State v. Johnson: the Black Gangster Disciples and the Crips (злочин, пов’язаний з бандою)

13 березня 1990 року заявник Антуан Ланелл Джонсон зробив кілька пострілів з пістолета по двох автомобілях, якими керували Марвін Джонс та Тайфа Гріффіт, члени угруповання під назвою Crips, яке конкурувало з Black Gangster Disciples, іншим угрупованням, більш відомим як the BGD. Він обстріляв інший автомобіль, за кермом якого був Джермейн Скотт. Інцидент стався перед початковою школою Джона М’юїра в Сіетлі під час шкільних занять.

16 березня 1990 року прокурор округу Кінг звинуватив заявника Джонсона за двома пунктами нападу першого ступеня – в обох випадках із застосуванням смертоносної зброї.

Справа була передана на розгляд до Вищого суду округу Кінг, який відбувся 1 і 4 червня 1990 року в суді присяжних під головуванням судді pro tempore Френка Еберхартера.

ПУНКТ І

Звинувачення Антуана Ланелла Джонсона у злочині нападу першого ступеня, вчиненого наступним чином:

Обвинувачений Антуан Ланелл Джонсон в окрузі Кінг, штат Вашингтон, приблизно 13 березня 1990 року з наміром заподіяти тяжкі тілесні ушкодження напав на Марвіна Джонса з вогнепальною зброєю і силою та засобами, здатними спричинити смерть, а саме: пістолетом; всупереч RCW 9 A. 36.011(1)(a), а також проти миру та спокою штату Вашингтон.

ПУНКТ II

Звинувачуючи Антуана Ланелла Джонсона у злочині нападу першого ступеня, злочині, що ґрунтується на тій самій поведінці, що й інший інкримінований йому злочин, причому ці злочини були настільки тісно пов’язані між собою за часом, місцем та обставинами, що було б важко відокремити докази одного звинувачення від доказів іншого, вчиненого в наступному порядку: «Обвинувачений Антуан Ланелл Джонсон в окрузі Кінг, штат Вашингтон, приблизно 13 березня 1990 року з наміром заподіяти тяжкі тілесні ушкодження напав на Тайфу Гріффіт із застосуванням вогнепальної зброї та сили і засобів, здатних спричинити смерть, а саме: пістолета; всупереч RCW 9 A. 36.011(1)(a), а також проти миру та спокою штату Вашингтон».

Інформація в обох пунктах вказувала на те, що напад першого ступеня, який інкримінувався, включав у себе менш тяжкий злочин – напад другого ступеня.

Крім того, Антуан Ланелл Джонсон був звинувачений у тому, що «у зазначений час він був озброєний смертоносною зброєю, а саме пістолетом, відповідно до статті 9.94 A.125 Кодексу законів штату Вашингтон».

Під час судового розгляду кілька свідків показали, що заявник Джонсон стріляв по автомобілях та втік з місця події.

Серед цих свідків були: Вільям Роббінс, батько, який забирав свою дитину зі школи під час стрілянини; Рой Данн, охоронець перехрестя, який спостерігав за стріляниною та зібрав з вулиці кілька стріляних гільз після стрілянини; Джермейн Скотт, член the Crips та водій третього автомобіля, який втік з місця стрілянини; і Марвін Джонс.

Марвін Джонс показав, що він і Тайфа Гріффіт були членами the Crips, що вони перебували на «території» the Black Gangster Disciples на вулиці Хортон-стріт біля початкової школи Джона М’юїра, розмовляючи з дівчатами; що четверо членів банди the Black Gangster Disciples (заявник Джонсон не був у групі) побачили їх, і всі «блиснули» відповідними «бандитськими знаками»; що один з the Black Gangster Disciples втік від групи; що він і двоє інших Crips сіли в свої автомобілі, щоб переслідувати BGD, оскільки вони вважали, що він пішов за зброєю; що заявник Джонсон вистрибнув з кущів і вистрілив у два з трьох автомобілів, якими керували Crips перед початковою школою Джона М’юїра; і що всі the Crips втекли з місця події на своїх автомобілях.

Джермейн Скотт показав, що під час стрілянини він бачив заявника Джонсона біля the Black Gangster Disciples, який раніше втік від групи.

Під час заключної промови прокурора у залі суду пролунав гучний вигук невідомої жінки, яка перебувала в залі. Заявник кілька разів у присутності присяжних назвав її «мамою». Зокрема, жінка вигукнула: “Це несправедливо! Це несправедливо. Вони просто купка бандитів!». Потім вона заявила: “Все, що я хочу, щоб ви, присяжні, знали, це те, що Мартін, їхні каліки. Їхні «краби». Їхні бандити. Мій син не бандит, люба…».

