Verzilov and Others v. Russia: Напад кубанських козаків під час мистецького перформансу

Справа стосується насильницького нападу на заявників з боку козаків під час мистецького виступу заявників у Сочі 19 лютого 2014 року.

Факти

5.  Заявниці були учасницями російського феміністичного панк-гурту Pussy Riot. За словами учасників гурту, їхні пісні містили «чіткі та чітко сформульовані політичні послання, що критикують владу». Група провела серію імпровізованих виступів зі своїми піснями в різних громадських місцях Москви, обраних для посилення їхнього послання.

8.  16 лютого 2014 року заявники прибули до Сочі, щоб виконати свою нову пісню «Путін навчить вас любити Батьківщину».

9.  Близько 16:00 19 лютого 2014 року в морському порту в Центральному районі м. Сочі заявники, одягнені в яскраві балаклави, почали свій виступ на тлі великого білборда з написом «Сочі 2014» у присутності друзів і журналістів, які знімали їх на камеру і фотографували. Учасниці гурту танцювали в яскравих сукнях з відкритими плечима, четверта заявниця грала на гітарі, а перша заявниця знімала їх на камеру.

10.  Коли п’ята заявниця, яка стояла перед іншими жінками з гурту, почала співати пісню, група з приблизно десяти чоловіків, серед яких було декілька у козацькій формі, швидко наблизилася до гурту. Один з чоловіків у козацькій форм бризнув в обличчя п’ятій заявниці газом. Вона продовжувала співати і танцювати, тримаючи однією рукою мікрофон, а іншою – зажмуривши очі. Інший чоловік у козацькій формі напав на заявників з батогом, вдаривши п’ятого заявника по нозі, а другого заявника – по животу. Інші нападники кинулися до заявників, хапали їх, зривали з них балаклави, штовхали та смикали за руки. Третя заявниця кричала від болю, коли козак смикнув її за руку. Її та п’яту заявницю кинули на землю. Першій заявниці козак двічі бризнув в очі газом. Нападники схопили гітару четвертого заявника та вдарили його гітарою по голові. У нього залишилася кров на обличчі. Упродовж усього часу нападу – близько двох хвилин – заявники повторювали приспів пісні: «Путін навчить вас любити Батьківщину». Врешті-решт заявники були змушені припинити свій виступ і покинути сцену.

Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння

56.  Проект статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, прийнятий Комісією міжнародного права (КМП) у 2001 році (Щорічник Комісії міжнародного права, 2001, том II, частина друга), та коментар до них кодифікували принципи, вироблені в сучасному міжнародному праві щодо відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння. Відповідні положення статей є наступними:

Стаття 5. Поведінка осіб або організацій, які здійснюють елементи державної влади

«Поведінка фізичної або юридичної особи, яка не є органом держави згідно зі статтею 4, але яка за законом цієї держави уповноважена здійснювати елементи державної влади, розглядається як діяння держави за міжнародним правом за умови, що ця фізична або юридична особа виступає у цій якості в даному конкретному випадку».

Стаття 7. Перевищення повноважень або порушення інструкцій

«Поведінка органу держави або особи чи організації, уповноваженої здійснювати елементи державної влади, розглядається як діяння держави за міжнародним правом, якщо цей орган, особа чи організація діє в цій якості, навіть якщо вона перевищує свої повноваження або суперечить інструкціям».

ОЦІНКА СУДУ

(a) Поріг суворості

71.  Неналежне поводження, яке досягає мінімального рівня суворості у розумінні статті 3 Конвенції, як правило, передбачає фактичні тілесні ушкодження або інтенсивні фізичні чи моральні страждання. Однак навіть за відсутності цих аспектів, якщо поводження принижує або ображає особу, демонструючи неповагу або применшуючи її людську гідність, або викликає почуття страху, страждання або неповноцінності, здатне зламати моральний і фізичний опір особи, воно може бути охарактеризоване як таке, що принижує гідність, а також підпадати під заборону, встановлену статтею 3 Конвенції (Bouyid v. Belgium [GC], no. 23380/09, § 8).

Будь-яка поведінка правоохоронців щодо особи, що принижує людську гідність, є порушенням статті 3 Конвенції. Це стосується, зокрема, застосування фізичної сили проти особи, якщо це не є суворо необхідним у зв’язку з її поведінкою, незалежно від того, який вплив на неї це може мати (Bouyid v. Belgium [GC], no. 23380/09, § 101).

