«Ліберальна опозиція Росії — це м’яка сила Путіна в Європі». Інтерв’ю з Джамбулатом Сулеймановим, головою чеченського національно-визвольного руху United Force

Його важко не помітити в коридорах Палацу Європи у Страсбурзі. Джамбулат Сулейманов — вчений-лінгвіст, філолог і історик, якому довелося взяти зброю в руки у двох чеченських війнах за незалежність, — сьогодні веде не менш важливу боротьбу: у залах ПАРЄ, у кабінетах європейських делегацій, у публічному просторі. Він очолює чеченське національно-визвольний рух United Force («Єдина сила»), керує єдиною політичною організацією чеченців у Франції «Барт-Маршо» («Єдність і свобода»), а сьогодні представляє інтереси 22 поневолених народів Росії перед європейськими інституціями. Ми зустрілися, щоб поговорити про те, чого зазвичай уникають у «великих» політичних дискусіях про Росію: про майбутнє після Путіна, про приховані імперські амбіції так званої ліберальної опозиції та про те, чому деколонізація — це не абстрактна теорія, а єдиний шлях до реального миру.

Дмитро Ягунов: Джамбулате, почну з питання, яке здається простим, але насправді вкрай складне. Коли ви чуєте словосполучення «майбутнє Росії» — що ви собі уявляєте? Як ви бачите цей образ?

Джамбулат Сулейманов: Я бачу не одне майбутнє, а кілька можливих сценаріїв. Перший — і найнебезпечніший — це те, що Росія залишиться в нинішніх кордонах, зміниться лише політичне керівництво, і вона продовжить імперську політику в м’якій формі. Саме це нам сьогодні пропонують під виглядом «демократичної» опозиції. Другий — той, який я вважаю найбільш чесним, — це деколонізація: визнання права кожного народу самому визначати свою долю. Тоді коли народи без жодного тиску, без страху кривавих наслідків матимуть можливість стати незалежними націями, можливо, частина народів захоче добровільно залишитися у складі якогось союзу, але вже на рівних підставах. Третій сценарій — поступова трансформація з реальною федералізацією, визнанням прав народів — у принципі неможливий. Імперія або гнобить і розширюється, або розпадається; третього її природа не допускає. Тому поки ми не почнемо відкрито говорити про те, що Росія є колоніальною імперією, жодна реальна трансформація неможлива.

Дмитро Ягунов: Ви сказали «колоніальна імперія». Це поняття стосовно Росії досі залишається дискусійним у європейських академічних і політичних колах. Як ви обґрунтовуєте цю тезу?

Джамбулат Сулейманов: Дуже просто — через факти. Візьміть Чечню. Перша війна, друга війна, сотні тисяч убитих, спалені села і міста, катування, фільтраційні табори. Все це задокументовано, в тому числі самою Радою Європи. Візьміть Татарстан, Дагестан, Башкортостан — народи, які були поглинуті московською експансією в різні історичні періоди і які сьогодні не мають реального самоврядування, реального захисту своєї культури та мови. Якщо це не колоніалізм — то що це? Метрополія експлуатує ресурси національних республік, відправляє їхніх жителів вмирати у війнах — спочатку у Чечні, потім у Сирії, тепер в Україні — але не визнає їх суб’єктами власної долі. Формальна назва «федерація» нічого не змінює по суті, якщо реального самоврядування немає.

Дмитро Ягунов: У ПАРЄ зараз активно просувають так звану «антипутінську опозицію». Як ви оцінюєте їхню роль і їхні справжні політичні позиції?

Джамбулат Сулейманов: Скажу прямо: це м’яка сила Путіна в Європі. Я не кажу, що ці люди свідомо працюють на Путіна — йдеться про інше. Вони є носіями того самого імперського світогляду, просто в більш м’якій упаковці. Вони хочуть прибрати Путіна, зайняти його місце і продовжувати завуальовану політику російського імперіалізму. Кара-Мурза нещодавно сказав у французькому сенаті, що росіянам важко вбивати українців, бо «ми дуже схожі», і тому до армії забирають представників нацменшин. Ви розумієте, що за цим стоїть? Він не вважає нас — чеченців, татар, дагестанців — повноцінними людьми. Ми для нього — витратний матеріал. Це відверта ксенофобія. І це говорить людина, яку Європа приймає як символ «демократичної Росії».

Дмитро Ягунов: Кара-Мурза був звільнений в рамках обміну, при якому Німеччині довелося відпустити вбивцю чеченського польового командира Хангошвілі. Як ви пережили це?

Джамбулат Сулейманов: Це був дуже болісний момент. Щоб звільнити Кара-Мурзу та Яшина, відпустили Красікова — людину, яка в Берліні вбила чеченського польового командира Хангошвілі. Німецька влада чинила опір, але американський політичний тиск виявився сильнішим. Що це говорить нам про цінність чеченського життя в очах Заходу? Нас можна вбивати. Наших убивць можна обмінювати на політиків, які потім у європейських парламентах міркуватимуть про «єдність Європи» і «демократичну Росію». Я зустрівся з Кара-Мурзою і запропонував йому стати посередником — звести його з родиною Хангошвілі, бо по-людськи слід було б, хай і не публічно, попросити вибачення у цієї сім’ї. Він відмовився. І його подальші висловлювання показали, що це не забудькуватість, а принципова позиція.