Жінку видалили із зали суду. Захисник подав клопотання про порушення судового процесу. Суд відхилив клопотання та наказав присяжним «не брати до уваги нічого з того, що було сказано людиною, яка сиділа на лаві в задній частині залу суду, оскільки це не має абсолютно ніякого відношення до звинувачень, висунутих проти обвиунваченого тут, або до будь-якого вердикту, до якого ви можете прийти».

5 червня 1990 року присяжні визнали заявника Джонсона «винним» за одним пунктом звинувачення в нападі першого ступеня і за одним пунктом менш тяжкого злочину – нападу другого ступеня. Присяжні також встановили за обома пунктами, що заявник був озброєний летальною зброєю.

На слуханні справи 13 серпня 1990 року офіцер поліції Сіетла Дейл Вільямс розповів про попередню зустріч із заявником Джонсоном.

Він показав, що 20 липня 1989 року (приблизно за 9 місяців до стрілянини у цій справі) він заарештував двох членів банди the Crips, які переслідували заявника Джонсона; що заявник не вчинив жодного правопорушення і не був заарештований; що на місці арешту заявник «блиснув» тим, що характеризується як «бандитські знаки», перед членами банди the Crips, поводився хвалькувато і сказав двом членам банди the Crips, щоб вони більше не заходили на «територію» the Black Gangster Disciples; і що пізніше заявник з гордістю сказав йому, що він був членом the Black Gangster Disciples.

Детектив Пол Помервілль, член оперативної групи поліції Сіетла по боротьбі з бандитизмом та «експерт з вуличних банд», надав свідчення під час винесення вироку.

Він заявив наступне:

«Загалом «вулична банда» – субкультурна група з особливими переконаннями, цінностями, поведінкою, мистецтвом, одягом, письмовими, вербальними та невербальними формами спілкування. Найважливішою цінністю є імідж або репутація. Репутація здобувається шляхом вчинення актів насильства над поліцією та конкуруючими бандами або через насильство під час вступу до банди. Статус та лідерство в групі досягаються шляхом вчинення актів насильства. Злочинна поведінка є невід’ємною частиною діяльності вуличних банд, і що її основним завданням є контроль над географічною територією або «територією», де група може здійснювати монопольний контроль над наркотрафіком. Однією з теорій, яка пояснює причину членства в банді, є розпад сім’ї, і що банда стає сурогатною сім’єю, яка забезпечує структуру та цінності».

Він також засвідчив, що знайомий з вуличними бандами Сіетла і що між ними нещодавно відбулися сутички за «територію».

7 вересня 1990 року суддя Еберхартер підписав рішення та вирок. Заявник Джонсон мав 3 бали. Визначивши, що «існують суттєві та переконливі причини, які виправдовують вирок, вищий/нижчий за стандартний діапазон для пунктів I та II», суд призначив заявнику виняткове покарання у вигляді 170 місяців позбавлення волі за напад першого ступеня, що відбуватиметься одночасно з винятковим покаранням у вигляді 50 місяців позбавлення волі за напад другого ступеня.

Суд також встановив наступні фактичні обставини справи та зробив наступні правові висновки:

ВИСНОВКИ З ФАКТІВ

1. Антуан Джонсон – відомий член вуличної банди the Black Gangster Disciples. Його членство в цій банді передувало нападам.

2. Названі жертви були членами вуличної банди the Crips. Банди the Crips та the Black Gangster Disciples є конкуруючими організаціями.

3. Цілями цих банд є торгівля наркотиками та вчинення насильницьких злочинів.

4. У структурі the Black Gangster Disciples існує ієрархія між її членами. Член банди підвищує свою позицію в цій ієрархії та зміцнює свій статус шляхом вчинення насильницьких дій проти членів конкуруючого угруповання.

5. Антуан Джонсон вчинив ці напади на членів конкуруючих банд, намагаючись утвердити домінування the Black Gangster Disciples над the Crips та просунути свою власну позицію в організації the Black Gangster Disciples.

6. Вплив нападів обвинуваченого вийшов далеко за межі запланованих жертв.

7. Обвинувачений відкрив вогонь по членах банди безпосередньо біля державної початкової школи, де проходили заняття.

8. Внаслідок дій обвинуваченого діти стали боятися ходити до школи, а батьки – побоюватися, що їхні діти перебувають у небезпеці, перебуваючи в школі.

9. Відповідач вторгся до зони безпеки громади.

ПРАВОВІ ВИСНОВКИ

1. Юрисдикція належним чином визначена для цього суду.

2. Ці злочини були скоєні групою осіб. Суд вважає це обтяжуючою обставиною, яка виправдовує вихід за межі презюмованого стандартного діапазону.