Наявність чи відсутність тілесних ушкоджень певної тяжкості не має вирішального значення для оцінки порогу тяжкості (Women’s Initiatives Supporting Group and Others v. Georgia, nos. 73204/13 and 74959/13, § 60, 16 December 2021; Gremina v. Russia, no. 17054/08, §§ 21 and 89‑91, 26 May 2020; Kreyndlin and Others v. Russia, no. 33470/18, §§ 53-54, 31 January 2023).

72.  Заяви про неналежне поводження повинні бути підтверджені відповідними доказами. Оцінюючи докази, Суд, як правило, застосовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Однак такі докази можуть випливати із співіснування достатньо сильних, чітких і узгоджених висновків або подібних неспростованих презумпції факту (Vladimir Romanov v. Russia, no. 41461/02, § 58, 24 July 2008).

73.  Суд зазначає, що твердження заявників про напад, вчинений на них козаками, підтверджуються медичними документами про тілесні ушкодження, показаннями свідків та відеозаписами, і не були оскаржені Урядом. Зокрема, сторони не заперечували, що нападу не передувало жодного попередження, що він розпочався одразу після того, як заявники розпочали свій виступ, і закінчився приблизно за дві хвилини, як тільки вони його припинили, і що заявники не діяли жодним чином, що могло б виправдати застосування проти них сили. Напад включав такі насильницькі дії, як хапання, штовхання та смикання за руки, зривання балаклав, застосування перцевого балончика, удари батогом, кидання на землю та отримання удару по голові.

74.  Суд вважає, що факт нападу був встановлений «поза розумним сумнівом», і що ситуація, в якій заявники опинилися під час нападу, була несумісна з повагою до їхньої людської гідності та досягла порогу жорстокості, необхідного для застосування статті 3 Конвенції.

(b) Процесуальні зобов’язання

75.  Загальні принципи, що стосуються процесуальних зобов’язань держави при розгляді випадків насильницьких інцидентів, були узагальнені у справі Bouyid, §§ 114-23 with further references; Identoba and Others v. Georgia, no. 73235/12, §§ 66-67, 12 May 2015; Sabalić v. Croatia, no. 50231/13, §§ 93-98, 14 January 2021. Такі процесуальні зобов’язання є подібними у випадках, коли поводження, що суперечить Конвенції, було заподіяно за участю представників держави, та у випадках, коли насильство було застосовано приватними особами (Sabalić, § 96).

76.  Суд бере до уваги твердження Уряду про те, що козаки не розглядалися національним розслідуванням як агенти держави, а тому не могли бути притягнуті до відповідальності як такі, оскільки не було доведено, що під час інциденту вони перебували при виконанні службових обов’язків з підтримання громадського порядку. Однак Суд зазначає, що один з чотирьох козаків Кубанського козачого війська, визнаних досудовим розслідуванням учасниками інциденту, відкрито визнав, що перебував на службі і був одягнений у козацьку форму у відповідний час у Центральному районі м. Сочі, де стався інцидент. Незважаючи на його зізнання і посаду, яку він обіймав – командира козачої варти в Центральному районі м. Сочі, влада не надала жодних підстав для того, щоб не розглядати його як агента держави.

77.  Особливо вражає той факт, що співробітники поліції, які прибули на місце інциденту, не доклали жодних серйозних зусиль для встановлення та фіксації осіб і місцезнаходження ймовірних нападників. Встановлення особи цих співробітників поліції та їх допит також не були частиною встановлення фактів інциденту. Це було важливим упущенням, враховуючи, що козаки виконували свої обов’язки з охорони громадського порядку спільно з поліцією, яка відповідала за їх підготовку та здійснювала нагляд за ними. Крім того, той факт, що розслідування проводилося місцевим підрозділом поліції, ставить під сумнів його відповідність вимозі незалежності, враховуючи зв’язок козаків з поліцією.

78.  Суд також повторює, що при розслідуванні насильницьких інцидентів державні органи мають додатковий обов’язок вжити всіх розумних заходів для викриття можливих дискримінаційних мотивів та встановлення того, чи могла нетерпимість, наприклад, расового, релігійного, гендерного або політичного характеру, відіграти певну роль у цих подіях. Розглядати насильство і жорстокість з дискримінаційними намірами нарівні зі справами, які не мають такого підтексту, означало б заплющувати очі на специфічний характер дій, які особливо руйнують основоположні права (Identoba and Others, § 67; Virabyan v. Armenia, no. 40094/05, § 218, 2 October 2012).

