, так і можливість перегляду – і те, і інше повинно існувати з моменту винесення вироку (Murray v. the Netherlands [GC], no. 10511/10, § 99, 26 April 2016).
47. Ув’язненого не можна тримати під вартою, якщо немає законних пенологічних підстав для ув’язнення, які включають кару, залякування, убезпечення суспільства та реабілітацію. Хоча багато з цих підстав будуть наявні на момент винесення вироку до довічного позбавлення волі, баланс між цими підставами для тримання під вартою не обов’язково є статичним і може змінюватися в процесі виконання вироку. Лише шляхом проведення перегляду підстав для продовження тримання під вартою у відповідний момент відбування покарання можна належним чином оцінити ці фактори або зміни. Таким чином, перегляд, необхідний для скорочення терміну довічного ув’язнення, повинен дозволити національним органам влади розглянути питання про те, чи є будь-які зміни в особі довічно ув’язненого і прогрес у його реабілітації настільки значущими, що подальше тримання під вартою більше не є виправданим на законних пенологічних підставах. Така оцінка повинна ґрунтуватися на правилах, що мають достатній ступінь ясності та визначеності, а умови, викладені в національному законодавстві, повинні відображати умови, викладені у прецедентній практиці Суду. Таким чином, оцінка повинна ґрунтуватися на об’єктивних та заздалегідь встановлених критеріях. Право ув’язненого на перегляд передбачає фактичну оцінку відповідної інформації, і цей перегляд також повинен бути забезпечений достатніми процесуальними гарантіями. Тією мірою, якою це необхідно, ув’язнений має право знати, що він повинен зробити для того, щоб його кандидатура розглядалася на звільнення, і за яких умов, може знадобитися надання обґрунтувань, і це повинно бути забезпечено доступом до судового перегляду. Нарешті, при оцінці того, чи може довічне ув’язнення бути скороченим де-факто, може бути доречно взяти до уваги статистичну інформацію про попереднє використання механізму перегляду (Murray v. the Netherlands [GC], no. 10511/10, § 100).
48. Крім того, перегляд, необхідний для скорочення строку довічного ув’язнення, повинен дозволяти владі оцінити будь-які зміни в особі довічно ув’язненого і будь-який прогрес у його реабілітації. Було б несумісним з людською гідністю – яка лежить в основі системи Конвенції – примусово позбавляти людину свободи, не прагнучи до її реабілітації і не надаючи їй шансу повернути цю свободу в майбутньому. Незважаючи на те, що Конвенція не гарантує як таке право на реабілітацію, практика Суду передбачає, що засудженим, в тому числі довічно ув’язненим, має бути дозволено реабілітуватися. Довічно ув’язнений повинен мати реальну можливість, наскільки це можливо за умов в’язниці, досягти такого прогресу на шляху до реабілітації, який дасть йому надію на те, що одного дня він отримає право на умовно-дострокове або умовне звільнення. Цього можна досягти, наприклад, шляхом створення та періодичного перегляду індивідуальної програми, яка заохочуватиме засудженого до саморозвитку, щоб він міг вести відповідальне та вільне від злочинів життя (Murray v. the Netherlands [GC], no. 10511/10, §§ 100 to 103).
49. Хоча держави не несуть відповідальності за досягнення кінцевої мети реабілітації довічно ув’язнених, вони, тим не менш, зобов’язані надати таким ув’язненим можливість реабілітуватися. В іншому випадку, довічно ув’язненому може бути фактично відмовлено в можливості реабілітації, а це означає, що перегляд, необхідний для скорочення строку довічного ув’язнення, під час якого оцінюється прогрес довічно ув’язненого на шляху до реабілітації, може ніколи не призвести до заміни, відстрочки або скасування довічного ув’язнення або до умовно-дострокового звільнення ув’язненого. У зв’язку з цим Суд повторює принцип, добре відомий у його практиці, що Конвенція покликана гарантувати права, які не є теоретичними або ілюзорними, а є практичними та ефективними. Зобов’язання надати можливість реабілітації слід розглядати як зобов’язання засобу, а не результату (Murray v. the Netherlands [GC], no. 10511/10, § 104).