Дмитро Ягунов: Ви сказали, що вони «просувають ті самі наративи про російську імперськість у більш м’якій формі». Можете навести конкретні приклади таких наративів?

Джамбулат Сулейманов: Головний наратив — «єдність Росії». Коли я запропонував Кара-Мурзі, щоб опозиція включала представників поневолених народів — татар, дагестанців та інших — він відповів, що є патріотом, любить Росію і не хоче допустити її «розпаду». Але що означає цей «розпад»? Для нього це трагедія. Для чеченця чи татарина — це звільнення. Різниця кардинальна. Якщо ви справді ліберал і демократ, а не просто хочете змінити політичну верхівку, ви маєте відчинити двері і сказати: «Ті, хто хоче піти — ідіть, ми не тримаємо. Тим, хто залишається — пропонуємо реальне рівноправ’я». Ось критерій справжнього демократа. Нічого подібного ми від цієї “опозиції” не чуємо.

Дмитро Ягунов: Ви працюєте в ПАРЄ з представниками багатьох народів Росії. Розкажіть детальніше про вашу коаліцію. Хто до неї входить?

Джамбулат Сулейманов: Сьогодні мені офіційно делеговано повноваження представляти інтереси кількох народів і рухів: російських німців, карелів, конфедерації сибіряків, татар, калмиків, дагестанців і черкесів — а це три народи і три суб’єкти Російської Федерації: Адигея, Карачаєво-Черкесія і Кабардино-Балкарія. Крім того, ведеться робота з підключення представників башкирів, якутів і бурятів. У сукупності ми говоримо про 22 республіки, де живе близько 37 мільйонів осіб. Це люди, які категорично не погоджуються з путінською політикою, яких використовують як гарматне м’ясо у війні проти України і які — якщо дати їм можливість — готові заявити про прагнення до незалежності або, як мінімум, до реального самоврядування.

Дмитро Ягунов: Як Європа сприймає цю коаліцію? Чи є розуміння того, що ці народи — не просто етнічні меншини, а політичні суб’єкти?

Джамбулат Сулейманов: Розуміння поступово приходить, але дуже повільно. На початку 2023 року ми розпочали системну роботу в ПАРЄ за підтримки української делегації. Марія Мезенцева запропонувала нам співпрацю та майданчик для просування нашої проблематики. Зараз я проводжу зустрічі з делегатами з Нідерландів, Швейцарії, Франції, Швеції та Литви. Ми наполягаємо на створенні окремої платформи в ПАРЄ для представництва колонізованих народів Росії. Принципово важливо, щоб це було саме окреме представництво — не включення до складу «російської опозиції», а самостійний голос. Тому що ми не опозиція до Путіна — ми альтернатива самій системі.

Дмитро Ягунов: Ви згадали Україну. Розкажіть про Верховну Раду та визнання Ічкерії тимчасово окупованою територією. Як це відбулося?

Джамбулат Сулейманов: Це була найважливіша символічна перемога. Наприкінці березня 2022 року, коли російські війська щойно відступили від Києва, я приїхав в Україну. Багато хто думав, що я прибув воювати — я командував батальйоном у першій російсько-чеченській війні. Але я розумів, що в Україні вже є наші бійці, і що мій внесок має бути політичним. Я вийшов на українських депутатів через військових із чеченської діаспори і запропонував два проєкти: визнання Чечні тимчасово окупованою країною та визнання геноциду. 18 жовтня 2022 року Верховна Рада України прийняла постанову, визнавши Чеченську Республіку Ічкерію тимчасово окупованою Російською Федерацією та засудивши злочин геноциду. Це має величезне політичне значення. Це прецедент. Це офіційно зафіксована позиція держави про те, що Чечня — окупована територія, а не «суб’єкт федерації». Після цього було створено чеченський національно-визвольний рух «Єдина Сила», з яким Верховна Рада України уклала в грудні офіційне співробітництво. Як платформа цього співробітництва, за ініціативою Олександра Мережка, голови Комітету зовнішніх зв’язків і міжпарламентської діяльності, було створено МФО «Вільна Ічкерія».

Дмитро Ягунов: Чечня пережила дві спустошливі війни, і ви особисто пройшли через це. Як особистий досвід формує ваш політичний погляд на проблему російського імперіалізму?

Джамбулат Сулейманов: Я вчений за освітою — лінгвіст, філолог, історик. Я не планував ставати військовим. Але перша війна зробила мене командиром батальйону. Я втратив двох братів. Я бачив катування, спалені села і міста, знищення цілих громад. Потім партизанська війна, еміграція до Азербайджану, де нам теж ставало небезпечно, політичний притулок у Франції. І при цьому Європа мовчала. Ніхто не говорив про звірства в Чечні. Ця європейська байдужість теж була дуже болісною. Саме цей досвід — досвід людини, на очах якої знищували її народ, поки світ мовчав — формує моє розуміння російського імперіалізму. Це не абстракція. Це — долі людей, конкретні прізвища, конкретні злочини вбивств і катувань, конкретні спалені й розбомблені будинки та повністю знищені населені пункти, вигнання конкретних людей.

Дмитро Ягунов: Сирійська історія сильно скомпрометувала чеченців в очах Європи. Як ви з цим працюєте?

Джамбулат Сулейманов: Це наша велика трагедія. До Сирії йшли насамперед діти загиблих чеченських командирів і бійців — молоді люди, які хотіли зквитатися з російською армією, що була там присутня. Ми їх відмовляли, але молодь гаряча, пояснити політичні нюанси складно. Частина потрапила під радикалізацію — заперечувати це неможливо. Але про більшу частину чеченських добровольців у Сирії, які воювали саме проти Росії і проросійського сирійського режиму, а не у складі ІДІЛ — про цих людей не говорять. У результаті сирійська історія стала приводом для висилання сотень чеченців із європейських країн, і багато з них потрапили прямо до російських тюрем, а звідти хто вижив під катуваннями — на війну. Цей механізм працює досі: екстрадиції з Франції та інших європейських держав тривають навіть зараз, попри війну Росії проти України.

Дмитро Ягунов: Як ви пояснюєте феномен — чому Європа готова приймати «ліберальну опозицію» Росії, але не представників поневолених народів?

Джамбулат Сулейманов: Дуже просто: Європа мислить категоріями держав, а не народів. Кара-Мурза, Яшин, Гудков — вони говорять про «Росію», і для європейських політиків це зрозуміла рамка. Вони бачать майбутнє Росії приблизно так само, як ці опозиціонери: зміна режиму, демократизація, вступ до європейських інституцій. Чечня, Татарстан, Дагестан — це виходить за цю рамку. Це незручно. Це створює складні прецеденти. Тому зручніше вважати нас «меншинами», а не політичними суб’єктами. Але ми домагаємося саме суб’єктності. І ми будемо продовжувати.

Дмитро Ягунов: Нещодавно ПАРЄ надала майданчик «російським демократичним силам». Як ви реагуєте на це і що ви робите?

Джамбулат Сулейманов: Я вже провів серію зустрічей із керівниками делегацій низки європейських держав. Разом із членами нашої команди я зустрівся з президентом ПАРЄ і виклав нашу позицію. Вона однозначна: не можна допустити, щоб єдиним голосом «постпутінської Росії» в ПАРЄ стала ця псевдоопозиція. Вони просувають російські імперські наративи в м’якій формі. Ми наполягаємо на створенні окремої платформи для корінних, колонізованих народів. Ми й Україна — союзники в цьому питанні, і це дуже важливо.

Дмитро Ягунов: Що це означає на практиці — політика деколонізації Росії? Які конкретні кроки, які інституційні механізми?

Джамбулат Сулейманов: Насамперед — визнання самого факту колоніального характеру російської держави. Це має стати офіційною політичною позицією провідних демократій. Без цього все інше — косметика. Далі — реальна підтримка політичних рухів поневолених народів: фінансування, майданчики, правовий захист від екстрадицій. Припинення видачі чеченців і представників інших народів до Росії — це прямий внесок у боротьбу проти Путіна. Європа має перестати бути співучасницею. У довгостроковій перспективі — розробка міжнародних механізмів, які дозволили б народам Росії цивілізовано реалізувати право на самовизначення. Як це відбулося після розпаду СРСР. Так, це складно, це потребує часу, але альтернатива — вічна загроза з боку агресивної імперії.

Дмитро Ягунов: Останнє питання — особисте. Ви вірите, що колись повернетеся додому? Що Чечня буде вільною?

Джамбулат Сулейманов: У нас немає іншого вибору, окрім як вірити і боротися. Думати про те, вийде чи ні — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити. Наш народ заплатив дуже високу ціну — надто багато вбитих, висланих, замучених. Ми маленька нація, але з дуже міцними соціальними зв’язками. Тут, у діаспорі, всі одне одному родичі або друзі. Всі розуміють, що це може торкнутися кожного. Зупинятися не можна. Не тому, що ми впевнені в перемозі — а тому що боротися — це єдиний гідний шлях. Замість того щоб створювати ще один «уряд у вигнанні» з особистими амбіціями, ми ведемо реальну підготовку до деокупації Чеченської Республіки Ічкерії. Це не мрія — це програма.

Джамбулат Сулейманов — голова чеченського національно-визвольного руху United Force, керівник асоціації «Барт-Маршо» — єдиної політичної організації чеченців у Франції. Лінгвіст, філолог, історик. Учасник двох чеченських воєн за незалежність. Проживає у Франції з кінця 2006 року.