Політичний плюралізм, який передбачає мирне співіснування різноманітних політичних поглядів і рухів, має особливе значення для виживання демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права, а акти насильства, вчинені представниками держави, спрямовані на придушення, усунення або перешкоджання політичному інакомисленню або на покарання тих, хто дотримується або висловлює інакшу політичну думку, становлять особливу загрозу ідеалам і цінностям такого суспільства (Virabyan, § 200). Обов’язок органів влади розслідувати наявність можливого зв’язку між політичними поглядами та актом насильства є одним з аспектів їхніх процесуальних зобов’язань, що випливають зі статті 3 Конвенції (Virabyan, § 220).

79.  Суд зазначає, що, хоча деякі з показань чотирьох ідентифікованих козаків були явно суперечливими, усі четверо однаково пояснили, що мотивацією дій козаків був сам виступ заявників, який козаки визнали провокаційним, обурливим, непристойним і таким, що становить протиправні дії, які необхідно було припинити. Текст пісні, зокрема приспів, який заявники повторювали протягом усієї акції, козаки вважали образливим і таким, що принижує гідність президента Росії, ображає суспільство або виражає негативне ставлення до суспільства. Ю.С., який називає себе глибоко православним віруючим, впізнав у заявницях учасниць Pussy Riot, які виступали в храмі Христа Спасителя в Москві і «осквернили почуття православних віруючих», і, не стримавшись, вилаяв їх лайкою. Суд доходить висновку, що явні ознаки політичних та релігійних мотивів насильства проти заявниць були залишені без будь-якої оцінки та реакції з боку влади, що суперечить їхньому зобов’язанню за статтею 3 Конвенції.

80.  Раніше, в контексті російських справ щодо жорстокого поводження з боку поліції, Суд встановив, що сам факт відмови слідчого органу порушити кримінальну справу за достовірними заявами про жорстоке поводження свідчить про невиконання державою свого зобов’язання за статтею 3 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування. Самі лише рамки досудового розслідування не дозволяли встановити особи ймовірних винуватців жорстокого поводження і не могли призвести до їхнього покарання. Органи влади повинні були розпочати власне розслідування, в ході якого можна було б провести весь комплекс слідчих дій, включаючи допит свідків, очні ставки та пред’явлення для впізнання (Lyapin v. Russia, no. 46956/09, §§ 129 and 132‑36, 24 July 2014; Samesov v. Russia, no. 57269/14, §§ 51-52 and 54, 20 November 2018).

81.  Реакція держави на достовірні твердження про жорстоке поводження з заявниками з боку козаків обмежилася досудовим слідством, за результатами якого було відмовлено в порушенні кримінальної справи та проведенні розслідування. Загалом вони прийняли десять таких рішень, дев’ять з яких були скасовані як незаконні та необґрунтовані. Остання постанова (прийнята більш ніж через рік після інциденту), яка не була скасована, була, однак, подібною до попередніх і містила ті ж самі недоліки. Судове оскарження заявників було безрезультатним.

82.  З огляду на вищевикладене, Суд доходить висновку, що органи влади не провели ефективного розслідування, яке могло б призвести до встановлення та покарання винних осіб.

(с) Основні зобов’язання

83.  Залишається визначити, чи мають заявники підстави стверджувати про відповідальність держави за поводження з ними козаків за статтею 3 Конвенції. Суд зазначає, що Уряд заперечував це, стверджуючи, що козаки діяли у своїй приватній якості, а не при виконанні своїх обов’язків з підтримання громадського порядку.

84.  Усталеним принципом практики Суду є те, що Договірна держава несе відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями, вчиненими її представниками при виконанні своїх обов’язків (V.K. v. Russia, no. 68059/13, § 174, 7 March 2017; Chernega and Others v. Ukraine, no. 74768/10, § 125, 18 June 2019).

Для того, щоб встановити, чи може держава нести відповідальність за незаконні дії своїх агентів поза межами їхніх службових обов’язків, Суд повинен оцінити всю сукупність обставин і розглянути характер і обставини поведінки, про яку йдеться (Sašo Gorgiev v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, no. 49382/06, § 48).

Питання про те, чи є особа агентом держави для цілей Конвенції, вирішується на основі безлічі факторів, жоден з яких сам по собі не є визначальним. Основними критеріями, що використовуються для визначення того, чи несе держава відповідальність за дії особи, незалежно від того, чи є вона формально державним посадовцем, є наступні: спосіб призначення, спосіб нагляду та підзвітності, цілі, повноваження та функції відповідної особи (V.K. v. Russia, § 175).

85.  У справі Đurđević Суд постановив, що інцидент за участю поліцейських, які перебували поза службою, стосується тверджень про насильство з боку поліції, оскільки у них не було іншої причини втрутитися в ситуацію, що розглядається, окрім як в якості поліцейських, причому один з них ідентифікував себе в якості такого (Đurđević v. Croatia, no. 52442/09, § 75; see also Mižigárová v. Slovakia, no. 74832/01, § 87, 14 December 2010, в якому той факт, що поліцейський перебував поза службою під час допиту в поліцейській дільниці, який закінчився пострілом у затриманого з табельного пістолета поліцейського, сам по собі не виключає відповідальності держави).