3. Вторгнення до зони безпеки громади є обтяжуючою обставиною, яка виправдовує вихід за межі презюмованого стандартного діапазону.

4. За пунктом I обвинувачений засуджується до 170 місяців позбавлення волі. За пунктом II він засуджується до 50 місяців. Покарання за пунктами I і II відбуваються одночасно.

4 жовтня 1990 року заявник Джонсон подав апеляційну скаргу до апеляційного суду, стверджуючи, що суд першої інстанції помилився, призначивши виняткову міру покарання через «бандитську мотивацію».

26 квітня 1993 року апеляційний суд виніс рішення, яким підтвердив рішення суду та відповідний вирок.

14 червня 1993 року заявник подав до цього суду клопотання про перегляд рішення апеляційного суду в порядку дискреції. Він стверджує, серед іншого, що суд, який виніс вирок, і апеляційний суд помилилися, дійшовши висновку про наявність «бандитських мотивів» у стрілянині, що виправдовує винесення виняткового вироку, який перевищує стандартний діапазон. Він стверджує, що «конституційно неприпустимо» карати його «виключно на підставі його зв’язку з» бандою the Black Gangster Disciples. Заявник також подав заяву pro se, в якій стверджує, що суд першої інстанції допустив інші порушення його конституційних прав.

Суд прийняв рішення про перегляд справи 6 жовтня 1993 року.

ПОСТАВЛЕНІ ПИТАННЯ

Питання, поставлені у цій справі, полягають у тому, чи помилився апеляційний суд, підтримавши суд першої інстанції у винесенні виняткового вироку з обтяжуючими обставинами відповідно до Закону про реформування системи винесення вироків 1981 року на підставі «бандитських мотивів» інциденту зі стріляниною в районі початкової школи та впливу стрілянини на громаду (порушення «зони безпеки громади»), а також у відхиленні клопотання про порушення судового розгляду після того, як у залі суду в присутності присяжних стався безлад, спричинений словесною спалахом, викликаним вигуками жінки, яка була присутня в авдиторії впродовж судового розгляду.

ОБГОВОРЕННЯ

Перегляд вироку, винесеного за винятковими обставинами, регулюється RCW 9.94A.210(4).

Апеляційний суд аналізує доцільність виняткового покарання, визначаючи (1) чи підтверджуються наведені для нього причини доказами в матеріалах справи за критерієм «очевидної помилковості»; (2) чи виправдовують причини, наведені для виняткового покарання, відхилення від стандартного діапазону як «питання права»; і (3) чи є виняткове покарання явно надмірно суворим або надмірно м’яким за критерієм «зловживання дискреційними повноваженнями».

У RCW 9.94A.390(2) перераховано кілька обтяжуючих обставин, які суд першої інстанції може взяти до уваги при винесенні виняткового вироку. Вони не є виключними та є лише ілюстративними. Жоден з перелічених факторів, схоже, не застосовується у цій справі. Обґрунтування, надане судом першої інстанції, має бути перевірено на наявність причин, не зазначених в ілюстраціях, але допустимих відповідно до RCW 9.94A.210(4) і (5), які передбачають:

(4) Щоб скасувати вирок, який виходить за межі діапазону покарань, суд, що переглядає справу, повинен встановити: (a) або що причини, наведені суддею, який виніс вирок, не підтверджуються матеріалами справи, які були в розпорядженні судді, або що ці причини не виправдовують винесення вироку, який виходить за межі стандартного діапазону покарань за це правопорушення; або (b) що винесений вирок був явно надмірним або явно занадто м’яким; (5) Перегляд відповідно до цього розділу здійснюється виключно на підставі протоколу, який був у розпорядженні суду, що виніс вирок…..

Заявник Джонсон оскаржує лише використання судом першої інстанції «мотивації через членство у банді» та «впливу на суспільство» як обґрунтування виняткового покарання. Він не стверджує, що виняткове покарання є явно надмірним.

Цей суд повинен ретельно уникати прийняття бездоказових тверджень про те, що обвинувачений є учасником групи, яка становить «вуличну банду», і що ця «банда» бере участь у злочинній діяльності. Тоді ми повинні мати справедливе визначення поняття «банда» і визначити, що злочинна діяльність окремих осіб або груп, які складають банду, чітко встановлена компетентними доказами, зафіксованими в протоколах. Ми приймаємо визначення «банди», наведене в юридичному словнику Блека, як «будь-яка компанія осіб, які діють спільно або узгоджено; в сучасному розумінні, в основному, в злочинних цілях».