50. Суд раніше постановив, що вибір державою системи кримінального правосуддя, включаючи перегляд вироку і порядок звільнення, в принципі виходить за рамки нагляду, здійснюваного Судом (Harakchiev and Tolumov v. Bulgaria, nos. 15018/11 and 61199/12, § 250).
(b) Застосування цих принципів у цій справі
51. Суд вважає, що він повинен спочатку відповісти на питання про те, чи зробила вищезгадана законодавча реформа довічне ув’язнення в Україні де-юре і де-факто скороченим відповідно до вимог статті 3 Конвенції.
52. Суд зазначає, що змінами до кримінального законодавства було запроваджено механізм, відповідно до якого після відбуття 15 років початкового покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі, можуть розраховувати на заміну покарання на певний строк позбавлення волі, який може бути в подальшому скорочений. Вимоги, яким повинні відповідати ув’язнені, щоб мати право на таку заміну, а також процедура оцінки їхнього виправлення викладені у КВК України та деталізовані в нормативно-правових актах, виданих Міністерством юстиції України.
53. З огляду на те, що держави в принципі вільні у виборі власної системи кримінального правосуддя, і хоча запроваджений механізм умовно-дострокового звільнення не передбачає можливості прямого звільнення від довічного позбавлення волі, окрім як шляхом його заміни на більш м’яке покарання за рішенням суду, такий підхід до можливості скорочення строків довічного позбавлення волі вже розглядався Судом раніше і був визнаний задовільним (Dardanskis and Others v. Lithuania (dec.), nos. 74452/13 and 15 others, § 26, 18 June 2019).
54. З відповідного законодавства випливає, що довічно ув’язнений може розраховувати на те, що його довічне ув’язнення буде замінено на додаткові 15 – 20 років ув’язнення вже після того, як він відбув 15 років початкового покарання (причому цей строк обчислюється з початку досудового ув’язнення, а не з дати винесення довічного вироку, як у справі Bodein v. France (§ 61)). Це вже дає ув’язненому надію на те, що в разі належної поведінки та ознак ресоціалізації його початкове довічне ув’язнення на практиці буде замінено на фіксований строк ув’язнення тривалістю 30 років. Крім того, якщо ув’язнений залишається на шляху виправлення, він може розраховувати на звільнення після відбуття 26 років і 3 місяців свого початкового покарання. На думку Суду, така система забезпечує довічно ув’язненому достатньо визначену процедуру, яка пропонує чіткі часові рамки і вказує на спробу досягти належного балансу між інтересами відповідної особи і суспільства, до якого вона прагне повернутися.
55. Щодо твердження заявника про те, що плутанина може виникнути через те, що оцінка придатності ув’язненого до скорочення строку покарання проводиться за тими ж критеріями, які використовуються для оцінки придатності до умовно-дострокового звільнення, Суд зазначає, що ця система дозволяє забезпечити єдиний підхід до оцінки реабілітації та виправлення ув’язнених. При розгляді у поєднанні з відповідними положеннями КК України і КВК України стає зрозумілим, що кожна оцінка проводиться з метою визначення того, чи готовий відповідний ув’язнений до пом’якшення покарання або до дострокового звільнення – але не до того й іншого одночасно. Залежно від очікуваного результату, можна стверджувати, що ці два види оцінювання зосереджені на різних питаннях, а саме: (i) прогрес, якого досягнув ув’язнений у виправленні (що може призвести до пом’якшення покарання), та (ii) ступінь реабілітації ув’язненого (що може призвести до дострокового звільнення). Комісія, скликана у в’язниці, не має права (і не може бути покликана на цьому етапі) оцінювати придатність довічно ув’язненого до дострокового звільнення: мета такої оцінки полягає виключно у визначенні ступеня реабілітації довічно ув’язненого для прийняття рішення про заміну довічного ув’язнення на певний строк ув’язнення, а не в тому, щоб визначити, чи заслужив цей ув’язнений право на негайне дострокове звільнення. Тому не можна сказати, що оскаржувана методика є заплутаною, такою, що вводить в оману, або недостатньо чіткою.