У справі Sašo Gorgiev ЄСПЛ встановив, що шкідливе діяння, вчинене резервістом поліції в барі (постріл з табельної зброї, що поставив під загрозу життя заявника) поза межами його службових обов’язків, в той час, коли він повинен був перебувати на службі і був одягнений в уніформу, може бути поставлене в провину державі-відповідачу (Sašo Gorgiev, § 52).

Суд взяв до уваги те, що уряд не поінформував його про те, чи була проведена національними органами влади будь-яка оцінка придатності резервіста поліції для того, щоб бути завербованим і оснащеним зброєю (Sašo Gorgiev, §§ 47-54).

У справах за участю цивільних добровольців, які виконували квазіполіцейські функції, такі фактори, як те, чи використовували ці особи своє службове становище при вчиненні шкідливих дій, і чи було потурання або мовчазна згода влади на ці дії, були визнані важливими для відхилення аргументів Уряду про те, що ці дії були вчинені цими особами в їх приватній якості, і для притягнення держави до відповідальності (see, in the context of Article 2, Avşar v. Turkey, no. 25657/94, §§ 409-416; Acar and Others v. Turkey, nos. 36088/97 and 38417/97, §§ 83‑86, 24 May 2005; Seyfettin Acar and Others v. Turkey, no. 30742/03, § 35, 6 October 2009). Таким чином, те, чи перебував агент держави на службі під час вчинення шкідливих дій, чи ні, саме по собі не має вирішального значення для питання про відповідальність держави.

86.  З національного законодавства випливає, що козаки, які допомагали поліції в охороні громадського порядку, перебували на службі у своїх первинних козацьких об’єднаннях і виконували свої обов’язки на підставі договорів, укладених їхніми об’єднаннями з місцевою поліцією та місцевими органами влади.

Служба козаків відбувалася під пильним контролем держави, яка:

1) вносила козацькі товариства до спеціального реєстру (умова, необхідна для проходження козаками, які належать до цих товариств, державної служби);

2) затверджувала статут Всеросійського козацького війська (головної організації всіх територіальних козацьких товариств);

3) встановлювала порядок вступу козаків на державну службу;

4) затверджувала рішення козацьких товариств щодо задоволення індивідуальних заяв про вступ на державну службу;

5) визначала козацькі звання, форму одягу та знаки розрізнення;

6) затверджувала обрання отаманів Військових козацьких товариств (до складу яких входили всі менші територіальні товариства);

7) присвоювала найвище козацьке звання генерал-хорунжого;

8) визначала порядок присвоєння інших військових звань;

9) приймала рішення про укладення угод з козацькими товариствами з метою залучення їх членів до сприяння органам державної влади у виконанні покладених на них завдань і функцій, а також здійснювала нагляд за дотриманням умов таких угод.

Повноваження, перелічені в пунктах (2-3) та (5-8) вище, належали президенту Росії. Служба козаків фінансувалася з державного або муніципальних бюджетів.

87.  Згідно з положенням про державну козацьку службу в Краснодарському краї, члени козачої дружини, які допомагають поліції в охороні громадського порядку, повинні були відповідати певним вимогам, таким як відсутність судимості, психічних розладів, наркотичної або алкогольної залежності, а поліція повинна була здійснювати перевірку кандидатів і затверджувати списки козаків-дружинників.

Згідно з угодою, укладеною між муніципалітетом Сочі, УВС Сочі і Центральним районним козацьким товариством Сочі (де стався напад), сочинська поліція була зобов’язана залучати членів козачої дружини до охорони громадського порядку спільно з працівниками поліції, забезпечуючи необхідні умови і постійну допомогу, організовуючи їх навчання і відповідаючи за загальне керівництво ними.

Адміністрація Сочі повинна була здійснювати контроль за взаємодією між сочинською поліцією і козацьким товариством в організації роботи козацьких дружин.

88.  Суд також зазначає, що козаки Кубанського козацького війська, виконуючи свою роль у підтримці громадського порядку, мали обов’язки виконувати завдання, поставлені співробітниками поліції, «захищати честь і гідність громадян від злочинних посягань та інших антигромадських проявів», а також забезпечувати припинення і попередження правопорушень. З бюджету Краснодарського краю були виділені спеціальні кошти для їхньої постійної участі під час зимових Олімпійських ігор у Сочі в лютому 2014 року. З крайового бюджету виплачувалися допомоги в разі загибелі, інвалідності та каліцтва, заподіяних козакам під час їх участі в охороні громадського порядку на території Краснодарського краю.

89.  Як Суд зазначив вище, кілька членів Кубанського козачого війська брали участь у нападі з метою перешкодити заявникам виконати та записати свою пісню, причому щонайменше двоє з них були одягнені у козацьку форму, а тому вважалися такими, що офіційно виконували свої обов’язки з підтримання громадського порядку. Існували чіткі ознаки того, що козаки, які брали участь у нападі, розглядали виступ заявників як антигромадську незаконну діяльність, яку необхідно було припинити. Не можна виключати, що переслідування державою учасниць Pussy Riot двома роками раніше зумовило, принаймні частково, таку позицію козаків.

90.  Загалом, є достатньо елементів, щоб зробити висновок про наявність прямого зв’язку між діями козаків та їхніми обов’язками з підтримання громадського порядку, які держава запропонувала їм виконувати під її пильним контролем і наглядом. Це дає серйозні підстави вважати, незалежно від того, чи перебували козаки формально при виконанні службових обов’язків під час нападу, чи ні, що держава має нести відповідальність за їхній напад на заявників.

91.  Ці причини ще більше посилюються вражаючою пасивністю працівників поліції, які прибули на місце інциденту. Хоча наявні у Суду докази не дозволяють зробити висновок про те, що працівники поліції самі були свідками насильства, вчиненого щодо заявників, ці докази вказують на те, що на момент прибуття поліції напад на інших осіб все ще тривав, продовжували вигукувати ворожі та образливі репліки на адресу заявників, лунали скарги на насильство, вчинене конкретними нападниками, які все ще були присутні на місці події, зокрема, на застосування батога до жінок, а також на те, що там був присутній принаймні один козак, який явно тримав у руках батіг. Тим не менш, окрім запрошення всім розійтися, працівники поліції не зробили нічого, щоб дати зрозуміти, що застосування сили та нецензурної лексики є неприпустимим і має бути припинено, а також заарештувати нападників або принаймні встановити їхні особи. Така поведінка свідчить про потурання або мовчазну згоду на напад козаків з боку влади.

92.  Суд також повторює, що позитивні зобов’язання органів влади за статтею 3 Конвенції включають зобов’язання створити законодавчу та нормативну базу для належного захисту осіб від поводження, несумісного зі статтею 3Конвенції (X and Others v. Bulgaria [GC], no. 22457/16, § 178, 2 February 2021; Abdu v. Bulgaria, no. 26827/08, § 41, 11 March 2014). Очікується, що держави встановлять високі професійні стандарти в рамках своїх правоохоронних систем і забезпечать, щоб особи, які працюють в цих системах, відповідали необхідним критеріям (Sašo Gorgiev, § 51).

93.  Суд зазначає, що застосування сили козаками при виконанні державної служби з охорони громадського порядку не було врегульовано національним законодавством на момент інциденту. Зокрема, національне законодавство прямо не забороняло і не регулювало використання козаками батога, козацького атрибуту або перцевого балончика.

94. Обов’язки козаків Кубанського козацького війська були визначені дуже широко. Однак немає жодних вказівок на те, чи проводилася оцінка придатності козаків до участі в охороні громадського порядку, чи проходили вони якусь підготовку та нагляд з боку державних органів, як це було передбачено чинними на той час нормативно-правовими актами.

95. Невиправдане застосування сили козаками у цій справі завдало заявникам фізичного болю та тілесних ушкоджень, принижуючи їх, демонструючи неповагу та принижуючи їхню людську гідність, а також викликаючи з їхнього боку почуття страху, страждання та неповноцінності. Це становило поводження, що принижує гідність, яке має бути інкриміноване державі-відповідачу.

(d) Висновок

96.  Кримінальна скарга заявників була належним засобом юридичного захисту, за допомогою якого можна було встановити відповідальність за дії козаків, що призвели до порушення прав заявників за статтею 3 Конвенції. Той факт, що заявники не здійснювали провадження у справах приватного обвинувачення, не є вирішальним, оскільки метою їхньої заяви до Суду було встановлення відповідальності держави як такої (Sašo Gorgiev, § 53). Таким чином, заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту відхиляється.

97.  Відповідно, мало місце порушення статті 3 Конвенції в її матеріальному та процесуальному аспектах.

З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО

Постановляє, що мало місце порушення як матеріальної, так і процесуальної частини статті 3 Конвенції; …

…

Verzilov and Others v. Russia, application № 25276/15, judgment 29.08.2023, final 29.11.2023

---