Мотивація банди як підстава для винесення виняткового вироку

Заявник стверджує, що виняткове покарання з обтяжуючими обставинами було винесено йому виключно через його зв’язок або членство у вуличній банді the Black Gangster Disciples. Якби ці докази не мали відношення до питань, що розглядалися в судовому процесі та при винесенні вироку, покарання становило б порушення права на свободу об’єднань, закріпленого Першою поправкою до Конституції, як це було визнано Верховним Судом США у справі Dawson v. Delaware.

Однак, докази мають відношення до питань, що розглядаються у цій справі.

У справі Dawson v. Delaware обвинувачений був засуджений до смертної кари за вердиктом присяжних за вбивство при обтяжуючих обставинах, вчинене після втечі з в’язниці штату Делавер. При винесенні вироку були визнані докази того, що він був членом в’язничної банди the Aryan Brotherhood.

Верховний Cуд США дійшов висновку: «Конституція не встановлює per se бар’єру для прийняття доказів, що стосуються переконань і асоціацій людини при винесенні вироку, тільки тому, що ці переконання і асоціації захищені Першою поправкою».

Згідно зі справою Dawson v. Delaware, відповідні докази про переконання та зв’язки особи є прийнятними під час слухання справи про винесення вироку – як в цілому, так і як «питання права», не становлячи конституційного порушення.

Таким чином, у цій справі суд першої інстанції не помилився, врахувавши зв’язок заявника Джонсона з «бандою» при визначенні застосовності виняткового покарання з обтяжуючими обставинами.

Суд у справі Dawson v. Delaware зауважив, що «вузькість формулювання», зробленого до слухання справи про винесення вироку, дозволяла зробити лише загальну заяву про характер в’язничної банди the Aryan Brotherhood.

Це положення передбачало, що the Aryan Brotherhood – це біла расистська в’язнична банда, яка виникла в 1960-х роках у Каліфорнії у відповідь на дії інших банд расових меншин. Окремі банди, які називають себе the Aryan Brotherhood, зараз існують у в’язницях багатьох штатів, включаючи Делавер.

Суд зазначив, що штат заздалегідь погодився не надавати жодних інших доказів щодо the Aryan Brotherhood або осередку, членом якого був обвинувачений. Він зазначив, що не було представлено жодних доказів, які б пов’язували загальні переконання the Aryan Brotherhood з мотивацією обвинуваченого щодо вчинення вбивства жінки при обтяжуючих обставинах після його втечі з в’язниці.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що докази переконань та зв’язків обвинуваченого не мають відношення до вчинення ним вбивства, і повернув справу до Верховного Суду штату Делавер для розгляду питання про те, чи була ця помилка нешкідливою згідно із законодавством штату Делавер.

У цій справі детектив Помервілль свідчив при винесенні вироку як «експерт» з питань «вуличних банд». Він заявив, що, як правило, основною діяльністю «вуличної банди» є вчинення злочинів, а статус і лідерство в групі досягаються шляхом вчинення актів насильства проти конкуруючих банд і поліції. Він також заявив, що основним завданням вуличної банди є контроль над географічною територією, де група може здійснювати монопольний контроль над наркотрафіком.

Такий вид визначального визначення був підданий критиці кількома вченими.

Однак принаймні два штати з яскраво вираженою «злочинною бандитською діяльністю» законодавчо прийняли подібні визначення та обов’язкове посилення покарання за «злочинну бандитську діяльність». Ці закони також зазнали критики. Законодавчі збори штату Вашингтон не ухвалили жодного закону, який би визначав поняття «вулична банда», і жоден закон штату Вашингтон не стосується конкретно «діяльності вуличних банд».

Детектив Помервілль також засвідчив, що він був знайомий з вуличними бандами Сіетла і що між ними нещодавно відбувалися сутички за «територію».

Згідно з Dawson v. Delaware, такі свідчення експерта, без додаткових свідчень, не мають відношення до вчинення злочину, навіть якщо обвинувачений визнає свою приналежність до банди. Однак вони стають важливими, коли пов’язані з мотивацією обвинуваченого щодо вчинення злочину.

У цій справі докази довели, що зв’язок заявника Джонсона з the BGD був також мотивацією його стрілянини у членів конкуруючої банди. Під час судового розгляду було надано докази того, що він був пов’язаний з the BGD, а жертви були членами конкуруючої банди– the Crips. Докази на слуханні справи про винесення вироку встановили, що заявник Джонсон брав активну участь у захисті «території» the BGD від вторгнення членів the Crips приблизно за 9 місяців до стрілянини у цій справі. Він був відповідальним за арешт двох членів the Crips, під час арешту «блимав» перед ними знаками банди і попереджав їх триматися подалі від «території» the BGD, а пізніше похвалився офіцеру, який проводив арешт, що він є членом the BGD.

Під час судового розгляду також були надані докази того, що стрілянина 13 березня 1990 року сталася одразу після того, як кілька членів the BGD помітили кількох членів the Crips на «території» the BGD, що у всіх них «миготіли» бандитські знаки, і що один з них втік, але незабаром з’явився з заявником Джонсоном, який мав при собі пістолет.

Сукупність доказів підтверджує висновок суду першої інстанції, підтверджений апеляційним судом, про те, що стрілянина була скоєна на «бандитському ґрунті». Висновок суду першої інстанції не був «явно помилковим».

Заявник також стверджує, що висновки щодо фактів 4 і 5 не підтверджуються доказами. Він не має рації.

Суд першої інстанції встановив, що структура the BGD передбачає ієрархію між її членами. Член the BGD підвищує свою позицію в цій ієрархії та зміцнює свій статус, вчиняючи насильницькі дії проти членів конкуруючої банди. Антуан Джонсон вчинив ці напади на членів конкуруючої банди, намагаючись утвердити домінування the BGD над the Crips та просунути свою власну позицію в організації the BGD.

Детектив Помервілль показав під час винесення вироку, що банди, як правило, прагнуть посилити свою здатність утримувати «територію» і монополію на торгівлю наркотиками на цій «території» шляхом вчинення актів насильства над членами конкуруючих банд, які вторгаються на цю «територію». Він також показав, що домінування в банді досягається шляхом вчинення актів насильства над членами конкуруючих банд. Під час винесення вироку офіцер Вільямс також показав, що заявник Джонсон раніше брав активну участь у захисті «території» the BGD від вторгнення the Crips.

Цих доказів достатньо для того, щоб визнати акти насильства з боку заявника Джонсона, члена банди the BGD, проти членів конкуруючої банди, the Crips, які б мали тенденцію до покращення іміджу та репутації the BGD. У цьому полягає суть висновків щодо фактів 4 і 5. Висновок суду першої інстанції про те, що стрілянина була «бандитським мотивом», підтверджується доказами та не є «явно помилковим».

Бандитська діяльність і доктрина «реальних фактів»

Заявник також стверджує, що суд, який виніс вирок, порушив доктрину «реальних фактів» при встановленні факту 5. Він стверджує, що якби цей висновок був правдивим, держава повинна була пред’явити йому звинувачення в порушенні RCW 9 A. 82.060(1)(a) і (b), керівництво організованою злочинністю, або RCW 9 A. 28.040, злочинна змова.

Це спекулятивне твердження, яке не має під собою жодних підстав.

RCW 9 A. 82.060 передбачає у відповідній частині, що (1) Особа вчиняє злочин керівництва організованою злочинністю шляхом (a) умисної організації, управління, керівництва, нагляду або фінансування будь-яких трьох або більше осіб з наміром брати участь у злочинній діяльності з метою отримання прибутку; або (b) умисного підбурювання або спонукання інших осіб до насильства або залякування з наміром сприяти або сприяти здійсненню злочинної діяльності з метою отримання прибутку.

Заявник ігнорує законодавчу специфікацію злочину («керівництво організованою злочинністю»), викладену в підрозділі (1). Очевидно, що закон призначений для застосування до осіб, які «очолюють» організовану злочинність, а не до всіх осіб у групі, які вчиняють злочини. Не було жодних доказів того, що заявник був «лідером» у банді. Ані підпункт (а), ані підпункт (b) до нього не застосовуються. Також не було доказів того, що заявник організовував, керував, спрямовував, контролював або фінансував будь-кого з наміром брати участь у діяльності, спрямованій на отримання прибутку. Підпункт (1)(а) закону явно не застосовується до нього.

Заявник Джонсон стверджує, що «бандитська мотивація» будь-якого злочину обов’язково включає в себе підпункт (1)(b) закону. Він посилається на встановлення факту 3, в якому йдеться про наступне: «Метою банд [the BGD та the Crips] є торгівля наркотиками та вчинення насильницьких злочинів».

Заявник стверджує, що вчинення будь-якого акту насильства проти будь-якого члена конкуруючої банди обов’язково підбурює інших до вчинення актів насильства у відповідь. Він робить висновок, що насильство, яке виникає в результаті, є бандитською діяльністю, яка включає в себе злочинну наживу. Тому, на його думку, бандитизм слід кваліфікувати як злочинну змову або як керівництво організованою злочинністю.

Заявник ігнорує просту мову підрозділу (1)(b) RCW 9 A. 82.060. Він вимагає, щоб особа, яка підбурює інших до вчинення насильства, також мала намір отримати вигоду від його вчинення, а також щоб зазначені акти насильства були спрямовані на осіб з протилежними інтересами.

Дії заявника у цій справі не є злочином керівництва організованою злочинністю відповідно до підпункту (1)(b) цього закону. Хоча його акт насильства міг the BGD чином принести користь усій банді the BGD, заявник вчинив його як приватна особа. Немає жодних доказів того, що він підбурював або спонукав інших членів the BGD до вчинення актів насильства.

«Злочинна змова» регулюється RCW 9 A. 28.040, який у відповідній частині передбачає

(1) Особа визнається винною у злочинній змові, якщо вона, маючи намір вчинити дії, що становлять злочин, домовляється з однією або кількома особами про вчинення або сприяння вчиненню таких дій, і будь-яка з них робить суттєвий крок на виконання такої домовленості. …

У матеріалах справи немає жодних доказів того, що заявник Джонсон домовився з однією або кількома особами про вчинення нападів, за які його було притягнуто до кримінальної відповідальності, шляхом зізнання або іншим чином. Таким чином, не було жодних підстав для звинувачення його у злочинній змові.

Держава належним чином не звинуватила заявника в керівництві організованою злочинністю відповідно до RCW 9 A. 82.060(1)(a) або (b), а також належним чином не звинуватила його в злочинній змові відповідно до RCW 9 A. 28.040.

Відтак ми робимо висновок, що вирок у цій справі не порушує доктрину «реальних фактів».

Вплив на суспільство як підстава (для виняткового покарання)

Заявник стверджує, що суд, який виніс вирок, помилився, обґрунтовуючи його виняткове покарання з обтяжуючими обставинами впливом його злочинів на суспільство.

Суд першої інстанції встановив: « … 6. Вплив нападів обвинуваченого вийшов далеко за межі жертв, на яких він розраховував. 7. Обвинувачений відкрив вогонь по членах банди безпосередньо біля державної початкової школи, де проходили заняття. 8. Внаслідок дій обвинуваченого діти стали боятися ходити до школи, а батьки – побоюватися, що їхні діти перебувають у небезпеці, перебуваючи в школі. 9. Відповідач вторгся до зони безпеки громади».

Заявник посилається на справу State v. Cuevas-Diaz, щоб довести, що вплив злочину на суспільство в цілому не є достатньою підставою для винесення виняткового вироку з обтяжуючими обставинами.

Суд у цій справі зазначив: «Суд першої інстанції також посилався на вплив злочину на потерпілого та суспільство в цілому як на підставу для призначення виняткового покарання. На нашу думку, жоден з цих факторів не є підставою для призначення виняткового покарання. Ми визнаємо, що жертва злочину, а також суспільство страждають від злочинних дій; однак такий вплив можна передбачити, і він існує в будь-якому випадку».

На перший погляд здається, що це формулювання виключає вплив на суспільство як підставу для призначення виняткового покарання в будь-якому випадку. Однак, як зазначив апеляційний суд у цій справі, «у висновку Cuevas-Diaz немає жодних вказівок на те, які докази, якщо такі взагалі були, мав суд, що виносив вирок, які б свідчили про фактичний вплив на громаду або страх».

У цій справі були докази страху дітей та їхніх батьків у початковій школі імені Джона М’юїра, оскільки стрілянина сталася перед школою під час занять і незадовго до закінчення робочого дня. Заявник жив через дорогу від школи і повинен був знати, що в школі йдуть заняття. Апеляційний суд дійшов висновку, що «докази особливого впливу на громаду тут просто більш переконливі, ніж у Cuevas-Diaz».

Раніше цей суд не розглядав питання впливу злочину на громаду як підставу для винесення виняткового вироку з обтяжуючими обставинами. Однак він визнав конституційними закони, що передбачають обов’язкове посилення покарання за наркозлочини, вчинені в безпосередній близькості від шкіл та зупинок шкільних автобусів. Аргументація апеляційного суду в цій справі узгоджується з нашою підтримкою законодавчих санкцій, покликаних захистити школярів від наркоторгівлі. Прямих законодавчих підстав для посилення покарання у цій справі немає, за винятком випадків, коли це може бути виправдано відповідно до Закону про реформування системи виконання покарань від 1981 року.

Суд у справі Cuevas-Diaz підтвердив винесення виняткового вироку з інших, але схожих причин. Він зазначив, що «висновки судді першої інстанції щодо впливу діяльності обвинуваченого на інших осіб, тобто на дітей жертви нападу» стали підставою для винесення виняткового вироку у справах State v. Barnes та State v. Crutchfield.

Апеляційний суд у справі Cuevas-Diaz зазначив: «Для обґрунтування виняткового покарання необхідно, щоб дії обвинуваченого мали вплив на … «інших осіб» деструктивного характеру, який зазвичай не пов’язаний із вчиненням даного злочину, і цей вплив повинен бути передбачуваним для обвинуваченого».

Суд у справі Cuevas-Diaz зазначив, що суд першої інстанції встановив, що діти потерпілої були травмовані перебуванням у будинку, коли їхня мати зазнала сексуального насильства з боку обвинуваченого, і порівняв ці факти зі справою State v. Barnes, де «іншими особами» були діти, які перебували в будинку під час інциденту з ножовим пораненням. Суд також зазначив, що «такий результат є передбачуваним для осіб, які незаконно проникають у приватне житло іншої особи і вчиняють напад. Крім того, спричинена дітям травма відрізняє цей злочин від інших нападів». Суд дійшов висновку, що «вплив злочину на дітей жертви нападу сам по собі є підставою для призначення виняткової міри покарання».

У цій справі суд, який виніс вирок, встановив, що стрілянина, яку вчинив заявник Джонсон, сталася «безпосередньо поруч із державною початковою школою, в якій проходили заняття». Були надані свідчення, що свідками стрілянини були діти, яких мали випустити зі школи, та їхні батьки. Суд також встановив, що діти тепер бояться відвідувати школу, а батьки побоюються за безпеку своїх дітей під час перебування в школі.

Будь-яка особа, яка застосовує смертоносну зброю проти людей, що тікають на автомобілях у безпосередній близькості від державної початкової школи під час занять, повинна розумно передбачити, що ці дії можуть травмувати інших осіб, тобто дітей та їхніх батьків, які не обов’язково є запланованими жертвами. Як і у справі Cuevas-Diaz, травми, завдані дітям та їхнім батькам у цьому випадку, відрізняють цей злочин від інших нападів.

Ми погоджуємося з аргументацією та висновками апеляційного суду у справі Cuevas-Diaz і доходимо висновку, що у цій справі вплив стрілянини заявника Джонсона на дітей та їхніх батьків у початковій школі Джона М’юіра підтверджує висновок про те, що суспільний вплив дій заявника виправдовує призначене йому виняткове покарання з обтяжуючими обставинами.

Неправильний судовий розгляд

Заявник Джонсон стверджує, що суд першої інстанції допустив помилку, відхиливши його клопотання про неправомірність судового розгляду на підставі спалаху гніву з боку жінки під час заключної промови державного обвинувачення, в якій вона вимовила гнівні слова. Зрештою, її вивели із зали суду. Він стверджує, що її втрата самоконтролю могла бути пов’язана з ним, оскільки він кілька разів назвав її «мамою», і могла наштовхнути присяжних на думку, що він також може втратити самоконтроль і з більшою ймовірністю скоїти злочини, за які його переслідували.

Визначаючи, чи зловживав суд першої інстанції своїм розсудом, відмовляючи у задоволенні клопотання про неправильний судовий розгляд, цей суд визнає зловживання «лише тоді, коли жоден розсудливий суддя не дійшов би такого ж висновку».

«Суд першої інстанції повинен задовольнити клопотання про помилковий судовий розгляд лише тоді, коли суд над обвинуваченим був настільки упередженим, що тільки новий судовий розгляд може гарантувати, що обвинувачений буде судимий справедливо. Лише помилки, що впливають на результат судового розгляду, вважаються упередженими». При визначенні наслідків порушення під час судового розгляду ми розглядаємо «(1) його серйозність; (2) чи було воно пов’язане з сукупністю доказів; і (3) чи належним чином суд першої інстанції проінструктував присяжних про те, щоб вони не брали його до уваги».

У цьому випадку невідома жінка звернулася зі своїми зауваженнями до присяжних і судді. Вона ображала свідків державного обвинувачення і стверджувала, що її «син» не був членом банди. Як зазначив апеляційний суд, ці зауваження «хоча і були, ймовірно, шокуючими, але не були за своєю суттю упередженими» щодо заявника».

Ми повністю погоджуємося з цим судом, що «немає жодних підстав для висновку, що присяжні вважали Джонсона більш винним у нападі лише тому, що вони бачили, як схвильована жінка, яка, ймовірно, була матір’ю Джонсона, ображала державних свідків».

Суд першої інстанції належним чином проінструктував присяжних не звертати уваги на цей випадок. Вважається, що присяжні виконують вказівки суду. Суд першої інстанції не зловживав своїм розсудом, відхиливши клопотання заявника Джонсона про порушення судового розгляду.

Різні скарги

Заявник подав додаткову скаргу pro se, в якій він стверджує, що суд першої інстанції порушив його права. Він стверджує, що йому не було дозволено провести очну ставку зі свідками проти нього, оскільки одна з осіб, чий автомобіль, що тікав, він прострелив кулями, Тайфа Гріффіт, не була присутня на судовому засіданні. Це твердження є безпідставним. Показань чотирьох свідків було достатньо, щоб довести поза розумним сумнівом, що заявник вчинив напад на відсутню Таіфу Гріффіт.