56. Суд також зазначає, що положення статті 154 § 12 КВК України передбачають, що остаточне рішення в усіх оцінках придатності довічно ув’язнених до скорочення терміну покарання приймається національними судами, які мають юрисдикцію переглядати в судовому порядку будь-які висновки, зроблені пенітенціарними установами, та оцінювати всі матеріали, що містяться у в’язничній справі засудженого. Такі рішення приймаються трьома суддями за участю ув’язненого та його адвоката.
57. Нарешті, Суд зазначає, що держава не залишила поза увагою необхідність для довічно ув’язнених проходити безперервну реабілітацію (включаючи застосування до них посилених заходів соціальної реабілітації) – навіть після того, як довічне ув’язнення було замінено на строковий вирок, з метою можливого умовно-дострокового звільнення та подальшої реінтеграції в суспільство (Harakchiev and Tolumov, § 245 in fine). Суд також вважає, що цей захід відповідає вимогам статті 3 Конвенції. Суд вже наголошував на обов’язку держав надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість реабілітуватися (Murray, § 104) і може лише ще раз підкреслити важливість надання засудженим до довічного позбавлення волі належних засобів та умов для такої реабілітації.
58. У світлі вищезазначених міркувань і того факту, що деяким довічно ув’язненим вдалося домогтися заміни довічного ув’язнення на строкове ув’язнення, не можна сказати, що система не є ефективною ані в теорії, ані на практиці.
59. Щодо дати, з якої механізм умовно-дострокового звільнення слід вважати повністю задіяним, сторони погодилися, що відповідне первинне законодавство (навіть після набуття ним чинності) виявилося недостатнім і що необхідно було дочекатися прийняття вторинного законодавства.
Однак сторони не погоджуються щодо дати, коли відповідні правові інструменти зробили систему повністю функціональною. На думку Уряду, це була дата видання Наказу № 294/5 Міністерства юстиції України, а саме 19 січня 2023 року; на думку заявника, це було 3 березня 2023 року, коли було оновлено відповідні інструкції для в’язниць та видано Наказ № 631/5 Міністерства юстиції про внесення змін до Наказу № 294/5.
Суд, у свою чергу, не може погодитися з датою, запропонованою Урядом, оскільки Наказ від 19 січня 2023 року не був опублікований і не набув чинності до цієї дати; навпаки, він був опублікований і набув чинності лише 2 лютого 2023 року.
Крім того, враховуючи, що національні органи влади самі вважали за необхідне додатково внести зміни до інструкції для тюремного персоналу щодо оцінки ступеня виправлення довічно ув’язнених, Суд вважає, що механізм умовно-дострокового звільнення повністю запрацював лише 3 березня 2023 року.
60. Суд вважає, що в період між остаточним засудженням заявника до довічного позбавлення волі (2 жовтня 2003 року) та датою, коли новий механізм умовно-дострокового звільнення почав діяти в повному обсязі (3 березня 2023 року), заявник опинився в ситуації невизначеності та відсутності будь-яких чітких і реалістичних перспектив дострокового звільнення – на порушення статті 3 Конвенції (Petukhov, §§ 169-87). У світлі цих висновків Суд не вбачає необхідності в оцінці інших скарг або тверджень сторін щодо подій та рішень, які мали місце до 3 березня 2023 року, в тому числі тих, які стосувалися прийнятності. Те саме стосується тверджень заявника про те, що він не міг скористатися (і не міг скористатися) мінімальним строком, запропонованим новою системою, оскільки він вже відбув понад п’ятнадцять років свого покарання, враховуючи той факт, що його тримання під вартою було порушенням статті 3 Конвенції, незалежно від його тривалості.
61. Суд також вважає, що після 3 березня 2023 року новостворений механізм умовно-дострокового звільнення надавав заявнику реальну можливість переглянути його довічне ув’язнення у вищезазначені чітко визначені строки та за чітких умов. Таким чином, після цієї дати порушення статті 3 Конвенції не було.
…
З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО,
Оголошує заяву прийнятною;
Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції щодо періоду тримання заявника під вартою з 2 жовтня 2003 року до 3 березня 2023 року;
Постановляє, що не було порушення статті 3 Конвенції за період після 3 березня 2023 року;
Постановляє, що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за завдану заявнику моральну шкоду;
…
Medvid v. Ukraine, application № 7453/23, judgment 10 October 2024
Поділіться цим вмістом:
