Одеський слідчий ізолятор: Заборона катувань — абсолютна. Без винятків

Я багато років займаюся темою катувань і місцями несвободи, тому не написати цей пост я не міг в принцнипі.

Учора в мережі з’явилося відео з Одеського слідчого ізолятора. Те, що на ньому показано, важко дивитися: людину принижують, з неї знущаються. За оприлюдненою інформацією, в установі діяла ціла система – у людей, які тримаються під вартою, вимагали гроші, тисячі доларів, а тих, хто не міг заплатити, кидали до так званої «прес-хати». Серед постраждалих називають працівника ТЦК. І все це – нібито за вказівкою тих, хто мав цих людей охороняти.

Найстрашніше навіть не саме відео. Найстрашніше – що відомство фактично це підтвердило. Державна кримінально-виконавча служба офіційно повідомила, що розпочато перевірку, що керівництво СІЗО відсторонено, що до установи виїхала бригада. Тобто це не вкид і не фейк. Це сталося. У державній установі. В Одесі.

І тут я хочу сказати головне, без юридичних формулювань, просто по-людськи. Людина в СІЗО – це людина під повним контролем держави. Вона нікуди не втече, вона нічого не може, вона цілком у руках тих, хто має ключі від камери. І саме тому за неї відповідає держава. Заборона катувань – абсолютна. Немає «йде війна», немає «він сам винен». Ніколи. Жодного винятку.

А ще я хочу спитати – скільки можна?

Скільки років міжнародні моніторингові органи писали про одеське СІЗО? Скільки разів ми чули про «поодинокі випадки», після яких нічого не змінювалося? Насильство не береться нізвідки. Воно накопичується там, де його роками не помічають, де простіше відвернутися, ніж розслідувати. І ось ми бачимо результат на відео.

Я не хочу нікого засуджувати наперед – провину встановлює суд, а не пост у соцмережі. Але я хочу, щоб провину взагалі почали встановлювати. Чесно. До кінця. Незалежно від звань і посад. Бо якщо це знову закінчиться відстороненням «на час перевірки» і тишею через місяць – наступне відео буде ще страшнішим. Безкарність завжди голодна.

Тому я не мовчатиму. Сьогодні я подав до прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення за фактом того, що сталося в Одеському СІЗО. Не тому, що це моя робота. А тому, що мовчання – це теж форма співучасті.

Я люблю Одесу. І саме тому мені соромно і боляче. Одеса заслуговує на краще. І люди – навіть ті, хто за ґратами, – заслуговують на те, щоб з ними поводилися як з людьми.

Скільки можна. Має бути межа. І вона – тут.