Заявник також стверджує, що суд дозволив прокурору отримати «неправдиві» свідчення від Марвіна Джонса, названого потерпілим за пунктом I, який дав свідчення в суді, оскільки пан Джонс заявив до суду, що, на його думку, заявник зробив від 8 до 10 пострілів, тоді як насправді було зроблено лише 4 постріли; і оскільки пан Джонс заявив, що не вірив, що під час стрілянини заявник стріляв у нього, але пізніше зрозумів, що заявник стріляв у нього.

Це твердження є безпідставним.

Докази доводять поза розумним сумнівом, що заявник стріляв у Марвіна Джонса з пістолета, який є летальною зброєю. Фактична кількість випущених пострілів не має значення. Пізніше усвідомлення паном Джонсом того, що у нього стріляли, не суперечить його початковому переконанню, що він не був мішенню. Це просто відображає його переконання в різні моменти швидкої послідовності стрілянини. Докази свідчать про те, що автомобілі Марвіна Джонса та Тайфи Гріффіт, які тікали, мали кульові отвори та розбиті вікна, спричинені кулями, випущеними з пістолета, яким керував заявник.

Заявник також стверджує, що було кілька випадків неправомірної поведінки прокурора, оскільки прокурор використовував свої власні суб’єктивні переконання під час судового розгляду. Кожне з цих тверджень є безпідставним, і кожне з них можна пояснити в контексті всього протоколу судового розгляду.

Далі заявник стверджує, що він мав неефективну допомогу захисника, оскільки захисник допускав порушення його прав. Це твердження є безпідставним. Матеріали справи не підтверджують висновку про порушення будь-яких прав заявника.

РЕЗЮМЕ ТА ВИСНОВКИ

Докази підтверджують висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та правові висновки стосовно «бандитської мотивації» та «впливу на громаду». За дев’ять місяців до стрілянини заявник похвалився офіцеру поліції Сіетла, що він був членом «вуличної банди» the Black Gangster Disciples.

Були свідчення, що в той час заявник вжив заходів для захисту «території» the Black Gangster Disciples від вторгнення членів конкуруючої банди the Crips.

Свідчення у цій справі свідчили, що стрілянина сталася одразу після конфронтації між членами the Black Gangster Disciples та the Crips на «території» the Black Gangster Disciples.

Були також свідчення, що стрілянина сталася у безпосередній близькості від початкової школи Джона М’юїра під час шкільних занять, і що діти та батьки в громаді з того часу стали боятися і турбуватися про свою безпеку в школі.

Висновки суду першої інстанції підтримують винятковий вирок, винесений заявнику Джонсону з обтяжуючими обставинами, який апеляційний суд повинен підтвердити, якщо тільки він не є «явно помилковим».

Верховний Суд США у справі Dawson v. Delaware дійшов висновку, що докази про асоціації та переконання є допустимими при винесенні вироку, якщо вони мають відношення до мотивації обвинуваченого щодо вчинення інкримінованого йому злочину. Крім того, цей суд підтримав передбачені законом посилені покарання за деякі злочини, вчинені в радіусі 1000 футів від школи, та посилив виняткові покарання за злочини, в яких «інші особи», особливо діти, були травмовані злочином.

Держава не порушила концепцію «реальних фактів», викладену в RCW 9.94A.370(2) та у справі State v. Barnes, не висунувши заявнику звинувачення в «керівництві організованою злочинністю» або в злочинній змові». Ані докази, ані висновки у цій справі не містять складу злочину «керівництва організованою злочинністю», який вимагає підбурювання до насильства для здійснення «злочинної діяльності з метою отримання прибутку» відповідно до RCW 9 A. 82.060(1)(a) і (b), а також злочинної змови відповідно до RCW 9 A. 28.040. Не було жодних доказів того, що заявник Джонсон був лідером the Black Gangster Disciples. Не було жодних доказів змови.

Суд першої інстанції не помилився, відхиливши клопотання заявника про неправильний судовий розгляд через спалах гніву жінки в залі суду. Цей випадок не упередив присяжних проти заявника Джонсона і, крім того, суд належним чином й адекватно проінструктував присяжних, щоб вони не звертали на нього уваги.

Скарги заявника pro se також є безпідставними.

Ми підтверджуємо рішення апеляційного суду, який підтвердив виняткове покарання з обтяжуючими обставинами, призначене заявнику Анвону Ланеллу Джонсону Вищим судом графства Кінг, яке було винесене йому Вищим судом графства.

State v. Johnson, 124 Wn.2d 57 (1994). 873 P.2d 514. No. 60583-1. The Supreme Court of Washington, En Banc. May 26, 1994